Текст книги "Гаррі Поттер. Гепталогія"

Автор книги: Дж. Ролiнг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 63 (всего у книги 206 страниц)

– РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ -
Непрощенні закляття

Наступні два дні минули без особливих інцидентів, якщо не брати до уваги, що Невіл на уроці зілля й настійок розплавив уже свій шостий казанець. Професор Снейп, котрий за це літо став іще мстивішим, ніж звичайно, призначив Невілові кару, і Невіл після неї перебував на межі нервового зриву, бо мусив випотрошити цілу діжку рогатих жаб-ропух.

– Знаєш, чого Снейп має такий гидомирний настрій? – запитав у Гаррі Рон, дивлячись, як Герміона навчає Невіла очисних чарів, щоб видобути з-під нігтів жаб'ячі кишки.

– Так, – відповів Гаррі. – Через Муді.

Усі знали, що Снейп дуже хотів здобути посаду викладача захисту від темних мистецтв, та вже четвертий рік поспіль йому це ніяк не вдавалося. Снейпові не подобався жоден попередній викладач темних мистецтв, і він цього не приховував, одначе відверто виявляти свою ворожість до Дикозора Муді остерігався. Коли Гаррі траплялося побачити їх удвох у коридорі чи під час обіду, він помічав, що Снейп уникає погляду Муді – і його магічного, і нормального ока. .

– Мені здається, що Снейп його побоюється, – задумливо сказав Гаррі.

– От якби Муді перетворив Снейпа на рогату ропуху, – розмріявся Рон, – і почав жбурляти ним об підлогу в його ж підвалі...

Ґрифіндорські четвертокласники так чекали першого уроку Муді, що по обіді в четвер зібралися під його кабінетом задовго до дзвінка.

Бракувало тільки Герміони. Вона з'явилася аж перед самісіньким початком уроку.

– Я була в...

– ... бібліотеці, – договорив за неї Гаррі. – Заходь швиденько, бо не залишиться гарних місць.

Вони поспішили до трьох стільців перед викладацьким столом, повитягали підручники 'Темні сили: посібник із самозахисту» і принишкли. Невдовзі почули в коридорі знайомий цокіт, і ось до класу увійшов Муді, як завжди, химерний і страхітливий на вигляд. З-під його мантії стирчала дерев'яна пазуриста нога.

– Можете заховати, – прогарчав він, шкутильгаючи до свого стола і вмощуючись за ним, – ці ваші книжки. Вони вам не знадобляться.

Учні позапихали книжки в портфелі. Рон від збудження мало не підскакував.

Муді розгорнув класний журнал, відкинув зі свого покрученого й пошрамованого обличчя довгу гриву сивого волосся й почав називати прізвища учнів, позираючи на них своїм магічним оком, тоді як нормальне й далі було прикуте до журналу.

– Ну гаразд, – вимовив він, перевіривши присутність учнів, – професор Люпин прислав мені листа про ваш клас. Схоже, що основи боротьби з темними істотами ви засвоїли непогано – ви пройшли ховчиків, червоних каптуриків, ліхтарників, ґринділів, капів і вовкулак. Правильно?

Учні ствердно загули.

– Але ви відстаєте... серйозно відстаєте... у захисті від заклять, – вів далі Муді. – Тож я хочу стисло показати вам, як можуть напаскудити один одному чаклуни. За один рік мушу навчити вас, як боротися з темними...

– А що, на більше ви з нами не залишитесь? – не стримався Рон.

Магічне око Муді втупилося в Рона. Рон завмер, але Муді раптом усміхнувся – вперше за весь час, що Гаррі його бачив. Його страхітливе обличчя ще дужче викривилось, однак було приємно знати, що він здатний на доброзичливу усмішку. Рон полегшено зітхнув.

– То це ти син Артура Візлі? – спитав Муді. – Твій батько пару днів тому витяг мене з великої халепи... Так, я пробуду тут тільки рік. І то лише заради Дамблдора... один рік, а потім знову на пенсію.

Він хрипко реготнув і склав докупи свої вузлуваті долоні.

– Отже... до теми. Закляття. Вони бувають різні за силою і формою. Відповідно до вказівок Міністерства магії, я маю вас навчити протизаклять і на цьому зупинитися. Я не повинен ознайомлювати вас із забороненими темними закляттями – їх ви будете вивчати не раніше шостого класу. Вважається, що ви для цього ще надто юні. Але професор Дамблдор ліпшої думки про вас: він вважає, що ви цю тему здолаєте, бо й справді – що раніше ви довідаєтеся про ймовірні загрози, то краще. Бо ж як ви маєте оборонятися від того, чого ніколи не бачили? Чаклун, який захоче накласти на вас заборонене закляття, не стане вам пояснювати, що саме він задумав. Він не буде перед вами вибачатися. Тож вам треба приготуватися. Ви маєте бути пильними й уважними. І маєте мене слухати, міс Браун, коли я говорю.

Лаванда підскочила й зашарілася. Вона під столом показувала Парваті свій завершений гороскоп. Мабуть, магічне око Муді бачило не тільки те, що в нього за спиною, але й просвічувало крізь дерево.

– Отож... чи хтось із вас знає, за які закляття чаклунський закон накладає найбільшу кару?

Несміливо піднялося кілька рук, серед них Ронова й Герміонина. Муді вказав на Рона, хоч його магічне око й далі дивилося на Лаванду.

– Е-е, – невпевнено почав Рон, – тато мені якось казав... це, здається, закляття «Імперіус»?

– Так, – схвально підтвердив Муді. – Твій батько добре його знав. Закляття «Імперіус» завдало колись міністерству багато клопоту.

Муді важко звівся на свої неоднакові ноги, висунув зі стола шухляду й витяг з неї скляну банку. Там металися три великі чорні павуки. Гаррі відчув, як поруч з ним сахнувся Рон, який терпіти не міг павуків.

Муді запхнув руку в банку, упіймав одного павука і, тримаючи його на долоні, показав усім. Тоді спрямував на нього чарівну паличку й пробурмотів: «Імперіо!»

Павук зіскочив з долоні Муді й почав розгойдуватися, мов на трапеції, на тонесенькій шовковій павутинці. Потім лапки в нього заціпеніли, він зробив заднє сальто, обірвав павутинку, впав на стіл і закружляв на ньому перекидом. Муді махнув паличкою – павук звівся на задні лапки і почав вибивати чечітку.

Усі зареготали – усі, крім Муді.

– Ви думаєте, що це смішно? – прогарчав він. – А якби я це зробив з вами? Вам би сподобалось?

Регіт миттю вщух.

– Він під моїм цілковитим контролем, – спокійно вів далі Муді, а павук почав кумедно перекочуватися на столі. – Можу примусити його вистрибнути з вікна, втопитися, кинутися комусь із вас у горло...

Рон мимоволі здригнувся.

– Були роки, коли закляттям «Імперіус» контролювали багатьох чаклунів і відьом, – сказав Муді, і Гаррі зрозумів, що він має на увазі часи Волдемортової всемогутності. – Міністерству було нелегко розрізнити, кого до певних дій змушували, а хто чинив їх із власної волі.

Закляття «Імперіус» можна здолати, і я вас навчу як, але треба мати сильний характер, а він є не в кожного. Найкраще – уникати «Імперіуса», якщо є така змога. ПОСТІЙНА ПИЛЬНІСТЬ! – гаркнув він, і учні аж підскочили.

Муді схопив стрибучого павука і жбурнув його назад у банку. – Знаєте ще якісь незаконні закляття?

Угору знову злетіла Герміонина рука і, на подив Гаррі, Невілова. Досі Невіл наважувався щось говорити лише на уроках своєї улюбленої гербалогії. Невіла й самого здивувала власна відвага.

– Так? – сказав Муді, а його магічне око перекрутилось і вп'ялося в Невіла.

– Це... закляття «Круціатус», – проказав Невіл неголосно, але виразно.

Муді пильно глянув на Невіла – тепер обома очима.

– Твоє прізвище Лонґботом? – перевірив він, зиркнувши магічним оком у журнал.

Невіл нервово кивнув, але Муді більше нічого не спитав. Повернувся до класу, видобув з банки наступного павука й поклав його на стіл, де той завмер – мабуть, зі страху.

– Закляття «Круціатус», – сказав Муді. – Щоб ви все збагнули, павука треба збільшити, – додав він і спрямував на того чарівну паличку. – Енґорджіо!

Павук почав розбухати. Він став більшим за тарантула. Рон не витримав і відсунувся разом зі стільцем якомога далі від стола Муді.

Муді ще раз підняв чарівну паличку, націлив її на павука й пробурмотів: «Круціо!»

Павукові лапки відразу зігнулися й притислися до тіла. Він перекрутився й почав жахливо смикатися з боку на бік. Від нього не чулося ані звуку, але Гаррі не сумнівався – якби павук мав голос, він би зараз кричав, мов різаний. Муді не відводив чарівної палички, і павук затрясся ще несамовитіше...

– Перестаньте! – пронизливо скрикнула Герміона.

Гаррі озирнувся на неї. Вона дивилася не на павука, а на Невіла. Гаррі простежив за її поглядом і побачив, що Невіл вчепився руками за парту, аж йому побіліли суглоби. Його широко розплющені очі світилися жахом.

Муді підняв паличку вгору. Павукові лапи розслабилися, але він і далі сіпався.

– Редуціо, – пробурмотів Муді, і павук зменшився до природного розміру. Муді кинув його в банку.

– Біль, – неголосно мовив Муді. – Вам не потрібні ножі чи лещата для тортур, якщо ви володієте закляттям «Круціатус»... Воно теж колись було дуже популярне. Ще якісь закляття знаєте?

Гаррі озирнувся. Судячи з виразів облич, усі намагалися вгадати, що станеться з останнім павуком. Герміонина рука трохи тремтіла, коли вона, вже втретє, піднімала її вгору.

– Так? – глянув на неї Муді.

– Авада Кедавра, – прошепотіла Герміона.

Рон і ще кілька учнів стривожено зиркнули на неї.

– Ага, – вимовив Муді, і ще одна ледве помітна усмішка викривила його спотворене обличчя. – Останнє і найгірше. Авада Кедавра... Смертельне закляття.

Він запхав руку в скляну банку, і третій павук, немовби відчуваючи, що саме йому загрожує, несамовито заметався по дну, уникаючи пальців Муді, але той його таки впіймав і поклав на стіл. Павук, мов скажений, кинувся тікати.

Муді підняв чарівну паличку, і Гаррі зненацька охопило погане передчуття.

– Авада Кедавра! – заревів Муді.

Спалахнуло сліпуче зелене сяйво, і щось велике й невидиме прошипіло крізь повітря. Павук миттєво перевернувся на спину і здох, не зазнавши жодного явного ушкодження. Деякі дівчата ледве стримали крик. Рон відсахнувся й мало не впав зі стільця, коли застигле павуче тільце ковзнуло по столу до нього.

Муді змів дохлого павука зі столу на підлогу.

– Нічого доброго, – сказав він спокійно. – Нічого приємного. І не існує протизакляття. Його нічим не здолати. Відома лише одна особа, що вижила після цього закляття, і ось вона сидить переді мною.

Гаррі відчув, що червоніє, коли очі Муді (обидва!) вп'ялися в його очі. Усі учні теж повернулися до нього. Гаррі втупився в порожню класну дошку, ніби там було щось цікаве, хоч насправді її навіть не бачив...

То он як загинули його батьки... точнісінько, як оцей павук. Вони теж не зазнали жодних ушкоджень? Теж побачили тільки спалах зеленого сяйва й почули шипіння стрімкої смерті перед тим, як життя вислизнуло з їхніх тіл?

Гаррі постійно уявляв собі смерть батьків ось уже три роки, відколи довідався, що їх убили, відколи дізнався, що сталося тієї ночі – як Червохвіст зрадив батьків, підказавши Волдемортові, де вони переховуються, і як той прибув до їхнього будинку. Як Волдеморт спочатку вбив Гарріного батька. Як Джеймс Поттер намагався його затримати, гукаючи дружині, щоб хапала Гаррі й мерщій тікала... як Волдеморт нахилився до Лілі Поттер і наказав їй відсунутися, щоб він міг убити Гаррі... як вона благала вбити замість сина її саму, і затуляла його своїм тілом... отож Волдеморт убив її теж, а тоді націлив чарівну паличку на Гаррі...

Гаррі знав усі ці деталі, бо чув голоси батьків, коли змагався торік з дементорами – адже дементори змушували своїх жертв переживати наяву найгірші спогади їхнього життя і безсило тонути у власному відчаї...

Муді заговорив знову, його голос долинав до Гаррі ніби здалеку. Довелося зробити велике зусилля, щоб повернутися в реальний світ і слухати, що говорить Муці.

– Авада Кедавра – це закляття, яке мусить спиратися на могутню магію. Ви можете скласти докупи всі свої чарівні палички, спрямувати їх на мене і промовити ці слова, але мені нічого не станеться, хіба що кров з носа потече. Та це не має значення. Я тут не для того, щоб навчати вас, як виконувати це закляття.

Але якщо до нього не існує протизакляття, то навіщо я вам його показав? Бо ви повинні знати. Повинні розуміти, що може статися найгірше. І розуміти, що краще не потрапляти в ситуації, коли це закляття може пролунати. ПОСТІЙНА ПИЛЬНІСТЬ! – заревів він, і учні знову аж підскочили.

– Отож... ці три закляття – Авада Кедавра, Імперіус та Круціатус – називаються непрощенними. Достатньо накласти бодай одне з них на будь-яку людську істоту – і вас довічно ув'язнять в Азкабані. Ось що вам може загрожувати. Ось із чим я повинен навчити вас боротися. Ви маєте бути напоготові. Маєте бути у всеозброєнні. Та найголовніше – ви маєте виробити повсякчасну, щосекундну пильність. Приготуйте пера... записуйте...

Решту уроку вони занотовували все, що стосувалося непрощенних заклять. До самого дзвінка ніхто не промовив ні слова. Та коли Муді їх відпустив, і всі вийшли з класу, розмови ринули, мов злива. Більшість учнів про закляття говорили з трепетом: «Ти бачив, як він засмикався?»; «...а тоді він його прикінчив... раз – і нема!»

Гаррі бачив, що вони обговорюють урок, ніби якесь захоплююче видовище. Він же не знаходив у ньому нічого привабливого. Герміона, здавалося, теж.

– Швидше! – напружено кинула вона Гаррі й Ронові.

– Що, знов у ту кляту бібліотеку? – запротестував Рон.

– Ні, – коротко відказала Герміона, показуючи на бічний коридор. – До Невіла.

Невіл пройшов половину коридору і став, широко розплющеними очима втупившись у кам'яну стіну. Він мав той самий нажаханий вигляд, що з'явився в нього, коли Муді продемонстрував закляття «Круціатус».

– Невіле, – лагідно покликала Герміона.

Невіл озирнувся.

– А, це ви, – озвався він значно вищим, ніж завжди, голосом. – Цікавий урок, правда? Хто знає, що буде на вечерю? Я... я вмираю з голоду. А ви?

– Невіле, все гаразд? – спитала Герміона.

– Так, так, звичайно, – пробурмотів Невіл неприродно високим голосом. – Дуже цікава вечеря... тобто урок... Що нам дадуть їсти?

Рон здивовано зиркнув на Гаррі.

– Невіле, що?..

Але тут за їхніми спинами пролунав дивний цокіт, і вони побачили професора Муді, що шкутильгав до них. Вони відразу змовкли, боязко на нього поглядаючи. Та коли професор заговорив, його гарчання прозвучало значно спокійніше й лагідніше, ніж досі.

– Усе гаразд, синку, – заспокоїв він Невіла. – Може, зайдеш у мій кабінет? Ходімо... вип'ємо чаю...

Перспектива чаювання з Муді ще дужче налякала Невіла. Він заціпенів.

Муді повернув до Гаррі своє магічне око. – 3 тобою все гаразд, Поттере?

– Так, – мало не з викликом озвався Гаррі. Синє око Муді легенько затремтіло в очниці, оглядаючи Гаррі. А тоді він сказав:

– Ви повинні знати. Мабуть, це неприємно, але ви мусите знати. Немає сенсу прикидатися, що... Ходімо, Лонґботоме, покажу тобі деякі цікаві книги.

Невіл кинув благальний погляд на Гаррі, Рона й Герміону, але ті змовчали, тож Невілові нічого не лишалося, як піти з Муді, що поклав йому на плече свою вузлувату руку.

– Що б це мало означати? – здивувався Рон, спостерігаючи, як Невіл і Муді завернули за ріг.

– Не знаю, – задумливо відповіла Герміона.

– Оце урочок, ге? – глянув на Гаррі Рон, і вони рушили до Великої зали. – Фред і Джордж казали правду. Муді добре знає свій предмет, скажи? Коли він виконав Аваду Кедавру, павук сконав і навіть лапкою не дриґнув...

Але, раптом побачивши вираз Гарріного обличчя, Рон замовк і вже не озивався аж до самої Великої зали. Там він запропонував раніше засісти за домашнє завдання професорки Трелоні, бо на нього могла піти не одна година.

Герміона за вечерею не приєдналася до розмови між Гаррі й Роном, зате умлівіч проковтнула свою порцію і, як завжди, побігла в бібліотеку. Гаррі з Роном попрямували до ґрифіндорської вежі, і Гаррі, що за вечерею увесь час думав про непрощенні закляття, знову заговорив на цю тему.

– Цікаво, чи Муді з Дамблдором не матимуть неприємностей з міністерством, якщо там довідаються, що ми побачили ці закляття? – спитав Гаррі, коли вони наближалися до Гладкої Пані.

– Це можливо, – припустив Рон. – Але ж Дамблдор завжди чинив так, як вважав за потрібне, а Муді, здається, роками тільки те й робив, що потрапляв у різні халепи. Він спочатку нападає, а потім питає – згадай його сміттєві бачки... «Бридня».

Гладка Пані відхилилася вбік, і вони пролізли крізь отвір у ґрифіндорську вітальню, де було людно й гамірно.

– То що, беремося за віщування? – спитав Гаррі.

– Мабуть, – простогнав Рон.

Вони піднялися в спальню по підручники й таблиці і побачили Невіла, що самотньо сидів на ліжку й читав. Був він значно спокійніший, ніж наприкінці уроку Муді, хоча й досі ще не цілком нормальний. Очі в нього були червоні.

– Усе гаразд, Невіле? – спитав його Гаррі.

– Так, – відповів Невіл, – усе гаразд, дякую. Читаю оце книжку, яку мені дав професор Муді...

Він показав книжку. «Магічні середземноморські водорості та їхні властивості».

– Очевидно, професорка Спраут розповіла професорові Муді про мої успіхи в гербалогії, – сказав Невіл. У його голосі звучала гордість, яку Гаррі досі в нього не помічав. – Він подумав, що ця книжка мені сподобається.

Це був вельми тактовний спосіб підбадьорити Невіла – натякнути йому на слова професорки Спраут, адже Невіла хвалили доволі рідко. Так міг би вчинити хіба що професор Люпин.

Гаррі й Рон взяли підручники «Розтуманення майбутнього», повернулися у вітальню, знайшли там вільний стіл і почали працювати над пророцтвами на наступний місяць. Минула година, а вони мало чого досягли, хоч стіл був уже захаращений клаптями пергаменту з цифрами та символами, а Гарріна голова залилася туманом, що мовби проник у неї з каміна професорки Трелоні.

– Не маю зеленого поняття, що це все має означати, – пробурмотів він, дивлячись на довжелезні колонки розрахунків.

– Знаєш, що, – запропонував Рон, чиє волосся стирчало навсібіч – так часто він розгублено чухав собі потилицю, – мені здається, треба вдатися до запасного варіанту.

– Тобто... наплести сім мішків гречаної вовни?

– Ага, – підтвердив Рон, змахнув зі стола списані аркуші, вмочив перо в чорнильницю і знову почав писати.

– У понеділок, – переповідав він те, що пише, – я маю підхопити кашель через несприятливе поєднання Марса та Юпітера. – Він глянув на Гаррі. – Ти ж її знаєш – що більше буде нещасть, то скоріше вона проковтне.

– Точно, – погодився Гаррі, а тоді зіжмакав аркуш з попередніми спробами і понад головами невгамовних першокласників жбурнув його в камін. – Так... у понеділок мені будуть загрожувати... е-е... опіки.

– Саме так, – похмуро пожартував Рон, – бо в понеділок ми знову працюємо зі скрутами. А у вівторок я... гм...

– Загубиш щось цінне, – підказав Гаррі, гортаючи «Розтуманення майбутнього» в пошуках ідей.

– Чудово! – зрадів Рон, записуючи підказку. – Через... гм... вплив Меркурія. А чого б тобі не отримати від друга підступний удар у спину?

– Так... круто... – записав Гаррі, – бо... Венера буде в дванадцятому секторі.

– А в середу мене, здається, добряче відлупцюють.

– Ой, це ж я збирався устрягти в бійку. Добре, нехай я програю парі.

– Так, бо ти закладешся, що переможу в тій бійці я...

Вони вигадували нові пророцтва, дедалі трагічніші, цілу годину, а вітальня тим часом порожніла, бо всі потроху розходилися по спальнях. До них підійшов Криволапик, нечутно стрибнув на вільний стілець і докірливо глянув на Гаррі. Точнісінько так би подивилася Герміона, якби довідалася про їхнє безвідповідальне ставлення до домашніх завдань.

Роззираючись по кімнаті й намагаючись придумати ще якесь досі не згадане нещастя, Гаррі побачив Фреда й Джорджа, що сиділи під протилежною стіною, схиливши докупи голови й записуючи щось на аркуші пергаменту. Було дуже незвично бачити, як Фред і Джордж мовчки працюють над чимось у куточку. Зазвичай вони любили гамір і завжди намагалися бути в центрі уваги. Вони, здається, приховували від інших якусь таємницю, і Гаррі відразу пригадав, як вони колись у «Барлозі» щось удвох писали. Він навіть було подумав, що то черговий бланк замовлень на «Відьмацькі витівки Візлів», але ж ні – бо тоді вони обов'язково поділилися б цим задумом з Лі Джорданом. Може, це якось стосується Тричаклунського турніру?

Поки Гаррі спостерігав за ними, Джордж похитав головою, закреслив щось і дуже тихенько сказав Фредові, хоч його слова в майже порожній вітальні все одно було чути: – Ні... бо скидається, ніби ми його звинувачуємо. Треба обережніше...

Тут Джордж озирнувся й побачив, що Гаррі на них дивиться. Гаррі всміхнувся і знову взявся до пророцтв – він не хотів, щоб Джордж подумав, ніби він їх підслуховує. Невдовзі близнюки скрутили свій пергамент, попрощалися й пішли спати.

Хвилин за десять після того, як пішли Фред із Джорджем, відкрився отвір у портреті, й до вітальні залізла Герміона. Вона тримала в одній руці сувій пергаменту, а в другій – ящик, у якому щось торохтіло. Криволапик вигнув спину і завуркотів.

– Привіт, – сказала вона, – я щойно закінчила.

– Я теж! – переможно кинув перо Рон.

Герміона поклала речі на вільне крісло, а сама сіла біля Рона й підсунула до себе його пророцтва. – Бачу, в тебе буде не дуже добрий місяць, – глузливо мовила вона, а Криволапик згорнувся в неї на колінах.

– Принаймні я про це попереджений, – позіхнув Рон.

– Ти, здається, двічі втопишся, – зауважила Герміона.

– Справді? – зазирнув у власні пророцтва Рон. – Зараз поміняю – я не втоплюся, бо мене розчавить дикий гіпогриф.

– А ти не думаєш, що все це шито білими нитками й видно, що ти все вигадав? – спитала Герміона.

– Та як ти смієш! – удавано розсердився Рон. – Та ми тут вколювали, як ельфи-домовики!

Герміона підняла брови.

– Це просто такий вислів, – поспіхом додав Рон. Гаррі теж відклав перо, щойно напророчивши собі смерть через відрубування голови.

– А що у тебе в ящику? – спитав він.

– Дивно, що вас це цікавить, – сказала Герміона, криво глянувши на Рона. Вона підняла накривку й показала їм, що там було.

Всередині лежало з п'ятдесят різнокольорових значків з однаковими написами на них: ССЕЧА.

– Сеча? – здивувався Гаррі, розглядаючи один зі значків. – Що це таке?

– Та не сеча, – нетерпляче пояснила Герміона, – а С.С.Е.Ч.А. Тобто Спілка Сприяння Ельфам-Чорноробам Англії.

– Ніколи про таку не чув, – знизав плечима Рон.

– Авжеж не чув, – жваво відказала Герміона, – бо я її щойно створила.

– Так? – здивувався Рон. – І скільки в ній членів?

– Ну... якщо ви вступите... то буде троє, – відповіла Герміона.

– І ти думаєш, що ми будемо швендяти зі значками, на яких написано «сеча»? – запитав Рон.

– ССЕЧА! – обурилася Герміона. – Я хотіла дописати «Годі знущатися над нашими побратимами-чарівниками, борімося за зміну їхнього правового статусу», але це не вмістилося на значку. Тож це буде назва нашого маніфесту.

Вона показала їм сувій пергаменту.

– Я ретельно дослідила все в бібліотеці. Ельфи вже багато століть перебувають у рабстві. Аж не віриться, що досі ніхто не звертав на це уваги.

– Герміоно, послухай, нарешті! – голосно крикнув Рон. – Їм... Це... Подобається... Їм подобається бути в рабстві!

– Наша програма-мінімум, – ще голосніше крикнула Герміона, вдаючи, що нічого не почула, – полягає в забезпеченні ельфам-домовикам справедливої платні й задовільних умов праці. Програма-максимум передбачає внесення змін у закон про заборону використання чарівної палички та спробу залучити когось із ельфів до роботи у відділі контролю за магічними істотами, адже вони там зовсім не представлені.

– А як нам це зробити? – здивувався Гаррі.

– Спочатку навербуємо нових членів, – жваво пояснила Герміона. – Їм для цього треба буде купити значок – він коштує два серпики, – а на виручені кошти виготовимо листівки. Роне, ти будеш скарбником... у мене нагорі є бляшанка для збирання грошей... а ти, Гаррі – секретарем, тож можеш записувати мої слова для протоколу наших перших зборів.

Герміона на мить замовкла, радісно поглядаючи на хлопців, а Гаррі не знав, що йому робити: чи перечити Герміоні, чи реготати, дивлячись на Ронів вираз обличчя. Цю тишу порушив не Рон, який ніби заціпенів, а легеньке постукування в шибку. Гаррі зиркнув туди й побачив у місячному сяйві білу полярну сову, що сиділа на карнизі під вікном спорожнілої вже вітальні.

– Гедвіґо! – крикнув він і кинувся до вікна, рвучко його відчиняючи.

Гедвіґа пурхнула в кімнату, підлетіла до столу й приземлилася на сувій з Гарріним гороскопом.

– Нарешті! – зрадів Гаррі, кинувшись до сови.

– Вона принесла відповідь! – захвилювався Рон, показуючи на брудний аркуш пергаменту, прив'язаний до Гедвіжиної лапи.

Гаррі поспіхом його відв'язав і почав читати, а Гедвіґа вмостилася йому на коліна, тихенько ухкаючи.

– Що він пише? – затамувала подих Герміона.

Лист був коротесенький, і його явно було нашкрябано у великому поспіху. Гаррі почав читати вголос:

Гаррі!

Негайно вилітаю на північ. До мене вже доходили різні дивні чутки, тож новина про твій шрам стала останньою краплею. Якщо він знову заболить, іди прямо до Дамблдора – кажуть, він запросив на роботу Дикозора, котрий уже був на пенсії, а це означає, що Дамблдор добре читає знаки, навіть якщо ніхто інший їх не читає.

Скоро сконтактуємось. Мої вітання Ронові й Герміоні. Будь пильний, Гаррі.

Сіріус.

Гаррі глянув на Рона з Герміоною, а ті витріщилися на нього.

– Він вилітає на північ? – прошепотіла Герміона. – Тобто, повертається?

– Які знаки читає Дамблдор? – перепитав спантеличено Рон. – Гаррі... що сталося?

Бо Гаррі раптом гупнув себе по лобі кулаком, аж Гедвіґа впала йому з колін.

– Я не повинен був йому говорити! – люто вигукнув Гаррі.

– Що ти верзеш? – нічого не розумів Рон.

– Він подумав, що мусить вертатися! – Гаррі вдарив кулаком по столі, а Гедвіґа злетіла на спинку Ронового стільця, обурено ухкаючи. – Бо він вирішив, що я потрапив у біду! А зі мною все гаразд!.. Нема в мене для тебе нічого, – роздратовано кинув Гаррі Гедвідзі, що вичікувально клацала дзьобом, – якщо хочеш їсти, то лети в соварню.

Гедвіґа зиркнула на Гаррі з величезною образою і пурхнула до відчиненого вікна, ляпнувши його по голові крилом.

– Гаррі, – заспокійливо почала було Герміона.

– Я йду спати, – урвав її Гаррі. – Побачимося вранці.

Нагорі в спальні він натяг піжаму й заліз у ліжко, хоч анітрохи не почувався втомленим.

Якщо Сіріус повернеться, і його впіймають, то це станеться через Гаррі. Навіщо він усе розпатякав? Заболіло на якусь секунду, а він... якби ж то йому вистачило розуму тримати язика за зубами...

Він чув, як у спальню зайшов Рон, але не озвався до нього. Гаррі ще довго лежав і дивився на темну запону свого ліжка. У спальні панувала цілковита тиша, і якби Гаррі не був такий задуманий, то усвідомив би, що не чути звичного Невілового хропіння, а отже, не спалося не тільки йому.