Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 86 (всего у книги 117 страниц)

7 Після сього бачив я в тих ночніх видивах, аж ось – зьвір четвертий, препоганий і страшний, а вельми дужий; в нього – здорові залїзні зуби; він пожерає й торощить, а останки топче ногами; він не був похожий на всї переднїйші зьвірі й мав десять рогів.

8 Я дивився на сї роги, аж ось – виступив між ними ще невеликий ріг, і три переднїйші роги були з коренем вирвані перед ним, та й ось, у сього рога були очі, нїби людські очі, й уста, що говорили згорда.

9 А після всього бачив я, що поставлено престоли, й засїв Стародавний; убраннє на ньому було біле, неначе снїг, а волоссє на голові в нього – як чиста вовна; престол його – як полумє огняне, колеса ж престолу, як палаючий огонь.

10 Огняна ріка виходила й проходила попри нього; тисячі тисяч служили йому й силенна безлїч стояла перед ним; суддї засїли, й розгорнулись книги.

11 І бачив я, що за вийсказані гордовиті слова, які говорив ріг, зьвір був убитий перед моїми очима, а тїло його посїчено і вкинено на спаленнє ув огонь.

12 Та й в других зьвірів віднято їх власть, і призначено час і реченець, доки мав тревати їх вік.

13 І бачив я в ночнїх видивах, аж се з небесними хмарами йшов нїби Син чоловічий, дійшов до Стародавного й приведено його до нього.

14 І дано йому власть, славу й царство, щоб усї народи, племена й язики йому служили; власть його – власть віковічна, що нїколи не минеться, і царство його не повалиться.

15 Задрожав дух мій в менї, Даниїлові, в мойму тїлї, й видива голови моєї перелякали мене.

16 Я приступив до одного зпоміж тих, що стояли, й спитав його про справдїшне значіннє того всього, а він почав говорити зо мною і сказав менї, що воно значиться:

17 Сї здорові зьвірі, що їх чотирі, – се чотирі царі, що настануть на землї.

18 Потім обіймуть царство сьвяті Всевишнього й володїти муть царством по вік і по віки вічні.

19 Тодї забажав я докладної відомостї про четвертого зьвіря, що був инакший, нїж усї другі, та дуже страшний, з залїзними зубами й мідяними пазурями, що пожерав і торощив, а останки топтав ногами,

20 Та про десять рогів, що були в нього на голові, й про другого, що був виріс, а перед котрим випали тоті три, – про той самий ріг, що в нього були очі й уста, говоривші гордовито, й що видавався більшим від инчих.

21 Я бачив, як той ріг змагався з сьвятими й подужував їх,

22 Доки не прийшов був Стародавний, та не передано суду сьвятим Всевишнього й не настав час, щоб царство переняли сьвяті.

23 Про се сказав він: Зьвір четвертий – се настане четверте царство на землї, відмінp>

24 А десять рогів значять, що з сього царства повстане десять царів, а після них повстане инчий, дужший за переднїйших, і понизить трьох царів,

25 І буде дорікати Всевишньому й гнобити сьвятих Всевишнього; йому буде навіть видїтись, що зможе знести в них час і закон, і будуть віддані вони в його руки до часу, до часів і половини часу.

26 Потім засядуть суддї і віднімуть у нього власть занапащувати та вигублювати до нащаду,

27 А царство й власть і величність царська по всьому піднебесї дана буде народові сьвятих Всевишнього, що його царство – царство вічне, й усї володарі будуть служити й коритись йому.

28 Тут кінець словам. Мене, Даниїла, дуже порушили отті гадки мої, й змінилось на менї лице моє, та слово й усе схоронив я в серцї мойму.

Даниїл 8

1 На третьому року царювання Валтасара царя показалось менї, Даниїлові, видиво після того, що показалось було менї переднїйше.

2 І видїлось, менї, – як я се бачив, був я в Сузах, престольному містї в краю Еламськім, – і видїлось менї, нїби то я коло ріки Улая.

3 Я підвів мої очі і побачив: от стоїть один баран над рікою; в нього два роги, роги високі, але один висший від другого, й висший виріс навпісля.

4 І бачив я, як сей баран ударяв рогами на захід і на північ і на південь, і нїякий зьвір не міг устояти супроти нього, та й нїхто не міг оборонити від нього; він робив, що хотїв, і величався.

5 Як я так уважно сьому придивлявся, аж се – від заходу несеться по всїй землї молодий козел, не доторкуючись до землї, та й видко було в сього козла ріг між його очима.

6 Він справився на того барана, що мав роги, в а котрого я бачив стоячого над рікою, і кинувся на нього в великій лютостї своїй.

7 І я бачив, як він, наближившись до барана, розлютився на нього й ударив барана та й зломив у нього обидва роги; й не мав баран сили встояти проти нього; він повалив його додолу та й розтоптав його, а не було нїкого, хто б міг оборонити барана від нього.

8 Тодї став козел дуже великим; як він пішов угору, то й зломився здоровий ріг, і замість нього виросли чотирі, обернені на чотирі вітри небесні.

9 Від одного з них виріс невеликий ріг, але він розрісся вельми 'к півдню і 'к сходу й до прегарного краю;

10 І підвисшився до небесного воінства й зірок, і розтоптав їх,

11 Ба він піднявся й на проводиря сього воінства, й знїс у нього щоденну жертву, та й спустошив місце сьвятинї його,

12 І віддано йому задля гріхів і воінство й щоденну жертву, й кинув він правдою об землю, й що тілько чинив він, все йому щастило.

13 І почув я, як один сьвятий говорив і як відказував сей сьвятий котромусь другому, що допитувався: Аж по який час сягає се видиво про щоденну жертву й про гріхи, що навели опустошеннє, та доки сьвятиня й воінство будуть пригноблювані?

14 І відказав той йому: На дві тисячі триста вечорів та ранків; аж тодї буде сьвятиня знов очищена.

15 І було: як я, Даниїл, бачив се видиво та бажав дійти його значіння, аж се вказалось передо мною нїби обличчє мужа.

16 І почув я від середини Улая людський голос, що покликав і промовив: Гавриїле! витолкуй йому се видиво!

17 І приступив він до того місця, де я стояв, та як він прийшов, я злякався і впав на лице моє, а він промовив до мене: Знай, сину людський, що видиво вказує на конець часу (призначеного).

18 Як же він говорив до мене, я лежав безсилий моїм лицем на землї; але він доторкнувся до мене й поставив мене на моє місце

19 І сказав: От я показую тобі, що буде в останні днї, як гнїв розгориться; бо се вказує на кінець призначеного часу.

20 Баран, що його бачив із двома рогами, – се царі Мидийський та Перський.

21 А цап кудлатий – царь Грециї, а здоровенний ріг, що між очима в нього, се перший потугою царь її;

22 Він зломився, а замість нього виросли чотирі инші: се значить, що четверо царств повстане з сього народу, але не такі дужі, як був він.

23 На кінцї ж їх царства, як відступники сповнять міру свого беззаконня, настане царь бутний та проворний на хитрощі;

24 І зросте сила його, хоч і не його силою, і буде він ширити опустошення навдивовижу, й буде йому щастити, й буде дїяльний і вигублювати ме дужих і народ сьвятих,

25 І при його розумі буде й підступ удаватись у його руцї, й буде в серцї своїм нести себе високо, ба й часу спокою вигубить він многих і встане навіть на Володаря над володарями, але він погибне – не від руки (людської).

26 А видиво про вечір та ранок, що про нього я сказав, – воно правдиве, й ти заховай його в тямцї собі, хоч воно належить до далеких часів.

27 І я, Даниїл, занедужав і лежав слабий кілька день; потім я встав і занимався справами царства; та я все був здивований сим видивом і не міг розібрати його.

Даниїл 9

1 На першому року Дарія, сина Ассвирового, з роду Мидийського, що поставлений був царем над царством Халдейським, -

2 Першого року царювання його я, Даниїл, дослїдив із книг число років, яке було назначене словом Господнїм до пророка Еремії, що сїмдесять років пе Ѐейде по опустошенню Ерусалиму.

3 І обернув я лице моє до Господа Бога в молитві й благаннї, в постї, в веретищі й попелї,

4 І молився я Господеві Богові мойму, й сповідався, й говорив: Благаю тебе, Господи, Боже великий і дивний, додержуючий завіт і ласку до тих, що тебе люблять і певнять прикази твої!

5 Ми согрішили, творили неправедність, поводились упрямо й відступали від заповідей твоїх і від постанов твоїх,

6 І не слухали слуг твоїх, пророків, що від твого імени вговорювали царів наших і князїв наших, і батьків наших, і ввесь народ у країнї.

7 В тебе, Господи, справедливість, а в нас на лицях сором аж по сей день, у кожного Юдея, ув осадників Ерусалимських і в усього Ізраїля, в близьких і далеких по всїх краях, куди ти вигнав їх за відступництво їх, із яким вони відступили від тебе.

8 Господи! в нас на лицях сором, у царів наших, у князїв наших і в батьків наших, ми бо согрішили перед тобою,

9 А в Господа, Бога нашого, милосердє і прощеннє. Ми бо ворохобились проти нього.

10 І не слухали голосу Господа, Бога нашого, щоб жити по його закону, який дав нам через слуг своїх, пророків.

11 І ввесь Ізраїль переступив закон твій і відвернувся, щоб не слухати голосу твого; за те ж і спав на нас проклін та клятьба, що написані в законї слуги Божого, Мойсея, бо ми согрішили перед ним.

12 І він здїйснив слова свої, що вирік на нас та на суддїв наших, що нас судили, допустивши на нас велике лихо, якого не бувало під небесами, а яке довершилось над Ерусалимом.

13 Як написано в законї Мойсейовім, так усе се лихо спало на нас; але ми не благали Господа, Бога нашого, щоб (допоміг) нам відвернутись від гріхів наших і зрозуміти правду твою.

14 Виглядїв Господь се нещастє й наслав його на нас, бо Господь, Бог наш, справедливий у всїх дїлах своїх, які чинить, але ми не слухали його голосу.

15 А тепер Господи, Боже наш, вивівший нарід твій з землї Египецької рукою сильною й являючий славу твою по сей день, (ми признаємо, що) ми прогрішились і коїли безбожність.

16 Та Господи! при всїй справедливостї твоїй нехай відвернеться гнїв твій і досада твоя від міста твого Ерусалиму, й від сьвятої гори твоєї; се бо за гріхи наші й злочини батьків наших Ерусалим і народ твій терпить наругу від усїх, що навкруги нас.

17 Тепер же почуй, Боже наш, молитву слуги твого й благаннє його і глянь ласкавим лицем твоїм на спустошену сьвятиню твою, задля тебе самого, Господи.

18 Прихили, Боже мій, ухо твоє й вислухай, відтули очі твої й зглянься на спустошеннє наше й на місто, що на ньому назване ймя твоє; ми бо складаємо перед тебе благання наші, покладаючи надїю не на праведність нашу, а на твоє велике милосердє.

19 Господи, вислухай! Господи, прости! Господи, вваж і вчини; не зволїкай задля тебе самого, Боже мій, бо твоє ймення назване на містї твому й на народї твому!

20 І як я ще говорив і моливсь, та сповідався в моїх гріхах і в гріхах мого народу, Ізраїля, і складав молитву мою перед Господом, Богом моїм, за сьвяту гору Бога мого, -

21 Як я молився ще далї, муж Гавриїл, що я бачив його переднїйше в видиві, летючи швидко, доторкнувся до мене – того часу, як приносять вечірню жертву.

22 І, навчаючи мене, говорив зо мною й сказав: Даниїле! тепер я зійшов, щоб навчити тебе розуміння.

23 Як ти почав молитись, вийшло (од Бога) слово, й я прийшов оце сповістити тобі його, бо ти – людина бажання; так вважай на слово й зрозумій видиво:

24 Сїмдесять сїмок прй! значено для твого народу й сьвятого міста твого, щоб були спокутовані проступки, запечатані гріхи й беззаконня прощені, та доки приведена буде вічна справедливість і затверджені будуть видива й пророцтва й помазаний буде Сьвятий над сьвятими.

25 Так дізнайсь і розумій: від того часу, як вийде приказ, щоб одбудувати Ерусалим, до Христа Владики – сїм сїмок і шістьдесять дві сїмки; й вернеться нарід і збудовані будуть улицї та мури, але в тїсних часах.

26 А як мине сїм і шістьдесять дві сїмки, відданий буде на смерть Христос, і не буде народом його той, що його одцурався. А місто й сьвятиню розбурить народ воєводи, котрий прийде, й буде кінець його наче від повенї; аж до кінця войни буде пустошеннє.

27 І утвердить завіт із многими одна (послїдна) сїмка, а в половинї сїмки перестане жертва й приносини, а сьвятиня стане гидкою пусткою; на кінцї же постигне давно призначена погибель й самого пустошника.

Даниїл 10

1 На третьому року Кира, царя Перського, мав Даниїл, що звався й Валтасаром, обяву; та й правдива була та обява й велика річ. Він вирозумів сю обяву зрозумів се видиво:

2 А був я, Даниїл, під той час у смутку три тижнї.

3 Смачної страви я не їв; мяса й вина не брав і в уста мої, та й не намащувався мастями до кінця трьох тижнїв.

4 А двайцять четвертого дня першого місяця був я на березї великої ріки Тигра.

5 І підвів мої очі й побачив: от один муж, одягнутий в лняну одежу, а стан його підперезаний золотом із Уфазу.

6 Тїло в нього, неначе топаз, а вид у нього, неначе блискавка; очі в нього, неначе горіючі сьвічники, руки ж у нього й ноги його на вид неначе лискуча мідь, а голос мови його, нїби голос багатьох людей.

7 І тільки один, я Даниїл, бачив се видиво, а люде, куо були зо мною, не бачили сього видива; але великий страх найшов на них, і вони повтїкали, щоб сховатись.

8 І я зостався сам та дививсь на се велике видиво; але в мене не було сили й лице моє змінилось дуже, – вся відвага мене опустила.

9 І почув я голос його мови; та як тільки почув голос його мови, я нестямивсь, впав на моє лице й лежав лицем до землї.

10 Та ось, до мене доторкнулась рука й поставила мене на колїна мої й на долонї рук моїх.

11 І промовив він до мене: Даниїле, людино бажання! вважай на мої слова, що тобі скажу, й стань просто на ноги твої, я бо посланий тепер до тебе. Як він проговорив до мене сї слова, встав я, дрожучи.

12 Але він сказав менї: Не бійся, Даниїле! від першого дня, як ти приспособив твоє серце, щоб розуміти, та й смирив себе перед Богом твоїм, слова твої почуто, й я б прийшов був задля просьб твоїх;

13 Та князь (ангел) царства Перського стояв проти мене двайцять один день, аж ось Михаїл, найвизначнїйший князь, прийшов менї до помочі, й я зістався там при цареві Перському.

14 Тепер же прийшов я сповістити тобі, що станеться з твоїм народом в останні часи, бо видива належать до далеких днїв.

15 Як він говорив менї такі слова, припав я лицем моїм до землї й став нїби нїмий.

16 Але от хтось, на вид схожий на синів людських, доторкнувся до моїх уст, і я розтулив уста мої, почав говорити й промовив до того, що стояв коло мене: Мій добродїю! від сього видива затрусилось в менї нутро моє, й не стало в мене сили.

17 І як може говорити слуга такого мого добродїя з таким добродїєм моїм? бо в мене нема сили, та й дух завмер у менї.

18 Тодї знов доторкнулась до мене та людська постать і підкріпила мене,

19 І промовила: Не бійся, мужу бажання! мир із тобою; кріпися, будь мужний! І як він говорив зо мною, я набрався сили й сказав: Говори, мій добродїю, бо ти підкріпив мене.

20 І сказав він: Чи ти пак знаєш, задля чого я прийшов до тебе? Тепер же я вернусь, щоб змагатись з князем Перським; та й як я відходив, показався був князь Грециї, що приходив.

21 Одначе я сповіщу тобі, що написано в книзї правди; та нема нїкого, хто б менї допомагав у сьому, окрім Михаїла, князя вашого.

Даниїл 11

1 І ось, я від першого року Дарія Мидия став йому допомагати й його піддержувати.

2 А тепер сповіщу тобі правду: от іще три царі настануть в Персиї; потім четвертий перевисшить усїх великою заможністю, і як стане могутній через своє багацтво, то підбурить усїх проти царства Грецького.

3 І настане царь могутний, що володїти ме з великою властю і що схоче, те вчинить.

4 Але як він підніметься найвисше, тодї його царство повалиться й роздїлиться по чотирьох вітрах небесних, та й перейде не до його нащадків і не в такій силї, з якою він володїв, бо його царство буде пошматоване й дістанеться иншим, а не сим.

5 І вбється в силу царь із полудня, та один із князїв того першого переможе його й заволодїє, і широко буде володїти.

6 Але через якийсь час вони здружаться, і дочка південного царя прийде до царя північнього, щоб їх поєднати; та вона не спроможеться на силу в руках своїх, не встоїть і її рід, і будуть видані (на смерть), – як вона, так і ті, що її супроводили, та й і той, що народиться від неї, і ті, що були їй в ті часи підмогою.

7 Та виступить паросток від її кореня, прийде з військом і вступить в твердинї північнього царя і орудувати ме в них по своїй волї й стане потужним;

8 Навіть бnt><гів їх, ідолів їх із великоцїнним посудом їх, срібним та золотим, відвезе з собою в Египет і кілька років стояти ме висше за царя північного.

9 Хоч сей і нападе на царство південного царя, але він вернеться в свій край.

10 Потім збояться сини його і зберуть велике військо, а один з них пійде швидко, і перейде неначе ріка, а потім, вертаючись, буде битись із ним до його твердинь.

11 І розлютиться південний царь і виступить, стане до битви з ним, із царем північнїм, і вистачить велике військо, й віддане буде військо в його руки.

12 І набере духа військо, й серце його згордїє; він повалить багато тисяч, але від того не буде дужчий,

13 Бо царь північний вернеться і виставить більше військо, нїж передше, а через кільки років прийде швидко з дуже великим військом і великим багацтвом.

14 В той час встануть многі на південного царя, та й переступники зпоміж синів твого народа підіймуться, щоб здїйснилось видиво, й погибнуть.

15 І прийде царь північний, насипле вал і захопить утверджене місто, й не вдержать рамена півдня, нї добірне військо його; не буде спроможностї супроти стати.

16 І хто вийде до нього, робити ме по його волї, і нїхто не зможе встояти проти нього; та й в славній землї він розтабориться й потерпить вона від руки його.

17 І задумає ввійти з усією силою царства свого (в його землю), та й справедливі (зложить уклади) з ним і довершить сього; та й (найкрасшу) дочку від жінок віддасть йому, на згубу, та сей намір не вдасться, і йому не буде користї з того.

18 Потім оберне своє лице до островів і забере багато їх; але один гетьман перерве нанесену зневагу, ба й свою наругу оберне на нього.

19 Після того оберне він своє лице до твердинь свого краю; але спотикнеться, впаде – й не стане його.

20 Замість нього встане хтось, що пошле побірника податків пройти по царстві слави; але й він за короткий час загине, та не в ворохобнї й не в битві,

21 І стане замість нього згірдний, і не пошанують його царськими почестями; та він прийде тихцем і зрадою захопить царство,

22 І війська, що затоплювали все, неначе филя, він затопить і зітре, ба й самого гетьмана, що був з ним з'єднався.

23 Бо після того, як із ним з'єднається, буде він хитро з ним поступати, наступить, і візьме верх із малим народом.

24 Він увійде в спокійні й родючі краї, і вчинить те, чого не вчинили його батьки нї батьки батьків його; здобутки, награбоване добро та багацтво буде розкидати проміж своїх і забагне захопити й твердинї часу догіднього.

25 Потім розбудиться в ньому дух і сила, рушити з незлїченним військом проти царя південного, а південний царь виступить на війну з великим та ще дужшим військом, але не встоїть, бо буде проти нього зрада.

26 Навіть спільники стола його занапастять його, й військо його розсиплеться, та й поляже багато вбитих.

27 І в обох царів буде підступ на серцї, і за одним столом говорити муть неправду, але нї одному не поведеться, бо кінець відложено ще до якогось часу.

28 І вернеться він у свій край з великим багацтвом і ворожими думками проти завіту сьвятого, та й здїйснить їх і поверне в свій край

29 В призначений час пійде він знов на південь; але останнїй похід не буде такий, як переднїйший,

30 Бо одночасно з ним прийдуть кораблї Киттимські; і він утратить відвагу й вернеться; та розлютиться на сьвятий завіт, і здїйснить свій намір, і стане знов уговорюватись із тими, що одступили від сьвятого завіту.

31 І поставить там залогою часть війська, що опоганить сьвятиню могутностї і спинить щоденну жертву, й поставить гидоту (ідола) в (тій) пустцї.

32 Лестощами прихилить він до себе безбожних зрадників завіту; але люде, віддані щиро свойму Богу, з усїх сил стануть до дїла.

33 І розумні споміж народу напутять многих, хоч і самі будуть якийсь час терпіти від меча та огню, від темницї та грабежі;

34 Та в часї свого страждання будуть мати деяку поміч, та й багато попристає до них, – але не щиро.

35 Багато з розумних пострадає на те, щоб їх вивірити, очистити й вбілити на час останнїй; бо ще є час до призначеного реченця.

36 І буде царь той чинити, що тільки схоче, й нести меться високо, підніметься понад усякого бога, та й про Бога над богами говорити ме зневажливо й буде мати щастє, доки не довершиться гнїв; бо що призначено, те здїйсниться.

37 Та й про богів батьків своїх він і думки не буде мати, й не вважати ме нї на бажання жінок, нї на якого бога, бо нести меться висше за всїх.

38 Але богові Мозаїм (над твердинями) буде він на його місцї віддавати честь, й сього бога, що його не знали батьки його, буде він обшановувати золотом та сріблом, діяментами й усякими дорогоцїнностями;

39 І спорудить кріпку твердиню з чужим богом; хто буде признаватись до нього, тим збільшить він почестї, надїлить властю над многими й землю роздасть у нагороду.

40 Та під кінець часу стане воювати з ним царь південний, та й царь північний кинеться на нього, неначе буря, з боєвими возами, кінним військом та безлїччю кораблїв, і нападе на країни, та, наче потоп, перейде через них.

41 І наступить він на красу між краями й багато міст упаде; спасуться від руки його тілько Едом, Моаб та біль>

42 І простягне він свою руку на всякі краї, не спасеться й край Египецький.

43 І загорне він скарби золота й срібла та всякі дорогі річі в Египтї; Ливії і Етіопії пійдуть за ним.

44 Але чутка від сходу й півночі злякає його; він вийде в великій лютостї, щоб занапащувати й вигублювати многих,

45 І понапинає він царські намети свої між морем та горою преславної сьвятинї; але дійде й він до свого кінця, і ніхто не допоможе йому.

Даниїл 12

1 І встане в той час Михаїл, князь великий, що встоює за синами народу твого; й настане час лютий, якого не бувало від того часу, як постали люде, до сього часу; але спасуться в сей час зпоміж твого народу всї, що будуть знайдені записаними в книзї.

2 І багато з тих, що сплять в поросї земному, прокинеться, одні на вічне життє, другі на вічний сором і ганьбу.

3 І розумні сияти муть, неначе сьвітила на небі, а навернувші многих до праведностї – неначе зорі, повік, на завсїди.

4 А ти, Даниїле, заховай сї слова й запечатай сю книгу на останнїй час; багато прочитає її, і побільшає знаннє.

5 Тодї я, Даниїл, подививсь, і от стоять двоє инчих, один на сьому березї ріки, другий на тому березї ріки.

6 І сказав я мужові в лняній одежі, що стояв над водами ріки: Коли буде кінець сих чудних подїй?

7 І чув я, як муж в лняній одежі, що стояв над водами ріки, зняв праву й лїву руку до неба, заклявся Тим, що живе повік, що на кінцї часу й часів і півчасу і коли зовсїм впаде сила сьвятого народу, все те станеться.

8 Я чув се, але не зрозумів і через те сказав: Мій добродїю: що ж після сього буде?

9 І відповів він: Ійди, Даниїле; бо втаєні й запечатані сї слова до часу останнього.

10 Многі обчистяться, вбіляться і будуть, наче в огнї, перетоплені (в спокусї); а безбожні будуть безбожно поступати, й не зрозуміє сього нїхто з нечестивих, а мудрі зрозуміють.

11 Від часу перестання щоденної жертви й постановлення гидоти в пустцї мине тисяча двістї девятьдесять днїв.

12 Щасливий той, хто ждати ме й діжде до тисячі трьохсот трийцяти й пяти день.

13 А ти йди до свого кінця, і спочнеш, і встанеш, щоб одержати твою частку на кінцї днїв.

Осiя 1

1 Cлово Господнє, що надійшло до Осії Беерієнка в часах Юдейських царів Озії, Йоатама, Ахаза й Езекії та за днїв Ізраїлського царя Еробоама Йоасенка.

2 Початок слова Господнього до Осії. І сказав Господь Осії: Ійди, возьми за себе жену-блудницю, та й мати меш дїти блудні; бо вельми блудує ся земля, покинувши Господа.

3 І пійшов він та й узяв Гомеру Диблаїмівну; й завагонїла вона та й уродила йому сина.

4 І сказав йому Господь: Назви його Езреель (насїннє Боже); не задовгий бо час навідаю я карою за кров Езреелеву дом Егуїв і зроблю кінець царюванню дому Ізрайлевого,

5 І станеться того дня, що поломлю лука Ізрайлевого на Езреель-долинї.

6 І завагонїла вона вдруге, та й уродила дочку; й повелїв йому: Назви її Лорухама (непомилувана); бо я вже не буду милуватись над домом Ізрайлевим, щоб прощати йому.

7 Дом же Юдин помилую й спасу їх у Господї Бозї їх, спасу їх не луком, нї мечем, нї боєм, нї кіньми й їздецями.

8 Як же вона одлучила Лорухаму, завагонїла й вродила сина.

9 І сказав (Господь): Назви його Лоаммій (не мій нарід); ви бо не мій люд, а я не ваш.

10 Та все ж таки буде синів Ізрайлевих стілько, як піску морського, що не мож його нї переміряти, нї перелїчити, й там, де їм говорено: ви не мій люд, звати муть їх синами живого Бога.

11 І зійдуться сини Юдині й сини Ізрайлеві докупи й настановлять над собою одного головою та й вийдуть із землї неволї; день бо Езреелїв великий.

Осiя 2

1 Говоріть братам вашим: Мій народе, а сестрам вашим: Помилувана.

2 Позивайтесь із матїррю вашою, позивайтесь; бо вона не жена менї, я їй не муж; нехай вона віддалить блуд від лиця свого, й перелюбство від грудей своїх,

3 Щоб її не роздяг я до нага, й не зробив такою, як була в день уродин своїх; щоб не вчинив її пустинею, не обернув у землю суху та не заморив спрагою.

4 І дїтей її я не помилую, бо вони дїти блудницькі.

5 Бо мати їх блудувала, соромом окривала себе та, що їх почала; бо казала: Пійду за полюбовниками моїми; вони ж дають менї хлїб і воду й вовну й лен, оливу й напій.

6 Тим же то їй терниною стежку закидаю, – плотом загороджу, й не знайде вона стежок своїх.

7 Пожене слїдом за полюбовниками своїми, та їх не здогонить і буде їх шукати, але їх не знайде; а тодї скаже: Пійду, вернуся до мого першого мужа; тодї бо лучше було менї, нїж тепер.

8 Так, вона не знала, що се я, – я давав їй і хлїб і вино й олїю; що вистачав їй срібло й золото, з чого вони робили собі Баала.

9 За те ж я возьму назад хлїб мій в його часї, і вино в його порі; відберу вовну й лен мій, чим вона свою наготу прикриває.

10 А так відкрию сором її перед очима пол

11 Її втїхам кінець положу, й сьвятам її й новим місяцям її й суботам її та й усїм сьвяточним часам її.

12 І попустошу в неї сади виноградні й фиґовину, що про них вона мовляла: се в мене подарунки, що полюбовники мої менї дарували; все те оберну я в лїс; польові зьвіри живитись муть ними.

13 Я скараю її за ввесь час, що вона Баалам служила, їм кадило палила, а нарядившись в намисти та ланцюжки, за полюбовниками своїми ходила, про мене ж забула, говорить Господь.

14 Та ось, і я заманю її в пустиню до себе, й буду їй до серця промовляти.

15 І верну їй звідти виноградники її, й долина Ахор (сумна) буде їй дверима до надїї, і сьпівати ме знов, як у своїх молодощах, як тодї, коли виходила з землї Египецької.

16 І буде так із того часу, говорить Господь, що мене ти звати меш "чоловіче мій," а не звати меш "Баале" (пане мій).

17 І викину з уст її імена Баалів, та й не буде вже більше згадувати назви їх.

18 І вчиню тодї вмову задля них із зьвірми польовими, з птаством під небом і всїм тим, що човгає по землї; й закину луки та мечі й війну з землї, й дам їм жити безпечно.

19 Я одружу тебе зо мною на віки, одружу тебе в справедливостї й судї, в ласкавостї й милосердю,

20 Одружу тебе зо мною в вірностї, й спізнаєш, що я – Господь.

21 І буде того часу: я вислухаю, говорить Господь, вислухаю небо, а воно вислухає землю,

22 Земля ж вислухає збіжє, вино й оливу; а сї вислухають Езрееля.

23 І я посїю його на землї про себе, й помилую Непомилувану, й скажу Немій-людові: Ти – мій люд, а він скаже: Ти – мій Бог!

Осiя 3

1 І сказав менї Господь: Ійди ще, полюби таку, що її чоловік любить, а вона перелюбкує, так само, як се Господь любить синів Ізрайлевих, а вони до инших богів прихиляються й смакують виноградні скірочки (лупинки).

2 І купив я собі її за пятнайцять срібних грошей та за один гомер і пів гомера ячменю.

3 І сказав їй: Довгий час сидїти й ждати меш мене, не блудуючи з другим; таким же й я буду до тебе.

4 Бо довгий час седїти муть і сини Ізрайлеві без царя й без старшини, без жертви й без жертівника й без ефоду й терафиму.

5 Аж потім обернуться сини Ізрайлеві, та шукати муть Господа, Бога свого, й Давида, царя свого, й будуть у страху стояти перед Господом і ласкою його – в останнї днї.

Осiя 4

1 Слухайте слово Господнє, Ізраїлські дїти! бо (готовий) суд у Господа з осадниками сієї землї; нема бо нї правди, нї милосердя, анї знання Бога на землї.

2 Лихословство й лож, душогубство й крадежі та перелюбство розширились вельми, а пролив крові йде за проливом крові.

3 Тим то заплаче ся земля, і вмлївати муть усї, що на нїй живуть, разом із зьвірями в полї й птаством під небом, ба й риба у морі загине.

4 Та ще й не докоряй нїхто, не гудь нїхто другого! твій нарід (сподуфалий) – як той, що з сьвященником до сварки стає.

5 Сам ти вдень упадеш, а вночі й пророк твій, та й матїр твою погублю.

6 А вигублений буде нарід мій за незнаннє (закону); та як ти відкинув знаннє, так і я відкину тебе од сьвященничої служби передо мною; та як ти забув про закон Бога твого, так і я забуду про дїтей твоїх.

7 Чим більше їх намножуєсь, тим більше й грішать вони проти мене; за те ж я честь їх оберну в безчесть.

8 Харч добувають вони з гріхів мого люду, й до беззаконностї його змагає душа їх.

9 Тим же то – що буде з народом, те й з сьвященником; скараю його після доріг його, й заплачу йому після вчинків його.

10 Будуть їсти, та й ситі не будуть, будуть блудувати, та й не намножаться, бо покинули службу Господеві.

11 Блуд і вино та напої відбирають у них розум.

12 Люд мій питається в дерева свого, й палиця його дає відповідь йому; дух бо блудництва завів їх на безпуття, й, блудуючи, одступили вони од Бога свого.

13 По верховинах приносять вони жертви, по узгіррях палять кадило під дубом, тополею й теребинтом, бо вони принадну тїнь собою дають; тим то й розпустують дочки ваші й перелюбкують молодицї ваші.

14 Та я й не гадаю карати дочок ваших, що вони розпустують, анї жінок ваших, що вони блудують, ви ж бо самі побіч нетрібок та розпустників приносите жертви, а нетямущий нарід погибає.

15 Коли вже ти, Ізраїлю, блудуєш, то нехай би хоч ти, Юдо, не грішив; ой не ходїте в Галгал, не йдїть у Бет-Авен, та й не кленїтесь: Як жив Господь.

16 Бо Ізраїль – упиряка, як дурна корова; то ж чи може тепер Господь пасти їх, як овець, по лугах широких?

17 Застряв Ефраїм у віру ідолську; – понехай його!

18 Гіркі їх упої, блудництву вони зовсїм оддались; та й князї їх любуються в мерзотах.

19 Вхопить їх буря на крила свої; за жертви їх стид їх окриє.

Осiя 5

1 Слухайте се ви, сьвященники, вважай, доме Ізрайлїв, та й ти, доме царський, прихили ухо; на вас бо настане суд, за те, що ви були западнею (людові) в Массифі, неначе сїттю, що на Таворі заставляють.