Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 73 (всего у книги 117 страниц)
12 Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними.
13 Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесницї його – мов вихор, конї ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі.
14 Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гнїздити муться в тобі ледачі думки?
15 Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової:
16 Дайте знати народам, звістїть Ерусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських.
17 Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь.
18 Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить.
19 Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибинї серця мого, трівожиться в менї серце моє; не вмовчу нїяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас.
20 Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподївано звойовано хати мої, в одну хвилину – намети мої.
21 Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби?
22 Се з того, що нарід мій безглуздий – не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити.
23 Подивлюсь на землю – і ось вона порожна й пуста, – на небо, а нема на йому сьвітла.
24 Гляну на гори, а вони дрожать, та й усї горби хитаються.
25 Озираюсь – і ось, нї людини, ба й всї птахи піднебесні порозлїтались.
26 Дивлюсь, та бо й Кармель – пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його.
27 Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду.
28 Тим же то засумує земля й потемнїє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому.
29 Від галасу комонника та лучників порозбігаються всї городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелї, всї міста спустошіють і не буде в них нї одного осадника.
30 Ти ж, як станеш опустошена, що тодї чинити меш? Прибірайся тодї в кармазини, з'украшуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовники, – вони наставати муть на життє твоє.
31 Я бо чую крик, мов би породїлї, стогнаннє, неначе первородючої, – крик дочки Сионов+0" ї; вона стогне, простягаючи руки свої: "Ой лишенько моє! душа моя вмлїває перед убийцями!"
Еремiя 5
1 Пройдїте по улицях Ерусалимських, озирнїтесь навкруги та роспитуйте й шукайте по всїх майданах: чи знайдете кого, що чинив би суд, щоб допевнявся правди, – я би змилосердився.
2 Хоч вони й мовляють: "Як жив Господь!" то божяться криво.
3 Твої ж, Господи, очі хиба не на правду дивляться? Ти побиваєш їх, та їх наче б не болїло; ти вигублюєш їх, та вони не хочуть знати науки; лиця в їх поробились твердїйшими од каменя – не хотять навернутись.
4 Я думав собі: вони, може бути, люде прості, вони дурні, то ж і не знають путя Господнього, нї закону Божого.
5 Пійду ж я до значних та розмовлюсь із ними, бо вони знають Господню путь, закон Бога свого. Та вони всї вкупі ще більш поламали ярмо, порвали ужви.
6 Тим і побє їх лев із лїса, пожере степовий вовк, облягати ме пард міста їх, так що, хто вийде, буде пошматований, бо умножились переступи їх, нема лїку зрадам їх.
7 Як же менї за таке простити тебе? Дїти твої покинули мене та й присягаються тими, що – не боги. Я годував їх, вони перелюбкували й купами товпились у доми блудниць.
8 Вони – годовані жеребцї: кожний рже до чужої жени.
9 Хиба ж менї не карати за таке? говорить Господь, чи ж не помститься душа моя на такому народові, як сей?
10 Вилазїте на мури його й розвалюйте – та не до щаду; виривайте парости його, бо вони не Господнї;
11 Зрадив бо мене дом Ізрайлїв і дом Юдин, говорить Господь.
12 Одцурались вони Господа й мовляли: "Нема його, й не побє нас лиха година, нї меч, нї голоднеча.
13 І пророки говорили на вітер, і слова (Господнього) нема в них; їм самим нехай те станеться."
14 Тим же то говорить Господь Бог сил: за те, що провадили ви такі речі, зроблю я слова мої в устах твоїх огнем, а сих людей – дровами, і той огонь пожере їх.
15 Ось, я напущу на вас, доме Ізраїля, народ здалеку, говорить Господь, народ потужний, народ давнезний, народ, що мови його ти не знаєш, і що він говорить, ти незрозумієш.
16 Сагайдак у його, як гріб розтворений, а всї вони – самі невміраки.
17 І повиїдають вони вроджай твій і зерно твоє; з'їдять синів твоїх і дочок твоїх; вівцї твої й товар твій; виноградину твою й смокви твої; утверджені городи твої, що на їх уповаєш, вони мечем звоюють.
18 Але й у ті часи, говорить Господь, не вигублю вас до щаду.
19 Коли ж мовляти мете: За що вдїяв нам се все Господь, Бог наш? то відкажи їм: Що ви мене покинули та й служили чужим богам у своїй землї, за те будете служити чужим у землї не вашій.
20 Оповістїть се в дому Якововому й звістїть в Юдеї, кажучи:
21 Слухайте, дурні й нерозсудливі люде, що маєте очі, та не бачите, маєте уші, та не чуєте:
22 Чи вже ж ви та не боїтесь мене, говорить Господь, чи й передо мною не затремтите? Я ж положив морю гряницею піски, вічною гряницею, яку воно не переступить; і хоч филї його напирають, та годї їм перемогти; хоч вони бурхають, та не здолїють перейти.
23 А в людей сих серце бутне й ворохобне; відступили та й пійшли манівцем.
24 Не подумали ж у серцї свойму: Біймося Господа Бога нашого, що дає нам свого часу дощ раннїй і пізнїй, що порядкує тижнями, призначеними на жнива.
25 Се ж провини ваші відхилили те, се ваші гріхи відняли вам те добро.
26 Бо між людьми моїми знаходяться безбожні: залягають, як птахоловцї, припадають до землї, наставляють сїти, щоб ловити людей.
27 Мов клїтка, повна птиць, так повно в їх домівках оманного заробітку; сим робом і поробились вони великими й заможними,
28 Потовстїли й погрубшали, а в лихому попереступали всяку міру; не розбирають справ на судї, справ безбатченків; самі упливають в добрі, а справедливому дїлу вбогих не помагають на судї.
29 Чи не покараю ж я за таке, говорить Господь, і не помститься серце моє на такому народові, як сей?
30 Чудні й страшні речі дїються в сїй землї:
31 Пророки пророкують лож, сьвященники за їх підмогою управляють, а люд мій любить се. Що ж ви чинити мете, як настане тому кінець?
Еремiя 6
1 Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель.
2 Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову.
3 Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє.
4 Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь.
5 Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її!
6 Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства.
7 Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем – повсячасно кривда й знущаннє.
8 Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй.
9 Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші.
10 До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє – се в них жарт; не любе воно їм.
11 Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним.
12 Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь.
13 Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника – всї витворяють оману.
14 Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: "Спасеннє!" мир! а нїякого мира нема.
15 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь.
16 Так говорить Господь: З'упинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо.
17 Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати.
18 Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде.
19 Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, – овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали.
20 Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую.
21 Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом.
22 Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї;
23 Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова.
24 Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля.
25 Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги.
26 Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник.
27 Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх.
28 Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, – всї попсовані.
29 Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились.
30 Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.
Еремiя 7
1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа:
2 Увійди в двері дому Господнього й промов там оце слово, й скажи: Вислухайте слово Господнє, ви всї Юдеї, що ввіходите в цї двері поклонитись Господеві.
3 Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Направте путї ваши і вчинки ваші, тодї дам я вам жити на сьому займищі.
4 Не покладайте надїї тілько в лестивих словах: "Храм Господень, храм Господень, храм Господень!"
5 Бо тілько тодї, як цїлком поправите путї ваші й учинки ваші, коли чинити мете праведний суд між чоловіком а його супротивником,
6 Не тїснити мете чуженицї, сироти й удови, та не проливати мете безвинної крови на сьому місцї й не ходити мете слїдом за чужими богами собі на лихо,
7 Тілько тодї дам вам жити на сьому займищі, в землї, що надїлив отцям вашим од роду та й до роду.
8 Ви ж уповаєте на лестиві речі, що не принесуть вам нїякого пожитку.
9 Як то? ви крадете, вбиваєте, перелюбкуєте й присягаєте криво, кадите перед Баалом й бігаєте слїдом за чужими богами, що їх не знаєте,
10 А тодї йдете й приступаєте перед мене в сьому дому, названому моїм імям, та й говорите: "Ми спасені," хоч вперед коїли всї ті гидоти.
11 Чи не зробився ж вертепом розбишак ув очах у вас дом сей, що названий моїм імям? Я, я сам бачу се, говорить Господь.
12 Ійдїте ж до місця мого в Сило, де я у давні часи призначив пробуток іменні мойму, та й подивітесь, що вдїяв я йому за ледарство людей моїх, Ізраїля.
13 От і нинї, за те ж саме, що коїте таке ж беззаконство, говорить Господь, і хоч я раз-пораз говорив до вас, а ви не слухали мене, і кликав вас, а ви не озивались, -
14 Вчиню так само з сим домом, що його названо моїм імям, і що на його вповаєте, та й з тим місцем, що надїлив вам і вашим отцям, – як учинив із Силомом.
15 І відопхну вас ізперед мене, як відопхнув браттє ваше, усе потомство Ефраїмове.
16 Ти ж не благай мене за сих людей, не молись гаряче за них, й не всиловуйся передо мною, бо не вислухаю тебе.
17 Хиба не бачиш сам, що вони коять по городах Юдиних й по улицях Ерусалимських?
18 Дїтвора збірає дрова, а батьки запалюють огонь, жіноцтво ж замішує тїсто, щоб напекти пирожків небесній царицї та приносити ливну жертву чужим богам, на досаду менї.
19 Та чи менї ж вони допікають, говорить Господь, – а не самим собі на свій сором?
20 Тим то ось як говорить Господь Бог: Оце виливається гнїв мій й досада моя на се місце, на людей і на скотину, на дерева польові й на земляні плоди, й загориться та й не згасне.
21 Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Прибавляйте собі всепалення ваші до кожної жертви вашої, та й їжте мясиво її;
22 Я бо не говорив і не заповідав отцям вашим про всепаленнє й жертву, як виводив їх із Египту,
23 Но дав їм таку заповідь: Слухайте голосу мого, то я буду Богом вашим, а ви будете людьми моїми; і ходїте кожною дорогою, що я вказую вам, щоб вам було добре.
24 Вони ж не слухали й не нахиляли уха свого, а жили по думцї й упрямостї ледачого серця свого, й повернулись до мене плечима, не лицем.
25 З того часу, як вийшли батьки ваші з Египту, та й по сей час, посилав я всїх слугів моїх, – пророків, день у день, без устанку;
26 Та вони не слухали мене, не нахиляли уха свого; нї, показували себе що раз більш тугошиїми, гірш як отцї їх.
27 Та як і ти промовляти меш до них сї слова, то вони тебе не будуть слухати; як їх кликати меш, вони до тебе не будуть озиватись.
28 Тодї казати меш до них: Ой ти, люде, що не слухаєш повелїння Господа, Бога свого, і не приймаєш науки його! зникла правда в них, наче б віднято її від уст їх.
29 Обстрижи ж волоссє твоє та відкинь геть, і заголоси плачем голосним по горах, бо відкинув Господь і відопхнув кодло, що стягнуло на себе досаду його.
30 Синове бо Юдині коять зло перед очима моїми, говорить Господь, у дому, названому моїм імям, поставили гидоту свою, щоб опоганити його.
31 І построїли висоти Тофет в долинї потомків Енномових, щоб там палити синів своїх і дочки свої, чого я не заповідував, і що на думку менї не приходило.
32 За те надходить уже час, говорить Господь, що се місце не звати муть Тофетом і долиною синів Енномових, а долиною душогубною, та й ховати муть в Тофетї, бо не буде місця.
33 І буде труп сих людей поживою птаству піднебесному й дикому зьвіррю, й нїкому буде їх відганяти.
34 І перерву по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських сьпіви радостї й веселощів, сьпіви про молодого князя й про молоду княгиню, бо земля тая стане пустинею.
Еремiя 8
1 Тими часами, говорить Господь, повикидають із гробів кістяки царів Юдиних і кістяки князїв їх, кистяки сьвященників і кістяки пророків і кістяки осадників Ерусалимських.
2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем і перед усїм військом піднебесним, що вони за живота свого їх любили й їм служили й за ними ходили, їх шукали й перед ними припадали. Не збірати муть їх, анї ховати; вони будуть гноіщем на полі.
3 Тодї волїти ме смерть нїж життє ввесь останок того ледачого кодла по всїх місцях, куди я їх повикидаю, говорить Господь Саваот.
4 І скажи їм іще: Так говорить Господь: Хиба ж, як хто впаде, та й не встає, або як хто зібється з дороги, та й не вертається?
5 Чого ж сей люд, Ерусалим, зостається упрямо в одступі? вони цупко держаться заблуду свого й не хочуть вернутись?
6 Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду, нїхто не кається в свойму ледарстві, щоб казати: "Що се я вкоів?" Усї звертають на свою путь, мов той кінь, що чвалить у бій.
7 І бусько під небом знає час перелету свого; й горлиця й ластівка й журавель пильнують часу, коли їм вертатись, люде ж мої не знають про Господень роспорядок.
8 Як се ви говорите: Мудрі ми люде, та й закон Господень у нас? Нї, бо перо книжникове перекручує його в лож.
9 Осоромились мудрі книжники, стуманїли й заплутались; вони відкинули слово Господнє; в чому ж мудрість їх?
10 За се пооддаю жен їх другим, та й поля їх иншим господарям, бо всї вони, від малого до великого, дбають тілько про наживу; пророки вкупі з сьвященниками – всї жиють у неправдї.
11 І гоять рани в людей моїх легкодушно, приговорюючи: "Спасеннє, мир!" А мира нема.
12 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, вони нї трохи не стидаються й не червонїють. За те попадають вони між тими, що поляжуть; як надійде час їх карання, поваляться, говорить Господь.
13 До щаду спустошу їх, говорить Господь, не зостанеться нї однієї грони на виноградинї, анї смоківки на смоківницї, ба й листє опаде, і що дав я їм, відойде від них.
14 Чого ще седимо? Скуплюймось докупи та йдїмо в утверджені міста, – там і погинемо; бо Господь, Бог наш, судив нам згинути, й дає нам пити воду з жовчею, за те що согрішали проти Господа.
15 Дожидаємо ратунку, а нема нїчого доброго, – одужання, а перед очима погибель.
16 Від Дану чути вже хропіт коней його, тремтить уся земля від голосного ржання жеребцїв його; й прийдуть і зожруть землю й усе, що на їй, місто з осадниками його.
17 Ось бо, пошлю на вас гадюк та василиски, що проти них нема замовляння, і будуть кусати вас, говорить Господь.
18 Ой коли ж повеселїйшаю в печалї моїй! серце моє млїє в менї.
19 Ось, я чую, як голосять люде мої з далекої сторони: Чи вже ж бо нема Господа на Сионї? Чи вже ж нема на йому царя його? – А чому ж вони довели мене до гнїву своїми ідолами, чужоземніми, марними?
20 Минуло жниво, скінчилось лїто, нам же пільги нема!
21 Притиснена дочка народу мого, – стискається і моє серце; ходжу, сумуючи, страх обняв мене.
22 Чи то ж нема балзаму в Галаадї? чи то ж нема там лїкаря? Чом нема вилїчення дочцї народу мого?
Еремiя 9
1 О, хто дав би в голову мою воду, а очам моїм джерело сльоз! Я плакав би день і ніч над занапащаннєм дочки народу мого.
2 Ой коли б же менї дано в пустинї притулок подорожних! я покинув би людей моїх та й пійшов од них: всї бо вони перелюбники, купа зрадників.
3 Натягують язика свого, мов лука, на лож і потужнїють на землї кривдою; бо від одного ледарства переходять вони до другого, мене ж не знають, говорить Господь.
4 Остерігайсь один одного, й не звіряйся брат братові; кожен бо брат заставляє підступи, кожен побратим обносить клеветами.
5 Один обманює другого, правди не говорять; з'учили язики свої говорити неправду, лукавлять аж до утоми.
6 Ти живеш серед підступу; через підступ не хочуть вони й мене знати, говорить Господь.
7 Тим то й говорить Господь Саваот: Ось, я розплавлю і навідаю їх; що ж бо менї чинити з такою дочкою народу мого?
8 , нзик їх – смертоносна стріла: говорять підступно; устами своїми говорять до свого ближнього прихильно, а в серцї свойму заставляють сїти.
9 Як же б я та не скарав їх за таке? – говорить Господь, як не має помститись душа моя на такому народові, як сей?
10 Задля гір здійму плач і риданнє, над луговими пасовищами заголошу, бо їх випалять, так що не буде нїкому ходу через них, і нечути буде череднього рику; і птаство піднебесне й зьвірі – все розсїється, повтїкає.
11 І оберну Ерусалим в купу каміння, в пробуток шакалїв, а Юдині міста пообертаю в пустки безлюдні.
12 Хто такий мудрий, щоб се зрозумів, і хто, чуючи се з уст Господнїх, з'ясував би, через що погибла країна й випалена, як пустиня, так що через неї нема нїкому ходу?
13 Господь же говорить так: За те, що вони покинули закон мій, який я дав їм, і не слухали голосу мого та й не ходили по йому;
14 А ходили за упрямим серцем своїм та слїдом за Баалом, як їх отцї їх навчили.
15 Тим же то так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Нагодую люд сей полином і напою водою з жовчю;
16 І порозсїваю між народами, що їх нї вони, нї їх отцї не знали, і пошлю слїдом за ними меча, аж їх повигублюю.
17 Так говорить Господь сил небесних: Розважте се, та покличте голосїльниць, нехай прийдуть, і пошлїте за тямущими в сьому дїлї, нехай прийдуть.
18 Нехай хутко прийдуть і заголосять по нас, щоб і наші очі слїзьми виливались і наші війки взялись водою.
19 Бо голосний плач знявся од Сиону: Ой як же нас ограблено, як тяжко соромом окрито! мусимо покинути нашу землю, повалено бо домівки наші!
20 Ой чувайте ж, молодицї, слово Господнє, і нехай вважає ухо ваше на слово з уст його; і наомчайте ваших дочок плакати, і одна другу – в пісьнях нарікати!
21 Бо смерть добувається у наші вікна, вломлюється в палати наші, щоб губити з серед улиць дїток, молодиків із майданів ваших.
22 Скажи: так говорить Господь: поляжуть люде трупом, наче гній на полі, мов ті снопи позад женця, та й нїкому буде їх збірати.
23 Так говорить Господь: Нехай не хвалиться мудрий мудростю своєю й потужний потугою своєю, нехай не хвалиться багатий багацтвом своїм.
24 Нї, хто хвалиться, нехай же ж хвалиться тим, що він розуміє і знає мене, знає, що я – Господь, котрий творю милость і суд і справедливість на землї, бо се до вподоби менї, говорить Господь.
25 От, надходять днї, говорить Господь, що навідаюсь до всїх обрізаних і необрізаних:
26 До Египту й Юдеї, Едома, Аммонїїв і Моаба; до всїх, що стрижуть кругом волоссє, і що живуть у пустинї; всї бо ті народи необрізані, а ввесь дом Ізраїля – з необрізаним серцем.
Еремiя 10
1 Слухайте слова, що говорить до вас Господь, ви, доме Ізрайлїв!
2 Так говорить Господь: Не вчітесь ходити стежками поганськими й не страхайтесь перед знаменнями небесними: бо страхаються їх тілько невіри.
3 Постанови поганські пусті: вони вирубають дерево в лїсї, оброблять руками ремісника сокирою,
4 Покривають сріблом та золотом, прибивають гвіздєм та молотком, щоб не хиталось.
5 Вони, (ті ідоли) – мов точений стовп, і не говорять; їх носять, бо ходити не можуть. Тим і не лякайтесь їх, бо не здолїють вони нїяк зашкодити, та й щось доброго зробити вони не в силї.
6 Рівнї нема тобі, Господи! велик єси й велике імя твоє потугою.
7 Хто не збоїться тебе, царю народів? Одному тобі належиться честь, бо між усїма премудрими в народах і в усїх царствах їх нема рівнї тобі.
8 Всї вони дурні, безглузді; пуста наука їх – отте дерево.
9 Розплескане в листки срібло, привезене з Тарсису, та золото з Уфазу, – робота майстерних людей та рук плавильникових; одежа на їх із блавату та з пурпуру: все воно – робота людей тямущих.
10 Господь же справдешній Бог, се живий Бог й віковічний царь. Од гнїву його тремтить земля, і погрози його не здолїють видержати народи.
11 Оце ж кажіть їм: Боги, що не сотворили неба й землї, позникають із землї й зпід неба.
12 Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний мудростю своєю і розумом своїм розпростер небеса.
13 На його приказ ревуть води на небі, і він велить хмарам уставати з країв землї; творить блискавицї поміш з дощем, і випускає вітри з запасних сховищ своїх.
14 Безумним виявлює себе кожен мистець у свойму знаннї, і кожен плавильник соромить себе бовваном своїм, бо вилите ним – се лож, і нема в йому духа.
15 Се пуста мана, робота облуду; в день караючих навідин вони почезнуть.
16 Не такий, як їх, пай Яковів; бо його Бог – се творець усього, а Ізраїль – се булава царства його; на імя йому – Господь Саваот.
17 Забірай з країни добро твоє, скоро бо опинишся в облязї;
18 Так бо говорить Господь: Ось, я повикидаю на сей раз осадників сієї землї і зажену їх у тїсноту, щоб їх половлено.
19 Ой горе ж менї в нуждї моїй; болюча рана моя! та я кажу собі: заслужений сей смуток мій, і буду терпіти його:
20 Намет мій спустошено, і всї вері, бки мої порвано; дїти мої забрані від мене, нема вже їх: нїкому знов напяти намета мого й розвісити на йому покривал моїх;
21 Бо пастирі поставались безглуздими й не питали про Господа, а через те були й їх поступки нерозумні, та й стадо їх ійде в розсипок.
22 Чути гук! Уже наближується; голосний галас від полуночньої землї, щоб городи Юдині обернути в пустки, в пробуток шакалів.
23 Знаю, Господи, що людська дорога не в його волї, й не здолїє сам про себе чоловік давати напрям ступням своїм.
24 Карай же мене, Господи, та не без міри, не в гнїві твойму, щоб не обернув мене в нїщо.
25 Нї, вилий досаду твою на народи, що не хочуть нїчого знати про тебе, й на племена, що не взивають імені твого; бо вони з'їли Якова, пожерли й вигубили його, а займище його спустошили.
Еремiя 11
1 Слово, що надійшло до Еремії від Господа, кажучи:
2 Слухайте слова заповіту сього й скажіте людям Юдиним і землянам Ерусалимським;
3 І промов до них: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Проклят чоловік, що не слухати ме слів завіту сього,
4 Що я заповідав отцям вашим, як вивів їх із Египту, з залїзної печі, сказавши: Слухайте голосу мого й чинїте все так, як заповідаю вам, – а будете людьми моїми, я же буду Богом вашим,
5 Щоб справдити клятьбу, якою клявся отцям вашим, що надїлю їм землю, текущу молоком і медом, як воно є ще й нинї. І відказав я, промовивши: Нехай так буде, Господи!
6 І сказав тодї до мене Господь: З'ясуй усї цї слова в городах Юдиних і по улицях Ерусалимських, і промов: Слухайте слова заповіту сього й певнїте їх:
7 Отцїв бо ваших уговорював я раз-пораз, як вивів їх із Египту, та й по-пЂім аж до сього дня й говорив: Слухайте голосу мого.
8 Вони ж не слухали й не нахиляли уха свого; нї, вони ходили упрямо за ледачим серцем своїм; тим і допустив я на них усе, що заповів в сьому завітї, що повелїв їм пильнувати, вони ж не пильнували.
9 І сказав менї Господь: Постала змова між людьми Юдиними й осадниками Ерусалимськими:
10 Вони знов вернулись до беззаконств праотцїв своїх, що уперлись не слухати слів моїх, та й пійшли слїдом за иншими богами, щоб їм служити: так дом Ізрайлїв, як і дом Юдин нарушили завіт мій, що я вчинив із їх отцями.
11 Тим то ось як говорить Господь: Наведу на їх лихолїттє, з якого не здолїють урятуватись, а як вони тодї до мене будуть взивати, я не почую їх.
12 І пійдуть міста Юдині й осадники Ерусалимські взивати до богів, що перед ними кадили, та вони не поможуть їм у їх недолї.
13 Скілько бо городів у тебе, Юдо, стілько й богів у тебе, та й скілько улиць у Ерусалимі, стілько наспоруджували ви й жертівників гидотї, жертівників, щоб кадити Баалові.
14 Тим то не молись про сей люд, не молись і не благай за них, я бо не вислухаю, як вони взивати муть у своїй недолї до мене.
15 Що шукає влюблений мій в дому мойму, коли в йому дїється стілько гидоти? нї, і осьвящене жертовне мясиво не поможе тобі, коли ти веселишся, як коїш лихо.
16 Сьвіжою, зеленою маслиною, що пишається гарним плодом, назвав тебе Господь. Нинї же зашуміло сильне зворушеннє, він запалив огонь кругом неї, і пообсмалювалось віттє в неї.
17 Господь Саваот, що насадив тебе, виповів на тебе лихо за ледарство дому Ізрайлевого й дому Юдиного, що вони коїли, щоб мене підпалювати на гнїв, кадючи Баалам.
18 Господь обявив менї, і я знаю; ти показав менї їх каверзи.
19 А я, мов те смирне ягня, що ведуть заколювати, я й не відав, що вони проти мене лихі задуми складають: Всипмо (потовченого їдовитого) дерева в його страву, а вирвемо його з землї живих, щоб і ймя його вже більш не споминалось.
20 Ти ж, Господи Саваот, що праведно судиш і вивідуєш серця й утроби, дай менї вбачати помсту твою на їх, бо на тебе здав я справу мою.
21 Тим же то так говорить Господь про мужів Анатотських, про тих, що чигають на твою душу, говорючи: Не пророкуй в імя Господнє, ато вмреш од рук наших;
22 Тим говорить Господь Саваот так: Оце я навідаю їх: молодики їх погинуть од меча; синове їх і дочки їх помруть із голоду.
23 Не буде й останку з них; наведу бо лихолїттє на мужів Анатотських часу навідання їх.
Еремiя 12
1 Праведним останеш ти, Господи, як би я хотїв судитись із тобою, а все таки буду я говорити до тебе про правосуд: чом се щаститься безбожним на їх дорозї, і добре дїєсь зрадливим?
2 Ти понасаджував їх, і вони позакоренювались; ростуть і плодяться. Ти близько в них на устах, та далеко од серця їх.
3 Мене ж Господи, ти знаєш, бачиш наскрізь і вивідуєш серце моє, яке воно до тебе. Відлучи їх, як вівцї на заріз, і наготуй їх на день убивання.
4 Чи довго ще сумувати ме земля та сохнути ме зело на всїх полях? Через ледарство тих, що живуть на їй, зникає зьвірина й птаство; вони бо провадять: Він і не побачить, що з нами буде.
5 Коли ти втїкав перед пішими та й утомився, як же втїкати меш навзаводи з комонником? і коли тілько здавалось тобі, що ти безпечен в затишній країнї, то що чинити меш, як розбурхається Йордань?
6 Бо й браттє твоє й дом отця твого, – й вони зрадливі проти тебе, й вони кричать голосно вслїд за тобою. Не йми їм віри, хоч би й прихильно до тебе говорили.
7 Покинув я дом мій, відцуравсь од наслїддя мого; що менї було найлюбійше, подав на поталу ворогам моїм.
8 Наслїддє моє зробилось менї (ворогом), мов той лев у гаю, бо підняло голос свій проти мене; за те ж я й ненавидїв його.
9 Власність моя зробилась менї пестроперим птахом, що на його напали з усїх боків хижі птицї. Ой збігайся ж, усе полеве зьвіррє; ходїть, пожерайте його!
10 Гурт пастухів показили виноградник мій, дїленицю мою витоптали ногами; любу дїленицю мою зробили порожним степом, -
11 Зробили її пусткою, й плаче вона в запустїнню передо мною; вся земля спустошена, а нема чоловіка, хто б приймав се до серця.
12 На всї гори в пустинї понабігали пустошники, бо меч Господень пожерає все від конця до конця землї: нема рятунку нїодній людинї.
13 Сїяли вони пшеницю, а пожали тернину; потомились без пожитку; соромити метесь вашого вроджаю через палаючий гнїв Господень.
14 Так говорить Господь про всїх злющих сусїдів моїх, що нападають на пай, котрий я дав у державу моїм людям, Ізраїлеві: Ось, я повириваю їх із їх землї, а дом Юдин вирву зпосеред них.
15 Опісля ж, повиривавши їх, змилосерджусь до них і поверну їх додому, кожного в його державу й кожного в його країну.
16 І коли вони навчаться ходити дорогами людей моїх, клястись моїм імям: "Так певно, як живе Господь", як се вони навчили моїх людей клястись Баалом, – то осядуться серед люду мого.
17 Коли ж не слухати муть, то я викореню до щаду той народ, говорить Господь.
Еремiя 13
1 Так сказав менї Господь: Ійди, купи собі льняного пояса й підпережи ним чересла твої, та в воду не клади його.
2 І купив я пояс, як заповідав Господь, і підперезав стан мій.
3 Тодї надійшло до мене слово Господнє вдруге, й сказано так:
4 Возьми пояса, що купив його, та що на череслах твоїх, подайся на Евфрат та й сховай його там в щілинї в скелї.
5 І пійшов я та й сховав його на Евфратї, як заповідав Господь.
6 Як же вплило немало часу, сказав до мене Господь: Пійди на Евфрат і возьми звідти пояса, що я заповідав тобі сховати там.
7 І пійшов я на Евфрат, викопав і взяв пояс із того місця, де сховав, і ось, дивись – пояс з'огнив і став нїдочого.
8 І надійшло до мене слово Господнє таке: