Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 85 (всего у книги 117 страниц)

33 І з южного боку міри чотирі тисячі й пятьсот, і три брами: брама Симеонова одна, брама Іссахарова одна й брама Завулонова одна.

34 З морського боку міри чотирі тисячі й пятьсот, і брам тут три: брама Гадова одна, брама Асирова одна, брама Нефталїєва одна,

35 Всього вкруги вісїмнайцять тисяч тичин. Імя ж городу з того дня буде: Там Господь.

Даниїл 1

1 На третьому року царюваннє Йоакима, царя Юдейського, прийшов Навуходонозор, царь Вавилонський, до Ерусалиму й обляг його.

2 І віддав Господь в його руки Йоакима, царя Юдейського, й часть посуду дому Божого, й він забрав його в край Сеннаар, у дім свого бога, і поклав цей посуд в скарбівню свого бога.

3 І сказав царь Асфеназові, старшому над своїми сьвітличниками (скопцями), щоб привів з синів Ізрайлевих, з царського та княжого роду,

4 Хлопцїв, в котрих нема нїякої хиби на тїлї, гарних з лиця і втямливих до всякої науки, й бистрих у науках, і розумних і спосібних до служби в царських палатах, та щоб навчив їх письма й халдейської мови.

5 І призначив царь для них щоденний харч із царського стола й вино, яке сам пив, і велїв виховувати їх три роки, а потім мали вони ставати перед царем.

6 Між ними були з Юдиних синів Даниїл, Ананїя, Мисаїл і Азарія.

7 І поперемінював їм старший над сьвітличниками імення – Даниїлові на Валтасара, Ананїї на Седраха, Мисаїлові на Мисаха й Азарії на Авденаго.

8 Даниїл же постановив у серцї свойму не опоганюватись стравами з царського стола й вином, яке пив царь, та й просив старшого над скопцями, щоб йому було дозволено не опоганюватись.

9 А дав Бог Даниїлові ласку й прихильність у старшого над скопцями;

10 І сказав старший над сьвітличниками Даниїлові: Боюся я добродїя мого, царя, що сам призначив для вас поживу й напиток: як він побачить, що ваші лиця більш похудли нїж у хлопцїв вашої верстви, то ви зробите мою голову винуватою перед царем.

11 Тодї сказав Даниїл до Амелсара, що його старший над сьвітличниками приставив був до Даниїла, Ананїї, Мисаїла та Азарії:

12 Стрібуй з нами, твоїми слугами: дозволь давати над десять день на харч овощі й воду до пиття;

13 І нехай потім з'являться перед тобою наші лиця і лиця тих хлопцїв, що живляться царською стравою, а тодї роби з твоїми слугами, як завважиш.

14 Він послухав їх у тому і витрібовував їх десять день.

15 І ось, через десять день лиця в них стали кращі, та й тїлом були вони повнїйші за всїх тих хлопцїв, що живились царськими стравами.

16 Тодї Амелсар брав їх страви й вино до пиття, а їм давав овощі.

17 І дав Бог сим чотирьом хлопцям знаннє і второпність усякої книжньої науки й мудрість, а Даниїлові надїлив надто дар, розуміти усякі видива й сни.

18 Як минув той час, що царь призначив, коли б їх поприводити, старший над скопцями увів їх перед Навуходонозора.

19 Царь розмовляв із ними, і ось зпоміж усїх хлопцїв не знайшлось таких, як Даниїл, Ананїя, Мисаїл та Азарія, та й стали вони служити перед царем.

20 І в кожній справі, де треба було розуму й розваги, та що нї питав у них царь, бачив він, що вони в десятеро розумнїйші за всїх віщунів та чародїїв, які були в усьому його царстві.

21 І оставав там Даниїл таким же до першого року царя Кира.

Даниїл 2

1 Другого року царювання Навуходонозорового снились Навуходонозорові сни, й стрівожився дух його, і сон улетїв від його.

2 І звелїв царь скликати віщунів і ворожбитів, і чарівників і Халдеїв, щоб вони відгадали цареві сни його. Вони прийшли й поставали перед царем.

3 І промовив до них царь: Снився менї сон, і трівожиться дух мій; бажаю знати сон той.

4 І сказали Халдеї до царя по арамейськи: Царю! жий на віки! розкажи сон слугам твоїм, а ми звістимо тобі, проти чого він.

5 Царь відповів і сказав Халдеям: Слово улетїло менї, та коли ви не скажете менї сон і проти чого він, то будете пошматовані, а ваші доми стануть розвалищами;

6 А як розкажете сон і що він значить, то дістанете від мене дарунки, нагороду й велику почесть; скажіть же менї сон і його значіннє.

7 Вони відповідали вдруге й промовили: Скажи, царю, сонне видиво рабам своїм, а ми його виложимо.

8 Тодї відказав царь: Напевно знаю, що ви хочете загаяти час, ви бо бачите, що річ улетїла менї з памятї.

9 Коли ви не кажете менї сну, то в вон с одно на думцї: ви задумуєте сказати менї неправду й оману, аж промине час; тим же то оповіжте менї сон, а тодї я взнаю, що ви з'умієте виложити менї й значіннє його.

10 Халдеї ж відповіли цареві й промовили: Нема на сьвітї людини, котра б могла сказати те, чого вимагає царь, тим то нї один царь, великий і потужний не вимагав такого в жадного віщуна, ворожбита або Халдея;

11 Справа, якої царь вимагає, така трудна, що нїхто инший не може обявити її цареві, окрім богів, котрі не живуть поміж людьми.

12 Царь розлютувався й розгнївався за це вельми й приказав вигубити всїх Вавилонських мудрецїв.

13 Як же вийшов сей приказ, щоб вбивати мудрецїв, шукали й Даниїла та його товаришів, щоб їх убити.

14 Тодї Даниїл обернувся розважливо й мудро до Аріоха, начальника над царськими прибічниками, що саме вийшов був убивати мудрецїв Вавилонських.

15 І спитав в Аріоха, що мав повагу в царя: чому такий жорстокий приказ від царя? Тодї Аріох оповів Даниїлові про всю справу.

16 І ввійшов Даниїл та й упросив царя дати йому час, щоб він міг сказати значіннє сну.

17 Прийшовши до своєї господи, оповів Даниїл про се дїло Ананїї, Мисаїлові та Азарії, товаришам своїм,

18 Щоб вони просили ласки в Бога небесного в сїй тайнї, щоб Даниїлові й його товаришам не загинути з иншими мудрецями Вавилонськими.

19 І відкрита була тайна Даниїлові в нічному видиві, й славив Даниїл Бога небесного.

20 І промовив Даниїл: Нехай буде хвалене ймення Господнє від віку й до віку, бо в нього мудрість і сила;

21 Він змінює час і роки, скидає царів і настановлює царів, дає мудрість мудрим і розум розумним;

22 Він відкриває, що глибоко й закрите, він знає, що в темряві, і сьвітло пробуває з ним.

23 Дякую тобі й славлю тебе, Боже батьків моїх, що обдарував мене мудрістю й силою, та відкрив менї те, про що ми благали тебе; бо ти відкрив нам цареву річ.

24 Після сього ввійшов Даниїл до Аріоха, котрому царь загадав повбивати мудрецїв Вавилонських, прийшов і сказав йому: Не вбивай мудрецїв Вавилонських; введи мене до царя, а я скажу, проти чого сон.

25 Тодї Аріох без проволоки привів Даниїла до царя і сказав йому: Я знайшов між полоненими синами Юдеї чоловіка, що зможе сказати цареві, проти чого сон.

26 Царь сказав до Даниїла, що був названий Валтасаром: Чи справдї можеш ти сказати менї сон, що менї снився, та й проти чого він?

27 Даниїл відповів цареві й промовив: Тайни, про яку царь допитує, не здолїють цареві виявити нї мудрецї, нї чарівники, нї віщуни, нї ворожбити.

28 Але є на небесах Бог, що відкриває тайни; він то й показав тобі, царю Навуходонозоре, що має статися в будучинї. Сон твій і видива голови твоєї на ліжку твойму були от-які:

29 Ти, царю, на постелї твоїй думав над тим, що колись станеться? а той, що відкриває тайни, показав тобі те, що колись настане.

30 А менї відкрита ся тайна справа не через те, наче б був мудрійший за всїх жиючих, а задля того, щоб цареві явним стало значіннє, та щоб ти взнав думки твого серця.

31 Ти, царю, мав таке видиво: от, якийсь здоровенний бовван, – прездоровий був сей бовван, – у незвичайному блиску стояв перед тобою а страшна була в його подоба.

32 У сього боввана була голова з щирого золота; груди в нього й руки в нього – з срібла, а черево в нього й бедра його – мідяні.

33 Гомілки в нього залїзні, а ноги в нього по частї залїзні, по частї же глиняні.

34 Ти бачив його доки камінь не відірвався від гори без помочі рук, вдарив у боввана, в залїзні та глиняні ноги його та й розбив їх.

35 Тодї все разом подробилось: залїзо, глина, мідь, срібло й золото стали нїби порох на токах у лїтї, й вітер розвіяв їх, так що й слїду з них не зісталось; а камінь, що розбив боввана, зробився великою горою і сповнив усю землю.

36 Оце сон! Скажемо ж перед царем і те, що він значить:

37 Ти, царю, – царь над царями, котрому Бог небесний дав царство, власть, силу й славу;

38 І всїх синів людських, де б вони нї жили, зьвірів земних і птаство піднебесне віддав він в твої руки й настановив тебе володарем над ними всїма, ти – ся золота голова!

39 Після тебе настане друге царство, менше за твоє, а за тим ще трете царство, мідяне, котре заволодїє широко над землею.

40 А четверте царство буде міцне, як залїзо; бо як залїзо розбиває й торощить усе, так і воно розбиваючим усе залїзом буде дробити й торощити.

41 А що ти бачив ноги й палцї на ногах в одній частї з ганчарського черепа, а в одній частї з залїза, то царство буде роздїлене, й у ньому буде лиш трохи кріпкостї залїза, як се ти бачив залїзо, змішане з ганчарською глиною.

42 І як палцї на ногах були в частї з залїза, а в частї з черепа, так і царство буде по частї міцне, а по частї крихке.

43 А що ти бачив залїзо, змішане з ганчарською глиною, то се значиться, що вони змішаються через насїннє людське, але не зіллються обопільно, як залїзо не зливається з глиною.

44 А по часах тих царств здвигне Бог небесний царство, котре повіки не розпадеться, та й се царство не перейде до другого народу; воно повалить і поторощить усї царства, а само стояти ме по віки вічні,

45 Так як се ти бачив, що камінь одірваний був від гори не руками й подробив залїзо, мідь, глину, срібло й золото. Великий Бог показав сим цареві, що буде опісля. Се певний сон, та й виклад його вірний.

46 Тодї царь Навуходонозор упав на лице своє й поклонився Даниїлові, й велїв принести йому подарунки й запашне кадило.

47 І промовив царь до Даниїла: Справдї Бог ваш є Бог над богами й Володарь над царями, котрий відкриває тайні річи, наколи ти міг відкрити цю тайну!

48 Тодї підвисшив царь Даниїла й дав йому багато дорогих подарунків, і настановив його над усїм Вавилонським краєм і найвисшим начальником над усїма мудрецями Вавилонськими.

49 Але Даниїл просив царя, і він настановив Седраха, Мисаха та Авденаго над справами краю Вавилонського, а сам Даниїл зістався на царському дворі.

Даниїл 3

1 Царь Навуходонозор зробив був золотого ідола на шістьдесять ліктїв заввишки, на шість ліктїв завширшки, поставив його на полі Деїрі, в краю Вавилонському,

2 І послав царь Навуходонозор зібрати сатрапів, намісників, воєвод, найстарших суддїв, скарбників, радників, урядників і всїх володарів по областях, щоб прийшли на посьвятини боввана, що його царь Навуходонозор поставив.

3 І зібрались сатрапи, намісники, воєводи, найстарші суддї, скарбники, радники, урядники й усї володарі по областях на посьвятини боввана, що його царь Навуходонозор виставив.

4 Тодї закричав окличник голосно: Оповіщається вам, народи, племена й мови:

5 В ту хвилю, як почуєте гук труби, сопілки, цитри, цївницї, гусел і симфонїї, і всяких музичних приборів, припадайте ниць і поклонїтесь золотому образові на стовпі, що його царь Навуходонозор виставив;

6 А хто не впаде й не поклониться, буде зараз вкинутий в піч, розпалену огнем!

7 Тим то наколи всї народи почули голос труби, сопілки, цитри, цївницї, гусел і всяких музичних приборів, то й попадали всї народи, племена й язики й поклонились золотому ідолові, що його поставив царь Навуходонозор.

8 Саме в той час приступили деякі Халдейцї з доносом на Юдеїв.

9 Вони сказали цареві Навуходонозорові: Царю, жий по віки!

10 Ти, царю, дав приказ, щоб кожна людина, як почує голос труби, сопілки, цитри, цївницї, гусел і симфонїї та других музичних приборів, впала й поклонилась золотому образові,

11 А хто не впаде й не поклониться, той буде вкинений в розпалену піч.

12 Та мужі Юдейські, котрих ти настановив над справами краю Вавилонського, Седрах, Мисах та Авденаго, – сї мужі нехтують твоїм приказом, царю; вони богів твоїх не шанують, та й золотій подобинї, що ти її оце поставив, не кланяються.

13 Тодї звелїв Навуходонозор у гнїві й лютостї привести Седраха, Мисаха й Авденаго; й зараз приведено сих мужів перед царя.

14 І промовив до них Навуходонозор: Не вже ж ви, Седрах, Мисах і Авденаго, маєте на думцї богів моїх не шанувати й золотій подобинї, що я поставив, не кланятись?

15 Од тепер, коли ви на се готові, – як тільки почуєте гук труби, сопілки, цитри, цївницї, гусел, симфонїї та инших музичних приборів, припадайте й поклоняйтесь подобинї, що я її зробив; коли не поклонитесь, то зараз будете вкинуті в палаючу піч, а тодї котрий бог визволить вас з моєї руки?

16 І відповіли Седрах, Мисах і Авденаго, і сказали до царя Навуходонозора: Шкода нам відповідати на се.

17 Бог наш, котрому ми служимо, може нас із палаючої печі й з руки твоєї, царю, визволиї Ђи;

18 А коли б се й не сталось, то нехай тобі, царю, буде звісно, що ми твоїм богам служити не будемо й золотій подобинї, котру ти поставив, не поклонимось.

19 Тодї Навуходонозор загорівся лютостю, а вигляд його обличчя змінився проти Седраха, Мисаха й Авденаго, й приказав розпалити піч в сїм разів горячійше, нїж її звичайно натоплювано,

20 І звелїв найдужшим чоловікам із свого війська повязати Седраха, Мисаха й Авденаго та й вкинути їх у піч, розпалену огнем.

21 І зараз повязано сих мужів та й у їх спідній й верхній одежі і в завоях на голові і в иншому убраннї вкинуто їх у піч, розпалену огнем.

22 Та позаяк приказ царів був суворий, а піч була розпалена незвичайно, то полумя від огню вбило тих людей, що вкидали Седраха, Мисаха та Авденаго.

23 А сї три мужі – Седрах, Мисах та Авденаго – впали в розпалену огнем піч, повязані.

24 Царь Навуходонозор здивувався і встав швидко й сказав до своїх вельмож: Чи не трьох же мужів ми вкинули в огонь, повязаних? Вони відповіли цареві: Справдї так, царю!

25 На це промовив він: Та бо я бачу чотирі мужі неповязані, що ходять в полумї, та й не видко на них ушкоди; й вид четвертого схожий на сина Божого (ангела).

26 Тодї приступив Навуходонозор до челюстей печі, розпаленої огнем, і промовив: Седраше, Мисаше й Авденаже, ви слуги Бога найвисшого! вийдїть і приступіть ближше! Тодї Седрах, Мисах і Авденаго вийшли з посеред полумя.

27 І зійшовшись сатрапи, намісники, отамани й радники цареві, завважали, що огонь над тїлами сих мужів не мав сили, й волоссє на голові в них не осмалилось, та й одежа на них не змінилась, а навіть і запаху огню не чути було від них.

28 Тодї промовив Навуходонозор: Славен Бог Седрахів, Мисахів і Авденагів, що послав ангела свого та й визволив слуг своїх, що покладали надїю на нього й не послухали приказу царського й віддали свої тїла (огневі), щоб не служити й не покланятись иншому богові, окрім Бога свого!

29 Тим же то дається від мене приказ, щоб кожного спроміж всякого народу, племени чи язика, хто б виповів зневагу проти Бога Седрахового, Мисахового й Авденагового, порубано на шматки, а його дім обернено в розвалища; бо нема иншого Бога, що міг би так спасати.

30 Тодї поставив царь високо Седраха, Мисаха й Авденага в краю Вавилонському.

31 Навуходонозор, царь, усїм народам, племенам і мовам, що живуть по всїй країнї: Нехай вам мир умножуєсь!

32 Сподобалось менї, про знамена й чудеса, які вчинив надо мною Найвисший Бог, оповістити вам.

33 О, які великі знамена його й які потужні чудеса його! Царство його – царство віковічне, й володїннє його – від родів до родів.

Даниїл 4

1 Я, Навуходонозор, проживав спокійно в мойму домі та мав гаразд в моїх палатах.

2 Та приснився менї сон, що налякав мене, й думки на ліжку мойму та мрії в голові моїй навели на мене смуток.

3 І дав я приказ привести до мене всїх мудрецїв Вавилонських, щоб сказали менї, проти чого той сон.

4 От і прийшли віщуни, чародїї, Халдеї та ворожбити; я оповів їм сон, але вони не могли виложити менї, проти чого він.

5 Вкінцї ввійшов до мене Даниїл, котрому дано імя Валтасар – по імени Бога мого, а в котрому дух сьвятого Бога; йому оповів я сон.

6 Валтасаре, голово над мудрецями! я знаю, що в тебе дух сьвятого Бога, й нїяка тайна тобі не тяжка; відкрий же менї видиво мого сну, що менї снився, і проти чого він.

7 А видива голови моєї в ліжку мойму були такі: Я бачив – от посеред землї дерево дуже високе.

8 Здорове було те дерево й міцне, а вершина його досягала до неба, й було його видко до країв усієї землї.

9 Лист на ньому прегарний, і овощів на ньому рясно, а поживи на ньому стало б усїм; під ним знаходили холод польові зьвірі, на гіллю його гнїздились піднебесні птицї, і з нього живилось усяке тїло.

10 І бачив я в видивах моєї голови на мойму ліжку – аж се зійшов із неба Невсипущий і Сьвятий (ангел).

11 І кликнув він голосно й промовив: Зрубайте се дерево, пообрубуйте його гіллє, обтрусїть листє з нього й пороскидайте овощі його; нехай повтїкають зьвірі зпід нього й птицї з його гілля;

12 Але головнього його кореня полишіть в землї; він же нехай в залїзних та мідяних ланцюгах в траві на полі зрошується небесною росою, і нехай буде з животинами пай його в траві земній.

13 Людське серце возьметься в нього, а дано йому буде серце зьвіряче, доки не мине над ним сїм часів (років).

14 На радї Невсипущих так постановлено, й присудом сьвятих призначено, щоб знали всї живущі, що Найвисший царює над царством людським і дає його, кому хоче, та настановляє над ним і приниженого між людьми.

15 От такий сон снився менї, цареві Навуходонозорові; а ти, Валтасаре, скажи, проти чого він, бо нї один із мудрецїв у мойму царстві не міг обявити його значіння, а ти можеш, бо дух сьвятого Бога при тобі.

16 Тодї Даниїл, на инше імя Валтасар, трохи не годину перебував ув осторопінню, й думки його трівожили його; аж царь почав ізнов говорити й промовив: Валтасаре! нехай не трівожить тебе сей сон і його значіннє. Валтасар відповів і сказав: Мій добродїю! нехай би твоїм супротивникам сей сон, і ворогам твоїм значіннє його!

17 Дерево, котре ти бачив, що було здорове й міцне, своєю вершиною досягало до неба й його було видко на всю землю,

18 На котрому лист був прегарний і овощів рясно й поживи з нього стало б усїм, під котрим жили польові зьвірі, а на гіллю його гнїздились птицї піднебесні,

19 Се – ти, царю, що єси великий і кріпкий, а сила твоя змоглася велико й сягонула в небо, власть же твоя – до країв сьвіта.

20 А що ти, царю, бачив Невсипучого й Сьвятого, що зійшов із небес і промовив: Зрубайте дерево й поторощіть його, тільки корінь його полишіть у землї, і нехай він у залїзних та мідяних ланцюгах в траві на полї зрошується небесною росою, і нехай буде з животинами пай його на землї, доки не мине над ним сїм часів, -

21 То от проти чого се, царю, й от присуд Всевишнього, який прийде на мого добродїя, царя:

22 Тебе вилучать ізміж людей, і ти жити меш на полі з зьвірями; годувати мешся травою, неначе віл, падати ме роса з неба на тебе, і сїм часів промине над тобою, доки спізнаєш, що Найвисший царює над людським царством і дає його, кому хоче.

23 А що приказано було полишити головний корінь дерева, то се значить, що твоє царство зістанеться при тобі, коли ти спізнаєш власть небесну.

24 Тим же то, царю, нехай буде до вподоби тобі моя порада: спокутуй твої гріхи справедливостю і проступки твої милосердєм до бідних; от чим може продовжитись спокій твій!

25 Усе се сталося з царем Навуходонозором.

26 Через дванайцять місяцїв, походжаючи по царських горницях в Вавилонї,

27 Промовив царь: Чи ж не великий сей Вавилон, що я встроїв його на дім царства силою моєї потуги й на славу величностї моєї?

28 Та ще слова не вийшли з уст царських, як надійшов із неба голос: До тебе, царю Навуходонозоре, мовиться: царство відійшло від тебе!

29 І відлучать тебе від людей, і ти жити меш на полі з зьвірями; годувати мешся травою, як віл, і сїм часів промине над тобою, доки спізнаєш, що Найвисший царює над людським царством і дає його, кому хоче!

30 Зараз і справдилось се слово над Навуходонозором, і відлучено його від людей, він їв траву, неначе віл, і спадала роса з неба на його тїло, так що волоссє на ньому поросло, нїби на левові; а нігтї в його – наче в птицї.

31 Як же минули ті часи, я, Навуходонозор, підвів очі мої до неба, й мій розум вернувся до мене; й благословив я Всевишнього, хвалив і прославляв Всесущого, которого власть – власть вічна і которого царство – від родів до родів.

32 Проти него всї, що живуть на землї, не значать нїчого; по своїй волї робить він як з небесним воінством, так і з тими, що живуть на землї, й нїхто не може стати проти руки його й сказати йому: Що ти зробив?

33 В той час вернувся менї розум мій, а на славу мого царства вернулись постава й переднїйший вид мій; тодї шукали мене мої радники й мої дуки, й привернено мене на моє царство, й величність моя ще більше підвисшилась.

34 А тепер я, Навуходонозор, славлю, й вивисшую й величаю Царя небесного, которого всї дїла праведні, стежки правдиві, й котрий має силу присмирити тих, що ведуться гордовито.

Даниїл 5

1 Царь Валтасар справляв раз великий бенкет задля тисячі вельмож своїх і перед очима тисячі пив вино.

2 Напившись вина, Валтасар звелїв принести золотий та срібний посуд, що Навуходонозор, його батько, винїс був з Ерусалимського храму, щоб пили з нього самий царь, його вельможі, його жінки й його наложницї.

3 І поприношено золотий посуд, що був забраний з сьвятинї, з дому Божого в Ерусалимі; і пили з них царь, його вельможі, його жінки й його роаложницї, -

4 Пили вино й славили богів золотих і срібних, мідяних, залїзних, деревяних і камяних.

5 Саме в ту годину показались палцї наче людської руки й писали навпроти сьвічника на вапнї стїни царської палати, й бачив царь частину руки, що писала.

6 Тодї змінився царь на виду свойму; його думки затрівожили його, його крижі ослабли, а колїна його почали вдаряти одно об друге.

7 І кликнув царь голосно, щоб привели мудрецїв, Халдеїв та віщунів, і став царь говорити й сказав мудрецям Вавилонським: Хто прочитає се написане й виложить менї, що воно значить, того вберуть в пурпур, і золотий ланцюг буде на шиї в нього, і буде третім князем у царстві.

8 І ввійшли всї цареві мудрецї, але не могли прочитати написаного та й виложити цареві значіннє того.

9 Царь Валтасар злякався ще гірше, й вигляд лиця його змінився в нього, та й вельможі його потрівожились.

10 Цариця ж (мати) з причини того, що лучилось цареві й вельможам його, ввійшла в горницю бенкету; й почала говорити цариця та й сказала: Царю! жий по віки! нехай не лякають тебе твої думки, й нехай не зміняється вигляд лиця твого.

11 Є в твойму царстві муж, що в ньому дух сьвятого Бога; за часів панотця твого знайдено в ньому сьвітло, розум і мудрість, схожу на мудрість богів, і царь Навуходонозор, твій панотець, поставив його головою над віщунами, чарівниками, Халдеями та ворожбитами – сам панотець твій, царь,

12 Бо в ньому, в Даниїлї, котрому царь змінив імя на Валтасара, знайдено високий дух, знаннє й розум, спосібний викладати сни, відгадувати загадкове й розвязувати помотане. Так нехай покличуть Даниїла, він скаже, що се значить.

13 Тодї введено Даниїла перед царя, і царь почав говорити й сказав до Даниїла: Чи ти Даниїл, один із полонених синів Юдейських, що їх панотець мій-царь привів із Юдеї?

14 Я чув про тебе, що дух Божий в тобі й сьвітло, й розум і велику мудрість знайдено в тобі.

15 От приведено до мене мудрецїв і чарівників, щоб прочитати оце написане й сказати, що воно значить; але вони не вміли витулкувати менї сього.

16 А про тебе я чув, що ти можеш сказати значіннє й розвязати замотане; то ж коли можеш прочитати оце написане й сказати менї значіннє того, то будеш убраний в пурпур, і золотий ланцюг буде на твоїй шиї, і станеш третім князем у царстві.

17 Тодї відповів Даниїл і сказав до царя: Подарунки твої нехай зістануться в тебе й почестї віддай кому иншому; а написане я цареві прочитаю та й, що воно значить, я йому витулкую.

18 Царю! Всевишній Бог дав твойму панотцеві Навуходонозорові царство, величність, честь і славу.

19 Перед величністю, яку він дав йому, всї народи, племена й язики дрожали й боялись його: кого хотїв, він убивав, а кого хотїв, зоставляв живим; кого хотїв, підвисшував, а кого хотїв, понижував.

20 Але як його серце згордїло, і дух його скаменїв у бутї своїй, став він стручений з свого царського престолу і втратив свою славу,

21 І вилучено його зміж синів людських, серце його стало схоже на зьвіряче, і він жив з дикими ослами; він годувався травою, нїби віл, і на його тїло спадала роса з неба, аж доки він спізнав, що над людським царством царює найвисший Бог, і настановляє над ним, кого хоче.

22 І ти, сину його, Валтасаре, не смирив твого серця, хоч знав про се все,

23 Але підняв себе проти Господа небес, і се принесено посуд дому його перед тебе, а ти й дуки твої, жінки твої й наложницї твої пили з них вино, та й хвалив єси богів срібних і золотих, мідяних, залїзних, деревяних і камяних, що нї бачать, нї чують, нї розуміють, а БогЃ б, що в його руцї твоє диханнє і в його всї стежки твої, ти не пошанував.

24 За се й послана ним ся частина руки, що оце й написала.

25 І от що написано: Мене, мене, текел, упарсин (перес).

26 А ось і значіннє слів: Мене – облїчив Бог царство твоє і постановив йому кінець;

27 Текел – тебе зважено на вазї й знайдено дуже легким;

28 Перес – роздїлено царство твоє й віддано Мидіям та Персам.

29 Тодї звелїв Валтасар, щоб убрали Даниїла в пурпур і вложили золотий ланцюг на його шию, й оповістили його третім князем в царстві.

30 Тієї ж таки ночі Валтасара, царя Халдейського, вбито,

31 А Дарій Мидій обняв царство, коли йому було шістьдесять два роки.

Даниїл 6

1 Дарій задумав настановити над царством сто двайцять сатрапів, щоб були по всьому царстві,

2 А над ними трьох князїв, між котрими був і Даниїл, – щоб сатрапи здавали їм облїч, та й щоб царь не був надто обтяжений.

3 Даниїл перевисшував всїх других князїв і сатрапів, бо в ньому був високий дух, і царь мав уже на думцї настановити його над усїм царством.

4 Тодї князї й сатрапи почали шукати приключки, щоб Даниїла в управі царством обвинуватити, але не могли знайти нїякої причини анї промаху, бо він був вірний, і не знаходилось на ньому нїякої провини або промаху,

5 І сказали сї люде: Не знайти нам приключки на Даниїла, коли не знайдемо її проти нього в законї Бога його.

6 Тодї прийшли сї князї та сатрапи перед царя і сказали так до нього: Царю Дарію, жий нам на віки!

7 Усї князї з царства, намїсники, сатрапи, радники й отамани врадили між собою, щоб вийшла така царська постанова й оповіщено приказ, щоб того, хто в трийцятьох днях засилати ме будь-яку просьбу до котрого бога або до чоловіка, окрім тебе, царю, вкинути в яму поміж левів.

8 Так стверди ж, царю, сю постанову й підпиши приказ, щоб він був незмінний, як закон у Мидиї та в Персиї, та й щоб нїхто його не нарушував.

9 Царь Дарій підписав ту постанову й той приказ.

10 Даниїл же, – хоч довідався, що підписаний такий приказ, пійшов до свого дому. А тут він, відчинивши в горницї вікна навпроти Ерусалиму, припадав тричі на день навколїшки й молився свойму Богові й славив його, як се він робив і навперед сього.

11 Тодї сї люде підглядїли й знайшли Даниїла, що молився й просив милостї в свого Бога.

12 І прийшли вони до царя та й почали говорити про царський приказ: Чи ж ти не підписав приказ, щоб кожну людину, котра в трийцятьох днях просити ме будь-якого бога або чоловіка, окрім тебе, царю, вкинути в яму між леви? Царь відповів і сказав: Се слово незмінне, як закон у Мидиї й Персиї, його не можна нарушувати.

13 Тодї відповіли й сказали вони цареві: Даниїл, що з полонених синів Юдейських, не вважає нї на тебе, царю, нї на приказ, тобою підписаний, але тричі на день молиться своїми молитвами.

14 Царь, почувши се, засмутився дуже й задумав в серцї свойму спасти Даниїла, й аж до заходу сонця намагався його визволити.

15 Але ті люде прийшли до царя й сказали йому: Знай, царю, що по закону мидийському та перському нїякий закон і приказ, стверджений царем, не може бути змінений.

16 Тодї звелїв царь привести Даниїла та й вкинути в яму між левів, та при тім сказав царь Даниїлові: Бог твій, що ти йому вірно служиш, він тебе вибавить.

17 І принесено плиту та й покладено на отвір ями, й запечатав її царь своїм перстнем та перстнями своїх дуків, щоб нїчого не змінено в приказї про Даниїла.

18 Потім пійшов царь у свій двір, лїг спати, не вечерявши, ба й не велїв приносити собі страви, та й сон не брався його.

19 А вранцї встав царь, як розвиднювалось, і пійшов сквапно до левиної ями,

20 І, як лиш наближився 'д ямі, кликнув жалісним голосом до Даниїла, й промовив царь до Даниїла: Даниїле, слуго Бога живого! чи зміг Бог твій, що ти йому так вірно служиш, спасти тебе від левів?

21 Тодї відказав Даниїл цареві: Царю, жий на віки!

22 Бог мій послав ангела свого й затулив він пащеки левам, і вони не пошкодили менї, бо він знайшов мене безвинним перед собою, та й перед тобою, царю, я нї в чому не проступився.

23 Тодї зрадїв царь тим незвичайно і приказав витягти Даниїла з ями; і витягли Даниїла з ями й не знайшли жадньої ушкоди на ньому, він бо вірував в Бога свого.

24 І приведено на приказ царя тих людей, що обвинуватили Даниїла, й вкинено їх в левину яму, – так їх самих, як і дїтей їх і жінок їх; та ледви вони долетїли до дна ями, а вже леви похапали їх і поторощили їм усї костї.

25 Після того написав царь Дарій до всїх народів, племен та язиків, що жили по всїй землї його: Мир вам нехай множиться!

26 Оце дається від мене наказ, щоб в кожній областї мого царства боялись і шанували Бога Даниїлового, він бо – Бог живий і вічний, і царство його неминаюче, а властї його нема гряниць.

27 Він визволяє й спасає, і творить чуда та знамена на небі й на землї; він спас Даниїла від сили левів.

28 І добре дїялось Даниїлові так за царювання Дарія як і за царя Кира Перського.

Даниїл 7

1 І ще першого року Валтасарового, царя Вавилонського, мав Даниїл сон і пророчі видива голови своєї на ліжку свойму. Тодї він записав той сон і виложив суть речі.

2 Почавши річ, сказав Даниїл: Бачив я в нічньому видиві мойму, аж ось, чотирі вітри під небом змагались один проти одного на великому морі,

3 І чотирі здорові зьвірі вийшли з моря, несхожі один на одного.

4 Перший – нїби лев, але в нього крила орлячі; я дивився, доки в нього не вирвано крила, й підведено його з землї і став він на ноги, як людина, й дано йому людське серце.

5 А ось, ще зьвір, другий, схожий на ведмедя, стояв по один бік, а три куснї в ротї в нього, між його зубами; йому так сказано: Встань, їж мяса багато!

6 Потім бачив я: от-іще зьвір, нїби пард; на плечах у нього четверо птичих крил, і чотирі голови було в сього зьвіря, й дана йому власть.