Текст книги "Гаррі Поттер. Гепталогія"

Автор книги: Дж. Ролiнг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 144 (всего у книги 206 страниц)

– Гаррі, ти ж казав, що захист від темних мистецтв викладатиме Слизоріг! – здивувалася Герміона.

– Бо я так думав! – огризнувся Гаррі, намагаючись пригадати, коли йому про це казав Дамблдор, але що дужче він напружував мозок, то більше йому здавалося, що Дамблдор узагалі не згадував, на яку посаду піде Слизоріг.

Снейп, який сидів праворуч від Дамблдора, не встав, коли згадали його прізвище, а лише підняв спроквола руку, дякуючи за оплески зі Слизеринського столу, проте Гаррі був певний, що помітив на Снейповім лиці такий ненависний йому вираз тріумфу.

– Хоч одне добре, – люто кинув він. – Через рік Снейпа вже не буде.

– Як це? – не зрозумів Рон.

– Ця посада приносить нещастя. Ніхто не протримався більше року... Квірел, той узагалі помер. Я особисто триматиму схрещені пальці в надії на ще одну смерть...

– Гаррі! – докірливо вигукнула шокована Герміона.

– Через рік, можливо, він знову викладатиме настійки, – розсудливо припустив Рон. – Невідомо, чи довго той Слизоріг захоче тут викладати. Муді ж не захотів.

Дамблдор прокашлявся. Перешіптувалися не лише Гаррі, Рон і Герміона – вся зала аж гула, бо всі обговорювали те, що нарешті здійснилося Снейпове заповітне бажання. Ніби не помічаючи, яку сенсацію викликало його повідомлення, Дамблдор більше нічого не сказав про зміни в учительському штаті, а зачекав кілька секунд, поки запанує цілковита тиша, і аж тоді повів далі:

– Зараз, як відомо присутнім у цій залі, Лорд Волдеморт зі своїми поплічниками знову на свободі й набирає силу.

У відповідь на Дамблдорові слова запала напружена тиша. Гаррі зиркнув на Мелфоя. Мелфой не дивився на Дамблдора, а грався виделкою, піднімаючи її чарівною паличкою в повітря, неначе вважав слова директора не вартими своєї уваги.

– Наголошую з усією відповідальністю, що нинішня ситуація вкрай небезпечна, і всі ми в Гоґвортсі повинні виявляти надзвичайну обачність задля власної безпеки. Замкові магічні укріплення було цього літа посилено, ми захищені новими потужними системами, але нам і надалі потрібно ретельно захищатися від недбалості з боку учнів чи вчителів. Тому я закликаю вас дотримуватися всіх захисних обмежень, що їх вимагатимуть від вас учителі, хоч би якими надокучливими вони вам здавалися – скажімо, заборона покидати ліжка після вечірнього відбою. Благаю вас, якщо помітите щось дивне або підозріле в замку чи за його межами, негайно повідомляйте про це вчителям. Прошу вас якнайсерйозніше ставитися до власної безпеки та безпеки інших.

Дамблдор обвів учнів поглядом своїх синіх очей, а тоді знову всміхнувся.

– А зараз на вас чекають ліжка, теплі й затишні, і я розумію, що для вас зараз найголовніше – добре відпочити перед завтрашніми уроками. Отож побажаймо собі солодких снів. На добраніч!

Зі звичним оглушливим скреготом відсунулися лави, і сотні учнів ринули з Великої зали до своїх спалень. Гаррі, котрий аж ніяк не квапився виходити з юрбою, що на нього витріщалася, чи опинятися поблизу Мелфоя, даючи тому привід ще раз похизуватися оповіддю про розквашений ніс, затримався позаду, вдаючи, що зашнуровує кросівку. Ґрифіндорці тим часом подалися до виходу. Герміона кинулася виконувати свої обов’язки старости й повела першокласників, а Рон залишився з Гаррі.

– То що сталося з твоїм носом? – запитав Рон, коли вони виходили з зали у самому хвості натовпу, на безпечній відстані від надто цікавих вух.

Гаррі йому розповів. Те, що Рон не розреготався, було, мабуть, ознакою міцності їхньої дружби.

– Я бачив, що Мелфой показував на миґах щось про ніс, – сказав він похмуро.

– Не треба більше про це, – з гіркотою попросив Гаррі. – Послухай краще, що він казав до того, як мене виявив...

Гаррі сподівався, що Рона приголомшать Мелфоєві вихваляння. Але на Рона це не справило враження, підтвердивши думку Гаррі про його впертість і тупість.

– Та ну, Гаррі, він просто понтувався перед Паркінсонкою... ну яке завдання давав би йому Відомо-Хто?

– А як ти знаєш, що Волдеморту не потрібен у Гоґвортсі шпигун? Це було б не вперше...

– Гаррі, ліпше не називай се ім’я, – почувся за спиною докірливий голос Геґріда. Гаррі озирнувся й побачив, що велетень докірливо хитає головою.

– Дамблдор це ім’я називає, – вперто наполіг Гаррі.

– Ну, так, але ж то Дамблдор, га? – голос у Геґріда був таємничий. – То чого ж ти, Гаррі спізнивси? Я переживав.

– Мене затримали в поїзді, – відповів Гаррі. – А ти чому спізнився?

– А я був з Ґропиком, – радісно повідомив Геґрід. – Не помітив, як пролетів час. Він тепер має в горах нову хатку, Дамблдор усьо влаштував... файна така велика печерка. Він тепер набагато щасливіший, ніж був у тому Лісі. Ми з ним файненько побалакали.

– Справді? – перепитав Гаррі, уникаючи Ронового погляду. Коли він познайомився з Геґрідовим братом по матері, зловісним велетом, що мав хист до виривання дерев з корінням, словниковий запас того складався з п’яти слів, двоє з яких він не вмів до пуття вимовити.

– Він направду прогресує, – гордо повідомив Геґрід. – Ви си здивуєте. Я гадаю, що варто вивчити його собі на помічника.

Рон голосно пирхнув, але зумів прикинутись, що це він так сильно чхає. Вони вже стояли біля дубових вхідних дверей.

– Ну, то я вас побачу завтра, перший урок буде відразу по обіді. Прийдіть троха швидше й зможете привітатиси з Бак... йой, себто з Чахокрилом!

Бадьоро попрощавшись помахом руки, він переступив поріг і пошкандибав у темряву.

Гаррі й Рон перезирнулися. Гаррі не сумнівався, що Рона охопило таке ж гнітюче відчуття, що і його самого.

– Ти не вивчатимеш догляду за магічними істотами?

Рон заперечливо похитав головою.

– Ти теж ні?

Гаррі теж похитав головою.

– І Герміона, – запитав Рон, – теж не вивчатиме?

І знову Гаррі похитав головою. Що скаже Геґрід, коли довідається, що троє його улюблених учнів відмовилися від його предмету, він навіть не хотів думати.

– РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ -
Напівкровний Принц

Уранці Гаррі й Рон зустріли Герміону перед сніданком у вітальні. Сподіваючись на бодай якусь підтримку його теорії, Гаррі, не гаючи часу, розповів Герміоні все, що підслухав від Мелфоя у «Гоґвортському експресі».

– Та то він явно понтувався перед Паркінсонкою, – втрутився Рон, перш ніж Герміона розкрила рота.

– Не знаю, – завагалася вона, – хоч це і в Мелфоєвім стилі – надавати собі більшої ваги... але то була б занадто велика брехня...

– Власне, – підхопив цю думку Гаррі, але не зміг її розвинути, бо чимало вух намагалося підслухати їхню розмову, а що вже казати про пильні погляди та перешіптування з прикритими долонями ротами.

– Показувати пальцем негарно, – гиркнув Рон на мацюпусінького першокласника, коли вони стали в чергу на вихід крізь отвір за портретом. Хлопчисько, який бурмотів щось про Гаррі своєму приятелеві, почервонів, як варений рак, і, з переляку перечепившись, випав у отвір. Рон захихотів.

– Класно бути шестикласником. А ще у нас цього року буде час для дозвілля. Цілі уроки, коли можна просто сидіти й відпочивати.

– Роне, цей час потрібен для навчання! – заперечила Герміона вже в коридорі.

– Але ж не сьогодні, – сказав Рон, – сьогодні можна буде й подрімати.

– Ану, стій! – Герміона зупинила виставленою рукою якогось четвертокласника, що біг повз них з яскраво-зеленим диском у руках. – Ікласті тарілки заборонені, дай сюди, – суворо звеліла вона. Сердитий хлопець віддав гаркітливу тарілку, пірнув Герміоні попід руку й побіг наздоганяти друзів. Рон зачекав, доки той зникне, і вихопив у Герміони тарілку.

– Класно, завжди хотів таку мати.

Герміонині протести потонули в голосному хихотінні – Лаванду Браун ця ситуація дуже розсмішила. Минаючи їх, вона й далі сміялася, озираючись на Рона. Рон аж запишався.

Стеля Великої зали була погожого блакитного кольору, позначена де-не-де клаптиками напівпрозорих хмаринок, так само, як і квадратики неба, що виднілися крізь височенні вікна. Наминаючи вівсянку та яєчню з беконом, Гаррі й Рон розповіли Герміоні про вчорашню розмову з Геґрідом, через яку хлопці й досі почувалися ніяково.

– Та як же він міг подумати, що ми й далі вивчатимемо догляд за магічними істотами! – засмутилася Герміона. – Тобто хіба ми хоч раз виявляли... ну... хоч якийсь ентузіазм?

– Але що тут удієш? – Рон проковтнув цілісіньке смажене яйце. – Ми й так з любові до Геґріда дуже на його уроках старалися. А йому здається, що ми це робили з любові до ідіотського предмета. Невже хтось захотів би складати НОЧІ з догляду?

Гаррі й Герміона промовчали; можна було й не відповідати. Вони чудово знали, що ніхто з їхніх однокласників не захоче цього року ходити на догляд за магічними істотами. Вони намагалися не дивитися Геґрідові у вічі й без особливої радості відповіли на його бадьорий помах руки, коли хвилин за десять він вийшов з-за учительського столу.

Поснідавши, друзі не вставали з місць, чекаючи, коли до них підійде професорка Макґонеґел. Процедура призначення розкладів занять цього року була складніша, ніж завжди, бо професорці Макґонеґел спочатку треба було перевірити, чи всі учні отримали відповідні СОВи, щоб продовжити навчання з тих предметів, з яких їм доведеться складати НОЧІ.

За Герміоною миттю було визнано право й далі вивчати заклинання, захист від темних мистецтв, трансфігурацію, гербалогію, числомагію, стародавні руни й настійки, тож вона без зайвих слів побігла на свій перший урок стародавніх рун. Для Невіла ця процедура затяглася; зі стурбованим виглядом на кругленькому обличчі він спостерігав, як професорка Макґонеґел перечитувала обрані ним предмети, а тоді перевіряла результати СОВ.

– З гербалогією все добре, – сказала вона. – Професорка Спраут буде рада знову тебе бачити, та ще й з «відмінною» СОВою. І ще ти зможеш вивчати захист від темних мистецтв, бо маєш «добре». З трансфігурацією, на жаль, гірше. Мені дуже прикро, Лонґботоме, але оцінки «задовільно» недостатньо для переходу на рівень НОЧІ; навряд чи ти подужаєш написати річну роботу.

Невіл похнюпився. Професорка Макґонеґел подивилася на нього крізь свої квадратні окуляри.

– А чому ти забажав продовжити вивчення трансфігурації? У мене було враження, що вона тобі не дуже подобалася.

Нещасний Невіл щось пробурмотів про те, що «так хотіла бабуся».

– Он як, – гмикнула професорка Макґонеґел. – Твоїй бабусі давно пора навчитися пишатися тим онуком, який у неї є, а не тим, якого вона воліла б мати... особливо, після того, що сталося в міністерстві.

Невіл зашарівся й сором’язливо закліпав очима; професорка Макґонеґел ще ніколи його не хвалила.

– На жаль, Лонґботоме, я не можу прийняти тебе у свій клас на рівень НОЧІ. Але я бачу, що ти отримав «добре» з заклинань... може, складатимеш НОЧІ з заклинань?

– Бабуся вважає, що заклинання – предмет для слабаків, – пробурмотів Невіл.

– Іди на заклинання, – порадила професорка Макґонеґел, – а я напишу Авґусті листа, і нагадаю, що цей предмет не можна вважати нікчемним лише тому, що вона сама провалила іспит із заклинання, отримавши незадовільну оцінку. – І ледь помітно всміхнувшись Невілові, обличчя якого виражало захоплення й недовіру, професорка Макґонеґел ударила його порожній розклад кінчиком чарівної палички, – і коли там з’явився детальний опис усіх нових уроків, передала його Невілу.

Тепер професорка Макґонеґел перейшла до Парваті Патіл, яку найбільше цікавило, чи вродливий кентавр Фіренце й далі викладатиме віщування.

– Цього року він ділитиметься класами з професоркою Трелоні, – у голосі професорки Макґонеґел звучали несхвальні інтонації; усі знали, що вона зневажливо ставиться до такого предмета, як віщування. – Шестикласників навчатиме професорка Трелоні.

Коли через п’ять хвилин Парваті йшла на урок віщування, вигляд у неї був зажурений.

– Отже, Поттер, Поттер... – професорка Макґонеґел переглядала свої нотатки про Гаррі. – Заклинання, захист від темних мистецтв, гербалогія, трансфігурація... з цим усе добре. Мушу зізнатися, Поттере, що мене дуже втішила твоя оцінка з трансфігурації. А чому ти не записався, щоб продовжити навчання з настійок? Мені здавалося, що ти мав намір стати аврором?

– Мав, але ж ви сказали, пані професорко, що для цього треба було отримати «відмінну» СОВу.

– Так, було потрібно, доки цей предмет викладав професор Снейп. А от професор Слизоріг з радістю дозволить складати НОЧІ учням, які отримали «добрі» СОВи. То чи бажаєш ти й далі вивчати настійки?

– Так, – відповів Гаррі, – але я не купив підручників, складників і всього потрібного...

– Професор Слизоріг обов’язково щось тобі позичить, – запевнила професорка Макґонеґел. – Ну, все гаразд, Поттере, ось твій розклад. До речі... вже двадцять учнів записалися на вступ до квідичної команди Ґрифіндору. Незабаром я передам тобі список, щоб ти визначив час для проб.

За кілька хвилин Ронові дозволили відвідувати ті ж самі уроки, що й Гаррі, і вони разом підвелися з-за столу.

– Дивися, – Рон захоплено переглядав свій розклад уроків, – у нас зараз «вікно», вільний урок... а тоді після перерви... а потім ще один по обіді... класно!

Вони повернулися до вітальні, майже порожньої, якщо не зважати на півдесятка семикласників. Серед них була й Кеті Бел – вона єдина залишилася зі складу тієї ґрифіндорської квідичної команди, гравцем якої Гаррі став ще в першому класі.

– Я так і думала, що тебе призначать, молодчина, – вона вказала на капітанський значок у Гаррі на грудях. – Скажи, коли прийти на пробу?

– Не мели дурниць, – здивувався Гаррі, – тебе не треба випробовувати, я за п’ять років вивчив, як ти граєш...

– Не починай з цього, – застерегла вона. – Ти не знаєш – ану ж з’явився хтось значно кращий за мене. Уже не раз так бувало, що розпадалися чудові команди, бо капітани не хотіли міняти старих гравців або брали своїх друзів...

Рон трохи занепокоївся й почав бавитися з ікластою тарілкою, що її забрала в четвертокласника Герміона. Тарілка облетіла вітальню, гарчачи й намагаючись погризти гобелени. Жовті очі Криволапика стежили за нею, а коли тарілка підлітала надто близько, він шипів.

Десь за годину хлопці неохоче покинули залиту сонцем вітальню й подалися в клас захисту від темних мистецтв, що був на чотири поверхи нижче. Чимось стурбована Герміона вже стояла там у черзі перед дверима зі стосом важких книжок.

– Нам на рунах завдали стільки домашньої роботи, – сказала вона Гаррі й Ронові, коли ті підійшли. – Реферат на тридцять сантиметрів, два переклади, а ще я повинна до середи оце все прочитати!

– Ганьба, – позіхнув Рон.

– Чекайте-чекайте, – образилася дівчина. – Можу закластися, що Снейп теж завалить нас роботою.

Тим часом відчинилися двері класу, і в коридор вийшов Снейп, жовтаве обличчя якого було, як завжди, облямоване розділеним навпіл чорним масним волоссям. Учні миттю стихли.

– Заходьте, – звелів він.

Гаррі оглянув клас. У ньому вже позначилася Снейпова особистість – стало похмуріше, ніж було досі, бо вікна завішували штори, а світло давали свічки. Стіни були прикрашені новими картинами, які зображали людей, що мучилися від болю, мали страшнючі рани чи дивно викривлені частини тіла. Учні мовчки посідали, розглядаючи темні й моторошні картини.

– Я вас не просив діставати підручники, – Снейп зачинив двері й сів за письмовим столом лицем до класу; Герміона швидко кинула примірник «Протистояння безлицим» назад у сумку, й запхнула її під стілець. – Хочу вам дещо сказати й вимагаю від вас цілковитої уваги.

Його чорні очі оглядали збентежені обличчя учнів, на лиці Гаррі вони затрималися на якусь частку секунди довше.

– Здається, цей предмет вам уже викладали п’ятеро вчителів.

«Здається, ніби це не ти, Снейпе, пильно стежив, як вони приходили і йшли, сподіваючись зайняти їхнє місце», – в’їдливо подумав Гаррі.

– Звісно, що всі ці вчителі мали власні методики і власні пріоритети. Враховуючи таку плутанину, я ще дивуюся, що так багато з вас спромоглися нашкребти позитивні СОВи з цього предмета. Мене ще більше здивує, якщо всі ви зумієте виконати завдання рівня НОЧІ, а вони будуть набагато складніші.

Снейп закрокував уздовж стіни, говорячи значно тихіше; учні вивертали шиї, щоб його бачити.

– Темні мистецтва, – сказав Снейп, – численні, різноманітні, мінливі й вічні. Боротьба з ними схожа на боротьбу з багатоголовою потворою, в якої щоразу, коли відрубують одну голову, виростає ще лютіша і ще розумніша голова. Це боротьба з чимось непостійним, невловним, незнищенним.

Гаррі не зводив зі Снейпа очей. Зрозуміло, що темні мистецтва треба поважати, як небезпечного ворога, але щоб говорити про них так, як говорив Снейп – з любов’ю й ніжністю?

– Тому засоби вашого захисту, – Снейпів голос почав набирати сили, – повинні бути не менш гнучкі й винахідливі, ніж ті мистецтва, які ви намагаєтесь подолати. Ці картини, – показав він на ті, повз які проходив, – наочно демонструють усе, що відбувається з тими, хто зазнав дії закляття «Круціатус» (він махнув рукою в бік відьми, що, як було видно, кричала від болю), відчув Цілунок дементора (скоцюрблений чаклун з порожніми очима лежав під стіною) або спровокував напад інферія (криваве місиво на землі).

– А ви самі бачили інферія? – писклявим голосом запитала Парваті Патіл. – Уже доведено, що він їх використовує?

– Темний Лорд використовував інферіїв у минулому, – відповів Снейп, – тому з високим відсотком імовірності можна припустити, що він це зробить знову.

Снейп пройшов до письмового стола уздовж другої стіни. Учні знову стежили за кожним його кроком, за кожним повівом його чорної мантії.

– Думаю, вам ще не доводилося вживати безмовних заклять. У чому полягає перевага безмовних заклять?

Злетіла Герміонина рука. Снейп, не поспішаючи, обвів поглядом решту учнів, щоб переконатися, що вибору немає, а тоді кивнув:

– Добре... міс Ґрейнджер?

– Ваш супротивник не знає, до яких саме чар ви хочете вдатися, – заторохкотіла Герміона, – і це дає вам перевагу на частку секунди.

– Відповідь майже дослівно взято зі «Стандартної книги заклинань» для шостого класу, – зневажливо скривився Снейп (десь у кутку захихотів Мелфой), – але за своєю суттю правильна. Так, той, хто оволодів умінням вживати чари без вигукування заклять, користується елементом несподіванки. Не всі чаклуни, зрозуміло, здатні це робити; тут ідеться про вміння зосереджуватися та надзвичайну силу волі, чого декому, – його зловісний погляд знову зупинився на Гаррі, – бракує.

Гаррі знав, що Снейп мав на увазі його торішні провальні уроки блокології. Він не відвів погляду, а свердлив очима Снейпа, доки той сам не відвернувся.

– А зараз розбийтеся, – вів далі Снейп, – на пари. Один з партнерів спробує зачаклувати іншого без слів. Другий спробує захиститися від чарів теж мовчки. Починайте.

Хоча Снейп цього й не знав, Гаррі торік навчив щонайменше півкласу (тих, хто був членами ДА) виконувати закляття «щит». Проте ніхто з них ще ніколи не вживав це закляття без слів. У результаті дехто вдався до шахрайства; багато учнів закляття просто шепотіли замість вимовляти вголос. Герміона, звісно, за якихось десять хвилин уже навчилася відбивати без слів закляття «желейні ноги», що його бурмотів Невіл. Кожен нормальний учитель, подумав з гіркотою Гаррі, обов’язково нагородив би Ґрифіндор за такий її здобуток двадцятьма очками, але Снейп просто не звернув на це уваги. Він походжав між учнями, схожий, як завжди, на перерослого кажана, а тоді затримався біля Гаррі й Рона, що силкувалися виконати завдання.

Рон, який мав би зачаклувати Гаррі, увесь почервонів і міцно стискав губи, уникаючи спокуси бурмотіти закляття. Гаррі тримав напоготові чарівну паличку, нервово очікуючи, коли ж йому доведеться відбивати закляття, та ніяк не міг цього діждатися.

– Жалюгідно, Візлі, – сказав невдовзі Снейп. – Ось... зараз я тобі покажу...

Він так спритно націлився чарівною паличкою на Гаррі, що той відреагував майже інстинктивно; забувши про безмовні закляття, Гаррі вигукнув:

– Протеґо!

Його закляття-щит було таке потужне, що Снейп утратив рівновагу й гепнувся об письмовий стіл. Усі учні озирнулися й дивилися, як Снейп похмуро приводив себе до ладу.

– Ти пам’ятаєш, Поттер, як я казав, що ми повинні застосовувати безмовні закляття?

– Так, – ледве видушив з себе Гаррі.

– Так, пане...

– Мене не обов’язково називати «паном», пане професоре.

Ці слова вирвалися, перш ніж він зрозумів, що каже. Дехто, включно з Герміоною, перелякано зойкнув. А от Рон, Шеймус і Дін схвально вишкірилися за Снейповою спиною.

– Покарання в суботу ввечері, в моєму кабінеті, – розпорядився Снейп. – Я ні від кого, Поттер, не потерплю нахабства... навіть від «Обранця».

– Гаррі, це було круто! – загиготів Рон, коли вони йшли на перерву.

– Не треба було тобі такого казати, – Герміона похмуро поглядала на Рона. – Що за муха тебе вкусила?

– Якщо ти не помітила, він намагався мене заклясти! – обурився Гаррі. – Мені цього вистачало ще на тих уроках блокології! Хай би тепер знайшов для своїх експериментів іншу морську свинку! І що собі думає Дамблдор, дозволяючи йому викладати захист? Ви чули, що він казав про темні мистецтва? Та ж він у них закоханий! У всю цю непостійну, незнищенну погань...

– А от мені здалося, – сказала Герміона, – що він говорив майже як ти.

– Як я?

– Так, коли ти розповідав нам, що таке зіткнутися віч-на-віч з Волдемортом. Ти казав, що тоді потрібна не жменька завчених заклять, тоді твоя єдина зброя – розум і нахабство. А хіба не те саме казав Снейп? Що насправді все вирішує відвага й кмітливість?

Гаррі обеззброїло те, що вона визубрила його слова не гірше за «Стандартну книгу заклинань», і він навіть не сперечався.

– Гаррі! Гей, Гаррі!

Гаррі озирнувся; з сувоєм пергаменту в руках до нього поспішав один з відбивачів торішньої квідичної команди Ґрифіндору Джек Слоупер.

– Для тебе, – важко дихав Слоупер. – Я чув, що ти новий капітан. А коли будуть проби?

– Ще не знаю, – відповів Гаррі. Особисто він вважав, що Слоуперові надзвичайно пощастить, якщо він знову потрапить до команди. – Я тобі сповіщу.

– Ну, добре. Сподівався, що проби будуть у ці вихідні...

Та Гаррі його вже не чув; він щойно впізнав на пергаменті дрібненький косий почерк. Не дослухавши Слоупера, відійшов убік. Рон і Герміона подалися за ним.

Дорогий Гаррі,

Я хотів би цієї суботи почати з тобою наші приватні уроки. Прошу прийти до мого кабінету о восьмій вечора. Сподіваюся, ти задоволений своїм першим шкільним днем.

Щиро твій,

Албус Дамблдор

Р.S. Я люблю кислотну шипучку.

– Він любить кислотну шипучку? – Рон, який прочитав записку з-за плеча Гаррі, мав ошелешений вигляд.

– Це пароль, щоб пройти повз гаргуйлів біля його кабінету, – пошепки пояснив Гаррі. – Ага! Снейпові це не сподобається... я не зможу відбути його покарання!

Цілу перерву вони з Роном і Герміоною намагалися вгадати, чого його навчатиме Дамблдор. Рон думав, що швидше за все це будуть ефектні пристріти й закляття, яких не знають навіть смертежери. Герміона сказала, що таке навчання протизаконне, і припустила, що Дамблдор, мабуть, захоче навчити Гаррі захисної магії найвищого рівня.

Після перерви вона пішла на урок числомагії, а Гаррі з Роном повернулися до вітальні й неохоче взялися за Снейпове домашнє завдання. Воно виявилося таким складним, що коли Герміона приєдналася до них в обідню перерву, вони й далі над ним ниділи (хоч завдяки їй робота пішла значно швидше). Щойно хлопці поставили останню крапку, як задзеленчав дзвоник на подвійний урок настійок, і друзі подалися до підвального приміщення, де раніше так довго викладав Снейп.

У коридорі підвалу вони побачили, що до навчання на рівні НОЧІ було допущено всього дванадцятеро учнів. Креб і Ґойл, зрозуміло, не змогли отримати позитивних СОВ, але чотирьом слизеринцям це вдалося, серед них і Мелфоєві. Ще було четверо рейвенкловців та один гафелпафець, Ерні Макмілан, який, незважаючи на свою пихатість, Гаррі чомусь подобався.

– Гаррі, – бундючно привітався Ерні, простягаючи Гаррі руку, – не мав змоги поговорити з тобою зранку на захисті від темних мистецтв. Непоганий урок, на мою думку, хоча закляття-щит для нас, старих вовків з ДА, давно вже не новинка... А ти як ся маєш, Роне... Герміоно?

Не встигли вони сказати бодай що-небудь, крім «добре», як відчинилися двері, і з них висунулося спочатку Слизорогове черево, а потім і він сам. Коли всі заходили в клас, його пишні моржові вуса задерлися вгору над усміхненим ротом, і він особливо приязно привітав Гаррі й Забіні.

Підвал, на диво, вже повнився випарами й химерними запахами. Гаррі, Рон і Герміона, минаючи великі киплячі казани, з цікавістю принюхувалися. Четверо слизеринців сіли всі разом за одним столом, а четверо рейвенкловців – за іншим. Це не залишало Гаррі, Ронові й Герміоні вибору, крім як поділитися столом з Ерні. Вони вибрали той, що стояв найближче до золотистого казана, з якого йшов такий спокусливий аромат, що Гаррі в житті такого не вдихав; запах одночасно нагадував пахощі тістечка з мелясою, терпкий запах дерев’яного держака мітли і щось таке квіткове, що він міг нюхати лише в «Барлозі». Гаррі відчув, що дихає дуже поволі й на повні груди, а дух цього відвару просякає його, наче п’янкий трунок. Його охопила безмежна радість, він усміхнувся Ронові, і той теж розплився в лінивій усмішці.

– Отож, отож, отож, – торохтів Слизоріг, чия широка постать невиразно проглядалася крізь хмари випарів. – Витягуйте терези, комплекти настійок і не забувайте про підручники «Прогресивна методика зіллєваріння»...

– Пане професоре? – підняв руку Гаррі.

– Що, Гаррі, мій хлопчику?

– У мене нема ні книжки, ні терезів, нічого... і в Рона нема... розумієте, ми просто не знали, що отримаємо право складати НОЧІ...

– Авжеж, професорка Макґонеґел щось таке згадувала... не журися, хлопчику, не журися. Можете взяти запасні складники в он тій шафі, та й терези якісь ми вам позичимо, а отут ось у нас стосик старих підручників, їх вам вистачить, поки не замовите нові у «Флоріш і Блотс»...

Слизоріг почовгав до кутової шафи, понишпорив у ній і за мить повернувся з двома пошарпаними підручниками «Прогресивної методики зіллєваріння» Лібатія Бориджа, вручивши їх Гаррі й Рону разом з двома комплектами потьмянілих терезів.

– Отож, – Слизоріг знову став перед класом і напнув свої й так випнуті груди, від чого здалося, що ґудзики його камізельки ось-ось повідлітають, – я тут приготував деякі відвари й настоянки, просто з цікавості, знаєте, щоб вам показати. Ви такі зможете виготовляти після того, як завершите курс навчання і складете НОЧІ. Можливо, ви про них і чули, хоч і не вміли ще зробити. Хто мені скаже, що оце таке?

Він показав на казан біля слизеринського стола. Гаррі трохи піднявся з місця й побачив, що в тому казані кипить нібито звичайнісінька вода.

Герміонина натренована рука злетіла вгору раніше за всіх; Слизоріг дав їй слово.

– Це сироватка правди, без кольору й запаху. Того, хто її випив, вона змушує казати правду, – випалила Герміона.

– Дуже добре, дуже добре! – зрадів Слизоріг. – А зараз, – він показав на казан біля рейвенкловського столу, – про неї тут повинні добре знати... недавно її згадували в кількох міністерських листівках... хто скаже?..

І знову Герміонина рука була найспритніша.

– Це багатозільна настійка, пане професоре.

Гаррі теж упізнав цю схожу на жабуриння речовину, що поволі булькотіла в другому казані, але він не ображався, що Герміона й тут устигла першою відповісти на запитання; врешті, саме їй вдалося виготовити це зілля ще в другому класі.

– Чудово, чудово! Ну, а оця... так, дівчинко? – подивився трохи спантеличено Слизоріг на Герміону, чия рука знову пронизала повітря.

– Це амуртензія!

– Так воно й є. Майже безглуздо запитувати, – вражено зронив Слизоріг, – бо ти, мабуть, і так знаєш, яке її застосування?

– Це найпотужніше в світі любовне зілля! – затарахкотіла Герміона.

– Цілком правильно! Ти його, мабуть, розпізнала завдяки виразному перламутровому відблиску?

– Окрім того, пара підноситься характерними спіралями, – радісно додала Герміона, – а ще це зілля матиме для кожного інший запах – залежно від того, що кого приваблює. Ось я відчуваю пахощі свіжоскошеної трави, нового пергаменту і...

Але раптом вона зашарілася й не договорила.

– Можу я запитати, як тебе, дівчинко, звати? – Слизоріг не звернув уваги на її зніяковіння.

– Герміона Ґрейнджер, пане професоре.

– Ґрейнджер? Ґрейнджер? А ти не родичка Гектора Деґворта-Ґрейнджера, котрий заснував «Надзвичайне товариство зіллєварів»?

– Начебто ні, пане професоре. Розумієте, я з родини маґлів.

Гаррі помітив, як Мелфой нахилився до Нота і щось зашепотів; вони обидва вишкірилися, а от Слизорога це зовсім не збентежило, навпаки – він засяяв і перевів погляд з Герміони на Гаррі, що сидів біля неї.

– Ого! «Моя найкраща приятелька теж з родини маґлів і вона найкраща в класі!». Гаррі, припускаю, це і є та найкраща приятелька, про яку ти згадував?

– Так, пане професоре, – зізнався Гаррі.

– Панно Ґрейнджер, ви заробили для Ґрифіндору двадцять очок, – добродушно виголосив Слизоріг.

Мелфой скривився точнісінько так, як тоді, коли Герміона заїхала йому по пиці. Сяюча Герміона обернулася до Гаррі й прошепотіла:

– Ти справді йому казав, що я найкраща в класі? Ой, Гаррі!

– А що тут такого незвичайного? – чомусь роздратовано прошипів Рон. – Ти справді найкраща в класі... я б теж йому таке сказав, якби він у мене спитав!

Герміона всміхнулася, але приклала пальця до вуст, щоб вони почули, що говорить Слизоріг. Але Рон трохи скис.

– Зрозуміло, амуртензія не творить справжньої любові. Любов неможливо виготовити чи підробити. Цей відвар просто викликає сильне захоплення або нав’язливу пристрасть. Це найнебезпечніше і найпотужніше зілля в цьому приміщенні... саме так, – похмуро кивнув він у бік Мелфоя з Нотом, які скептично осміхалися. – Коли побачите в житті стільки, як я, то не будете недооцінювати сили всепоглинаючої любові... А зараз час нам братися за роботу.

– Пане професоре, а ви не сказали, що отам, – нагадав Ерні Макмілан, вказуючи на маленький чорний казанок на письмовому столі Слизорога. Там весело булькав якийсь відвар кольору розтопленого золота, а над його поверхнею золотими рибками вистрибували величенькі краплини, однак жодна не вихлюпнулася на стіл.

– О-о-о, – протяг Слизоріг. Гаррі був упевнений, що Слизоріг і не думав забувати про цей відвар, просто чекав, доки хтось запитає, задля драматичного ефекту. – Так. Це. Оце, пані й панове, найдивовижніший відварчик, що називається фелікс-феліціс. Я так розумію, – глянув він з усмішкою на Герміону, яка голосно зойкнула, – що ви, панно Ґрейнджер, знаєте наслідки дії фелікс-феліціса?

– Це рідина успіху, – схвильовано сказала Герміона. – Від неї людині щастить!