Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 88 (всего у книги 117 страниц)

13 Слухайте ж і засьвідчіть се домові Яковому, говорить Господь Бог, Бог Саваот.

14 Бо того дня, коли буду доходити в Ізраїлї проступків його, скараю його й за жертівники в Бетелї, й будуть повідбивані роги олтарів та й попадають на землю.

15 І збурю всяку палату зимову разом із палатою лїтною, й зникнуть ті доми, прикрашені слоновою кістю, та й не буде вже тих многих домів, говорить Господь.

Амос 4

1 Вислухайте се слово, ви Базанські телицї, що випасаєтесь по горах Самарийських, – ви що тїсните вбогих, та кривдите злиденних, а на двораків своїх покликуєте: подавай лиш, будемо пити!

2 Господь Бог заклявся на свою сьвятість, що ось незабаром прийде на вас такий час, що вас гаками потягнуть, а останок із вас – рибними вудками.

3 Втїкати мете кріз проломини в мурах, кожне – куди попаде, й поотинете всю окрасу палат ваших, говорить Господь.

4 Ійдїть же собі в Бетель, гріха набіратись, та ще й ув Галгал – провин додавати! приносїте що ранку ваші жертви, що три днї – десятини ваші.

5 Приносїть на подячну жертву хлїб на заквасцї, трубіте й про ваші дари доброхітні та пишайтесь ними; на се бо ви, сини Ізраїля, дуже ласі, говорить Господь Бог.

6 За се ж я й давав вам голі зуби, насилав безхлїбє по всїх осадах у вас; та ви не навертались до мене, говорить Господь.

7 Я здержував від вас дощ на три місяцї до жнив; спускав дощ на одно місто, а на друге місто не спускав; одну полосу напував дощ, а друга, не скроплювана дощем, засихала.

8 І приходили з двох, із трьох городів ув один город, щоб напитись води, та й не напились; та ви й тодї не навертались до мене, говорить Господь.

9 Я побивав вас, насилаючи ржу на хлїб у полї, гусениця пожерала много садів ваших, виноградів ваших, і фиґовин ваших і оливини вашої; ви ж таки не навертались до мене, говорить Господь.

10 Я посилав на вас морову пошесть, таку, як була в Египтї; побивав мечем молодики ваші, так що тілько їх конї забирано, а воня гнилї в таборах ваших била вам у ніздра; ви ж таки не навертались до мене, говорить Господь.

11 Я чинив серед вас спостошення майже так, як спустошив Бог Содому й Гоморру; ви бували такими, неначе та головня, вихоплена з пожарища; та все таки ви не навертались до мене, говорить Господь.

12 Тим то я тобі знов таке заподїю, Ізраїлю, а позаяк я так обійдуся з тобою, то ти, Ізраїлю, приготовись заздалегідь стрічати Бога твого,

13 Ось бо, се він той, що творить гори й вітри, що виявлює чоловікові думки його, що ранок в темряву обертає, та ходить понад землею Господь, Бог сил небесних – імя йому.

Амос 5

1 Почуйте се слово, ним я заплачу над вами, доме Ізраїля!

2 Упаде, – вже більше не встане дїва Ізрайлева! кинута об землю, та й нїкому буде підвести її!

3 Так бо говорить Господь Бог: В такому городї, що виступав тисячкою, останеться сотня, а в тому, що виступав сотнею, останеться десять в родї Ізраїля.

4 Тим же то ось як промовляє Господь до Ізрайлевого дому: шукайте мене, а будете жити.

5 Не шукайте собі Бетелю, в Галгал не ходїте; та й в Версаву не вчащайте; пійде бо Галгал у неволю, а Бетель в нїщо обернеться.

6 Шукайте ви Господа, а будете жити, ато обхопить він дом Йосифів пожаром і не буде нїкого в Бетелї, пожежу вгасити.

7 Ой ви, що правосуд обертаєте в отруту, а справедливість кидаєте під ноги на землю!

8 Хто се сотворив сїм зірок і Оріона, та робить із чорної темряви ясний поранок, а день перемінює у темну ніч, – хто скликує води морські (в хмари) й розливає їх по обличчю землї? Се він – Господь імя йому!

9 Він підкріпляє опустошника проти сильного, й пустошник уходить в твердиню.

10 А вони ненавидять того, що в воротях картає, й гидують тим, хто правду говорить!

11 За те ж, що топчете вбогого й користь собі з його хлїба берете, хоч собі будинки й з тесаного каменя помуруєте, ви в них не будете жити; понасаджуєте сади-виногради, та вина з них не пити мете.

12 Я бо знаю, що за безлїч проступків ваших, що за великі гріхи ваші: ви ж – вороги праведного, берете гостинцї, і перекручуєте справи бідного.

13 Тим то мовчить і розумний того часу, бо час се лихий.

14 Нї! добра, не зла шукайте, коли хозуете жити, а тодї й Господь Бог Саваот буде з вами, як се ви говорите.

15 Одцурайтеся ж лихого, а добро полюбіте, та привернїть правосуд у брамі; може бути, що Господь Бог Саваот помилує ще останки з Йосифа.

16 Бо ось що говорить Бог Саваот, Вседержитель: По всїх улицях буде плач, і по всїх дорогах будуть голосити: Горе, о горе! прихожого хлїбороба закликати муть, щоб з ними смутився, й тямущих у плакальних піснях, – щоб голосили.

17 Та й по всїх виноградниках буде плач, бо се я, – я перейду почерез тебе, говорить Господь.

18 Горе тому, хто день Господень бачити хоче! На що він вам – той день Господень? Темрява він, а не сьвітло, -

19 Се все одно, що від лева б утїк хто, та на ведмедя наскочив, або, прийшовши в домівку, об стїну обперся рукою, а гадюка його вкусила.

20 Хиба ж бо день Господень не темрява, а сьвітло? нї, він – пітьма, нема в нїм просьвітку.

21 Ненависні, противні менї сьвята ваші, не милі менї пахощі з жертов ваших під час сьвяточних сходин ваших.

22 Коли приносити мете менї всепалення чи хлїбові приноси, то я їх не прийму, та й на подячну жертву з ситих назимків ваших я й не гляну.

23 Віддали гук пісень твоїх від мене, голосу гусел твоїх я чути не хочу.

24 Правосуд нехай у вас, як вода, тече, й справедливість – як бистрий потік.

25 Хиба ж ви жертви та хлїбові дари в пустинї через сорок років менї приносили, ти, доме Ізраїля?

26 Нї, ви носили намет Молохів та зорю бога вашого Ремфана, – боввани, що їх самі собі поробили.

27 Тим то я геть із Дамаску вас попереселяю, говорить Господь; Бог сил небесних – імя йому.

Амос 6

1 Горе вам, байдужнім на Сионї, що вповаєте на гору Самарийську, ви, що пійшли в гору понад людом, і що до вас Ізраїль приходить!

2 Ійдїте лиш в Калне та подивітесь, а звідти перейдїть у Емат Великий, та ще спустїтесь у Гет Филистійський: Чи лучше ж там, анїж у вас у царстві? Чи більше займище їх, анїж займище ваше?

3 Ви, що біда здається вам далека, й змагаєте до того, щоб запанувало насильство, -

4 Ви, що вилежуєтесь на ложах із слонової костї, та випещуєтесь на постелях ваших; що їсте вибрані ягнята з отари, а телята з найситших пасовищ,

5 Що сьпіваєте під гуслі, думаючи, що ви Давидові у псальмосьпіві рівня,

6 Що пєте з чаш вино, мажетесь мастьми дорогими, а не маєте спожалїння над недолею Йосифовою!

7 За те ж вони тепер у неволю на чолї перед полонянами пійдуть, та й скінчаться веселощі випещених.

8 Самим собою поклявся Господь Бог, та й так говорить Господь Бог Саваот: Ненавидна менї Яковова гординя, його палатами я гордую, і віддам на поталу столицю з усїм, що там буде.

9 І коли де в якому домі зберуться десяток, то й вони погинуть.

10 І прийде родич, щоб повиносити костї їх із дому, й запитається в того, що ще зостався в хатї: чи ще хто є в тебе? Той відкаже: Нема вже нїкого. А сей скаже: Не говори більше, бо не годилось би споминати імя Господнє.

11 Бо, бач, Господь прикаже й покарає більший будинок розпадом, а менший будинок – розпуклинами.

12 Чи ж конї бігають по скелях? чи волами мож би їх орати? А ви тим часом обертаєте правосуд ув отруту, а плід справедливостї – в гіркий полин, -

13 Ви, що втїшаєтесь марнотою, та мовляєте: Хиба ми не нашою силою здобували свою могутність?

14 Ось, я, говорить Господь Бог Саваот, підійму на вас, роде Ізрайлїв, нарід та й будуть вас тїснити од ввіходу в Емат та й до ріки в пустинї.

Амос 7

1 От що дав менї Господь Бог у видиві побачити: Ось він натворив сарани тодї, як почала лїтня трава виростати. Се була трава по царській косовицї.

2 І як вона повиїдала зелену траву на землї, благав я: Господи Боже, змилосердись! Як устояти Яковові? він же й так малолюден.

3 І змилосердився Господь у тому, та й сказав Господь: Не станеться.

4 От що дав менї Господь Бог у видиві побачити: Ось, Господь Бог визвав задля суду огонь; і пожер він велику пропасть та й пожер велику часть землї.

5 І благав я: Господи Боже, з'упини! Як бо встоїть Яков? він же й так малолюден.

6 І пожалував Господь: і се не станеться, сказав Господь Бог.

7 От що ще дав менї побачити Господь: Стояв Господь на мурі, мурованому по шнуру, з оловяною ваговиною й держав у руцї ваговину оловяну.

8 І промовив до мене Господь: Що ти бачиш, Амосе? Я відказав: Оловяну ваговину. І каже Господь: Ось, я положу оловяну ваговину серед мого люду, Ізраїля; не буду вже терпіти йому.

9 Опустошені будуть висоти в Ізаака, й повалені божницї в Ізраїля, а проти Еробоамового дому встану з мечем.

10 І послав Амасія, Бетелський сьвященник до Еробоама, царя Ізраїлського, сказати: Амос будить ворохобню проти тебе серед царства Ізраїлського; країна не може вже терпіти слів його;

11 Ось бо, як говорить Амос: Від меча вмре Еробоам, а Ізраїля певно займуть у неволю з його землї.

12 І с>

13 А в Бетелї перестань пророкувати: тут бо царська сьвятиня і царева столиця.

14 І відказав Амос, та й сказав Амасії: Я нї пророк анї син пророчий; я пастух та й збірав дикі фиґи (сикомори);

15 Та Господь взяв мене від овець, і сказав менї Господь: Ійди, пророкуй серед мого народу, серед Ізраїля.

16 А тепер почуй і ти слово Господнє. Ти говориш: Не пророкуй на Ізраїля та й на Ізаака не виповідай нїяких речей.

17 За се ж ось що говорить Господь: Жінка твоя тут у містї буде обезчещена, сини й дочки твої од меча поляжуть; поле твоє буде за шнуром розпайоване, ти помреш у землї нечистій, та й Ізраїль напевно буде виведений із землї своєї.

Амос 8

1 От що дав менї Господь Бог у видиві побачити: Бачу я кошика з дозрілими овочами.

2 І спитав він у мене: Що бачиш, Амосе? Відказую: Кошик із дозрілими плодами. Тодї сказав менї Господь: Настав конець мойму людові Ізраїлеві; не буду вже прощати йому.

3 Піснї по палатах обернуться того часу в риданнє, говорить Господь Бог; багато їх помре, кидати муть трупи всюди, мовчки.

4 Чуйте се, ви, голодні, що раді би пожерти вбогих та погубити злиденних, -

5 Ви, що мовляєте: Коли вже мине сьвято нового місяця, щоб можно продавати хлїб, та субота, щоб відчинити засїки, та знов зменшувати міру, а збільшити цїну секля та ошукувати невірною вагою,

6 Щоб купувати злидарів за гроші, і бідняг за пару обуви, та висївки за зерно продавати.

7 Славою (давною) Якова заклявся Господь: Справдї, я по віки не забуду й одного з їх учинків!

8 Чи через се ж не захитається тодї земля, чи не заплаче кожний, хто живе на нїй? Ой зворушиться вона, неначе ріка, буде підійматись і спадати, як ріка Египетська.

9 І буде в той день, говорить Господь Бог, що буде здаватись, наче б я заповів сонцю заходити опівднї, та наслав темряву на землю серед ясного дня;

10 І оберну вам сьвятки в сумуваннє й усї піснї ваші – в плач, і наложу на кожний стан верету й лисину на кожну голову; й заведу між вами плач, неначе по єдиній дитинї, а конець усьому буде – гіркий день.

11 Се надходять днї, говорить Господь Бог, що пішлю голод на землю, – не голод хлїба, та й не жадобу води, а жадобу почути Боже слово.

12 Будуть ходити од моря до моря, і блукати від півночі на південь, шукаючи слова Господнього, та не знайдуть його.

13 У той час будуть умлївати від жадоби гарні дївчата й молодики,

14 Тоті, що то божаться гріхом Самарийським, та мовляють: Так певно, як живе бог твій, Дане! – як оживлена дорога в Версавію! Вони попадають і вже не встануть.

Амос 9

1 Бачив я Господа, над жертівником стоячого, й звелїв він: Удар по главневі в воріт, щоб аж одвірки захитались, і повали їх усїм їм на голови, а тих, що з них зостануться, я мечем повбиваю: не втече з них нїхто, що буде втїкати, й не врятується нїхто, що схоче врятуватись.

2 Хоч би зарились у преисподню, то й звідти добуде їх рука моя, хоч би на небо вийшли, поскидаю їх і звідти.

3 Нехай би поховались на вершку Кармеля, і там я їх віднайду й заберу; хоч би заховались на днї моря, я звелю змію морському, там їх кусати.

4 Як же пійдуть у неволю навперід ворогів своїх, то прикажу мечеві й там їх повбивати. Я оберну очі мої на них, – та на біду їм, а не на добро.

5 Бо Господь, Бог сил небесних, тілько доторкнеться землї, а вона наче б розтопилась, і всї заплачуть, що живуть на нїй; і вся вона підійметься в гору, як ріка, та й опаде, як та ріка Египецька.

6 Він построїв у горі палати свої небесні, й утвердив склепіннє своє над землею; він скликує води морські й розливає їх по обличчю землї; Господь – імя йому.

7 Чи ж ви менї не такими стали, як Етіопії, ви сини Ізраїля? говорить Господь. Чи не я ж вивів Ізраїля із землї Египецької, так як Филистіїв із Кафтору, а Араміїв – із Киру?

8 Се, очі Господа Бога звернені на всяке грішне царство, й я вигублю його з обличчя землї; однак дом Яковів не вигублю зовсїм, говорить Господь.

9 Я звелю розсиплю Ізраїля по всїх народах, як розсипають зерно по решетї, й нї одно здорове не впаде на землю.

10 Тільки грішники з мого народу погинуть од меча, ті, що то мовляють: Не наближиться, не прийде на нас те лихо!

11 У той час приверну я знов упавше царство Давидове, заправлю попуклини в ньому, поновлю все розвалене й одбудую його, як було за днїв давних,

12 Щоб вони посїли останок Едому й усї народи, що їм імя моє обявиться, говорить Господь, – той, що все це вдїє.

13 Настане час, говорить Господь, що хлїбороб, прийшовши орати, застане ще женця, а той, що засаджує, захопить того, що ще топче грони; й точити муть гори сок винний та й усї узгірря потечуть.

14 І заверну з неволї нарід мій, Ізраїля, і забудують опустошені міста й поосїдаються в них; понасаджують виногради й будуть із них вино пити; порозводять сади й їсти муть плоди з них.

15 Насаджу їх глибоко в землї їх і не вирвуть їх більше з їх землї, що я їм дам, говорить Господь, Бог твій.

Авдiй 1

1 Видиво Авдія. – Так говорить Господь Бог про Едом: До нас надійшла була од Господа Бога звістка, що посланий був до народів посол, сказати їм: Уставайте, виступимо в похід проти нього!

2 Глянь, тебе невеличким зробив я між народами, й тебе нї-за-що не мають.

3 Та тебе обманила гординя в серцї твому, ти бо живеш у провалах між скелями на високих місцях і міркуєш у серцї: Хто вниз мене скине?

4 Але хоч би ти піднявся, як орел, високо й між зорями гнїздо собі вимостив, то я тебе й звідти скину, говорить Господь Бог.

5 Чи се ж не злодїї дібрались до тебе, чи не ночні розбишаки, що тебе так спустошено? Та вони вкрали би лиш стільки, скілько б їм треба. А як би до тебе зібрались обирателї винограду, то хиба ж вони не зоставили б хоч скілько грон?

6 Ато ж – як же пограблять Езава й перешукають усї сховища у нього!

7 Аж поза гряницї виженуть тебе, а всї побратими твої обмануть тебе; здружені з тобою переможуть тебе, а ті, що хлїб твій їдять, будуть побивати тебе. О, нема в Едома розуму!

8 Се ж усе збудеться того дня, коли я вигублю мудрих у Едомі, і розумних із гір Езавових, говорить Господь.

9 Страхом побиті будуть хоробрі мужі твої, Темане, щоб так усї були вигублені побоєм на Езавових горах.

10 За пригнїтаннє твого брата Якова тебе сором окриє, і будеш викоренений по віки.

11 Того дня, коли ти виступив проти нього; того дня, коли чужинцї відводили військо його в неволю, коли чужоплемінники ввіходили в ворота його й про Ерусалим метали жереб, був і ти одним ізміж них.

12 Не годилося б тобі приглядатись з утаєною втїхою горю в день брата твого, в день переведення його в чужину; не неналежало б тобі радуватись у день погибелї синів Юдиних та розширювати рота в день біди їх.

13 Не годилось би тобі вдиратись у ворота мого народу в день нужди його, та дивитись на його лихо в день погибелї його, або посягати за добром його лихої в нього години;

14 Анї стояти на роздоріжжях, щоб убивати втїкачів його, або зраджувати тих, що в день нещастя уцїлїли.

15 Бо наближується день Господень на всї народи, й що ти чинив, те й тобі станеться; відплата твоя впаде на голову тобі.

16 Бо як ви пили на горі моїй сьвятій, так всї народи (з вами) пити муть і проковтнуть, та й минуться, наче б їх і не було.

17 А на Сион-горі буде спасеннє, й буде вона сьвятинею; і дом Яковів візьме в посїданнє займанщину свою.

18 І буде дом Яковів огнем, а дом Йосифів – полумєм, дом же Езавів – соломою; і запалять вони його й вигублять, та й не зістанеться нїкого з дому Езавового, бо так сказав Господь.

19 Полудняне одержять гору Езавову, подоляне ж впокорять собі Филистіїв, і посядуть країну Ефраїмову й країну Самарийську, а Бенямин посяде Галаад.

20 А повернувші з неволї зміж війська синів Ізрайлевих заволодїють землею Канаанською аж до Сарепти, переселенцї ж Ерусалимські, що жиють у Сефарадї, одержать міста полуденні.

21 І прийдуть вибавителї на Сион-гору, щоб осудити гору Езавову, – і настане царство Господнє.

Йона 1

1 І надійшло слово Господнє до Йони Аматієнка, таке:

2 Устань, подайсь у Ниневію, в город великий, і проповідуй проти його, бо ледарства його дойшли до мене.

3 Йона ж устав, щоб утїкати від Господа в Тарсис, і, дойшовши до Яфи, знайшов корабель, що йшов у Тарсис, заплатив гроші за пераїправу, й вступив на нього, щоб на ньому одплисти в Тарсис перед лицем Господнїм.

4 Господь же послав на море велику бурю, і постала на морі лиха хуртовина, так що караблеві приходилось розбитись.

5 І полякались моряки, й почали взивати кожен до свого бога. І викидали в море склад із корабля, щоб його полегчити; Йона ж зійшов у середину на дно, лїг та й заснув твердим сном.

6 І прийшов до його керманич корабельний та й каже: Як тобі спати? вставай, покликни до твого Бога; може сей Бог зглянеться на нас, і ми не погинемо.

7 І говорили вони один одному: Ось, киньмо лишень жереб, щоб довідатись, за чию провину сталась нам ся пригода. Як же кинули вони жереб, упав він на Йону.

8 І кажуть вони йому: Скажи же нам, за яку провину сталась нам ся пригода? Яке твоє дїло й звідки ти йдеш? де твій край, і з якого ти народу?

9 І відказав їм: Я Єврей і почитаю Господа, Бога небесного, що сотворив море й увесь суходіл.

10 І полякались вельми люде й сказали йому: Що се ти зробив? бо довідались, що він утїкав од Господа, він бо їм признався.

11 Питають його тодї: Що нам з тобою почати, щоб море втихло про нас? бо море не переставало яритись.

12 Тодї він сказав їм: Возьміте мене та й вкиньте мене в море; тодї воно втихне про вас; я бо добре знаю, що ся страшенна хуртовина прийшла на вас через мене.

13 Але ті люде силкувалися добитись до берега, та се їм не вдалось, бо море не переставало яритись проти них.

14 Тодї покликнули вони до Господа й мовляли: Просимо тебе, Господи! не дай нам згинути за життє сього чоловіка, й не винуй нас, наче б ми безвинну кров пролили; ти бо, Господи, вчинив, що тобі сподобалось.

15 Тодї взяли вони Йону та й вкинули в море; і перестало море яритись.

16 І полякались ті люде вельми перед Господом, принесли Господеві жертву й обреклись обітами.

Йона 2

1 Господь же повелїв великій рибі проглинути Йону; й був Йона у череві в риби три днї й три ночі.

2 І молився Йона Господеві з черева в кита

3 І промовляв: В смутку мойму покликнув я до Господа, й він вислухав мене; з черева преисподньої взивав я, а ти почув мій голос.

4 Вкинув єси мене в глибінь, у серце моря, і води обгорнули мене; всї води, всї филї твої проходили надо мною.

5 Вже я думав: Відкинений я від очей твоїх, а тепер чей я знов побачу храм твій сьвятий.

6 Обняли мене, добирались води до душі моєї, безодня зачинила мене в собі; морські трави обвили голову менї.

7 Попід підвалини гір потонув я, і земні засови замкнули мене, здається, на віки; але ти, Господи, Боже мій, виведеш душу мою з сієї глибинї пекольної.

8 Як душа завмірала в менї, спогадав я на Господа, й ось, молитва моя дійшла до тебе, до храму сьвятого твого.

9 Хто марні й ложні боги шанує, той покинув Милосердного свого,

10 Я же голосом похвали принесу тобі жертву; чим обрік себе, те я й сповню; в Господа бо одного – рятунок.

11 І повелїв Господь киту викинути Йону на сушу.

Йона 3

1 І надійшло слово Господнє до Йони вдруге:

2 Вставай, подайсь у Ниневію, город великий, і проповідуй в йому, що я повелїв тобі.

3 І встав Йона, й подавсь у Ниневію, як повелїв Господь; Ниневія ж була великий город, на три днї ходи.

4 І почав Йона проходити город, скілько мож за один день перейти, й проповідував, говорючи: Ще сорок день, а Ниневія стане розвалищем.

5 І повірили Ниневійцї Богу: оголосили піст, і понадївали волосяницї, від найбільшого та й до найменьшого.

6 Бо поголоска про се дойшла до царя Ниневійського, – й устав царь із свого престолу, скинув із себе царську одежу свою, й закутавсь у волосяницю, і сїв на попелї.

7 І звелїв сповістити в Ниневії й заповісти від іменї царського й вельмож своїх, щоб нї люде, нї скотина, нї воли анї вівцї нїчого не їли й не пасли та й води не пили;

8 Та щоб окриті були вереттєм – людина й скотина, й скілько сили, взивали до Бога, та щоб кожне покинуло ледачу дорогу свою й неправедні вчинки рук своїх.

9 Хто знає, може Бог іще змилосердиться й відверне від нас палаючий гнїв свій, і ми не погинемо.

10 І побачив Бог їх учинки, що вони покинули свою ледачу дорогу, й пожалував Бог наслати на них те лихо, яким їм був загрозив, і не наслав.

Йона 4

1 Йона ж розсердився тяжко й запалав гнївом,

2 І моливсь Господеві й промовив: О, Господи, хиба ж не се говорив я, бувши ще в моїй країнї? тим же то й хотїв утекти в Тарсис; знав бо я, що ти – Бог благий і милосердний, довготерпеливий і багатий на ласку, та що маєш спожалїннє над нуждою.

3 Возьми ж у мене душу, Господи, бо лучше менї вмерти, анїж жити.

4 Господь же сказав: Чи ж слушно се тебе так розсердило?

5 І вийшов Йона з міста й осїв від східнього боку міста, та й зробив собі там будку та й седїв у холодку, визираючи, що станеться з городом.

6 А Господь Бог виростив ростину, й знялась вона понад головою в Йони, щоб мав тїнь над головою, та щоб успокоїв свою досаду, й Йона вельми зрадїв тій ростинї.

7 Як же назавтра вранцї почала зоря зоріти, повелїв Бог червякові, щоб підгриз ростину, й вона всхла.

8 А як зійшло сонце, послав Бог гарячого восточнього вітра, й сонце припекло Йону в голову, так що він зовсїм ізовяв, і бажав собі смертї й сказав: Лучше менї вмерти, анїж так жити.

9 І промовив Бог до Йони: Чи то ж бо тобі так досадно через ростину? Він відказав: Досадно, хоч би й умерти.

10 Тодї сказав Господь: Тобі жаль ростинки, дарма що коло неї не поравсь і не зростив її, – що за одну ніч виросла й за одну ніч поникла;

11 А менї б то та не жаль було Ниневії, великого городу, що в йому більш ста й двайцятьох тисяч чоловіка живе, що не вміють розпізнати правицї од лївицї, та й так багато скотини?

Михей 1

1 Слово Господнє, що надійшло до Михея Морастія за Юдейських царів Йоатама, Ахаза й Езекії, а було йому обявлене про Самарию й Ерусалим:

2 Слухайте, всї народи, вважай, земле, й уся її повня! Нехай буде Господь Бог сьвідком проти вас, Господь із сьвятого храму свого.

3 Ось бо, Господь вийде з пробутку свого, зійде вниз і возьме під ноги високих на землї.

4 Гори розтануться під ним і долини, як віск від огня, стопнїють, мов ті води, що ллються з гори.

5 А все воно – за Яковову безбожність, за гріх дому Ізрайлевого. Від кого безбожність Яковова? хиба ж не від Самариї? Від кого висоти в Юди? хиба ж не від Ерусалиму?

6 За се зроблю з Самариї купу розвалищ у полї, місцем, щоб на йому виногради садили; каміннє , сї позвергаю в долину, відкрию її підвалини.

7 Всї ідоли її порозбиваю, й усї дари її любодїйні спалю огнем, та й усї боввани її передам на розбиваннє; бо вона їх із плати за блудництво построїла й пійдуть вони дарами до (другої) блудницї.

8 Тим же то буду ридати-голосити; як ограблений і обнажений, – ходити; вити, як шакал, як струсї, – пищати.

9 Болючий бо побій її дійде аж до Юди, наближиться до ворот мого народу, до Ерусалиму.

10 Не пускайте ж про се поголоски хоч у Гетї, не голосїте там; ув оселї Офра покрийте себе попелом.

11 Переселяйтесь (у неволю), Шафирські осадницї, стидовично понажені; не втече й осадниця Заананська; плач у Езелї не дасть вам з'упинитись там.

12 Оплакує своє добро осадниця Мароти, бо лихолїттє наближується й до воріт Ерусалимських.

13 Запрягай в колесницю бистрих, ти, Лахиська осаднице, ти бо – початком гріхів дочки Сионової, в тобі бо появились перші проступки Ізраїля.

14 Тим же то будеш ти посилати дари в Морешет-Гет; люде ж Ахзивські будуть оманом царям Ізраїлським.

15 Я ще нашлю на тебе, осаднице Мореша, здобичника; він досягне до Оддоламу, – сієї слави Ізрайлевої.

16 Ой обстрижи ж – обголи собі голову по дїтях твоїх, щиро коханих; розшири по них лисину, як орел, коли лїниться; бо переселять їх від тебе в неволю.

Михей 2

1 Горе тим, що задумують беззаконностї, і вже на ложах своїх укладають ледаче, щоб довершати все те від ранку, від досьвітку, – тому, що вони чують силу в руках своїх.

2 Забажають ниви, й забирають її, – будинку, й відіймають його; загарбують людину й дім її, чоловіка й його наслїддє.

3 Тим то ось як говорить Господь: От, я задумав, наслати на сей рід лихолїттє, яке ви не здолїєте скинути з ший ваших, і не зможете ходити просто; бо настане час гіркий.

4 Того часу зложать про вас приповідку, а в вас плакати муть гірким плачем і промовляти: Ми спустошені зовсїм! пай мого народу відданий чужим; як вернутись йому до мене? поля наші подїлені поміж чужинцїв!

5 Тим же то в тебе не буде нїкого, хто б при замінї (поля) кидав жереб в громадї перед Господом.

6 Не пророкуйте, пророки; не пророкуйте їм, щоб не впала на вас безчесть.

7 О, ви, що себе домом Якововим називаєте! Чи то ж поменшав Дух Господень? Чи такі ж дїла його? Хиба ж слова мої не добродїйні такому, що в справедливостї ходить?

8 Та нарід, що був давно моїм, устав, як ворог; ви з жупаном здираєте й сорочку в тих, що тихо проходять, в тих, що одвертаються від сварки.

9 Жен мого люду ви пхаєте з хати, де пробували вони з упокоєм, а в дїтей їх ви на все видераєте окрасу мою.

10 Вставайте, втїкайте, ся країна не є вже місцем супокою; за нечисть буде вона опустошена, та й то страшним опустошеннєм.

11 Як би який вітрогон придумав брехню та й сказав: Буду про вино та напитки вам пророкувати, то й був би він пророком по смаку тим людям.

12 Напевно зберу всього тебе, Якове, позбіраю в одно останки Ізраїля, зберу їх до купи, наче вівцї в Восорі, мов би отару в кошарі; аж загуде від безлїку люду.

13 Поперед пійде той, що повалив мури; вони поломлять огорожу, ввійдуть кріз ворота й вийдуть ними, та й царь їх пійде перед ними, а поперед усїх їх – Господь.

Михей 3

1 І сказав я: Слухайте, голови Яковові, та й ви, князї дому Ізрайлевого: Хиба ж не вам належиться знати справедливість?

2 А ви ненавидите те, що добре, й любите зло; здираєте з них скіру й тїло з їх костей;

3 Їсте тїло мого люду, й здираєте з них їх скіру, а кістки їх ломите й дробите, наче в горнець, а тїло їх – як би в котел.

4 Ой будуть же вони взивати до Господа, та він їх не почує; і закриє лице своє перед ними на ввесь той час, як вони лихо коять.

5 Так говорить Господь на тих пророків, що люд мій морочать, на тих, що, як мають що гризти своїми зубами – віщують мир, а хто не дає їм нїчого в рот, тому заповідають війну.

6 Тим же то буде вам замість видива – ніч, а темрява – замість пророцтва; зайде сонце над тими пророками й день потемнїє над ними.

7 І посоромляться віщуни отті, й стидом окриються всї ворожбити; вони позакривають лиця собі, бо не буде їм відповідї від Господа.

8 Я ж – повен сили Духа Господнього, справедливостї й непохитностї, щоб виповісти Яковові проступки його та й Ізраїлеві – гріхи його.

9 Слухайте ж се, голови дому Яковового, й ви, князї дому Ізрайлевого, що вам правий суд ненавиден, і все праве викривляєте,

10 Що будуєтесь на Сионї з кровавої кривди, й в Ерусалимі – з неправди!

11 Голови його судять за гостинцї, і сьвященники його навчають за плату, та й пророки його за гроші віщують, та ще й на Господа здаються, мовляючи: чи ж Господь не серед нас пробуває? на нас біда не прийде!

12 От же через вас буде Сион, як поле, роз'ораний, з Ерусалиму зробиться купа розвалищ, а гора під сим храмом стане горою, порослою лїсом.

Михей 4

1 І настане час: Гора дому Господнього буде наставлена головою гір і буде вивисшена понад горби й поплинудеь до неї народи.

2 І поринуть до неї премногі народи й скажуть: ходїте, зійдемо на гору Господню, до храму Бога Яковового, – він буде нас на свій путь наставляти, й будемо ходити стежками його; бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє – з Ерусалиму,

3 І судити ме він між народами многими й буде картати потужні племена по краях далеких; і перекують вони мечі свої на рала, а списи свої – на серпи; не підійме меча народ на народ, і не будуть учитись воювати.

4 Нї, тодї кожне буде седїти у себе під виноградиною й під фиґовиною й не буде нїкого лякатись; бо Господь сил небесних вирік се устами своїми.

5 Нехай инші народи ходять, кожний в імя свого бога, а ми ходити мемо в імя Господа, Бога нашого, по віки віків.

6 Тодї позбіраю я, говорить Господь, кульгавих і прогнаних позбіраю, й тих, на кого допустив був лихо.

7 І вчиню кульгавих багатими в потомність, а порозкиданих далеко – великим народом, і сам Господь царювати ме в них на Сион-горі по всї вічні часи.

8 А ти, башто стада, ти горбе дочки Сионової, до тебе прийде давна власть, вернеться царство до дочки Ерусалимської.

9 Чого ж так у голос тепер голосиш? Може того, що в тебе не стало царя? або – що нема в тебе порадника, що тебе аж болї схопили, мов ту породїлю?

10 О, страдай ще, звивайся від болю, дочко Сионова, мов породїля, бо поки що покинути город свій мусиш і в чистому полї стояти, аж зайдеш у Вавилон. Та звідти будеш вирятувана; тебе викупить Господь із рук ворогів твоїх.

11 Тим часом же збереться на тебе премного народів, і будуть договорювати: Осоромимо її! нехай надивиться око наше на Сион!

12 Та не знають вони, яка в Господа думка, не розуміють постанови його, що він збере їх докупи, мов ті снопи на тоцї:

13 Устань же тодї, громадо Сионська, й молоти! я бо зроблю рога твого (силу твою), мов би з залїза, а копита твої, неначе з мідї, – і потреш многі народи, й присьвятиш Господеві користї їх і багацтва їх – Владицї всього сьвіта.

Михей 5

1 Тепер ще узброюйсь, товпо розбишацька, облягай нас облягом; нехай бють по щоцї лозою володаря Ізрайлевого! -

2 І ти, Бетлеєме – ти, Ефрато, хоч ти малий між тисячами в Юдеї, але з тебе вийде менї Той, що має бути Володарем ув Ізраїлї, а його народини – від початків, від днїв вічностї.

3 Тим же то він полишить їх (у зневазї), аж породить та, що має породити, а тодї вернеться до синів Ізраїля і останок братів їх.