Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 3 (всего у книги 117 страниц)
2 І вмерла Сарра в Кирят-Арбі. Се Геброн в Канаан землї. Прийшов же Авраам плакати по Саррі да падкувати.
3 І встав Авраам од мерця свого, і рече синам Хетовим:
4 Пересельник і чужениця я в вас! Дайте ж менї в наслїддє гробовище між вами, щоб менї поховати мерця мого від мене.
5 Відказали ж Авраамові сини Хетові говорючи:
6 Нї, добродію! Князь від Бога ти єси в нас; вибравши гробовище з наших, поховай мерця твого. Нїхто бо з нас не заборонить гробовища свого тобі, щоб тобі поховати мерця твого таменьки.
7 Устав же Авраам і вклонився землякам, синам Хетовим.
8 І каже до них Авраам і промовив: Коли вам по душі, щоб менї поховати мертве моє від мене, послухайте мене, і мовляйте про мене Ефронові Зогаренкові.
9 І нехай поступиться менї печерою Махпеловою, що конець поля його. За повну цїну нехай поступиться менї нею в наслїднє гробовище між вами.
10 Ефрон же седїв посеред синів Хетових. Відказуючи ж Ефрон Хетїянин Авраамові каже так, що чули його сини Хетові і всї, що повиходили до міської царини.
11 Нї, добродїю! Вислухай мене. Те поле оддаю тобі й печеру, що на йому, перед очима синів народу мого оддаю тобі; поховай мерця твого.
12 І поклонивсь Авраам перед земляками,
13 І каже Ефронові в слухи перед усїма земляками: Вислухай ти мене! Гроші за ниву возьми в мене; і поховаю мертве моє таменьки.
14 Відказав же Ефрон Авраамові:
15 Нї, добродїю! Землї тут за чотирі ста секлїв срібла; та що воно між мною й тобою? Ти ж поховай мерця твого.
16 І послухав Авраам Ефрона, та й одважив Авраам Ефронові срібло, скільки він казав в слухи перед синами Хетовими, чотирі ста секлїв срібла ходячого в купцїв.
17 І стало поле Ефронове в Махпелщинї, що навпроти Мамрійщини, поле й печера на йому з усїма деревами на полї, що було в усїх межах своїх, забезпечене,
18 Авраамові в наслїдню державу перед синами Хетовими й перед усїма, що приходили до міської царини.
19 І після того поховав Авраам Сарру, жінку свою, в печері Махпелевого поля, навпроти Мамрійщини. Се Геброн у Канаан землї.
20 Так дісталось Авраамові від синів Хетових поле й печера на йому в наслїдню державу на гробовище.
Буття 24
1 Авраам же був старий, у лїтах приклонних, і Господь благословив Авраама в усьому.
2 І каже Авраам рабові свойму, найстаршому в господї в його, що правив усїм достатком його: Ось положи руку твою під стегно моє.
3 І заклену тебе Господом, Богом небесним і Богом земним, що не візьмеш синові мойму жени з дочок Канаанських, що між ними живу.
4 А тільки в землю мою, де я родивсь, пійдеш і до роду мого, та й візьмеш жену синові мойму Ізаакові відти.
5 Каже ж до його раб: Коли б то не схотїла йти молодиця слїдом за мною в землю сю, чи вернути сина твого в землю, що з неї вийшов єси?
6 Каже ж до його Авраам: Остерегайся вертати сина мого туди.
7 Господь, Бог неба й Бог землї, що вивів мене з господи панотця мого із землї, що в нїй родився, той що глаголав менї, і що клявся менї глаголючи: Тобі оддам землю сю й насїнню твойму, той пошле ангела свого перед тобою, дак і візьмеш жену синові мойму Ізаакові звідти.
8 Коли ж би не схотїла молодиця пійти за тобою, чист будму ш од закляття мого; тільки сина мого не вертай туди.
9 І положив раб руку свою під стегно Авраамові, панові свойму, та й клявсь йому про сю річ.
10 І взяв раб десятеро верблюдів з між верблюд пана свого і з усякого добра в господаря свого, та й пійшов, бо всї добра господаря його були в його руцї, та знявсь і пійшов у Мезопотамію, у Нахорів город.
11 І поставив верблюди під городом навколїшки коло колодязя водяного надвечір, як виходять жінки брати воду.
12 І каже: Господе, Боже пана мого Авраама, погоди менї сьогоднї і сотвори милость панові мойму Авраамові.
13 Оце я став коло колодязя водяного, дочки ж міських людей виходити муть брати воду.
14 І нехай буде дївчина, що їй скажу: Нахили водоносного глека твого напитись менї, і промовить менї: Пий, я й верблюди твої понаповаю, нехай вона буде та, що наготовив рабові твойму Ізаакові, і по сьому відатиму, що сотворив єси милость панові мойму, Авраамові.
15 І сталось, перш нїж він промовив, аж ось Ребека й виходить, що родилась Бетуїлові, Милчиному синові, жінки Нахорової, брата ж Авраамового, і держачи водоноса на плечі свойму.
16 Дївиця ж була дуже вродлива, дївувала ще, нїхто не взнав її. Війшовши ж до колодязя, сповнила водоноса свого та й ійде вгору.
17 Побіг же раб на вперейми, та й каже: Дай менї напитись з водоноса твого.
18 Вона ж каже: Пий, добродїю. І хутенько зняла водоноса на руку, та й дала йому напитись до схочу.
19 І напоївши каже: І верблюдам твоїм наливати му докіль понапиваються.
20 І хутенько спорожнила водоноса в пійло та й метнулась ізнов до колодязя черпнути води та й улила верблюдам усїм.
21 Чоловік же придивлявся до неї мовчки, щоб зрозуміти, чи погодив Бог у дорозї йому, чи нї.
22 Сталося ж, як перестали всї верблюди пити, узяв чоловік каблучку золоту, вагою в пів секля, та двї запинки на руки їй, у десять секлїв ваги.
23 І поспитав її та й каже: Чия єси дочка? Скажи менї, чи єсть у панотця твого в госпzдї місце про нас на ночлїги?
24 Вона ж каже йому: Дочка я Бетуїлова, сина Милчаного, що його вродила Нахорові.
25 І каже йому: І соломи й харчі в нас доволї, і місце є про ночлїги.
26 І дякуючи Господу чоловік поклонивсь,
27 І каже: Благословен Господь, Бог пана мого Авраама, що не оставив без милостї своєї й правди пана мого, і менї погодив Господь прибути в домівку брата пана мого.
28 І побігла дївиця і з'ясувала в господї матері своїй сї речі.
29 Ребецї ж доводивсь братом на імя Лабан. І метнеться Лабан до чоловіка до колодязя.
30 І сталось, як побачив каблучку й запинки на руках у сестри своєї, і як почув слова Ребечині, сестри своєї, що каже: Так мовляв менї чоловік, дак прийшов Лабан до чоловіка, аж він стоїть при верблюдах коло колодязя.
31 І каже: Увійди, благословенний од Господа. Чого стоїш ізнадвору? Я ж наготовив господу й місце про верблюди.
32 І ввійшов чоловік у господу, і порозсїдлував верблюди, і дав Лабан соломи й сїна верблюдам і води помити ноги йому і людям, що були з ним.
33 І поставив перед ними наїдки. Він же каже: Не їсти му, поки не виповню мого посольства. І каже: Говори.
34 І говорить він: Раб Авраамів я.
35 Господь же благословив пана мого великht=", і зробивсь він великим; і дав йому товар і отари, і срібло й золото, і раби і рабинї, і верблюди й осли.
36 І вродила Сарра, жона пана мого, сина панові мойму, як була стара, і оддав йому все, що мав.
37 І закляв мене пан мій говорючи: Не візьмеш ти жени синові мойму зміж дочок Кананейських, що я седжу в їх землї,
38 А в госпzду панотця мого пійдеш і до роду мого, і візьмеш мойму синові жону звідти.
39 Сказав же я панові мойму: А може не схоче молодиця зі мною йти.
40 Каже тодї менї: Господь, що перед ним ходжу, пошле ангела свого з тобою, і погодить у дорозї твоїй, і візьмеш ти жену синові мойму з мого роду, і з дому панотця мого.
41 Тодї будеш чист од заклинання мого; коли бо дійдеш до родини моєї, і не дадуть тобі, будеш чист од заклинання мого.
42 І прийшовши сьогоднї до колодязя, казав я: Господе, Боже пана мого Авраама, коли погодив єси в дорозї моїй, що її оце верстаю,
43 Ось я став коло колодязя водного, і дочки городянські виходять брати воду, і коли буде дївиця, що їй промовлю: Дай менї напитись із водоноса твого трохи води,
44 І скаже менї: І ти пий, і верблюдам твоїм вільлю, нехай ся буде жена, що наготовив Господь мого пана синові.
45 І перш, нїж я промовив у серцї мойму, вже Ребека йшла з водоносом на плечі, і спустилась вона до колодязя, і набрала води. І сказав я їй: Дай, будь ласка, напитись менї.
46 І хутенько зняла вона водоноса свого із себе на руку, та й каже: Пий, і верблюди твої понаповаю. От я напивсь і верблюди мої понаповала.
47 І поспитав її, і промовив: Чия дочка єси, повідай менї. Вона ж каже: Дочка я Бетуїла Нахоренка, що вродила йому Милка. І дав я їй каблучку і запинки на руки її.
48 І дякуючи поклонивсь Господу, і благословив Господа Бога пана мого, Авраама, що погодив менї в дорозї праведній, узяти дочку в брата панового синові його.
49 Оце ж, коли ви сотворите милость і правду до пана мого, повідайте менї, щоб я повернувсь або праворуч, або лїворуч.
50 Відказуючи ж Лабан та Бетуїл сказали: Від Господа прийшло се дїло. Не зможемо тобі сказати проти нї лихого, нї доброго.
51 Ось, Ребека перед тобою, возьми її та й піди, і нехай буде вона жоною синові пана твого, яко же глаголав Господь.
52 І сталось, як почув раб Авраамів словеса сї, поклонився до землї Господу.
53 І повносив раб сосуди золоті і срібляні, і сукнї, та оддав Ребецї, і подав гостинцї братові її й матері її.
54 І їли й пили, і він і чоловіки, що були з ним, та опочили, і повставали вранцї, і каже: Відпустїте мене до пана мого.
55 Промовили ж браттє її й мати її: Нехай пробуде дївиця з нами з десяток день, а потім і пійде.
56 Він же каже до них: Не держіте мене. Господь погодив у дорозї менї; мушу йти до пана мого.
57 Вони ж сказали: Прикличмо дївицю, та й спитаймо її з уст її.
58 І прикликали Ребеку, і казали їй: Чи пійдеш з чоловіком сим? Вона ж каже: Пійду.
59 І відпустили Ребеку, сестру свою, і мамку її, і раба Авраамового, і хто з ним були.
60 І благословили Ребеку, і промовили до неї: Нехай же родяться від тебе, сестро наша, тисячі тисяч, і потомство твоє нехай підгортає під себе царини ворогів твоїх!
61 Уставши ж Ребека й рабинї її посїдали на верблюди, та й пішли з чоловіком. І взяв раб Ребеку, та й пішов.
62 Ізаак же прийшов з Бейер-Лахай-Рої; жив бо він у землї полуденнїй.
63 Вийшов же над вечір Ізаак на поле, розігнати думки. І позирне очима своїми, та й бачить, ідуть верблюда.
64 І позирнувши Ребека очима своїми, побачила Ізаака та й ізскочила з верблюда.
65 І каже рабові: Хто сей чоловік, що йде по полю на зустріч нам? Каже ж раб: Се пан мій; вона узявши намітку, закуталась.
66 І повідав раб Ізаакові все, що вчинив.
67 Увійшов же Ізаак у намет матері своєї, і взяв Ребеку, і стала йому жінкою, і влюбив її, і втїшивсь Ізаак по Саррі, матері своїй.
Буття 25
1 Узяв же Авраам ізнов жену, на імя Хеттура.
2 Вродила ж вона йому Зимрана, Йоксана, та Медана, та Мадияна, та Ішбака, та Шуаха.
3 Йоксан же появив Себу та Дедана. Сини ж Деданові були Ассурим, та Летусим, та Леюмим.
4 Сини ж Мадиянові були: Єфа, та Єфер, та Ганох, та Абида, та Єльдага. Всї цї були сини Хеттурині.
5 Оддав же Авраам усе, що мав Ізаакові.
6 Синам же наложниць своїх, що були в Авраама, дав Авраам подарунки, і відпустив їх од Ізаака, сина свого, ще за живота свого, на схід соньця, у землю восточню.
7 Се ж лїта віку Авраамового, що прожив: сто і сїмдесять і пять років.
8 І ослабши вмер Авраам у старощах добрих, старим, повним лїт, і прилучився до людей своїх.
9 І поховали його Ізаак та Ізмаїль, два сини його, в печері Макпеловій, на полї Єфрона Зогаренка, Хетиянина, що проти Мамре,
10 На полї тому, що купив Авраам у що инів Хетових. Там поховали Авраама й Сарру, жену його.
11 Сталося ж по смертї Авраамовій, благословив Бог Ізаака, і вселивсь Ізаак при колодязї Бейер-Лахай-Рої.
12 Се ж постань Ізмаїля, сина Авраамового, що вродила Агара Египтянка, рабиня Саррина, Авраамові.
13 І се ймення синів Ізмаїлевих по родоводам їх: первенець Ізмаїлів Набайот та Кедар, та Адбеєль, та Мивсам.
14 Та Мисма, та Дума, та Масса,
15 Та Хадад, та Тема, та Єтур, та Нафис, та Кедма.
16 Се сини Ізмаїлеві, а се ймення їх по шатрах їх, і селах їх: дванайцять князїв по колїнах їх.
17 А се лїта живота Ізмаїлевого: сто і трийцять і сїм лїт. І ослабши вмер, і прилучивсь до роду свого.
18 Вселився ж від Гавили до Сура, що проти Египту, як ідеш до Ассуру. Перед лицем усїх братїв своїх вселився.
19 А се постань Ізаака, сина Авраамового. Авраам появив Ізаака.
20 Було ж Ізаакові сорок лїт, як узяв Ребеку, дочку Бетуїла, Арамянина з Мезопотамиї, сестру Лабана, Арамянина, собі за жінку.
21 Молився Ізаак Господеві про жену свою, бо неплідна була. Послухав же його Бог, і завагонїла Ребека, жінка його.
22 Борикалися ж младенцї в їй, і каже: Коли так менї має бути, про що менї се? І пїйшла поспитати Господа,
23 І рече їй Господь: Два народи в тебе в чреві; два народи будуть, як породиш, воюватись. Візьме гору старший, та підстаршому він буде послугом служити.
24 І сповнилися днї родити їй, аж се були близнята в утробї її.
25 Вийшов же син первенець червоний, увесь наче кожа косматий; і дала імя йому Езав.
26 А потім вийшов брат його; рука ж його держалась за пяту Езавову, і дала імя йому Яков. Ізаакові ж було шістьдесять лїт, як родила їх Ребека.
27 Повиростали ж молодоки, і був Езав чоловік умілий ловити, степовий. Яков же був чоловік тихий, що седїв у домівцї.
28 І влюбив Ізаак Езава; бо ловитва його була по смаку йому. Ребека ж любила Якова.
29 Зварив же Яков кулешику, і прийшов Езав з поля знеможений.
30 І каже Езав Якову: Нагодуй мене вареним сочивом сим червоним; бо я знемігся. Тим і дано прізвище йому Єдом*.
31 І каже Яков Езавові: Продай менї зараз первеньство своє.
32 Каже ж Езав: Ох! мушу вмерти; про що ж менї се первеньство?
33 І каже Яков йому: Кляннись менї зараз і клявсь йому. І продав Езав Якову первеньство своє.
34 Яков же дав Езавові хлїба й вариво сочевицї. Попоїв же й напивсь, і вставши пійшов геть. І зневажив Езав первеньство своє.
Буття 26
1 Був же голод у тій землї, опріч голоду прежнього за часів Авраамових. Пійшов же Ізаак геть до Абимелеха, царя Филистимського, в Герар.
2 Явився ж йому Господь і рече: Не ходи в Египет, вселися у землї, що про неї тобі скажу.
3 І пробувай у тій землї, і буду з тобою, і благословлю тебе; тобі бо й насїнню твойму оддам усї цї землї, і поновлю клятву мою, що нею клявсь Авраамові, отцеві твойму.
4 І намножу насїннє твоє, як зорі небесні, і оддам насїнню твойму всї оцї землї, і благословляться через насїннє твоє всї народи земнії:
5 За те що послухав отець твій Авраам гласу мого, і держав заповідї мої, і повелїння мої, і встанови мої й закони мої.
6 Вселився ж Ізаак у Герарі.
7 І питали люде займища того про жінку його, і каже: Сестра менї вона; боявся бо казати, що се жінка моя, щоб не вбили його чоловіки займища того, Ребеки ради; була бо вродлива.
8 Сталося ж, як він був довгий час там, що позирнув Абимелех царь Герарський у вікно, побачив, що Ізаак жартує з Ребекою, жінкою своєю.
9 Прикликав же Абимелех Ізаака та й каже: Чи справдї ж бо вона жінка твоя? Як же се ти казав: Вона сестра менї. Каже ж йому Ізаак: Затим казав, щоб не вмерти задля неї.
10 Каже ж Абимелех: Що се вдїяв єси нам? Мало що не побув хто з мого народу з жінкою твоєю, то й навів би єси на нас незнаний гріх.
11 Заповідав же Абимелех усїм людям своїм, говорючи: Усякого, хто прикоснеться до мужа сього, або до жони його, скарають смертю.
12 Сїяв же Ізаак у землї тій, і здобувсь того лїта на вроджай сторицею; благословив бо Господь його.
13 І пійшов угору чоловік, і все більший був та більший, аж поки зробивсь великим вельми.
14 Був бо в його статок отарний, і статок товарний, і велика купа рабів; позавидували ж йому Филистимцї.
15 І всї колодязї, що повикопували раби батьківські, за живота Авраама, батька його, засипали землею.
16 Каже ж Абимелех Ізаакові: Іди від нас; бо потужнїщий зробивсь єси од нас вельми.
17 І зійшов звідти Ізаак, та й зупинивсь у Герар долинї, і вселився там.
18 І повідкопував ізнов Ізаак водяні колодязї, що повикопували були раби Авраамові, батькові, і що позасипали були Филистимцї по смертї Авраамовій, та й попрозивав їх прізвищами, що попроложував був їм отець його.
19 І копали раби Ізаакові, та й знайшли там колодязь води живої.
20 І сварились пастухи Герарські з пастухами Ізааковими говорючи: Наша се вода. І прозвав колодязь той: Есек – сварка; сварились бо з ним.
21 Відойшовши ж звідти Ізаак, викопав колодязь другий, сварилися ж і за той, і проложив і йому прізвище: Ситна – ворожнета.
22 Відойшовши ж ізвідти, викопав ще колодязь, і не сварилися за сей; і проложив йому прізвище: Рехобот – просторонь, говорючи: Роспросторив Господь займище наше, щоб ми розмножились у сїй землї.
23 Піднявся ж ізвідти до Бейер-Себи, колодязя клятьби.
24 І явивсь йому тієї ночі Господь, і рече: Я Бог Авраама, отця твого. Не бійся, бо я з тобою, і благословлю тебе, і намножу насїннє твоє задля Авраама, раба мого.
25 І спорудив там жертівника, і призвав імя Господнє, і напяв там намета свого. Викопали ж там раби Ізаакові колодязь.
26 І Абимелех прийшов до його з Герару, і Ахусат, порадник його, і Пихоль, гетьман війська його.
27 І каже їм Ізаак: Чого прийшли до мене? Ви ж зненавидїли мене, і відослали мене від себе.
28 Вони ж промовили: Бачивши побачили ми, що Господь був з тобою, та й кажемо: Нехай же буде клятьба між нами й між тобою, і заповідаймо з тобою заповіт,
29 Щоб не робив нам лиха, як ми не чіпали тебе, і як ми робили тобі тільки добро, і відпустили тебе з миром; і тепер благословен ти від Господа.
30 І справив їм пир, і їли вони й пили.
31 І вставши вранцї, клявся один одному; і відпустив їх Ізаак, і пійшли від його з миром.
32 Сталося ж того дня, що прийшовши раби Ізаакові повѵбЖдали йому про колодязь, що викопали, і казали йому: Знайшли воду.
33 І прозвав його Себа, клятьба. Тим назва й міста того Бейер-Себа, колодязь клятьби, по сей день.
34 Було ж Ізаакові сорок лїт, і взяв він жінку собі Юдиту, дочку Бейерія Хетиянина, та Басмату, дочку Єлона Хетиянина.
35 І були вони важкою печаллю Ізаакові й Ребецї.
Буття 27
1 І сталося, що як був Ізаак старий, і притупились очі в його, та й недобачав, покликав Езава, сина свого старшого та й каже йому: Сину мій! І каже: Ось я!
2 І говорить Ізаак: Оце я старий уже, і не знаю коли скінчусь.
3 Дак возьми знаряддє твоє, сагайдака твого й лука, та пійди в дике поле, та влови менї влову.
4 І вготуй менї наїдку такого, як я люблю, та й принеси менї, щоб моя душа благословила тебе, покіль не вмер.
5 Ребека ж чула, як Ізаак говорив до Езава, сина свого. Пійшов же Езав у дике поле, вловити влову та принести.
6 Озветься ж Ребека до Якова, сина свого меньшого: Оце я чула, як отець твій озвавсь до Езава, брата твого, промовивши:
7 Принеси менї влову, та вготуй менї наїдку, щоб я попоїв, та благословив тебе перед Господом, покіль не вмер.
8 Тим же то, синку, послухай голосу мого, що заповідаю тобі.
9 Пійди лишень в отару, та піймай менї звідти двойко мякеньких та добрих, і зроблю я смашний наїдок отцеві твойму, такий як він любить.
10 І внесеш отцеві твойму, щоб він попоїв, і щоб тебе благословив, покіль не вмер.
11 Каже ж Яков Ребецї, матері своїй: Та ж Езав брат мій, чоловік волохатий, я ж чоловік гладенький.
12 Може, полапає мене панотець, і зроблюсь перед ним мантїєм, і наведу на себе клятьбу а не благословеннє.
13 Рече ж йому мати: На менї клятьба твоя, синку; тілько послухай голосу мого, та йди, і піймай менї.
14 Пійшов же, піймав, і принїс матері; і вготовила мати смашний наїдок, який любив отець його.
15 І взявши Ребека одежу Езавову добру, сина свого старшого, що була у неї в схованцї, одягла нею Якова, сина свого меньшого.
16 А смушками козлячими пообгортала руки і наге тїло на шиї в його.
17 І дала смашний наїдок і хлїба, що вготовила, в руки Яковові, синові свойму.
18 І внїс отцеві свойму, і каже: Панотче! Він же рече: Ось я! Хто єси ти, синку?
19 І каже Яков отцеві: Я Езав, первенець твій. Зробив, як мовляв менї єси. Устань, сядь і попоїж мого влову, щоб мене благословила душа твоя.
20 Рече ж Ізаак синові свойму: Що воно? Як хутко споткав єси, синку! Він же каже: Се тим, що послав Господь, Бог мій, перед мене.
21 Рече ж Ізаак Яковові: Приступи до мене, облапаю тебе, синку, чи ти єси справдї син мій Езав, чи нї.
22 Приступив же Яков до Ізаака, отця свого, і він облапав його, і рече: Голос – голос Яковів, руки ж – руки Езавові.
23 І не впізнав його; були бо руки його, як руки Езавові, брата його, волохаті; от і благословив його.
24 І рече: Чи справдї бо ти єси син мій Езав? Він же каже: Я.
25 І рече: Подай менї сюди. Попоїм улову твого, синку, щоб тебе благословила душа моя. І подав йому, і попоїв; і принїс йому вино, і випив.
26 І рече йому Ізаак, отець його: Приступи ж, та поцїлуй мене, синку.
27 І приступивши поцїлував його. І нюхав запах одежі його, і благословив його, і рече: Се запах сина мого, як запах ниви, що благословив її Господь.
28 Дай же тобі, Боже, буйну росу з неба, і дай тобі, Боже, землю благодатню! Роди тобі, Боже, зерно й виногрони!
29 Нехай тобі хмари служать службу вірну, і перед тобою шию гнуть народи! Мусиш бути паном, і над братом рідним, над усїма дїтьми матері твоєї. Проклят буде той, хто тебе проклинає, і благословенний, хто благословляє!
30 І сталось воно, скоро перестав Ізаак благословляти Якова, і ледві Яков вийшов од Ізаака, батька свого, аж Езав, брат його, прийшов до дому з ловитви.
31 Уготовив же й той наїдку, та й принїс отцеві свойму, і каже батькові: Нехай тато встане та попоїсть улову сина свого, щоб мене благословляла душа твоя.
32 І рече йому Ізаак, отець його: Хто ж єси ти? Він же каже: Я син твій, первенець твій Езав.
33 Злякався ж Ізаак ляком великим вельми, і рече: Хто ж той, що вловив менї влову, і принїс менї, і попоїв я в сього перш, нїж прийшов ти, і благословив його? І буде благословен.
34 Почувши ж Езав отецькі слова, заголосив голосом великим, і гірким тяжко, та й каже: Благослови ж і мене, панотче!
35 Рече ж йому: Підійшов твій брат лестиво, та й узяв благословеннє твоє.
36 І каже: По правдї дано йому імя Яков; бо підійшов під мене, се вже вдруге, і первеньство моє взяв у мене, і благословеннє моє тепер одняв. І каже Езав отцеві свойму: Чи то ж не приховав єси й менї благословення, панотче?
37 Відказав же Ізаак, і рече Езавові: Що ж? Паном зробив я його тобі, а все браттє його поробив рабами йому, хлїбом і вином забезпечив його. Тобі ж тепер що зробити, синку?
38 Озвався ж Езав до батька свого: Хиба ж одно благословеннє в тебе, панотче? Благослови ж і мене, панотченьку! Та й знов заплакав Езав.
39 Відказав же Ізаак, отець його, і рече йому: Знай же, що твою осаду тук земний вбезпечить, прохолодою ж твоєю з неба рzси будуть.
40 Житимеш з меча важкого в послузї у брата. Станеться ж ізнов, ти будеш самовладьнїм паном, і ненавидну кормигу з гамалика скинеш.
41 І зненавидїв Езав Якова за благословеннє, що ним благословив його батько його. Каже ж Езав у серцї свойму: Днї плачу по батькові надходять; тодї вбю Якова, брата мого.
42 Переказано ж Ребецї слова Езавові, сина її старшого, і пославши прикликала Якова, сина свого меньшого, та й каже йому: Ось Езав, твій брат, погрожує тобі вбити тебе.
43 Тепер же, синку, послухай голосу мого, і вставши біжи до Лабана, брата мого, в Гаран.
44 І поживи з ним кілька днїв, докіль одвернеться ярость і гнїв у брата твого від тебе,
45 І забуде він, що йому вдїяв єси. Тодї пославши возьму тебе звідти. Чого ж менї втеряти вас обох ув один день?
46 Рече ж Ребека до Ізаака: Тяжко менї жити на сьвітї через Хетіївен. Як візьме Яков за себе Хетіївну, таку, як вони в оцїй землї, дак про що менї й на сьвітї жити?
Буття 28
1 Прикликав же Ізаак Якова, та й благословив його, і заповідав йому, говорючи: Не мусиш узяти за себе жени з Канаанських дочок.
2 Устань, та й одбіжи в Мезопотамію, в Падан-Арам, в господу Бетуїлову, в батьківщину матері твоєї, та й возьми собі звідти жену з дочок Лабанових, брата матері твоєї.
3 Бог же мій нехай тебе благословить і намножить, щоб ти був купою народів.
4 І нехай тобі дасть благословеннє Авраамове і насїнню твойму по тобі, щоб одержав у наслїддє землю, де пробуваєш, що оддав Бог Авраамові.
5 Послав же Ізаак Якова, і зійшов він у Падан-Арам, у Мезопотамію, до Лабана Бетуйленка, Араміянина, до брата Ребеки, матері Якова та Езава.
6 Бачивши ж Езав, що благословив Ізаак Якова і послав у Мезопотамію, в Падан-Арам, щоб узяти собі звідти жінку, і що благословляючи його заповідав йому говорючи: Не мусиш брати жени з дочок Канаанських,
7 І що послухав Яков отця свого й матері своєї, та й пійшов у Падан-Арам, у Мезопотамію:
8 І бачивши Езав, що не вподобав дочок Канаанських Ізаак, отець його,
9 Пійшов собі Езав до Ізмаїла, та й узяв Магалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Небайотову, до жінок своїх.
10 І зійшов геть Яков від Бейер-Себи, від колодязя клятьби, та й помандрував у Гаран.
11 І приблудивсь до одного врочища, та й обночувавсь там, зайшло бо соньце. І взяв між каміннєм каменя на тому врочищі, та й положив його собі в голови, та лїг спати на місцї тому.
12 І бачив сон, і се драбину поставлено на землї, верховина ж її сягає до небес, і ангели Божі возходять і низходять по нїй.
13 Господь же стоїть на їй і рече: Я Господь Бог Авраамів, отця твого, і Бог Ізааків. Земля, що на їй лежиш, тобі оддам її і насїнню твойму.
14 І буде насїннє твоє, як пісок земний і розпросторишся на захід соньця, і на схід соньця, і на північ, і на полуднє, і благословляться в тобі всї колїна землї, і у насїннї твойму.
15 І се я з тобою й оберегати му тебе на всякій дорозї, що нею пійдеш, і верну тебе в 'цю землю; бо не покину тебе, докіль сотворю все, що глаголав тобі.
16 І прокинувсь Яков од сну свого, і каже: Певно єсть Господь на врочищі сьому, а я й не знав.
17 І злякавсь, і каже: Яке страшне врочище се! Не що инше воно як дом Божий, а се ворота небесні.
18 І встав Яков рано вранцї, і взяв каменя, що положив там у голови собі, та й поставив його стовпа, та й злив олїй на верховину його.
19 І прозвав Яков урочище то Бетель; прежне прізвище городу було Луз.
20 І обрік Яков себе оброком, говорючи: Коли Бог буде зо мною, і сохранить мене в дорозї, що 'це верстаю, і дасть менї хлїб на їду й одежу на одїг,
21 І верне мене здорового в господу панотцеву, тодї буде Господь менї Богом.
22 І камінь сей, що поставив стовпа, буде в мене дом Божий, і з усього, що менї даси, десятину давати му тобі.
Буття 29
1 І вставши Яков на ноги, пійшов у землю восточню.
2 Дивиться, коли ж колодязь на степу, і було там три отарі овець, що полягали коло його. З того бо колодязя наповано стада. Над усьтєм же колодязьним лежав камінь великий.
3 І скуплювались там усї стада, і одвалювано каменя від усьтя колодязного, і наповано вівцї, та й знов навалювано каменя на усьтє колодязне на місцї свойму.
4 Рече ж їм Яков: Браттє, звідки ви? Вони ж кажуть: Ми з Гарану.
5 Рече ж їм: Чи знаєте Лабана Нагоренка? Вони ж кажуть: Знаємо.
6 Рече ж їм: Чи жив, здоров? Вони ж кажуть: Жив і здоров. Ось і Рахеля, дочка його, йде з вівцями.
7 І рече Яков: Ще дня багацько, не пора скуплювати докупи скотину. Понаповайте вівцї, та йдїть, пасїте.
8 Вони ж кажуть: Не зможемо, докіль усї отарі скупляться докупи, та одвалять каменя з колодязного усьтя; тодї й понаповаємо вівцї.
9 Ще ж він говорив до них, аж ось Рахеля пригналась із отецькими вівцями; вона бо доглядала їх.
10 І сталось, як зуздрів Яков Рахелю, дочку Лабанову, брата матері своєї, приступив Яков, одвалив каменя від усьтя колодязного, та й напоїв вівцї Лабанові, брата материного.
11 І поцїлував Яков Рахелю, та й заплакав у голос.
12 І повідав Рахелї, що він брат отця її, і що він син Ребечин. І побігши вона, повідала панотцеві свойму сї речі.
13 Сталось ж, як почув Лабан вістї про Якова, побіг зустріч йому, і обнявши його цїлував, і ввів його в господу свою, і повідав Лабанові всї речі сї.
14 І каже йому Лабан: Справдї від костей моїх і від тїла мого єси ти. І пробув з ним днїв місяць.
15 Каже ж Лабан Яковові: Що брат менї доводишся, чи то ж мусиш робити на мене дармо? Скажи менї, яка тобі плата.
16 У Лабана ж та було дві дочцї: старша на імя Лея, меньша ж Рахеля.
17 Лея недуговала очима, Рахеля ж була високого зросту, й принадна видом вельми.
18 Уподобав же Яков Рахелю, і каже: Парубкувати му в тебе сїм год за Рахелю, дочку твою меньшу.
19 Каже ж йому Лабан: Лучче менї тобі оддати її, нїж мусїв би другому мужеві. Живи зо мною.
20 І парубкував Яков за Рахелю сїм років, і здались вони йому, наче кілька днїв, тим що любив її.
21 Каже ж тодї Яков Лабанові: Дай менї жену мою; бо сповнивсь речінець мій, щоб увійти до неї. 2
2 Зібрав же Лабан усїх мужів громадських і зробив учту.
23 І сталось увечорі, що взяв він Лею, дочку свою, та й увів до Якова. І ввійшов до неї Яков.
24 Дав же Лабан Леї, дочцї своїй, Зелфу, рабиню свою за служебку.
25 Сталося ж ураньцї, дивиться, се була Лея. І каже Яков Лабанові: Що се ти вдїяв менї? Чи не задля Рахелї ж парубкував я в тебе? Про що ж так ошукав єси мене?
26 Відказав же Лабан: Неможна так чинити в нашій землї, видавати меньшу перше старшої.
27 Скіньчай же тиждень сей; я дам тобі й ту за роботу, що робити меш на мене ще сїм других лїт.
28 Учинив же Яков так, та й скіньчив тиждень з сією; і дав йому Лабан Рахелю, дочку свою, за жінку.
29 Дав же Лабан Рахелї дочцї своїй Баллу, рабиню свою, за служебку.
30 І ввійшов до Рахелї, влюбив же Рахелю більш нїж Лею. І парубкував у його других сїм років.
31 Бачив же Господь, що ненавидна була Лея, відчинив утробу їй: Рахеля ж була неплідна.
32 І завагонїла Лея, і вродила сина, і дала йому імя Рубен, говорючи: Певно зглянувся Господь на моє горе. Тепер же любити ме мене чоловік мій.
33 І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Що почув Господь, яка я ненавидна, тим дав менї й сього сина. І дала йому імя: Симеон.
34 І завагонїла знов, і вродила сина і каже: Тепер же буде мій чоловік прихилен до мене; породила бо йому три сини. Тим дала йому імя: Левій.
35 І завагонїла знов, і вродила сина, і каже: Тепер дякувати му Господеві. Задля того дала йому імя: Юда. Та й перестала роджати.
Буття 30
1 В бачаючи ж Рахеля, що не вродила Яковові нїякої дитини, завидувала Рахеля сестрі своїй, та й каже Яковові: Дай менї дїток, ато вмру.
2 Загорівся ж Яков гнївом на Рахелю, і каже: Хиба я тобі замість Бога, що не дав тобі утробного плоду?
3 Каже ж вона: Ось раба моя Балла; увійди до неї та нехай уродить на колїна мої, щоб і в мене були дїтки від неї.
4 І оддала йому Баллу, рабиню свою за жінку, і ввійшов до неї Яков.
5 І завагонїла Балла, та й уродила Яковові сина.
6 І рече Рахеля: Бог судив менї, і послухав голосу мого, і дав менї сина. Тим і дала йому імя: Дан.
7 І завагонїла знов Балла, рабиня Рахелина, й уродила сина другого Яковові.
8 І рече Рахеля: Великою боротьбою боролась я з сестрою моєю, та й перемогла. Тим і дала йому імя: Нафталїй.
9 Вбачала ж Лея, що перестала роджати, і взяла Зелфу, рабу свою, та й оддала її Яковові за жінку.
10 І вродила Зелфа, рабиня Леїна, Яковові сина.
11 І рече Лея: Пощастило менї! І дала йому імя: Гад.