Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 32 (всего у книги 117 страниц)
2 І скупились коло його всякі злиденники й задовжені, й всякі невдоволені люде, і зробився їх отаманом, і пристало до його чоловіка з чотириста.
3 І пійшов Давид ізвідти в Массифу в Моабі і прохав царя Моабійського: Чи не можна б моєму панотцеві і паніматцї моїй перебути в вас, покіль я знати му, що Господь удїє зо мною?
4 І помістив їх між прибічники царя Моабійського і жили вони при йому, докіль Давид пробував у тому сховку.
5 Пророк же Гад сказав Давидові: Не сиди дальш у сїй рощілинї, а збирайся та йди в землю Юдину. І пійшов Давид та й прийшов у лїс Херет.
6 І довідався Саул, що Давид із людьми явився. А седїв Саул саме тодї у Гиві під дубом на згіррі, з списом у руцї, а всї його надвірні слуги стояли кругом його.
7 І каже Саул своїм слугам кругом себе: Слухайте, Беняминїї! чи то ж Ессеєнко дасть вам усїм і ниви й виноградники та й понаставляє вас тисячниками й сотниками,
8 Що ви всї змовились проти мене і нїхто мене не сповістив, як мій син побратавсь із сином Ессея, і що нїхто не пожалував мене й не з'ясував менї, що мій син та підмовив проти мене раба мого, як се тепер показалось?
9 Озветься тодї Ідумій Доик, що стояв коло двораків Саулових: Бачив я, як Ессеєнко приходив до Ахимелеха Ахитувенка в Номві;
10 Той питав Господа про його, і харчі дав йому і меч Голіята Филистія.
11 І повелїв царь покликати до себе Ахимелеха, сина Ахитувового, сьвященника, й усю його родину, і сьвященників, що були в Номві. І всї вони зявились перед царем.
12 І промовив Саул: Слухай лишень, Ахитувенку! І відказав той: Слухаю, мій повелителю!
13 І питає Саул: Чого ви, ти да Ессеєнко, проти мене змовились, що ти дав йому хлїба й меча і питав Бога про його, так щоб він виступив проти мене ворогом, як я тепер дознавсь?
14 І відказав Ахимелех цареві: Хто ж між усїма твоїми слугами так вірен, як Давид? Він же й царський зять, і повнить прикази твої, а в дому твойму в повазї.
15 Хиба ж я вперше тепер питав Бога про його? Нї; нехай царь не винуватить раба свого й усю родину мою, бо раб твій не відав у сїй справі нїчого, нї малого нї великого.
16 Царь же каже: Мусиш умерти, Ахимелеше, сам ти й увесь дім отця твого.
17 І повелїв царь слугам, що стояли побіч його: Йдїте, повбивайте сьвященників Господнїх, бо й їх рука з Давидом, і не сповістили мене, хоч і знали, що він утїк. Слуги ж царські затялись ізняти руки на сьвященників Господнїх.
18 І повелїв царь Доикові: Йди, повбивай сьвященників! І пійшов Ідумій Доик, та й повбивав сьвященників, і завдав смерть вісїмдесятьом і пятьом, що носили лняне оплїччє.
19 І Номву, сьвященниче місто, вигубив мечем, і чоловіків і жінок, і хлопят і немовлят, і коров й вівцї й осли, все повбивав.
20 Тільки один син Ахимелехів Ахитувенків, на ймя Абіятар, утїк і пристав до Давидових людей.
21 І сповістив Абіятар Давида: Саул побив сьвященники Господнї!
22 І сказав Давид Абіятарові: Я знав се ще тодї, коли Ідумій Доик там був, що він се виявить Саулові. Я винуватий за всї душі дому отця твого.
23 Бувай безпечен у мене: Хто чигати ме на мою душу, той чигати ме на твою душу; ти будеш у мене під охороною.
1-а Самуїлова 23
1 І сповіщено Давида: Филистії облягли Кеїль та й жакують гумна.
2 І спитав Давид Господа: Чи йти менї бити тих Филистіїв? І відказав Господь Давидові: Йди та побий Филистіїв й визволь Кеїль.
3 Давидові ж люде спротивились йому: чи ми ж тут в Юдеї не тремтимо з ляку? ато б ще нам ійти на військо Филистіїв!
4 І поспитав Давид Господа вдруге; і Господь подав йому звістку і сказав: Збирайсь і йди в Кеїль, бо подам Филистіїв тобі на поталу.
5 І пійшов Давид із людьми своїми в Кеїль, ударив на Филистіїв, позаймав усю скотину в їх, та й завдав їм тяжке побоїще, і вибавив Давид осадників Кеїльських.
6 Як же втїк Абіятар Ахимеленко до Давида в Кеїль, то принїс із собою й ефода.
7 І переказано Саулові, що Давид у Кеїлї, і каже Саул: Бог видав його менї в руки, бо, ввійшовши в город з ворітьми й засовами, він себе замкнув.
8 І повелїв Саул готовитись усьому людові в поход, щоб двинути проти Кеїля та й облягти Давида й його людей.
9 Довідавшися ж Давид, що Саул кує на його лихо, сказав сьвященникові Абіятарові: принеси ефода сюди.
10 І молився Давид: Господи, Боже Ізраїлїв! раб твій довідався, що Саул завзявся двинути проти Кеїля, щоб через мене зруйнувати місто.
11 Чи городяне Кеїля не віддадуть мене в руки його? чи прийде сюди Саул, як прочув раб твій? Господи, Боже Ізраїлїв, сповісти про се раба твого. І відказав Господь: прийде.
12 І каже Давид: Чи видадуть городяне Кеїльські Саулові мене й моїх людей? І відказав Господь: Видадуть.
13 Тодї зібрався Давид із людьми своїми, до шістьох сот чоловіка, і покинули Кеїль, та й тулились там і сям навкруги. Як же Саулові сказано, що Давид утїк із Кеїля, понехав він свій поход.
14 Давид же державсь у пустинї на неприступних місцях, а опісля по горах у пустинї Зиф, а Саул, знай, шукав його, та Бог не подав його на поталу йому.
15 І видїв Давид, що Саул вийшов чигати на його душу; був же тодї Давид у пустинї Зиф у лїсї.
16 Син же Саулів Йонатан вибравсь та й прийшов до Давида в лїс і укріпив його надїєю на Бога,
17 І говорив йому: Не лякайся, бо рука панотця мого Саула не попаде тебе; нї! ти будеш царем над Ізраїлем, а я буду другим по тобі; се знає й панотець мій Саул.
18 І постановили вони знов умову перед Господом, і оставсь Давид у лїсї, а Йонатан пійшов додому.
19 Зифяне ж прийшли до Саула в Гиву та й кажуть: Давид ховається в нас по неприступних місцях, в лїсї, на верху гори Гахила, що направо від Есимону;
20 Оце ж, коли схочеш, царю, надійти туди, то приходь; се вже наше буде дїло, видати його цареві.
21 І відказав їм Саул: Нехай благословить вас Господь, що ви пожалували мене.
22 Ну, так ідїте ж та впевнїтесь боржій про його сховище, де є нога його, бо менї кажуть, що він дуже хитрий;
23 І вивідайте про його таємні кутки, де він ховається, і принесїте менї надїйню звістку, тодї й я пійду з вами, й коли він у сїй землї, так я шукати му його по всїх тисячах Юдиних.
24 І вибрались вони перед Саулом й пійшли в Зиф. Давид же був як раз тодї з людьми своїми в Маон-пустинї, у степу, на право від Есимону.
25 Як вийшов Саул з людьми своїми шукати його, переказано про се Давидові, і він перейшов до тієї скелї, що в пустинї Маон. І довідавсь Саул про се, та й погнавсь у Маон-пустиню за Давидом.
26 І йшов Саул по цїм боцї, а Давид із людьми своїми по тім боцї гори. І коли Давид намагався вивинутись Саулові, Саул же з людьми своїми силкувавсь обійти Давида й його людей, щоб їх захопити в руки,
27 Саме тодї несподївано прибув післанець до Саула з такою вістю: Спішись і приходь, бо Филистії напали на землю!
28 Покинув тодї Саул наздоганяти Давида, та й двинув проти Филистіїв. Тим і названо се місце: Скеля роздїлення.
1-а Самуїлова 24
1 І звідти вийшов Давид і перебував в безпечних місцях в Ен-Гадди.
2 Як же вернувся Саул із походу свого проти Филистіїв, з'ясовано йому: Давид обертається тепер в Енгадській пустинї.
3 Узяв тодї Саул три тисячі з усього Ізраїля вибраних людей та й пустивсь, шукати Давида й людей його, по горах, куди дикі кози можуть ходити.
4 По дорозї прийшов до хлївів овечих; а була там печера, й ввійшов туди Саул справити свою природну потребу; тим часом у кінцї в печері сидїв Давид із своїми людьми.
5 І казали Давидові люде його: Оце ж той день, що про його казав тобі Господь: Видам тобі в руки ворога твого, щоб ти чинив із ним, що тобі вподобаєсь. Давид же встав та й урізав тихцем кусень поли в верхній одежі в Саула.
6 Опісля ж ударила Давида совість, що він урізав поли в Сауловій одежі.
7 І сказав він людям своїм: Нехай не дозволить менї Бог вдїяти таке мойму панові, помазанникові Господньому, щоб наложити на його руку, бо він помазанник Господень.
8 І зупинив Давид своїх людей сими словами і не дав їм устати на Саула. А Саул устав і вийшов із печери на дорогу.
9 Потім встав і Давид, покинув печеру та й промовив услїд Саулові: Пане мій, царю! Озирнеться Саул, коли ж Давид припав лицем до землї та й поклонивсь йому.
10 І каже Давид Саулові: На що ти слухаєш людського наговору, що мовляють: Давид хоче лиха тобі?
11 Ось сьогоднї бачив єси своїми очима, що Господь віддавав тебе в руки мої в печері; менї ж і радили тебе вбити, та я ощадив тебе і сказав: не зніму руки на пана мого, бо він помазанник Господень.
12 Отче мій! споглянь, ось у мене в руцї клапоть з одежі твоєї; я урізав поли в твоїй одежі, а тебе не вбив; з сього зрозумій, що я не мислю тобі зла й зради і не провинивсь проти тебе нїчим, а ти наважився, щоб загубити мою душу.
13 Нехай Господь між нами двома розсудить, нехай Господь за мене на тобі помститься,
14 Як се й говорить стара приповідка: від безбожних виходить безбожність; моя ж рука не буде на тобі.
15 За ким уганяти вийшов царь Ізраїльський? Кого переслїдуєш ти? Здохлого пса, одну блоху!
16 Нехай же Господь буде суддею та й розсудить між обома нами. Він розбере справу мою і спасе мене від руки твоєї.
17 Як же скінчив Давид сю промову до Саула, сказав Саул: Чи не твій же се голос, синоньку Давиде? Та й заплакав Саул у голос,
18 І сказав Давидові: Ти справедливший за мене, ти бо показав менї добро, тодї як я заподїяв тобі зло;
19 Ти доказав те сьогоднї, поступивши зо мною милостиво: не вбив мене, дарма що Господь видав мене тобі в руки.
20 Хто ж бо, найшовши ворога свого, пустить його на добру дорогу?
21 Оце ж я знаю, що ти будеш царем і що в твоїй руцї остоїться царюваннє над Ізраїлем.
22 Поклянися ж менї Господом, що не викорениш потомства мого після мене і не вигубиш мого ймення в роду мойму.
23 І поклявсь у тому Давид Саулові. Тодї двинув Саул додому, Давид же з людьми своїми зійшов на вижини безпечні.
1-а Самуїлова 25
1 І вмер Самуїл, і зібравсь увесь Ізраїль та й оплакував його, і поховали його в дому його в Рамі. А Давид зібравсь та й пійшов у пустиню Фаран.
2 Був же в Маонї чоловік, а майно його було в Кармелї. Чоловік той був вельми багатий; мав три тисячі овець і тисячу кіз; і був він саме на стриговинах овець своїх на Кармелї.
3 Звали його на ймя Набал, а жінку його Абигея. Була вона собі молодиця з добрим розумом і хороша вродою, чоловік же був жорсткий та злющий; він походив з роду Калеба.
4 Почувши ж Давид у пустинї, що Набал стриже вівцї свої,
5 Послав десяток людей своїх і сказав: Ійдїть на Кармел, удайтесь до Набала і поздоровіте його від мене,
6 Та й промовте так: Щасти тобі, доле, й родинї твоїй і всьому твойму.
7 Прочув я оце, що в тебе стриговини. Вівчарі твої пробували поблизу нас; ми не знущались із них, і не пропадало в них нїщо, поки вони на Кармелї були.
8 Поспитай тільки в твоїх людей, вони тобі скажуть; і так нехай знайдуть слуги твої ласку в очах твоїх, ми ж прийшли в добрий час; дай же твоїм рабам і синові твойму Давидові, що в тебе тепер під рукою.
9 І прийшли Давидові люде, і висказали всї отті слова в імя Давидове, та й умовкли.
10 Набал же відказав Давидовим слугам так: Хто такий Давид і хто такий Ессей? Сими часами багацько постало таких слуг, що втїкають від панів своїх;
11 Не вже ж би то менї та взяти мій хлїб, мою воду й моє мясиво, що приладив про моїх постригачів, та й пооддавати людям, що не знаю не відаю, звідкіля вони взялись?
12 І вернулись люде Давидові назад, прийшли додому та й переказали йому всї слова отті.
13 І повелїв Давид своїм людям: Підперезуй кожен меча свого. І попідперізували вони мечі свої, та й Давид підперезав меча свого, й пійшли вони за приводом Давидовим до чотирьох сот чоловіка потуги, двістї ж остались при саквах в обозї.
14 Тим часом один зі слуг передав Абигеї, жінцї Набаловій, звістку: оце присилав Давид із пустинї посли привітати нашого пана, та він відправив їх нечемно;
15 Люде ж сї вельми добрі до нас; не зневажали нас і нїщо в нас нїде не дїлось як були ми з ними, покіль ми в полі обертались;
16 Були вони охороною нашою й в день і в ночі, докіль ми пасли вівцї поблизу їх;
17 Тим подумай і розваж, що маєш тепер чинити, бо певно грозить від них біда нашому панові й всїй господї його; а він такий злющий, що з ним шкода й говорити.
18 І взяла Абигея хутенько двістї боханцїв, два бурдюки вина, пятеро за потовлених овечат, наложила на осли,
19 Та й звелїла своїм людям, не сказавши нїчого чоловікові: Йдїть поперед мене, я йти му за вами слїдом.
20 Тим же часом, як вона їхала на ослї з гори, несподївано показався Давид із людьми своїми зустріч неї, так що вона з ними зіткнулась.
21 Давид же сказав собі навперід: Шкода було менї стерегти майно його в пустинї, так що нїщо з усього добра його не пропало; він віддячує менї злом за добро.
22 Нехай же те й те вдїє Бог з ворогами Давидовими, коли я з усього добра його зоставлю до завтра й того, що мочить на стїну!
23 Як же загледїла Абигея Давида, зоскочила вона з осла, та й розпростерлась на землї ниць перед Давидом;
24 Потім упала йому в ноги, та й промовила: На менї лежить вина, пане мій; дозволь твоїй рабинї озватись перед тобою, й прихили ухо твоє до слова рабинї твоєї!
25 Нехай же мій пан не уважає на такого злого чоловіка, на Набала, бо як зветься він, такий й він. Набал зветься він і дурнота його з ним. Я ж, твоя рабиня, не бачила людей мого пана, що ти прислав їх.
26 Тепер же, мій пане, як певно те, що живе Господь і ти живеш, Господь з'упинив тебе впасти в крівавий гріх і здержав руку твою від пімсти; а тепер нехай стануть вороги твої як Набал, і всї, хто задумав заподїяти зло панові мойму.
27 Оце ж сей гостинець, що принесла рабиня твоя, віддай людям твоїм, що йдуть походом за тобою.
28 Прости вину рабинї твоїй; Господь бо спорудить панові мойму твердий дім, бо пан мій веде війни Господнї, і нїякої кривди не знайдеться в тобі поки й віку твого.
29 Коли б який чоловік піднявсь тебе гонити чи то чигати на душу твою, дак нехай душа пана мого буде ввязана в узол живих у Господа, Бога твого, душі ж ворогів твоїх розки facе він як пращею.
30 І коли Господь учинить на мойму панї все, що обітував тобі доброго, і поставить тебе в князї над Ізраїлем,
31 То нехай се не буде серцю пана мого на каяннє й неспокій совістї, що мій пан пролив безвинну кров і допоміг собі власною рукою. Коли ж Господь мого пана вщасливить, так спогадай рабиню твою.
32 І відказав Давид Абигеї: Благословен Господь, Бог Ізраїлїв, що послав тебе сьогоднї зустріч мене.
33 Благословен і розум твій, і ти благословенна, що зупинила мене сьогоднї, що я не пійшов на пролив крови, щоб пімститись за себе власною рукою.
34 От же, так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що зупинив мене заподїяти зло тобі, коли б ти не встигла менї зустріч поспіти, не зосталось би Набалові, покіль заднився б ранок, і того, що мочить на стїну.
35 І прийняв Давид від неї, що вона принесла йому, і рече їй: Йди супокійно додому; бач, я прихилив ухо моє до тебе і пошанував лице твоє.
36 Як вернулась Абигея до Набала, аж се в його в дому такий бенкет, як у царя, й серце в Набала розвеселилось; він же впився тяжко. Тим не сказала йому нїчогісїнько, покіль настав ранок.
37 Уранцї ж, як вийшов хміль із голови в Набала, оповідує жінка йому, що сталось, і замерло серце в його і став він мов камяний.
38 І ледві минуло днїв десять, убив Господь Набала, й він умер.
39 Як прочув Давид, що Набал умер, сказав так: Благословен Господь, що відплатив за мою зневагу від Набала і вдержав слугу свого від зла; Господь обернув злобу Набала на його ж голову. І послав Давид сказати Абигеї, що хоче взяти її собі за жінку.
40 І прийшли Давидові слуги до Абигеї в Кармель і промовили так: Давид посилає нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку.
41 Вона піднялась, потім припала ниць ід землї й промовила: Отсе рабиня твоя нехай буде як служебка, готова обмивати ноги слугам пана мого.
42 І зібралась Абигея хутенько та й сїла на осла свого; так само й пятеро дївчат з її прислуги, й прибула вона слїдом за посланцями Давидовими та й зробилась йому жінкою.
43 І Ахиноаму взяв Давид із Езрееля, і були обідві жінками йому.
44 Саул же віддав дочку свою Мелхолу, жінку Давидову, Фалтієві Лайшенкові із Галлиму.
1-а Самуїлова 26
1 Зифії ж прийшли до Саула в Гиву та й кажуть: Чи знаєш ти, що Давид ховається в нас на горі Гахилї, перед пустинею?
2 І зладивсь Саул із трьома тисячами чоловіка вибраних з Ізраїля у Зуф-пустиню, шукати Давида в пустинї Зуф.
3 І отаборився Саул на горі Гахилї, що лежить перед пустинею при дорозї. Давид же находивсь у пустинї, і видїв, що Саул прийшов за ним в пустиню,
4 І вислав Давид вивідачів, та й довідався, що Саул справдї прибув.
5 І встав Давид та й прийшов тайком на те місце, де Саул отаборивсь, і бачив Давид те місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, гетьман його; спав же Саул в шатрі, а люде розложились кругом його.
6 І обернувсь Давид і сказав Ахимелехові Гетієві та Абессї-Зеруленкові, братові Йоабовому: Хто пробереться зо мною до Саула в табір? І каже Абесса: Я проберусь із тобою.
7 Як же пробрались у ночі Давид з Абессою до людей (Саулових), аж лежить Саул у снї, а спис його стремить у землї в головах у його; Абенир же й люде лежать навкруги його.
8 І каже Абесса Давидові: Сьогоднї видав Господь тобі в руки ворога твого; позволь, я за одним разом пристромлю його 'д землї списом; не треба вдруге.
9 Давид же відказав Абессї: Не вбивай його, бо хто наложив коли руку на помазанника Господнього, та й не був скараний?
10 І додав ще Давид: Так певно, як живе Господь: нехай вбє Господь його, чи сама прийде смерть його і він умре, або двине він у поход і поляже;
11 Мене ж нехай боронить Господь від того, щоб наложив я руку на помазанника Господнього; ти ж возьми списа, що в головах у його й конву з водою, та й ходїмо собі.
12 От і взяв Давид списа й посудину з водою, що були в головах у Саула, та й пійшли вони собі, й нїхто не бачив, нї знав, нї прокинувсь; всї спали, бо всїх обняв насланий від Господа твердий сон.
13 Тодї перейшов Давид на другий бік та й став на вершинї гори оддалїк, так що між ними була велика просторонь.
14 І покликнув Давид на люде й на Абенира Ниренка: Не відкликнешся, Абенире? І відказав Абенир: Хто ти такий, що покликуєш і безпокоїш царя?
15 І озветься Давид: Ти ж такий чоловік, що нема тобі й рівнї в Ізраїлї; чом же ти не стережеш твого пана, царя? бо се хтось з людей пробрався був, щоб убити пана твого, царя.
16 Недобра се річ, що ти вдїяв: Так певно, як живе Господь, заслужили ви на смерть, що ви свого пана, помазанника Господнього, не стережете. Подивись лишень, де царський спис і коновка з водою, що стояли в головах у його!
17 Саул же впізнав Давидів голос і каже: Чи се ж не твій голос, мій сину Давиде? І рече Давид: Мій голос, пане мій, царю.
18 Та й рече далїй: Чого ж се ти женешся за твоїм рабом? що я таке вчинив, і яке зло в руцї моїй?
19 Ой коли б же ти, пане мій, царю, хоч тепер прихилив ухо до слів раба твого: Коли Господь настроїв тебе проти мене, так нехай воно буде йому од тебе пахучою жертвою; коли ж люде, то нехай вони будуть прокляті перед лицем Господнїм, бо вони мене оце вигнали, щоб не було менї частини в наслїддї Господньому, і сказали: Ійди, служи чужим богам.
20 Нехай же кров моя не пролиється на землю перед лицем Господнїм, оце бо царь Ізрайлїв та вийшов шукати одну блоху, як уганяють за куропаткою по горах!
21 І відказав Саул: Провинив я; вернись назад, сину Давиде; нїколи вже не засмучу тебе, тим що моя душа тобі сьогоднї була дорога: по дурному чинив я й проступився тяжко.
22 І відказав Давид: Ось царський спис; нехай хто з слуг прийде сюди й візьме.
23 Господь кожному заплатить по справедливостї й вірі його, бо Господь оддав був менї в руки тебе, я ж не схотїв наложити руки на помазанника Господнього.
24 Як дорога була менї сьогоднї душа твоя, нехай така дорога буде моя душа Господеві, і нехай він рятує мене з усякої нужди.
25 І відказав Саул Давидові: Благословен єси, мій сину Давиде: ти й дїло вдїєш, і могучо переможеш. І пійшов Давид своєю дорогою, а Саул вернувсь додому.
1-а Самуїлова 27
1 І сказав Давид в серцї свойму: Попадусь я таки колись Саулові в руки, й нїчо не поможе менї, хиба втечу в Филистійську землю. Тодї покине Саул шукати мене по всьому займищу Ізрайлевому і я спасуся з рук його.
2 І зібравсь Давид, та й пійшов із шістьма сотнями чоловіка, що були з ним, до Анхуза, сина Маохового, царя Гетського.
3 І пробував Давид з людьми своїми ув Анхуза в Гетї, кожен з родиною своєю: Давид з обома жінками своїми, Ахиноамою з Езрееля й Абигеєю, жінкою Набала Кармелїйця
4 Довідавшися ж Саул, що Давид утїк у Гет, покинув за ним гонитись.
5 Давид же прохав Анхуза: Коли буде ласка твоя до мене, то укажеш, може, менї місце на пробуваннє в которо і у з малих міст твоїх; про що бо раб твій жити має при тобі в головному городї?
6 І вказав Анхуз йому ще того ж дня Секелаг; тим остався Секелаг при царях Юдиних і по сей день.
7 Давид пробув у займищі Филистійському рік і чотири місяцї.
8 І виходив Давид із людьми своїми, і нападав на Гессуріїв та Гирзіїв і Амаликіїв, що здавна жили в тій землї аж до Суру й до Египту.
9 А нападаючи Давид на ті займища, не зоставляв нї чоловіка, нї жінки живими, брав вівцї, корови, осли, верблюди та одежу і вертався і приходив до Анхуза.
10 І каже було Анхуз Давидові: На кого тепер нападали? А Давид відказував: На полуденню сторону в Юдеї, або на полуденню сторону Ерахмеелї, чи на полуденню сторону Кенеї.
11 І не лишав Давид в живих нї чоловіка, нї жінки і не приводив у Гет, міркуючи так: вони б сьвідкували проти нас і розказували: От як чинив Давид! Сим робом справлявся він, аж покіль державсь у країнї Филистійській.
12 І звірявся Анхуз Давидові, думаючи: Він зробився ненависним своїм землякам в Ізраїлї, тим і буде менї слугою до віку.
1-а Самуїлова 28
1 Того ж часу зібрали Филистії війська, щоб ійти в поход проти Ізраїля. І звіривсь Анхуз Давидові та й каже: Мусиш знати, що ти з твоїми людьми вирушиш у поход ізо мною.
2 І відказав Давид Анхузові: Добре, тепер знати меш, чого з'уміє доказати раб твій. І каже Анхуз Давидові: За те я зроблю тебе охоронником голови моєї по всї часи.
3 Самуїл же умер був і ввесь Ізраїль плакавсь по йому і поховали його в Рамі, в городї його. Також повиганяв був Саул із землї чарівників та віщунів.
4 І зібрались Филистії до купи і пійшли та й отаборились в Сонамі. Скликав же і Саул усього Ізраїля та й ста бѲ табором на Гелбуї.
5 Та як побачив Саул Филистійський табір, то злякався і тяжко здрогнулось серце його.
6 І питав Саул у Господа, та Господь не відказав нїчого нї через сон, нї через сьвященників, нї через пророків.
7 І дав Саул прибічникам своїм наказ: Ізнайдїте менї жінку-чарівницю; пійду до неї та спитаю. І відказали йому прибічники його: В Аендорі є така женщина, що віщує (за підмогою визваного з того сьвіту духа).
8 І здіймив Саул одїж свою, і повдягав другу та й пійшов із двома провідниками в дорогу. Прийшли вони в ночі до жінки, і він просить: Поворожи менї і виклич, кого я назву тобі.
9 Жінка ж відказує йому: Ти знаєш, що вчинив Саул, як повикоренював із землї чарівників і ворожбитів; на що ж ти ставляєш сїть менї, щоб згубити мене з сьвіту?
10 І поклявсь їй Саул Господом: Як живе Господь, не буде на тобі вини в 'цїй справі.
11 Питає тодї жінка: Кого маю вивести тобі? Відказує він: Самуїла покажи менї.
12 Як побачила жінка Самуїла, то й скрикнула голосно, й каже тодї жінка Саулові: Чому мене обманив? Ти ж Саул!
13 І відказав їй царь: Не бійся! Що ти бачиш? І каже жінка: Бачу, неначе бог виходить з землї.
14 Питає в її: Який він з виду? Вона каже: Виходить старий чоловік, закутаний в довгу одежу. Зрозумів тодї Саул, що се Самуїл, та й припав ниць ід землї і поклонився.
15 І промовив Самуїл до Саула: На що трівожиш мене? На що викликав мене? І відказав Саул: Я в великій тїснотї, оце бо Филистії воюють проти мене, а Бог відступив од мене і не відказує вже менї нї через пророки, нї через сон; от я й звелїв тебе викликати, щоб навчив мене, що менї чинити.
16 І відказав Самуїл: Чого ж мене питаєш, як Господь відступив від тебе і зробивсь тобі ворогом?
17 Оце ж Господь і вчинить, що обявив через мене: Відніме царство з рук твоїх, та й оддасть його ближньому твому Давидові.
18 Ти не слухав повелїнь Господнїх і не роспростер його палкого пересердя на Амалика, за те вдїє тобі тепер Господь от що:
19 Ізраїля видасть Господь укупі з тобою Филистіям у руки: завтра ти й сини твої будете зо мною, та табір Ізраїльський видасть Господь Филистіям у руки.
20 І впав Саул як довгий на землю, бо злякавсь слів Самуїлових, а до того й обезсилїв, бо не їв нїчого ввесь день той й усю ніч.
21 Кинеться ж та жінка до Саула, і бачучи, як він перелякавсь, каже йому: Оце твоя служебка послухала тебе й одважила життє своє за тебе та й уволила волю твою,
22 То ж послухай і ти голосу раби твоєї; дам тобі трохи попоїсти; як попоїси, то набереш і сили щоб пійти в дорогу.
23 Та він затявсь і сказав: Не буду їсти нїчого. І почали вговорювати його слуги вкупі з жінкою, і він послухав їх і встав із землї і сїв на постелї.
24 А було у жінки годоване телятко вдома; от вона хутенько заколола його, взяла муки, замісила та й спекла коржів,
25 І подала Саулові і слугам його, і вони, попоївши, пустились іще тієї ж ночі в дорогу.
1-а Самуїлова 29
1 От і скупили Филистії всї потуги до купи в Афецї, тим часом як Ізраїль отаборивсь коло криницї під Езреелем.
2 Як же князї Филистійські прийшли з сотнями й тисячами своїми, а потім прийшов і Давид із людьми своїми за Анхузом,
3 Кажуть князї Филистійські: Що се за Євреї? Відказав Анхуз Филистійським князям: Чи ж ви не знаєте, що се Давид, слуга Саула, царя Ізрайлевого, що вже більш року при менї пробуває, й я з того дня, як він прийшов, та й досї нїчогісїнько не знайшов у йому.
4 Та недовольні були на його за се Филистійські князї і вимагали від його: Відошли сього чоловіка назад; нехай вертає в свою домівку, що назначив єси йому, і не йде з нами воювати, щоб на войнї та не зробився нашим зрадником. Чим би йому запобігти знов ласки у пана свого, як не головами сих (наших) людей?
5 Хиба ж се не той Давид, що йому присьпівувано в хороводах: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч?
6 І звелїв Анхуз покликати Давида та й каже йому: Так певно, як живе Господь: ти щирий, і мило було б очам моїм, щоб ти в таборі зо мною виходив і ввіходив, бо я не знайшов у тебе нїякого зла з того часу, як прийшов єси до мене та й по сей день; та иншим князям ти не під мислї.
7 То ж ійди собі з упокоєм додому, щоб не дражнив князїв Филистійських.
8 І відказав Давид Анхузові: Що ж я таке вчинив і що ти знайшов у рабі твойму з того часу, як ввійшов я в твою службу, та й по сей день, щоб менї не йти на війну проти ворогів мого царя й пана?
9 І сказав Анхуз Давидові: Знаю, що ти менї такий любий, як ангел Божий, та що ж коли вимагають князї Филистійські: Нехай він не йде з нами на війну!
10 Оце ж лагодься завтра вранцї з слугами пана твого, що прийшли з тобою; і встаньте ранїсїнько, щоб вам, скоро займесь на день, вийти.
11 От і встав Давид і люде його, щоб ійти назавтра вранцї назад у Филистійську землю, тим часом як Филистії пійшли в Езреель.
1-а Самуїлова 30
1 Як же прийшов Давид з людьми своїми на третий день у Секелаг, напали були Амаликії од полудня на Секелаг, злупили Секелаг і спалили його огнем,
2 І позаймали з його в полонь жінок і все мале й велике, нїкого не вбивши, та й погнали своєю дорогою.
3 Як прийшов Давид із людьми своїми в город, аж його випалено, жінок же їх, синів і дочок позаймано в полонь.
4 І заплакав у голос Давид і люде, що мав при собі, і плакали вони, покіль не стало й снаги плакати.
5 І обох жінок Давидових зайнято в полонь: Ахиноаму з Езрееля й Абигею, жінку Кармелїя Набала.
6 Давид же попав у велику журбу, як почали люде радити, щоб його побити каміннєм, бо кожен між людьми жалував з душі за своїми синами й дочками. Однакже Давид укріпивсь у Господї, Бозї свойму.
7 І казав Давид сьвященникові Абіатарові, синові Ахимелеха: Ось принеси менї сюди ефода! І принїс Абіатар Давидові ефода.
8 І поспитав Давид Господа: Чи наздогоняти менї сю орду? Чи наздожену? І сказано йому: Наздоганяй; наздоженеш і відобєш.
9 І пустивсь Давид із шістьма сотнями чоловіка, що мав при собі, в дорогу, і добігли вони до потока Босор, і декотрі помучені остались там.
10 І погнав далїй Давид із чотирма сотнями чоловіка, тим часом як двістї, що були потомлені, зістались, бо не мали сили перейти потік Босорський.
11 І знайшли вони в полі Египтїя та й привели до Давида. І дано йому попоїсти хлїба та напитись води,
12 І дано йому шмат вязанки смоківної та дві вязки родзинків з'їсти, і він їв та й прийшов до себе, бо три днї нїчого не їв і нїчого не пив.
13 І спитав у його Давид: Чий ти і звідки ти? І каже: Я хлопець Египтїйський, раб одного Амаликія. Пан мій покинув мене, бо три днї тому я був занедужав.
14 Ми набігали набігом у полуденню Керету і в займище Юдине і в полуденню Калебу та й спалили Секелаг.
15 І питає в його Давид: Чи проведеш нас до того там війська? Відказує сей: Поклянись менї Богом, що не вбєш мене та й панові мойму не видаси, то я приведу тебе в 'цю горду.
16 Як повів же їх, аж Амаликії роскинулись по тій сторонї далеко, їдять, пють і сьвяткують сьвято над великою здобиччю, що набрали в Филистійській землї і в землї Юдейській.
17 Давид же бив їх від сумерків аж до вечора другого дня, так що нїхто з їх не уйшов опріч чотирьох сот молодцїв, що кинулись на верблюди та й повтїкали.
18 І визволив Давид усе, що пожакували Амаликії, і жінок своїх обох відняв Давид,
19 Так що не втеряно в них нїчого від найменьшого та й до найбільшого, нї здобичі, нї синів нї дочок, анї чого иншого, що награбили вони; усе вернув Давид назад;
20 І відняв Давид всї череди й отари та й гнали вони їх поперед себе, покликуючи: Се Давидова здобич!
21 І вернувся Давид до тих двох сотень чоловіка, що надто були втомлені і не змогли йти далїй, так що їх покинуто коло потока Босор, і повиходили вони проти Давида й людей, що були з ним. І наближивсь Давид ід тим людям і привитав їх чемно.
22 Та всякі злюки й нїкчемники між людьми, що ходили з Давидом, почали таке провадити: За те що вони з нами не ходили, ми не дамо їм нїчого з тієї здобичі, що відобрали, опріч їх жінок та дїтей; нехай будуть їх та йдуть собі.
23 Давид же відказав: Не чинїте таке після того, що нам дав Господь і оборонив нас, а горду, що напала на нас, оддав нам у руки.
24 Та й хто слухати ме вас у 'цїй справі? Нї, яка частина тим, що ходили на війну, така мусить бути й тим, хто зостався при таборі: однаково всїх обдїлиться.
