Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 4 (всего у книги 117 страниц)
12 І вродила Зелфа, рабиня Леїна, Яковові сина другого.
13 І каже Лея: Щасна я; бо дочки зватимуть мене блаженною. І дала йому імя: Ассер.
14 І пійшов Рубен під пшеничні жнива, та й знайшов любовні яблука на полї, та й принїс їх до Леї, матері своєї. Каже ж Рахеля до Леї: Дай менї любовних яблук сина твого!
15 Рече ж вона їй: Хиба се мала річ, що взяла єси мужа мого? Чи й любовні яблука сина мого віднїмеш? Каже ж Рахеля: Дак нехай переночує з тобою сьогоднї за любовні яблука сина твого.
16 Прийшов же Яков з поля ввечорі, і вийшла Лея зустріч йому, і каже: Мусиш увійти до мене; найняла бо я справдї тебе за любовні яблука сина мого. І переночував він з нею тієї ночи.
17 І послухав Бог Леї, і завагонїла вона, і вродила Яковові сина пятого.
18 І каже Лея: Дав менї Бог плату мою; бо оддала рабиню мою мужеві мойму. І дала йому імя: Іссахар.
19 І завагонїла знов Лея, і вродила сина шестого Яковові.
20 І каже Лея: Подарував менї Бог гостинця гарного, поважити ме мене муж мій; уродила бо йому шестьох синів. І дала імя йому: Себулон.
21 А потім уродила дочку, і дала імя їй: Дина.
22 І зглянувся Бог на Рахелю, і почув її Бог, і відчинив утробу їй.
23 І завагонївши вродила сина, і каже: Одняв Бог докір мій.
24 І дала імя йому: Йосиф, говорючи: Дай менї, Господе, й другого сина.
25 Сталося ж, як уродила Рахеля Йосифа, каже Яков Лабанові: Відпусти мене, нехай іду в домівку мою й на вкраїну мою.
26 Віддай жени й дїти мої, що за них парубкував тобі; ти знаєш роботу, що робив тобі.
27 Каже йому Лабан: Коли б знайшов я ласку в тебе! Вбачаю бо, що благословив мене Господь задля тебе.
28 І каже: Визнач плату свою в мене, я й дам тобі.
29 Каже йому: Ти знаєш, як я парубкував у тебе, і якою твоя скотина зробилась у мене.
30 Мало бо що було в тебе до мене, та й наросло багацько, і благословив тебе Господь з приходу мого. Тепер же коли менї дбати й про власну господу?
31 І каже: Що мушу тобі дати? Каже ж Яков: Не давай менї нїчогісїнько, аби вчинив, що скажу, знов пасти му вівцї твої й доглядати му.
32 Пройду я через усю отару твою сьогоднї, а й вилучу все переполасе й крапасте, і все чорне між вівцями, ни усе переполасе й крапаcте між козами, і се буде моя плата.
33 Так моя правда говорити ме за мене завтрашнього дня, як прийдеш давати плату мою. Усе непереполасе й не крапаcте між козами і не чорне між вівцями, мусить уважатись у мене за вкрадене.
34 Каже ж йому Лабан: Добре, нехай буде по слову твойму.
35 І повилучував того ж дня козли переполасі й крапасті, і усе, що мало біле в себе і все, що чорне між вівцями, та й пооддавав в руки синам своїм.
36 І поставив три днї ходи між собою й Яковом. Яков же пас остальнї вівцї Лабанові.
37 Узяв же Яков собі по цїпку зеленому тополевому, лїсковому й каштановому, та й помережив білими мережками, і луплячи повиявлював біле, що було на цїпках.
38 І клав цїпки, що помережив, у напувальні корита та в водяні ринви, як приходили отарі до водопійла, щоб вагонїли на водопійлї.
39 І вагонїли отарі перед цїпками, та й котились ягнятами й козенятами переполасими й крапастими.
40 Ягнята ж вилучав Яков і ставляв отарі лицем до переполасого і чорного в отарі Лабановій, й держав свої отарі окроме, і не ставляв укупі з Лабановими.
41 І сталося, як вагонїла лучча скотина, Яков клав цїпки перед очима в скоту в корита, щоб вагонїли між цїпками.
42 Як же гуляла скотина слабовита, не клав туди цїпків; тим робом слабовите було Лабанові, а лучче Яковові.
43 І збогатився чоловік безлїч, і було в його скотини много, і раби, і рабинї, і верблюди, й осли.
Буття 31
1 Перечув же Яков слова синів Лабанових, що мовляли: Узяв Яков усе, що було в батька нашого, і з того, що було в батька нашого, вбивсь у всю славу його.
2 І дививсь Яков на лице Лабанове, аж воно до його не таке, як перше.
3 Каже ж Господь Яковові: Вертайсь на батьківщину твою, і до роду твого, і буду з тобою.
4 Послав же Яков, і покликав Лею й Рахелю на поле, де були стада.
5 І каже їм: Бачу я лице батька вашого, що не таке до мене, як перше; Бог же панотця мого був зо мною.
6 І самі знаєте, що всьою снагою моєю працював я батькові вашому.
7 Батько ж ваш ошукав мене, і переміняв плату мою десять раз; та не попустив йому Бог ушкодити менї.
8 Як скаже було так: Пестрі будуть плата твоя; тодї котяться вівцї всї пестрими; як же скаже: Крапасті будуть плата твоя, тодї котяться всї вівцї крапастими.
9 Так одняв Бог усю скотину в батька вашого й дав менї.
10 І сталось того часу, як вівцї гуляли, зняв я очі мої й бачив уві снї: се, которі барани і козли спинались на вівцї й кози, були переполасі крапасті й рябі.
11 І рече менї ангел Божий уві снї: Якове! Я ж кажу: Ось я!
12 І рече: Споглянь лишень очима твоїми, та подивись: усї барани й козли, що спинаються на вівцї й кози, переполасі, пестрі й крапасті; вбачав бо я все, що Лабан тобі витворяє.
13 Я Бог з Бетеля, де намастив єси стовпа і обрікся єси менї словом. Тепер же встань, ізійди з сієї країни, та вертайсь на країну рідну.
14 І відказуючи Рахеля й Лея, сказали йому: Хиба є тутеньки нам частина й наслїддє в госпzдї, в батька нашого?
15 Хиба ж не за чужениць уважає нас він? Попродав бо нас і зажер срібло наше.
16 Бо все багатирство й слава, що відняв Бог у батька нашого, наше й дїток наших. Оце ж тепереньки все, що Бог рече, чини.
17 Зьнявся ж Яков, і посадив сини свої і жени на верблюди.
18 І позабирав усю скотину свою й усї добутки, що здобув у Падам-Арамі в Мезопотамії, щоб вертатись до Ізаака, батька свого в Канаан землю.
19 Як же відлучився Лабан стригти вівцї свої, покрала Рахеля ідоли в батька свого;
20 І викрався Яков несподївано Лабанові, Араміянинові, не сповістивши його про втеки.
21 І втїк сам з усїм своїм, і перебрів через річку й простував у Галаад гори.
22 Переказано ж Лабанові на третїй день, що Яков утїк.
23 І взявши сини й браттє своє з собою, здоганяв його семиденним погоном, та й наздогнав його на Галаад горах.
24 Прийшов же Бог до Лабана Араміянина ночною добою вві снї, і рече йому: Остерегайся звязуватись із Яковом.
25 І наздогнав Лабан Якова. Яков же поставив намети свої на горі, і Лабан отаборив браттє своє на Галаад горах
26 Каже ж Лабан Яковові: Що вкоїв єси? Про що викравсь єси потай мене, та позавозив дочки мої мов бранки?
27 Чого втїкав єси потай мене, та викравсь від мене, не сповістивши мене? Відпустив би тебе з покликами й пісьнями, з тимпанами й гуслями.
28 І не дозволив єси менї цїлувати внуки мої й дочки мої. Се ж учинив єси по дурному, вдїявши таке.
29 Тепер би мав я силу покарати тебе, та Бог отця твого вчора вночі рече до мене, словами: Остерегайся звязуватись із Яковом.
30 Нехай би ти пійшов геть томr, що тяжко зажуривсь по госпzдї отця твого, про що ж украв єси боги мої?
31 Відказав же Яков і рече до Лабана: Бо злякався, думаючи, що поодіймаєш дочки твої в мене і усе моє,
32 У кого ж ізнайдеш боги твої, той не жити ме на сьвітї. Перед нашою браттєю познавай, що твоє в мене, та й бери собі. Не знав же Яков, що Рахеля покрала боги.
33 Увійшовши ж Лабан у Яковів намет і в Леїну кущу, і в кущу двох рабинь, не знайшов. Увійшов же й у намет Рахелин.
34 Рахеля ж узяла ідоли, та й підложила під верблюдове сїдло, та й сїла на них. І обшарив Лабан усю кущу, та й не знайшов.
35 І каже батькові свойму: Не гнївись, панотченьку, що не можу встати перед тобою; бо звичайне женське в мене. Шукав же він та й не знайшов ідолів.
36 Прогнївився ж Яков і звязавсь у сварку з Лабаном: Яка провина моя? Який гріх мій, що вганяв єси так гаряче за мною?
37 Переглянув єси всї речі домові в мене, що ж ізнайшов єси з усїх річей дому твого? Поклади тутеньки перед браттєю твоєю й браттєю моєю, щоб розсудили між обома нами.
38 Двайцять років оце вже я з тобою. Вівцї твої й кози твої не звергали, і баранїв із отари твоєї не їв я.
39 Зьвіроїдини не принїс до тебе; із мого нїс я втрату сю; з мого власного вимагав єси, чи вхоплено в день, чи в ночі.
40 У день бо пекла мене спека, в ночі морозила холоднеча, і сон утїкав од очу в мене.
41 Так пробував я двайцять років у твоїй господї. Парубкував я чотирнайцять років задля двох дочок твоїх і шість років за вівцї твої, ти ж переміняв плату мою десять раз.
42 Коли б не Бог отця мого, Бог Авраамів, та не страх Ізааків був ізо мною, певно тепер в порожнї випустив би єси мене. Бідуваннє моє й працю рук моїх побачив Бог і докорив тебе вчора в ночі.
43 Відказав же Лабан, і каже до Якова: Дочки, мої дочки, і дїти, м й ї дїти, і скотина, моя скотина, і все, що видиш, то моє; що ж можу я заподїяти сим дочкам моїм або дїтям, що вони породили?
44 Оце ж нумо чинити умову, я й ти, і нехай він буде за сьвідка між мною й тобою.
45 І взявши Яков каменя, поставив його на спомин.
46 Каже ж Яков до браттї своєї: Назбирайте каміння. І назбирали каміння й зробили могилу і трапезували там на могилї.
47 І прозвав його Лабан Егар-Сагадута; Яков же прозвав його Галлед.
48 Каже ж Лабан до Якова: Ся могила, се сьвідок між мною й тобою. Тим і прізвище дано могилї Галлед.
49 І Мизпа від того, що Лабан сказав: Нехай вартує Господь між мною й тобою, як ми розійдемось різно одни з одним.
50 Коли зневажати меш дочок моїх або візьмеш над мої дочки жен, не чоловік буде між нами, нї! Бог сьвідок між мною й тобою.
51 І каже Лабан Яковові: Дивись на сю могилу і дивись на стовпа, що я поставив між мною й тобою.
52 Ся могила сьвідок і сей стовп сьвідок, що не перейду за сю могилу до тебе, і ти не перейдеш за сю могилу і за сього стовпа до мене на шкоду.
53 Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їх отця, суди між нами. І клявсь Яков страхом отця свого Ізаака.
54 І принїс Яков жертву на горі, і покликав браттє своє до вживання хлїба солї, і вживали хлїб сїль, та й обночувались на горі.
55 Уставши ж Лабан рано вранцї, цїлував сини й дочки свої і благословив їх, і рушив у дорогу, і вернувсь на займище своє.
Буття 32
1 І Яков те ж верстав путь свою, і зустьріли його ангели Божі.
2 Каже ж тодї Яков, зуздрівши їх: Се Божий полк, урочище те Маганаїм.
3 Послав же Яков посли поперед собою до Езава, брата свого в Сеїр землю, в Едом поле;
4 І наказав їм, говорючи: Такенькі мовляйте панові мойму Езавові: Так говорить раб твій Яков: У Лабана пробував я та й загаявсь там і досї.
5 І придбав я воли й осли, і вівцї, і раби, й рабині, і посилаю тепер тобі панові мойму, звістку, щоб запобігти ласки твоєї в очах твоїх.
6 І вернулись посли до Якова, говорючи: Ходили ми до брата твого Езава, і се він сам іде на зустріч тобі, і чотири ста чоловіка з ним.
7 Злякався ж Яков вельми, і був у турботї; і подїлив людей, що були з ним, і вівцї, й воли, й верблюди на два коші.
8 І каже сам собі: Як наступить Езав на один кіш і побє його, тодї другий кіш пійде втеком.
9 Каже ж Яков: Боже отця мого Авраама й отця мого Ізаака, Господе, ти що заповідав менї: Вертайсь у рідну землю твою та до родини твоєї, і я таланити му тобі,
10 Не заробив я нїже всїх тих благ і всієї вірностї тієї, що виявив єси рабові твойму; з палицею бо сією перебрів я сю Йордань, а тепер виріс у два коші.
11 Визволь мене, благаю тебе, з рук брата мого, з рук Езава! Боюсь бо, щоб не прийшов та не вбив мене, матері із дїтками.
12 Ти ж глаголав єси: Благо тобі сотворю, і вчиню імя твоє яко пісок морський, що не злїчити його задля многостї.
13 І переночував там тієї ночі. І взяв із того, що прийшло йому в руки, гостинця Езавові, братові свойму.
14 Кіз двістї, а козлів двайцятеро, овечок двістї, а баранів двайцятеро,
15 Верблюдиць дійних двайцятеро з їх жеребятами, та корів сорок, та бугаїв десятеро, ослиць двайцятеро, і десяток ослів.
16 І приручив їх рабам своїм, усяке стадо окроме, і звелїв рабам своїм: Гонїтесь бридьма через річку, та чинїте прогалину між стадом і стадом.
17 І звелїв первому, говорючи: Як тебе зустьріне брат мій Езав, та спитає в тебе говорючи: Чий єси, і куди йдеш, і чиє се перед тобою?
18 Кажи: Раба твого Якова. Се подарунок панові мойму Езавові. Ось він і сам позад нас.
19 І звелїв другому й третьому, й усїм, що гнались із стадами. Сими словами мовляйте Езавові, як зустьрінете його,
20 І кажіть: Ось раб твій Яков і йде за нами. Бо каже сам собі: Вгамую його подарунками, що йдуть поперед мене, а потім побачу лице його. Може прийме мене.
21 Так ійшли дарунки поперед його. Сам же переночував ту ніч у коші.
22 Уставши ж тієї ночі, узяв обидві жени свої, і обидві рабинї, й одинайцятеро синів своїх, і перейшов бридьма брід Ябок.
23 І взяв їх, і перебрів річку, і перевів усе, що мав.
24 Остався ж Яков один, і боровсь із ним хтось, аж покіль обутьріло;
25 Вбачаючи ж, що не подужа його, ударив його по стегну, по суставу, і потерпів у Якова стегенний сустав, як боровсь із ним.
26 І каже той: Пусти мене; бо вже день зоріє. Яков же каже: Не пущу; мусиш благословити мене.
27 Рече ж йому: Як на імя тебе? Він же каже: Яков.
28 І рече йому: Від тепер буде тобі імя не Яков, а Ізраїль; ти бо з Богом боровсь і над людьми брати меш гору.
29 І поспитав Яков його, і каже: Повідай менї, як на імя тебе звати? Про що питаєш, яке моє імя? І благословив його там.
30 І приложив Яков тому врочищу прізвище: Пенуель, баслЇив бо я Бога лицем до лиця, тай вирятувалась душа моя.
31 Засяло ж йому соньце, як прийшов за Пенуель; він же кульгав на стегно.
32 Тим же то й тепер не їдять сини Ізраїлеві жили, що на составі бедра, тому, що боровшийся зрушив жилу на составі бедра Якова.
Буття 33
1 Споглянувши ж Яков очима свої– ми, постеріг, се ж Езав, брат його, йде, і чотири ста чоловіка з ним. І роздїлив дїток Леї, Рахелї і двох рабинь.
2 І поставив обидві рабинї зпереду, Лею ж і дїти її позаду, а Рахелю з Йосифом, дальш усїх, на посьлїдку.
3 Сам же прийшов перше них, і вклонивсь до землї сїм раз, перше нїм приступив до брата свого.
4 І прибіг Езав зустріч йому, і обняв його, та й припав йому на шию, і поцїлував його; і плакали обидва.
5 І спогляне Езав, і побачив жени й дїти, й каже: Що ж сї в тебе? Він же каже: Дїти, що дарував Бог рабові твому.
6 І приступили рабинї й дїти їх, і вклонились.
7 І приступила Лея те ж із дїтьми своїми й уклонились; потім же приступив Йосиф і Рахеля й уклонились.
8 І каже Езав: Про що ж у тебе всї цї полки, що я з ними зустрівся? Він же каже: Щоб ізнайшов раб твій милість ув очах в мого пана.
9 Каже ж Езав: У мене доволї, брате, держи своє про себе самого.
10 І каже Яков: Коли знайшов я ласку в очах твоїх, прийми гостинцї з руки моєї тому, що побачив я лице твоє, як би хто побачив лице Боже, і що був єси прихилен до мене.
11 Прийми благословеннє моє, що я принїс тобі, бо мене Бог благословив, і всього доволї в мене. І присилував його, і взяв він.
12 І каже: Рушаймо в дорогу. Я пійду попереду.
13 Каже ж йому: Пан мій знає, що дїтки в мене маленькі, а вівцї й корови кітні й тїльні; як же пожену їх один день, занапащу всю скотину.
14 Нехай пан мій іде попереду раба свого, я ж пійду повагом, дивлячись по сназї худоби, що йти ме передо мною, і як пійде дїтвора, поки прийду до пана мого в Сеїр.
15 І каже Езав: Оставлю ж із тобою кілька людей моїх. Він же каже: Про що воно? Аби знайшов я ласку в очах пана мого.
16 Вернувся ж Езав того дня на свою путь у Сеїр.
17 А Яков мандрував далїй у Суккот і побудовав собі домівку, а скотинї своїй поробив кущі. Тим і проложено прізвище врочищу тому Суккот.
18 І дойшов щасливо Яков до городу Сихему, що в Канаан землї, вернувшись із Мезопотамиї, та й отаборився перед городом.
19 І купив частину поля, де отаборивсь, у синів Геммора, отця Сихемового, за сто срібняків.
20 І поставив там жертівника, та й призвав імя Господа Бога Ізраїлевого.
Буття 34
1 Вийшла ж Дина, дочка Леїна, що вродила Яковові, спізнатись із дочками тієї країни.
2 І побачив її Сихем, син Геммора, Евеяненка, князя тієї країни, та й взяв її, і лїг із нею, і насилував.
3 І прихилилась душа його до Дини, дочки Якова, і влюбив дївицю, й промовляв до неї прихильно.
4 Каже ж Сихем до Геммора, батька свого, говорючи: Возьми менї дївицю сю за жену.
5 Яков же чув, що збезчестив Гемморенко Дину дочку його, сини ж його та були з його скотиною в полї, і мовчав Яков аж покіль прийшли вони.
6 Вийшов же Геммор, отець Сихемів до Якова на поговорку з ним.
7 Сини ж Яковові поприходили з поля, і, почувши про се, досадували вони і були в великому жалю, що він зробив безум ув Ізраїлї, лїгши з дочкою Якововою, чого не годилось чинити аж надто.
8 І розмовляв із ними Геммор говорючи: Сихемові, синові мойму, поривало душу до вашої дочки. Оддайте ж її за жену йому.
9 І своячтесь із нами; дочок своїх давайте нам, а дочок наших беріте собі.
10 І сїдайте осадами з нами, і наша країна буде перед вами. Сїдайте осадами й торгуйте і здобувайтесь на добро в їй.
11 Каже ж ото Сихем до батька й до братів її: Дайте менї знайти ласку в очах ваших, і що ви скажете менї, дам.
12 Вимагайте над звичай віно й подарунки; дам, скільки скажете менї, аби оддали дївицю заміж.
13 Відказали ж сини Яковові Сихемові та Гемморові, батькові його, зрадливо; а мовляли так тим, що він осоромив Дину, сестру їх.
14 От і кажуть їм: Неможлива се річ оддати сестру нашу такому, що необрізаний; се ж бо докір нам був би;
15 Тілько тодї поєднаємось і осядемось із вами, коли будете такі, як ми, і обріжете ввесь музький пол.
16 І оддавати мемо наші дочки вам, і брати мемо ваших дочок собі, і седіти мем осадами з вами, і зробимось одним народом.
17 Коли ж не послухаєте нас, тодї візьмемо дочку нашу та й пійдемо собі.
18 І вподобав слова їх Геммор та Сихем Гемморенко.
19 І не гаявсь молодик зробити се, закоханий бо був у Якововій дочцї, а поважали його над усю родину в отця його.
20 Прийшов же Геммор та Сихем Гемморенко до царини мїста їх, і розмовляли з мужами громадськими, говорючи:
21 Люде сї в ладу з нами, тим нехай сїдають осадами в нас на країнї, да й торгують у їй; бо наша країна простора геть про них. Берімо дочок їх собі і оддаваймо дочок наших їм.
22 Тілько тодї згоджуються з нами, щоб осїстись із нами і єдинитись із нами, коли все музьке між нами та буде обрізане, як вони обрізані.
23 І стада їх, і майно їх, всяка скотина їх хиба не наші? Оце ж поєднаймось із ними, дак і осядуться з нами.
24 І послухали Геммора та Сихема Гемморенка всї, що виходили за царину міську, і пообрізувалось усе музьке між ними.
25 Сталося ж на третїй день, як недугували вони, два сини Яковові, Симеон та Левій, брати Дининї, взяли кожен меча свого, та ввійшли в город, та й повбивали все музьке.
26 Геммора ж та Сихема Гемморенка постинали мечом, і взяли Дину з господи Сихемової, та й пійшли геть.
27 Сини ж Яковові ввійшли до побитих, та й розграбили город; бо в йому обезчещено Дину, сестру їх.
28 І вівцї їх, і товарину їх, і осли й усе, що було в містї, і все, що було на полї, позабирали.
29 А все майно їх, і всю малечу їх, і жінок їх позаймали в полонь, і пожакували все, що було в городї по господах.
30 Каже ж Яков до Симеона і Левія: Ненавидним зробили ви мене серед осадників сієї країни, серед Канаанїїв і Ферезіїв; я ж малий лїчбою, так вони скупляться до купи проти мене, та й убють мене, і я загину, і вся родина моя.
31 Вони ж кажуть: Хиба він за ледащицю вважав сестру нашу?
Буття 35
1 Рече ж Бог до Якова: Уставши, пі– діймайсь до Бетеля, та й осядься тамо, і сотвори там жертівника Богу, що явився тобі, як утїкав єси од Езава, брата твого.
2 Каже ж Яков домові свому й усїм, що були з ним. Повикидайте боги чужі, які є в кого з вас, та й очищайтесь і поперемінюйте одїж свою.
3 Та вставаймо й підіймаймось у Бетель, та поставимо там жертівника Богу, що послухав мене в день бідування мого, та й був зо мною в дорозї, що верстав я.
4 І видали Яковові богів чужих, що були в руках їх, і сережки, що були в ушу їх, і сховав їх Яков під дубом, що під Сихемом.
5 І помандрували вони, і був страх Божий на містах круг їх, і не вганяли за синами Якововими.
6 Прийшов же Яков у Луз, що в Канаан землї, се єсть Бетель, він і ввесь люд його, що були з ним.
7 І поставив там жертівника; і проложив тому врочищу прізвище Ель-Бетель, там бо явивсь йому Бог, як утїкав од Езава, брата свого.
8 Умерла ж Дебора, мамка Ребечина, і поховали її під дубом і проложили йому прізвище Аллон-Бакут, дуб голосїння.
9 Явився ж Бог Яковові знов, як прийшов із Мезопотамиї, і благословив його.
10 І рече йому Бог: Імя твоє не звати меться вже Яков, нї! Ізраїль буде імя твоє. І дав йому прізвище Ізраїль.
11 Рече ж йому Бог: Я Бог всемогущий. Бувай плодющий і намножуйся. Народи і купа народів будуть із тебе, і царі з чересел твоїх вийдуть.
12 І землю, що дав Авраамові й Ізаакові, тобі віддам, і насїнню твойму по тобі дам землю сю.
13 Знявся ж Бог від його, від урочища, де розмовляв із ним.
14 І поставив Яков стовпа на врочищі, де він розмовляв із ним, стовпа камяного та й злив на його ливною жертвою, і злив олії на його.
15 І проложив Яков прізвище врочищу тому, де розмовляв із ним Бог, Бетель.
16 І рушили вони з Бетеля, і було вже не далеко до Евфрата і настигла Рахелю родїльня мука, і мала вона породи важкі.
17 Сталося ж, як вона мала важкі породи, каже їй баба сповитуха: Крепись; бо й се буде в тебе син.
18 Сталося ж, як покидала її душа, умірала бо, дала йому імя Бенонї, болюча дитина, отець же дав йому імя Бенямин, щасна дитина.
19 Умерла ж Рахеля, і поховано її на шляху до Евфрата, се єсть Бетлегем.
20 І поставив Яков стовпа над гробом її. Се стовп на Рахелиному гробу по сей день.
21 Помандрував же Ізраїль і напяв намета свого за Мигдаль-Єдером.
22 Сталося ж, як осївсь Ізраїль на тій країні, прийшов Рубен та й лїг із Билгою, батьковою наложницею. І дочувсь про се Ізраїль. Було ж синів у Якова дванайцятеро.
23 Синове Леїні: Рубен, первенець Яковів, та Симеон, та Левій, та Юда, та Іссахар, та Зебулон.
24 Синове Рахелині: Йосиф та Бенямин.
25 Синове Балли, рабинї Рахелиної: Дан та Нефталїй.
26 Синове Зелфи, рабинї Рахелиної: Гад і Ассер. Се синове Яковові, що понароджувались йому в Мезопотамії.
27 Прийшов же Яков до Ізаака, отця свого, в Мамрійщину, в Киріят-Арбу, се Геброн, де пробував Авраам та Ізаак.
28 Було ж Ізаакові сто і вісїмдесять год.
29 І розлучивсь Ізаак із душею й умер, і прилучивсь до роду свого, старий, нажившись на сьвітї. І поховали його Езав та Яков, синове його.
Буття 36
1 Се ж родопись Езавова, він же Едом.
2 Езав побрав собі жени із дочок Канаанських, Аду дочку Єлона Хетяненка, т"7"> Оголибаму, дочку Ани, сина Зибеона Евеяненка.
3 Та Басмату Ізмайлову, сестру Небайотову.
4 Ада ж уродила Езавові Єлифаса; Басмата вродила Регуїла.
5 Оголибама ж уродила Єгуса та Єглома та Корага. Се сини Езавові, що народились йому в Канаан землї.
6 І позабирав Езав жени свої, та сини свої, та дочки свої, і всї раби в госпzдї своїй, і скотину свою, й усе підуючне своє, і всї статки свої, що придбав у Канаан землї, та й помандрував Езав з Канаан землї, від брата свого Якова, у Сеїр землю.
7 Були бо майна їх більші над те, щоб кочувати вкупі, і країна, де пробували вони, не зносила їх задля скотини їх.
8 Осївся ж Езав на Сеїр-горах; Езав, він же Едом.
9 Се ж родопись Езава, праотця Едомеїв на Сеїр-горах.
10 Ось імення в синів Езавових: Єлифас, син Басмати, жінки Езавової.
11 У Єлифаса ж були синове: Теман, Омар, Зефо, Гаєтам та Кенас.
12 Тимна ж була наложниця Єлифаса, Езавенка, і вродила Єлифасові Амалика. Се синове Ади, жони Езавової.
13 І ось синове Рагуїла: Нахат і Серах, Шамма і Миза. Се синове Басмати, жони Езавової.
14 А се були синове Оголибами, дочки Ани, сина Зибеона, жінки Езавової. Вродила вона Езавові Єгуса та Єглома та Корага.
15 Се були дуки в синів Езавових. Синове Єлифаса, первеньця Езавового: дука Теман, дука Омар, дука Зефа, дука Кенас,
16 Дука Кораг, дука Гатам, дука Гайфас, дука Амалик. Се дуки Єлифасові в Едом землї. Се сини Адині.
17 А се сини Рагуїла Езавенка: дука Нахат, дука Серах, дука Шамма, дука Миза. Се дуки Рагуїлові в Едої. землї. Се синове Басмати Езавихи.
18 Се ж синове Оголибами Езавихи: Дука Єгус, дука Єглом, дука Кораг. Се дуки Оголибами, дочки Ани, жінки Езавової.
19 Се сини Езава, і се дуки їх. Він Едом.
20 Се ж сини Сеїра Горієнка, що седїли осадами в тій країнї Лотан, та Собаль, та Зибеон, та Ана.
21 Та Дишон, та Єзер, та Дишан. Се дуки Горійські в синів Сеїрових в Едом землї.
22 А синове Лотанові були: Горій та Гемам, а сестра Лотанова: Тимна.
23 А се синове Собальові: Алван, Манагат, та Ебаль, Сефо та Онам.
24 А се синове Зибеонові: Ая та Ана. Се той Ана, що знайшов гарячі жерела в степу, пасучи осли Зибеонові, батьківські.
25 А се синове Анині: Дишон і Оголибама, дочка Анина.
26 Се ж синове Дишонові: Гемдан, та Єшдан, та Ітран, та Керан.
27 Се ж синове Єзерові: Билган, та Саван, та Акан.
28 Се ж синове Дишанові: Уз та Аран.
29 Се ж дуки в Горіїв: дука Лошан, дука Собаль, дука Зибеон, дука Ана;
30 Дука Дишон, дука Єзер, дука Дишан. Се дуки в Горіїв після дуків їх у Сеїр землї.
31 А се царі, що царювали в Едом землї, перш нїж царював там який царь в Ізраїлї.
32 Царював у Едомі Бела Бейоренко; прозивався ж город його Динхаба.
33 Умер же Бела, і царював намість його Йобаб Серахенко із Бозри.
34 Умер же Йобаб, і царював намість його Гусам із Теман землї.
35 Умер же Гусам, і царював намість його Гадад Бедаденко, що побив Мидіяніїв на полї Моаб, а город його прозивавсь Авит.
36 Умер же Гадад, і царював намість його Самла із Мазреки.
37 Умер же Самла, і царював намість його Савул із Рехобота над рікою.
38 Умер же Савул, і царював намість його Бааль-Ганан Ахборенко.
39 Умер же Бааль-Ганан Ахборенко, і царював намість його Гадар; город же його прозивали Пакгу, а жінку його Мегетабееля, дочка Матреда, дочки Мезагаба.
40 А се ймення дуків Езавових по родинах їх, по врочищах їх, по прізвищах їх: Дука Тимна, дука Алва, дука Єтет.
41 Дука Оголибама, дука Єла, дука Пинон.
42 Дука Кенас, дука Теман, дука Мибзар,
43 Дука Магдієль, дука Ірам. Се дуки в Едомі, по оселях їх, по врочищах їх. Се Езав, прайотець Едомів.
Буття 37
1 Осївся ж Яков на країнї, де пробував отець його Ізаак, у Канаан землї.
2 Се ж родопись Якова: Як було Йосифові сїмнайцять років, пас він вівцї з браттєм своїм, та був ще недолїтком між синами Балли та Зелфи, жен отця свого. І доводив Йосиф речі їх ледачі до панотця свого.
3 Яков же любив Йосифа над усї сини свої; бо родивсь у старощах його, і справив йому одїж квіччасту, рукавчату.
4 Вбачаючи ж браттє його, що любить його батько над усї сини свої, зненавидїли його, і тяжко їм було промовляти до його мирно.
5 Бачив же Йосиф сон і росказав браттї своїй.
6 І каже їм: Послухайте лишень сна сього, що я бачив.
7 Здавалось бо, нїби вяжемо снопи серед поля; аж ось встав мій сніп, да й стоїть: ваші ж, бачся, снопи постали навкруги, та й уклонились мойму снопові.
8 Сказали йому браттє його: Чи то ж бо справдї царювати меш над нами. Та й зненавидїли його ще й надто за сни його і за слова його.
9 Побачив же сон другий, та й повідав його браттю свойму, і каже: Ось бачив ще сон, і здавалось, нїби соньце й місяць й одинайцятеро зір уклонились менї.
10 І росказав отцеві свойму й браттю свойму. І докорив йому панотець його, каже йому: Що се за сон такий тобі приснивсь? Чи то ж бо се прийдемо, я й мати твоя й браттє твоє, вклонитись тобі до землї?
11 Позавидували ж йому браттє його, панотець же його завважив слово се.
12 І погнались брати його з отецькими вівцями в Сихем.
13 І каже Ізраїль до Йосифа: Чи не пасуть браттє твоє в Сихемі? Іди навідайся до них. Каже ж йому: Готов!
14 Каже ж йому: Іди, синку, та наглянь, чи все гаразд у браття твого, чи все гаразд між вівцями, і принеси вістку. Та й послав його з Геброн долини, і прийшов у Сихем.
15 І стьрів його чоловік якийся, аж він блукає по полю. Питає ж його чоловік: Чого шукаєш?
16 Він же каже: Браття мого шукаю. Повідай, де пасуть.
17 Каже ж йому чоловік: Погнались ізвідсї; чув бо, як мовляли: Поженимось у Дотан. І пійшов Йосиф слїдом за браттєм своїм, і зустьрів їх у Дотанї.
18 Загледїли ж його оддалеки, перш нїж наближився до них, і змовились на його, щоб убити його.
19 Каже ж брат до брата: От сновидець той ійде.
20 Нумо вбємо його та вкиньмо в який колодязь, та й казати мемо: Зьвір лютий пожер його; от і побачимо, що станеться з тих снів його.
21 Чуючи ж се Рубен, одняв його з рук у ѻиїх, та й каже: Не губімо душі.
22 Каже ж Рубен: Не проливайте крові, а вкиньте в степовий колодязь, руки ж не кладїть на його; се, щоб визволити його з рук у них, та й оддати панотцеві.
23 І сталось, як прийшов Йосиф до браття свого, стягли з Йосифа одїж його квіччасту рукавчату, що була на йому.
24 І взяли його, та й укинули в колодязь; колодязь же сухий був, води не було.
25 І сїли попоїсти, коли ж глянуть, ідуть подорожні Ізмайлитяне від Галааду з верблюдами своїми, везучи бурштин, бальзам та ладан в Египет.
26 Каже ж Юда до браття свого: Що за користь, як убємо брата нашого та й потаїмо кров його.
27 Ходїмо, продаймо його Ізмайлитянам; руки ж наші не будуть на йому, бо він брат наш і тїло наше. І вдовольнились браттє його.
28 І йшли мимо купці Мидіянські; і витягли вони Йосифа з колодязя, і продали Йосифа Ізмайлитянам за двайцять срібняків; і поведено Йосифа в Египет.
29 Вернувся ж Рубен до колодязя, аж Йосифа нема в колодязї, і розірвав одїж свою.
30 І прийшов до браттї своєї й каже: Хлопця нема, а я, куди менї теперенькі йти?
31 Узяли ж вони одежу Йосифову, і закололи кізлика, та й помазали одежу кровю;
32 І послали одежину квіччасту рукавчату, і принесено її до батька, і казали: Се ми знайшли; познавай, чи се одежа сина твого, чи нї.
33 І впізнав, і каже: Одежа сина мого! Зьвір лютий іззїв його, зьвір ухопив Йосифа.
34 І розірвав Яков одїж свою, і нагорнув на чересла свої веретище, і плакав по синові свойму днї многі.
35 Посходилися ж усї його синове й дочки розважати його, та не слухав розважання говорючи: Пійду до сина мого сумуючи на той сьвіт у землю. Так убивався по йому батько його.
36 Мидіянії ж продали Йосифа в Египтї Потифарові, дворянину Фараоновому, гетьманові прибічників його.
Буття 38
1 І сталось того часу, Юда відлучивсь од браття свого, та й присусїдивсь до одного Адуламця, на прізвище Гіра.
2 І побачив там дочку одного Канаанця, його імя Шуа, і взяв і ввійшов до неї.
3 І завагонївши вродила вона сина, і дала йому імя Гер.
4 І завагонївши знов, уродила сина, і дала йому імя Онан.
5 І завагонївши знов уродила ще сина, і дала йому імя Села. І був Юда у Кезїбі, як вона роджала.
6 І взяв Юда жінку Герові, первенцеві свойму, на імя Тамара.
7 Був же Гер первенець Юдин, ледачий ув очу в Господа, і вбив його Господь.
8 Каже ж Юда Онанові: Увійди до братової жінки, та оженись із нею, яко дївер, і возстав сїмя братові твойму.