Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 63 (всего у книги 117 страниц)
3 Постав, Господи, сторожу губам моїм! Пильнуй дверей уст моїх!
4 Не дай серцю мому до злого прихилятись, в неправотї з людьми накладати, що беззаконнє творять; та й щоб не бути менї учасником ласощів їх.
5 Нехай покарає мене праведний, – се доброта; нехай докоряє мене, – се олива на голову; не одвернеться голова моя, бо навіть за лихі їх вчинки буде моя молитва за них.
6 Як скинуть суддїв їх стрімголов із скелї, тодї буде чути слова мої, які вони милі.
7 Як земля з'орана і ровизбита, так костї наші розсиплються в челюстях пропастї підземної.
8 Та на тебе, Господи, Владико мій, очі мої поглядають, на тебе вповаю; не відкинь душі моєї!
9 Сохрани мене від сїл, що вони заставили на мене, і від западнї тих, що творять дїла беззаконні!
10 Дай беззаконним попасти в їх власні сїти, а менї перейти мимо.
Псалтир 141
1 Научна пісня Давидова. Молитва, як був в печері. Г олосом моїм взиваю до Господа, голосом моїм до Господа молюся.
2 Виллю перед ним жаль мій, виявлю перед ним тїсноту мою.
3 Як дух мій знемігся в мене, то знав ти стежку мою. На дорозї, де ходив я, заставили тайно сїла на мене.
4 Гляну правобіч мене, та й бачу: нема нїкого, хто б пізнав мене; нема жадного притулку для мене, нїхто не дбає про душу мою.
5 До тебе взивав я, Господи, кажучи: Ти моє прибіжище, моя доля в країнї живих!
6 Зглянься на поклик мій, бо я вельми знемігся; спаси мене від гонителїв моїх, вони бо надто сильні для мене.
7 Виведи з темницї душу мою, да прославлю імя твоє! Праведні обступлять мене, коли явиш менї милість твою.
Псалтир 142
1 Псальма Давидова. Г осподи, вислухай молитву мою, нахили ухо до благання мого! Вислухай мене по вірностї твоїй, по справедливостї твоїй!
2 І не входи в суд із слугою твоїм, нїхто бо з живих не оправдиться перед тобою.
3 Бо ворог слїдить душу мою, топче життє моє до землї, закопує мене у темних місцях, як мерцїв давно померших.
4 І дух мій охляв в мене, серце моє ниє.
5 Згадаю днї давні, про дїла твої промишляючи; думаю-гадаю над творивом рук твоїх.
6 До тебе простираю руки мої; як спрагнена земля, так душа моя тебе жадає.
7 Поспіши, Господи, вислухай мене! Дух мій холоне. Не крий лиця свого передо мною! ато буду як ті, що йдуть в домовину!
8 Вранцї дай почути милість твою! Бо на тебе вповаю. Яви менї дорогу, котрою ступати маю! Бо до тебе підношу душу мою.
9 Рятуй мене, Господи, від ворогів моїх! До тебе прибігаю.
10 Навчи мене творити волю твою! Ти бо єси Бог мій; дух твій благий нехай по рівнинї веде мене.
11 Задля імени твого, Господи, оживи мене; у твоїй справедливостї виведи душу мою з тїсноти!
12 А по милостї твоїй вигуби ворогів моїх, і гнобителїв душі моєї занапасти! Я бо слуга твій.
Псалтир 143
1 Давидова. Б лагословен Господь, скеля моя; він навчає руки мої до бою, до війни палцї мої!
2 Він моя милість і огорода моя, твердиня моя висока і мій спаситель; щит мій, і той, на кого я вповаю, котрий корить народ мій під мене.
3 Господи, що таке чоловік, щоб тобі знати про його, той син чоловічий, щоб ти зважав на його?
4 Чоловік, як той подих; днї його, як тїнь, що перелїтає.
5 Господи, прихили небо твоє, і зійди на долину! До гір торкнися, нехай задимують!
6 Блискай блискавками, і розсип їх! Пусти стріли твої, й замішай їх!
7 Простри руку твою з висоти, вихопи мене, і вирятуй із вод великих, із руки чужинцїв.
8 Уста їх про марне говорять, а правиця їх є правиця брехнї!
9 Боже, нову пісню тобі засьпіваю, на псалтирі десятострунній до похвальної піснї тобі заграю;
10 Тобі, що даєш спасеннє царям, ізбавляєш Давида, слугу свого, від меча смертиносного.
11 Вихопи мене і вирятуй з руки чужинцїв, котрих уста про марне говорять, а котрих правиця є правиця брехнї!
12 Щоб сини наші були, як висадки, зрощені в їх молодостї; дочки наші стрункі, як тесані стовпи угольні збудованої палати;
13 Щоб засїки наші були повні, всяким хлїбом багаті; щоб скотина наша тисячма множилась, десятки тисяч по вертепах наших;
14 Щоб корови наші телились; щоб не було влому, і жадного убитку, і жадної лайки на улицях наших.
15 Щасливий нарід, в котрого така доля! Щасливий нарід, котрому Господь – Бог його!
Псалтир 144
1 Похвальна пісня Давидова. В ознесу тебе, мій Боже, і царю, і буду прославляти імя твоє по віки.
2 Щодня буду величати тебе, і імя твоє хвалити по віки.
3 Великий Господь і вельми достойний хвали, і величчє його недослїдиме.
4 Рід перед родом прославить твори твої, і звістить про могучі дїла твої.
5 Роскажу про пишну красу величчия твого, і про чудеса твої,
6 Будуть говорити про силу страшних дїл твоїх, а я звіщу про великі дїла твої.
7 Вознесуть память за велику благість твою, і піснями прославлять справедливість твою.
8 Господь ласкавий і милосердний, до гнїву повільний і милостю великий.
9 Господь благий до всїх, і милосердє понад усї дїла його.
10 Возхвалять тебе, Господи, всї творива твої, а праведні твої люде прославлять тебе.
11 Будуть розказувати про величчє царства твого, і проповідувати про силу твою,
12 Щоб явити дїтям людським потужні дїла його, і пишну славу царства його.
13 Царство твоє, царство всїх віків, і влада твоя через всї роди.
14 Господь піддержує всїх падаючих, і підносить всїх похилившихся.
15 Очі всїх на тебе споглядають, і ти даєш їм свого часу поживу їх.
16 Одкриваєш руку свою, і насичуєш всяке живе, як котре бажає.
17 Господь справедливий у всїх дорогах своїх, і благий у всїх дїлах своїх.
18 Господь близько до всїх, хто кличе його, до всїх, що кличуть його в правдї.
19 Він сповняє бажаннє тих, що бояться його; чує благаннє й спасає їх.
20 Господь хоронить всїх, що люблять його, а беззаконних погубляє.
21 Да звістять хвалу Господню уста мої; і всяке тїло да прославить сьвяте імя його по віки!
Псалтир 145
1 Аллилуя! Х вали, душе моя, Господа!
2 Буду хвалити Господа, поки життя мого, буду сьпівати псальми Богові моєму, поки мене стане.
3 Не вповайте на князїв, на сина чоловічого; нема в його спасення!
4 Вийде дух з його, знов до землї своєї він вертає; того ж дня самого задуми його марою стали.
5 Щасливий той, кому дає поміч Бог Якова, в кого надїя на Господа ЇоБога його!
6 Що сотворив небо і землю, море і все, що в йому; що стереже вірність по віки;
7 Творить правосуддє пригнобленим, дає хлїба голодним. Господь вязнїв визволяє.
8 Господь слїпим очі вітворяє, Господь пригноблених підносить, Господь любить праведних;
9 Господь захожих заступає, він сироту і вдову піддержує; а дорогу беззаконних на бік повертає.
10 Да царствує по віки Господь, Бог твій, Сионе, з роду в рід. Аллилуя!
Псалтир 146
1 Х валїте Господа! Бо се благо; сьпівайте Богові нашому, бо се любо; пісня похвальна належить ся йому.
2 Господь будує Єрусалима, він збирає прогнаних людей Ізраїля.
3 Він сцїляє розбитих серцем, і завязує рани їх.
4 Він перелїчує безлїч звізд, і кожну імям називає.
5 Великий наш Владика, і велика його сила; розумінню його нема міри.
6 Господь нужденних підносить, а беззаконних принижує до землї.
7 Засьпівайте Господеві похвальну пісню! Сьпівайте псальми Господеві нашому при гуслях!
8 Він хмарами покриває небо, і посилає дощ на землю, він ростить траву на горах;
9 Дає скотинї поживу її, і молодим крукам, що квилять.
10 Не в силї коня він любується, і не стегна пареня йому до вподоби.
11 Господеві любі боячіся його, і хто вповає на милість його.
12 Возвісти славу Господеві, Єрусалиме! Хвали, Сионе, Бога твого!
13 Він бо укріпив засуви брам твоїх, благословить дїтей твоїх серед тебе;
14 Ставить мир у твоїх границях, насичує тебе плодом пшеницї;
15 Він посилає слово твоє на землю, і скоро несуться глаголи його;
16 Дає снїг, як вовну, як попіл, іней розсипає;
17 Кидає град грудками; хто встоїть перед його морозом?
18 Пошле слово своє, і все тане; подує вітром своїм, – шумять води.
19 Він звіщає слово своє Якову, устави свої і присуди свої Ізраїлю.
20 Жадному народові не вдїяв того, і присудів його вони не пізнали. Аллилуя!
Псалтир 147
1 Аллилуя! Х валїте Господа з небес, хвалїте його на висотах.
2 Хвалїте його, всї ангели його! Хвалїте його, всї войнства небесні!
3 Хвалїте його, сонце і місяць! Хвалїте його, всї ясні зорі!
4 Хвалїте його, ви небеса небес, і ви води над небесами!
5 Да хвалять імя Господнє! Він бо велїв, і вони сотворились,
6 І поставив їх на всї часи і на віки; положив закони, і не переступлять їх.
7 Хвалїте Господа, земні творива, ви велетнї морські і всї безоднї!
8 Огонь і гряд, снїг і мрака, ти бурний вітре, що сповняєш слово його;
9 Ви гори і узгіря, садовина і всї кедри,
10 Дикі зьвіри і всякий скот, повзаюча зьвірина і пташина крилата;
11 Ви царі землї і всї народи, ви князї і всї суддї землї;
12 Ти юнацтво і ви дївчата, ви старі з дїточками!
13 Да хвалять імя Господа! Бо вивисшилось імя тілько його одного, величчє його над землею і небесами. Аллилуя!
Псалтир 148
1 Аллилуя! З асьпівайте Господеві нову пісню, хвалу його в соборі праведних його!
2 Да звеселиться Ізраїль Сотворительом своїм; сини Сиона да зрадуються Царем своїм!
3 Да хвалять імя його хором, при тимпанах і гуслях засьпівають йому похвальні піснї!
4 Бо Господь любується своїм народом; він украшає смиренних спасеннєм.
5 Да торжествують праведні в славі, радуються на ложах своїх!
6 Славославія Богу в устах їх, і обосторонь гострий меч в руцї їх,
7 На одмщеннє народам і кару племенам;
8 Щоб царів їх в кайдани забити, й дуків їх в желїзні пута закувати;
9 Сповнити над ними суд написаний. Така слава для всїх угодників його. Хвалїте Господа!
Псалтир 149
1 Аллилуя! Х валїте Господа в сьвятинї його! Хвалїте його в ширинї сили його!
2 Хвалїте його за дїла його великі! Хвалїте його по великостї величчя його!
3 Хвалїте його при голосах трубних! Хвалїте при псалтирі і гуслях!
4 Хвалїте його хором і при тимпанах! Хвалїте його при струнах і органах!
5 Хвалїте його при цимбалах звучних! Хвалїте його при цимбалах гучних!
6 Все, що дише, да хвалить Господа! Аллилуя!
Приповiстi 1
1 Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського,
2 Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні;
3 Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї;
4 Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність;
5 Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради;
6 Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх:
7 Почин премудростї – Господень страх; безумні нехтують і розум і науку.
8 Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту;
9 Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі.
10 Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;
11 Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного – безвинного,
12 Проковтнемо його живого, мов безодня, – цїлого, мов би провалився в пропасть;
13 Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;
14 Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, -
15 Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї,
16 Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові.
17 Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла;
18 Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.
19 Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали.
20 Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах;
21 Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи:
22 Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне?
23 Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої.
24 Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав;
25 Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли.
26 За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас;
27 Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота.
28 Тодї кликати муть мене, – та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, – та не знайдуть мене.
29 За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли,
30 Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми;
31 За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми.
32 Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх;
33 Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.
Приповiстi 2
1 Мій сину! коли приймеш слова мої й заповідї мої ховати меш у себе,
2 Коли слух твій вчиниш уважним на мудрість, і наклониш своє серце до роздумовання;
3 Коли ти знаннє звати меш до себе й покликувати за розумом;
4 Коли будеш шукати його, так як срібла, й докопуватись його, як скарбу, -
5 Тодї зрозумієш страх Господень і знайдеш пізнаннє Бога.
6 Бо тільки Господь дає премудрість і з його уст виходить знаннє й розум.
7 Він праведним приховує спасеннє, він заслоняє тих, що ходять в невинностї;
8 Він стежки правди наглядає й береже дороги сьвятих своїх.
9 Тодї ти спізнаєш правду й правосуд і всяку путь праву та добру.
10 Коли премудрість ввійде в серце тобі, а знаннє над усе душі твоїй любійше буде,
11 Тодї обачність оберегати ме тебе, й розум буде на сторожі у тебе,
12 Щоб від стежок тебе ледачих урятувати, й від чоловіка кривоязикого,
13 Від тих, що праві шляхи покинули й путьми у темряві блукають;
14 Від тих, що радїють злу й ледарством веселяться,
15 Що шляхи їх криві та що блукають по стежках своїх;
16 Та щоб урятувати тебе від жони чужої, від жони другого, що солодко промовляє,
17 Що друга юностї своєї понехала й Божий заповіт забула.
18 Дім її веде до смертї, а стежки її до мерцїв у пеклї;
19 Нїхто, хто завернув до такої, не вертається вже й не ступить на жизняну дорогу.
20 Оце ж ступай дорогою добрих і держись стежок, якими праведні ходять.
21 Бо тілько праведні наслїдять займанщину, й вікувати муть на нїй вік чисті серцем;
22 Ледачі же витрачені будуть із землї, і зрадники будуть викоренені з неї.
Приповiстi 3
1 Мій сину! памятай, чого я тебе навчаю, й ховай заповідї мої в серцї.
2 Бо з ними жити меш на сьвітї довголїтен, і спокій принесуть вони тобі.
3 Нехай любов тебе не кидає та правда; носи на шиї їх і напиши на таблицї серця твого, -
4 А станешся любим і приятним і Богові й людям.
5 Надїйсь на Господа всїм серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум.
6 У всїх стежках твоїх думай про його, а він простувати ме шляхи твої.
7 Премудрим сам себе не величай у думцї; бійся Господа й остерегайсь лихого.
8 За се пошле тобі у тїло він здоровлє й силу в костї твої.
9 Шануй Господа приносами з майна твого й з первоплодів усього, що Бог тобі зародить,
10 А набиті будуть гумна твої і тискарнї в тебе будуть переливатись молодим вином.
11 Кар Господнїх не відкидай, мій сину, й не вважай собі за тягар картання його;
12 Кого бо любить Господь, того він і карає, і ласкавий він до того, як отець до сина свого.
13 Блажен той чоловік, що придбав собі мудрість, і чоловік, що вмів добитися до знання.
14 Бо набуток се лїпший як набуток срібла, і хісна з його більш як із золота.
15 Коралї дорогі, да не такі як мудрість, і нїчо з того, що ти бажаєш, не зрівняєся з нею.
16 В правій руцї в неї – життє на сьвітї довге, а в лївій у неї – багацтво й слава.
17 Усї шляхи її – шляхи приятні, і всї стежки її – задоволеннє (серця).
18 Вона – деревом життя про тих, хто її здобуде, й щасна доля тих, хто її держиться.
19 Премудростю Господь поставив землю, а розумом утвердив небо.
20 Його премудростю створились (морські) безоднї, і хмари кроплять росою.
21 Мій сину! не спускай їх із очей твоїх; ховай розум і розумную обачність.
22 Вони будуть жизнею душі твоїй і окрасою шиї в тебе.
23 Тодї ходити меш безпечно дорогою твоєю, й нога твоя не спіткнеться.
24 Коли лягати меш – не будеш боятись, а коли заснеш, – сон твій солодкий буде.
25 Не злякаєшся наглого страху, анї пагуби від безбожників, як на тебе спаде;
26 Бо Господь буде надїєю тобі, й стерегти ме, щоб за ногу не спіймався.
27 У нуждї помогти бідасї не одхиляйся, коли рука твоя здолїє се зробити.
28 Не говори твойму ближньому: Йди собі й прийди знов, завтра дам тобі, коли маєш при собі. (Бо не знаєш, що принесе день завтрішнїй.)
29 Не мисли зла тому, хто безпеч із тобою живе.
30 Не сварись із чоловіком, не маючи причини, як він тобі не заподїяв злого.
31 Не завидуй чоловікові, що поступає напастливо, й не вибирай для себе дороги його;
32 Бо гидує Господь переворотним, а з праведними у нього спільність.
33 Господнє прокляттє на домівцї бі, збожних, а праведних житло він благословить.
34 З недовірків Господь сьміється, покірним же дає він благодать.
35 Розумні одержать славу, а тих, що без ума, ганьба окриє.
Приповiстi 4
1 Слухайте, дїти, науку (мою) отецьку, і пильнуйте, щоб набіратись розуму;
2 Бо я добру науку даю вам; не покидайте ж того, що заповідаю вам.
3 Я ж бо й сам був у панотця мого любимою дитиною, й неначе єдиною у неньки моєї.
4 І вчив мене панотець і мовляв менї: Вдержуй слова мої в серцї; допильновуй наказів моїх і жий (щасливо).
5 Набірайся премудростї, набувай розуму; не забувай сього й не відхиляйся від речей з уст моїх.
6 Держися її, а буде вона охороною тобі; люби її, а буде вона обороною твоєю.
7 Головна се річ – мудрість: здобувай премудрість, і всїм, що маєш, набувай розуму.
8 Над усе цїнуй її, а вона підійме тебе високо; вона до честї доведе тебе, як пригорнешся до неї;
9 Вона вінцем ласк з'украсить голову твою, – придбає тобі пишний вінок.
10 Слухай, сину мій, і приймай слова мої, а умножаться лїта життя твого.
11 Я тебе наставляю на дорогу мудростї, проводжу тебе по стежках незаблудних.
12 Пійдеш ними, – не тїсно нозї твоїй буде, побіжиш – і не спотикнешся.
13 Держись цупко моєї науки, не занедбовуй, допильновуй її, бо вона життє твоє.
14 Не ходи стежкою безбожних і не любуйся дорогою лихих.
15 Покинь її, не ходи нею, відхиляйся від неї й простуй собі мимо;
16 Бо вони й не заснуть, як щось лихого не вчинять; сон покине їх, як не підставлять ноги кому небудь;
17 Бо вони їдять хлїб беззаконностї, а вино попивають (з добра), що насильством придбали.
18 Стежка праведних – се та зоря, що зорить рано вранцї, і сьвітить яснїйше та яснїйше аж до повного дня.
19 А путь безбожників – темна темрява; вони не знають, де їм доведеться спіткнутись.
20 Сину! слухай слова мої з увагою пильно, прихиляй твоє ухо до того, що я промовляю;
21 Не давай їм з очей твоїх зникнути; заховай їх у самій серединї в серцї твойму.
22 Бо життє вони для того, хто їх знайде, і здоровлє для всього тїла його.
23 Бережи твоє серце, мій сину, над усе, що бережеться, бо з нього виходить усе, чим живемо.
24 Відкидай від себе лукавство уст, і зрадливість язика держи оддалїк від себе.
25 Очі твої нехай просто позирають, і війки твої нехай справляються впрост навперед тебе.
26 Обдумуй стежку ногам твоїм, і всї ходи (вчинки) твої нехай будуть постійні.
27 Не звертай нї праворуч нї лїворуч, і держи твою ногу від зла далеко.
Приповiстi 5
1 Мій сину! слухай уважно мудростї моєї і прихиляй ухо твоє до розуму мого,
2 Щоб заховав собі розсудок, та щоб уста твої хоронили розум. Не слухай хитрощів женщини;
3 Мед бо тече з уст чужої жінки, маснїйша над оливу бесїда в неї;
4 Та наслїдки від неї, як полин, гіркі, й госѻїЂрі, як той меч обосїчний.
5 Ноги її простують до смертї, ступнї її доходять до безоднї.
6 Як би ти захотїв слїдити за стежкою життя її, то (побачиш, що) дороги її – се манівцї, й ти не розізнаєш їх.
7 Тим то, дїти мої, слухайте мене й не відхиляйтеся від мови з уст моїх.
8 Держи дорогу свою далеко од неї, й до дверей її домівки не наближуйсь,
9 Щоб здоровля твого не оддав другій людинї й лїт твоїх мучителеві;
10 Щоб ти не годував чужих твоїм достатком, та щоб твої труда в чужий дом не переходили.
11 Навпослї ти будеш стогнати, як тїло твоє й снага твоя вичерпаєсь, -
12 Та й скажеш: О, чом же я ненавидїв науку, а серце моє не зважало на впоминання;
13 Чому я не слухав голосу вчителїв моїх, не нахиляв уха мого до наставників моїх;
14 Ось я трохи що не попав у всяке зло посеред збору й громади!
15 Пий воду з твоєї криницї, тую, що тече з власного колодязя.
16 Нехай джерела твої не розливаються по улицях, потоки твої по майданах;
17 Нехай вони тобі одному належать, а не чужим тобі.
18 Нехай тобі благословене буде джерело твоє, – і втїшайсь другинею молодощів твоїх,
19 Мов ланею любою, мов серною красною; її груди нехай впоюють тебе по всяк час, в любощах її кохайся заєдно.
20 Про що тобі, мій сину, лакомитись на чужу, й горнутись до грудей сторонньої?
21 Бо в Господа людські путї перед очима; він міряє всї стежки його.
22 Безбожника його ж безбожество вловляє, і в путах гріха свого седить він.
23 Він умирає без науки й в безумі свойму теряєсь.
Приповiстi 6
1 Мій сину! коли ти за ближнього твого поручився й дав руку твою за другого, -
2 То ти звязав себе словами з власних уст твоїх, обіцянкою сам собі сїло накинув.
3 Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, – бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;
4 Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати – війкам твоїм;
5 Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.
6 Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.
7 Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;
8 А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.
9 Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?
10 Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;
11 А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.
12 Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;
13 Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;
14 У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.
15 За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий – без рятунку.
16 От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:
17 Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,
18 Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,
19 Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.
20 Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;
21 На серцї їх собі по всї часи навяжи, повісь собі їх на шиї.
22 Як ходиш ти, нехай дорогу тобі вказують; як ти лежиш і спиш, нехай тебе чатують:
23 Бо заповідь – се твій сьвітильник, навчаннє – се сьвітло, дорога ж до жизнї – се докір і наука;
24 Щоб остерігати тебе од ледачої женщини, від підлестного язика чужої.
25 Не пожадай вроди її в серцї твойму, й не давай себе принадити морганнєм її;
26 Бо задля блудницї убожіють до кусня хлїба, а мужняя жена вловляє дорогу душу.
27 Чи жару ж набереш у пазуху, й не прогорить платтє твоє?
28 Чи пійдеш по жару, не спікши ніг собі?
29 Таке жде кожного, хто входить до жінки ближнього свого: хто дотикнеться її, не буде без вини.
30 Про злодїя нїхто байдужен не буває, хоч би він крав голодний, щоб попоїсти;
31 А вже як спіймається, то заплатить у семеро все; що має він в домівцї, все втеряє.
32 Хто ж перелюбствує з жінкою чужою, ума в його нема; той губить душу свою, хто се чинить.
33 Побоїв і сорому набереться він, і безчесть його не зотреся.
34 Бо ревнованнє й лютість мужа не пощадить в день пімсти;
35 Не прийме він нїякого викупу й не вдовольниться, хоч би ти й як багато давав дарів.
Приповiстi 7
1 Сину мій! хорони слова мої, й заповідї мої ховай у себе.
2 Хорони заповідї мої й жий, і науку мою, як зїницї очей твоїх.
3 Понавязуй їх на палцї собі, й понаписуй їх на скрижалях серця твого.
4 Скажи премудростї: Ти сестра моя! а розум назви рідним (братом).
5 Щоб вони давали острах тобі від жінки чужої, що мягкими словами промовляє.
6 Ось, я раз дивився кріз крату в вікно у моїй домівцї,
7 Та й побачив серед недосьвідних, – постеріг між молодими людьми нерозумного молодика,
8 Що йшов близенько її переулок і простував до будинку її при дорозї,
9 В вечірні сумерки, в нічній темряві й мороцї.
10 І ось – зустріч йому йде молодиця в блудничій одежі, і хитрим серцем,
11 Щебетлива й невгавуща; ноги її не втерплять перебувати в домівцї в себе:
12 То на улицї, то на майдані, і переулках кує вона зраду.
13 От і обняла його, поцїлувала та й каже без сорома в лицї:
14 В мене мирна жертва: сьогоднї я сповнила обітницї мої;
15 Тим і вийшла на зустріч тобі, щоб тебе відшукати, та й – знайшла тебе;
16 Постелю мою вслала я килимами, квічастими тканинами з Египту;
17 Почивальню мою запашила я миррою, алоєм та цинамоном;
18 Ходи ж, будем до самого ранку впиватись пестощами, насолоджуватись любовю;
19 Мужа бо дома нема, – вибравсь у далеку дорогу;
20 Сакву грошей забрав він із собою, вернеться, як місяць у повнї засьвітить.
21 Так і приманила його ласкавим щебетаннєм, взяла гору над ним солодкими словами.
22 Як стій, пійшов він за нею, як ійде віл під обух, наче пес на ланцюг, наче олень під вистріл,
23 Покіль стріла не пробє печінок йому наскрізь; так бідна пташка летить на сїло, й не знає, що воно їй на погибель.
24 Слухайте ж, дїти, мене, приникайте до слів уст моїх.
25 Нехай не надиться твоє серце на її дороги, не блукайся стежками її:
26 Многих вона зранила й повалила й много сильних убила;
27 Дом її – се битий шлях у преисподню, ведучий в саме мешканнє смертї.
Приповiстi 8
1 Чи ж премудрість не покликує, чи розум не знїмає свій голос?
2 Вона стає на високих місцях, при дорозї, та на роздорожжях;
3 Вона кличе коло воріт при ввіходї в місто, коло ввіходу в самі двері:
4 Люде, се до вас я покликую, до синів чоловічих мій голос!
5 Навчайтесь, нерозумні, мудростї, і ви, глупі – розуму!
6 Слухайте, бо я про важне говорити буду, й сама се правда, що уста мої виповідають.
7 Бо саму правду говорить язик мій, а все, що безбожне, – гидота устам моїм.
8 Всї слова уст моїх справедливі; нема в них облew Rду анї омани.
9 Всї вони ясні тому, хто має розум, і справедливі для тих, що знання набули.
10 Прийміть мою науку над срібло раднїще, знаннє моє ви цїнуйте над золото щире;
11 Мудрість бо над перли дорожша, й нїчо, що можна бажати, з нею не зрівняєсь.
12 Я, премудрість, пробуваю з розумом і шукаю розважливого знання.
13 Страх Господень – значить ненавидїти зло; гордощі, високомірність, зла путь і двоязичні уста менї ненависні.
14 В мене рада й правда, я – розум, у мене сила.
15 Мною й царі царюють і праводавцї встановляють справедливість;
16 Мною правлять князї й вельможні, та всї суддї землї.
17 Люблю я тих, що мене люблять, і хто мене шукає, той знайде мене.
18 І богацтво й слава в мене, всї блага неминущі й справедливість;
19 Плоди мої лучші золота – золота найчистїйшого, а хісна з мене більше, як із найдобірнїйшого срібла.
20 Я ходжу шляхами правди, правосуду стежками,
21 Щоб подати тим, хто мене любить, справдешнє добро, й скарбівнї їх я наповнюю.
22 Господь мав мене перед розпочатком путей своїх, перш нїж що сотворив, з правіків;
23 Од вічностї мене він помазав, від почину, перед настаннєм землї.
24 Я родилась, як ще не було безодень, як ще нїде джерела водою не дзюрчали.
25 Родилась, як ще з землї не воздвиглись гори, перше нїж горби постали;
26 Як іще він не сотворив нї землї, нї степу, нї грудок тих, що з них злїпивсь круг земний.
27 Як розпростирав він небо, була я там. Як він закруглював кружало безоднї,
28 Як хмари в горі згущав, як замикав джерела безоднї (надземної),
29 Як давав морю приказ, щоб води не переступали гряниць його, як він підвалини землї закладав, -
30 Тодї була я при йому строїтелькою, й була його радістю день за днем, веселячись перед ним увесь час,
31 Веселячись на земному крузї його, радість же моя була – дїти людські.
32 Проте ж, дїти, слухайте мене; й благословенні ті, хто стежок моїх пильнує.
33 Слухайте науки, й будьте мудрі, та й не одступайте від неї.
34 Блажен, хто слухає мене, й невсипущо перебуває день-у-день у воріт моїх, та стоїть на сторожі під дверима в мене!
35 Бо хто знайшов мене, знайшов життє, й одержить ласку від Господа;
36 Хто ж грішить проти мене, душі своїй той шкодить: всї, що цураються мене, люблять смерть.
Приповiстi 9
1 Премудрість збудувала будинок собі, витесала сїм стовпів до него,
2 Заколола жертви, налила вина й приготовила стіл у себе;
3 Розіслала служебки свої, щоб покликали з городських висот:
4 Хто невчений простак, звертай сюди! а тим, що на розум убогі, сказала:
5 Прибувайте та їжте мій хлїб і вино моє пийте;
6 Покидайте дурноту, й жийте, та ходїте стежками, що вам розум укаже!
7 Хто хоче кепкуна навчати, наживе Ѱ нобі неславу, а хто докоряє безбожникові, сказу собі чинить.
8 Не картай кепкуна, бо зненавидить тебе; картай мудрого, а будеш йому любий;
9 Дай науку мудрому, – зробиться ще премудрійшим, вмудряй праводушного, а він своє знаннє примножить.
10 Почин премудростї – страх Господень, а пізнаннє сьвятого – се розум;
11 Бо тілько через мене продовжиться вік твій і причиниться тобі років життя.
12 Коли ти мудрий, то мудрий єси собі на користь; коли ж пустун ти, тобі від сього шкода.
13 Женщина нерозсудлива, щебетлива й глупа невіжа,
14 Сїдає на стілцї вона в свойму будинку, на підвисшених місцях у містї,
15 Щоб кликати тих, що йдуть дорогою, що правими дорогами своїми ходять:
16 Хто неук, завертай сюди! а недоумкові каже:
17 Вода украдена солодша, й вкритий хлїб смашнїйший.
18 А він і не знає, що там самі мерцї, а ті, кого вона закличе, – в преисподнїй.
Приповiстi 10
1 Розумний син свойму отцеві втїха, а син безумний – материне горе.
2 Не дають користї добра, неправдою набуті, правда же рятує од смертї.
3 Не дасть Господь голодувати правим, здобутки ж безбожних він їм вирве.
4 Біднїє, хто лїнивий на роботу, трудящая ж рука дає багацтво.
5 Хто лїтом жне, – се чоловік розумний; хто ж спить у жнива, той – чоловік безпутний.
6 Благословеннє над головою праведника, уста ж безбожника його насилство зацїпить.
7 Память про праведника остане благословенна, імя же безбожних огидне.
8 Мудрий приймає серцем заповідї, а безумний устами спотикається.
9 Хто ходить у правотї, ходить у безпецї; хто ж скривлює стежки, заслужить кару.
10 Хто моргає очима, розбуджує досаду, а глупий устами спотикнеться.
11 Уста праведного – се джерело жизнї, уста же безбожних неправедність ховають.
12 Ненависть сварнї роздуває, любов же всї гріхи покриває.
13 В устах розумного мудрість пробуває, на тїло ж безумного цїпок спадає.
14 Що мудрий знає, те він ховає, уста же дурного – се близька погибель.
