Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 106 (всего у книги 117 страниц)

26 Тодї Павел, узявши тих чоловіків, і очистившись із ними, увійшов назавтра в сьвятилище, звіщаючи сповненнє днїв очищення, доки принесеть ся за кожного з них принос.

27 Як же вже мало сїм день скінчитись, Азийські Жиди, побачивши його в сьвятилищі, збунтували ввесь народ, і наложили руки на него,

28 гукаючи: Мужі Ізраїлеві, помагайте! Се чоловік, що проти народу й закону й місця сього всїх усюди навчає, та що й Єленян увів у сьвятилище, й опоганив сьвяте місце се.

29 (Видїли бо Трофима Єфесця у городї з ним, про котрого думали, що його увів у сьвятилище Павел.)

30 І здвигнувсь увесь город, і постало збіговище народу; і взявши Павла, виволїкли з церкви, і зараз зачинили двері.

31 Та, як хотїли вбити його, дойшла вістка до тисячника роти, що ввесь Єрусалим збунтував ся.

32 Узявши він зараз воїнів і сотників побіг на них; вони ж, побачивши тисячника та воїнів, перестали бити Павла.

33 Приступивши ж тисячник узяв його і звелїв закувати в два ланцюги, і питав, хто він такий, і що зробив.

34 І деякі кричали одно, а инші друге між народом; і, не здолївши довідатись нїчого певного за гуком, звелїв вести його в замок.

35 Як же дійшов до сходів, то прилучилось, що мало не несли його воїни задля натовпу народу.

36 Ішло бо за ним множество народу з криком: Страть його!

37 А, як мали вводити Павла в замок, рече він тисячнику: Чи дозволиш сказати що тобі? Він же каже: Чи вмієш по грецьки?

38 Чи не ти єси Єгиптянин, що перед сими днями зробив бунт та вивів у пустиню чотири тисячі народу розбишацького?

39 Рече ж Павел: Я чоа товік Жидовин Тарсийський, славного города Киликиї житель; прошу тебе, дозволь менї промовити до народу.

40 Як же дозволив, тодї Павел, ставши на сходах, махнув рукою до народу, й як настало велике мовчаннє, промовив Жидівською мовою, говорячи:

Дiї 22

1 Мужі брати й батьки, вислухайте тепер моє оправданнє перед вами.

2 Почувши ж, що Жидівською мовою говорив до них, ще більш утихомирились.)

3 І рече: Я справдї чоловік Жидовин, роджений у Тарсї Киликийському, зрощений же у сьому городї при ногах Гамалиїла, навчений добре отцївського закону, бувши ревнителем Бога, якож ви всї тепер.

4 Я сей путь гонив до смерти, вяжучи та віддаючи в темницї чоловіків і жінок;

5 яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх.

6 Стало ся ж менї, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба.

7 І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш?

8 Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? І рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш.

9 Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав менї.

10 Сказав же я: Що робити менї, Господи? Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити.

11 Як же не бачив я від сяєва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск.

12 Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всїх тамешнїх Жидів,

13 прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тієї ж години побачив його.

14 Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його.

15 Бо будеш сьвідком Йому перед усїма людьми у тому, що ти бачив і чув єси.

16 А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє.

17 І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню,

18 і видїв Його, глаголючого менї: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене.

19 А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе.

20 І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його.

21 І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе.

22 Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землї такого! не жити йому.

23 Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух,

24 звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него.

25 Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити?

26 Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин.

27 Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи менї, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так.

28 І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому).

29 Зараз тодї відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував.

30 Назавтра ж, хотївши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всїй радї їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.

Дiї 23

1 Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня.

2 Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.

3 Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?

4 Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?

5 Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.

6 Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять.

7 Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада.

8 Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох.

9 Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.

10 І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.

11 Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.

12 Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла.

13 Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.

14 Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.

15 Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.

16 Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.

17 Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому.

18 Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі.

19 Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї?

20 Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него.

21 Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.

22 Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною.

23 І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи;

24 і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса.

25 Написав же й лист такого змісту:

26 Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся.

27 Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.

28 Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,

29 і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.

30 Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров.

31 Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.

32 А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.

33 Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла.

34 Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,

35 слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.

Дiї 24

1 По пяти ж днях прийшов архиєрей Ананїя з старшими і з речником, Тертилом якимся, і озвались вони перед старостою проти Павла.

2 Як же покликано його, почав винувати Тертил, говорячи: Дознаючи через тебе великого впокою і всякого добра, що стало ся народові сьому за твоїм дбаннєм,

3 завсїди і всюди приймаємо (се), вельможний Феликсе, з усякою дякою.

4 Та, щоб довго тобі не докучати, благаю вислухати нас у коротцї, твоєю ласкою.

5 Знайшли бо ми, що чоловік сей зараза, й зачинщик бучи між усїма Жидами по вселеннїй, і ватажок Назорейської єресї,

6 що й церкву зважив ся опоганити; ми його й узяли, й хотїли по нашому закону судити.

7 Пристигши ж Лизия тисячник, з великим насильством узяв його з наших рук,

8 звелївши винувателям його йти до тебе. Від него можеш сам, як схочеш, про все дознатись, за що ми винуємо його.

9 Пристали ж (на се) й Жиди, говорячи, що се так єсть.

10 Озвав ся Павел, як кивнув йому староста говорити: Знаючи від многих лїт тебе суддею народові сьому, тим раднїщ про себе відповідаю.

11 Ти можеш розвідатись, що не більш, як дванайцять днїв, відколи я прийшов поклонитись у Єрусалим.

12 Та й нї в церкві не знайшли мене, щоб я до кого промовляв, або робив усобицю в народї, нї по школах, нї в городї;

13 анї довести менї не можуть, у чому тепер винують мене.

14 Визнаю ж тобі се, що в сьому путю, котрий вони звуть єрессю, служу так отецькому Богу, віруючи всьому, що по закону і що в пророках написане,

15 маючи надїю в Бозї, чого й самі оцї сподївають ся, що має бути воскресеннє мертвих праведних і неправедних.

16 На те я й подвизаюсь, щоб мати по всяк час чисту совість перед Богом і людьми.

17 По многих же лїтах прийшов я зробити милостиню народові моєму та приноси.

18 У сьому знайшли мене очищееш ого в церкві, – анї з натовпом, анї з бучею, – деякі Жиди з Азиї,

19 котрим би треба перед тебе прийти й винувати, коли б що мали проти мене.

20 Або самі оцї нехай скажуть, чи знайшли в менї яку неправду, як стояв я перед радою,

21 окрім одного голосу сього, котрим покликнув, стоячи між ними, що за воскресеннє мертвих я суд приймаю сьогоднї од вас.

22 Вислухавши ж се Феликс, відослав їх, докладнїщ довідавшись про путь сей, говорячи: Як Лизия тисячник прийде, розберу вашу справу.

23 І звелїв сотникові стерегти Павла, й давати волю, і нїкому з його знакомих не забороняти послугувати або приходити до него.

24 По кількох же днях, прибувши Феликс із жінкою своєю Друзилою, Жидівкою, покликав Павла, і слухав його про віру в Христа.

25 Як же говорив він про правду і здержаннє, і про суд, що має бути, злякавшись Феликс, озвав ся: Тепер годї, іди; мавши час, покличу тебе.

26 До того ж сподївав ся, що й грошей здобуде від Павла, щоб випустив його, тим же й часто прикликаючи його, бесїдував з ним.

27 Як же скінчилось два роки, перемінив Феликса Порцій Фест, а Феликс хотячи угодити Жидам, оставив Павла закованого.

Дiї 25

1 Прибувши ж Фест у ту країну, по трох днях пійшов у Єрусалим з Кесариї.

2 І явились перед ним архиєреї та значні з Жидів проти Павла, й благали його,

3 просячи ласку в него, щоб післав його в Єрусалим, – змовившись, щоб його вбити на дорозї.

4 Фест же відказав, що Павла стережуть у Кесариї, і що він сам незабаром має пійти (туди).

5 Которі ж з між вас, каже, згѲлЖдні в сьому, нехай ідуть зо мною, і коли що є в сьому чоловікові, нехай винують його.

6 І, пробувши у них більш десяти днїв, прибув у Кесарию; назавтра ж сївши на судищі, звелїв привести Павла.

7 Як же прийшов він, обступили (його) Жиди, що прийшли з Єрусалиму, приносячи на Павла многі і тяжкі вини, котрих не змогли довести.

8 А він відказав, що нї проти закону Жидівського, нї проти церкви, нї проти кесаря нїчого не провинив.

9 Фест же, хотївши Жидам угодити, озвавшись, каже Павлові: Хочеш іти в Єрусалим, і там судитись передо мною в сьому?

10 Рече ж Павел: Я стою перед судищем кесаревим; там маю суд приймати. Жидів нїчим не скривдив я, як і ти добре знаєш.

11 Коли я не прав і зробив що достойне смерти, не відмовляюсь і вмерти; коли ж нема в менї нїчого, чим мене сї винують, нїхто не може мене їм видати. Покликуюсь до кесаря.

12 Тодї Фест, поговоривши з радою, відказав: Ти покликуєш ся до кесаря, до кесаря й пійдеш.

13 Як же минуло днїв кілька, Агриппа цар та Верникия прибули в Кесарию витати Феста.

14 А як пробули тут многі днї, предложив Фест цареві Павлову справу, говорячи: Є (тут) один чоловік, оставлений вязнем од Феликса;

15 про него, як прибув я в Єрусалим, обявили архиєреї та старші Жидівські, допевняючись суду на него.

16 Відказав я їм, що се не Римський звичай, видавати кого на смерть перш, нїж обвинувачений мати ме винувателїв перед лицем, і дасть ся йому місце оборони від вини.

17 Як же зійшлись вони сюди, я, не роблячи жадної проволоки, сївши другого дня на судищі, звелїв привести чоловіка.

18 Обступивши його винувателї, нїякої вини не принесли, про які я думав,

19 були ж між ними деякі змагання про марновірство їх та про якогось Ісуса, що вмер, про котрого казав Павел, що Він живий.

20 Я ж, сумнїваючись про се змаганнє, сказав: коли хоче, нехай іде в Єрусалим і там судить ся про се.

21 Як же Павел покликнув ся, щоб його задержано до розсуду Августа, звелїв я держати його, доки одішлю до кесаря.

22 Агриппа ж каже до Феста: Хотїв би й я чоловіка сього послухати. Він же: Завтра, каже, чути меш його.

23 Назавтра ж, як прийшов Агриппа та Верникия з великою пихою та ввійшли в судову палату з тисячниками та городськими переднїми мужами, звелїв Фест привести Павла.

24 І каже Фест: Агриппо царю і всї мужі, що сидите з нами, гляньте на сього, про котрого все множество Жидів озвалось до мене в Єрусалимі, гукаючи, що не треба йому жити більш.

25 Я ж, зрозумівши, що нїчого достойного смерти він не зробив, а як і (сам) він покликнув ся до Августа, то й присудив я післати його.

26 Про него ж нїчого докладного писати панові не маю. Тим привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Агриппо, щоб зробивши розпит, мав що написати.

27 Нерозсудливо бо менї здаєть ся післати вязника, а яка вина на нему, не означити.

Дiї 26

1 Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку:

2 Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою,

3 а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо.

4 Яке ж було життє моє з мавіку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди,

5 знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри.

6 А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї,

7 котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди.

8 Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих?

9 Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити.

10 Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос.

11 І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.

12 І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв,

13 ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною.

14 Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти).

15 Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш.

16 Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,

17 вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,

18 відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.

19 Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню,

20 а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння.

21 За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити.

22 Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей:

23 що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.

24 Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять.

25 Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю.

26 Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось.

27 Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш.

28 Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином.

29 Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.

30 І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними,

31 і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей.

32 Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.

Дiї 27

1 Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.

2 І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.

3 А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.

4 А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.

5 І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.

6 А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.

7 Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,

8 і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.

9 Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,

10 кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.

11 Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.

12 Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.

13 Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.

14 Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.

15 Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.

16 На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,

17 котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.

18 А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.

19 А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.

20 Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.

21 Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.

22 А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.

23 Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,

24 глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.

25 Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.

26 Мусимо бо до острова якогось пристати.

27 Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;

28 і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.

29 І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.

30 Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,

31 сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.

32 Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.

33 Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.

34 Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.

35 Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.

36 Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу.

37 Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.

38 А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.

39 Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.

40 І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.

41 Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.

42 Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.

43 Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,

44 а остальнї, – хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось таЌ ї, що всї спаслись на землю.

Дiї 28

1 Спасши ся ж довідались, що остров зветь ся Мелит.

2 Чужоземцї ж показали нам не мале милосердє: розложивши бо багаттє, прийняли всїх нас задля дощу, що йшов, і задля холоду.

3 Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руцї в него.

4 Побачивши ж чужоземцї, що зьвірюка висїла з руки його, говорили між собою: Певно сей чоловік убийця, що спас ся з моря, та суд (богів) не дав йому жити.

5 Він же, струснувши гадюку в огонь, не дізнав нїякого лиха.

6 Вони ж дожидали, що він має опухнути або зараз упаде мертвий; як же довго дожидались і бачили, що нїякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се Бог.

7 Навкруги ж сього місця були землї першого на острові, на ймя Публия. Він, прийнявши нас, три днї поприятельськи гостив.

8 І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його.

9 Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись.

10 Вони і великою честю пошанували нас, а як ми відпливали, надавали, чого нам треба (було).

11 По трох же місяцях одвезлись ми кораблем Александрийським, надписаним Диоскур, що зимував на острові,

12 і припливши в Сиракузу, пробули (там) три днї.

13 А звідтіля відпливши, прибули в Регию, і за один день, як настав полуденний вітер, прийшли другого дня в Путеоли,

14 де знайшовши братів, ублагані були від них перебути у них сїм день; і так прийшли в Рим.

15 Звідтіля, почувши брати про нас, повиходили назустріч нам аж до Апиєвого торгу та Трох Гостинниць. Побачивши їх Павел і подякувавши Богу, набрав ся сьмілости.

16 Як же прийшли ми в Рим, сотник передав вязників воїводї; Павлу ж дозволено жити окроме з воїном, що стеріг його.

17 Стало ся ж по трох днях, скликав Павел первих із Жидів, і, як посходились вони, рече до них: Мужі брати, нїчого не зробивши противного народові або звичаям отцївським, передан я, яко вязник, у руки Римлянам.

18 Розпитавши вони мене, хотїли випустити, бо нїякої вини смерти не було в менї.

19 Як же противились Жиди, був я змушений покликатись до кесаря, не яко би мав чим обвинувати нарід мій.

20 Тим же скликав я вас, щоб побачити вас та поговорити, бо за надїю Ізраїлеву залїзом сим оковано мене.

21 Вони ж промовили до него: Ми анї письма про тебе не одержували з Юдеї, анї прийшовши хто з братів, звістив або сказав про тебе що лихе.

22 Та бажаємо від тебе чути, що ти думаєш; бо про сю єресь відоме нам, що всюди противлять ся їй.

23 Призначивши ж йому день, поприходили до него в оселю многі, і викладував він їм, сьвідкуючи про царство Боже, і впевняючи їх про Ісуса й з закону Мойсеєвого й з пророків, од ранку до вечера.

24 І деякі увірували в слова його, а инші не увірували.

25 І, будучи в незгодї між собою, розійшлись, як промовив Павел одно слово: що добре промовив сьвятий Дух через Ісаїю пророка до батьків ваших,

26 глаголючи: Йди до людей сих та скажи: Слухом будете слухати, та й не зрозумієте, і дивлячись будете дивитись, та й не побачите:

27 бо faceерце сього народу затвердїло, й ушима тяжко чують, і очі свої позаплющували, щоб не видїли очима, і ушима не чули, і серцем не розуміли, і не навернулись, щоб я сцїлив їх.

28 Відоме ж нехай вам буде, що послане поганам спасеннє Боже вони чути муть.

29 І, як промовив сї слова, пійшли Жиди, маючи велике змаганнє між собою.

30 Пробував же Павел цїлих два роки в найнятій хатї своїй, і приймав усїх, хто приходив до него,

31 проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усією сьміливостю, без заборони.

Якова 1

1 Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте.

2 Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,

3 знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;

4 терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.

5 Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.

6 Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.

7 Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.

8 Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.

9 Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,

10 а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.

11 Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.

12 Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.

13 Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого.

14 Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.

15 Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.

16 Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.

17 Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.

18 Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.

19 Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.

20 Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.

21 Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.

22 Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.

23 Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.

24 Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.

25 Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм.

26 Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.

27 Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.

Якова 2

1 Браттє моє, не на лиця вважаючи, майте віру Господа нашого Ісуса Христа прославленого.

2 Коли бо ввійшов у громаду вашу чоловік з золотим перснем, в одежі осяйній, ввійшов же й вбогий в мізерній одежі,

3 і ви споглянете на того, що носить осяйну одежу, і скажете йому: Ти сїдай отут гарно, а вбогому скажете: Ти стань отам, або сїдай отут на підніжку моїм,

4 то чи не пересуджуєте між собою і не станетесь суддями з ледачими думками?

5 Слухайте, браттє моє любе: хиба не вбогих сьвіту сього вибрав Бог на багатих вірою і наслїдників царства, котре обіцяв тим, хто любить Його?

6 Ви ж зневажили вбогого. Хиба не багаті підневолюють вас, і не вони тягнуть вас на судища?

7 Хиба не вони зневажають добре імя, яким вас названо?

8 Коли ж оце звершуєте закон царський по писанню: "Люби ближнього свого, як себе самого", добре чините;

9 коли ж на лиця дивитесь, то гріх робите, докорені законом, як переступники.

10 Кожний бо, хто увесь закон заховає, та згрішить в одному, станеть ся у всьому виноватий.

11 Хто бо сказав: "Не чини перелюбу," Той сказав і: "Не вбивай." Коли ж не зробиш перелюбу, а вбєш, став ся єси переступником закону.

12 Так говоріте і так творіте, яко такі, що законом свободним судити метесь.

13 Суд бо без милосердя тому, хто не зробив милости, і вихваляєть ся милосердє суду (понад суд).