Текст книги "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"
Автор книги: Юрій Смолич
сообщить о нарушении
Текущая страница: 61 (всего у книги 62 страниц)
Іван Петрович виклав Репетюкові своє діло. Справа була така. Ще двадцять років тому, як тільки його хутір спродано, він почав ощадити та збирати гроші на відкупівлю. Та хіба від надзирательського утримання відкладеш? До смерті на той хутір треба збирати. Але хай там що – а трохи грошенят вже таки є. Звісно, на хутір не стане, але ж можна відкуповувати, сказати б, по частях? От Іван Петрович і вирішив для початку придбати Мар'янівського млина. Млин як закрутить, як замеле, то й відкладати непотрібно буде. Зразу хутір підкупити буде змога! Та тільки горе таке: двох тисяч до млина не вистачає… Іван Петрович пропонував Репетюкові:
– Розумієте, Репетюк? Ваш же батько не злидень! Ви його вговоріть… Самому ж йому і до смерті на млин не зібратися. А вдвох ми його споловини придбаємо. В поміщики вийдемо, їй-бо присєй-бо! Рік-два помелемо, і кому буде охота в мукомолах зоставатися, той половину й відкупить. А скільки ж за ці два роки грошей в банк наконопатимо! Млина ж тепер, поки війна, задурно взяти можна. Ще й дякувати будуть. Під фронтом же, коло кордону! Правда, риск є, таїтися нічого – є. Зруйнувати можуть – війна. Але ж другої нагоди не буде! Коли там другої війни дочекаєшся! А воно може вийти так, що після війни кордону того і зовсім не буде тут! Га? Ха-ха! Ні, ні, Репетюк, ви неодмінно повинні вашого батька вмовити! Я йому листа напишу, а ви мене порекомендуєте… Га? Ваш батько письменний? Погано! Це погано. Не треба, щоб чужий хтось листа читав. Ще перебити може. Ах, сестра живе письменна? Ну, прекрасно! Значить, я напишу…
На розі першої вулиці ми розпрощалися.
– По домах! – значуще кивнув Піль. – Тихо! Марш!
Ми зірвали кашкети й весело замахали йому! Пілеві! Страхіттю гімназії! Хто б міг таке подумати? Ми ж були з ним вже на короткій нозі…
На другий день ми були викликані до кабінета директора. Там протягом півгодини Мопс заливав нас слиною і оглушав свистом, гарчанням і плямканням. За відвідування забороненого, крамольного театру всім нам було виставлено три з поведінки.
В списку, який подав Піль директорові, Репетюка, одначе, не було. Піль пізніше пояснив, що він зразу забув, а потім не варто було вдруге турбувати директора…
ЕНДЕ ДЕР ЛЕРЕРІН ДЕР ДОЙТШЕН ШПРАХЕ
Звільнення Ельфріди Карлівни відбулося для нас майже непомітно.» Бо й сама Ельфріда Карлівна вже давно стала в гімназії фігурою бліднесенькою. Престиж і авторитет колись одного з кращих педагогів був безповоротно загублений ще того пам'ятного дня на початку війни. З почину солдафона-інспектора і ще дехто з учителів почав демонструвати перед викладачкою німецької мови свою «любовь к отечеству и народную гордость». Вони намагалися чим-будь дошкулити, принизити дівчину, щиро вірячи, що цим вони завдають німецькому народові та його варварській культурі непоправної поразки. Чи ж треба говорити, що за цим прикладом ми також не віталися до Ельфріди Карлівни, гострили при ній свою дотепність на германофобських приказках про «немца, перца, колбасу», пускали їй живих тарганів під одежу, а діставши за абсолютне й нахабне незнання урока одиницю чи двійку, лаяли бідну дівчину мерзенними словами.
І от колись при самому початку навчального року, коли ми чекали німецької лекції й колективно вигадували, що б таке найгидкіше встругнути дщері тевтонській за те, що вчора руські війська були розбиті німцями на Раві-Руській, – двері відчинились і до класу ввійшов миршавенький, сивенький, абсолютно нам не відомий дідуган.
– Що вам завгодно? – здивувалися ми.
– Це й є ді зібенте клясе, проше панув, – відразу трьома мовами в одному реченні запитав нас дідуган замість відповіді.
– А ви хто такий будете? – підозріло поцікавилися ми.
– А я й буду ваш новий навчатель дер дойтшен шпрахе.
Чомусь від цієї розмови нам зробилося смішно. Ми дружно всім класом засміялися. Новий навчитель дер дойтшен шпрахе якийсь час дивився на нас уважно, злегка мружачи ліве око. Потім він раптом розтулив рота і засміявся й собі дрібнесеньким, більше схожим на овече мекання, сміхом. Ми покотилися в буйному реготі. Ми зразу зрозуміли, що жити з новим «навчателем» буде веселіше, як із затурканою Ельфрідою Карлівною.
Коли, нарешті, в класі встановився сякий-такий спокій, раптом з свого місця звівся Макар. Він був чимсь схвильований, бо був блідіший, і очі його ширилися, прозорі й безбарвні.
– Послухайте, – сказав Макар. – Послухайте, а де ж ділася Ельфріда Карлівна?
– Мене звуть Ян Казимировий, – надмився дідуган. – А про Ельфріду Карлівну я ніц не вєм. Абер вона єст німкеня.
Макар сів. Він зблід ще дужче. Очі його ширилися, погляд став розсіяний і далекий. Макар був дуже схвильований.
Після уроків Макар вийшов останнім і пішов окремо. Він навіть перечекав у роздягалці, поки повиходили всі. Вийшовши на вулицю, він звернув праворуч і пішов униз широкою Гімназичною вулицею. Додому Макарові було ліворуч.
Пройшовши Гімназичну вулицю, Макар вийшов на Тунельну і дійшов майже до самого її кінця, перед залізничним насипом. Тут, праворуч від проїздного тунелю, відходила вздовж залізничної колії довга і рівна Кишинівська.
Макар спинився на розі. Впрост через вулицю за високим штахетом і рясними кущами жасміну, бузку і маслини стояв приземкуватий одноповерховий домик. Стара липа простягала над ним своє м'яке гілля.
В цьому домі «унтер ден лінден», праворуч під парадного входу, в кімнатці на два вікна мешкала Ельфріда Карлівиа Іслендер.
Макар зиркнув ліворуч і праворуч. Ні там, ні там не було нікого. Тоді він підібрав поли шинелі і швидко перемахнув через залиту грязюкою вулицю. Не спиняючись, він шмигнув у хвіртку, пробіг по густо засипаній жужелицею стежці і вибіг на гайок. Держачок на дротику під мідного дзвоника був якраз врівень з Макаровими очима. Макар вхопив його й сіпнув, може, занадто рвучко. Дзвоник задзвонив якось враз і надто вже перелякано. Так дзвонять на пожежу, на сполох, на гвалт.
. І Серце Макарове також колотилося на сполох, на гвалт, немов на пожежу. Він надто шпарко біг. Він притис ліву половину грудей рукою – серце невгавало. Він притис дужче – серце колотиться, як і раніш. Тоді Макар випростався, звівся навшпиньки і повільно, не поспішаючи, набрав глибоко в груди повітря. Так само, не поспішаючи, лиш ледь-ледь хутчій, він випустив його зразу і набрав знову. Серце негайно ж втихомирилося. Старий, перевірений, прекрасний футболістський прийом. Можна бігати невпинно півгавтайма, потім зробити п'ять-шість таких вдихів – і знову бігати півгавтайма. Макар же був лівий край. Кому ж і вміти бігати та керувати своїм серцем, як не йому?
Враз за дверима, в глибині передпокою щось стукнуло, щось рипнуло і почулися негучні кроки. Серце Макарове знову підплигнуло й заколотилося ще дужче. Що це він робить! Сором! Тікати! Геть звідси, поки піхто не побачив! Поки не розчинилися двері!..
Хвалити бога, то була тільки служниця. Макар ввійшов у передпокій. Двері до Ельфріди Карлівни були праворуч. Служниця нещільно причинила їх, і Макарові було чути, як знайомий, дещо дерев'януватий голос Ельфріди Карлівни здивовано перепитав, як служниця знову щось сказала, а Ельфріда Карлівна перепитала вдруге і ще більш здивовано. Слів не можна було розібрати, але так виразно бриніли тембри й інтонації.
Але вони заговорилися щось надто довго. Притихле серце знову почало то завмирати, то знову нервово колотитися. Щоб заспокоїтися і врівноважити кровогін, Макар знову тихо звівся навшпиньки й глибоко вдихнув повітря. Проте за один раз не помогло. Макар звівся другий раз. Потім викинув руки в боки й присів. Так ще краще. Повний кровообіг. Хвиля крові від серця одливає вниз, у таз. Прекрасний спосіб заспокоїтися. Особливо коли зробити так разів п'ять-шість вряд.
І от, саме як присів Макар втретє, розкинувши руки і відкинувши голову назад, двері з кімнати Ельфріди Карлівни розчинилися широко і на порозі з'явилася вона сама.
Макарові здалося, що він губить притомність. Кров справді відлила від серця, але відлинула, мабуть, геть уся, і Макар відчув, як це прокляте серце зовсім спинилося. Він забув навіть звестися. Так і зостався сидіти накарачки, пустивши поли шинелі по підлозі й розкинувши руки на боки.
– Що з вами… Макар? – скрикнула Ельфріда Карлівна перелякана. – Зінд зі кранке?
Аж тепер кров буйною хвилею вдарила назад, навіть і не в серце, а просто в. голову, і Макар здолав звестися – червоний і готовий вмерти від сорому…
– Взагалі… мені треба було побачити вас, Ельфрідо Карлівно… – насилу видавив він із себе.
– Абер варум зітцен зі ауф дер діле?
– Я дуже втомився і взагалі… присів трохи спочити! – несподівано збрехав Макар, відчуваючи, як грунт тікає з-під його ніг.
Ельфріда Карлівна неймовірно похитала головою й запросила Макара йти до її кімнати. Макар помітив, що очі її були червоні. Безперечно, вона плакала…
Ельфріда Карлівна пропустила вперед Макара, вказала йому на стілець коло столу, а сама пройшла й сіла поруч на канапу. Кімната була мікроскопічна. В ній містилися тільки стіл, два стільці, велике крісло, шафа і канапа. Очевидно, на канапі Ельфріда Карлівна і спала. Канапа була просто проти вікна з кватиркою. Дохлі щури, жаби, вужі, живі кажани, яких ми підкидали Ельфріді Карлівні, мали падати крізь кватирку неодмінно сюди, на канапу. Можливо, вони залазили просто під ковдру! Брр…
Щоб відтягти увагу, Макар кинув оком по стінах. Вони були майже голі. Тільки над столом висів портрет якогось дідуся, можливо, батька, та над канапою дитяча картинка – кицька з рожевим бантиком. Кицька з рожевим бантиком! Не може бути! Невже Ельфріда Карлівна купила собі дитячу кицьку з рожевим бантиком? А одиниці та двійки, які вона ставить? Хіба це сполучне між собою? Кицька і одиниці! Ні, напевне, вона одібрала її в когось під час лекції…
– Ви маєте мені щось сказати, Макар?
Макар здригнув. Ну, да, він має… мав, тобто, ну, да, взагалі. В усякому разі, треба щось говорити. Він відкашлявся і зразу ж попирхнувся:
– Ельфріда Карлівна, – сказав він, але це було так тихо й несміливо, що треба було починати знову. – Ельфріда Карлівна! – На цей раз вийшло занадто гучно для такої маленької кімнатки. Макар знову почервонів…
– Я слухаю вас.
Тоді Макар заплющився, набрав повні груди повітря і кинувся з високого берега у глибоку річку:
– Ельфріда Карлівна! Я тільки сьогодні дізнався, тобто тільки сьогодні нам сказали, що… ну, словом, що ви вже не будете в нас викладати і взагалі… Я хочу попросити вас, Ельфріда Карлівна, щоб ви не сердилися на мене, і взагалі, щоб ви простили мене і не подумали, що я, взагалі, ставився до вас, як взагалі, і взагалі…
Цих «взагалі» було вже щось надміру, і Макар заблудився в них. Але розплющитися він не міг.
– Ну? Що ви кажете? Я не розумію вас?
Голос Ельфріди Карлівни бринів немовби ласково і привітно. Макар набрав слідуючу порцію повітря і вдарив:
– Особливо я прошу вас, Ельфріда Карлівна, пригадуєте, два роки тому, навіть більше, коли я складав вам передержку… Я її взагалі не склав, скориставши з приходу Вахмістра, чи той, взагалі, я хотів сказати – інспектора. А прийшовши на місце, я, пам'ятаєте, заспівав уголос, і всі також потягли за мною. Це було надзвичайне хуліганство, гидка непошана до вас, і це я дозволив собі, повірте мені, зовсім не тому, що ви були німкеня, що оголосили війну з німцями, а я був, а я був, а я був… дурак і сукин син, взагалі…
Це було все. Далі говорити вже, власне, не було чого. Макар спинився і, нарешті, завмираючи, розплющився. Який сором! Як він міг на таке наважитися?
Ельфріда Карлівна вже не сиділа. Вона стояла просто перед Макаром. З очей її справді бігли сльози. Ельфріда Карлівна зробила крок і поклала Макарові на плече руку. Чорт! Взагалі між педагогами й гімназистами такого не практикується, щоб класти руку на плече. Але саме тої секунди, коли Ельфріда Карлівна розтулила вуста і хотіла щось сказати, раптом двері до сусідньої кімнати рипнули. Ельфріда Карлівна відсмикнула руку, Макар відсахнувся, і вони обоє озирнулися.
Позаду них, на порозі – в строкатім халаті, нічному ковпаку, з довгою люлькою в зубах і спираючись на ковіньку, – стояв жовтий прокурений дідуган. Він був точною копією портрета в рамі на стіні. Тільки на портреті дідуган був лагідний, з доброзичливими очима й м'яким рум'янцем на щоках. В натурі ж – в цю хвилину він був аж синій, очі кидали іскри, і все обличчя було перекривлене.
– Швайн! Русіш швайн! – заверещав старикан, висмикнувши люльку з рота. – Руський свиня!
– Тату! – Ельфріда Карлівна кинулась до дідугана. Але злий дідуган замахнувся на неї люлькою.
– Не підходь! Ти торкнулася руської свині! Прокляття батьків паде на твою голову! – Ельфріда Карлівна затулила лице руками. – Геть! – зашипів старикан, показуючи Макарові на двері.
Макар ще не встиг опам'ятатися. Він стояв, розкривши рота. Він отетерів. Старикан тим часом був уже біля нього і пританцьовував довкола, розмахуючи люлькою і нічним ковпаком:
– Ми переможемо!.. Військо кайзера прийде сюди!.. Тут буде велика Німеччина!.. Я – королевський офіцер…
Ельфріда Карлівна тягла Макара за рукав до передпокою.
– Ради бога… я вас благаю. Він вже давно такий. Йому вісім-десять років… Але благаю… не розказуйте нікому… Ви розумієте… Я вас благаю…
Дідуган, проте, теж не відставав. Він наступав ззаду на п'яти, забігав спереду й пританцьовував на лівій нозі:
– Ми переможемо вас!.. Росію ми знищимо, хоч би яка вона була!..
Макар уже був на ганку, і Ельфріда Карлівна відштовхувала старого ідіота, намагаючись причинити двері.
– А коли руські варвари повбивають усіх наших дітей… німецькі женщини спородять інших… І вони прийдуть, щоб нищити вас…
Макар плигнув з ґанку на стежку.
– Шмуцігес швайн! – Дідуган жбурнув ковпак, але той упав зразу ж на порозі. Тоді він розмахнувся й пошпурив наздогін Макарові люлькою. Люлька боляче вдарила між плечі.
Роман «Наші тайни» подається за останнім прижиттєвим виданням: Смолич Юрій. Твори в 6-ти т., т. 1, с. 141–390.
ВІСІМНАДЦЯТИЛІТНІ
Вперше надруковано у журн. «Радянська література», 1938, кн. 1, с. 28–129; кн. 4, с. 106–219, окремим виданням вийшло у Держлітвидаві: Смолич Юрій. Вісімнадцятилітні. К., 1938, в російському перекладі у вид.: Смолич Юрий. Восемнадцатилетние (Из романа). Переработка и перевод В. Тарсиса. М., Гослитиздат, 1941.
Написано роман у 1937 р. Працю над твором письменник розпочав влітку 1936 р. в с. Білики на Полтавщині за настійною порадою Мате Залки, який, познайомившись із рукописом «Дитинства» і прочитавши роман «Наші тайни», що на той час вийшов окремим виданням, радив Ю. Смоличу продовжити розповідь про життя свого покоління. Роман «Вісімнадцятилітні» письменник вважав головною книгою трилогії і говорив, що вона йому найдорожча (див.: Смолич Юрій. Розмова з читачем, с. 58–62).
Герої роману мали своїх прототипів у реальному житті, а про події, колізії неодноразово зустрічаються згадки в наступних книжках письменника: «Я вибираю літературу», «Розмова з читачем», «Знать прошлое, видеть будущее». І все ж Ю. Смолич підкреслював, що «Вісімнадцятилітні» – не історичний роман і герої його не є історичними постатями. «Я хотів показати, – писав автор, – як у вирі громадянської війни, на полях класових битв кожний із юнаків зайняв своє класове місце і як у рядах свого класу пішов у дальше життя: одні – на роковану загибель, інші – на розквіт і повноцінне служіння своєму народові. Утворення комсомолу мало стати центральним фактом в сюжеті роману.
Роки громадянської війни я, отже, прожив у Жмеринці. На моїх очах відбувалися усі найвидатніші події тих літ і всі незначні – також. Я відзначаю і незначні, бо часто-густо саме в незначній події захована деталь, яка є не просто відгомоном, а яскравим виразом подій якнайважливіших. Я був очевидцем, а інколи і учасником багатьох із тих подій. Я знав усі зміни влади тих часів, які були такі часті і скороминучі в цьому закуткові колишньої Російської імперії – між кордонами сусідніх, буржуазних тоді, держав: Австро-Угорщини та Румунії спочатку, Румунії, Польщі й Угорщини – пізніше. Я знав керенщину, Центральну раду, гетьманщину, німецьку окупацію, весь «букет» петлюрівщипп в усіх її численних модифікаціях, знав денікінщину, врангелівщину і махновщину, знав окупацію білополяків та десятки формацій бандитської отаманщини. Я бачив усе моє покоління – всіх героїв мого роману – у вирі тих подій» (Смолич Юрій. Розмова з читачем, с. 114–116).
Читачі та критика захоплено зустріли новин твір письменника, про що свідчила численна читацька пошта і виступи в пресі. Як завжди, Ю. Смолич особливо пильно прислухався до критичних зауважень. Тому в наступне видання 1947 р. І особливо 1951 р. письменник вніс таку велику кількість різноманітних змін, і далеко не тільки суто стилістичних, що можна говорити про створення нової редакції роману. Так, Ю. Смолич зняв другорядні деталі, які не мали важливого значення для розуміння подій (деякі описи природи, мрії Сербина, Макара про студентське життя, навчання в західноєвропейському університеті, спогади про футбольні баталії тощо). Особливо багато, як і в романі «Наші тайни», письменник працював над образом Шаї Піркеса, прагнучи зробити його життєво переконливішим; у розділі «Страйк» скорочено опис хитань Піркеса щодо доцільності розпочати страйк і суперечку з ним Вані Зілова, змінено розмову Піркеса зі Стахом Кульчицьким про «Червоне коло». У розділі «Продовольчий поїзд у Німеччину», який у першій редакції називався «Prowiantzug nach Deutschland», Ю. Смолич дещо змінив обставини, за яких відбувалося зривання колії, внаслідок чого характер героя набув оптимістичного звучання. Оскільки нестійкі, анархічні погляди Шаї Піркеса робили непереконливим його керівництво повстанням, у наступних виданнях автор у розділі «Нім імперія» зняв цей епізод. Вилучив письменник і розповідь про те, як Піркес продав свою скрипку (Страдіварі!) і гроші віддав для потреб хворих репатріантів. Ймовірно, письменник відчув штучність ситуації, за якої його герой був власником безцінної скрипки. У другій редакції Ю. Смолич зняв також натуралістичні описи завошивілих хворих, божевілля репатріанта і його трагічну смерть у топці пічки та ін.
Переробка роману йшла по шляху соціальної конкретизації персонажів, встановлення більш чіткої відповідності між світоглядом і вчинками героїв. Було у соціальному плані конкретизовано образи Сербина і Макара (здійснити це радив письменникові зокрема Г. Скульський в книзі «Доля героїв»). Більш виразно змальовано позиції героїв у їхніх суперечках з приводу гострих політичних питань.
Роман неодноразово перекладався на російську мову і друкувався великими тиражами у московських видавництвах. А в перші тижні після початку Великої Вітчизняної війни у Харкові вийшло агітаційне видання – брошура «Загибель інтервенції. Оповідання про боротьбу з німецькою інтервенцією», в якій було надруковано розділ з роману «Вісімнадцятилітні» – «Закони військового часу». В роки боротьби з фашистськими загарбниками партизани Жмеринки взяли роман на озброєння: вони використовували імена героїв як клички, а текст книги як код. Ю. Смолич згодом писав: «Але ще тому особливо я люблю роман «Вісімнадцятилітні», що після випадку біля Жмеринки – він наче перестав бути тільки літературним твором: розділи його були наче оправлені в одну книгу разом із сторінками життя» (Смолич Ю. Розмова з читачем, с. 125).
Подається за виданням: Смолич Юрій. Твори в 6-ти т., т. 1, с. 393–700.
ПОЯСНЕННЯ СЛІВ
Абетка – алфавіт, азбука
Абордаж – старовинний спосіб ведення морського бою гребними і парусними кораблями до XIX ст., зближення з ворожим кораблем і зчеплення для рукопашного бою
Абшит – відставка, звільнення зі служби
Аврукати – воркувати
Аксельбант – наплічний шнур з металевим наконечником. У дореволюційній Росії аксельбант був приналежністю форми генералів і офіцерів генерального штабу всіх родів військ
Алігатор – рід крокодилів, які живуть у південно-східній частині США і Китаї
Алюр три хрести – вид бігу коня; умовна позначка хрестами на донесенні, що визначає ступінь швидкості його доставки
Альма матер – старовинна студентська назва університету, переносно – місце, де хтось вчився, виховувався
Амікошонство – безцеремонність, фамільярність у поводженні
Аналой – у православній церкві висока підставка, на яку під час богослужіння кладуть для читання церковні книги, ставлять ікони, хрести
Анапест – віршований розмір, стопи якого в античному віршуванні складаються з двох коротких і довгого складу; в силабо-тонічному – з трьох складів з наголосом на останньому
Арпеджіо – швидке послідовне виконання звуків акорду
Апаш – у Франції хуліган, бандит
Бакун – дуже міцний тютюн
Баляси – виточені фігурні стовпчики поручнів балконів, сходів тощо, а також поручні, що відгороджують одне місце від іншого
Бантина – тут: поперечина
Барда – тесак, сокира
Бас-профундо – найбільш глибокий або низький бас
Бек – гравець захисної лінії у футболі, захисник
Бекеша – верхній одяг, оздоблений шнуром
Бенефіції – тут: грошовий збір
Бескет – круте урвище, провалля
Бинди – широкі стрічки
Біда – теліжка на двох колесах
Блокпост – залізничний роздільний пункт, звідки керують світлофорами і семафорами
Брамсель – вітрило третього ярусу вітрильного судна
Боа – жіночий шарф з хутра, страусового пір'я
Бруствер – невеликий земляний насип для захисту бійців від ворожого вогню й зручнішої стрільби з окопу, траншеї
Букса – металева коробка, в якій обертається вісь колеса вагона
Бунгало – легка позаміська будівля з верандами, селянський будинок переважно в Індії, Малайзії
Бунчужний – тут: військовий чин в армійських буржуазно-націоналістичних формуваннях часів громадянської війни
Вахлак – неповоротка, малотямуща людина
Вахмістр – звання (чин) і посада молодшого командного складу в кавалерії і царській армії
Вежний – тут: високий
Великдень – християнське весняне свято, присвячене воскресінню міфічного засновника християнства Христа
Венгерка – бальний танець угорського походження
Вершок – міра довжини, що дорівнює 4,4 см, застосовувалася в Росії і на Україні до запровадження метричної системи мір
Вігвам – житло індійців Північної Америки
Віз – народна назва сузір'я Великої Ведмедиці
Візир – за середньовіччя високий урядовий сановник у деяких країнах Близького і Середнього Сходу
Віко – верхня частина скрині, діжки тощо, якою їх закривають
Віст – гра в карти
Віцмундир – формений одяг чиновника
Вокабула – окреме слово чужої мови, перекладене рідною мовою
Волове очко – польова айстра
Габа – тут: оторочка, кайма
Газирі – нашиті на верхній частині чаркески гнізда для патронів
Гарман – тік
Гасієнда – помістя, переважно в Центральній Америці, в якому займаються скотарством
Гевал – велика неповоротка незграбна людина
Гелер – розмінна монета в Австро-Угорщині в 1892–1918 рр.
Генц – порушення правил на футбольному полі
Гідальго – іспанський дворянин
Глитай – куркуль, мироїд
Голкіпер – воротар
Городовий, городовик – у царській Росії нижній чин міської поліції
Гринджоли – низькі широкі сани з боками, що розширяються від передка
Гунька – верхній одяг з домотканого грубого нефарбованого сукна
Деклінація – іменникова або прикметникова відміна
Дзюбка – тут: гак
Диби – середньовічні знаряддя катувань
Дортуар – загальна спальня в закритому навчальному закладі в дореволюційній Росії
Драгуни – в європейських країнах з XVI ст. вид кавалерії, призначений вести бій як у пішому, так і в кінному строю
Дроги – довгий без кузова віз, передок і задок якого зв'язані брусами, призначений для перевезення великих вантажів
Дукар, дука – багач
Еклер – вид тістечка
Екселенція – превосходительство, величність
Екстремпорале. – письмові вправи без попередньої підготовки
Ескадрон – тактичний підрозділ у кавалерії, що відповідає піхотній роті
Ефес – держак холодної зброї
Єдвабний – шовковий
Єктенія – молитви, які диякон чи священик читав під час кожного богослужіння від імені віруючих з проханням або звертанням до бога
Єпархіалка – учениця єпархіального училища, середнього жіночого духовного навчального закладу в дореволюційній Росії переважно для дочок духовенства. Навчальний курс наближався до курсу жіночих гімназій
Жантильний – манірний, кокетний
Живот – життя
Закарваші – відвороти рукава
Закубрити – щільно закривати, припиняти доступ, прохід куди-небудь
«Земгусари» – тут: діячі створених у квітні 1917 р. Тимчасовим урядом так званих земельних комітетів, які організовувалися для проведення земельної реформи, а фактично – для захисту поміщицького землеволодіння.
Золотник – пристрій для розподілу потоку рідини, пари або газу в парових, гідравлічних та пневматичних машинах
Зуав – алжірський стрілець, солдат французьких колоніальних військових частин, що комплектувалися головним чином з жителів Алжіру
Зулуси – тут: солдати колоніальних французьких військ
Зупа – юшка
Індульгенція – тут: помилування з нагоди якоїсь важливої події
Ін'єктор – прилад для введення ліків
Інсайд – гравець у футбольній або хокейній команді, який займає положення в лінії нападу між крайнім і центральним нападаючим, півсередній нападаючий
Інсургент – учасник повстання
Ісправник – в царській Росії начальник повітової поліції
Йодоформ – лікарський препарат, який застосовують при лікуванні ран, виразок
Кабріолет – легкий двоколісний однокінний екіпаж
Кадет – вихованець кадетського корпусу – закритого військового закладу для дітей дворян у царській Росії
Кадило – металевий посуд на довгих ланцюжках із прорізаною накривкою для куріння ладаном під час відправи православної і католицької релігійної служби
Каламар – тут: чорнильниця
Калігіперманганікум – марганцевокислий калій
Камертон – еталон висоти звуку при настроюванні музичних інструментів та при співах
Канкан – французький естрадний танець, виник на початку XX ст.
Кантина – кафе у військових частинах
Каптенармус – службова особа сержантського складу в батареї, роті, яка відповідає за облік, збереження зброї, майна
Каравела – за середньовіччя три– або чотирищоглеве вітрильне судно зі складною системою вітрил
Карафка – графинчик
Кармазин – сукно темно-червоного кольору
Карнавка – металева залізна коробочка з отвором у кришці для збирання грошей, переважно у церкві
Каскадний – тут: оперетковий, шансонетний
Катехізис – тут: твір, написаний у формі запитань і відповідей
Квартальний (наглядач) – у дореволюційній Росії поліцейський, який стежив за порядком у певному кварталі
Керенка – паперовий грошовий знак вартістю в 20 і 70 крб., що був в обігу при Тимчасовому уряді Корейського
Керсетка – верхній жіночий одяг без рукавів, пошитий в талію з кольорової тканини
Кишак – зневажлива назва учнів початкових класів гімназії
Кірасир – вершник важкої кавалерії в російській армії XVII – початку XX ст., який носив кірасу – металеві лати, що одягалися на груди і спину для захисту від ударів холодної зброї
Кніксен – привітання з присіданням
Кокарда – значок установленого зразка на форменому головному уборі
Колет – короткий військовий мундир з білого сукна у дореволюційній Росії
Колоніальний магазин – магазин, в якому продавалися продукти, привезені з колоніальних країн
Кольт – револьвер або кулемет особливої системи
Кондуїт – штрафний журнал, список, до якого в старих школах записувалися провини учнів
Консисторський – належний до органу управління й суду в єпархії при архієреї в руській православній церкві до 1917 р.
Контрапункт – один з найважливіших виражальних засобів музичного мистецтва
Конфітюр – варення
Корнер – у футболі штрафний кутовий удар, подача м'яча з кута поля
Корнет – перший офіцерський чин у кавалерії в дореволюційній російській армії
Корогва – тут: прапор
Корпія – висмикані зі старого полотна нитки, які використовувалися замість марлі
Котва – якір
Котильйон – бальний танець французького походження, що складається з кількох самостійних танців та ігор
Кочет – пристосування на човні для прикріплення весел, гніздо для весел
Краков'як – польський народний танець
Крейцер – дрібна розмінна монета в західноєвропейських країнах до кінця XIX ст. (1/100 гульдена в Австро-Угорщині)
Креозот – масляниста жовтувата рідина з запахом деревного дьогтю, використовувалася для дезинфекції і запобігання гниття виробів з дерева
Крона – грошова одиниця в Австро-Угорщині до 1918 р., поділялася на 100 гелерів
Кауферія – перукарня
Кукушка – одна з марок паровоза
Кульбака – сідло
Кунтуш – верхній розпашний одяг заможного українського і польського населення в XVI–XVIII ст.
Куприк – нижня кінцева частина хребта у людини, деяких ссавців і птахів
Курсистка – у дореволюційній Росії слухачка вищих жіночих курсів – навчального закладу для жінок, які готували вчителів і лікарів
Лабазник – власник приміщення для продажу зерна, муки (лабазу), а також продавець у лабазі
Ландо – чотиримісна карета, верх якої розсувається і опускається
Ланці – ланцюги
Лапсердак – старовинний верхній довгополий одяг польських і галицьких євреїв
Ласо – аркан
Легіон – тут: назва військових націоналістичних формувань, які комплектувалися з добровольців під час громадянської війни
Лігнін – багата на вуглець речовина, яка після целюлози є основною частиною здерев'янілих рослинних тканин
Літургія – церковна відправа у християнстві, під час якої виконуються обряди, пов'язані з таїнством причащання
Лот – міра ваги, дорівнює 12,8 г. Використовувалась в Росії з другої половини XIX ст. до введення метричної системи мір у 1925 р.
Лотерея-алегрі – лотерея, в якій розиграш відбувається одразу після купівлі білету
Льяноси – тип тропічного лісостепу (савани) у Венесуелі і Колумбії
Люшня – дерев'яна деталь, яка зв'язує вісь воза з полудрабком
Мадеполам – бавовняна тканина, назва походить від назви селища Мадеполама в Індії
Мазепинка – військова шапка з круглим дном, яку носили в окремих підрозділах буржуазно-націоналістичних формувань
Мазур – бальний танець польського походження
Мазури – велика етнічна група поляків, що живе на північному сході Польщі і говорить на одному з діалектів польської мови
Манерка – тут: бляшанка
Мари – ноші для перенесення мерців
Марка – німецька грошова одиниця, що дорівнює відповідно 100 пфенігам і 100 пенні
Марципани – кондитерські вироби тістовидної маси з перевареної суміші тертого мигдалю з цукровим сиропом
Ментик – короткий гусарський одяг, оторочений хутром
Мерва – м'ята, терта або зопріла солома
Миколаївка – назва купюр, які були в обігу під час правління Миколи II
Мікадо – тут: вид тістечка
Молебень – коротке богослужіння за щасливе закінчення справи, за здоров'я, благополуччя кого-небудь
