Текст книги "Гаррі Поттер. Гепталогія"

Автор книги: Дж. Ролiнг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 100 (всего у книги 206 страниц)

– Це було ще до того, як вона почала вірити кожному слову з того смердючого «Віщуна»! – крикнув Гаррі.

– Ага, – Рон почав розуміти. – Ну... добре.

– Знаєш, що? – люто озвався Шеймус, з ненавистю глянувши на Гаррі. – Це правда, я не хочу бути з ним в одній спальні, бо він здурів.

– Шеймусе, це відпадає, навіть не починай, – застеріг Рон. Вуха в нього почервоніли – а це завжди була небезпечна ознака.

– Це я починаю? – закричав Шеймус, що, навпаки, увесь зблід. – Ти, може, віриш усім його вигадкам про Відомо-Кого? Думаєш, він нам каже правду?

– Так! Думаю! – сердито крикнув Рон.

– Тоді ти теж здурів, – з відразою сказав Шеймус.

– Так? Але, на твоє лихо, старий, я ще й староста! – тицьнув собі в груди пальцем Рон. – Отож тримай язика за зубами і не наривайся на покарання!

Кілька секунд Шеймус мав такий вигляд, ніби жодне покарання не стримало б усього, що він хотів з себе вилити. Але потім він зневажливо щось буркнув, з розмаху бухнувся на ліжко і з такою люттю шарпнув запону, що вона обірвалася й упала на підлогу. Рон якусь мить дивився на Шеймуса, а тоді поглянув на Діна з Невілом.

– Ще чиїсь батьки мають проблеми з Гаррі? – агресивно поцікавився він.

– Старий, мої батьки маґли, – стенув плечима Дін. – Вони не знають, що в Гоґвортсі хтось там загинув, бо я не такий дурний, щоб їм розбазікувати.

– Ти не знаєш моєї мами! Вона з кого завгодно витисне все, що захоче! – огризнувся Шеймус. – Крім того, твої батьки не отримують «Щоденного віщуна». Вони не знають, що нашого директора викинули з Чарверсуду та з Міжнародної конфедерації чаклунів, бо в нього вже миші в голові...

– А моя бабуся вважає, що це нісенітниця, – втрутився Невіл. – Каже, що то «Щоденний віщун» сходить на пси, а не Дамблдор. Навіть перестала його передплачувати. Ми віримо Гаррі, – додав спокійно Невіл. Він заліз у ліжко й натяг ковдру аж до підборіддя, по-совиному зиркаючи з-під неї на Шеймуса. – Бабуся завжди казала, що Відомо-Хто колись повернеться. Якщо Дамблдор стверджує, що той повернувся, отже, так і є, каже вона.

Гаррі відчув хвилю вдячності до Невіла. Усі інші мовчали. Шеймус витяг чарівну паличку, повісив на місце запону й сховався за нею. Дін заліз у ліжко, скрутився клубочком і затих. Невіл, якому теж не було більше чого сказати, лагідно поглядав на свій залитий місячним світлом кактусик.

Рон метушився біля сусіднього ліжка, збираючи розкидані речі, а Гаррі лежав на подушках. Його приголомшила сварка з Шеймусом, якого він завжди так любив. Скільки ж це людей вважає, що він брехун або псих?

Чи Дамблдорові цього літа також довелося пройти крізь подібні муки, коли спочатку Чарверсуд, а потім і Міжнародна конфедерація чаклунів виключили його зі своїх лав? Може, Дамблдор тому й не захотів з Гаррі зустрічатися, що був на нього сердитий? Врешті-решт, вони разом роздули цю справу – Дамблдор повірив Гаррі й оприлюднив його версію подій перед усією школою, а потім і перед ширшою чаклунською громадою. Кожен, хто вважав Гаррі брехуном, мусив бути такої самої думки і про Дамблдора або припускати, що Гаррі обкрутив його круг пальця...

«Колись вони пересвідчаться, що ми казали правду», – розпачливо подумав Гаррі, а Рон тим часом ліг і загасив останню у спальні свічку. Однак скільки ж іще доведеться пережити сутичок, як оце щойно з Шеймусом, перш ніж це станеться.

– РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ -
Професорка Амбридж

Наступного ранку Шеймус блискавично одягнувся й вибіг зі спальні раніше, ніж Гаррі встиг натягти шкарпетки.

– Він що, боїться здуріти, якщо довго сидітиме в одній кімнаті зі мною? – голосно поцікавився Гаррі, тільки-но зникла з очей Шеймусова мантія.

– Не думай про це, Гаррі, – пробурмотів Дін, закидаючи на плечі ранець, – він просто...

Та не знайшовши жодних пояснень Шеймусової поведінки, він ніяково замовк, а тоді теж вийшов з кімнати.

Невіл з Роном подивилися на Гаррі так, ніби хотіли сказати: «Не бери дурного в голову», але Гаррі це не надто заспокоїло. Скільки ще йому усе це терпіти?

– Що сталося? – запитала Герміона п'ятьма хвилинами пізніше, наздогнавши Гаррі з Роном у вітальні по дорозі на сніданок. – Вигляд у тебе, наче... О Господи!

Вона дивилася на дошку оголошень, де висіло нове велике повідомлення.

ТОННИ ҐАЛЕОНІВ!

Кишенькові гроші не встигають за вашими видатками?

Хотіли б трошки заробити?

Зв'яжіться у ґрифіндорській вітальні з Фредом та Джорджем Візлі.

Йдеться про кілька годин простої, практично безболісної праці.

(На жаль, мусимо попередити, що кандидат бере на сеое повну відповідальність за участь у роботі.)

– Вони переступили межу, – похмуро сказала Герміона, здираючи плакат, що його Фред і Джордж пришпилили згори над оголошенням про дату першого походу в Гоґсмід, що мав відбутися в жовтні. – Роне, ми повинні з ними поговорити..

Рон явно стривожився.

– З якого це дива?

– Бо ми старости! – наголосила Герміона, коли вони вилазили крізь отвір за портретом. – Ми мусимо припиняти такі речі!

Рон не відповів. Гаррі бачив з його похмурого виразу, що перспектива втручання у Фредові та Джорджеві задуми анітрохи його не приваблювала.

– То що там сталося, Гаррі? – знову спитала Герміона, коли вони спускалися по сходах, де з двох боків висіли портрети старих чаклунів і відьом, які захоплено перемовлялися між собою і ні на кого не зважали. – Ти такий сердитий.

– Шеймус думає, що Гаррі збрехав про Відомо-Кого, – стисло пояснив Рон, бо Гаррі нічого не відповідав.

Герміона зітхнула, хоч Гаррі сподівався від неї більшого обурення.

– Лаванда теж так думає, – пригнічено зізналася вона.

– Що, попліткували трошки з нею на тему, чи справді я тупий брехун, який тільки й прагне звернути на себе увагу? – не стримався Гаррі.

– Ні, – спокійно заперечила Герміона. – Правду кажучи, я їй порадила стулити писок. І було б, до речі, непогано, якби ти перестав на нас кидатися, бо ми з Роном, якщо ти й досі цього не помітив, на твоєму боці.

На мить запала мовчанка.

– Вибач, – ледь чутно сказав Гаррі.

– Нічого страшного, – відповіла з почуттям гідності Герміона. Тоді похитала головою. – Ви що, забули, що казав Дамблдор на прощальному бенкеті минулого року?

Гаррі з Роном розгублено на неї глянули, й вона знову зітхнула.

– Про Відомо-Кого. Він казав, що той «має неперевершений талант сіяти незгоди та ворожнечу. Перемогти його ми зможемо лише завдяки міцній дружбі і взаємній довірі...»

– Як ти все це запам'ятовуєш? – захоплено глянув на неї Рон.

– Я просто слухаю, Роне, – з притиском мовила Герміона.

– Я теж, але ніколи точно не запам'ятовую, що...

– Річ у тому, – не дала йому договорити Герміона, – що зараз відбувається точнісінько те, про що попереджав Дамблдор. Минуло всього два місяці, відколи повернувся Відомо-Хто, а ми вже починаємо між собою гризтися. Навіть Сортувальний Капелюх закликає: будьте разом, єднайтеся...

– Але Гаррі вчора правильно сказав, – перебив Рон. – Якщо це означає, що ми повинні єднатися зі слизеринцями... то дідька лисого.

– А по-моєму, дуже шкода, що ми не можемо досягти хоч якоїсь єдності в стосунках між гуртожитками, – розсердилася Герміона.

Вони вже зійшли з мармурових сходів. Вестибюлем проходила групка рейвенкловських четвертокласників. Вони помітили Гаррі й одразу збилися щільніше докупи, ніби боялися, що він нападе на тих, хто відстав.

– Нам і справді варто з ними всіма потоваришувати, – саркастично зауважив Гаррі.

Вони зайшли за рейвенкловцями до Великої зали, мимоволі позираючи на вчительський стіл. Професорка Граблі-Планка розмовляла з професоркою Сіністрою, вчителькою астрономії, а Геґріда й досі не було. Зачарована стеля вгорі відповідала настрою Гаррі – була щільно вкутана сірими дощовими хмарами.

– Дамблдор навіть не згадав, як довго пробуде Граблі-Планка, – зітхнув він, йдучи до ґрифіндорського столу.

– А може... – замислено сказала Герміона.

– Що? – вигукнули одночасно Гаррі з Роном.

– Ну... може, він не хотів привертати увагу до того, що Геґріда немає.

– Що ти таке мелеш? Привертати увагу? – мало не розреготався Рон. – Невже б ми його не помітили?

Герміона не встигла відповісти, бо до Гаррі підійшла висока чорнява дівчина з довгим, заплетеним у коси, волоссям.

– Привіт, Анжеліно.

– Здоров, – весело привіталася вона. – Як літо? – І додала, не чекаючи відповіді: – Слухай, мене зробили капітаном Ґрифіндору з квідичу.

– Чудово, – всміхнувся їй Гаррі. Він припускав, що Анжелінині передматчеві настанови будуть коротші, ніж колись в Олівера Вуда, а це могло піти лише на користь.

– І нам потрібен новий воротар замість Олівера. Проби почнуться в п'ятницю о п'ятій. Має бути вся команда, добре? Ми тоді гарненько перевіримо нового кандидата.

– Добре, – погодився Гаррі.

Анжеліна всміхнулася й пішла далі.

– Я й забула, що Вуда вже нема, – пробурмотіла Герміона, сідаючи біля Рона й тягнучись по тарілку з грінками. – Це, мабуть, серйозна втрата для команди?

– Мабуть, що так, – погодився Гаррі, сідаючи навпроти. – Він був класним воротарем...

– Але нова кров вам не завадить, га? – поцікавився Рон.

Зі свистом і гамором у горішні вікна залетіли сотні сов. Вони розносили листи та пакунки своїм адресатам, заодно струшуючи на них краплинки води – надворі йшов дощ. Гедвіґи не було, але Гаррі це й не здивувало. Йому міг написати хіба що Сіріус, та сумнівно, що Сіріус мав для нього якісь особливі новини, адже вони не бачилися лише добу. А от Герміона мусила швиденько відсувати помаранчевий сік, щоб звільнити місце для великої й мокрої сови-сипухи, яка тримала в дзьобі вологий примірник «Щоденного віщуна».

– Навіщо ти й досі його отримуєш? – роздратувався Гаррі, згадавши Шеймуса, а Герміона поклала кнатик у шкіряний гаманець на совиній лапці, і та полетіла. – Що там цікавого... самі баєчки.

– Треба знати, про що говорить ворог, – похмуро заперечила Герміона, розгорнула газету, занурилась у неї і не відривалася, аж доки Гаррі з Роном закінчили їсти.

– Нічого, – повідомила вона, згорнула газету й поклала біля тарілки. – Ні про тебе, ні про Дамблдора. Взагалі нічого.

Повз їхній стіл пройшла професорка Макґонеґел, залишивши їм розклад уроків.

– Гляньте, що буде сьогодні! – простогнав Рон. – Історія магії, два уроки настоянок, тоді віщування плюс два уроки захисту від темних мистецтв... Бінс, Снейп, Трелоні та ще ота Амбридж в один день! Хоч би Фред з Джорджем скоріше виготовили своє спецхарчування...

– Не вірю власним вухам! – зобразив подив Фред. Вони з Джорджем щойно підійшли і втиснулися на лаву біля Гаррі. – Невже гоґвортські старости планують сачкувати уроки?

– Подивись на наш розклад, – Рон сердито підсунув Фредові під носа аркуш. – Такого понеділка в мене ще не було.

– Правду кажеш, братику, – погодився Фред, пробігши поглядом розклад. – Якщо хочеш, можемо тобі зі знижкою продати пампушечку-зносаюшечку.

– А чому зі знижкою? – підозріливо спитав Рон.

– Бо стікатимеш кров'ю, поки не зсохнешся. Ми ще не виготовили протиотрути, – пояснив Джордж, ласуючи копченою рибою.

– Дякую, – Рон тоскно сховав розклад у кишеню. – Краще я піду на уроки.

– До речі, про ваше спецхарчування, – глянула, примружившись, на Фреда з Джорджем Герміона, – ви не маєте права вивішувати на ґрифіндорській дошці оголошень повідомлення про набір випробувачів.

– Хто таке сказав? – здивувався Джордж.

– Я кажу, – наголосила Герміона. – І Рон.

– Мене в це не вплутуй, – поспішно відкараскався Рон.

Герміона люто на нього зиркнула. Фред і Джордж захихотіли.

– Герміоно, ти скоро заспіваєш іншої, – попередив Фред, густо намащуючи булочку маслом. – Починається п'ятий клас, ти ще сама прибіжиш до нас по спецхарчування.

– А чого це мені в п'ятому класі раптом знадобиться ваше спецхарчування? – здивувалася Герміона.

– Бо в п'ятому класі вам виставлятимуть СОВи, – пояснив Джордж.

– Ну то й що?

– А те, що прийде час іспитів! І тоді з вас витиснуть останні соки, – задоволено вишкірився Фред.

– У нас півкласу мали нервові зриви через ті СОВи, – радісно додав Джордж. – Сльози, істерики... Патриція Стімпсон весь час непритомніла...

– Кеннета Таулера всього обсипало чиряками, пам'ятаєш? – поринув у спогади Фред.

– Бо ти підсипав йому в піжаму бульбадоксу, – нагадав Джордж.

– А, так, – вишкірився Фред. – Я геть забув... хіба все запам'ятаєш?

– Хай там як, а п'ятий клас – це кошмар, – сказав Джордж. – Якщо, зрозуміло, перейматися результатами екзаменів. Але ми з Фредом ніколи не вішали носи.

– Ви отримали... по скільки? Кожен по три СОВи? – пригадав Рон.

– Ага, – безтурботно підтвердив Фред. – Бо ми відчуваємо, що наше майбутнє не пов'язане зі світом академічних здобутків.

– Ми навіть серйозно дискутували, чи взагалі варто повертатися в сьомий клас, – весело повідомив Джордж, – особливо тепер, коли ми отримали...

Він загнувся, помітивши застережливий погляд Гаррі, який відчув, що Джордж ледь не бовкнув про призові гроші з Тричаклунського турніру, які він пожертвував близнюкам.

– ...коли ми отримали свої СОВи, – викрутився Джордж. – Тобто, чи дуже нам потрібні ті НОЧі? Але ми подумали, що мама нас не зрозуміє, якщо ми передчасно покинемо школу – особливо після того, як Персі став найбільшим у світі негідником.

– Та ми не пустимо котові під хвіст наш останній рік, – сказав Фред і обвів ласкавим поглядом Велику залу. – Ми проведемо ринкове дослідження, з'ясуємо, що захоче купувати в нашій крамничці жартів пересічний гоґвортський учень, ретельно проаналізуємо наші дослідження, а тоді виготовимо продукцію, яка задовольнятиме попит.

– А де ви візьмете гроші для своєї крамнички жартів? – скептично запитала Герміона. – Вам же буде потрібно безліч компонентів, речовин, а ще ж, мабуть, і приміщення...

Гаррі не дивився на близнюків. Обличчя в нього почервоніло. Він зумисне випустив з рук виделку і пірнув по неї під стіл. Почув, як Фред каже: – Менше питань – менше брехань, Герміоно... Пішли, Джорджику, може, ще встигнемо продати перед гербалогією парочку видовжених вух.

Гаррі виліз з-під стола й побачив, що Фред та Джордж віддаляються зі стосиками грінок у руках.

– Що б це означало? – замислилася Герміона, поглядаючи то на Гаррі, то на Рона. – «Менше питань...» Може, вони вже мають гроші на крамничку жартів?

– Знаєш, я про це вже думав, – наморщив лоба Рон. – Цього літа вони купили мені нові мантії, а я ніяк не міг збагнути, де вони взяли ґалеони...

Гаррі вирішив, що варто перевести розмову в безпечніше русло.

– Думаєте, цей рік і справді буде такий важкий? Через ті іспити...

– Авжеж, – підтвердив Рон. – Мусить бути. СОВи дуже важливі, від них залежить, на яку посаду ти зможеш пізніше претендувати й таке інше. Білл казав, що цього року нам також даватимуть консультації з працевлаштування. Щоб можна було вибрати, які НОЧІ складати наступного року.

– А ви вже вирішили, чим хочете займатися після Гоґвортсу? – поцікавився Гаррі, коли вони невдовзі вийшли з Великої зали і рушили на урок історії магії.

– Не зовсім, – непевно озвався Рон. – Хіба що... ну...

Він був трохи присоромлений.

– Що? – наполягав Гаррі.

– Ну, було б круто стати аврором, – сказав, ніби між іншим, Рон.

– Круто було б, – гаряче підтримав його Гаррі.

– Але ж це справжня еліта, – додав Рон. – Мусиш бути на найвищому рівні. А ти, Герміоно?

– Не знаю, – відповіла вона. – Думаю, що хотіла б займатися чимось корисним.

– Аврори роблять корисне! – вигукнув Гаррі.

– Так, звичайно, але ж не тільки вони, – задумалася Герміона, – тобто, якби я зуміла вдосконалити ССЕЧА...

Гаррі й Рон ледве стрималися, щоб не зиркнути один на одного.

Усі погоджувалися, що історія магії – найнудніший предмет у чаклунському світі. Професор Бінс, учитель-привид, мав такий монотонний голос, що викликав загальну сонливість уже через десять хвилин, а за теплої погоди навіть через п'ять. Він ніколи не міняв стилю своїх лекцій і щось там бубонів без жодних пауз, а учні тим часом записували його слова або, найчастіше, дрімотно дивилися кудись у простір. Гаррі з Роном досі примудрялися якось складати іспити з цього предмета тільки тому, що переписували перед екзаменами Герміонині конспекти. їй єдиній вдавалось опиратися наркотичному впливу Бінсового голосу.

Сьогодні вони мусили витримати півтори години дрімоти на тему війн між велетнями. Послухавши з десять хвилин, Гаррі зрозумів, що у викладі іншого вчителя ця тема цікавішою не стала б, тож далі його мозок відключився, і решту уроку він грав з Роном у «шибеницю» на куточку пергаменту, а Герміона скоса зиркала на них спопеляючим поглядом.

– Цікаво, що ви будете робити, – холодно спитала вона на перерві (Бінс відплив кудись крізь класну дошку), – якщо цього року я не дам вам своїх конспектів?

– Провалимо СОВи, – відповів Рон. – Якщо ти, Герміоно, візьмеш на своє сумління такий тягар...

– Ви цього заслуговуєте, – огризнулася Герміона. – Ви навіть не намагалися його слухати!

– Чому ж, намагалися, – заперечив Рон. – Просто нам бракує твого розуму, чи пам'яті, чи зосередженості... ти просто мудріша за нас... Скажи, приємно це чути?

– Ой, не треба придурюватися, – скривилася Герміона але стала значно лагідніша.

Вони вийшли на вологе подвір'я. Сіялася дрібнесенька мжичка, і учні, що стояли групками, були мовби розмиті. Гаррі, Рон і Герміона вибрали самотній закуток під балконом, з якого крапала вода, попіднімали коміри мантій, захищаючись від прохолодного вересневого вітру, і намагалися уявити, що приготував для них Снейп на перший урок. Вони якраз дійшли згоди, що це має бути щось неймовірно складне, щоб захопити їх зненацька після двомісячних канікул, коли з-за рогу до них хтось підійшов.

– Привіт, Гаррі!

То була Чо Чанґ, та ще й, на диво, сама. Це було дуже незвично, бо майже завжди її оточувала зграйка сміхотливих дівчат. Гаррі пам'ятав свої муки, коли хотів зустріти її на самоті, щоб запросити на святковий бал.

– Привіт, – озвався Гаррі, відчуваючи, як червоніє. «Зараз ти хоч не заляпаний смердосоком», – сказав він сам собі. Чо, здається, думала те саме.

– Вдалося тоді все відчистити?

– Так, – спробував усміхнутися Гаррі, ніби згадка про їхню останню зустріч була кумедна, а не ганебна. – То як там... е-е... гарно провела літо?

Він одразу пошкодував, що це сказав, адже Чо зустрічалася з Седриком, і спогади про його смерть, мабуть, зіпсували їй канікули не менше, ніж Гаррі. Обличчя Чо напружилося, але вона відповіла: – Нормально...

– Це значок «Тайфунів»? – зненацька запитав Рон, показуючи на мантію Чо, на якій був пришпилений блакитний значок з подвійною золотою літерою «Т». – Ти ж за них не вболіваєш, правда?

– Чому ж, уболіваю, – сказала Чо.

– І це здавна, чи відтоді, як вони виграли чемпіонат ліги? – допитувався Рон з якимось недоречним, на думку Гаррі, звинувачувальним тоном.

– Я вболіваю за них з шести років, – холодно пояснила Чо. – Ну, добре... бувай, Гаррі.

І вона пішла собі далі.

Герміона зачекала, поки Чо віддалилася, а тоді накинулася на Рона.

– Ти такий нетактовний!

– Чому? Я просто спитав, чи вона...

– Невже до тебе не дійшло, що вона хотіла поговорити з Гаррі?

– Ну то й що? Хай би говорила, я її не зупиняв...

– Якого біса ти на неї напав з тією квідичною командою?

– Напав? Нічого я не нападав, я тільки...

– Хіба не однаково, чи вболіває вона за «Тайфунів», чи ні?

– Ой, перестань! Половина з тих, що носять ці значки, купили їх лише минулого сезону...

– А тобі яка різниця?

– Бо це означає, що вони не справжні вболівальники, а просто встигли застрибнути на поїзд перед його відходом...

– Дзвоник, – повідомив Гаррі, бо Рон з Герміоною так голосно сперечалися, що нічого не чули. Вони не припинили сварки і по дорозі до Снейпового підвалу, тож Гаррі мав досить часу на роздуми про те, що через цих Невіла та Рона невідомо, чи йому колись пощастить хоч дві хвилинки поговорити з Чо так, щоб після того не виникало бажання провалитися крізь землю.

А все ж, подумав він, чекаючи разом з іншими учнями біля Снейпового кабінету, вона сама вирішила до нього підійти. Вона зустрічалася з Седриком, тому запросто могла зненавидіти Гаррі за те, що він вибрався з Тричаклунського лабіринту живий, а Седрик загинув. Однак вона розмовляла з ним цілком доброзичливо, а не так, ніби вважала, що він божевільний, чи брехун, чи якимось жахливим чином відповідальний за Седрикову смерть... Так, вона явно сама вирішила підійти і з ним поговорити, і це сталося вже вдруге за два дні...

Ця думка значно поліпшила Гаррі настрій. Навіть зловісний скрип дверей до Снейпового підвалу не проштрикнув маленької бульбашки надії, що росла в його грудях. Він зайшов у клас за Роном і Герміоною, пішов з ними до звичної парти в кінці класу і сів посередині, ігноруючи їхнє роздратоване перешіптування.

– Тиша, – холодно звелів Снейп, зачиняючи за собою двері.

Правду кажучи, не було жодної потреби закликати до тиші, бо щойно учні почули, що зачинилися двері, як одразу припинився будь-який галас чи метушня. Однієї Снейпової присутності зазвичай вистачало для забезпечення в класі порядку.

– Перш ніж почати сьогоднішній урок, – сказав Снейп, підходячи до свого столу й оглядаючи учнів, – вважаю за необхідне вам нагадати, що в червні ви будете складати важливі іспити, на яких продемонструєте ваше вміння готувати магічне зілля і ним користуватися. Незважаючи на телепнів, які, поза сумнівом, є в цьому класі, я сподіваюся, що ви спроможетеся бодай на задовільні СОВи. Інакше ризикуєте наразитися на моє... незадоволення.

Цього разу його погляд зупинився на Невілові, і тому забракло повітря.

– Зрозуміло, по закінченні року дехто з вас більше зі мною не навчатиметься, – вів далі Снейп. – Тільки найкращі й далі вивчатимуть настійки, щоб здавати НОЧІ, а це означає, що з деким із вас ми розпрощаємося назавжди.

Його очі зупинилися на Гаррі, а губи викривилися. Гаррі не відводив погляду, відчуваючи похмуре задоволення від Думки, що після п'ятого класу зможе здихатися настійок.

– Та перш ніж настане ця радісна мить прощання, ми проведемо разом ще один рік, – м'яко провадив Снейп, – тому, маєте ви намір здавати НОЧІ чи ні, але я раджу спрямувати всі ваші зусилля на досягнення високого рівня, якого сподіваюся від своїх учнів для отримання належних СОВ.

Сьогодні ми вивчимо зілля, вміння готувати яке потрібно продемонструвати для отримання Середніх Оцінок Взірцевих учнів. Це – настоянка миру, зілля, що знімає тривогу та збудження. Будьте уважні – якщо ви дасте завелику дозу компонентів, споживач настоянки засне глибоким, а інколи й непробудним сном. Тож усе треба робити дуже ретельно. – Ліворуч від Гаррі напружилася Герміона, ковтаючи кожне Снейпове слово. – Компоненти і рецепт... – Снейп махнув чарівною паличкою, – ...записані на дошці... – (вони там з'явилися) – ... усе потрібне ви знайдете... – ще один помах палички – ...у цій шафці з інгредієнтами... – (дверцята шафки відчинилися) – маєте півтори години... починайте.

Як і передбачали Гаррі, Рон та Герміона, Снейпові важко було б вигадати для них ще складніше й хитромудріше зілля. Компоненти в казан треба було додавати в суворо визначеному порядку та кількостях; суміш належало перемішати певну кількість разів – спочатку за годинниковою стрілкою, а тоді проти; перш ніж додавати останній інгредієнт, вогонь, на якому кипіло зілля, треба було знизити до потрібного рівня на відповідний відтинок часу.

– Від вашої настоянки має зараз піднятися легка срібна пара, – сказав Снейп, коли залишалося десять хвилин.

Гаррі, що стікав потом, розпачливо роззирнувся по підвалу. З його казана струменіли рясні хмари темно-сірого диму.

Ронів казан випльовував зелені іскри. Шеймус гарячково штурхав кінчиком чарівної палички язики полум'я під своїм казаном, бо його вогонь уже згасав. А ось поверхня Герміониного зілля була вкрита мерехтливою срібною парою, і Снейп, проходячи повз неї, тільки зазирнув у її казанець поверх свого гачкуватого носа, але нічого не сказав, а це означало, що він не мав до чого причепитися. Однак біля Гарріного казана Снейп зупинився й глянув туди з жахливою кривою посмішкою.

– Поттере, і що б це мало бути?

Слизеринці на перших партах усі як один озирнулися, їм дуже подобалося, коли Снейп глузував з Гаррі.

– Настоянка миру, – напружено озвався Гаррі.

– Скажи мені, Поттере, – м'яко поцікавився Снейп, – а ти вмієш читати?

Драко Мелфой зареготав.

– Так, умію, – сказав Гаррі, міцно стискаючи пальцями чарівну паличку.

– То прочитай мені третій рядок рецепта, Поттере.

Гаррі покосився на дошку. Нелегко було розібрати рецепт крізь пелену різнокольорового диму, що заповнював підвал.

– «Додайте порошок місячного каменя, помішайте тричі проти годинникової стрілки, залишіть кипіти на малому вогні сім хвилин, а тоді додайте дві краплі сиропу з чемериці».

У Гаррі похололо в грудях. Він не додав чемеричного сиропу, а відразу по тому, як зілля покипіло сім хвилин, перейшов до четвертого рядка рецепта.

– Поттере, чи ти виконав усе те, що написано в третьому рядку?

– Ні, – ледь чутно проказав Гаррі.

– Перепрошую?

– Ні, – повторив голосніше Гаррі. – Я забув про чемерицю.

– Воно й видно, Поттере. Тому з цього місива нема жодної користі. Еванеско.

Гарріна настоянка щезла. Він стояв, мов дурень, перед порожнім казаном.

– Ті з вас, хто спромігсяуважно прочитати рецепт, наповніть вашим зіллям кожен по пляшечці, позначте пляшечки своїм прізвищем і поставте на мій стіл для перевірки. – розпорядився Снейп. – Домашнє завдання: тридцять сантиметрів пергаменту з описом властивостей місячного каменя та його застосування у виготовленні настоянок. Здати мені в четвер.

Усі навколо почали наповнювати зіллям посудини, а Гаррі тим часом роздратовано складав речі. Його настоянка була не гірша за Ронову, від якої жахливо смерділо тухлими яйцями, чи за Невілову, що загусла, мов цемент, і Невіл насилу видовбував її з казанця. Але саме він, Гаррі, отримає за сьогоднішній урок нульову оцінку. Він поклав чарівну паличку в портфель і похмуро дивився, як інші учні зносили на Снейпів стіл закорковані пляшки з настоянкою. Щойно пролунав дзвоник, Гаррі перший вилетів з підвалу, і коли Рон з Герміоною прийшли до Великої зали, Гаррі вже там обідав. Стеля за ранок ще дужче захмарилася. У височенні вікна періщив дощ.

– Це було так несправедливо, – заспокійливо сказала Герміона, сідаючи біля Гаррі й тягнучись до пирога з картоплею та м'ясом. – Твоє зілля було набагато краще за Ґойлове. Коли той почав його наливати в пляшку, воно вибухло й підпалило йому мантію.

– Це так, – буркнув Гаррі, не піднімаючи очей від тарілки, – та хіба Снейп хоч колись був зі мною справедливий?

Рон з Герміоною промовчали, бо чудово знали, що взаємна ворожість між Гаррі та Снейпом почалася ще тоді, як Гарріна нога вперше ступила на поріг Гоґвортсу.

– А я вже було думала, що цього року він стане хоч трохи кращий, – розчаровано сказала Герміона. – Тобто... знаєте... – вона озирнулася навколо. Лави обабіч них були порожні, й ніхто не проходив повз їхній стіл, – відколи він у Ордені й таке інше.

– Горбатого могила виправить, – глибокодумно прорік Рон. – Я взагалі завжди вважав, що Дамблдор схибнувся, коли почав довіряти Снейпові. Де докази, що Снейп насправді перестав служити Відомо-Кому?

– Роне, гадаю, Дамблдор має достатньо таких доказів, навіть, якщо не ділиться ними з тобою, – відрізала Герміона.

– Ой, та замовкніть ви нарешті, – втомлено гримнув Гаррі, бо Рон уже розкрив був рота для чергової сварки. Герміона й Рон набурмошено вмовкли. – Може, досить? – додав Гаррі. – Весь час чіпляєтесь одне до одного, здуріти можна! – І, не доївши пирога, закинув на плече портфель і залишив їх сидіти удвох.

Піднявся мармуровими сходами, перестрибуючи відразу через дві сходинки й минаючи учнів, що поспішали на обід. Він ще й досі кипів від люті, що так раптово охопила його, а згадка про спантеличені обличчя Рона й Герміони принесла йому велику втіху. «Так їм і треба, – подумав він, – скільки ж можна... сваряться без упину... кого завгодно доведуть до сказу...» Він проминув великий лицарський портрет сера Кадоґана. Сер Кадоґан витяг меча й почав ним розмахувати, але Гаррі не звертав уваги.

– Назад, трясогузко! Готуйся до бою! – зарепетував приглушеним від заборола голосом сер Кадоґан, але Гаррі йшов собі далі, тож сер Кадоґан стрибнув, переслідуючи його, у наступну картину, де нарвався на величезного й розлюченого пса-вовкодава.

Решту обідньої перерви Гаррі самотньо просидів під люком на верхівці Північної вежі. Тож, коли задзвонив дзвінок, він першим піднявся по сріблястій драбині до класу Сивіли Трелоні.

Після настоянок Гаррі найбільше ненавидів віщування, переважно через звичку професорки Трелоні мало не щоуроку пророкувати його передчасну смерть. Худюща, щільно закутана в шаль і завішана разками блискучого намиста, з очима, що їх неймовірно побільшували величезні окуляри, вона нагадувала якусь комаху. Коли Гаррі зайшов до кімнати, Трелоні заклопотано розкладала на крихітних хитких столиках, що заповнювали все приміщення, пошарпані книжки в шкіряних палітурках. Світло від задрапірованих тканиною ламп та від каміна, де мерехтіло полум'я з солодкавим до нудоти запахом, було таке невиразне, що вона, здається, й не помітила Гаррі, який сів якнайдалі від неї. Ще за п'ять хвилин у класі з'явилися всі учні. З люка виліз Рон, пильно роззирнувся на всі боки, побачив Гаррі й почимчикував прямісінько до нього, вибираючи найкоротший шлях між численними столиками, крісельцями та пуфиками.

– Ми з Герміоною більше не сварилися, – сказав він, сідаючи біля Гаррі.

– Добре, – буркнув Гаррі.

– Але Герміона просила переказати, що було б непогано, якби ти перестав зривати на нас свою злість.

– Я не...

– Я просто передав її слова, – урвав його Рон. – Але я з нею згоден. Ми ж не винні, що Шеймус і Снейп так до тебе ставляться.

– Та я ж ніколи не казав...

– Добрий день, – привіталася професорка Трелоні своїм, як завжди, ефемерним, потойбічним голосом, і Гаррі затнувся, знову відчуваючи роздратування й сором за себе. – Вітаю вас усіх знову на віщуванні. Я, звісно, пильно стежила за вашою долею під час канікул і рада бачити, що ви всі безпечно повернулися в Гоґвортс, хоч я в цьому анітрохи й не сумнівалася.

На столиках перед вами лежать примірники «Оракула снів» Ініґо Імаґо. Тлумачення снів – це найточніший засіб передбачення майбутнього, до того ж, цілком імовірно, що вам доведеться складати це для отримання СОВ. Зрозуміло, це аж ніяк не означає, що успіх чи провал на іспитах хоч якось пов'язані зі священним мистецтвом віщування. Якщо ви маєте Всевидяче Око, то дипломи і звання мають невелике значення. Але директор вважає, що без іспитів не обійтися, тож...

Кінець речення пролунав ледь чутно, але ні в кого не залишилося сумніву, що професорка Трелоні ставила свій предмет значно вище за такий дріб'язок, як іспити.