Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 71 (всего у книги 117 страниц)
2 Возьмись за жорна й мели муку; скинь намітку з себе, підкасай подолок; відкрий ноги до колїн, бреди через ріки;
3 Наготою сьвітити меш, та й сором твій нїчим буде вкрити. Помщуся тяжко, не дам пощади нїкому.
4 (се глаголе) Відкупитель наш – Господь Саваот імя йому, Сьвятий Ізрайлїв:
5 Седи мовчки, заховайсь у темнотї, ти, дочко Халдейська; тебе бо вже не будуть царицею царств величати.
6 Прогнївивсь я був на люд мій, власність мою я понизив й оддав тобі в руки, а ти не мала милосердя над ними, – ти й на сивого дїда важенне ярмо накладала.
7 Міркувала собі: Я до віку царицею буду, а не брала до голови того, й не подумала, що станесь опісля.
8 Тепер же вислухай оце, ти роскішнице, що живеш безжурно, та приговорюєш у свойму серцї: ось я, – другої такої немає; вдовицею седїти не буду та й втрати в дїтях не зазнаю.
9 Но нагло, одного дня прийде на тебе одно й друге – вдовицтво й бездїцтво; в повній мірі вдарять вони на тебе, дарма, що в тебе повно чародїїв та знахорів без лїку.
10 Безпечна, ти все говорила в твойму ледарстві: Хто бачить, хто знає? Мудрість твоя й знаннє твоє звели тебе з розуму так, що ти в серцї мовляла: Я, а нїхто крім мене.
11 От же прийде на тебе лихая година: ти й не знати меш, звідки воно візьметься; а нападе на тебе біда, що її годї буде відвернути; несподївано впаде на тебе нужда, про яку ти й не гадаєш.
12 Оставайся ж із твоїм знахорством та з безлїком чарівників твоїх, що змалку тебе так займали; хто знає, може поможеш собі, може й переможеш?
13 Ти аж утомилась, слухаючи дорадників твоїх; нехай же виступлять ті дослїдувачі небес, і звіздарі, й ті, що з нового місяця віщують; нехай вони врятують тебе від того, що невідклично прийде на тебе.
14 Глянь, та ж вони, як солома: огонь попалив їх; – не змогли врятувати життя свого від поломя; не лишилось анї углика, щоб загрітись, анї комина, щоб поседїти коло його.
15 От чим стали всї ті, що ти з ними працювала, та торгувала з молодощів твоїх. Кожен блукав по своїй дорозї, й нема такого, щоб урятував тебе.
Iсаія 47
1 Слухай се, доме Яковів, що звеш себе імям Ізраїля, а вийшов з джерела Юдиного, ти, що кленешся імям Господа й носиш в устах Бога Ізрайлевого, хоч не щиро, хоч і не по правдї!
2 Бо вони називають себе по сьвятому містові, й покладаються на Бога Ізрайлевого, – на імя йому Господь сил.
3 Що давно сталося, я наперед прорікав; воно виходило з моїх уст; я те прорікав, та й зараз чинив, й все спевнялось.
4 Знав бо я, що ти неслухняний, що в тебе залїзна шия, а чоло мідяне;
5 Тим то обявляв я тобі заздалегідь, нїм воно приходило, й передом обявляв тобі, щоб ти не сказав: Се мій ідол учинив, бовван мій, виливаний бог мій приказав, щоб так сталося.
6 Ти чував про те, так дивися ж на все; та й хиба ж ви не признаєте сього? А тепер я прорікаю вже нове, ще тобі тайне, ти ще не знаєш того.
7 Воно постановлено в мене тепер, а не давно, не вчора, й ти ще не чував про те, то ж і не скажеш: ось, я знав се.
8 Нї бо; ти не чув і не відав про те; твоє ухо не було передом на се відтулене; та знав я й се, що ти відпадеш і зломиш менї вірність; я ж назвав тебе зрадником зроду.
9 Ради імя мого здержував я гнїв мій, і задля слави моєї не хотїв тебе вигубити.
10 Ось, я розплавив тебе, та все ж не так, як срібло, а очищував лиш в печі страдання.
11 Ради себе, задля себе самого чиню я се, бо скільки ж то докорів було б проти мене, а я слави моєї нїкому не дам на поталу.
12 Слухай же, Якове, й Ізраїлю, мій покликаний: я все той самий, я первий і я останній.
13 Землю втвердила рука моя, і правиця моя розпростерла небеса; кликну їх, а вони разом передо мною стануть.
14 Позбірайтесь до купи, ви всї, та й слухайте: Хто між ними прорік се передом? Господь возлюбив його, й він волю його спевнить над Вавилоном, і явить рамя його над Халдеями.
15 Се я, я покликав його; я звелїв і привів його, й дорога його пощастить йому.
16 Приступіте ж до мене та й слухайте се: Я й з початку не потай говорив; я був там, ще докіль усе сталось; а тепереньки послав мене Господь Бог і Дух його.
17 І ось, як говорить Господь, вибавитель твій, Сьвятий Ізрайлїв: Я, Господь, Бог твій, що тебе на добро наставляє, та веде тебе по тій дорозї, якою ти хї одити повинен.
18 Ой коли б ти вважав на мої повелїння! тодї б мир твій і лад, як широка ріка, розливався, а справедливість твоя, як филї на морі.
19 І насїння твого, як піску, а пагонцїв – як рінї; а імя твоє в мене во віки б не щезло – не зникло.
20 Рушайте ж із Вавилону, втїкайте від Халдеїв; голосно, весело вістїте – проповідуйте про се; ширіте сесю вість від краю до краю землї; говоріть: Господь викупив слугу свого Якова!
21 І не зазнають вони в пустинї згаги; він поведе їх, і (як у давнину) виведе їм із каменя воду; розколе скелю, й ринуть води.
22 А безбожним нема впокою, говорить Господь.
Iсаія 48
1 Слухайте мене, острови, вважайте, далекі народи: Господь покликав мене з утроби, від матїрнього лоня назвав імя моє;
2 І зробив гострим мечем уста мої, окрив мене тїнню руки своєї, і зробив мене стрілою гострою і сховав в сагайдацї свойму;
3 І сказав менї: Ти раб мій, Ізраїлю, в тобі я прославлюся.
4 І промовив я: Дармо я трудився, надармо вичерпав силу мою. Та моя справа перед Господом, і заплата моя – в Бога мого.
5 А тепер говорить Господь, – той, що приспособив мене з лоня в раба собі, щоб навернути Якова до його, й зібрати до його Ізраїля; я бо славен в очу Господнїм, і Бог мій сила моя.
6 І сказав він: Того ще й омаль, що ти будеш слугою моїм, щоб поколїння Яковові розбудити, Ізраїля ощадок навернути; нї, тебе я зроблю сьвітлом народам, щоб спасеннє моє розпростерлось до кінцїв землї.
7 Так говорить Господь, визволитель Ізраїлїв, Сьвятий його, до зневажаного всїма, погордженого в народї, до раба в можних: Царі побачать, та й повстають; князї поклоняться задля Господа, що вірний у слові; задля Сьвятого Ізрайлевого, що вибрав тебе.
8 Так говорить Господь: Часу вподобного я вислухаю тебе й в день спасення допоможу тобі; й збережу тебе, й дам тебе в завіт народам, щоб обновити землю, і попустошене наслїдникам вернути,
9 Щоб вязням сказати: Виходьте на волю, а тим, що в темряві: Ійдїте на сьвітло. Пасти муться при дорогах; по всїх узгіррях будуть пасовища їх;
10 Голоду знати не будуть, нї згаги, й не поразить їх спека і сонце; той бо, що милує їх, буде їх водити й приведе їх до джерел водних.
11 Всї гори мої дорогами зроблю, і всї стежки по долинах угору підійму.
12 Се поприходять з далека, – одні від півночі, другі з Синим-країни.
13 Радуйся, небо, й ти, земле, гомонїть, гори, з радощів; втїшив бо люд свій Господь, змилосердився до страдальників своїх.
14 А Сион говорив: покинув мене Господь, і Бог мій забув мене!
15 Хиба ж забуде молодиця своє немовлятко? хиба їй свого власного тїла жаль не буде? та хоч би й вона забула, то я не забуду тебе.
16 Глянь, я написав тебе на долонях у себе; мури твої повсячасно перед очима в мене.
17 Дїти твої повернуть до тебе, а ті що тебе валили та пустошили, геть пійдуть під тебе.
18 Глянь, подивись навкруги, – всї вони купляться, ійдуть до тебе. Як живу я! говорить Господь, – ними всїма, як убраннєм, уберешся, й прикрасиш себе ними, наче молода.
19 Розвалища твої й пустарі твої й земля твоя спустошена – буде аж надто тїсна про осадників, а ті, що тебе пожерали, пійдуть геть од тебе.
20 Д їти, що будуть у тебе після втрати старших, будуть голосно говорити тобі: Потїсне місце, дай і менї де жити.
21 Скажеш тодї в серцї твому: хто ж менї їх наплодив? я ж бо й бездїтня була й неплідна й одинока; я була бранка відопхнута; хто ж їх викохав?
22 Так говорить Господь Бог: Се я підніму руку мою до народів і виставлю стяга мого до людів, і поприносять сини твої на руках і дочок твоїх на раменах.
23 І будуть царі пістунами тобі, а царицї кормити муть тебе; і припадати муть ниць до землї й порох на ногах у тебе лизати, й зрозумієш тодї, що я Господь, і хто вповає на мене, не зазнає стиду.
24 Хиба ж мож відняти у потужного здобич, або відобрати у побідника занятих у полон?
25 От же, – говорить Господь: І здобич у потужного буде однята, й полоняне з рук побідника визволені; я бо самий судитись буду з твоїми супротивниками, й сини твої повизволяю;
26 І нагодую гнобителїв твоїх їх власним тїлом, і впються своєю кровю, наче вином молодим; і зрозуміє всяка плоть, що я – Господь, твій заступник, відкупитель і визволитель твій, потужний Яковів.
Iсаія 49
1 Так говорить Господь: Де лист розводний, що я дав матері вашій, і з ним її відправив? або котрому то позичальникові мойму я вас торгом запродав? Нї, вас за гріхи ваші продано, за переступи ваші відпущена мати ваша.
2 Чом се, як я прийшов, нїкого в вас не було, й коли я кликав, нїхто не обзивався? Хиба ж рука моя стала коротша, щоб рятувати, або не стало в мене сили, щоб визволяти? Та ж я моєю загрозою висушую море, а ріки в пустинї обертаю; риби в них гниють без води, і гинуть од згаги.
3 Я небеса в темну тьму одягаю, наче веретою, я їх окриваю.
4 Господь Бог дав менї язик мудрих, щоб міг піддержувати знемогающого. Він будить що-ранку, будить ухо моє, щоб я, як ученик, слухав.
5 Господь Бог відчинив менї ухо, й я не спротививсь, назад не подався.
6 Плечі мої дав я на побиваннє; щоки мої на поличкованнє, та й лиця мого не одвертаю від наруги заплювання.
7 І Господь Бог помагає менї; тим то я не стидаюсь, тим я й держу лице моє, мов кремінь, та й знаю, що стид мене не досягне.
8 Близько бо той, у кого менї справедливість; хто ж хоче менї противитись? Станьмо разом! Хто хоче зо мною судитись? нехай приступить ід менї!
9 Ось, Господь Бог помагає менї; хто ж мене осудить? Всї вони розпадуться, мов стара одежа, з'їдена моллю.
10 Хто зміж вас боїться Бога, слухає голосу раба Господнього? Хто у темряві, без сьвітла ходить, – нехай вповає на імя Господнє й покладаєсь на Бога свого.
11 Ви ж усї, що роздуваєте огонь, узброєні палющими стрілами, – ійдїте в поломя вашого огню та стріл ваших, що їх запалили. Се буде вам з руки моєї: у муках помрете!
Iсаія 50
1 Послухайте мене, ви, що змагаєтесь до справедливостї, й шукаєте Господа! Спогляньте на скелю, що з неї витесані, – на вижолобину, що по вас (в скелї) зосталась:
2 Спогляньте на Авраама, праотця вашого, й на Сарру, що вас породила; одного бо його я покликав, благословив його й намножив його.
3 Оттак потїшить Господь і Сиона, потїшить всї розвалища його, й оберне пустиню його у рай, і степ його в сад Господень; радощі й веселощі будуть у йому пробувати, похвала й піснї гомонїти.
4 Слухайте мене, мій ти народе; роде мій, прихили твоє ухо! бо від мене вийде закон і суд мій поставлю сьвітлом для народів.
5 Вже наближуєсь справедливість моя; вже спасеннє надходить, і правиця моя буде судити народи; далекі острови будуть сподїватись мене й надїятись на рамя моє.
6 Підніміте очі ваші на небо в горі, гляньте на землю внизу: ось, небеса поникнуть, як дим, і земля – мов стара одежина, а спасеннє моє з віку в вік пробувати ме, й справедливість моя не зникне.
7 Слухайте мене, ви, що знаєте справедливість; народе, що в його серцї закон мій! Не лякайтесь наруги од людей; їх зневаги не бійтесь.
8 Як одежу бо, сточить їх тля, і як вовну, з'їдять їх черви; моя ж справедливість потріває по віки, і спасеннє моє з роду в рід.
9 Встань же, встань та в потугу вдягнись, ти, правице Господня! Встань, як в давна давнезні, як перед віками! Хиба ж бо не ти побила Раава, вбила крокодиля?
10 Чи ж не ти висушила море, води бездонні; замінила глибини морські в дорогу, щоб перейшли вибавлені?
11 Так і тепер повертаються вибавлені Господом і прийдуть на Сион із піснями, й радість вічна – над головами їх; вони знайдуть радощі й веселощі, а смуток і взітхання перестануть.
12 Я, я сам – утїшитель ваш. Хто ж ти, що боїшся чоловіка, котрий вмерає, й людини, що як та травиця?
13 А забуваєш Господа, творця свого, що розпростер небо, основав землю. Ти що дня тремтиш перед лютостю гнобителя, що наладивсь тебе затратити. Де ж подїлась та злющого ярость?
14 Хутко визволений буде невольник, не помре в ямі і не зазнає недостачі хлїба.
15 Я – Господь Бог твій, що бурить море, аж филї ревуть: Господь Саваот – імя моє.
16 Я вложу слова мої в уста тобі, і тїнню руки моєї закрию тебе, щоб ти знов устроїв небеса й заложив землю та сказав Сионові: Ти мій люд.
17 Розбудись, розбудись, устань, Ерусалиме, ти, що з руки Господньої випив чашу гнїву його, вихилив до дна чашу опяняющу, аж висушив її.
18 І не було нїкого в него, щоб вести під руку, зміж синів, що їх породив; не було нїкого, щоб піддержати його за руку, зміж усїх синів, що їх виховав.
19 Дві бідї на тебе разом налягли, й хто тебе розважить? – опустошеннє й збуреннє; голод і меч; ким же я потїшу тебе?
20 Дїти твої в знемозї лежали по углах усїх улиць, мов сугак той у путах, під гнївом Господнїм, під пересердєм Бога твого.
21 Слухай же тепер, бідолахо, що впився, та не вином:
22 Так говорить Господь і Бог твій, що мститься за народ свій: Ось я беру з руки твоєї упоюющу чашу; виливаю з чаші гущу гнїву мого, – не будеш уже її пити,
23 А передам її в руки томителям твоїм, що приказували тобі: Впади ниць, щоб по тобі нам пройти; ти ж свою спину робив пішоходом, стежкою мусїв її простягати.
Iсаія 51
1 Устань, устань і в силу твою одягнись, Сионе! Одягнись в одежі величностї твоєї, Ерусалиме, ти, городе сьвятий! Бо необрізаний, нечистий у тебе нїхто тепер не ввійде.
2 Струси з себе порох; устань, поневолений Ерусалиме! скинь ланцюги з шиї твоєї, невольнице-дочко Сионова!
3 Бо так говорить Господь: Ви продані були за бесцїн, і без срібла будете тепер викуплені;
4 Бо так говорить Господь Бог: Нарід мій зайшов був давно в Египет, щоби там пожити, Ассур же пригнїтав його нї-за-що.
5 Тепер же що менї тут чинити, говорить Господь, – нарід мій нї-за-що взято; властителї збиткують їх, говорить Господь, і безнастанно, по всяк день імя моє зневажаєсь.
6 Отже люд мій взнає імя моє, узнає того дня, що я той самий, що сказав: Ось я!
7 Які ж гарні на горах ноги благовістника, що мир возвіщає, що вістить радість, проповідає спасеннє, що говорить Сионові: Зацарював Бог твій!
8 Загомонить голос сторожів твоїх – піднімуть голос, і всї разом радісно воскликнуть; бо своїми побачать очима, що Господь у Сион вертає.
9 Звеселїться ж, засьпівайте разом, ви, розвалини Ерусалиму, бо потїшив Господь нарід свій, визволяє Ерусалим.
10 Явив Господь руку сьвяту свою перед очима всїх народів, і всї кінцї землї побачать спасеннє нашого Бога.
11 Ійдїте ж, ійдїте, виходїть із відти; не торкайтесь нечистого; виходїть із посеред него, очистїть себе, ви, що носите посуди Господнї!
12 Ви ж вийдете не з поквапом і не навтеки, бо поперід вас ійти ме Господь, і Бог Ізраїля буде вас провожати.
13 І ось, пощастить слузї мойму; пійде в гору, піднесеться і стане величний.
14 Як многі дивувались, дивлячись на тебе, – так бо над усякого чоловіка обезображене було лице його, і вид його – над усяку людину,
15 Так многі народи приведе він в зачудованнє; царі стулять перед ним губи свої, бо побачять таке, про що їм не говорено, й почують таке, що не чули нїколи.
Iсаія 52
1 Хто пійме віри тому, що ми чували, й кому явна правиця Господня?
2 Він бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землї сухої; а нема в йому нї виду, нї величностї; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него.
3 Він – маловажений і в погордї у людей; чоловік, зазнавший горя й болїв, так що ми від него одвертали лице своє; гордили ним, та й ми його нї за що мали.
4 Та він взяв болестї й недуги наші на себе; а нам здавалось, що се Бог його покарав, побив та понизив.
5 Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені.
6 Всї ми блукали, як вівцї, кожен ходив своєю дорогою, – провини ж усїх нас вложив Господь на него одного.
7 Його брано на допит, та він терпів добровільно й не отвирав уст своїх; неначе вівцю на заріз, його ведено, й як ягня перед постригачем нїмує, так і він не одчиняв уст своїх.
8 З узів і від суду пірвано його, хоч рід його – хто його збагне? Вирвано його з землї живущих; за проступки людей моїх притерпів він смерть.
9 Визначили гріб йому з злодїями, та його погребано в багатого, бо не вчинив він гріха, й неправди не було в устах його.
10 Та Господу вгодно було його вбити, то ж віддав його на муки; но як він принесе життє своє в жертву примирення, то й узрить потомство довговічне, й рука його доведе волю Господню до щасливого успіху.
11 Вдоволений споглядати ме він на працю життя свого, а ведучи до пізнання його (Бога), він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі.
12 Тим же то я дам йому пай між можними, й з сильними дїлити ме здобич, за те, що оддав свою душу (життє) на смерть, і до лиходїїв дав себе прилїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих, і за проступників зробився посередником.
Iсаія 53
1 Возвеселися, неплідня, ти, що не роджала; викликай радісним голосом, ти, що породїльнїх мук не знала; більше бо дїтей в опущеної, нїж у тої, що має мужа – говорить Господь.
2 Розшири місце намету твого, розпростри ширше накривала пробутків твоїх; годї тїснитись, – попусти довше верівки твої, вганяй глибоко в землю приколки наметові;
3 Бо ти розпросторишся направо й налїво, а потомки твої загорнуть народи, й наснолять попустошені городи.
4 Не бійся, не дознаєш стиду; не лякайся, не зазнаєш наруги; забудеш сором молодощів своїх, і не згадаєш більше зневаги свого вдовування.
5 Се бо сам твій творець стане мужем твоїм; на ймя йому – Господь Саваот; він відкупитель твій, Сьвятий Ізраїля; він Богом всієї землї названий буде.
6 Як жену, покинуту й опечалену духом, покликує тебе Господь; як жену з молодощів, що був її одправив, – говорить Бог твій.
7 На час невеличкий покинув я був тебе; тепер же з великою любовю приймаю тебе.
8 В запалї гнїву я на короткий час сховав був лице моє від тебе, тепер же вічною любовю помилую тебе, – говорить твій Господь.
9 Се бо менї – як Нойові води: як я поклявся, що Нойові води не прийдуть вже більше на землю, оттак поклявся я, не гнївитись на тебе й тебе не карати.
10 Гори бо з місця здвигнуться й горби похитнуться, – милість же моя не одвернесь од тебе, й заповіт миру мого не схитнеться, говорить милосердний до тебе Господь.
11 О, ти, злиденна, метана бурею, без'одрадна! Я укріплю тебе на каменї-рубинї, зроблю підвалини твої з сапфирів;
12 І зроблю вікна в тебе з рубинів, а двері жемчужні, а всю ограду твою – з дорогого каміння.
13 Дїти твої навчати ме сам Господь, і великий мир і гаразд буде проміж синами твоїми.
14 Справедливість твоя скріпить тебе, далека будеш від гнету, нїщо тобі його боятись, страх не наближить ся до тебе.
15 Будуть уставати на тебе, – та се не від мене, – і хто б нї узброївся проти тебе – погибне.
16 Я сотворив коваля, він роздуває угля в огнї, і виковує, що йому треба до дїла; – так і я сотворюю губителя до витрачення.
17 Нїякий знаряд, зроблений проти тебе, не буде придатний; та й всякий язик, що буде правуватись з тобою на судї, – ти обвинуватиш. Се є доля слуг Господнїх, се оправданнє їх від мене, – говорить Господь.
Iсаія 54
1 Хто хоче пити, йдїть усї до вод, у кого нема срібла, йдїть, купуйте й споживайте; йдїте, купуйте без срібла, й без плати вино й молоко.
2 Чого вам одважувати срібло за те, що не хлїб, і працю вашу за те, що не засичує? послухайте вважно мене, й їжте добро, а душа ваша нехай роскошує в наїдках масних.
3 Прихилїте ухо ваше й прийдїть до мене; слухайте, а жити ме душа ваша; – і дам вам віковічний завіт незмінної милостї, яку я обіцяв Давидові.
4 Се я дав його сьвідком народам, проводирем і наставником народів.
5 Се – призовеш ти люд, тобі чужий, і народи, що тебе не знали, посьпішать до тебе задля Господа, Бога твого, й задля Сьвятого Ізрайлевого, бо він тебе прославив.
6 Шукайте Господа, докіль можна знайти його, кличте до його, коли до вас близько.
7 Нехай безбожник путь свою покине, а беззаконник помисли свої, та нехай обернеться до Господа, а він помилує його, й до Бога нашого, бо він на ласку пребагатий.
8 Мої мислї – се не ваші мислї, та й ваші дороги – не мої дороги, говорить Господь.
9 Нї, як небо висше землї, так дороги мої висше доріг ваших, і задуми мої висше задумів ваших.
10 Як дощ і снїг із неба сходить, і туди не вертається, але наповає землю, щоб вона родила й ростила; щоб вертала насїннє тому, хто її обсїває, і хлїб тому, хто їсть, -
11 Так і слово моє, що виходить із уст у мене, – до мене не вертається впорожнї, але чинить те, що менї вгодно, й дове Ѐшує те, чого я послав його.
12 Тим же то вийдете ви в радощах, і спокій буде вас супровожати; гори й узгірря сьпівати муть навперід вас піснї, і всї дерева в полі – плескати муть вам у долонї.
13 Замість тернини рости ме кипарис; замість кропиви родити ме мирт; се буде на славу Господню, на памятник вічний, що не покрушиться.
Iсаія 55
1 Так говорить Господь: Допильновуйте суду й чинїть справедливість; спасеннє бо моє недалеко, й незабаром одкрита буде справедливість.
2 Щастен чоловік, що се чинить обачно, й син чоловічий, що твердо в законї держиться, той, що береже суботу від опоганення, а руку свою від усякого зла впиняє.
3 Нехай не говорить чужениця, що пристав до Господа: Господь зовсїм вилучив мене зміж свого люду, та й скопець нехай не каже: Дерево сухе я.
4 Бо так Господь говорить про скопцїв: хто шанує мої суботи, й вибирає те, що менї до вподоби, та вірно держиться завіту мого, -
5 Такому дам я в дому мойму й між мурами моїми ще красше місце й лучше імя, нїж самим синам і дочкам; дам імя їм вічне, що не загине.
6 Та й синів ізміж чужоплемінників, що пристануть до Господа, щоб йому служити й імя Господнє любити, та бути рабами його, – всїх, що стережуть мою суботу від опоганення, і твердо стоять у мойму завітї,
7 Тих приведу я на сьвяту гору мою й звеселю-ущасливлю в мойму домі молитви; всепалення їх і жертви їх будуть любі менї на жертовнику моїм; бо дом мій названий буде домом молитви про всї народи.
8 Господь Бог, що збірає до купи розсипаного Ізраїля, ось так говорить: до зібраних в Ізраїлї я ще й инших буду збірати.
9 Ви, все зьвіррє польове й гаєве, приходїть їсти!
10 Сторожі їх – слїпі всї й невіжі; всї вони пси нїмі, не можуть гавкати, мріють бурмотять, дрімаючи, люблять тільки спати.
11 Се – пси, все голодуючі, наситу не знають; се – пастирі безглузді: всї позирають лиш на свою дорогу; кожний до останнього дбає про свою лиш користь.
12 Приходїть (говорять вони), достану вина, напиймось сикери; як сьогоднї, так буде й завтра; ба ще й більше!
Iсаія 56
1 Праведний вмерає, та й нїхто сього не бере собі до серця; і люде побожні забераються з землї, та нїхто й не думає, що се праведник заберається з сьвіта, щоб не бачити ледарства.
2 Він відходить туди, де впокій; всї, що ходять правою дорогою, спочнуть спокійно на ложах своїх.
3 Приступіте ж, ви, до мене, дїти чарівницї; ви, кодло перелюбників та блудниць!
4 Із кого ви глузуєте? проти кого роззївлюєте роти, висолоплюєте язики? чи ви ж не зрадливі дїти, чи не кодло ложі?
5 Ви, що в блудї з ідолами потопаєте під кожним деревом розлогим, і бовванам дїти заколюєте понад водою та під скелями щілястими?
6 В гладких каменюках над бурчаками твоя роскіш; вони – вони твоє щастє; їм то ти приносиш жертви ливні і другі жертви; чи менї ж за се не гнївитись?
7 На високій та видній горі своє ти поставляєш ложе, й туди підходиш приносити жертву.
8 За дверима й за лутками ставиш памятники-ідоли свої; одвернувшись від мене, ти обнажуєшся й підходиш; розстелюєш постїль, вишукуєш місце, змовляєшся з тими, котрі тобі любі.
9 Ти ходила й до царя з пахущими мастьми, та все їх намножувала; ще ж слала й посли в краї далекі, та понижувалась як найглибше.
10 Утомлялась, блукаючи дорогами те воїми, та не сказала собі: "пуста надїя!" ти все ще знаходила силу в руцї своїй, і не впадала на силах.
11 Кого ж се злякалась ти, хто се тобі таким страшним здавався, що ти менї невірною зробилась, не думала про мене та й перестала носити в твойму серцї? Невже ж перестала ти боятись мене тому, що я довго мовчав?
12 О, я покажу праведність твою і вчинки твої, та вони не вийдуть у користь тобі.
13 Як ти заголосиш, – чи ж поможе тобі збір твій? – та ж їх усїх понесе вітер, розвіє подих його; хто ж покладає надїю на мене, той унаслїдує землю, й посяде сьвяту гору мою.
14 І сказав: Здіймайте, пробирайте, рівняйте дорогу, забірайте все спотичливе з дороги люду мого.
15 Так бо говорить високий, величній, вічно живущий, Сьвятий на імя: Я живу на висотах і в сьвятинї, та й з тими, в кого дух сокрушен, в кого серце смиренне, щоб оживляти духа смиренних і додавати життя серцям сокрушених.
16 Не до віку ж бо я судитись буду, не вічно гнївитись, бо знемігся б передо мною дух і всяка душа, що я сотворив.
17 За гріх зажерливостї його я гнївивсь і карав його, скривав лице моє й досадував; він же ж відвернувся й пійшов по дорозї за своїм серцем.
18 І бачив я дорогу його, та й сцїлю його, і буду водити його й потїшати його та й без'утїшних у него.
19 Я додержу слова: мир, упокій далекому й близькому, говорить Господь, – та й сцїлю його.
20 А безбожні – як море розбурхане, що не може втихомиритись, і води його викидають каломут і грязиво.
21 Нема миру безбожним – говорить Бог мій.
Iсаія 57
1 Клич грімко, не вдержуйсь, підні– ми голос твій, мов труба, і вкажи мойму люду беззаконня його, й дому Якововому всї гріхи його.
2 Вони ж бо питають у мене що дня про путї мої, наче б вони були такі люде, що живуть праведно й не відкидають законів Бога свого; вони допитують у мене про справедливість судів моїх; хотїли б зблизька зо мною судитись.
3 "Чом воно так, що ми постимо, а ти не бачиш сього? впокоряємо душі наші, а ти не знаєш?" Ось, – бо в день вашого посту ви вволяєте волю вашу, й вимагаєте тяжкої працї від других.
4 Ви постите хиба на те, щоб сваритись та правуватись, і немилосерною рукою кулакувати других; ви не постите того дня так, щоб голос ваш чуто в горі на небі.
5 Чи се такий піст, який я собі вибрав, – день, коли то чоловік впокорює душу свою, похилює, наче тростина, голову свою й попіл та верітку підстилає під себе? Чи се назвеш ти постом та днем угодним Господеві?
6 Ось – піст, який я люблю: зніми кайдани несправедливостї; розвяжи повязі ярма, одпусти придавлених на волю, і розірви всяку кормигу;
7 Подїлись із голодними хлїбом і введи в хату бурлаків бездомних; як побачиш обідранця, прикрий наготу його, і від однокровного твого не ховайся.
8 Тодї сьвітло твоє зорею засьвітить і рани твої скоро сцїляться, й справедливість твоя буде поперед тебе ходити, та й супроводити ме тебе слава Господня.
9 Тодї ти покликнеш, і Господь вислухає тебе, заголосиш – а він скаже: Ось я! Як же ж ти ще з твого займища викинеш ярмо, перестанеш піднімати грізно палець та зневажливо говорити,
10 І голодному віддаси серце твоє, та нагодуєш душу злиденника, – тодї в тьмі в тебе засяє сьвітло, а тьма твоя стане, мов полуднє;
11 І Господь буде по всяк час провідником тобі, і буде часу засухи насичувати душу твою, та кріпити товщею костї твої, і будеш ти, мов сад, підсичуваний водою, й мов криничина, що в неї вода нїes Nоли не зсякає.
12 І забудує рід твій пустинї давнезні; ти одбудуєш основи многих поколїнь, і казати муть про тебе: Він одбудовав розвалини, попрокладував знов шляхи про поселеннє.
13 Коли вдержиш ногу твою задля суботи, та не будеш сього дня мого сьвятого своїх забагів чинити; коли буде субота в тебе осолодою, днем Господнїм сьвятим, шанованим; а пошануєш її тим, що неробити меш твоїх дїл звичайних, не годити своїм примхам і пусторікі слова понехаєш;
14 Тодї мати меш осолоду в Господї, возведу тебе певно на висоти землї та насичу тебе наслїддєм Якововим, предка твого; – се сказали уста Господнї.
Iсаія 58
1 Ось, рука Господня коротша не стала, щоб рятувати, й ухо його не вглухло, щоб чути.
2 Нї, се переступи ваші з Богом вас розлучили, й гріхи ваші лице його од вас одвернули, щоб не вислухувати.
3 Бо ваші руки опоганені кровю, палцї – беззаконством; уста ваші торочять лож, язик ваш лепече неправду.
4 Нїхто не підносить голосу за справедливістю, за правду нїхто не озветься; надїються на нїчо і говорять льжу, вагонїють злом, а роджають злодїйство;
5 Висїдають гадючі яйця, тчуть паутину; хто попоїсть яєць їх, – умре, а як роздавить, – василиск вилазить.
6 Паутиннє їх не придатне на одежу, й вони не окриються своїм виробом; дїла їх – се дїла неправедні, в руках у них здирство.
7 Ноги в них швидкі до зла, – скорі вони до проливу безвинної крові; гадки їх – гадки безбожні, пустошеннє й пагуба на дорогах їх.
8 Мирні путї їм незнані, й справедливого суду нема на стежках у них; дороги їх криві, а хто ними ходить, не мати ме миру.
9 Тим то далеко від нас суд, і правосуддє н4 Н досягає нас; дожидаєм сьвітла, а ось темрява, – ясноти, а ходим у тьмі.
10 Мацяєм, як слїпий стїну, і, наче без'окі, ходимо помацки; спотикаємся в південь, як смерком, між живими – як мертві.
11 Всї ревемо ведмедями, а то знов гудемо голубами; суду ждемо, та й немає, – пільги, та вона далеко від нас.
12 Бо переступів наших много перед тобою, і гріхи наші сьвідчать проти нас; бо ж переступи наші перед нами, й провини наші ми знаємо.
13 Спроневірились ми перед Господом і з'олгали, та й відступили від Бога нашого; говорили обмову й зраду, вагонїли й роджали з серця слова неправди.
14 Відступив від нас суд, оддалїк зісталась справедливість; бо справедливість спотикнулась на майданї, й правота не знаходить входу.
15 Зникла правда; хто ж ледарства одцурався, терпить зневагу. І побачив се Господь, і погано було се в очах його, що нема суду.
16 Бачив він, що нема й чоловіка (праведного), й дивився, що нема кому заступитись; та помогла йому рука його, й справедливість його піддержала його.
17 І вложив він на себе справедливість, неначе панцирь, і шолом спасення – на голову собі; і одїгся ризою помсти, як одежою, та окрив себе ревностю, мов би наміткою.
18 По заслузї одплатить він повною міркою супротивникам своїм – строгостю, ворогам своїм – помстою; віддасть островам їх заслуженину.
19 І злякаються імени Господнього на заходї, й величі його – на сходї сонця. Хоч би ворог, як ріка, наступив, – прожене його подих Господень.
20 І прийде Одкупитель Сионові й синам Якововим, – тим, що навернуться од безбожностї – говорить Господь.
21 А се завіт мій з ними, говорить Господь: Дух мій, що на тобі, і слова мої, що я вложив в уснаа тобі, не одступлять від уст твоїх і од уст потомства твого, анї од уст синів внуків твоїх від тепер і по віки, говорить Господь.