Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 105 (всего у книги 117 страниц)

34 А що воскресив Його з мертвих, так, що більш не вернеть ся на зотлїннє, то так глаголав: дам вам сьвятий Давидів завіт.

35 Тим і в иншій (псальмі) глаголе: Не даси Сьвятому твоєму видїти зотлїння.

36 Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїннє;

37 Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння.

38 Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся;

39 і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.

40 Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:

41 Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, дїло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам.

42 Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї.

43 Як же розійшлась школа, тодї многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій.

44 А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже.

45 Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили.

46 Озвавшись Павел та Варнава, сказали сьміливо: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж відкинули ви його і вважаєте себе за недостойних життя вічнього, то ось обертаємось до поган.

47 Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе сьвітлом поганам, щоб був ти на спасеннє до краю землї.

48 Слухаючи ж погане, зрадїли, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було їх призначено до вічнього життя.

49 Розносило ся ж слово Боже по всїй тій сторонї.

50 Жиди ж наустили побожних та поважних жінок і перших у городї, і підняли гоненнє на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із гряниць своїх.

51 Вони ж обтрусивши порох од ніг своїх на них, пійшли в Іконию.

52 Ученики ж сповнились радощами та сьвятим Духом.

Дiї 14

1 Стало ся ж в Ікониї, увійшли вони вкупі в Жидівську школу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Жидів і Єленян.

2 Невірні ж Жиди підіймали й озлобляли душі поган на братів.

3 Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх.

4 Та роздїлилась громада городська, і одні були з Жидами, а другі з апостолами.

5 Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх,

6 вони довідавшись, повтїкали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю,

7 і там благовіствували.

8 А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив.

9 Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати,

10 рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.

11 Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас.

12 Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова.

13 Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотїв зробити посьвят разом з народом.

14 Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ,

15 і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб від сих дурниць ийавернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них.

16 Він у минувші часи попустив усїм поганам ходити дорогами їх.

17 Тільки ж не оставляв себе без сьвідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба й пори вроджайні, та сповняючи їжею й радощами серця наші.

18 І, се говорячи, ледве впинили народ, щоб не приносили їм посьвяту.

19 Прийшли ж з Антиохиї та Ікониї Жиди, і наустивши народ, і вкаменувавши Павла, виволїкли геть з города, думаючи, що він умер.

20 Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а назавтра вийшов з Варнавою в Дервию.

21 І благовіствувавши городу сьому, і навчивши многих, вернулись вони в Листру, і Іконию, і Антиохию,

22 укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.

23 Рукоположивши ж їм пресвитерів по церквах і помолившись з постом, передали їх Господеві, в котрого увірували.

24 І, перейшовши Писидию, прийшли в Памфилию.

25 А глаголавши в Пергиї слово, прийшли в Аталию,

26 а з відсіля поплили в Антиохию, звідкіля були передані благодатї Божій на дїло, котре сповнили.

27 Прибувши ж та зібравши церкву, оповідали все, що зробив Бог з ними, і як Він відчинив поганам двері віри.

28 Пробували ж там час немалий з учениками.

Дiї 15

1 І, поприходивши деякі з Юдеї, навчали братів: що коли не обріжетесь по звичаю Мойсейовому, не можете спасти ся.

2 Як же почав ся спір і немале змаганнє Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павел та Варнава і деякі инші з них пійшли до апостолів та старших у Єрусалим ради сього питання.

3 Вони ж, послані від церкви, проходили Финикию та Самарию, оповідуючи про наверненнє поган; і зробили великі радощі всїм братам.

4 Прийшовши ж у Єрусалим, прийняті були від церкви і апостолів і старших, і сповістили про все, що Бог з ними зробив.

5 Устали ж деякі з єресї Фарисейської, що увірували, кажучи, що треба обрізати їх та наказати, щоб хоронили закон Мойсеїв.

6 І зібрались апостоли та старші вглянути в сю річ.

7 Як же постало велике змаганнє, вставши Петр, рече до них: Мужі брати, ви знаєте, що з давнїх днїв Бог між нами вибрав мене, щоб через мої уста погане чули слово благовістя, та й увірували.

8 І Бог, що знає серця, сьвідкував їм, давши їм Духа сьвятого, як нам,

9 і не розріжнив нїчого між нами й ними, вірою очистивши серця їх.

10 Тепер же чого спокушуєте Бога, щоб наложив ярмо на шию ученикам, котрого нї батьки наші, нї ми не здолїли носити.

11 Нї віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, яко ж і вони.

12 Умовкла ж уся громада, й слухала, як Варнава та ІІавел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між поганами.

13 Як же вмовкли вони, озвав ся Яков, говорячи: Мужі брати, вислухайте мене.

14 Симон оповів, як Бог перше зглянув ся, щоб з поган прийняти людей в імя своє.

15 З сим сходять ся слова пророчі, яко ж писано:

16 Після сього знов верну ся, і збудую намет Давидів, що впав, і руїни його збудую знов і поставлю його,

17 щоб остальнї з людей шукали Господа, і всї народи, на котрих призвано імя моє, глаголе Господь, що робить оце все.

18 Звісні од віку Богові всї дїла Його.

19 То ж суджу, що не треба тим докучати, которі від поган обернулись до Бога;

20 а написати їм, нехай удержують ся від ідолських гидот, та блуду, та давленого, та крови.

21 Мойсей бо від стародавнїх родів має проповідуючих його по городах, і читаний по школах що-суботи.

22 Зволили тодї апостоли і старші і вся церква вибраних мужів з між себе післати в Антиохию з Павлом та Варнавою: Юду, названого Варсавою, та Силу, мужів-проводирів між братами,

23 написавши через руки їх так: Апостоли та старші і брати – братам з поган, що в Антиохиї, і Сириї і Киликиї, радуйте ся.

24 Яко ж чули ми, що деякі з між нас вийшовши, потрівожили вас словами і захитали душі ваші, говорячи, щоб обрізувались та хоронили закон, чого ми їм не наказували;

25 то зволилось нам, зібравшим ся однодушно вибраних мужів післати до вас з любими нашими Варнавою та Павлом,

26 людьми, що віддавали душі свої за імя Господа нашого Ісуса Христа.

27 Післали ми оце Юду та Силу, котрі й самі розкажуть про те словом.

28 Зволилось бо сьвятому Духу та й нам, нїякої тяготи більш не накладувати вам, опріч сього конечного:

29 щоб удержувались від жертів ідолам, та крови, та давленого, та блуду. Від чого оберегаючи себе, добре робити мете. Бувайте здорові.

30 Послані ж прийшли в Антиохию і, зібравши громаду, подали посланнє.

31 Прочитавши ж (ті), зрадїлко від сього потїшення.

32 Юда ж та Сила, будучи самі пророками, многими словами втїшали братів і утверджували.

33 Пробувши ж (там якийсь) час, відпущені були з упокоєм од братів до апостолів.

34 Зволив же Сила зостатись там.

35 Павел же та Варнава пробували в Антиохиї, навчаючи та благовіствуючи слово Господнє з многими иншими.

36 По кількох же днях рече Павел до Варнави: Вернувшись одвідаємо братів наших по всїх городах, де проповідували ми слово Господнє, як вони мають ся.

37 Варнава ж раяв узяти з собою Йоана, званого Марком.

38 Павло ж не удостоїв брати з собою того, хто одлучивсь од них з Памфилиї, і не пійшов з ними на дїло.

39 Постала ж ріжниця, так, що вони розлучились між собою; і Варнава, взявши Марка, поплив у Кипр,

40 Павел же, вибравши Силу, пійшов, переданий благодатї Божій від братів,

41 і проходив Сирию і Киликию, утверджаючи церкви.

Дiї 16

1 Прийшов же у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека,

2 що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.

3 Сього схотїв Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всї батька його, що був Грек.

4 Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єрусалимі.

5 Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня.

6 Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.

7 Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.

8 Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду.

9 І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонию, поможи нам.

10 Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонию, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.

11 Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию, другого ж дня в Неаполь,

12 а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї, – осада. Пробували ж ми в сьому городї кілька днїв.

13 А субітнього дня вийшли геть з города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посїдавши говорили до жінок, що посходились.

14 І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголане від Павла.

15 Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.

16 Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.

17 Ся, йдучи слїдом за Павлом та за нами, покликувала, кажучи: Сї люде – слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.

18 Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.

19 Видївши ж пани її, що пропала надїя заробітку їх, схопивши Павла та Си Ллу, потягли їх на майдан до князїв.

20 І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,

21 і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.

22 І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх.

23 І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх

24 Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.

25 О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.

26 Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.

27 Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники.

28 Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут.

29 Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили,

30 а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись?

31 Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.

32 І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.

33 І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.

34 І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.

35 Як же настав день, прислали воїводи бааличників, кажучи: Відпусти людей сих.

36 Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;

37 Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.

38 Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, що вони Римляне.

39 І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.

40 І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утїшили їх, та й пійшли.

Дiї 17

1 Перейшовши ж Амфиполь та Аполонию, прийшли в Солунь, де була школа Жидівська.

2 По звичаю ж своєму, ввійшовши до них Павел, три суботи розмовляв з ними з писання,

3 виказуючи і доводячи, що треба було Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що се Христос Ісус, котрого я звіщаю вам.

4 І деякі з них увірували, та й пристали до Павла та Сили, і побожних Єленян велике множество і жінок значних немало.

5 Завидуючи невірні Жиди, і назбиравши гультяїв, якихсь поганих людей, і зібравши купу, збунтували народ, і напавши на хату Ясонову, шукали їх, щоб вивести перед народ.

6 Не знайшовши ж їх, поволокли Ясона та кілька братів до городської старшини, гукаючи: Ті, що заколотили вселенну, і сюди поприходили;

7 Ясон прийняв їх; і всї вони йдуть проти уставів кесаревих, говорячи, що єсть иншій цар, Ісус.

8 Стрівожили ж вони народ і городську старшину, що чули се.

9 І взявши поруку у Ясона і в инших, відпустили їх.

10 Брати ж зараз уночі вислали Павла та Силу у Верию. Прибувши вони (туди), прийшли в Жидівську школу.

11 Сї ж були благороднїщі від тих, що в Солунї; вони прийняли слово з великою охотою, що-дня розбираючи писаннє, чи так воно є.

12 Многі ж з них увірували, і з Єленських жінок поважних і з чоловіків не мало.

13 Як же довідались ті, що з Солуня Жиди, що і в Вериї проповідуєть ся від Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ.

14 Зараз же післали тодї брати Павла, щоб йшов нїби над море, а Сила та Тимотей зостались.

15 Ті, що провожали Павла, провели його аж до Атин, і, прийнявши наказ до Сили та Тимотея, щоб як найборжій прийшли до него, пійшли.

16 Як же дожидав їх Павел в Атинах, кипів дух його в йому, бачивши город, одданий ідольству.

17 Розмовляв же в школї з Жидами та з побожними, та й на торгу що-дня з тими, з ким довело ся.

18 Деякі ж з философів Епикуреїв та Стоіків змагали ся з ним; і одні казали: Що хоче сей балакайло сказати? инші ж: Здаєть ся, буде проповідником чужих богів, – бо благовіствував їм Ісуса та воскресеннє.

19 І, схопивши його, повели в Ареопаг, говорячи: Чи можемо знати, що се ти за нову таку науку проповідуєш?

20 Чуже бо щось вносиш в уші наші; то хочемо знати, що воно має бути.

21 Усї бо Атиняне і захожі чужоземцї нї про що инше не дбали, як говорити або слухати що нове.

22 Ставши ж Павел посерединї Ареопага, рече: Мужі Атиняне, по всьому виджу, що ви вельми побожні.

23 Бо, ходячи та дивлячись на божницї ваші, знайшов я жертівню, на котрій написано: Невідомому Богу. Кому ж ви, не відаючи, поклоняѱо тесь, того я проповідую вам.

24 Бог, що сотворив сьвіт і все в йому, сей неба і землї Господь, не в рукотворних хмарах домує,

25 нї від рук чоловічих служеннє приймає, дознаючи нужду в чому; сам бо дає всїм життє, і диханнє, і все;

26 і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жили на всему лицї землї, відграничивши наперед призначені часи і границї домування їх,

27 щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас.

28 Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми.

29 Бувши ж оце Божим родом, не мусимо думати, що Божество похоже на золото, або на камінь, різьбу, іскуства і видумки чоловічої.

30 От же не вважаючи на часи незнання, Бог тепер повелїває всїм людям усюди каятись;

31 бо призначив день, в котрий судити ме вселенну правдою через Чоловіка, котрого наперед постановив, подаючи певноту всїм, воскресивши Його з мертвих.

32 Чуючи про воскресеннє мертвих, деякі сьміялись, инші ж казали: Послухаємо тебе знов про се.

33 І так Павел пійшов з посеред них.

34 Деякі ж люде, приставши до него, увірували, між котрими і Дионисий Ареопагит, і жінка на ймя Дамара, і инші з ними.

Дiї 18

1 Після сього, покинувши Павел Атини, прийшов у Коринт,

2 І, знайшовши одного Жидовина, на ймя Авкилу, родом Понтянина, тільки що прибувшого з Італиї, і Прискилу, жінку його (бо Клавдий повелїв, щоб усї Жиди вийшли з Риму), прийшов до них.

3 А, бувши одного з ними ремесла, пробував у них і робив; були бо "Timаметники по ремеслу.

4 І розмовляв що-суботи в школї, і пересьвідчував Жидів і Єленян.

5 Як же прийшов з Македониї Сила та Тимотей, був Павел спонукуваний духом, сьвідкуючи Жидам про Христа Ісуса.

6 Як же противились вони і хулили, струснувши він одежу, рече до них: кров ваша на голови ваші; я чистий; від нинї між погане йду.

7 І, пійшовши звідтіля, прийшов у господу одного, на ймя Юста, що поклоняв ся Богу, котрого господа була обіч школи.

8 Крисп же, шкільний старшина, увірував у Господа з усїм домом своїм, і многі з Коринтян, почувши, увірували, та й охрестились.

9 Рече ж Господь у нічному видїнню Павлу: Не бій ся, тільки говори й не мовчи:

10 бо я з тобою, і нїхто не одважить ся тобі нїчого лихого заподїяти; бо в мене багато людей у сьому городї.

11 І пробував там рік і шість місяцїв, навчаючи між ними слова Божого.

12 Як же старостував Галион в Ахаї, напали однодушно Жиди на Павла, та й повели його перед суд,

13 говорячи, що він намовляє людей проти закону шанувати Бога.

14 Як же хотїв Павел одкрити уста, каже Галион до Жидів: Жидове, коли б (тут була) кривда яка, або лихе дїло, вислухав би я вас (до слова).

15 Коли ж (тут) питаннє про слово, та імена, та про закон ваш, то гледїть самі; суддею бо сього не хочу бути.

16 Та й повиганяв їх із судища.

17 Тодї всї Єленяне, взявши Состена, шкільного старшину, били його перед судищем; та Галионові було про те байдуже.

18 Павел же, пробувши там ще доволї днїв, попрощавшись із братами, поплив у Сирию (а з ним Прискила й Авкила), остригши голову в Кинхреях; бо зробив був обітницю.

19 Прибувши ж у Єфес, зоставив тих там, сам же, ввійшовши в школу, розмовляв з Жидами.

20 Як же просили його, щоб довший час побув у них, не зволив,

21 а попрощав ся з ними, говорячи: Притьмом мушу сьвято, що надходить, сьвяткувати в Єрусалимі; та вернусь знов до вас, коли буде воля Божа. І поплив з Єфесу.

22 А прибувши в Кесарию, вступив (до Єрусалиму), і привитавши церкву, пійшов ув Антиохию.

23 І, пробувши тут час якийсь, вийшов, проходячи рядом Галацьку сторону та Фригию, і утверджуючи всїх учеників.

24 Один же Жидовин, на ймя Аполос, родом Александриєць, чоловік вимовний і сильний у писаннях, прийшов у Єфес.

25 Сей був наставлений на путь Господень, і палаючи духом, промовляв і навчав пильно про Господа, знаючи тільки про хрещеннє Йоанове.

26 І почав одважно говорити в школї. Слухаючи ж його Авкила та Прискила, прийняли його, і виложили йому доладнїщ путь Господень.

27 Як же захотїв він перейти в Ахаю, писали брати ученикам, напоминаючи прийняти його; а він прибувши, много помагав тим, що увірували благодаттю;

28 сильно бо обличав Жидів прилюдно, доводячи писаннями, що Ісус єсть Христос.

Дiї 19

1 Стало ся ж, як був Аполос у Коринтї, пройшовши Павел верхні сторони, прибув у Єфес, і, знайшовши деяких учеників,

2 рече до них: Чи прийняли ви Духа сьвятого, увірувавши? Вони ж сказали йому: Ба й не чували, чи є Дух сьвятий.

3 І рече до них: У що ж ви хрестились? Вони ж казали: В Йоанове хрещеннє.

4 Рече ж Павел: Йоан хрестив хрещеннєм покаяння, глаголючи людям, щоб у Грядущого за ним вірували, се єсть в Христа Ісуса.

5 Почувши ж се, хрестились в імя Господа Ісуса.

6 І, як положив на них Павел руки, зійшов Дух сьвятий на них, і заговорили мовами, і пророкували.

7 Було ж усїх до дванайцяти чоловік.

8 Увійшовши ж у школу, промовляв одважно три місяцї, розмовляючи і доводячи про царство Боже.

9 Як же деякі закаменїли, й не слухали, злословлячи путь (Господень) перед народом, відступив од них і відлучив учеників, та й що-дня розмовляв в школї одного Тирана.

10 Се дїялось два роки, так що всї, що проживали в Азиї, слухали слово Господа Ісуса, – Жиди й Єленяне.

11 І не малі чудеса робив Бог руками Павловими,

12 так що на недужих вкладали з тїла його хустки або рушники, й покидали їх недуги, й злі духи виходили з них.

13 Почали ж деякі з тиняючих ся Жидів-заклинателїв іменувати над маючими духів лукавих імя Господа Ісуса, говорячи: Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павел проповідує.

14 Було ж якихсь сїм синів Скеви Жидовина архиєрея, що се робили.

15 Та дух лукавий озвавшись, казав: Ісуса знаю, і Павла знаю; ви ж хто такі?

16 І кинувсь на них чоловік, що в йому був дух лукавий, і, опанувавши їх, подужав їх так, що нагі й зранені повтїкали з того дому.

17 Стало ся ж се відоме всїм Жидам і Єленянам, що жили в Єфесї; і попав страх на всїх їх, і величано імя Господа Ісуса.

18 І многі з вірних приходили, і визнавали, і виявляли учинки свої.

19 Доволї ж багато з тих, що робили чари, позносивши книги свої, попалили перед усїма; і злїчено цїну їх, і налїчено пятьдесять тисяч срібняків.

20 Так потужно росло слово Господнє і укріплялось.

21 Як же се сповнилось, постановив Павел у дусї, пройшовши через Македонию та Ахаю, ійти в Єрусалим, говорячи, що, побувши там, мушу й Рим побачити.

22 Піславши ж у Македонию двох послугуючих йому, Тимотея та Єраста, сам пробув (який ся) час ув Азиї.

23 Стала ся ж часу того немала трівога про Господень путь.

24 Один бо, на ймя Димитрий, золотар, що робив срібні храми Артемиди, давав ремесникам немалий заробіток.

25 Зібравши їх і инших сього дїла робітників, каже: Люде, ви знаєте, що з сього заробітку прожиток наш;

26 та бачите й чуєте, що не то в Єфесї, а мало не по всїй Азиї сей Павел, пересьвідчивши, одвернув багато народу, говорячи, що нема богів рукотворних.

27 І не тільки се ремеслу нашому грозить, прийти в упадок, та щоб і храм великої богинї Артемиди не обернувсь у нїщо, і не пропало величчє тієї, котрій вся Азия і вселенна покланяєть ся.

28 Вислухавши се і сповнившись гнївом, закричали, говорячи: Велика Артемида Єфеська!

29 І ввесь город був повен заколоту; і кинулись однодушно до театру, схопивши Гайя та Аристарха, Македонян, подорожнїх товаришів Павлових.

30 Як же хотїв Павел увійти між народ, не пустили його ученики.

31 І деякі з Азийської старшини, бувши йому приятелями, піславши до него, благали, щоб не йшов до театру.

32 Инші ж що инше гукали; була бо громада заколочена, і більша з них (часть) не знала, чого посходились.

33 З народу ж вивели Александра, і Жиди попихали його наперед. Александр же, махнувши рукою, хотїв був оправдуватись перед народом.

34 Як же довідались, що він Жидовин, то всї гукали в один голос годин зо дві: Велика Артемида Єфеська!

35 Утихомиривши ж писар народ, каже: Мужі Єфеські, що б то був за чоловік, котрий не знав би, що город Єфес шануватель великої богинї Артемиди і Диопета!

36 А коли нїчого проти сього не можна сказати, то треба вам угамуватись і нїчого нерозважно не робити.

37 Привели бо ви чоловіків сих, що нї сьвятого не крали, нї богинї вашої не хулили.

38 Коли ж Димитрий та ремісники що з ним, мають з ким справу, то (на се) суддї судять і є старости; нехай позивають один одного.

39 А коли чого иншого допевняєтесь, то у законному зборі розсудить ся.

40 Бо ще опасуємось, щоб не обвинувачено нас за сегоднїшню бучу, не маючи жадної причини, котрою могли б оправдити се збіговище.

41 І, се промовивши, розпустив громаду.

Дiї 20

1 А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї.

2 Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію.

3 Поживши ж (там) три місяцї, як засїли на него Жиди, коли хотїв був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию.

4 Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим.

5 Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї.

6 Ми ж поплили після опріѾпЁночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днїв у Трояду, де пробули сїм день.

7 Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи.

8 Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся.

9 Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павел промовляв много, похилившись зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.

10 Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому.

11 Зійшовши ж угору, переломив хлїб, і попоївши, бесїдував богато аж до зорі, та й пійшов.

12 Привели ж хлопця живого і втішились немало.

13 Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотївши звідтіля взяти Павла, так бо звелїв, хотївши сам ійти пішки.

14 Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену.

15 А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет.

16 Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.

17 З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.

18 Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,

19 служачи Господеві з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся менї од Жидівського чигання,

20 і що я нї від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам,

21 сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаяннє перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.

22 І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся менї.

23 Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.

24 Та нї про що я не дбаю, й не дорога менї душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати євангелию благодати Божої.

25 І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.

26 Тим я сьвідкую вам сьогоднї, що чистий я від крові всїх.

27 Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.

28 Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.

29 Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.

30 І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.

31 Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.

32 А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.

33 Срібла або золота або одежі, – нїчого не жадав я.

34 Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оцї руки мої.

35 У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щастє давати, нїж приймати.

36 І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.

37 Доволї ж було плачу у всїх, і, впавши на шию Павлові, цїлували його,

38 смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.

Дiї 21

1 Як же сталось, що ми поплили, попрощавшись із ними, то просто верстаючи дорогу, прибули ми в Кон, другого ж дня в Родос, а з відтіля в Патару.

2 І, знайшовши корабель, що плив у Финикию, сївши, поплили ми.

3 Зуздрівши Кипр і минувши його лїворуч, поплили ми в Сирию, та й пристали в Тирі; там бо треба було кораблю скинути тягар.

4 І, знайшовши учеників, пробули ми там сїм день. Вони Павлові казали Духом не йти в Єрусалим.

5 А як ми скінчили днї, вийшовши пійшли ми; а всї провожали нас із жінками й дїтьми аж за город; і, приклонивши колїна на березї, помолились;

6 і, попрощавшись один з одним, увійшли в корабель, вони ж вернулись до дому.

7 Ми ж, скінчивши плаваннє від Тира, пристали в Птоломаїдї, і, привитавши братів, пробули в них один день.

8 Назавтра ж, вийшовши ті що з Павлом, прибули в Кесарию; і, ввійшовши в господу Филипа благовістника, одного з семи, пробували в него.

9 Було ж у него четверо дочок дївчат, що пророкували.

10 Як же пробували там много днїв, прийшов з Юдеї один пророк, на ймя Агав.

11 І, прийшовши до нас, і взявши пояс Павла, звязавши руки свої і ноги, рече: Так глаголе Дух сьвятий: Чоловіка, чий се пояс, оттак звяжуть у Єрусалимі Жиди, і видадуть у руки поганам.

12 Як же почули ми се, благали ми й тамешні, щоб не йшов він у Єрусалим.

13 Озвав ся ж Павел: Що робите, плачучи та рвучи менї серце? я бо не то звязаним бути готов, а й умерти в Єрусалимі за ймя Господа Ісуса.

14 Як же він не дав себе вговорити, замовкли ми, кажучи: Нехай буде воля Господня.

15 По тих же днях, налагодившись, пустились у Єрусалим.

16 Ішли ж з нами й деякі в учеників із Кесариї, і вели одного Мнасона Кипрянина, старого ученика, в котрого б нам оселитись.

17 Як же прибули в Єрусалим, радо прийняли нас брати.

18 Назавтра прийшов Павел до Якова, прийшли ж і всї старші.

19 І, привитавши їх, розказував про все, що зробив Бог між поганами через служеннє його.

20 Вони ж, вислухавши, прославляли Господа, і рекли йому: Бачиш, брате, скільки тут тисяч Жидів, що увірували, а всї вони ревнителї закону.

21 Про тебе ж дознались, що ти навчаєш відступлення від закону Мойсейового усїх Жидів між поганами, говорячи, щоб не обрізували дїтей своїх, анї додержували звичаїв.

22 Що ж тепер (робити)? Конче зійдеть ся купа; прочують бо, що прийшов єси.

23 З роби ж оце, що тобі скажемо: Є в нас чотири чоловіки таких, що мають на собі обітницю.

24 Узявши їх, очистись із ними, та й втрать ся на них, щоб обстригли голови; то й знати муть усї, що чого дознались про тебе, се нїщо, та що й ти ходиш у законї, хоронячи його.

25 Що ж до увірувавших поган, ми писали, присудивши, щоб такого нїчого вони не додержували, а тільки щоб хоронились ідолської жертви, та крові, та давленого, та блуду.