Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 65 (всего у книги 117 страниц)

22 Слухняним батьку будь, що від него родився, не нехтуй неньки, хоч вона буде вже й старенька.

23 Купуй правду, й не збувай мудростї, науки й розуму нї за які достатки.

24 Отець праведного веселиться, і хто мудрого вродив, радується ним.

25 Нехай же радїє й твій отець, і ненька, що тебе зродила, нехай веселиться.

26 Оддай менї твоє, мій сину, серце, а путь мою нехай твої стережуть очі.

27 Блудниця – се глибока пропасть; тїсний колодїзь – чужая жінка;

28 Мов харцизяка, вона засїдає, й намножує між людьми переступників.

29 У кого зойки? у кого стогін? у кого сварка? у кого горе? хто ранить без причини? в кого червоні очі?

30 У тих, що при винї седять довго, у тих, що в напитках дошукуються аж гущі-приправи.

31 Не призирайся вину, як у кубку грає, як гарно сьвітиться й легко осїдає!

32 Опісля воно укусить, як гадюка, мов гаспид-василиск, отрути впустить.

33 Очима будеш ти на жен чужих дивитись, і серце в тебе розворотне промовить,

34 І будеш ти, як той, що дремле серед моря, мов той, що в горі спить на щоглї;

35 Били, мовляв, мене, а мене не болїло, товкли мене, я ж того не чув; як розбуркаюсь, то знов почну того ж шукати.

Приповiстi 24

1 Нехай тебе до злих людей не пориває, анї бажай товаришувати з ними,

2 Бо в серцї в них насильство, а уста їх говорять лихе.

3 Мудрістю уладжуєсь дім, і розумом скріпляєсь,

4 Знаннє же сповняє внутро його всяким дорогим і прекрасним майном.

5 Мудрий чоловік потужен, і розум піддержує силу в чоловіка.

6 Тим то й війну веди з розвагою, а добрий конець буде, як буде доволї нарад.

7 Про дурного мудрість – річ надто висока, й в брамі* нї пари він із уст не пустить.

8 Хто задумає заподїяти лихо, того й лиходїєм називають.

9 Помисл дурноти – гріх; зрадник – людям гидота.

10 Коли ти в бідї показавсь безсилком, то бідна сила в тебе.

11 Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, а тих, що їх засуджено на страченнє – чи ж покинеш їх?

12 Скажеш може: Ми про се не знали! Та, може, й той не знає, що вивідує серця? Той, що дивиться тобі в душу, той се знає, й відплатить чоловікові по вчинках його.

13 Їж, сину мій, мед, бо він смачний, й крижку, бо солодка вона піднебенню:

14 Оттаке й спізнаннє мудростї для душі твоєї. Як ти вже знайшов її, то й придбав будущину ти, й надїя твоя не даремна.

15 Безбожний! не задумуй лиха на домівку праведного, й не пустош місця спокою його,

16 Бо праведний впаде сїм раз – і встане, безбожні же впадуть у погont бель.

17 Як ворог твій впаде, не радуйсь, і не веселись у серцї, як він спотикнеться;

18 А то побачить Господь і невгодно буде воно йому, й одверне гнїв свій від його.

19 Не сердься на лиходїїв, і не завидуй безбожним,

20 Бо лихого будущина пропаща, а сьвітильник безбожних загасне.

21 Мій сину! Господа й царя твого страхайся; з ворохобниками не товаришуй,

22 Бо нагло прийде погибель від них, – і біду від обох – хто її наперед узнає?

23 Сказано ще й се мудрими: Вважати в судї на особу – се погано.

24 Хто винуватому скаже: "Ти невинен", того клясти ме люд, того зненавидить народ;

25 Хто ж викаже його вину, тих будуть любити й благословити.

26 Хто відказує по правдї, наче в уста цїлує.

27 Упорай перш твої поза домом справи, упорай перш усе на твойму полі, а тодї вже й в твоїй домівцї розпоряджуй.

28 Не будь льживим на ближнього твого сьвідком; чого ж бо тобі оманювати устами твоїми?

29 Не говори: Як він менї вчинив, так само й я йому вчиню: відплачу чоловікові по вчинкам його.

30 Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного:

31 Дивлюсь – терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожа розвалилась.

32 Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї:

33 Не довго будеш спати, не довго дрімати; не довго – згорнувши руки, полежиш, -

34 Аж ось прийде, мов прихожий, вбожество твоє, й нужда твоя – мов чоловік оружний.

Приповiстi 25

1 І се теж приповістки Соломонові, що їх позбірали вчені мужі Езекії, царя Юдейського:

2 Господня слава в тому, щоб справи в тайнї скривати, а честь царів – розвідувати дїло.

3 Як неба висота й землї глибина, так серце у царів – невідоме.

4 Віддїли жужелицю від срібла, а вийде у срібленника (чистий) посуд:

5 Віддали од царя неправедника, а правдою престол його стояти буде.

6 Не величайсь перед царем і на місцї для князїв не становись;

7 Бо красше, коли тобі скажуть: "Ходи сюди висше", анїж би тебе понижено перед значним, що його вбачали очі твої.

8 Судитись не хапайсь, бо що робити будеш, як вкінцї супротивник твій засоромить тебе?

9 Судися з противником твоїм, але тайни його не зраджуй,

10 Щоб хто не насьміявсь із тебе, се почувши, а тодї неслава твоя все буде на тобі.

11 Як золоті яблочка на прозорій срібній тарілцї, так слово, сказане до ладу.

12 Як перстень золотий, й дорога прикраса, так мудрий докірник уважному уху.

13 Чим у жнива снїжна прохолода, тим є вірний посланець тому, хто його послав; він приносить відраду душі свого пана.

14 Як хмари й вітри без дощу, так чоловік, що голосно говорить про дарунки, яких не дає.

15 Лагідність прихиляє ласку вельможних, і мягкий язик ломить тверду кістку.

16 Коли знайћаЈов ти мед, так їж до схочу, та гляди, щоб з переситу не довелось, його вернути.

17 Не вельми то вчащай до дому твого друга, а то переситиш його й станеш ненавистним.

18 Що молот і меч та гострая стріла, те чоловік, що ложно сьвідчить на ближнього свого.

19 Що зуб спорохнїлий та нога болюча, те саме надїя на невірного в день нужди.

20 Роздягти в день холодний, й налити оцту в рану, – все одно, що сьпівати піснї зжуреному серцю.

21 Голоден ворог твій, ти хлїбом нагодуй; а хоче пити він, подай води напитись;

22 Тим бо збереш жарюче углє на голову йому, й Господь се нагородить тобі.

23 Північний вітер дощ наганяє, а потайний язик сердиті лиця робить.

24 Лїпше жити в кутку на крівлї, нїж з жоною сварливою у широкій хатї.

25 Як прихолодная вода душї у згазї, так добра звістка з далекої країни.

26 Як скаломучений колодїзь чи криниця, так правий, що тремтить перед безбожним.

27 Як нездорово їсти надто много меду, так добуватись слави – не є славою.

28 Що місто отворене й без муру, те – чоловік, що не панує над духом своїм у мові.

Приповiстi 26

1 Як лїтом снїг, а в жнива дощ, так дурневі почесть не лицює.

2 Як пурхне горобець і ластівка полине, так і незаслужене прокляттє прогуде.

3 Як пуга на коня, як на осла лозина, так на дурних ломака.

4 Не відказуй безумному по дурному, щоб не стався похожим на його.

5 Не вt siдказуй безумному по дурощам його, щоб він не вважав себе мудрим ув очах своїх.

6 Той ноги сам собі підрізує на свою муку, хто розпорядок свій дає через дурного.

7 Як ноги в кривого підоймаються не рівно, так само й приповість в устах безумних.

8 Що камінь дорогий укладати в пращу, те саме – дурневі віддати шану.

9 Що в пяного в руцї колючая тернина, – те приповість ув устах дурного.

10 Розумний господарь усячину сам робить, дурний наймає всїх, кого де нї зустріне.

11 Як пес вертаєсь до блювотини своєї, так дурний повторяє дурощі свої.

12 Бачив ти чоловіка, що себе за мудрого має? На дурного більш надїї, анїж на такого.

13 Лїнивий каже: "Лев на дорозї! лев на царинї!"

14 Як двері обертаються все на своїх завісах, так легун – на свойму ложі.

15 Лїнивий спускає руку свою в миску, та тяжко йому донести її до рота.

16 Легун здається сам собі мудрійшим за семеро, що в лад, подумавши, відповідають.

17 Ловить той пса за уші, хто, переходячи мимо, вдається в сварку других.

18 Як той, хто з засїдки мече огонь, стріли й смерть,

19 Так і чоловік, що зрадливо шкодить ближньому свому, а потім каже: "Я тільки жартував!"

20 Як дров не підкладай, огонь потухне хутко: На ухо не шепчи, – втихне ворожнета.

21 Як уголь про жар, а дерево про огонь, так і сварливий про те, щоб роздувати сварку.

22 Слова підшепника – як ласощі, й вони ввіходять в черево глибоко.

23 Що глиняна посудина, обтягнена нечистим сріблом, те саме бутні уста й злобнеє серце.

24 Устами ворог придобряєсь, а в серцї зраду він голубить.

25 Не вір йому, як він ласкавенько говорить, бо сїм гидот седить у його серцї.

26 Хоч ненависть він тайно ховає, то відкриєсь злоба його серед громади.

27 Хто яму вириє, сам упаде в неї, а хто котить каменя в гору, до того він і вернесь.

28 Зрадливий язик ненавидить тих, кого він ранить, і лестючі слова погибель готують.

Приповiстi 27

1 Не хвались завтрішним днем, не знаєш бо, що той день уродить.

2 Нехай вихвалює тебе хто другий, а не твої уста, – чужий, а не твій язик.

3 Важке каміннє, а пісок так само, та гнїв дурного обоє переважить.

4 Жорстокий гнїв, палка і лютість, та проти ревностї хто встояти зможе?

5 Докір явний багато лїпший, анїж укрита любов.

6 Лїпші щирі догани від люблячого, анїж зрадливі поцїлуї від того, що ненавидить.

7 Хто ситий, наступить і на крижку з медом, а голодній душі й гірке – солодке.

8 Як пташка, що гнїздо покине, так само й чоловік, що місце своє покинув.

9 Мастї й пахощі радують серце: такий же й друг солодкий, що з серця раду удїляє.

10 Не покидай свого, нї батькового друга, і в братів дом не йди в лиху твою годину: Лїпший сусїд близький, анїж брат далеко.

11 Розумен будь, сину, втїшай моє серце, щоб знав я, що менї зло siіцї відказати.

12 Розважливий бачить лихо й ховається, а недосьвідні простаки гонять вперед, і в біду попадають.

13 Бери з нього платтє, він бо за чужого ручався, й за стороннього бери застав у нього!

14 Хто з ранку раннього товариша, знай, хвалить, про того думають, що се його він судить.

15 Безнастанне капаннє з криші у негоду, а жінка сварлива – вони одно;

16 Хто хоче здержати її, той намагаєсь з'упинити вітра, та сховати в руцї оливу, що дає знати про себе.

17 Як залїзо гострить залїзо, так гострить чоловік зір друга свого.

18 Хто стереже свою фиґовину, той їсти ме фиґи з неї, а хто береже добра пана свого, той у добрій славі буде.

19 Як у водї лице відбиваєсь до лиця, так само й серце чоловіче – до чоловіка,

20 Ненаситня безодня й пекло, – оттак неситі й очі людські.

21 Що огонь про срібло, про золото ж піч те про людину уста, що хвалять її.

22 Товчи безумного так як зерно у ступі, – не вилущиш його з дурноти його.

23 Назирай пильно за скотом твоїм і май стараннє про череду твою;

24 Добуток бо не на віки, бо й власть – чи ж вона переходить із роду в рід?

25 Показується трава, виказуєсь зелень, та й збирають по горах сїна.

26 Ягнята дають тобі одежу, козли – за що купити поле.

27 Доволї молока козиного на їжу тобі, на їжу родинї твоїй, та й на прожиток челядї твоїй.

Приповiстi 28

1 Безбожник втїкає й тодї, як нїхто за ним не жене, а праведник сьміливий як лев.

2 Коли край одступить від закону, тодї в йому много старших, а з одним розумним і тямущим мужом – він довговічен.

3 Убогий чоловік, що вбогих оббирає, – се ливень проливний, що хлїб на нивах змиває.

4 Відступники від закону безбожних вихваляють, а ті що певнять закон, – гнїв на них мають.

5 Ледачі люде не розуміють правди; хто вірен Господу, такий на все розумен.

6 Лучший той злиденник, що непорочен ходить, нїж багатир, що кривими путьми ступає.

7 Додержуєш закон, – розумний син ти в батька, з ледачими дружиш, – отця твого соромиш.

8 Хто маєтки свої намножує лихвами, збірає про того, хто помагає вбогим.

9 Хто ухо відхиляє, щоб не слухать закону, того й молитва – хиба лиш гидота.

10 Хто праведних звів на беззаконну стежку, сам упаде в свою яму, а невинним таки добре буде.

11 Чоловік багатий – мудрий в очах своїх, та злиденник розумний його осоромить.

12 Як праведні веселяться, то й велика радість, як же в гору ростуть безбожні, ховаються люде.

13 Хто прикриває гріхи свої, не зазнає щастя, а хто признається й їх покине, той ласки доступить.

14 Щасливий чоловік, що все в страсї ходить; хто ж серце запече, у біду попаде.

15 Як лев рикаючий й ведмідь голодний, так пан безбожний убогій людинї.

16 Нерозумний володїтель тїснить людей многих, хто ж користї не любить, – життє продовжає.

17 Чоловік, що привинивсь проливом людської крови, – хоч бад втїкав і в могилу, нїхто його не здержить.

18 Хто ходить в невинностї, не дознає шкоди, хто ж ступає путьми кривими, – на одній з них впаде.

19 Хто паше свою землю, мати ме що їсти, хто ж любуєсь у неробстві, глодати ме злиднї.

20 Вірний чоловік – богатий на спасибі, хто ж рад борзо збогатитись, той не уйде кари.

21 Не добре, в судї вважати на особу; такий чоловік й за окраєць хлїба одступить від правди.

22 Завидливий наздогін біжить за багацтвом, і не в догад йому, що здогонить злиднї.

23 Хто другому дорікає, здобуде з часом більше ласки, як той, що лестить язиком.

24 Хто в батька-матері вкраде, та й каже: "се не гріх", – той товариш рабівника.

25 Надутий розпалює сварку, хто ж надїєсь на Господа, – добро йому буде.

26 Хто лиш на себе вповає, той безумен, а хто ходить у мудростї – спасеться від злого.

27 Хто вбогому дає, не знати ме нужди, хто ж одвертає очі свої од його, – того проклинають.

28 Як безбожні йдуть у гору, – ховаються люде; як же вони упадають, – праведник більшає.

Приповiстi 29

1 Коли чоловіка картають, а він все таки тугошийий, то й буде розбитий, й не буде йому лїку.

2 Як много праведних, – люде веселяться; як запанують же ледачі, тодї народ стогне.

3 Хто любить мудрість, той отцеві втїха, хто ж з блудницями живе, той майно марнує.

4 Правосуд царя скріпляє країну, хто ж бажає подарунків, – пустошить її.

5 Хто леститься другу свому, стелить сѵлїтї під ноги йому.

6 В грісї в ледачого – сїть про його, а праведний – все веселий і радуєсь.

7 Праведний щиро вникає у справу бідних, безбожний не розбірає справи.

8 Люде розворотні ворохоблять місто, мудрі ж неспокій втихомиряють.

9 Як мудрий із дурним заведе рахубу, то, чи гнїваєсь, чи сьміється, – не має спокою.

10 Безвинного не люблять душогубцї, а праведні журяться про життє його.

11 Дурний усю свою досаду виливає, а мудрий здержує її.

12 Як любо панові слухати неправди, то й всї слуги в його ледачі.

13 І бідні й деруни помішані з собою, та обох їх очам дає Господь сьвітло.

14 Коли вбогих царь по правдї судить, то престол його на все утвердиться.

15 Лоза й огроза – вони дають мудрість; та син, лишений на волю, соромить матїр.

16 Як множаться безбожні люде, множиться й беззаконність, та праведні побачять їх погибель.

17 Карай твого сина, а дасть спокій тобі, й принесе радість серцю твойму.

18 Як нїкому, (Божу) обявляти правду, ійде народ в розтеч; щаслив лиш той, хто додержує закону.

19 Словами годї раба навчити; хоч він їх і чує, та що ж не слухає.

20 Чи бачив ти чоловіка, прудкого до мови? – на дурного більш надїї анїж на його.

21 Коли слуга з малку в розкошах зростає, схоче він опісля зробитись сином.

22 Чоловік гнївливий розводить сварку, та й палкий не трохи грішить.

23 Гординя веде чоловіка в погорду, а покірний духом наживає честї.

24 Хто з злодїєм дїливсь, ненавидить свою душу; він чує закляттє*, та не виявляє.

25 Хто боїться людей, той в біду попаде; хто ж боїться Господа, буде безпечен.

26 Многі шукають ласки в володарів (земних), та долею людською – володїє Господь.

27 Гидота праведним – чоловік ледачий, безбожнику ж гидота – хто ходить правою дорогою.

Приповiстi 30

1 Се слова Агура, сина Якейового, – слова вдуновені, що сказав їх сей чоловік Ітіїлові й Укалові:

2 Справдї, я більший невіжа, нїж хто небудь зміж людей, і мудростї людської нема в менї;

3 Я премудростї не вивчивсь, і знання сьвятих я не маю.

4 Хто взійшов на небо, й зійшов із неба? Хто вітри стулив у кулацї в себе? Хто, мов в одежину, повгортав води (надземні)? Хто поставив всї земні гряницї? Яке імя йому? Яке імя синові його? Хиба ти се знаєш?

5 Всяке слово в Бога – чисте; він – охорона вповаючим на його.

6 Не додавай нїчого до слів його, щоб він не доказав тобі твоєї неправди.

7 Двох речей прошу я в тебе, не відкажи менї, покіль я умру:

8 Марноту й неправду держи далеко від мене; нї злиднїв нї багацтва не давай менї, а живи тілько щоденним хлїбом,

9 Щоб я, не голоден, не відрікся тебе, кажучи: Хто менї Господь? а в злиднях не став красти, а відтак не призивав імя Бога мого марно.

10 Не прискаржуй злобно раба перед його паном, щоб той не прокляв тебе, й ти не провинився.

11 Є такі, що проклинають і рідного батька; є, що не благословляють і рідної неньки.

12 Є такі, що в себе в очах чистими здаються, хоч вони не вмиті з поганї своєї.

13 Є такі, що в гору глядять очима, геть то піднімають повіки свої.

14 Є такі, що в них зуби, як мечі, а челюстї – ножі, щоб убогих пожирати і злиденних їсти.

15 Ненаситність дві дочки має: "давай, давай!" А навіть – три ненаситні, ба й четверта не скаже: годї!

16 Преисподня та й утроба неплодна: пісковина, що води несита, земля, що поливаннєм, та огонь, що не скаже: годї!

17 Око, що поругає батька й не знає покори перед матїррю, нехай виклюють ворони на ріцї й вижруть орлята.

18 Троє річей дивовижних на сьвітї про мене, ба чотирох я не розумію;

19 Шлях в орла під небесами; дорога гадини на скелї; дорога корабля на морі, й дороги мужчини до дївчини.

20 Та й у перелюбницї стежка такова ж: вдовольнилась, обтерла рот собі, та й каже: Я ж нїчого поганого не зробила!

21 Під трома земля трясеться, ба чотирьох здержати не може:

22 Раба, що зацарює; безглуздого, як пожитку має доволї,

23 Плюгаву женщину, коли заміж вийде, і служебку, як займе місце господинї своєї.

24 А ось чотирі малі на землї, що мудрійші над мудрих;

25 Мурашки, – народ слабонький, а лїтом наготовлюють запаси собі;

26 Миші, – народ слабосилок, а на скелях хати собі будують;

27 В сарани царя немає, а вся вона, мов військо, полками виходить;

28 Павук лапками спираєсь, тoman він і в палатах у царя буває.

29 А сї троє мають ходу стрійну, ба, четверо гордо виступають:

30 Лев, – силач між зьвірами, нїкому не вступить; кінь і козел, та царь серед свого народу.

31 Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою;

32 Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.

Приповiстi 31

1 Се слова царя Лемуїла; наука, яку дала йому мати його:

2 Що ж, сину мій? що, дитино тїла мого? що, обітниць моїх ти сину?*

3 Не оддавай жіноцтву сил твоїх, анї поступків твоїх тим погубницям царів.

4 Не царям, Лемуїлю, не царям пити вино, не князям сикер попивати,

5 Щоб вони, напившись, права не забули та й не покривили суду всїх людей убогих.

6 Дайте сикеру бідоласї, й вина тим, що їх серце в горю;

7 Нехай випє й свої забуде злиднї, та не думає все про свої страдання.

8 Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити.

9 Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного.

10 Хто знайде жінку честиву? цїна їй перел дорожша;

11 Серце мужове певне її, й не малий з неї прибуток;

12 Платить вона добром йому, а нїколи злом, покіль віку її.

13 Дбає про лен та вовну, й охочо працює власними руками.

14 Мов купецький корабель той, здобуває хлїб здалека.

15 Встане вдосьвіта, домашнім роздасть їжу, а дївкам їх дїло.

16 Схоче поля – є й на поле; з свого дорібку садить виноградник.

17 Оперізуєсь силою й кріпить руки свої.

18 Бачить, що праця чесна й добра, проте сьвітло в неї не гасне й пізної ночі.

19 Простягає руки до прядки, а палцї її беруть веретено.

20 Долоню свою розтулює бідному, подає руку нужденому.

21 Не боїться, що ріднї студено буде; – вся семя має подвійну одежу.

22 Робить вона собі коври; висон, пурпур – її одежа.

23 Мужа її всяке знає; сидить він у воротях між громадськими мужами.

24 Тче вона покривала й продає, а пояси доставляє купцям Финикийським.

25 Трівкість і краса – одежа її, й весело глядить вона в будущину.

26 Уста свої отвирає лиш на слова мудрі, на язицї в неї – лагідна наука.

27 Пильно вона наглядає за порядком в домі, і не знає їсти хлїба – нїчо не робивши.

28 Встають дїти, – її величають, і муж її всюди вихваляє:

29 Много женщин честивих, – ти ж усїх перевисшила!

30 Бо принада – річ непевна, пишна врода – річ минуща; богобоязлива ж жінка – от кого хвалити треба!

31 Платїть же їй після того, що її надбали руки; славіть її у громадї за її учинки!

Екклезiаст 1

1 Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:

2 Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, – все марне!

3 Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?

4 Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.

5 Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.

6 Вітер повіє на полуднє, потім поверне 'д півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.

7 Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.

8 Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.

9 Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.

10 Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.

11 Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.

12 Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;

13 І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!

14 Видав я все, що робиться під сонцем: – що ж? усе марнота й мука для духа.

15 Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.

16 Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.

17 І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;

18 Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, – прибільшує й гризоти.

Екклезiаст 2

1 От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, – заживай добра! Аж і се марнота.

2 Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас?

3 Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.

4 Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,

5 Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;

6 Я робив стави – поливати дерева, що росли в гаях у мене;

7 Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;

8 Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори.

9 Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.

10 Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.

11 Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, – бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.

12 І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)

13 І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:

14 У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.

15 І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!

16 Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, – і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.

17 І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.

18 І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.

19 А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось – марнота!

20 І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;

21 Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!

22 Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?

23 Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?

24 Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;

25 Бо хто може їсти і вживати без його ласки?

26 Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов – марнота й утома духа.

Екклезiаст 3

1 Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:

2 Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;

3 Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;

4 Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,

5 Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись;

6 Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати!

7 Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити;

8 Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.

9 Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?

10 Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.

11 Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.

12 Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.

13 І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.

14 Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.

15 Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, – і Бог викликає знов те, що минуло.

16 Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє.

17 І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки.

18 І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.

19 Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.

20 Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.

21 Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?

22 Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?

Екклезiаст 4

1 І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що дїється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утїшителя; а тут у руках гнобителїв – сила, за тих же нїхто не заступиться.

2 І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, – тих, що вже нема на сьвіті, над тих, що живі ще;

3 А над сих і тих щаслившими – ще ненароджених на сьвіт, що не бачили того зла, яке дїється під сонцем.

4 Бачив я таки, що всяка праця й всяка користь з роботи викликує зависть між людьми. Та й се – марнота й мука духові.

5 Дурень той, хто седить, склавши руки, й гризе власне тїло, приговорюючи:

6 Лучше жменя в спокою над пригорщі, повні працї й марного силкування.

7 І знов я обернувся, та й побачив марноту під сонцем:

8 Людина собі одинока, нї сина, нї брата, а не перестає працювати, очі його ненаситні на багацтво. Та кому ж се я дбаю, й позбавляю душу мою всякого добра? Та й се – марнота й недобра робота!

9 Двом лучше, нїж одному, вони бо мають більшу користь із своєї працї;

10 Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, що підняв би його.

11 Так само, як лежать удвох, – їм тепло; а хто самітен, як йому нагрітись?

12 І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься.

13 Лучший убогий та розумний молодик, нїж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради;

14 Бо той, вийшовши з темницї, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим.

15 Бачив я між усїма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого.

16 Безлїч було народу перед ним, а пізнїйші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові.

17 Уважай на ногу твою*, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.

Екклезiаст 5

1 Не квапся язиком, і серце твоє нехай не посьпішає вимовляти слово перед Богом. Бог бо на небі, а ти на землї; тим нехай у тебе буде слів не багацько.

2 Бо як сни снуються тодї, як багацько клопотів, так і мова дурного виявлює себе многостю слів.

3 Як обречешся обітом перед Богом, то не гайсь його спевнити, не любить бо він дурних; спевни тивою обітницю.

4 Лучше не обітувати, нїж, обітувавши, не спевнити.

5 Не давай устам твоїм уводити тебе в провину, й не кажи ангелам (Божим): Се була похибка. На що тобі того, щоб Бог прогнївався за твої слова та й в нїщо обернув дїло рук твоїх?

6 Бо, як у многих видивах сонних, так і в многих словах – багато марноти. Нї! ти бійся Бога.

7 Як побачиш у якій країнї, що тїснять убогого та суд і правду насилують, то не дивуйся тому, бо над високим стоїть висший, а над ними ще висший;

8 Перед же веде в цїлій країнї – царь, а сей дбає про всю країну.

9 Хто любить гроші, не вдовольниться нїколи, хто ж любить багацтво, не похіснуєсь ним. А се – марнота.

10 Намножується статків, та бо намножується й тих, що їх спотребовують; і яке ж тому добро, чиї вони: хиба що дивиться на них своїми очима?

11 Роботящий солодко спить, чи він ізїв мало, чи багацько; а пересит не дає багатому заснути в смак.

12 Є ще одна доскулююча неміч, яку я бачив під сонцем; багацтво, що береже багатий на шкоду собі.

13 Гине се багацтво через нещасливі пригоди; в його родиться син, і йому нїчо не допадеться в руки.

14 Як вийшов нагим із материної утроби, таким і відходить, яким прийшов, і з усього, що придбав працею, не візьме, щоб понести в руцї своїй.