Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 66 (всего у книги 117 страниц)
15 Се ж велике лихо: яким прийшов, таким і відходь! Яка ж йому тодї користь, що завдавав собі працї на вітер?
16 А він увесь вік свій їв у потемках, у великій журбі, в досадї та прикростях!
17 От же що здалось менї добрим: їсти й пити та солодко вживати добра з працї своєї під сонцем через увесь час життя свого, що Бог йому дав; бо ж се доля його.
18 І коли дав кому Бог багацтво й достаток, і дозволив ними користуватись та брати з них свій пай, так се – дар Божий.
19 Не довго буде він памятати днї життя свого, тим то Бог і надоложив йому радощами серця його.
Екклезiаст 6
1 Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми:
2 Буває такий чоловяга, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нїчому, чого бажає, та не дав йому Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користуєсь; се марнота, се сумна річ!
3 Коли б у такого чоловіка була цїла сотня дїтей, і він жив лїта многі, – та й ще умножились днї життя його, а як душа його не втїшається добром, та не було б йому й похорону, то я скажу: щасливший над його плод, перед часом народжений;
4 Сей бо нагло прийшов та й відійшов у темряву, й не знане імя його;
5 Він навіть не видїв і не знав сонця і він спокійнїйший, нїж той.
6 А той, хоч би прожив дві тисячі років, не веселившись добром сво– їм, – хиба ж не все пійде в однакове місце?
7 Вся праця в людини – для її рота, а душа її не насичуєсь.
8 Чим же переважує розумний дурного? або такий тихий, що вміє обходитись із людьми?
9 Однакже лучше бачити перед очима, нїж тільки жадати. І тут марнота та й утома духа.
10 Що є на сьвітї, тому дано імя, й знають, що се – чоловік та й що годї йому правуватись із дужчим.
11 Багато таких річей, що прибільшують марноту; та що лучше чоловікові?
12 Хто ж знає, що добре про чоловіка в часї марного життя omanого, що проходить, як тїнь? І хто скаже йому, що буде послї його під сонцем?
Екклезiаст 7
1 Добра слава лучша над пахущі мастї, а день смертї лучше родин.
2 Лучше йти в дім, де плачуть, нїж у такий, де бенкетують; усї бо люде так закінчують, а живущий прийме се до серця.
3 Сумуваннє лучше сьміху; бо в смутку стає серце лїпшим.
4 Серце мудрих – у сумному дому, а серце дурних – у веселому.
5 Лучше слухати докір од мудрого, нїж піснї дурних;
6 Бо реготаннє дурневе – се тріск тернини під казаном. Се теж марнота.
7 Коли мудрий тїснить других, – стається дурним, та й подарунки псують серце.
8 Кінець справи лучше початку, а покірний лучше такого, що високо несеться.
9 Не давай духу хутко в гнїв попадати, гнїв бо в серцї в дурних гнїздиться.
10 Не кажи: Чому то давні часи були лучші теперешніх? бо не мудрість надихає тебе сим питаннєм.
11 Мудрість із достатком – річ добра, іменно же про тих, що бачать сонце;
12 Бо під її захистом так, як під захистом гроша; та знаннє переважує ще тим, що мудрість дає життє тому, в кого вона є.
13 Приглядайсь управі Божій; бо хто б те випростав, що він скривив?
14 У днї щасливі заживай добра, а в днї нещасливі – розумуй: Бог так само сотворив сей, як і той, щоб чоловік нїчого не міг проти його сказати.
15 На все надививсь я за днїв марного життя мого, й на се, що праведний гине в своїй праведностї, а безбожний живе довго в безбожностї своїй;
16 Та ти не будь надто строгим і не показуй себе мудрим над міру: чому тобі себе губити?
17 Не бувай надто грішним і безумним; чому бо тобі вмірати не свого часу?
18 Добре чинити меш, придержуючись одного й не занедбуючи другого: хто боїться Бога, той уйде всього того.
19 Мудрість дає мудрому більше сили, нїж у десятьох старшин у городї.
20 Нема на сьвітї такого праведного чоловіка, щоб чинив добро, нїколи не грішивши;
21 Тим то не на кожне слово зважай, що говорять, щоб не почути тобі часом, як твій власний слуга тобі лихословить;
22 Твоя бо совість мусить сказати тобі, що й ти нераз лихословив другим.
23 Усе це розбірав я по мудрому; я бо сказав собі: Хочу бути мудрий; та мудрість далеко від мене.
24 Далеко все, і глибоко, так глибоко! хто дослїдить?
25 Я звернув серце моє на се, щоб розізнати, вислїдити та розиськати мудрість і розум, і пізнати погань дурноти, незнання та безумностї, -
26 І дознався, що гірше, нїж смерть – се женщина, бо вона – сїть; серце в неї капкани, а руки – ланцюги. Хто добрий перед Богом, – урятуєсь від неї, а грішник спіймається нею.
27 От що я знайшов, каже проповідник, розвідуючи одно за одним!
28 А ще чого шукала душа моя, а я не знайшов? Знайшов я одного мужчину між тисячею, женщини ж нї однієї.
29 Тільки се я знайшов, що Бог сотворив чоловіка правим, та люде пустились на всякі вигади.
Екклезiаст 8
1 Хто рівен премудрому – а все ж таки хто розуміє значіннє річей? – Мудрість у чоловіка розяснює лице його й перемінює насуплениер вид його.
2 Я кажу: Чини волю царську, а се – задля присяги перед Богом.
3 Не квап оддалятись од його; не будь упрямим в ледачому дїлї; бо він, що схоче, все може зробити.
4 Слово царське потужне; хто зважиться сказати йому: Що ти робиш?
5 Хто певнить накази, той не дознає лиха; серце в мудрого знає й час і спосіб;
6 Про всяку бо річ є час і спосіб, тільки чоловікові лихо з тим,
7 Що він не знає, що станеться, а хто ж скаже йому, як воно станеться?
8 Нїхто не властен над духом, щоб здержати дух, і нема в його сили проти дня смертї, нема й пільги в службі віськовій, і провина не вирятує винуватого.
9 Все це я вбачав, звертаючи ввагу на те, що дїється під сонцем. Буває часом, що один чоловік панує над другим чоловіком на шкоду йому.
10 Так бачив я, що ховали чесно безбожників, приходили й відходили з сьвятого місця, й забувано їх у містї, де вони так поводились. Та й се марнота.
11 Суд над лихими вчинками не хутко судиться; через те й не лякаєсь серце людське, чинити зло.
12 Та хоч грішник сто раз коїть лихе й тріває в йому, то я знаю, що тільки богобоязливим буде добре, хто почуває почесть перед лицем його;
13 А безбожному не буде щастя й, немов би тїнь, не довго пробуде такий, хто не боїться Бога.
14 Ще ж, буває й ось така марнота на землї: Праведних постигає те, що заслуговали б учинки безбожних, а з безбожними дїється таке, що заслуговали б учинки праведних. І сказав я: та й се – марнота!
15 От і вхвалив я веселощі; бо нема нїчого лучшого чоловікові під сонцем, як їсти, пити й веселим серцем уживати; се ж супроводить його в працї в днях життя його, що дав йому Бог під сонцем.
16 Як звернув я серце моє на те, щоб зрозуміти мудрість і розгледїти все, що дїється на землї, де то чоловік нї в день нї в ночі не має сну, -
17 Тодї спізнав я по всїх дїлах Божих, що людина не второпає того, що дїється під сонцем. Скільки б нї силкувався чоловік дослїдити, він все таки не здолїє виглибити того; і коли б який мудрець сказав, що він знає, то таки він не може того дослїдити.
Екклезiаст 9
1 На все те обернув я серце моє, щоб зрозуміти, що праведні й мудрі й дїла їх у Бога в руцї, та що чоловік нї любови нї ненавистї за те не знає, бо воно далеко перед ним.
2 Усьому й усїм – одно: однака доля праведному й безбожному, доброму й злому, чистому й нечистому; тому, що приносить жертви, й тому, що не приносить жертви; честивому, як і грішникові; тому, хто клянеться, як і тому, хто совіститься клястись.
3 Се ж то й біда в усьому, що дїється під сонцем, що доля однака всїм; тим то й серце в людей повне злостї, й безум у серцї їх, поки живота їх, а потім прилучуються до мертвих.
4 Поки людина в живих, має ще надїю; тим, що живому собацї лучше, нїж мертвому леву;
5 Бо живі знають, що помруть, а мертві нїчогісїнько не тямлять, і нема їм уже заплати, бо й память про них пішла в забуток;
6 І любов їх і ненависть і боротьба їх минулись, і не буде їм вже нїякої частини нї в чому, що дїється під сонцем.
7 Ійди ж, їж твій хлїб, радуючись, і пий твоє вино, веселючись, коли Бог ласкавий на дїла твої.
8 Нехай повсячасно буде на тобі одежа сьвітла, й нехай волос твій буде намащений.
9 Усолоджуй собі життє з жінкою твоєю, що її любиш, через усї днї марної жизнї твоєї, а докотру дав тобі Бог за товаришку на всї швидколетні днї твої під сонцем; се бо – пай твій в життю й в трудах твоїх, що ти трудишся під сонцем.
10 Все, що маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилї, куди ти йдеш, нема вже роботи, нї роздумовання, нї знання, нї мудростї.
11 І звернувсь я й добачив під сонцем, що не швидким допадаєсь нагорода за побіг; не хоробрим – побіда; не мудрим – хлїб; не розумним – багацтво, й не тямущим – ласка, тільки час і случай у всїм.
12 Бо людина свого часу навіть не знає. Як риба попадається в невід, а птиця запутуєсь у сильце, так і люде ловляться в лиху годину, як вона прийде негадано до них.
13 От іще яку бачив я мудрість під сонцем, а вона здалась менї не абиякою:
14 Було невеличке собі місто, та й не так то людне. Прийшов під його великий царь, облїг його, та й поробив проти його всї боєві прилади;
15 Аж се знайшовся в йому чоловік нетяга розумний та й вирятував городець своїм розумом, а нїхто потім не споминав про сього біднягу.
16 І сказав я: Розум лучше сили, та розумом у чоловіка бідного погорджують і слова його байдуже.
17 Слово тихе й розумне, як його послухають, переважує крик потужного між дурними.
18 Розум лучше військового знаряддя, та одно ледащо попсує часом багацько доброго.
Екклезiаст 10
1 Мертві мухи псують запах пахущої мастї у мироварника; таке ж чинить і мала дурнота в поважного чоловіка з його розумом і честю.
2 Серце в мудрого (повертає) в правий бік, а серце в дурного – у лївий бік.
3 Якою б дорогою нї йшов дурний, – нема в його глузду: кожному виявить, що він дурний.
4 Як запалає в твого старшого досада проти тебе, не покидай твого місця: лагідність охоронить тебе од більшої провини.
5 Є одно зло, яке я бачив під сонцем, се – наче облуд у володаря:
6 Невіжу виноситься високо вгору, а багаті розумом седять внизу.
7 Бачив я рабів – їдуть верхи, а князї йдуть пішки, наче раби.
8 Хто копає яму, сам упаде в її; хто валить мур, того вкусить гадина.
9 Хто переносить каміннє, той може надсадитись, а хто коле дрова, попадає в небезпечність.
10 Як сокира притупиться та й не погостриш вістря, – треба напружовати сили; розум знає тому зарадити.
11 Укушеннє гадини без замови – те саме, що злий язик.
12 Слово з уст мудрого – пожиток, а уста дурного гублять його самого:
13 Перші слова з уст його – дурощі, а конець бесїди з уст його – безглузддє.
14 Дурний говорить багацько оттакого: чоловік не знає, що буде, й хто йому скаже, що станесь після него?
15 Праця дурного томить його; не знає він і дороги в місто.
16 Горе тобі, земле, як твій царь – хлопець, а князї твої їдять від ранку!
17 Щастє тобі, земле, як твій царь хорошого роду, а князї твої сїдають їсти певного часу, щоб посилитись, а не пересититись.
18 Од лїнощів похилиться будівля, а через недбалість текти ме дощ у хату.
19 Бенкетують про веселощі, й вино веселить життє, а срібло за все одвічає.
20 Ба й у думцї твоїй не лихослови цареві, й у ложницї твоїй не клени потужних; бо пташка може перенести слово твоє, луй крилата переказати мову твою.
Екклезiаст 11
1 Пускай твій хлїб на пливучу воду*, бо по довгому часї знайдеш його.
2 Роздїлюй частї милостинї між семеро чи й восьмеро, бо не знаєш, яка біда складеться тобі на землї.
3 Як у хмарах повно води, вони лити муть дощ на землю, й як дерево впаде, чи то 'к полудню, чи то 'к півночі, воно там і лежати ме, де впало.
4 Хто позирає на вітер, тому не сїяти, а хто дивиться на хмари, той не жати ме.
5 Так само, як не знаєш вітрової дороги, та як то в утробі в вагітної утворюються кісточки, так не знаєш і творів Божих, а він творить усе.
6 З ранку сїй насїннє твоє й не давай увечері спочивати руцї твоїй, бо не знаєш, чи се, чи те буде удатнїйше, або чи те, чи се однаково добре буде.
7 О, любий сьвіт і весело оку, дивитись на сонце!
8 Коли чоловік проживе й многі лїта, нехай по всяк день тим веселиться; та нехай тямить на днї темні, що їх буде много, хоч і все, що постане, – марнота.
9 Веселися ж, молодику, в молодощах твоїх, попускай серцю твому заживати радощів часу молодощів твоїх, ходи собі за нахилом серця твого й за бажаннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог тебе на суд поставить.
10 Проганяй тугу з твого серця й відпихай зло від тїла твого та тям собі, що вік дитинячий і молодощі – марнота!
Екклезiаст 12
1 Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: "Не до вподоби вони менї",
2 Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі,
3 Тодї, як затттремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна,
4 І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпіває півень, а дочки сьпіву помовкнуть;
5 І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; -
6 Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом;
7 І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його.
8 О, марнота над марнотами, сказав проповідник, ве марнота*!
9 Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей.
10 Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно.
11 Слова мудрих – се голки, се гвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладає, – від одного пастиря.
12 Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг – не буде кінця, а й багато читання – втомлює тїло.
13 Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповідї його; в сьому міститься все про чоловіка.
14 Бог бо судити ме все, що дїється; навіть усе втаєне, – чи добре воно, чи лихе.
Пісня Пісень 1
1 Нехай він цїлує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша.
2 Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївицї тебе улюбили.
3 Притягни мене 'д собі, – ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої, – будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти; – о, не помилилися тим, що влюбили тебе!
4 Дочки Ерусалимські! я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона.
5 Ви не дивітесь, що я смуглява, – се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили мене стерегти виноградник, – власного ж виноградника я не стерегла.
6 З'ясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх?
7 Як сього ти не знаєш, найкрасша між женщинами, то йди слїдом за вівцями й паси кізлята твої уз шатер, що пастухи собі понапинали.
8 Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш).
9 Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях;
10 Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками.
11 Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої.
12 Милий мій – мов китиця мирри, у мене на грудях,
13 Милий мій у мене – мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських.
14 Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе гулубині.
15 А ти, мій любий – прехороший, уродливий! а постеля наша – мов трава зелена;
16 Крівля домів наших – кедри, криша – кипариси.
Пісня Пісень 2
1 Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна!
2 Що лилїя між тернами – те мила моя між дївами.
3 Яблоня між деревами лїсними – се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму.
4 Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною – любов.
5 Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю.
6 Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає.
7 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно!
8 Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря!
9 Бо ж мій милий – мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає.
10 Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя!
11 Вже зима минула, дощі перестали;
12 Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути;
13 Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо!
14 Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний!
15 Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, – виноградник у цьвіту наш!
16 Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй.
17 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.
Пісня Пісень 3
1 У ночі на ліжку в себе я того шукала, кого серце моє любить, й не знайшла, шукавши.
2 Схоплюся ж я та метнуся, в городї шукати по улицях та майданах, кого серце любить; шукала, та не знайшла його.
3 Стріла вартових, що місто по ночі обходять: Чи не бачили того ви, кого серце любить?
4 Ледві з ними розминулась, аж і знайшла того, що серцем полюбила; вхопилась його й не пустила, аж привела його в господу матері моєї й у сьвітлицї до тієї, що мене вродила.
5 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на сугаків і серен, не будїть і не трівожте милої, аж поки сама вона схоче!
6 Хто сеся, що від степу йде, наче б окурювана стовпами диму з мирри й кадила, з порошків в крамницях?
7 Глянь! се ж ліжко Соломона: шість десятків силачів кругом його з хоробрих в Ізраїлї;
8 Всї з мечами, з'учені до бою; у кожного меч при боку, про безпеку в ночі.
9 Переносне лїгво построїв собі царь Соломон з дерева з Ливану;
10 Срібні стовпцї, золоті поруччя, посїдок з пурпурної тканини, вся середина прибрана з любовю дочок Ерусалимських.
11 Пійдїть, дочки Сионські, подивітесь на царя Соломона в вінцї, яким увінчала його мати в день подружжя його, в день радостї серцю його.
Пісня Пісень 4
1 Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе – нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської;
2 Зуби в тебе – мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної.
3 Губи в тебе – пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока – щоки твої під кучерями в тебе;
4 Шия твоя – се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй – щити самих сильних;
5 Дві соски твої – мов близнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться.
6 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила.
7 Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!
8 Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди зо мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї!
9 Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй!
10 Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі!
11 В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкає, а пахощі одеж твоїх – пахощі Ливану!
12 Обгороджений сад – сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця;
13 Росадники твої – се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом;
14 З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами;
15 Джерело саду – колодїзь води живої й потоки з Ливану.
16 Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його! -
Пісня Пісень 5
1 Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! – Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моѽа ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!
2 Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої – нічними краплями.
3 Я роздяглась уже, – як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?
4 Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.
5 Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.
6 Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, – нїде не знаходжу; стала кликати, – та не озиваєсь до мене.
7 Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.
8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.
9 Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?
10 Любий мій – білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;
11 Голова в його – чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;
12 Очі в його – чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.
13 Щоки його – цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи – мов ті лилїи, що капле з їх мирра;
14 Руцї його – мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло – його – наче слоновая кість у сапфирах;
15 Нозї – стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;
16 Уста в його, – се самі солодощі, а ввесь він – любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!
Пісня Пісень 6
1 Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?
2 Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.
3 Милий мій належить менї, а я милому, – тому, що в лилїях попасає.
4 Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.
5 Одверни від мене очі, – мене вони зворушують!
6 В тебе волос – мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе – наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;
7 Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.
8 Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч,
9 Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки – усї величали.
10 Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?
11 Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?
12 Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму.
Пісня Пісень 7
1 Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе! – Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?
2 Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген – неначе намисто, уроблене руками мистецькими;
3 Пуп у тебе – се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе – стіг пшеницї серед лилїй;
4 Соски твої – се двойнята в серни;
5 Шия твоя – наче вежа з слонової костї; очі в тебе – ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій – мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена 'д Дамаску;
6 Голова твоя – мов Кармель, волос на голові в тебе – мов пурпур, кучері твої – й цареві дивовижа.
7 О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом!
8 Стан твій – неначе пальма, груди ж твої – мов би винні грони.
9 Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, – як би від яблок;
10 Та й уста твої, як вино найлучше. – Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.
11 Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.
12 Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;
13 Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.
14 Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.
Пісня Пісень 8
1 Ой коли б же ти був мій братік рідний, що зо мною ссав груди в матері моєї! Тодї б я, й зустрівши тебе на улицї, тебе цїлувала, а мене б не суджено.
2 Повела б я тебе, завела б у господу до моєї неньки. Ти вчив би мене, я ж поїла б тебе запашним вином, соком із яблок моїх гранатних.
3 Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.
4 Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо!
5 Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя.
6 Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість – як пекло, люта; стріли її – стріли огняні; вона – полумє страшно палаюче.
7 Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не заллють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно.
8 Є сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?
9 Коли б вона була муром, – ми збудовали б на нїй срібні палати; коли б вона була дверми, то ми обложили б її дошками з кедрини.
10 О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповнї дозрілою.
11 У Баал-Гамонї мав Соломон виноградник; він передав той виноградник сторожам, а кожний мав платити за його плоди по тисячі срібних.
12 А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його.
13 Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосови твойму; дай же й менї послухати його.
14 Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!
Iсаія 1
1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії:
2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене.
3 Віл знає господаря свого, й осел – ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє.
4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його!
5 Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе.
6 Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою.
7 То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустїє, – звичайно, опустошене чужинцями.
8 І останесь дочка Сионська, наче шатро в винограднику, наче будка в городї, як місто збурене.
9 Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, – ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра.
10 Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський!
11 Навіщо менї множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу.
12 Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двои мої?
13 Не носїть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм!
14 Новомісяччя ваші й сьвята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою менї, тяжко менї нести їх.
15 І коли ви простягаєте руки ваші, то я одвертаю очі мої від вас, а як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови.
16 Обмийтесь, станьте чистими; одкиньте далеко ледачі вчинки ваші зперед очій моїх; перестаньте чинити зло;
17 Навчітесь чинити добро; шукайте правди, рятуйте придавленого, обороняйте сироту, заступайте вдову;
18 А тодї прийдїть – і розсудимось, – говорить Господь: Коли б гріхи ваші були, як багряниця – я, мов снїг їх убілю; коли б, як кармазин, були червоні, – обмию їх, як вовну.
19 Схочете слухняним робом у мене ходити, – буде вас земля усяким благом надїляти;
20 Затнетеся ж, опір ставши, – тодї меч пожере вас; се уста Господнї говорять!
21 О, як же розопсотилась столиця, колись така вірна й повна правого суду! Справедливість давно в нїй панувала, тепер – душогубцї.
22 Срібло твоє жужелицею стало, вино твоє розпущене водою;
23 Князї твої – проступники й спільники злодїїв, на гостинцї ласі, користї шукають; сиротам нема в їх оборони, а справа вдовицї до них не доходить.
24 Тим то говорить Господь, Господь Саваот, сильний Ізраїлїв: О, я надоложу мою кривду від противників моїх, і помшчусь над ворогами моїми!
25 Простягну на тебе руку, жужелицю з тебе счищу й віддїлю від тебе все олово.
26 І поставлю в тебе суддїв, як з давен бувало, та й радників, як було за предків; а тодї славити муть тебе городом правди, столицею вірною.
27 Сион із потали вийде правосуддєм, а ті, що вернуться до його, – справедливостю;
28 А всїм відступникам і грішникам – погибель, і хто Господа покинув – затратиться.
29 А будуть вони покарані за ті дуброви, що такі вам любі, посоромлені за сади, що собі вибрали;
30 І станеться з вами, як із тим дубом, що лист у його обпав, і як той сад, що води не має.
31 І потужний станесь – сьміттєм, праця ж його – іскрою; й горіти муть разом, а нїхто не погасить.
Iсаія 2
1 Слово, що прийшло в видиві, до Ісаїї Амосенка про Юдею й Ерусалим:
2 Станеться в останні часи, що над усї гори гора Господня вознесеться, й підійметься понад горби, й посьпішать до неї всї народи.
3 І пійдуть многі народи й скажуть: Ходїть, вийдемо на гору Господню, в дом Бога Якового, а він покаже нам свої дороги, й будемо ходити стежками його, бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє – з Ерусалиму.
4 І судити ме він народи, й картати ме многих людей; і перероблять мечі свої на леміші, а списи свої на серпи, й не буде народ на народ меча підіймати, та й не буде більше вчитись воювати.
