Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 79 (всего у книги 117 страниц)
12 Допрошуються в матерей своїх: хлїба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона.
13 Як менї озватись до тебе, з чим твоє, дочко Ерусалимська, зрівняти горе? до кого приложити менї тебе, щоб тебе розважити, дївице-дочко Сионова? рана бо твоя, мов те море, широка; хто здолїє загоіти її?
14 Пророки твої віщували тобі пусту неправду, не розкривали твого беззаконства, щоб запобігти твойму лихолїттю; вони оповіщали тобі видива ложні, що довели тебе до вигону (з краю).
15 Плещуть руками над тобою всї мимойдучі; з посвистом кивають головами над дочкою Ерусалимською, приговорюючи: Се ж то той город, що його величали найбільшою красою, радостю всієї землї?
16 А вороги твої пороззівляли пащі свої, свищуть та скрегочуть зубами, договорюючи: От ми таки проглинули його; сього ж дня ми й ждали, та таки дождали-узріли!
17 Що був призначив, те й довершив Господь; спевнив своє слово, що давно вирік; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, піднїс високо вгору рога противників твоїх.
18 З серця покликають вони до Господа: Ти муре дочки Сионської! проливай потоком сльози днями й ночами, не давай собі впину, не затулюй війок твоїх!
19 Вставай, голоси всю ніч, з початком кожної стражі нічної; виливай водою серце твоє перед лицем Господа; здіймай до його руки твої про життє дїток твоїх, що помирають голодною смертю по углах усїх улиць твоїх.
20 О, зглянься, Господи! кому ти вчинив таке, щоб матери з'їдали плод свій, немовлят, ними виплеканих? щоб убивано в сьвятинї Господнїй сьвященника й пророка?
21 Дїти й сивоволосї лежать на землї по улицях; дїви мої й молодцї мої від меча полягли; ти вбивав їх у день гнїву твого, мордував без милосердя.
22 Ти поскликав, наче на празник, всї страшила на мене; в день гнїву твого, Господи, нїхто не врятувався, нїхто не вцїлїв; тих, що я згодувала, виховала, ворог мій вигубив.
Плач Єремiї 3
1 Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;
2 Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.
3 Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;
4 Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;
5 Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;
6 Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;
7 Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;
8 Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;
9 Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.
10 Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, – левом у сховищу;
11 Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;
12 Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;
13 Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.
14 Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.
15 До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;
16 Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.
17 Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
18 І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
19 О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
20 Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
21 Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
22 Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
23 Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!
24 Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.
25 Благий Господь до тих, хто надїється на його, – до душі, що його шукає.
26 Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.
27 Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);
28 (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;
29 А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;
30 Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;
31 Бо не на віки Господь покидає;
32 Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;
33 Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,
34 А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,
35 Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,
36 Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?
37 Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!
38 Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?
39 Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.
40 Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;
41 Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):
42 Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;
43 Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;
44 Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;
45 Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.
46 Отворили на нас роти свої всї вороги наші.
47 Страх і яма, опустошеннє й погибель – се наша доля.
48 Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.
49 Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,
50 Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.
51 Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.
52 Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;
53 Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.
54 Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!
55 І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:
56 Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!
57 Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!
58 Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.
59 Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!
60 Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.
61 Ти чуєш, Господи, їх наругу, – всї їх підходи під мене,
62 (чуєш) Бесїди противників мо– їх і безнастанні хитрощі їх проти мене.
63 Глянь, чи вони седять, чи встають, – про мене в них все – глумлива пісня.
64 О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;
65 Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;
66 Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!
Плач Єремiї 4
1 Як потемнїло те золото, змінилось золото найлїпше! каміннє з сьвятинї роскидане по всїх роздорожжях.
2 Поважні синове Сионові, дорогі, як найчистїйше золото, – вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських!
3 І потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсицї в пустинї;
4 У немовлятка язик од згаги до піднебіння прилипає; їсти просять дїти, та нїхто їм не дає.
5 Хто їдав страви солодкі, умлїває з голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною.
6 Кара за безбожність дочки народу мого більша над покараннє Содоми: її бо стручено в хвилинї й руки людські не дотикали її.
7 Сієї ж князї були над снїг чисті, над молоко білі; тїло в них було румяне, немов ті коралї, й над сапфир сияло;
8 А нинї лице їх чорнїйше над усе чорне, не познають їх на улицї; кожа в них до костї прилипла, зосхла, мов та деревина.
9 Щасливійші ті, що від меча гинуть, нїж ті, що гинуть голодною смертю; сесї бо тануть поволи, побивані недостачею плодів земних.
10 Руки добросердних жінок варили дїток своїх, щоб мати з них їжу під час погибелї дочки народу мого.
11 Ізогнав Господь гнїв свій, вилив досаду гнїву свого, й запалив огонь на Сионї, що пожер його до підвалин.
12 Не вірили царі землї й усї осадники земель, що ворог завзятий ввійшов у ворота Ерусалимські.
13 А все се за гріхи ложних пророків його, за беззаконства сьвященників його, що за їх приводом проливано кров праведників.
14 Тепер вони, мов слїпі, улицями блукали, осквернювались кровю, так що не можна було приторкнутиснн до їх одежі.
15 Уступайтесь! Нечистий! у слїд їм кричали; уступайтесь, уступайтесь, не приторкайтесь! і вони, зворушені, ховались; а між людом говорили: Вже їх не буде!
16 (загнїване) Лице Господнє порозсїває їх; уже він не зглянеться на них, за те, що вони не вважали на сьвященників, над старими не милосердувались.
17 Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати.
18 А вони, знай, підглядали ступні наші, так що ми не могли безпечно й по улицях ходити. О, близько конець наш, днї наші скінчились; так, се прийшов конець наш.
19 Ті, що нас гнали, летїли хутше орлів під небом; гнались за нами по горах, ставляли засади в пустинї.
20 Дух наш живущий, помазанник Господень, попав у їх яму, – той, що про його мовляли ми: Під його тїню жити мем тихо посеред народів.
21 Радуйся, дочко Едомова, веселися, ти, що живеш там у землї Уз! прийде й до тебе чарка, і ти впєшся, й ти будеш обнажена.
22 Дочко Сионова! кара за беззаконства твої скінчилась; більш у полонь ти зайнята не будеш; твої ж провини, дочко Едомова, Господь навідає й виявить гріхи твої.
Плач Єремiї 5
1 С погадай же, Господи, що з нами сталось; зглянься, подивися на пониженнє наше!
2 Наше наслїддє досталось невірам, доми наші – чужим чуженицям;
3 Ми сироти – безбатьченки; матері наші – вдовицї.
4 Власну воду ми пємо за гроші, дрова наші здобуваєм за плату.
5 Нас поганяють, бючи в потилицю, а в роботї нема нам відпочинку.
6 І до Египту ми й до Асо Ёура руку по хлїба шматок простягаєм.
7 Наші батьки провинили, та їх нема вже, ми ж двигаємо кару за їх беззаконства.
8 Раби вередують над нами, та й нїкому вирвати з рук їх.
9 В небезпецї перед мечем ми хлїб наш по степу здобуваєм.
10 Скіра на нас, наче в печі, счорнїла від пекучої голоднечі.
11 Наших жінок безчестять у Сионї, дївчат – в городах Юдейських.
12 Князї повішані їх руками, лиця старшин у зневазї.
13 Молодики наші жорнами мелють, недолїтки падуть під ношами дров.
14 Старцї вже в воротях не засїдають, паробки не сьпівають.
15 Радощів серце вже наше не знає, наші танцї в жалощі змінились.
16 Із голови в нас вінки поспадали, горе нам, що ми провинили!
17 От чому серце в нас ниє, от чого в нас ув очах потемнїло!
18 Ой попустїли вершини Сионські, хиба шакалі ходять по них.
19 Господи! ти пробуваєш во віки; твій престол стоїть з роду до роду.
20 Чом же ти позабув нас, чом покинув нас на так довгий час?
21 О, приверни нас до себе, Господи, а ми привернемось; понови днї наші, як се зпершу було!
22 Чи то ж се зовсїм ти нас відцурався, прогнївився на нас без міри?
Езекiїль 1
1 Сталось у трийцятому роцї, у четвертому місяцї, на пятий день місяця, як був я між полонянами над Ховар-річкою, одверзлись небеса, й я побачив видива Божі.
2 На олятий день місяця – се був пятий рік після того, як одведено царя Йоакима в неволю -
3 Надійшло слово Господнє до Езекиїла Вузієнка, сьвященника, в Халдейській землї, при Ховар-річцї, й зійшла на його сила Господня.
4 Бачив же я – схопився завірухою вітер від півночі, знялась величезна хмара й клубом огонь, та проміннє навкруги його, а з середини його, наче блискуча мідь ув огнї,
5 А з него показалась подобина чотирьох зьвірят; вид же їх був такий: образ їх був чоловічий.
6 І в кожного було чотирі обличчя, і в кожного – четверо крил.
7 А ноги в їх були прості, а ступнї в їх були, як у телця, й бризькали вони іскрами, як розпалена мідь бризькає.
8 А під крильми в їх із чотирьох боків були людські руки; й обличчя у них і крила в них – у всїх чотирьох.
9 А крильми торкались вони одно до одного; обличчя й крила в їх не повертались, як ійшли вони: кожне простувало перед себе.
10 Подоба обличь їх: – зпереду було лице людське, правобіч – лице левине, лївобіч – лице бичаче в усїх чотирьох, понад тими – лице орлове в усїх чотирьох;
11 І лиця їх і крила їх угорі були роздїлені, та в кожного по двоє крил сходилось одно з одним, а двоє вкривали тїло їм.
12 І йшли вони, кожен у сторону перед себе; куди поривав їх дух, туди й ійшли вони; йдучи ж, не повертались.
13 А вид тих животин був, наче жар огняний, як смолоскипи; огонь ходив між тими животинами сюди й туди, й блищав огонь вельми ясно, й вилїтали з огню блискавки.
14 І ввихаллись животини сюди й туди, наче блискавиця мигає.
15 І придивлявся я тим животинам, аж ось – на землї коло тих животин по одному колесу перед чотирьома лицями їх.
16 І були колеса видом і роботою, наче блискучий хризолит, і всї четверо були однаковісїнькі, а по вигляду їх і по спорудї здавалось, неначе одно колесо було в другому колесї.
17 А йдучи, йшли вони на чотирі боки; не звертали на бік, ідучи.
18 Обіддє ж їх – високе й страшне, й було повно очок в обіддї навкруги в усїх чотирьох.
19 І як ійшли животини, так ійшли й колеса коло їх, а як вони здіймались угору від землї, здіймались і колеса.
20 Куди хотїв ійти дух, туди йшли й вони, й здіймались колеса заразом із ними; дух бо тих животин був у колесах.
21 Коли ті йшли, так ійшли й колеса, а як ті стояли, то стояли й вони, як же ті здіймались від землї, здіймались і колеса заразом із ними; бо дух животин був у колесах.
22 А над головами в животин була подобина твердинї, блискуча, як подобина пречудного кришталю, що понад головами в їх розпростирався.
23 А під твердинею розпростирались їх крила, просто одно до другого, й в кожної було їх по двоє, що вкривали їм тїло.
24 І як вони йшли, чув я шум їх крил, нїби бурханнє великої води, неначе грім Всемогучого, голосний шум, як се гуде в військовому таборі; а коли вони з'упинялись, то крила спускали.
25 Бо як давався чути голос з понад твердинї, що була над головами в їх, тодї вони з'упинялись і опускали крила.
26 А понад твердинею, що була над головами в їх, була подобина престолу, з вигляду, як би з каменя сафиру, а над подобинею престолу видко було подобину чоловіка, що седить на йому.
27 І видїв я наче палаючу мідь, як огняне сяєво в серединї його кругом; від поясницї його й висше, та й від виду поясницї його й низше бачив я, наче огонь, і було проміннє нan><вкруги.
28 Якою буває веселка на облаках в дощовий день, такий вид мало те сяєво навкруги.
Езекiїль 2
1 Оттакий був появ подобини слави Господньої. Побачивши її, впав я на лице своє, а відтак почув голос говорючого, й сказав він менї: Сину людський! стань на ноги твої, я бо говорити му з тобою.
2 І як він се казав менї, ввійшов у мене дух, і поставив мене на ноги, й я чув говорючого до мене.
3 І сказав він до мене: Сину чоловічий! ось я посилаю тебе до синів Ізрайлевих, до того люду непокірливого, що відступили від мене; вони й їх отцї – се зрадники передо мною аж по сей день.
4 Се сини з безстидним лицем і запеклим серцем, – до них я тебе посилаю, й скажеш їм: Так говорить Господь Бог:
5 Чи слухати муть вони, чи не слухати муть – се бо дом упрямий – та нехай знають, що був пророк між ними.
6 Ти ж, сину чоловічий, не лякайсь їх і не страхайся мови їх, як вони бодяками й тернинами до тебе будуть, і тобі доведеться жити між скорпіонами, – не лякайся мови їх і не страхайся виду їх; вони бо дом упрямий;
7 Говори їм слова мої, чи будуть вони слухати, чи не будуть, вони бо непокірливі.
8 Ти ж, сину чоловічий, слухай, що я тобі буду говорити; не впирайся, як той дом упрямий. Ось, отвори рота та й з'їж, що я дам тобі.
9 Я глянув, аже се рука, простягнута до мене, а в руцї – книговий звоєць.
10 І розгорнув його він передо мною, й ось, звиток той пописаний з лиця, й з вивороту; а написано на йому: жалощі, зітханнє, й горе.
Езекiїль 3
1 І сказав до мене: Сину чоловічий! з'їж, що перед тобою, з'їж оцей звиток, та й іди й говори до синів Ізрайлевих.
2 Тодї отворив я уста, а він дав менї з'їсти той звиток;
3 І сказав менї: Сину чоловічий! нагодуй черево твоє, й засити утробу твою сим звитком, що передаю тобі. І я з'їв, і був він ув устах моїх такий солодкий, як мід.
4 І сказав менї: Сину чоловічий! встань та й іди до Ізрайлевого дому, й говори до них моїми словами;
5 Посилаю бо тебе не до народу з темною мовою й незрозумілим язиком, а до Ізрайлевого дому, -
6 Не до многих народів із темною мовою й незрозумілим язиком, що слів його ти не второпав би; хоч як би я й до тих послав тебе, то вони б тебе послухали;
7 Дом же Ізрайлїв не схоче тебе слухати, бо вони не хочуть слухати мене, тим що дом Ізрайлїв твердолобий і запеклого серця.
8 Ось, я вчинив твоє лице твердшим, як їх лиця, і твого лоба твердшим, як їх лоби.
9 Як диямант, що твердий над камінь, вчинив я твоє чоло; не бійся їх і не лякайся перед лицем їх, хоч вони дом ворохобний.
10 І сказав дальше до мене: Сину чоловічий! усї слова мої, що говорити му тобі, прийми до серця й вислухай ушима твоїми;
11 Оце ж ійди до вигнанників, до земляків твоїх, та й говори до них і скажи їм: Так говорить Господь Бог! чи будуть вони слухати, чи не будуть.
12 І підняв мене дух у гору, й чув я позад себе голос, наче гуку громового: Благословенна велич Господня, (рушаюча) з місця свого!
13 І шум од крил у животин, що торкались одно об одно, й гуркіт од коліс коло них і гук голосного грому.
14 Отже дух підняв та й узяв мене й ішов я, сумуючи в тревозї серця мого, а рука Господня вагонїла на менї.
15 І прибув я так до переселенцїв у Тел0" f-Абиб, і осїв там, де вони жили, та й провів між ними сїм день, у безтямі.
16 А по семи днях надійшло до мене слово Господнє:
17 Сину чоловічий! я поставив тебе сторожем дому Ізрайлевого, й ти будеш дослуховатись слів із уст моїх і врозумляти їх від мене.
18 Коли я перекажу тобою безбожникові: Ти згинеш, а ти не станеш врозумляти його й говорити, остерегаючи безбожника від ледачої стежки, щоб йому жити, то беззаконник той умре в своїх проступках, я ж доправлятись буду крові його з рук твоїх.
19 Коли ж ти остерігав безбожника, а він не навернувся від безбожностї своєї й не покинув беззаконної дороги своєї, так він умре в проступку свойму, а ти врятував душу твою.
20 І коли праведник одступить од праведностї своєї та й укоїть беззаконність, як я положу йому спотичку, й він умре, – то, коли ти не остерігав його, він умре за свій гріх, і йому не згадаються праведні вчинки його, які вчинив, – від тебе ж буду я доправлятись крові його.
21 Коли ж ти остерігати меш праведника, щоб праведник не согрішив, та й він не согрішить, то й він жити ме за те, що дав себе врозумити, й ти спас душу твою.
22 І була там на менї рука Господня, і він сказав менї: Устань, ійди в поле, а там буду говорити з тобою.
23 І рушив я та й пійшов у поле, і ось, стояла там велич Господня, – така велич, яку бачив я на річцї Хеварі, і я впав на лице своє.
24 І ввійшов дух у мене, й поставив мене на ноги, й він говорив ізо мною та й сказав менї: Ійди та заприся в домівцї твоїй.
25 І ось, ти сину чоловічий, на тебе наложять поворози, і звяжуть тебе ними, й ти не будеш нї виходити нї ввіходити.
26 І прилїплю язика тобі до гортанї, і занїмієш та й не будеш їм дорікати, вони бо – дом ворохобний.
27 А як я схочу говорити з тобою, тодї відчиню уста тобі, й будеш говорити до них: Так говорить Господь Бог! Хто схоче слухати, – слухай, а хто не схоче слухати, нехай не слухає; вони ж бо дом непокірливий.
Езекiїль 4
1 Ти ж, сину чоловічий, возьми собі цеглину, положи перед себе, й начеркни на їй місто Ерусалим.
2 І спорудь обляг проти його, й збудуй облягову башту проти його; насип вал кругом його; порозставляй облягове військо проти його, й пороби навкруги тарани проти його.
3 І возьми собі залїзну дошку та й постав її, наче стїну між тобою й городом, і оберни проти його лице твоє, щоб він був наче ув облязї, й ти (нїби) облягай його. Се буде знаком домові Ізрайлевому.
4 Ти ж лягай на лївий бік та й возьми на його беззаконство Ізрайлеве. Скільки днїв лежати меш, стілько нести меш (кару за) провини їх:
5 Я ж визначив тобі роки їх беззаконства лїчбою днїв – триста й девятьдесять днїв будеш нести провини дому Ізрайлевого.
6 А як скінчиш їх, тодї лягай удруге на правий бік, і неси провину дому Юдиного сорок день; – день за рік, день за рік, кажу, визначив я тобі.
7 І оберни лице твоє й обнажену правицю твою на обляг Ерусалиму та й пророкуй проти його.
8 Оце ж я й вложив на тебе верву, щоб неможна було тобі повернутись із боку на бік, аж докіль скінчиш днї сього облягу твого.
9 Ти ж возьми собі пшеницї та ячменю й бобу й сочовицї й пшона й вики та й усип ув одну посудину, та й роби собі хлїб із того на всї днї, що лежати меш бока; триста й девятьдесять день їсти меш його.
10 А їсти меш твою харч вагою, що дня по двайцять секлів; від пори до пори їсти меш.
11 І воду пити меш мірою, що-разу по шостинї гину; від пори до пори пити меш стілько.
12 Істи меш книшами ячміними; книші ж пекти меш перед їх очима в попелї з людського калу.
13 І сказав Господь: Так само їсти муть сини Ізрайлеві нечистий хлїб свій посеред тих народів, що проміж них я їх порозганяю.
14 Тодї сказав я: Ой Господи Боже! я ж нїколи не поганив душу; я й падла, нї того, що зьвір роздирав, нїколи не їв з молоду та й досї; нїколи в уста мої не входило нечисте мясиво.
15 І сказав він до мене: Ну, так дозволяю тобі товарячий гній, замість людського калу, щоб пік на йому хлїб твій.
16 І сказав іще до мене: Сину чоловічий! ось, я поламлю в Ерусалимі підпору хлїбову, й їсти муть вони свій хлїб під вагу й в смутку, та й будуть пити воду під міру в гризотї;
17 Бо буде в них недостача хлїба й води й з переляком будуть вони глядїти одно на одного й нидїти за беззаконства свої.
Езекiїль 5
1 Ти ж, сину чоловічий, возьми гострого ножа, – бритву голярську, й поведи нею (голючи) по голові в тебе й по бородї в тебе, потім возьми вагу та й подїли волоссє.
2 Третину спали посеред городу на огнї, як будуть сповнятись днї облягу; другу третину візьми та й посїчи мечем округ його, а трейтю третину розвієш вітром, бо я обнажу меча поза ними.
3 І возьми з того волосу трохи та й завяжи в полу в одежинї твоїй.
4 А з сього ще візьмеш трошки та й укинеш ув огонь, і спали те в огнї. З того загориться огонь на ввесь дом Ізраїля.
5 Так бо говорить Господь Бог: Ось – Ерусалим! Я поставив його посеред народів, навкруги його (чужі) краї.
6 Він же поводився проти законів моїх безбожнїйше, як погани, й проти заповідань моїх гірше нїж землї кругом його; бо вони відкинули закони мої й не слухали заповідань моїх.
7 Тим же то так говорить Господь: За те, що ви перевисшили проступками вашими самих поган, що навкруги вас, у заповіданнях моїх не ходите й постанов не виповнюєте, ба й не ходите по постановам поган кругом вас, -
8 Тим ось що говорить Господь Бог: От, я так само проти тебе; я сам розпічну караючий суд серед тебе перед очима в невірних.
9 І вчиню з тобою таке, якого не чинив іще нїколи, й чого нїколи вже не вчиню, – за всї твої мерзоти.
10 За те батьки в тебе їсти муть власні дїти, а дїти їсти муть батьків своїх, і заведу суд над тобою, й пущу ввесь останок твій на всї вітри.
11 Тим же то так певно, як я живу, говорить Господь Бог: За те, що посквернив єси сьвятиню мою всїма гидотами твоїми й усякою поганню твоєю, я вменьшу тебе, й не зжалиться над тобою око моє, і не буде в мене милосердя на тебе.
12 Третина в тебе вимре від морової зарази й вигине від голоднечі посеред тебе; друга третина поляже од меча навкруги тебе, останню ж третину пущу на всї вітри, а слїдом за ними добуду меча.
13 Так довершиться гнїв мій і вгаситься досада моя, і я вдоволюся; і зрозуміють, що я, Господь, сказав се в палкому гнїві мойму, як довершиться над ними ярость моя.
14 І зроблю тебе пусткою й погордою між народами в округ тебе, й перед очима в кожного, хто мимо буде проходити.
15 І будеш погордою й наругою, пересторогою та пострахом народам округ тебе, як я заведу над тобою суд у гнїві й досадї й в лютих карах, – я, Господь виповів се, -
16 Як пошлю на них гострі стріли голоднечі на їх затрату, а пошлю їх вам на погибель, і скріплю голод між вами, і зломлю підпору-хлїб у вас.
17 Як пошлю на вас голоднечу й зьві" fрє, щоб учинити вас бездїтними; й перейде проміж тебе пошесть і розлив крові, та наведу меча на тебе. Я, Господь, сказав се.
Езекiїль 6
1 І надійшло до мене слово Господнє:
2 Сину чоловічий! поверни лице твоє проти гір Ізрайлевих і віщуй проти них,
3 І промов: Ви, гори Ізрайлеві! слухайте слово Господнє. Так говорить Господь Бог до гір і до горбів, до байраків і до долин: Ось, я наведу на вас меча та й порозбиваю висоти ваші;
4 І будуть жертівники ваші опустошені, стовпи ж ваші в честь сонця будуть порозбивані, а побитих ваших положу трупами перед ідолами вашими;
5 Так, положу трупи синів Ізраїлських перед їх бовванами й розкидаю костї ваші навкруги жертівників ваших.
6 По всїх осадах ваших обезлюднїють городи а висоти будуть побурені, щоб уже раз спустошити й розбурити жертівники ваші, щоб ідоли ваші порозбивати, ваші сонячні стовпи порозвалювати й вироби ваші в нїщо обернути.
7 І падати муть посеред вас побиті люде, й зрозумієте, що я – Господь.
8 Та я збережу останок, що між народи од меча врятуються, як ви будете розкидані по чужих країнах.
9 І спогадають на мене врятовані ваші між народами, куди їх позаймають в полонь, коли я доведу до розкаяння блудні їх серця, відпавші від мене, й їх очі, блудивші за бовванами, й самі вони гидувати муть собою за те ледарство, що коїли своїми гидотами;
10 І спізнають, що я, Господь, не даремно погрожував наслати на них таку лиху годину.
11 Так говорить Господь Бог: Сплесни руками твоїми й тупни твоєю ногою та й покликни: Горе за всї погані лиходїйства дому Ізрайлевого! поляжуть вони од меча, голоднечі й морової пошестї.
12 Хто далеко, – помре од пошестї, а хто близько, поляже од меча, хто ж зостанеться й вирятується, згине від голоднечі. Оттак я довершу гнїв мій на них.
13 І зрозумієте, що я Господь, як ваші побиті лежати муть серед ваших ідолів навкруги жертівників їх по всїх високих узгіррях, по всїх верхах нагірних, попід усїма зеленими деревами й під усяким гілястим дубом, на всїх тих місцях, де палили пахущі кадила всїм ідолам своїм.
14 І простягну проти них руку мою й зроблю країну безлюдною пусткою від Дивлат-степу по всїх осадах їх, і зрозуміють, що я – Господь.
Езекiїль 7
1 І надійшло до мене слово Господнє, таке:
2 Ти ж, сину чоловічий скажи: Так говорить Господь Бог: Конець землї Юдиній, – конець прийшов на чотирі сторони землї.
3 Оце – конець тобі; і пошлю на тебе гнїв мій й судити му тебе по поступкам твоїм, і наложу на тебе (кару за) всї гидоти твої.
4 І не пощадить тебе око моє; не змилосердуюсь на тебе, а відплачу тобі після доріг твоїх і (кари за) гидоти твої на тобі будуть та й зрозумієте, що я – Господь.
5 Так говорить Господь Бог: Лихо єдине (нечуване), ось приходить лихо.
6 Кінець наближився, прийшов конець, наступає на тебе; ось вона прийшла,
7 Прийшла біда на тебе, осаднику землї! настає час, близько вже день заворушення, а не веселих погуків на горах.
8 Оце ж вилию над тобою досаду мою й довершу на тобі гнїв мій; судити му тебе по поступках твоїх, і наложу на тебе кару за всї гидоти твої.
9 І не пощадить тебе око моє, я не помилую. По поступам твоїм одплачу тобі, й гидоти твої будуть на тобі, і зрозумієте, що я – Господь караючий.
10 Ось він, той день; ось п" fийшла, наступила біда! виросла палиця, розрослась гординя,
11 Та встає на палицю безбожностї сила; і слїду з них не лишиться, і з багацтва їх, і з шуму їх і з пишноти їх.
12 Настав час, наближився день; хто купив, не веселись, а хто продав, не журись, бо гнїв над усїм людом його.
13 Хто бо продав, не вернеться вже до проданого, хоч би й зостались між живими; бо пророчий провид про всїх їх не зміниться, та й нїхто проступком своїм не продовжить життя свого.
14 Затрублять у трубу, й усе збірається, та нїхто не рушає до бою; бо гнїв мій над усїма ними.
15 Поза домом меч, а вдома помор і голод; хто в полі, од меча поляже, а хто в містї, того пожере голоднеча й пошесть морова.
16 А хоч деякі зміж них і повтїкають, та будуть на горах, мов ті голуби долиняні, та всї вони будуть стогнати, кожне про свою провину.
17 У всїх руки послабнуть, а колїна, мов вода, задрожать.
18 І повдягаються в вереттє, і ляк їх обгорне, а в усїх їх на лицї буде сором, і всї голови – обголені.
19 Срібло на улицю повикидають, а золото буде в них нї за-що; нї срібло бо, нї золото не здолїє їх уратувати в день палкого гнїву Господнього. Вони не заситять ними душ своїх і не наповнять утроб своїх; та ж вони були приводом до їх беззаконностей.
20 І в пишних прикрасах своїх обертали вони їх на гордощі собі, та й робили з них образи гидких бовванів своїх; за те ж і вчиню я їх гидкими їм;
21 І подам його (золото) чужим на здобич, і безбожникам в землї на розграбленнє, і вони посквернять його.
22 Я одверну від них лице моє, а ті опоганять тайний пробуток мій, і ввійдуть у него грабіжники, і осквернять його.
23 Зроби пута, бо ся земля переповнена кровавими лиходїйствами, а місто повне насильства.
24 Я приведу що-найлютїйших із поганцїв, а вони посядуть домівки їх; і зроблю конець гордощам потужних, та й сьвятинї їх будуть опоганені.
25 І надійде на них погибель; вони шукати муть спокою, та не знайдуть.
26 Прийде нещастє за нещастєм, і (страшна) чутка за чуткою, і (марно) просити муть у пророка віщби, та й не стане науки в сьвященника й поради в старцїв.
27 І сумувати ме царь, і князя обгорне перестрах, а в землян дрожати муть руки. Я вчиню з ними після їх доріг, якими ходили, і після їх судів буду їх судити; і зрозуміють, що я – Господь.
Езекiїль 8
1 У шестому ж роцї, в шестому місяцї, на пятий день місяця, седїв я в домівцї моїй, а передо мною седїли громадські мужі Юдейські, і зійшла там на мене рука Господня.
2 Дивлюсь, аж ось видиво, схоже на людину. Від його чересел у низ – огонь, і від його чересел у гору – сяєво, мов розпалена мідь блискуча.
3 І неначе простяг він руку, й вхопив мене за волоссє на голові в мене, й підняв мене дух у гору між землею й небом та й понїс у Божих видивах у Ерусалим, до ввіходу в середню браму, що обернена на північ, де стояв ідол ревновання, що розбуджує ревнованнє.
4 І ось, там слава Бога Ізраїлського, схожа на те видиво, що бачив я на полі.
5 І сказав менї: Сину чоловічий! поверни очима на північ; я ж і кинув очима на північ, аж се – стоїть ід півночи від жертівної брами той ідол ревновання коло ввіходу.
6 І сказав він менї: Сину чоловічий! чи бачиш ти, що вони коять? Се велика гидота, що виробляє тут дом Ізрайлїв, так що я постановив відступитись од моєї сьвятинї. Та обернись, а побачиш іще більшу мерзоту.
7 І привів мене до ввіходу в дворище; я подививсь, аж у мурі щілина.
8 І каже він менї: Сину чоловічий! пробери мур, і я пробрав мур, і ось двері.
9 І сказав менї: Увійди туди та споглянь на ті плюгаві мерзоти, які вони тут коять.
10 Я ввійшов і побачив всякі образи гидкого гаду та нечистих животин і всякі ідоли дому Ізрайлевого, вимальовані кругом по стїнах.
