Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 99 (всего у книги 117 страниц)

19 А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач менї.

20 А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти.

21 І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнївившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди.

22 І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще є місце.

23 І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та й силуй увійти, щоб повна булвиа господа моя.

24 Глаголю бо вам, що нїхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері.

25 Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них:

26 Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути.

27 І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

28 Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє?

29 щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всї, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:

30 Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.

31 Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.

32 Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.

33 Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути.

34 Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити?

35 Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.

Вiд Луки 15

1 Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.

2 І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними.

3 Сказав же до них приповість сю, глаголючи:

4 Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?

5 А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи.

6 І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.

7 Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.

8 Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?

9 А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.

10 Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.

11 Рече ж: Один чоловік мав два сини,

12 і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї. І роздїлив їм прожиток.

13 І не по многих днях, зібравши все молодший син, від'їхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.

14 Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій; і почав він терпіти недостаток.

15 І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свинї.

16 І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому.

17 Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.

18 Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небfont й перед тобою,

19 і вже недостоєн зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

20 І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його.

21 Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.

22 Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;

23 і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:

24 бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.

25 Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.

26 І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.

27 Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.

28 Розсердив ся ж і не схотїв увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.

29 Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;

30 як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.

31 Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє;

32 веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.

Вiд Луки 16

1 Промовив же і до >

2 І, покликавши його, каже йому: Що се чую про тебе? Дай менї перелїк з твого приставництва, бо не можна вже тобі бути приставником.

3 Каже ж у собі приставник: Що менї робити, що пан мій бере приставництво від мене? Копати не вмію, просити соромлюсь.

4 Знаю, що зроблю, щоб, як відставлений буду від приставництва, прийняли мене в господи свої.

5 І покликавши кожного з довжників пана свого, каже первому: Скільки ти винен панові моєму?

6 Він же каже: Сто мір оливи. І каже йому: Візьми твою розписку, та сївши хутко, пиши пятьдесять.

7 Потім другому каже: Ти ж скільки винен? Він же каже: Сто мір пшеницї. І каже йому: Візьми твою розписку, та напиши вісїмдесять.

8 І похвалив пан приставника неправедного, що мудро вчинив; сини бо віку сього мудріщі над синів сьвітла в родї своїм.

9 І я вам глаголю: Робіть собі приятелів від мамони неправди, щоб, як будете в недостатках, прийняли вас у вічні оселї.

10 Вірний у найменшому, і в великому вірний, а в найменшому неправедний, і в великому неправедний.

11 Коли ж оце у неправедній мамонї вірні не будете, то правдиве хто вам звірить?

12 І коли у чужому вірні не були, ваше хто вам дасть?

13 Жаден слуга не може двом панам служити: або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богові служити й мамонї.

14 Чули ж се все й Фарисеї, що були сріблолюбцями, та й насьміхались із Него.

15 І рече їм: Ви оправдуєте себе перед людьми, Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огида перед Богом.

16 Закон і пророки до Йоана. З того ж часу царство Боже благовіствуєть ся, і кожен силою здобуває його.

17 Легше ж небу та землї перейти, нїж із закону одній титлї пропасти.

18 Всякий, хто розводить ся з жінкою своєю, і женить ся з иншою, робить перелюб; і всякий, хто женить ся з розведеною з чоловіком, робить перелюб.

19 Один же чоловік був заможний, і одягавсь у кармазин та висон, і жив що-дня пишно.

20 Убогий же один був, на ймя Лазар, що лежав перед ворітьми його ввесь у струпі,

21 і бажав погодуватись окрушинами, що падали з стола багатиревого; тільки ж і собаки приходячи лизали рани його.

22 Стало ся ж, що вмер убогий, і перенесли його ангели на лоно Авраамове; умер же й багатир і поховали його.

23 І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках, і побачив оддалеки Авраама, й Лазаря на лонї його.

24 І покликнувши він, каже: Отче Аврааме, помилуй мене та пішли Лазаря, нехай умочить конець пальця свого в воду та прохолодить язик мій; бо я мучусь у поломї сьому.

25 Рече ж Авраам: Дитино, спогадай, що прийняв єси добре твоє в життю твоїм, а Лазар так само лихе; тепер же він тут утїшаєть ся, а ти мучиш ся.

26 Та ще й до того, між нами й вами пропасть велика утвердилась, щоб которі схотїли перейти звідсїля до вас, не здолїли; анї звідтіля до нас не перейшли.

27 Каже ж він: Благаю ж тебе, отче, щоб післав його до дому батька мого:

28 маю бо пять братів; нехай сьвідкує їм, щоб і вони не прийшли у се місце муки.

29 Рече йому Авраам: Мають вони Мойсея і пророків; нехай слухають їх.

30 Він же каже: Нї, отче Аврааме; тільки ж, коли б хто з мертвих прийшов до них, покають ся.

31 Рече ж йому: Коли Мойсея і пророків не слухають, то, коли б хто й з мертвих воскрес, не піймуть віри.

Вiд Луки 17

1 Рече ж до учеників: Не можна не прийти поблазням; горе ж, через кого приходять!

2 Лучче б йому було, коли б жорно млинове почеплено на шию йому, та й укинуто в море, нїж щоб зблазнив одного з малих сих.

3 Озирайтесь на себе. Коли погрішить проти тебе брат твій, докори йому, й коли покаєть ся, прости йому.

4 І коли сїм раз на день погрішить проти тебе, й сїм раз на день обернеть ся до тебе, кажучи: Каюсь; прости йому.

5 І казали апостоли Господеві: Прибав нам віри.

6 Рече ж Господь: Коли б ви мали віру з зерно горчицї, то сказали б шовковинї оцїй: Викоренись і посадись у морю, то послухала б вас.

7 Хто ж з вас, слугу мавши, ратая чи пастуха, як ійде з поля, скаже йому зараз: Прийшовши сїдай їсти?

8 А чи не скаже йому: Наготов менї що вечеряти, та підперезавшись послугуй менї, поки їсти му та пити му, а потім їсти меш і пити меш ти?

9 Чи дякує тому слузї, що зробив, що звелено йому?

10 Так і ви, коли зробите все, що звелено вам, кажіть: Що слуги ми нїкчемні; бо, що повинні зробити, зробили.

11 І сталось, як ійшов Він у Єрусалим, і проходив серединою Самариї та Галилеї,

12 і, як увійшов ув одно село, зустріло Його десять прокажених чоловіків, що стояли оддалеки.

13 І піднесли вони голос, кажучи: Ісусе, наставниче, помилуй нас.

14 І побачивши рече їм: Ідїть покажіть себе священикам. І сталось, як пійшли вони, очистились.

15 Один же з них, бачивши, що одужав, вернувсь, голосом великим прославляючи Бога,

16 і, припав лицем до ніг Його, дякуючи Йому; а був він Самарянин.

17 Озвав ся ж Ісус і рече: Чи не десять очистились? девять же де?

18 Не знайшлись, щоб вернувшись оддати славу Богу, тільки чужоземець сей?

19 І рече йому: Уставши йди; віра твоя спасла тебе.

20 Як же спитали Його Фарисеї, коли прийде царство Боже, відказав їм, і рече: Не прийде царство Боже з постереганнєм,

21 анї казати муть: Дивись, ось воно; або: Дивись, он, бо царство Боже у вас усерединї.

22 Рече ж до учеників: Прийдуть днї, що бажати мете один з днїв Сина чоловічого видїти, та й не побачите.

23 І казати муть вам: Дивись, ось; або: Дивись, он; не йдїть і не ганяйтесь.

24 Бо, як блискавиця, блиснувши з одного краю під небом, до другого краю під небом сьвітить, так буде й Син чоловічий дня свого.

25 Перше ж мусить Він багато терпіти, й відцураєть ся Його рід сей.

26 І як сталось за днїв Ноя, так буде й за днїв Сина чоловічого.

27 Їли, пили, женились, оддавались, аж до дня, як увійшов Ной у ковчег, і настав потоп, та й вигубив усїх.

28 Так само, як сталось і за Лота; їли, пили, торгували, продавали, насаджували, будували,

29 которого ж дня вийшов Лот із Содома, линуло огнем та сїркою з неба та й вигубило всїх.

30 Так же буде й в день, котрого Син чоловічий відкриєть ся.

31 Того дня, хто буде на криші, а надібє його в хатї, нехай не злазить узяти його; й хто на полї, так само нехай не вертаєть ся назад.

32 Спогадайте Лотову жінку.

33 Коли хто шукати ме душу свою спасти, погубить її, а хто погубить її, оживить її.

34 Глаголю вам, тієї ночі буде двоє на однім ліжку; один візьметь ся, а другий зоставить ся.

35 Дві молоти муть укупі; одна візьметь ся, а друга зоставить ся.

36 Двоє будуть у полї; один візьметь ся, а другий зоставить ся.

37 І озвавшись кажуть до Него: Де, Господи? Він же рече їм: Де тїло, там збирати муть ся орли.

Вiд Луки 18

1 Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати,

2 глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся.

3 Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм.

4 І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,

5 то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.

6 Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!

7 Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?

8 Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?

9 Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю:

10 Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник.

11 Фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник.

12 Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю.

13 А митник, оддалеки ставши, не хотїв і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному.

14 Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.

15 Приносили ж Йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм.

16 Ісус же, покликавши їх, рече: Пустїть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже.

17 Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.

18 І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життє вічнє наслїджу.

19 Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один, Бог.

20 Заповідї знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.

21 Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.

22 Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь, ійди слїдом за мною.

23 Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.

24 Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!

25 Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.

26 Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?

27 Він же рече: Неможливе у людей – можливе у Бога.

28 Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.

29 Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нїкого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,

30 та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життє вічнє.

31 Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через пророків, Синові чоловічому.

32 Буде бо виданий поганам, і насьміхати муть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него,

33 і бивши убють Його; а третього дня воскресне.

34 А вони нїчого того не зрозуміли; й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.

35 Стало ся ж, як наближав ся до Ерихона, один слїпий сидїв при дорозї просячи;

36 чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було.

37 Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо.

38 І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене.

39 А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене.

40 Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його,

41 глаголючи: Що хочеш, щоб зробив тобі? Він же каже: Господи, щоб прозрів.

42 А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе.

43 І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.

Вiд Луки 19

1 І вийшовши проходив через Ерихон.

2 І ось чоловік, на ймя званий Закхей, а був він старший між митниками, й був заможний.

3 І бажав бачити Ісуса, хто Він, та не зміг за народом, бо малого був зросту.

4 І, побігши наперед, вилїз на шовковицю, щоб подивитись на Него; бо туди мав проходити.

5 І, як прийшов на те місце, споглянувши Ісус, побачив його, й рече до него: Закхею, злїзь боржій додолу; сьогоднї бо в дому твоїм треба менї бути.

6 І злїз він боржій, і прийняв Його радїючи.

7 І бачивши всї, нарікали, кажучи: Що до грішника чоловіка пійшов у гостину.

8 Ставши ж Закхей, каже до Господа: Ось половину достатку мого, Господи, даю вбогим; і коли кого чим обидив, віддаю вчетверо.

9 Рече ж до него Ісус: Що сьогоднї спасеннє домові сьому сталось, бо й він син Авраамів:

10 прийшов бо Син чоловічий, щоб шукати й спасати погибше.

11 Як же слухали вони се, додавши сказав приповість: бо був Він близько Єрусалиму, й думали вони, що зараз має царство Боже явитись.

12 Рече ж оце: Один чоловік значного роду йшов у землю далеку прийняти собі царство, та й вернутись.

13 Покликавши ж десять слуг своїх, дав їм десять мин срібла, та eigh сказав до них: Орудуйте, поки прийду.

14 Міщане ж його ненавидїли його, й післали посли слїдом за ним, кажучи: Не хочемо сього, щоб царював над нами.

15 І сталось, як вернув ся він, прийнявши царство, сказав прикликати собі слуг тих, що дав їм срібло, щоб знати, хто що з'орудував.

16 Прийшов же первий, кажучи: Пане, мина твоя приробила десять мин.

17 І рече йому: Гаразд, добрий слуго; що у найменшому вірен був єси, то май власть над десятьма городами.

18 І приступив другий, кажучи: Пане, мина твоя зробила пять мин.

19 Рече ж і сьому: І ти будь над пятьма городами.

20 Приступив і инший, кажучи: Пане, ось мина твоя, котру я мав сховану в хустцї:

21 боявсь бо тебе, що ти чоловік жорстокий: береш, чого не клав єси, і жнеш, чого не сїяв.

22 Рече ж йому: З уст твоїх судити му тебе, лукавий слуго. Знав єси, що я чоловік жорстокий: беру, чого не клав, і жну, чого не сїяв;

23 а чом же не дав єси срібла мого у міняльню? і я, прийшовши, з лихвою виміг би його.

24 І рече стоячим коло него: Візьміть від него мину, а дайте маючому десять мин.

25 (І казали йому: Пане, має десять мин.)

26 Глаголю бо вам: Що всякому маючому дасть ся, від немаючого ж і, що має, візьметь ся від него.

27 А ворогів моїх тих, що не хочуть, щоб царював над ними, приведїть сюда, та й повбивайте передо мною.

28 І, промовивши се, пійшов далїй, ідучи в Єрусалим.

29 І сталось, як наближавсь до Витфагиї та Витаниї, до гори, званої Оливної, післав двох з ученав ків своїх,

30 глаголючи: Ідїть у село, що перед вами, у котре ввійшовши, знайдете осля привязане, що на него нїхто з людей нїколи не сїдав. Одвязавши його, приведїть.

31 І коли хто вас поспитає: На що одвязуєте? так скажіть йому: Що Господеві треба його.

32 Пійшовши ж послані, знайшли, як Він сказав їм.

33 Як же одвязували вони осля, казали господарі його до них: На що одвязуєте осля?

34 Вони ж сказали: Господеві його треба.

35 І привели його до Ісуса; й, накинувши свою одежу на осля, посадили Ісуса.

36 Як же Він їхав, простилали одежу свою по дорозї.

37 Коли ж вже наближив ся Він до збочу гори Оливної, почало все множество учеників радуючись хвалити Бога голосом великим за всї чудеса, що бачили,

38 говорячи: Благословен грядущий цар в імя Господнє; впокій на небі, і слава на вишинах!

39 А деякі з Фарисеїв між народом казали до Него: Учителю, закажи ученикам Твоїм.

40 І озвавшись рече їм: Глаголю вам, що коли сї замовкнуть, каміннє кричати ме.

41 І, як наближивсь, то, побачивши город, заплакав над ним,

42 глаголючи: О, коли б зрозумів і ти хоч у день сей твій, що для впокою твого! тепер же воно закрито перед очима твоїми.

43 Бо прийдуть днї на тебе, й обкинуть вороги твої валами тебе, та й обляжуть тебе, й стиснуть тебе звідусюди.

44 І з землею зрівняють тебе й дїти твої у тобі; і не зоставлять у тобі каменя на каменї; бо не розумів єси часу одвідин твоїх.

45 І ввійшовши у церкву, почав виганяти продаючих і купуючих,

46 глаголючи їм: Писано: Дом мій – дом молитви; ви ж його зробили вертепом розбійників.

47 І навчав що-дня в церкві. Архиєреї ж та письменники й значні людські шукали Його вбити.

48 І не знайшли, що б зробити Йому; народ бо ввесь горнувсь до Него, слухаючи.

Вiд Луки 20

1 І сталось одного з тих днїв, як навчав Він народ у церкві та благовіствував, поприходили архиєреї та письменники з старшими,

2 і промовили до Него, кажучи: Скажи нам, якою властю се робиш? або хто дав Тобі власть сю?

3 Відказуючи ж рече до них: Спитаю вас і я про одну річ, і скажіть менї:

4 Хрещеннє Йоанове з неба було, чи від людей?

5 Вони ж міркували в собі говорячи: Коли скажемо: З неба, казати ме: Чом же не поняли ви віри йому?

6 Коли ж скажемо: Від людей, то ввесь народ покаменує нас; певен бо він, що Йоан пророк.

7 І відказали, що не знають, звідкіля.

8 А Ісус їм рече: То й я не скажу вам, якою властю я се роблю.