Текст книги "Гаррі Поттер. Гепталогія"

Автор книги: Дж. Ролiнг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 76 (всего у книги 206 страниц)

– Скажімо так, Поттере, – нарешті пробурмотів Муді, – кажуть, що в старого Дикозора манія ловити темних чаклунів... Але Дикозор – просто ніщо, ніщо порівняно з Барті Кравчем.

Муді й далі вивчав пергамент. Гаррі згоряв від бажання знати більше.

– Пане професоре! – знову сказав він. – Ви думаєте... Це все може бути пов'язане з... Може, містер Кравч думає, що тут щось відбувається...

– Наприклад, що? – різко спитав Муді.

Гаррі аж сам здивувався, що так багато посмів сказати. До того ж не хотілося, щоб Муді запідозрив, що він має джерело інформації за межами Гоґвортсу. Це може призвести до підступних запитань про Сіріуса.

– Не знаю, – пробелькотів Гаррі, – багато дивного було останнім часом. Про це писали у «Щоденнім віщуні». Чорна мітка на Кубку світу, смертежери і все таке...

Обидва ока Муді розширилися.

– Поттере, ти тямущий хлопець, – сказав він. Його магічне око знову повернулося на Карту мародера. – Кравч, можливо, про це думав, – поволі проказав він. – Дуже ймовірно... Чимало сміховинних чуток літає останнім часом – звичайно, з легкої руки Ріти Скітер. Багатьох це виводить з рівноваги, – грізний оскал скривив його й так перекошений рот. – Якщо я кого й ненавиджу, – бурмотів він більше сам до себе, ніж до Гаррі, а його магічне око втупилося в нижній лівий куток карти, – то це смертежерів, тих, що й досі на волі...

Гаррі глипнув на нього. Чи міг Муді мати на увазі те саме, про що думав і Гаррі?

– А зараз, Поттере, я хочу запитати щось у тебе, – тон у Муді став діловий.

Гарріне серце тьохнуло: ось і настає ця мить. Муді зараз запитає, де він дістав цю карту – штуку дуже підозрілу – і випливе історія про те, як вона до нього потрапила. Вина впаде не тільки на Гаррі, а й на його покійного батька, на Фреда та Джорджа Візлів, на професора Люпина, який торік викладав у них захист від темних мистецтв. Муді помахав картою перед носом у Гаррі, який увесь мовби зібрався в грудку.

– Чи я можу в тебе її позичити?

– Ох! – вирвалося в Гаррі. Він дуже любив цю карту, але, з другого боку, йому відлягло від серця, бо Муді не спитав, де він її взяв. Крім усього, він був перед Муді в боргу. – Беріть, звичайно.

– Молодець, – прогарчав Муді. – Мені вона знадобиться... Це може бути саме те, що я шукав... Усе, Поттере, спати. Швиденько...

Вони разом піднялися сходами нагору. Муді й далі розглядав карту, наче то був скарб, ціннішого за який він ніколи не бачив. Вони мовчки дійшли до дверей кабінету Муді. Муді зупинився й поглянув на Гаррі:

– Поттере, ти ніколи не думав стати аврором?

– Ні, – Гаррі на крок відступив.

– А варто було б подумати, – кивнув Муді, замислено дивлячись на Гаррі. – Правду тобі кажу... І, між іншим... Гадаю, ти серед ночі не просто так прогулювався з яйцем?

– Ні, – усміхнувся Гаррі. – Я намагався розгадати його таємницю.

Муді підморгнув, його магічне око знову закрутилося.

– Правду кажуть, Поттере, що нічна прогулянка може навіяти цікаві ідеї. Побачимося вранці...

Дивлячись на Карту мародера, він зайшов до кабінету і зачинив за собою двері.

Гаррі повільно повертався до ґрифіндорської вежі, гублячись у думках про Снейпа, Кравча і про те, що це все означає... Чому Кравч прикидався хворим, якщо міг, коли хотів, легко потрапити в Гоґвортс? І що саме, на його думку, ховав у своєму кабінеті Снейп?

А Муді вважає, що він, Гаррі, повинен стати аврором! Цікава думка... Та коли за десять хвилин Гаррі опинився в ліжку, а яйце та плащ-невидимка були надійно заховані у валізі, він подумав, що, перш ніж обирати кар'єру аврора, треба перевірити, чи для цього обов'язково мати стільки шрамів, як у Муді.

– РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ -
Друге завдання

– Але ж ти казав, що вже знайшов ключ до розгадки яйця! – обурено вигукнула Герміона.

– Не кричи! – розсердився Гаррі. – Мені ще треба... додати деякі штрихи, розумієш?

Гаррі, Рон та Герміона сиділи за останньою партою на уроці замовлянь. Вони мали практикувати сьогодні замовляння-відганяння – протилежні до замовлянь-викликань. Побоюючись нещасних випадків, коли все літатиме по кімнаті, професор Флитвік роздав учням для вправ диванні подушки, розраховуючи, що ними неможливо когось травмувати. То була хороша ідея, але вона не зовсім спрацювала. Невіл ніяк не міг нормально прицілитись, і тому весь час випадково відштовхував у протилежний куток кімнати набагато важчі речі – наприклад, самого професора Флитвіка.

– Просто забудь на хвильку про яйце, чуєш? – прошипів Гаррі, коли професор Флитвік в черговий раз покірно промайнув повз них у повітрі і здійснив посадку на великій шафі. – Я вам намагаюся розповісти про Снейпа й Муді...

Цей урок був ідеальним прикриттям для розмов на особисті теми, бо всі захопилися вправами і не звертали на них ніякої уваги. Ось уже з тридцять хвилин Гаррі пошепки переповідав свої нічні пригоди.

– Снейп сказав, що Муді робив обшук у його кабінеті? – запитав Рон. Його очі палали від захоплення – доторком чарівної палички він саме відштовхнув подушку (та злетіла в повітря й збила з голови Парваті капелюшок). – Ти думаєш, що Муді тут для того, щоб стежити не тільки за Каркарофим, а й за Снейпом?

– Не знаю, чи й справді його про це попросив Дамблдор, але він стежить, – мовив Гаррі, не дуже уважно махаючи чарівною паличкою, через що його подушка бухнулася зі стола на підлогу. – Муді сказав, що Дамблдор дозволяє Снейпові залишатися тут лише тому, що дає йому шанс виправитися, чи щось таке...

– Що? – спитав Рон, широко розплющивши очі. Його наступна подушка описала в повітрі велику дугу, відбилася від канделябра й важко впала на стіл Флитвіка. – Гаррі... Можливо, Муді думає, що це Снейп укинув твоє прізвище в Келих Вогню?

– Ех, Роне, – Герміона скептично похитала головою, – ми вже колись думали, що Снейп намагався вбити Гаррі – і пам'ятаєш, чим це обернулося? Він урятував Гаррі життя.

Вона відштовхнула подушку, й та, пролетівши через усю кімнату, приземлилася в коробку, в яку всі повинні були вціляти своїми подушками. Гаррі, подивившись на Герміону, задумався... Справді, якось Снейп урятував був йому життя, але найдивнішим було те, що Снейп його ненавидів, так само, як ненавидів і його батька ще в ті часи, коли вони разом навчалися в школі. Снейп любив знімати з Гаррі бали й ніколи не пропускав нагоди його покарати чи навіть дати пораду відрахувати Гаррі зі школи.

– Мені байдуже, що каже Муді, – правила своєї Герміона, – Дамблдор не дурний. Він правильно зробив, що повірив Геґрідові та професорові Люпину, хоч, окрім нього, ніхто більше не взяв би їх на роботу. То чому ж він не може мати рації і щодо Снейпа, незважаючи на те, що Снейп трохи...

– ...злий, – швидко договорив за неї Рон. – Герміоно, чого ж тоді всі ці ловці темних чаклунів нишпорять у його кабінеті?

– Чому містер Кравч прикидався хворим? – спитала Герміона, не звертаючи на Рона уваги. – Це трохи смішно – він не подужає прийти на Різдвяний бал, але, якщо йому заманеться, запросто добирається сюди посеред ночі.

– Ти не любиш Кравча через ту ельфиню Вінкі, – сказав Рон, посилаючи свою подушку в вікно.

– А ти тільки й думаєш, що Снейп щось замислив... – сказала Герміона, відбиваючи свою подушку прямісінько в коробку.

– А мені цікаво знати, що Снейп такого зробив, що мусить виправлятися, – суворо сказав Гаррі, і аж сам здивувався, бо його подушка, перелетівши кімнату, впала в коробку просто на Герміонину.

*

Слухняно виконуючи Сіріусове прохання повідомляти йому про все незвичайне у Гоґвортсі, Гаррі відіслав до нього руду сову з листом, у якому розповів, як містер Кравч проник у Снейпів кабінет, а також про розмову між Муді та Снейпом. Після того Гаррі всю свою увагу присвятив невідкладній проблемі: як двадцять четвертого лютого цілу годину пробути під водою.

Ронові дуже сподобалася ідея ще раз вдатися до замовлянь-викликань – Гаррі розповів йому про акваланги, і Рон ніяк не міг зрозуміти, чом би Гаррі не викликати таку штуку з найближчого маґлівського містечка. Герміона відразу ж розгромила цей план, сказавши, що навіть якщо Гаррі й навчиться за годину користуватися аквалангом – а це малоймовірно, – то його безперечно дискваліфікують за порушення Міжнародного кодексу чаклунської таємності. Та й мало надії, що маґли не помітять акваланг, який сам собою летить над полями до Гоґвортсу.

– Ідеальне вирішення проблеми – це трансфігурувати себе на підводний човен, чи щось таке, – сказала вона. – Якби ж то ми вже вчили людську трансфігурацію! Та ми її почнемо не раніше шостого класу, крім того, якщо не дуже добре нею володіти, то можна такого накоїти...

– О так, не хотілося б ходити потім з перископом на голові, – погодився Гаррі. – Ще я міг би на когось напасти в присутності Муді – він би відразу мене трансфігурував...

– Тільки навряд чи він тобі дозволить вибирати на кого трансфігуруватися, – серйозно мовила Герміона. – Ні, думаю, твій найкращий шанс – то закляття.

Тож Гаррі з думкою, що цього сидіння в бібліотеці йому вистачить на все життя, ще раз закопався поміж запилюжених томів, шукаючи закляття, яке б допомогло людині вижити без кисню. Проте, хоч і він, і Рон, і Герміона шукали в обідні перерви, вечорами й у вихідні, і хоч Гаррі випросив у професорки Макґонеґел дозвіл користуватися книжками з забороненого фонду і навіть заручився допомогою нервової, схожої на грифа, бібліотекарки мадам Пінс, – вони однак не знайшли нічого такого, що допомогло б Гаррі провести під водою цілу годину.

Знайомі напади паніки знову почали дошкуляти Гаррі, і йому стало важко зосереджуватися на уроках. Озеро, що його Гаррі раніше сприймав як іще одну особливість місцевості, притягувало його погляд щоразу, як він підходив до вікна: велична, сталево-сіра маса холодної води – її темні крижані глибини здавалися такими ж далекими, як Місяць.

Як і перед поєдинком з рогохвісткою, час вислизав невідомо куди, наче хтось зачарував годинники йти вдвічі швидше. До двадцять четвертого лютого лишався тиждень (час іще був)... лишалося п'ять днів (треба поспішити і щось знайти)... три дні (будь ласка, я мушу що-небудь знайти... будь ласка...).

Коли залишалося всього два дні, Гаррі перестав їсти. Єдине приємне було те, що в понеділок під час сніданку повернулася руда сова, яку він посилав до Сіріуса. Гаррі відв'язав пергамент, розгорнув і побачив найкоротший за весь час лист від Сіріуса.

Пришли цією совою дату найближчої прогулянки в Гоґсмід.

Гаррі перевернув пергамент, сподіваючись побачити ще щось на звороті, але там було чисто.

– За два тижні, – прошепотіла Герміона, яка читала записку через його плече. – На, візьми моє перо й негайно відішли сову назад.

Гаррі нашкрябав дату на звороті Сіріусового листа, прив'язав його до лапки рудої сови й простежив, як вона відлітає. Чого він очікував? Поради, як вижити під водою? У своєму попередньому листі до Сіріуса він так захопився розповіддю про Снейпа та Муді, що геть забув згадати про яйце.

– Навіщо йому знати про наступну прогулянку до Гоґсміду? – спитав Рон.

– Не знаю, – мляво сказав Гаррі. Миттєва радість, що спалахнула в ньому, коли він побачив сову, тепер згасла. – Ходім... Догляд за магічними істотами.

Чи то виправдовуючись за вибухозадих скрутів, чи тому, що їх лишилося всього два, чи щоб довести, що він уміє навчати не згірше за професорку Граблі-Планку, але Геґрід після свого повернення на роботу продовжував її тему про єдинорогів. Виявилося, що він знав про єдинорогів так само багато, як і про потвор, хоча й було видно, що його засмучує відсутність у єдинорогів отруйних іклів.

Сьогодні він зумів зловити двох єдинорогів-лошат. На відміну від дорослих, вони були повністю золотими. Парваті й Лаванда аж нетямилися від захвату, і навіть Пенсі Паркінсон, як не старалася це приховати, мусила визнати, що лошата їй дуже сподобались.

– Їх легше уздріти, ніж дорослих, – розповідав учням Геґрід. – У два роки вони си стают срібні, а ріг їм виростає допіру в чотири. А біліют тілько коли стают геть дорослі, десь коло семи. Як вони ще масюпунькі, то дуже довірливі. Навіть не боронят хлопцям торкатиси до себе. Ходіт си ближче, можете їх погладити, як хочете. Дайте їм ті кісточки цукру..

– Всьо файно, Гаррі? – пробурмотів Геґрід, трохи відступаючи вбік, коли учні тісно обступили єдинорожат.

– Так, – сказав Гаррі.

– Троха си нервуєш, га? – спитав Геґрід.

– Трошки, – відповів Гаррі.

– Гаррі, – Геґрід поляпав його по плечі своєю масивною рукою і в Гаррі аж коліна підігнулися під її вагою, – я троха переживав, доки не вздрів тебе коло тої рогохвістки, але тепер я си знаю, що ти можеш зробити всьо, шо тілько схочеш. Я геть си не нервую. Всьо буде файно. Ти ж відгадав свою загадку?

Гаррі кивнув, але відразу ж відчув неймовірну потребу зізнатися, що не має зеленого поняття, як можна цілу годину пробути на дні озера й вижити. Він поглянув на Геґріда – може, йому доводилося пірнати під воду, щоб спілкуватися з озерними мешканцями? Адже він відповідальний за всі створіння на шкільних угіддях...

– Ти виграєш, – прогримотів Геґрід, знову попліскуючи Гаррі по плечу, від чого Гаррі здалося, ніби він на пару сантиметрів угруз в багнюку. – Я то знаю. Я можу то відчувати. Ти си виграєш, Гаррі.

Гаррі просто не мав права нічого спитати, бо це б стерло з Геґрідового обличчя щасливу і впевнену усмішку. Вдавши, ніби зацікавився єдинорожатами, він силувано всміхнувся у відповідь і пішов гладити лошат разом з усіма.

*

Увечері напередодні другого завдання Гаррі почувався так, наче не може прокинутися зі страшного сну. Він добре розумів, що навіть коли якимось дивом і знайде потрібне закляття, то навряд чи оволодіє ним за одну ніч. Як він допустив, щоб до такого дійшло? Чому він не брався розгадувати таємницю яйця раніше? Як міг собі дозволити бути неуважним на уроках – ану ж хтось із учителів розповідав, як дихати під водою?

Він, Рон та Герміона сиділи в бібліотеці, а надворі заходило сонце. Вони гарячково гортали сторінку за сторінкою книги заклять, заховані одне від одного вежами товстелезних томів. Щоразу, як на сторінці траплялося слово «вода», серце в Гаррі підскакувало. Але щоразу то було просто: «Візьміть літр води, двісті грамів подрібненого листя мандрагори й одного тритона...»

– Думаю, це просто неможливо, – зневірено озвався Рон з другого боку стола. – Нема нічого. Нічогісінько. Більш-менш, що я знайшов, це сушильне закляття – ним висушують калюжі й ставки. Але воно не здатне осушити озеро.

– Щось таки мусить бути, – пробурмотіла Герміона, підсуваючи до себе свічку. Очі в неї страшенно втомилися від вчитування у «Старі й забуті закляття та чари». Дрібнесенький шрифт їй доводилося читати, водячи носом за два сантиметри від сторінки. – Завдання, яке неможливо виконати, вам би не дали.

– А вони взяли й дали, – сказав Рон. – Гаррі, ти піди завтра до озера, встроми голову у воду, крикни русалкам та водяникам, щоб віддали поцуплене, і подивися, чи вони тебе послухають. Більше ти нічого зробити не можеш.

– Мусить же щось бути! – розсердилася Герміона. – Обов'язково мусить бути!

Герміона, здавалося, сприймала відсутність у бібліотеці потрібної інформації, як особисту образу – бібліотека ще ніколи її не підводила.

– Я знаю, що мені треба було зробити, – сказав Гаррі, поклавши обличчя на «Зухвалі жарти для веселунів». – Треба було вивчитися на анімага, як Сіріус.

– Ага, тоді б ти перетворився на золоту рибу! – сказав Рон.

– Або на жабу, – втомлено позіхнув Гаррі.

– Щоб вивчитися на анімага, треба багато років, а потім треба ще реєструватися і все таке, – мимохіть зауважила Герміона, що саме проглядала зміст «Чарівницьких труднощів та їх подолання». – Пам'ятаєте, Макґонеґел нам казала... слід зареєструватися у відділі боротьби з незаконним використанням чарів... повідомити, на яку тварину ви перетворюєтесь і якої масті, щоб запобігти зловживанням...

– Герміоно, я пожартував, – утомлено сказав Гаррі. – Я й сам знаю, що до завтрашнього ранку аж ніяк не навчуся перетворюватися на жабу..

– І тут нічого корисного, – Герміона закрила «Чарівницькі труднощі». – Ну кому це потрібно, щоб волосся у нього в носі стало кучеряве?

– Я був би не проти, – почувся голос Фреда Візлі. – Поговоримо на цю тему?

Друзі відірвали погляди від книжок. Фред із Джорджем щойно вигулькнули з-за книжкових полиць.

– Чого це ви тут? – спитав Рон.

– Вас шукаємо, – сказав Джордж. – Макґонеґелка тебе кличе, Роне. І тебе, Герміоно.

– Навіщо? – здивувалася Герміона.

– Не знаю... Але вигляд у неї був грізний, – сказав Фред.

– Ми маємо відвести вас до неї в кабінет, – додав Джордж.

Рон та Герміона глянули на Гаррі. Той відчув, як у нього всередині все похололо. Невже професорка Макґонеґел скаже Ронові й Герміоні, щоб трималися від нього осторонь? Мабуть, вона помітила, що вони йому допомагають, хоч Гаррі повинен сам придумати, як виконати завдання.

– Зустрінемось у вітальні, – сказала Герміона, підводячись, щоб іти з Роном. Обоє були дуже стривожені. – Набери книжок, скільки подужаєш принести, добре?

– Гаразд, – схвильовано промовив Гаррі.

О восьмій годині вечора мадам Пінс погасила всі лампи й свічки і вигнала Гаррі з бібліотеки. Хитаючись під вагою книжок, Гаррі повернувся у шкільну вітальню, відсунув стіл у куток і продовжив пошуки. Нічого не знайшлося у «Несамовитій магії для нестямних чарівників»... нічого в «Посібнику з середньовічного чаклунства»... жодним словом про подвиги під водою не згадувалося ні в «Антології чарів вісімнадцятого століття», ні в «Жахливих мешканцях глибин», ані у «Внутрішніх силах, про наявність яких ви не знали, і Що з ними робити тепер, як ви помудрішали».

Прибіг Криволапик, заскочив Гаррі на коліна, скрутився калачиком і замуркотів. Вітальня поступово порожніла. Усі весело бажали йому успіху на завтрашній ранок, цілком упевнені, як і Геґрід, що Гаррі влаштує повтор свого першого тріумфу. Гаррі нічого не міг їм відповісти, він просто кивав, почуваючись так, ніби в нього у горлі застряг м'ячик для гольфу. О десятій вечора він залишився у вітальні наодинці з Криволапиком. Уважно перегорнув усі принесені книги, а Рон з Герміоною все ще не повернулися.

Це кінець, сказав він сам собі. Нічого не вийде. Залишається вранці піти до озера й сказати суддям, що...

Він уявив, як пояснює, що не зможе виконати завдання. Ніби наяву побачив округлено-здивований погляд Беґмена, задоволену жовтозубу посмішку Каркарофа. Майже чув, як Флер Делякур каже: «Я це пгекгасно знала... Він недозгілий, кгихітний хльопчик». Побачив на чолі натовпу Мелфоя, на грудях у якого виблискує значок «Поттер-смердоттер». Побачив сумне, зневірене обличчя Геґріда...

Зненацька Гаррі підскочив, забувши, що на колінах у нього лежить Криволапик. Кіт сердито зашипів, звалившись на підлогу, зміряв Гаррі презирливим поглядом і гордо почимчикував, піднявши догори схожий на щітку для миття пляшок хвіст. Та Гаррі вже поспішав гвинтовими сходами до спальні... Він візьме плащ-невидимку, повернеться до бібліотеки й сидітиме там цілу ніч, якщо доведеться...

– Лумос! – прошепотів Гаррі через п'ятнадцять хвилин, відімкнувши двері бібліотеки.

Кінчик чарівної палички засвітився. Скрадаючись, Гаррі пройшовся вздовж книжкових стелажів, вибираючи потрібні книжки – книги заклять та чарів, книжки про русалок, водяників та підводних чудовиськ, книжки про славетних відьом і чарівників, про магічні винаходи, про все, що може містити хоча б короткі згадки про тривале перебування під водою. Відніс книги до столу й узявся до роботи, присвічуючи собі вузьким струменем світла з чарівної палички, коли-не-коли поглядаючи на годинник...

Перша ночі... друга... він примушував себе продовжувати лише тому, що вірив: «Наступна книга... у наступній буде... вже в наступній...»

*

Русалка з картини у ванній кімнаті старост сміялася. Гаррі, наче поплавок, хитався на пінистій воді поряд з каменем, на якому вона сиділа, тримаючи в нього над головою його ж «Вогнеблискавку».

– Іди сюди й забери! – зловтішалася русалка. – Ану, підстрибни!

– Не можу! – задихався Гаррі, намагаючись ухопитися за «Вогнеблискавку» і водночас не потонути. – Віддай!

Та русалка лиш боляче штовхнула його в бік кінцем мітли, насміхаючись.

– Боляче! Перестань!.. Ой!...

– Гаррі Поттер мусить прокинутися, паничу!

– Не штурхай мене...

– Добі повинен штурхати Гаррі Поттера. Панич повинен прокинутися!

Гаррі розплющив очі. Він був у бібліотеці. Поки спав, плащ-невидимка сповз із голови. Щока прилипла до сторінки книжки «Чарівна паличка відкриє всі шляхи». Гаррі сів, поправив окуляри й примружився від яскравого денного світла.

– Гаррі Поттер мусить поквапитися! – пищав Добі. – Друге завдання починається за десять хвилин, а Гаррі Поттер...

– За десять хвилин? – прохрипів Гаррі. – Десять... десять хвилин?

Він глянув на годинник. Добі казав правду – двадцять хвилин по дев'ятій. Гаррі відчув, як величезний тягар упав йому крізь груди в живіт.

– Покваптеся, паничу Гаррі Поттер! – пищав Добі, тягнучи його за рукав. – Панич має вже бути біля озера з іншими чемпіонами, паничу!

– Пізно, Добі, – безнадійно промовив Гаррі. – Я не буду виконувати завдання, бо не знаю як...

– Гаррі Поттер буде виконувати завдання! – пропищав ельф. – Добі знав, що Гаррі не знайшов необхідної книжки, тому Добі усе за нього зробив!

– Що? – вигукнув Гаррі. – Ти ж не знаєш, яке саме буде друге завдання...

– Добі знає, паничу! Гаррі Поттер повинен увійти в озеро і знайти свого Візі...

– Знайти що?

– ... і забрати Візі в русалок та водяників!

– Яке таке Візі?

– Вашого Візі, паничу, вашого дорогого Візі – того, що подарував Добі светра!

Добі посмикав за свій темно-бордовий светр, який від прання добряче збігся.

– Що? – Гаррі мало не задихнувся. – Вони забрали... забрали Рона?

– За ним Гаррі Поттер сумуватиме найбільше! – запищав Добі. – «На все годину часу маєш ти...»

– «Якщо не встигнеш – годі, все дарма», – процитував Гаррі, перелякано дивлячись на ельфа. – «Пропало, зникло, вже його нема...» Добі, що ж мені робити?

– Панич мусить з'їсти оце! – пропищав ельф, поліз рукою в кишеньку трусів і витяг клубок чогось схожого на слизькі сіро-зелені щурячі хвости. – Відразу перед тим, як увійдете в озеро. Це зяброрості!

– А як вони діють? – спитав Гаррі, розглядаючи зяброрості.

– Вони зроблять так, що Гаррі Поттер зможе дихати під водою, паничу!

– Добі, – очманіло вигукнув Гаррі. – А це правда?

Він ніяк не міг викинути з голови того випадку, коли Добі теж намагався йому «допомогти», а закінчилося все тим, що в Гаррі з правої руки зникли кістки.

– Це щира правда, паничу! – переконано сказав Добі. – Добі багато чого чує, паничу, адже він ельф-домовик, він ходить по всьому замку, запалює вогні й миє підлогу. Він чув, як професорка Макґонеґел та професор Муді в учительській розмовляли про наступне завдання... Добі не допустить, щоб Гаррі Поттер втратив свого Візі!

Сумніви зникли. Зриваючись на ноги, Гаррі скинув плащ-невидимку, запхнув його в портфель, схопив зяброрості, засунув їх у кишеню, а тоді вискочив з бібліотеки. Позаду біг Добі.

– Добі повинен бути на кухні, паничу! – запищав ельф, коли вони опинилися в коридорі. – Добі шукатимуть. Успіху вам, Гаррі Поттер, успіху!

– Бувай, Добі! – крикнув Гаррі й побіг коридором, а далі сходами донизу перестрибуючи по три сходинки.

У вестибюлі не було нікого, крім кількох учнів, що затрималися за сніданком і тепер виходили з Великої зали через подвійні дубові двері дивитися друге завдання. Вони витріщили очі, коли Гаррі промчав повз них, штовхнувши Коліна та Дена Кріві, зіскочив з кам'яних сходів і вибіг надвір у ясний морозний ранок.

Пробігаючи галявиною, він побачив, що трибуни, які в листопаді оточували колом драконячу загороду, тепер, віддзеркалюючись у воді, височіли вздовж протилежного берега озера й були переповнені людьми. Схвильований гомін натовпу якось дивно відлунював над водою. Гаррі щодуху помчав до суддів, що сиділи за столом, застеленим золотою скатертиною, при самій воді. Седрик, Флер та Крум стояли біля суддівського столу й дивилися, як біжить Гаррі.

– Я... тут... – видихнув Гаррі й різко загальмував просто посеред калюжі, оббризкавши мантію Флер.

– Де ти був? – прозвучав несхвальний начальницький голос. – Завдання от-от почнеться!

Гаррі озирнувся. Персі Візлі сидів за суддівським столом – містер Кравч знову не з'явився.

– Чого ти, Персі! – сказав Лудо Беґмен, якому помітно полегшало, коли він побачив Гаррі. – Дай йому перевести дух!

Дамблдор усміхнувся до Гаррі, зате Каркароф та мадам Максім не дуже зраділи його появі... З виразів їхніх облич було зрозуміло, що вони Гаррі вже не чекали.

Гаррі зігнувся й сперся долонями об коліна, віддихуючись. Йому кололо в боці, наче між ребра хтось устромив ножа, та часу про це думати не було. Лудо Беґмен уже розставляв чемпіонів з триметровим інтервалом уздовж берега. Гаррі стояв на самім краю лінії, за Крумом. Віктор був у плавках і тримав напоготові чарівну паличку.

– Усе гаразд, Гаррі? – прошепотів Беґмен, посунувши Гаррі ще на метр від Крума. – Знаєш, що і як робити?

– Так, – усе ще відхекуючись і масуючи собі ребра, відповів Гаррі.

Беґмен рвучко стис йому плече й повернувся до суддівського столу. Так само, як і на Кубку світу, він торкнувся чарівною паличкою до горла, промовив «Сонорус!» – і його голос загримів над темною водою і над трибунами.

– Отже, всі наші чемпіони готові до другого завдання, яке почнеться після мого свистка. Вони мають рівно годину, щоб повернути забране в них. На рахунок «три»! Раз... два... три!

Свисток пронизливо засюрчав у холодному застиглому повітрі. Трибуни вибухли вигуками й оплесками. Не дивлячись на інших чемпіонів, Гаррі зняв черевики й шкарпетки, витяг з кишені клубок зяброростей, запхав їх у рот і зайшов у озеро.

Вода була така холодна, що ноги обпекло, мов вогнем. Мантія намокала й тяжчала з кожним кроком. Тепер він стояв у воді по коліна, а миттєво занімілі стопи ковзали на замулених і слизьких пласких каменюках. Гаррі старанно жував зяброрості. На смак вони були гидезні й гумові, наче щупальця восьминога. Зайшовши в крижану воду по пояс, він зупинився, проковтнув і зачекав, поки що-небудь станеться.

Він почув регіт у натовпі і зрозумів, що має, напевно, доволі дурнуватий вигляд, заходячи у воду без жодних ознак використання магічної сили. Та частина його тіла, яка залишалася назовні, вкрилася гусячою шкірою, а волосся розвівалося від жорстокого вітру. Гаррі стояв напівзанурений у крижану воду й страшенно тремтів. Він намагався не дивитися на трибуни. Сміх став ще голосніший, а з боку слизеринців почулися свист і насмішки.

І раптом Гаррі відчув, ніби рот і ніс йому затулила невидима подушка. Він спробував набрати в груди повітря, та від цього лише запаморочилося в голові. Легені були порожні. Наступної миті гострий біль пронизав шию.

Гаррі обхопив її долонями й намацав під вухами дві великі щілини, що пульсували на вітрі... Він мав зябра. Не задумуючись ні на мить, Гаррі кинувся у воду.

Перший ковток крижаної озерної води був наче ковток життя. У голові перестало паморочитися. Він ще раз ковтнув і відчув, як вода гладенько пройшла крізь зябра, а кисень з неї пішов до мозку. Гаррі витяг уперед руки й побачив, що вони стали зелені, з перетинками, й напівпрозорі. Гаррі вигнувся й поглянув на свої босі ноги – вони видовжилися, між пальцями теж з'явилися перетинки – так, мовби в нього виросли ласти.

Вода більше не здавалася крижаною, а – навпаки – була приємно-прохолодна і напрочуд легка. Гаррі ще раз махнув руками й здивувався, як швидко й далеко проштовхнули його крізь воду схожі на ласти ноги, і як чітко почав він бачити – вже й не треба було кліпати. Невдовзі він заплив так далеко в озеро, що навіть дна не бачив – тому пірнув ще глибше.

Гаррі плив над дивною, темною, неясною поверхнею і тиша нестерпно тиснула йому на вуха. Він бачив не далі, ніж на три метри, тому при швидкому русі вперед з темряви виринали все нові й нові пейзажі: ліси пульсуючих, сплутаних водоростей; широкі замулені рівнини, всіяні темним камінням. Він занурювався глибше й глибше, наближаючись до середини озера, оглядаючи широко розплющеними очима моторошно-сіру товщу води довкола і глибочінь під собою, де вода була вже зовсім непрозора.

Маленькі рибки пролітали повз нього, мов срібні стріли. Раз чи двічі Гаррі здалося, ніби попереду рухається щось велике, проте коли він підпливав ближче, то виявляв, що то просто здоровенна почорніла колода або густа злипла маса водоростей – і жодної ознаки інших чемпіонів, русалок чи водяників, Рона чи – на щастя – велетенського кальмара.

Світло-зелені водорості майже метр заввишки простягалися перед ним, наче луки з перерослою травою. Гаррі, не кліпаючи, вдивлявся в далечінь і намагався розрізнити крізь темряву обриси предметів... І раптом, без попередження, щось ухопило його за ногу.

Гаррі вивернувся всім тілом і побачив ґринділа – маленького, рогатого водяного демона, що висунувся з водоростей. Його довгі пальці міцно тримали Гаррі за ногу, а гострі ікла стирчали з пащі. Гаррі швидко сягнув перетинчастою рукою в мантію і намацав чарівну паличку. Та не встиг він її вихопити, як з водоростей вилізло ще двоє ґринділів. Вони схопили його за мантію і спробували потягти на дно.

– Релашіо! – закричав Гаррі, та звуку не почув. Величезна бульбашка випливла йому з рота, а чарівна паличка, замість вистрілити в ґринділів снопом іскор, здається, сикнула на них струменем гарячої води, бо на зеленій шкірі демонів з'явилися червоні плями опіків. Гаррі вивільнив ногу з ґринділової лапи і, швидко, як міг, поплив пріч, відстрілюючись навмання через плече струменями гарячої води. Він відчував, що ґринділ от-от знову вхопить його за ногу, і тому несамовито махав ногами. Врешті-решт його нога вдарила по рогатому черепу, і, озирнувшись, він побачив, як течія відносить приголомшеного ґринділа з безтямними очима, а його товариш махає услід Гаррі кулаками – після чого обидва зникли у водоростях.

Гаррі поплив трохи повільніше, заховав чарівну паличку в мантію й роззирнувся довкола, прислухаючись. Зробив у воді коло. Тиша тиснула на барабанні перетинки дужче, ніж раніше. Гаррі зрозумів, що він зараз дуже глибоко. Навколо ніщо не рухалось, лише повільно погойдувалися водорості.

– Ну, як твої успіхи?

Гаррі здалося, що в нього стався серцевий напад. Він рвучко озирнувся й побачив Плаксиву Мірту, що пропливала ззаду, дивлячись на нього крізь масивні окуляри в перламутровій оправі.

– Мірто! – Гаррі спробував закричати, але й тепер нічого не вийшло. Тільки велика бульбашка випливла з рота. Плаксива Мірта захихотіла.

– Пошукай отам! – вказала вона напрямок. – Я з тобою не попливу... Я не дуже їх люблю, вони завжди за мною ганяються, коли я близько підпливаю...