Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 109 (всего у книги 117 страниц)

26 Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.

27 Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.

28 Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові (Його) покликані;

29 бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами.

30 А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив.

31 Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас?

32 Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?

33 Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!

34 Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас!

35 Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч?

36 Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз.

37 Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.

38 Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче,

39 нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім.

До римлян 9

1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,

2 що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.

3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;

4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;

5 їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.

6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,

7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.

8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.

9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.

10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;

11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),

12 сказано їй, що більший служити ме меншому,

13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.

14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.

15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.

16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.

17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.

18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).

19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?

20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?

21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?

22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,

23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,

24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?

25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.

26 І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.

27 Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:

28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.

29 І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.

30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;

31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.

32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.

33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.

До римлян 10

1 Браттє, бажаннє мого серця і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасеннє.

2 Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.

3 Не розуміючи бо праведностї Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведностї Божій не корили ся.

4 Кінець бо закону – Христос, на праведність кожному віруючому.

5 Мойсей пише про праведність, що від закону: що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.

6 А та, що од віри, праведність, так говорить: Не кажи в серцї твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;)

7 або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.)

8 А що ж глаголе (писаннє)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо;

9 щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.

10 Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаєть ся на спасеннє.

11 Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.

12 Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усїх, богатий для всїх, хто призиває Його.

13 Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.

14 Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?

15 А як же проповідати муть, коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?

16 Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?

17 Тим же то віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже.

18 Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули? Нї, по всїй землї бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.

19 І ще питаю: Хиба не розумів Ізраїль? Первий Мойсей глаголе: Завдам вам зависти через (тих, що) не (єсть мій) нарід, народом безумним завдам жалю вам.

20 Ісаїя ж зосьміливсь і глаголе: Знайшли мене ті, що не шукали, обявивсь я тим, що не питали про мене.

21 До Ізраїля ж глаголе: Увесь день простягав я руки мої до людей непокірних і суперечних.

До римлян 11

1 Глаголю ж оце: Чи вже ж відопхнув Бог людей своїх? Нехай не буде! Бо й я Ізраїльтянин, із насїння Авраамового, із роду Беняминового.

2 Не відопхнув Бог людей своїх, котрих перше знав. Хиба не відаєте, що про Ілию глаголе писаннє? як він обертаєть ся до Бога проти Ізраїля, глаголючи:

3 Господи, пророки Твої повбивали, і жертівнї Твої порозкидали; я зоставсь один, і шукають души моєї.

4 Що ж глаголе йому Божа відповідь? Зоставив я собі сїм тисяч мужів, що не приклонили колїна перед Ваалом.

5 Оттак же і в теперішнім часї єсть останок по вибору благодатї.

6 Коли ж по благодатї, то не по дїлам; ато благодать не була б уже більш благодаттю. Коли ж по дїлам, то більш нема благодатї; ато дїло не було б уже більш дїлом.

7 Що ж? чого шукав Ізраїль, того не осяг, а вибір осяг, инші ж ослїпли,

8 (яко ж писано: Дав їм Бог духа дрімоти; очі, щоб не бачили, й уші, щоб не чули) до днешнього дня.

9 І Давид глаголе: Нехай буде трапеза їх на сїть і на ловитву, і на поблазнь, і на відплату їм.

10 Нехай оморочать ся очі їх, щоб не бачили, і хребет їх завсїди зігнутий.

11 Глаголю й питаю тепер: Чи вони спіткнулись, щоб (на завсїди) упали? Нехай не буде! їх-то упадком і спасеннє поганам, щоб завдати їм зависти.

12 Коли ж упадок їх багацтво сьвіту, і відпаденнє їх багацтво поган, скільки ж більше повнота їх?

13 Вам бо, поганам, глаголю, на скільки я апостол поганам: Службу мою прославляю,

14 чи не завдам як зависти тїлу моєму, і не спасу которих із них.

15 Коли бо відкинуттє їх примиреннє сьвітові, що ж (буде) прийняттє, коли не життє з мертвих?

16 Коли ж росчина сьвята, то й заміс; і коли корінь сьвят, то й віттє.

17 Коли ж деякі з віття відломились, а ти, бувши дикою оливиною, прищепивсь єси замість них, і спільником коріння і туку оливного зробивсь єси,

18 то не величай ся перед віттєм. Коли ж величаєш ся, то (знай) не ти кореня носиш, а корінь тебе.

19 Ти ж кажеш: Відломилось віттє, щоб я прищепив ся.

20 Добре: невірою відломились вони, ти ж вірою стоїш. Не носись високо, а бій ся.

21 Коли бо Бог природнього віття не пощадив, (гледи) що й тебе не пощадить.

22 Вбачай же благость і непощадіннє Боже: на тих, що відпали, непощадіннє; на тебе ж благость, коли пробувати меш у благости; коли ж нї, то й ти будеш відтятий.

23 І вони ж, як не зостануть ся в невірстві, прищеплять ся; здолїє бо Бог знов прищепити їх.

24 Коли бо ти відтятий від оливини, дикої по природї, і проти природи прищеплений до доброї оливини, то як більш сї, що по природї прищеплять ся до своєї оливини.

25 Не хочу бо, щоб ви не відали тайни сієї, брати (щоб не були самі в собі мудрими), що ослїпленнє від части Ізраїлеві стало ся, доки сповненнє поган увійде.

26 І так увесь Ізраїль спасеть ся, яко ж писано: Прийде з Сіону Збавитель, і одверне безбожжє від Якова;

27 і се їм од мене завіт, коли зниму гріхи їх.

28 По благовістю (вони) вороги задля вас; по вибранню ж полюблені задля отцїв.

29 Бо в даруваннях і покликанню Бог не каєть ся.

30 Бо, як і ви колись противились Богові, тепер же помилувані через непокору сих,

31 так і сї тепер противились, щоб через ваше помилуваннє і їх помилувано.

32 Зачинив бо Бог усїх у непокору, щоб усїх помилувати.

33 О, глибино багацтва і премудрости і розуму Божого! як не довідомі присуди Його і не дослїджені дороги Його!

34 Хто бо зрозумів ум Господень? або хто порадником Йому був?

35 або хто наперед дав Йому, щоб Він віддав йому?

36 Бо з Него, і Ним, і в Него все. Єму слава на віки. Амінь.

До римлян 12

1 То ж благаю вас, браттє, щедротами Божими, представляйте тїла ваші (яко) жертву живу, сьвяту, угодну Богові; (се) розумне служеннє влуаше.

2 І не приладжуйтесь до віку сього, а переображуйтесь обновленнєм ума вашого, щоб довідуватись, що воля Божа добра й угодна і звершена.

3 Глаголю бо благодаттю, даною менї, кожному між вами, щоб не думав більш про себе, нїж треба думати, а думав тверезо, як Бог кожному удїлив міру віри.

4 Бо яко ж в одному тїлї маємо многі члени, усї ж члени мають не одно дїло,

5 так многі ми – одно тїло в Христї, по одному ж, один другому члени.

6 Маючи ж дарування по даній нам благодатї неоднакі: чи то пророцтво (то й пророкуймо) по мірі віри;

7 чи то служеннє (пильнуймо) в служенню; чи то навчає хто – в ученню;

8 чи то напоминає хто – в напоминанню; хто дає, (давай) у простотї; хто старшинує, (старшинуй) з пильностю; хто милосердує, (милосердуй) з радістю.

9 Любов (нехай буде) нелицемірна. Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго.

10 Братньою любовю (бувайте) один до одного нїжні; честю один одного більшим робіть;

11 у роботї не лїниві; духом горючі, Господеві служачі;

12 в надїї веселї; в горю терпіливі; в молитві непереставаючі,

13 у потребинах сьвятих – подїльчиві; до гостинностї охочі.

14 Благословляйте тих, хто гонить вас; благословляйте, а не кленїть.

15 Радуйте ся з тими, хто радуєть ся, і плачте з тими, хто плаче.

16 Однаково один з одним думайте. Високо про себе не думайте, а до смиренних нахиляйтесь. Не бувайте мудрі самі в себе.

17 Нїкому злом за зло не оддавайте. Дбайте про добре перед усїма людьми.

18 Коли можна, скільки (се) од вас, з усїма людьми майте мир.

19 Не відомщайте за себе, любі, а давайте місце гнїву (Божому), писано бо: Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь.

20 Оце ж, коли голодує ворог твій, нагодуй його; коли жаждує, напій його; се бо роблячи, уголлє огняне згребеш на голову його.

21 Не давай ся подужати злу, а подужуй зло добром.

До римлян 13

1 Усяка душа властям висшим нехай корить ся; нема бо властї, коли не від Бога. Які ж є властї, від Бога вони настановлені.

2 Тим же, хто противить ся властї, Божому повелїнню противить ся; хто ж противить ся, ті собі осуд набувають.

3 Князї бо не добрим дїлам страх, а лихим. Хочеш же не боятись властї? Добре роби, то й мати меш похвалу від неї.

4 Божий бо слуга він, тобі на добро. Коли ж лихе робиш, бій ся, бо не дармо меч носить; Божий бо слуга він, відомститель гнїва тому, хто робить лихе.

5 Тим же треба коритись не тільки ради гнїва (кари), та й ради совісти.

6 Того ж то й данину даєте; слуги бо Божі вони, що раз-у-раз того пильнують.

7 Оддавайте ж усїм, що треба: кому данину, данину; кому мито, мито; кому страх, страх; кому честь, честь.

8 Нїкому ж нїчим не задовжуйтесь, тільки любовю один одному; хто бо любить другого, закон сповнив.

9 Бо се: Не роби перелюбу, Не вбий, Не вкрадь, Не сьвідкуй криво, Не похотствуй, і коли (є) яка инша заповідь, у сему слові містить ся: Люби ближнього твого, як сам себе.

10 Любов ближньому зла не робить; тим любов – сповненнє закону.

11 Так (чинїть), знаючи пору, що вже час нам від сна встати; тепер бо ближче нас спасеннє, нїж як ми увірували.

12 Ніч минула, а день наближив ся; відложімо ж дїла темряви, а одягнїмось у зброю сьвітла.

13 Яко в день нумо чесно ходити, не в прожорстві та піянстві, не в любодїяннї та розпустї, не в сварнї та завистї.

14 Нї, одягнїть ся Господом нашим Ісусом Христом, і не догоджуйте тїлу в похотї.

До римлян 14

1 Знемогаючого ж у вірі приймайте не на розбіраннє думок.

2 Один вірує, (що можна) їсти все, а знемогаючий зїллє (нехай) їсть.

3 Хто їсть, нехай тому, хто не їсть, не докоряє, а хто не їсть, нехай того, хто їсть, не осуджує; Бог бо його прийняв.

4 Ти хто єси, що судиш чужого слугу? своєму панові стоїть він, або падає. Устоїть же, бо здолїє Бог поставити його.

5 Инший шанує (один) день над (другий) день; инший же судить про всякий день (однаково). Кожен у своїй мислї нехай буде певен.

6 Хто вважає на день, Господеві вважає; і хто не вважає на день, Господеві не вважає. Хто їсть, Господеві їсть, бо дякує Богу; і хто не їсть, Господеві не їсть, та й дякує Богу.

7 Нїхто бо з нас собі не живе, і нїхто собі не вмирає.

8 Бо коли живемо, Господеві живемо; й коли вмираємо, Господеві вмираємо; то, чи живемо, чи вмираємо, ми Господнї.

9 На се бо Христос і вмер, і воскрес, і ожив, щоб і над мертвими, й над живими панувати.

10 Ти ж чого судиш брата твого? або й ти, чого докоряєш брата твого? Усї бо станемо перед судищем Христовим.

11 Писано бо: Як живу, глаголе Господь, що передо мною поклонить ся всяке колїно, і всякий язик визнавати ме Бога.

12 Тим же кожен з нас за себе перелїк дасть Богу.

13 Оце ж більш один одного не осуджуймо, а лучче розсуджуйте, як би не класти спотикання брату, або поблазнї.

14 Знаю я і впевнивсь у Христї Ісусї, що нїщо нескверне само собою; тільки, хто думає, що воно скверне, тому й скверне.

15 Коли ж через їжу брат твій сумує, то вже не по любови ходиш. Не погубляй їжею твоєю того, за кого Христос умер.

16 Нехай же не ганить ся ваше добре.

17 Бо царство Боже не їжа і питтє, а правда, і впокій, і радощі в Дусї сьвятім.

18 Хто бо в сьому служить Христу, той любий Богові і шануваний між людьми.

19 Тому ж отсе побиваймось за тим, що для впокою і для збудовання спільного.

20 Ради їжи не руйнуй дїла Божого. Все чисте, тільки лихо чоловікові, що їсть із спотиканнєм.

21 Добре не їсти мясива, анї пити вина, нї (такого), від чого брат твій спотикаєть ся або блазнить ся, або знемогає.

22 Ти маєш віру? май (її) собі перед Богом. Блажен, хто не осуджує себе в тому, що похваляє.

23 Хто ж сумнить ся, чи їсти, осудить ся, бо (їсть) не по вірі; все ж, що не по вірі, гріх.

До римлян 15

1 Мусимо ми, сильні, немочі безсильних носити, а не собі догоджати.

2 Кожен бо з нас ближньому нехай догоджає, на добре, до збудування.

3 Бо і Христос не собі годив, а яко ж писано: Зневага зневажаючих Тебе упала на мене.

4 Скільки бо перше написано, нам на науку написано, щоб через терпіннє та утїшеннє (з) писання мали надїю.

5 Бог же терпіння та утїшення нехай дасть вам однаково думати між собою по Христу Ісусові,

6 щоб однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.

7 Тим же приймайте один одного, яко ж і Христос прийняв вас у славу Божу.

8 Глаголю ж, що Ісус Христос став ся слугою обрізання ради істини Божої, щоб ствердити обітовання отцїв,

9 а для поган – з милостї, щоб прославляли Бога, яко ж писано: За се визнавати му Тебе між поганами й імени Твоєму співати му.

10 І знов глаголе: Звеселїть ся, погане, з людьми Його.

11 І знов: Хвалїть Господа, всї погане, і вихваляйте Його всї люде.

12 І знов Ісаїя глаголе: Буде корінь Єссеїв, Той, що встане, владикувати над поганами; на Него погане вповати муть.

13 Бог же вповання нехай сповнить вас усякими радощами й упокоєм у вірі, щоб ви збагатились упованнєм, силою Духа сьвятого.

14 Впевнив ся ж і я сам про вас, браттє моє, що й самі ви повні добрости, повні всякого знання, і зможете один одного навчати.

15 Сьмілїще ж написав я вам, браттє моє, трохи, яко нагадуючи вам по благодатї, даній менї від Бога,

16 щоб бути менї служителем Ісус-Христовим між поганами, сьвято проповідуючи благовістє Боже, щоб приношеннє від поган було приятне і осьвящене Духом сьвятим.

17 Маю оце похвалу через Христа Ісуса в Божих речах.

18 Не сьмію бо глаголати про таке, чого не вдїяв Христос через мене на послух поган, словом і дїлом,

19 силою ознак і чудес, силою Духа Божого; так що я від Єрусалиму і кругом аж до Ілирика сповнив благовістє Христове.

20 Так силкувавсь я благовістити, не де іменував ся Христос, щоб на чужій основинї не будувати,

21 а яко ж писано: Кому не звіщено про Него, побачать, і котрі не чули, зрозуміють.

22 Тим же й був я з'упинений не раз, прийти до вас.

23 Тепер же, більш не маючи місця в сих країнах, бажаннє ж маючи прийти до вас од многих лїт,

24 як пійду в Іспанию, прийду до вас; сподїваюсь бо, проходючи, бачити вас, і що ви мене проведете туди, як перш вами трохи навтїшаюсь.

25 Тепер же йду в Єрусалим, служити сьвятим.

26 Зволили бо Македонцї та Ахайцї удїлити дещо вбогим сьвятим, що в Єрусалимі.

27 Зволили, та й винні їм. Коли бо в духовному їх спільниками стали погане, то повинні в тїлесному послужити й їм.

28 Се ж скінчивши й запечатавши (оддавши) їм овощ сей, пійду через вас в Іспанию.

29 Знаю ж, що прийшовши до вас, в повнї благословення благовістя Христового прийду.

30 Благаю ж вас, браттє, Господом нашим Ісусом Христом і любовю Духа, помагайте менї молитвами за мене до Бога,

31 щоб збавитись менї від непокірних в Юдеї, і щоб служба моя в Єрусалимі приятна була сьвятим,

32 щоб з радістю прийшов до вас волею Божою, та й покрепив ся з вами.

33 Бог же впокою з усїма вами. Амінь.

До римлян 16

1 Поручаю ж вам Фиву, сестру нашу, служительку церкви, що в Кенхреях,

2 щоб прийняли її в Господї, як личить сьвятим, і помагали їй, в якому дїлї вас потрібувати ме; бо вона була заступницею многим, і самому менї.

3 Витайте Прискилу та Аквилу, помічників моїх у Христї Ісусї,

4 (котрі за мою душу шию свою клали, й котрим не тільки я дякую, та і всї церкви поган,) і домашню їх церкву.

5 Витайте Епенета, любого мого, котрий єсть первоплід Ахаї для Христа.

6 Витайте Марию, що трудилась багато для нас.

7 Витайте Андроника та Юния, родину мою і товаришів неволї моєї; вони значні між апостолами, і перше мене увірували в Христа.

8 Витайте Амплия, любого мого в Господї.

9 Витайте Урбана, помічника нашого в Христї, і Стахия, любого менї.

10 Витайте Апелеса, вірного в Христї. Витайте Аристовулових.

11 Витайте Іродиона, родину мою. Витайте з Наркисових, которі в Господї.

12 Витайте Трифену й Трифосу, що трудять ся в Господї, витайте Персиду любу, що багато трудилась в Господї.

13 Витайте Руфа, вибраного в Господї, і матїр його й мою.

14 Витайте Асинкрита, Флегонта, Єрма, Патрова, Єрмия і инших з ними братів.

15 Витайте Филолога й Юлию, Нерея і сестру його, і Олимпана, і всїх сьвятих з ними.

16 Витайте один одного цїлуваннєм сьвятим. Витають вас церкви Христові.

17 Благаю ж вас, браттє, остерегайтесь тих, що роблять незгоду та поблазнї проти науки, котрої ви навчились, і вхиляйтесь од них.

18 Бо такі Господеві нашому Ісусу Христу не служять, а своєму череву; і ласкавими словами та благословеннєм обманюють серця нелукавих.

19 Бо слухняність ваша до всїх дійшла; тим я радуюсь вами, хочу ж, щоб були мудрі на добре, а неприступні на лихе.

20 Бог же впокою розітре сатану під ногами вашими незабаром. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами. Амінь.

21 Витає вас Тимотей, помічник мій, та Лукий, та Ясон, та Сосипатр, родина моя.

22 Витаю вас у Господї я Тертий, що написав посланнє се.

23 Витає вас Гай, гостинник мій і всієї церкви. Витає вас Єраст, доморядник городський, і Кварт брат.

24 Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усїма вами. Амінь.

25 Тому ж, що може вас утвердити по благовістю моєму і проповіданню Ісус-Христовому, по відкриттю тайни від часів вічних умовчаної,

26 тепер же обявленої, і через писання пророчеські, по повелїнню вічнього Бога, на послуханнє віри, усїм народам звіщеної, -

27 єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, котрому слава на віки. Амінь.

1-е до коринтян 1

1 Павел, покликаний апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Состен брат,

2 церкві Божій в Коринтї, осьвяченим в Ісусї Христї, покликаним сьвятим, з усїма, которі призивають імя Господа нашого Ісуса Христа, на всякому місцї, у них і в нас:

3 благодать вам і впокій од Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

4 Дякую Богу моєму всякого часу за вас про благодать Божу, дану вам в Христї Ісусї,

5 тим, що у всьому ви збагатились ним у всякім слові і всякім знанню,

6 яко ж сьвідченнє Христове утверджено в вас,

7 так що ви не маєте недостатку нї в однім даруванню, дожидаючись одкриття Господа нашого Ісуса Христа,

8 котрий і утвердить вас до кінця, щоб ви були невинуваті в день Господа нашого Ісуса Христа.

9 Вірен бо Бог, через котрого покликані ви в общеннє Сина Його, Ісуса Христа, Господа нашого.

10 Благаю ж вас, браттє, імям Господа нашого Ісуса Христа, щоб те саме говорили ви всї, і щоб не було між вами роздїлення, а щоб були з'єднані в одному розумінню і в одній мислї.

11 Звіщено бо менї про вас, браттє моє, від Хлоїних, що між вами єсть незгодини.

12 Кажу ж про те, що кожен з вас говорить: Я Павлів; а я Аполосів; а я Кифин; а я Христів.

13 Хиба подїливсь Христос? хиба Павла розпято за вас? або в імя Павлове хрестились ви?

14 Дякую Богові, що я нїкого з вас не охрестив, тільки Криспа та Гая,

15 щоб хто не сказав, що в імя моє я охрестив.

16 Хрестив же я й Стефанів дім; більш не знаю, чи кого другого хрестив.

17 Не послав бо мене Христос хрестити, а благовістити, не в премудрости слова, щоб не опустїв хрест Христів.

18 Слово бо про хрест погибаючим дурощі, нам же, що спасаємось, сила Божа.

19 Писано бо: Погублю премудрість премудрих, і розум розумних відкину.

20 Де мудрець? де письменник? де дослїджуватель віку сього? Чи не обернув Бог премудрість сьвіта сього в дурощі?

21 Коли бо у премудростї Божій не пізнав сьвіт Бога премудростю, то зволив Бог дурощами проповідї спасти віруючих.

22 Коли і Жиди ознак допевняють ся, і Греки премудростї шукають,

23 ми проповідуємо Христа розпятого, Жидам поблазнь, Грекам же дурощі,

24 самим же покликаним, і Жидам і Грекам, Божу силу й Божу премудрість:

25 тим що немудре Боже мудріще від людей, а неміцне Боже кріпше людей.

26 Спогляньте бо на покликаннє ваше, браттє, що небагато (між вами) премудрих по тїлу, небагато сильних, небагато благородних;

27 нї, немудре сьвіта вибрав Бог, щоб осоромити премудрих, і безсильне сьвіта вибрав Бог, щоб осоромити потужне,

28 і незначне сьвіту і погорджене вибрав Бог, і те чого нема, щоб те, що є, в нїщо обернути,

29 щоб не величалось нїяке тїло перед Ним.

30 З Него ж і ви в Христї Ісусї, що став ся нам премудростю від Бога, і праведностю, і освяченнєм, і викупленнєм,

31 щоб, яко ж писано: Хто хвалить ся, в Господї хвалив ся.

1-е до коринтян 2

1 І я, прийшовши до вас, браттє, прийшов не з високим словом або премудростю, звіщаючи вам сьвідченнє Боже.

2 Бо я надумавсь, не знати нїчого між вами, тільки Ісуса Христа, та й Його розпятого.

3 І був я в вас у слабосиллї, в страсї і в великій трівозї.

4 І слово моє, і проповідь моя не в переважливих словах людської премудростї, а в явленню духа і сили,

5 щоб віра ваша була не в мудростї людській, а в силї Божій.

6 Премудрість же промовляємо між звершеними, та премудрість не віка сього, анї князїв віка сього, що зникають,

7 а промовляємо премудрість Божу тайну, закриту, котру Бог призначив перш віків на славу нашу,

8 котрої нїхто з князїв віка сього не пізнав; бо коли б пізнали, то Господа слави не розпяли б.

9 Нї, яко ж писано: Чого око не видїло, нї ухо не чуло і що на серце чоловікові не зійшло, те наготовив Бог тим, хто любить Його.

10 Нам же Бог відкрив Духом своїм; бо Дух усього дослїджує, навіть і глибокостей Божих.

11 Хто бо з людей знає, що в чоловіку, окрім духа чоловічого, що в ньому? Так і що в Бозї, нїхто не знає, тільки Дух Божий.

12 Ми ж не духа сьвіта прийняли, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога.

13 Се промовляємо не ученими словами людської премудрости, а навченими Духом сьвятим, духовні (речи) духовним (словом) подаючи.

14 Душевний же чоловік не приймає, що єсть Духа Божого; дурощі бо воно йому, і не може зрозуміти, бо се духовно треба розбірати.

15 Духовний же розбірає все, він же від нїкого не розбираєть ся.

16 Хто бо зрозумів ум Господень, щоб ясувати його? Ми ж ум Христів маємо.

1-е до коринтян 3

1 І я, браттє, не міг промовляти до вас, яко до духовних, а яко до тїлесних, яко до малолїтків у Христї.

2 Молоком поїв вас, а не стравою; ще бо не змогли (знести того), та ще й тепер не можете, ще бо ви тїлесні.

3 Коли бо між вами зависть та сварня, та незгода, то хиба ж не тїлесні ви й хиба не чоловічим робом ходите?

4 Коли бо каже хто: Я Павлів; другий же: Я Аполосів; то хиба ж не тїлесні ви?

5 Хто ж Павел і хто Аполос? Та же ж вони тільки слуги, через котрих ви увірували, і як кому дав Господь.

6 Я посадив, Аполос поливав, Бог же зростив.

7 Тим то нїщо й той, хто садить, і хто поливає, а хто зрощує – Бог.

8 Хто ж садить і хто поливає, сї одно, кожний же прийме нагороду свою по своїм трудї.

9 Бо ми Божі помічники, ви Боже поле, Божа будівля.

10 По благодатї Божій, даній менї, яко мудрий будівничий, положив я основину, инший же будує. Нехай же кожен дивить ся, як він будує.

11 Иншої бо підвалини нїхто не може положити окрім тієї, що положена, котра єсть Ісус Христос.

12 Коли ж хто будує на сїй підвалинї з золота, срібла, дорогого каменя, дерева, сїна, очерету, -

13 кожного дїло буде явне; день бо (Господень) покаже, тим що в огнї відкриєть ся, і яка в кожного робота, огонь випробує.

14 Коли робота встоїть, хто вибудував – прийме нагороду.

15 Коли робота згорить, понесе шкоду, сам же спасеть ся, тільки так, як через огонь.

16 Хиба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?

17 Коли хто зруйнує Божий храм, зруйнує його Бог: бо храм Божий сьвят, котрий єсте ви.

18 Нехай нїхто себе не обманює. Коли хто між вами здаєть ся мудрим у віку сьому, нехай буде дурним, щоб бути премудрим.

19 Бо премудрість сьвіта сього – дурощі у Бога, писано бо: Спіймає премудрих в хитрощах їх.

20 І знов: Господь знає думки мудрих, що вони марні.

21 Тим же нїхто нехай не хвалить ся в людях; все бо ваше:

22 Чи то Павел, чи Аполос, чи Кифа, чи сьвіт, чи життє, чи смерть, чи теперішнє, чи будуче, – все ваше,

23 ви ж Христові, а Христос Божий.

1-е до коринтян 4

1 Так нас нехай вважає чоловік, яко слуг Христових, і доморядників тайн Божих.

2 Ще ж до того від доморядників вимагають, щоб кожного знайдено вірним.

3 Та се в мене найменша річ, щоб мене судили ви або людський суд; нї, я й сам себе не суджу.

4 Бо нїчого на себе не знаю, та сим я не оправдуюсь; суддя ж мій Бог.

5 Тим же нї про що перше часу не судїть, доки прийде Господь, котрий висьвітить сховане в темряві і виявить думки сердець; а тодї похвала буде кожному від Бога.

6 Се ж, браттє, приложив я до себе та Аполоса задля вас, щоб ви з нас навчились не думати більш того, що написано, щоб один перед одним не неслись гордо проти другого.

7 Хто бо тебе одрізняє? що ж маєш, чого не прийняв (од Бога)? а коли прийняв, то чого величаєш ся, мов би не прийнявши?

8 Ви вже ситі, вже забагатїли, без нас зацарювали. О, щоб ви зацарювали, щоб і ми з вами царювали!

9 Та я думаю, що Бог нас, апостолів, яко останнїх поставив, мов на смерть призначених; бо видовищем зробились ми сьвітові, і ангелам, і людям.

10 Ми дурні задля Христа, ви ж мудрі в Христї; ми немічні, ви ж кріпкі; ви славні, ми ж безчесні.

11 Ще ж і до сієї години й голодуємо й жаждуємо, й наготїєм і биті в лице, і тиняємось,

12 і трудимось, працюючи своїми руками; нас лають, а ми благословляємо; нас гонять, ми терпимо;

13 нас хулять, ми молимось; мов сьміттє сьвіту в стали ся ми, ометиця всїм аж досї.

14 Не на сором вам се пишу, а яко дїтей моїх любих остерегаю.

15 Бо, коли б ви мали й тисячі наставників у Христї, та батьків небагато; бо в Христї Ісусї благовістєм я вас появив (зродив).

16 Благаю ж оце вас, будьте послїдувателями моїми.

17 Про се післав я до вас Тимотея, мою любу дитину і вірного в Господї, котрий вам нагадає про дороги мої в Христї, яко ж усюди у всякій церкві я навчаю.

18 Мов би не мав я до вас прийти, так розгордїли деякі.

19 Я ж прийду скоро до вас, коли Господь схоче, і розвідаю не слово розгордївших, а силу.

20 Не в слові бо царство Боже, а в силї.

21 Чого хочете? чи з лозиною прийти менї до вас, чи з любовю і духом лагідности?

1-е до коринтян 5

1 Звідусюди чути, що між вами перелюб, та такий перелюб, про який і між поганами не чувати, щоб хто жінку батька свого мав.

2 І ви розгордїли, а не лучче б сумувати вам, щоб вилучено з між вас такого, що дїло се робить?

3 Я ж бо, небувши між вами тїлом, а бувши духом, уже присудив, яко бувший (між вами), щоб того, хто так робить,

4 в імя Господа нашого Ісуса Христа, як зберетесь ви і дух мій силою Господа нашого Ісуса Христа,

5 видали такого сатанї на погибель тїла, щоб дух спас ся в день Господа Ісуса.

6 Не добре величаннє ваше. Хиба не знаєте, що трохи квасу все місиво заквашує.

7 Очистьте ж старий квас, щоб ви були нове місиво, яко ж ви й є безквасні, бо пасха наша, Христос, заколена за нас.