Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 54 (всего у книги 117 страниц)
6 Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом. Прийшов і Сатана між ними.
7 І поспитав Господь Сатану: Звідкіля прийшов єси? Відказав Господеві Сатана й промовив: Я ходив по землї й обійшов її навкруги.
8 І сказав Господь Сатанї: А звернув ти ввагу на слугу мого Йова? бо нема такого на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб цурався так усього лихого.
9 І відказав Сатана Господеві та й промовив: Чи то ж Йов дармо такий богобоязливий? Чи не ти ж сам обгородив навкруги його й дом його й усе майно його?
10 Працю рук його благословив єси, й стада його ширяться все більш по країнї;
11 Простягни тільки руку твою й торкнись до всього, що він має, – чи буде він благословити Тебе?
12 І сказав Господь Сатанї: Ну, так нехай все, що його, буде в руцї твоїй, тільки на його самого не простягай руки твоєї. І пійшов Сатана з перед лиця Господнього.
13 Одного ж дня, як сини й дочки Йовові саме їли й пили вино в дому старшого брата свого,
14 Прийшов посел до Йова та й сповістив: Воли були в плусяї, а ослицї паслись поблизу,
15 Аж се – набігли Савеї та й позаймали їх; кметї ж повитинали мечем; один я втїк сповістити тебе.
16 Ще він говорив, аж приходить другий й говорить: Огонь Божий упав з неба й пройшов, палаючи, проміж вівцями й кметями та й пожер їх; один я втїк сповістити тебе.
17 Ще сей говорив, аж ійде другий й говорить: Халдеї зложили три ватаги, напали на верблюди та й позаймали їх; кметї ж повистинали мечем; один я втїк, сповістити тебе.
18 Ще говорив сей, аж приходить инший й говорить: Сини твої й дочки трапезували й пили вино в дому старшого брата свого,
19 Аж несподївано схопилась буря від пустинї, наперла на всї чотири угли в будинку, і дім завалився на дїти та й вони погинули; один я втїк сповістити тебе.
20 І встав Йов, роздер одежу на собі та й обстриг волоссє на голові, припав до землї й поклонився,
21 І промовив: Нагим вийшов я з матерньої утроби, нагим і вернусь. Господь дав, Господь і взяв; як до вподоби було Господеві, так і сталося; нехай буде імя Господнє благословенне!
22 У всьому тому не провинив Йов, і не виповів нїчого безумного проти Бога.
Йов 2
1 Сталося ж одного дня, що сини Божі прийшли стати перед Господом; та прийшов і Сатана між ними стати перед Господом.
2 І спитав Господь Сатану: Звідкіля прийшов єси? Відказав Сатана Господеві й говорить: Я ходив по землї й обійшов її навкруги.
3 І рече Господь Сатанї: А звернув ти ввагу на раба мого Йова? Другого бо такого нема на землї, такого щирого, справедливого, богобоязливого та щоб так цурався лихого.
4 І відказав Сатана й промовив: Шкуру за шкуру, а за свою душу оддасть чоловіат усе, що має.
5 Просьтягни тільки руку твою й торкнись костей його й тїла його, – чи благословити ме він тебе?
6 І рече Господь Сатанї: Ну, він у руцї твоїй тільки душу (життє) його пощади.
7 І пійшов Сатана зперед Господа, та вдарив Йова лютою проказою від підошов аж до тїмя.
8 І взяв він черепок, щоб ним скребтись, та й сїв на попелищі (далеко від господи).
9 І промовила до його жона його: Чи ти ще держати мешся твердо в твоїй праведностї? Занехай Бога й умри.
10 Він же промовив до неї: Ти плещеш таке, як яка безумна. Приймали ми добре од Господа, а лихого б то й не приймати? У всьому тому не провинив Йов устами своїми.
11 Перечувши три приятелї Йовові про все те нещастє, яке на його впало, пійшли, кожен із свого місця: Елифаз Теманський, Билдад Савхеаський й Зофар Наамський, й зійшлись, щоб пійти разом посумувати з ним і розважити його.
12 Споглянувши на його віддалеки, не познали його та й заплакали в голос; і роздер кожен одежу на собі, та й почали кидати порох проти неба понад головами своїми.
13 І седїли вони такенькі біля його на землї сїм день і сїм ночей, й нї один не говорив до його й слова, бачили бо, що біль його був надто великий.
Йов 3
1 Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.
2 І почав Йов говорити:
3 Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!
4 Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!
5 Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!
6 А ніч тая – нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!
7 О, ніч тая – нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!
8 Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити!
9 Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,
10 За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!
11 Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?
12 Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?
13 Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн
14 З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,
15 Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;
16 Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.
17 Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.
18 Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.
19 Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.
20 Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,
21 Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;
22 Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.
23 На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?
24 Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;
25 Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.
26 Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!
Йов 4
1 І відказав Елифаз із Теману й промовив:
2 Як ми стребуємо заговорити до тебе, – чи не буде се тобі прикро? Да хто слово може зупинити?
3 Отсе ти не одного навчав, і знемагаючі руки піддержував;
4 Хто спотикавсь, того підкріпляли слова твої, і хистким колїнам ти додавав сили.
5 Тепер же дійшло до тебе, а ти знемочнїв; дотикнуло тебе, та вже й упав духом.
6 Чи ж богобоязність твоя не повинна бути твоєю надїєю, а невинність доріг твоїх – упованнєм твоїм?
7 Згадай же сам, хто погибав безвинний, і праведних коли викоренювано?
8 Я сам бачив, що хто в безбожностї орав і сїяв лихо, той сам його й пожинав.
9 Такі від подуву Божого погибають, а від духа гнїву його зникають.
10 Рев лева й голос рикаючого вмовкає, і зуби в левчуків кришаться;
11 Могутний лев гине без добичі, й щенята левицї розбігаються.
12 І надійшло до мене зтиха слово (Боже), й я почув його ледь-неледь ухом.
13 Серед розгадування над ночними привидами, коли сон на людей находить,
14 Я задрожав і затремтїв у страсї, і всї кістки в мене затрусились;
15 І перейшов дух понад мене, й волоссє стало в мене диба.
16 І став хтось – не бачив я лиця його, – тільки тїнь перед очима в мене; тихий повів – і я чую голос:
17 Чи ж чоловік праведнїйший від Бога? й людина чистійша за Творця свого?
18 Та ж ось він і слугам своїм не йме віри, і в ангелів своїх знаходить хиби;
19 А скільки ж більш у тих, що живуть у глиняних хатинах, що основи їх у поросї, й вони борше, як міль, зникають.
20 Між ранком і вечером вони розпадаються, й не доглянеш, як без слїду зникнуть.
21 А чи ж із ними, не пропадають і почестї їх? Вони вмирають, не дійшовши до мудростї.
Йов 5
1 Клич же, коли є хто, щоб на твій клик озвався. Та й до кого ти з між сьвятих обернешся?
2 О, так, безумного завзяттє вбиває, а нерозважливого погубляє досада.
3 Я бачив, як дурний закоренявся, та й зараз віщував проклін домівцї його:
4 Дїти його далекі від щастя, бити муть їх у воротях (на судї), і не буде їм оборонника.
5 Збори жнив його неситі поїдять, ба й зміж терня заберуть їх, а зажерливцї поглотять майно його.
6 Так, біда не зпід землї береться, й не на ниві родиться недоля.
7 Нї, людина родиться на муку, як іскорки, щоб їм летїти вгору.
8 Я б обернувсь до Бога, передав би справу мою Богові,
9 Що творить дїла великі й недослїдимі, чудні й без лїку,
10 Дає дощі землї й води на поля;
11 Принижених у гору підіймає, а засмученим дає дознати щастя.
12 Він розбиває задуми підступних, і руки їх не доводять до кінця те, що почали.
13 Премудрих ловить він їх лукавством, і рада хитрих не вдається:
14 У день вони мов в темряві блукають, а в полуднї полапки, мов ніччю, шукають.
15 Він рятує бідного од меча уст їх і від руки потужного;
16 І так є нещасливому надїя, а неправда затулює уста свої.
17 Блаженний той, кого Господь карає, тим не цурайсь Господнього навчання!
18 Поранить він, та сам перевяже рану; ударить він, та його ж руки й гоять.
19 В шестьох бідах тебе він порятує, та й в сьомій не доторкнесь тебе лихо.
20 У голодї спасе тебе од смертї, а на війнї – од мечового вдару.
21 Сховаєшся від бича (лихого) язика, й не злякаєшся спустошення, коли воно прийде.
22 Із спустошення й голоду будеш сьміятись, і зьвірів земних не будеш лякатись.
23 Бо в змові з каміннєм у полі будеш, і з польовим зьвіррєм (наче) в договорі.
24 І взнаєш, що намет твій безпечен, а оглядаючи домівку твою, ти не согрішиш*.
25 І побачиш, що потомство твоє многолїчне, й пагонцїв твоїх, як трави на землї.
26 Увійдеш у гріб, достиглий (віком), як укладаються снопи пшеничні у свій час.
27 От чheigго ми дознались; та й так воно й є; вислухай се й затямуй собі!
Йов 6
1 І відказав Йов і промовив:
2 О, коли б то зважено по правдї нарікання мої, а разом із ними положено на вагу терпіння мої!
3 Вони певно переважили б пісок у морях! Тим то й слова мої такі гіркі.
4 Бо стріли вседержителеві (встромлені) в менї; їх отруту ссе дух мій; страхи Господнї встали на мене.
5 Чи ж реве дикий осел у траві? чи ж риче віл при повних яслах?
6 Чи ж їдять несмачне без соли, й чи є смак у яйчній білковинї?
7 (тим часом) До чого не хотїла й доторкнутись душа моя, те становить гидку їжу мою.
8 О, коби то сталось, чого я бажаю, та сповнив Бог те, чого дожидаю!
9 О, коли б то Бог ізволив стерти мене, простерти руку свою і вбити мене!
10 Се (одно) ще було б відрадою менї, і я кріпився б у безпощадній муцї моїй, що не противився словові Сьвятого.
11 Що ж за сила в мене, щоб надїятись ще менї? і який конець, щоб протягати менї життє моє?
12 Чи ж моя сила тверда, як твердий камінь? чи може мідь тїло моє?
13 Чи ж із себе добуду я поміч собі, або чи маю звідкись піддержку?
14 До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним.
15 Та брати мої перемінні, мов поток, мов ручаї бистротекучі,
16 Що каламутні від леду, й повно в них снїгу.
17 Як же настане тепло, вони малїють, а під жару вони звоикають із русел своїх.
18 Вони змінюють напрям доріг своїх, заходять у пустиню й щезають;
19 Дивляться, де вони, дороги Темайські; надїються на них дороги Савейські,
20 Та стають заведені в надїї сво– їй: приходять туди, та румянїють від стиду.
21 Так і ви тепер – нїчо: побачили страшне та й полякались.
22 Чи я казав вам коли: дайте менї, або заплатїть за мене з достатку вашого;
23 І вирятуйте мене з руки ворожої, і з рук мучителїв викупіть мене?
24 Навчіте мене, а я замовкну, укажіть, у чому я провинен.
25 Яка то сила в словах правди! Але що ж доказують докори ваші?
26 Ви видумуєте речи, щоб докоряти? На вітер пускаєте ви слова ваші!
27 Ви корите сироту, й копаєте яму другові вашому!
28 Але я прошу вас: спогляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим?
29 Розберіть, чи є тут неправда? пошукайте, – правда у мене!
30 Чи є на язицї в мене неправда? Чи вже ж піднебіннє моє не може досмакуватись гіркого?
Йов 7
1 Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита?
2 Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи,
3 Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї.
4 Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає.
5 Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.
6 Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний.
7 Згадай (Боже), що життє моє – подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро.
8 Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, – а мене нема.
9 Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде,
10 Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.
11 Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї.
12 Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?
13 Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;
14 Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,
15 Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.
16 Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, – та ж днї мої, се марнота!
17 Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,
18 Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?
19 Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?
20 А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?
21 Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.
Йов 8
1 І відповів Билдад Савхеаський та й сказав:
2 Довго ще ти будеш говорити таке? – слова уст твоїх, мов розбурханий вітер!
3 Чи то ж Бог вивертає суд; і Вседержитель перевертає правду?
4 Коли дїти твої перед ним согрішили, то він і подав їх у руки проступків їх.
5 Скоро же ти шукати станеш Бога та помолишся до Вседержителя,
6 І наколи чист єси й прав, то він зараз стане над тобою й втихомирить оселю правди твоєї.
7 І хоч би зпершу було в тебе мало, то опісля буде дуже багато.
8 Бо спитай тільки у давнїх родів і збагни постерігання батьків їх, -
9 Бо ми вчорашні собі й нїчого не знаєм, тим що наші днї тїнь на землї, -
10 А вони скажуть тобі й з серця свого випустять слова:
11 Чи піднімаєсь в гору сїтник без мочарі? чи росте рогозина на безводдї?
12 Вона молоденька й не підтята, а всихає борше, як инша трава.
13 Така сама доля всїх тих, що забувають Бога, й надїя лицемірнього погибне;
14 Впованнє його підрізане, а певність його – сїть павукова.
15 Він обіпреться на дім свій, та не устоїть; вхопиться його, й не вдержиться.
16 Він зеленїє на сонцї, аж поза сад сягає галуззє його;
17 В каміннє вплїтаєсь коріннє його, між каміннє врізуєсь воно;
18 Та коли вирвуть його з місця його, то місце одцураєсь його, (скаже): не знаю тебе!
19 От яка втїха на дорозї його! а з землї инші виростають.
20 Бачиш: Бог не одпихає безвинного, але й не піддержує руки лиходїїв.
21 Він сповнить ще сьміхом і твої уста й губи твої – радїсним викликом.
22 Ненавидники твої вкриються соромом, і намет безбожників зникне.
Йов 9
1 І відповів Йов і сказав:
2 Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?
3 А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не з'умів би одказати.
4 Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував з'упокоєн?
5 Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;
6 Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;
7 Скаже сонцеві, – і не зійде, й на звізди печать покладає.
8 Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.
9 Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі cкриті на полуднї;
10 Творить великі дива, недовідні, безлїчні.
11 Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.
12 Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?
13 Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;
14 Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?
15 Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.
16 Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,
17 Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,
18 Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.
19 Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?
20 Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.
21 Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.
22 Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.
23 Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.
24 Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?
25 Днї мої хутші од гонця, – мчаться, не бачивши долї;
26 Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.
27 Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,
28 То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;
29 А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?
30 Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,
31 То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.
32 Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!
33 І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.
34 Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, -
35 А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.
Йов 10
1 Омерзїло душі моїй життє моє; то ж дам я волю смуткові мойму; говорити му в горю душі моєї.
2 Я скажу Богу: Не обвинувачуй мене, а обяви менї, за що мене так переслїдуєш?
3 Чи тобі се добрим видиться, що так пригнїтаєш, що байдуже тобі дїло рук твоїх, а на раду безбожників посилаєш сьвітло?
4 Чи в тебе очі людські, чи по людськи ти бачиш?
5 Чи в тебе днї, як людські, й роки твої, як у людини,
6 Що ти аж шукаєш скази в менї й розвідуєшся, чи є гріх у менї,
7 Хоч знаєш, що я не проступник, та нїкому ратувати мене з руки твоєї?
8 Руки твої трудились надо мною, й виробили ввесь мій образ навкруги, – й ти губиш мене?
9 Спогадай, що ти наче глину, обробив мене, а тепер у порох обертаєш мене?
10 Чи ж не ти вилив мене молоком і згустив мене сиром.
11 Скірою й тїлом з'одяг мене, а кістьми й жилами скріпив мене,
12 Життє й милость дарував менї, а опіка твоя хоронила духа мого?
13 Але й те скривав ти в серцї свойму, – я знаю, що се й було в тебе (на думцї), -
14 Що, як я провиню, ти взнаєш і не зіставиш гріха мого без кари.
15 Горе менї, коли я провинив! а хоч я о я без гріха, то не зважуся підвести голови моєї. О, я понижений аж надто; то ж зглянься на біду мою;
16 Вона щораз більша. Ти женеш за мною, мов лев, і знов нападаєш на мене й чудним (силою) показуєш себе в менї.
17 Виводиш нових твоїх сьвідків проти мене; збільшуєш гнїв твій на мене, і біди, щораз нові, стають боєвою лавою проти мене.
18 І про що вивів єси мене з утроби? Лучше б я вмер був, як мене ще не бачило нїчиє око;
19 Нехай би я, як не бувший на сьвітї, з матїрнього живота перенесений був у гріб.
20 Чи ж не мало вже днїв моїх? Перестань же, відступи від мене, щоб я хоч трохи очуняв,
21 Покіль пійду – й не вернусь – в країну темряви й тїнї смертньої,
22 В країну мрака, яким є пітьма тїнї смертньої, де нема порядку, де темрява, як сама чорна пітьма.
Йов 11
1 І промовив Зофар із Нааму й сказав:
2 Чи вже ж на безлїч слів не треба давати одвіту? Чи вже ж говорун мусить бути праведний?
3 Нїби твоє пусте базїканнє заставить людей мовчати, щоб ти на глум підіймав, а не було кому тебе пристидати?
4 Ти говорив: Я суджу право, й чист я в тебе перед очима.
5 А коли б так Бог схотїв промовити, й отворив уста свої до тебе,
6 Та показав тобі тайни премудростї, й що тобі вдвоє більше належало б терпіти! Тим то знай, що Бог дещо з проступків твоїх подав у непамять.
7 Чи то ж ти зможеш умом ізбагнути Бога? Чи зможеш Вседержителя (путь) до конця прослїдити?
8 Та ж він висший небес, – що ж ти вдїяти зможеш? глибше він всїх безоденѸ т, – що можеш зрозуміти?
9 Міра його довша нїж земля, ширша над моря.
10 Вхопить кого й закує в окови та поставить на суд, хто відверне його?
11 Бо він знає людей лицемірних, і бачить проступок, – та й чи ж не зверне на його уваги?
12 Та пустоголовий чоловік мудрує, хоч людина родиться так, як осля дике.
13 Але коли ти очистиш серце твоє й простягнеш ід йому руки твої,
14 І коли нечисть на руцї в тебе, а ти відкинеш її, й не дозволиш, щоб проступок пробував у шатрі твойму,
15 Тодї піднімеш (сьміло) незамаргане лице твоє, й стояти меш твердо й не будеш боятись.
16 І тодї забудеш біду, й хиба, як про воду, що протекла, згадувати меш про неї.
17 І яснїйше, анїж південь, попливе життє твоє, й прояснїєш, мов ранок.
18 Певність у тебе тодї із надїєю буде; ти захищен, і можеш безпечно почивати.
19 Будеш лежати собі, й не буде нїкого, хто б тебе страшив, і многі стануть запобігати (ласки) у тебе.
20 Очі ж ледачих (від плачу) потемнїють, і охорона їх пропаде, й надїя їх зникне.
Йов 12
1 І відповів Йов і сказав:
2 Справдї так! Тілько ви одні люде, і з вами вмре разом і мудрість!
3 Але ж і в мене є серце, як у вас, не стою я позаду; та й хто ж не знає сього самого?
4 Посьміхом другові мойму стався я, що до Бога кликав і Бог одвічав менї; посьміхом – чоловік справедливий і невинний!
5 Оттак, по думцї того, що сидить собі спокійно, нїзащо є лучиво, призначене тим, що їх ноги потикаються.
6 За те спокійні й безпечні домівки в грабителїв, роздратовуючих Бога, бо вони Бога, неначе в руках своїх носять!
7 І справдї: спитай у зьвірят, а вони навчать тебе, – в птаства під небом, а воно з'ясує тобі;
8 Або поговори з землею, а вона повчить тебе, та й риби в морі скажуть тобі:
9 Хто з усього того не взнає, що рука Господня сотворила се?
10 В його руцї дух всього живучого й душа кожного людського тїла.
11 Чи ж не ухо розбірає слова, й чи не язик доходить смаку страви?
12 Так і в старцїв мудрість, а в довголїтників розум.
13 У него ж (Бога) премудрість і міць; в його рада й розум.
14 Що він розорить, того вже нїхто не збудує; кого він зачинить, нїхто йому не відомкне.
15 Задержить води, – все повисихає, пустить їх, – розбурять землю.
16 У його сила й премудрість, перед ним той, хто зблудив, і той, хто звів із дороги.
17 Він приводить порадників до нерозваги, а суддїв до дурноти.
18 Здіймає пояс із царів, і оперізує верівкою стан їх;
19 Уймає князям їх почестї, й повалює хоробрих;
20 Уймає проречистим язик, і в старцїв мутить розум;
21 Окриває стидом людей значніх, і безсилить потужних;
22 Виявляє, що глибоко крилось у темряві, й виводить на сьвітло, що в тїнї смертній;
23 Множить народи й вигублює їх; розсїває народи, й збірає їх докупи.
24 Віднімає розум у голов народів землї й пускає їх блудом у пустинї, де нема шляху;
25 Помацьки ходять вони в темряві без сьвітла, й заточуються, неначе пяні.
Йов 13
1 От же все це вбачало око моє, чуло ухо моє й затямило собі.
2 Скілько ви знаєте, знаю й я, бо я не пущий за вас.
3 Та я до Вседержителя рад би говорити, я з Богом бажав би розправляти.
4 Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті.
5 О, коли б ви мовчали! се була б ваша мудрість.
6 Слухайте ж мого осуду, й розважте відповідь із уст моїх:
7 Чи справдї належало вам задля Бога неправду сплїтати, й задля його льжу говорити?
8 Чи належало вам притворювятись перед ним і за Бога так змагатись?
9 А на добре ж воно вийде, коли він схоче вас вивідувати? Чи й його ви так само ошукаєте, як оманють чоловіка?
10 Грізно скарає він вас, хоч ви потайно й притворюєтесь.
11 Чи вже ж велич його не страхає вас, і страх перед ним не нападає на вас?
12 Упомини ваші, як попіл, покрепи ваші – покрепи глиняні.
13 Замовчіте передо мною, а я буду говорити, хоч би й що менї сталось.
14 Чого ж би менї торгати тїло моє зубами моїми, й до життя мого простягати руку мою?
15 Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його.
16 А се вже буде оправданнєм менї, бо ж підлестник чей же не явиться перед лицем у його!
17 Вислухайте ж уважно слово моє й ясуваннє моє ушима вашими:
18 Ось, я завів суд над справою: знаю, що вийду виправданим.
19 Хто зможе стати проти мене? Бо я борзо вмовкну й віддам дух.
20 Тілько двох речей не чини (Боже) зо мною, а тодї я не ховати мусь від обличчя у тебе:
21 Одверни від мене руку твою, й страх перед тобою нехай не потрясає мене.
22 Тодї зви, а буду відповідати, або я говорити му, а ти відказуй менї.
23 Скілько ж у мене сказ і гріхів? Покажи менї проступок мій і гріх мій!
24 За що ти скриваєш лице (ласку) твоє, й за ворога маєш мене собі?
25 Хочеш хиба стерти зірваний листочок, і за сухою соломинкою гнатись?
26 Пишеш бо засуд гіркий на мене й дописуєш менї гріхи з молодостї моєї;
27 Ноги мої в кайдани куєш, і всї стежки мої назираєш, і ходиш слїдом ніг моїх.
28 Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.
Йов 14
1 З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
2 Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
3 І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
4 Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
5 Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
6 То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
7 Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8 Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
9 Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
10 А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11 Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12 Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13 О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14 Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
15 Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
16 Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
17 Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
18 Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
19 Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
20 Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
21 Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони – йому те байдуже;
22 Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.
Йов 15
1 І відказав Елифаз із Теману й промовив:
2 Хиба ж стане мудрий відповідати своїм пустим знаннєм і сповняти нутро своє вітром палючим,
3 Виправдувати себе словами марними й бесїдою, що не має нїякої сили?
4 Ти ж і ввесь страх відкинув і за малу маєш собі річ, говорити до Бога!
5 Се ж безбожність твоя настроїла так уста твої й ти вибрав язик лукавих!
6 Тебе усуджують власні уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе.
7 Хиба ти первим родивсь чоловіком і перше, нїж гори, сотворений?
8 Хиба в Бога ти в радї бував і (його) премудрість собі присвоїв?
9 Що знаєш ти, чого б і ми не знали? Що розумієш ти, чого б і ми не розуміли?
10 Є й проміж нами сїдоголові й старцї, що перейшли віком і батька твого.
11 Хиба ж се мала річ, щоб Бог тебе потїшив? чи й сього ти не знаєш?
12 Куди пориває тебе серце твоє, й куди так гордо спозираєш?
13 Чому ти справив проти Бога дух твій і устами твоїми такі слова верзеш?
14 Що таке чоловік, щоб йому бути чистим, і хиба праведен той, хто вродився від жінки?
15 Глянь, він і сьвятим своїм не доймає віри, й самі небеса перед ним ще нечисті:
16 Тимпаче ж нечиста й гидка людина, що, наче воду, пє беззаконність.
17 Я буду говорити тобі, тільки слухай мене; я роскажу тобі те, що видав,
18 Що чували мудрі й не затаїли чуваного від батьків своїх;
19 В їх одних у руках була ще вся земля, і нї один чужинець ще не вештавсь між ними:
20 Поки ледачий живе, поти він і мучить себе, та й число лїт (його муки) закрите перед гнобительом;
21 Шум страху в його в ушах, і під час спокою йде на його вбийник.
22 Не сподївається він із темряви спастися, а всюди меч перед собою бачить.
23 Блукаєсь усюди за куском хлїба; знає, що вже йому наготовлений, вже й під рукою в його день чорний.
24 Страшить його нужда, й тїснота подолїває його, наче царя перед боєм, -
25 За те, що простягав проти Бога він руку, й що вставав навпроти Вседержителя,
26 Виступав проти його з гордою шиєю, поза грубими щитами своїми;
27 За те, що вкрив лице собі салом своїм, а боки свої обложив жиром.
28 І оселиться він у містах розвалених, в господах, де вже нїхто не живе, що призначені на розвалини.
29 Не забагатїє він, і не вцїлїє майно його, й не розшириться по землї добуток його.
30 Мороку він не втече; галуззє його полумє спалить, а його самого подихом уст своїх захопить.
31 Оманений нехай не довіряє марнотї, бо марна буде й заплата йому.
32 Перед часом прийде конець йому, й віттє його не буде зеленїти.
33 Мов виноградина та, поскидає він недоспілу ягоду свою, й, як маслина, поронить цьвіт свій.
34 Оттак опустїє дом безбожника, й огонь пожере шатри підкупства,
35 (в думцї) Почав він зло, а зродив льжу, та й нутро (серце) його наготовує зраду.
Йов 16
1 І відповів Йов і сказав:
2 Чув я доволї такого; гіркі з вас усїх потїшителї!
3 Чи ти скінчиш вітряну твою мову? і що спонукало тебе таке говорити?
4 Вмів би й я так, як ви, говорити, як би душа ваша була на місцї душі моєї; й я узброївся б на вас словами й кивав би над вами головою моєю;
5 Додавав би вам відваги язиком моїм, і рушаннєм губ потїшав би вас.
6 Та чи я говорю, – не втихає мій смуток; чи перестаю, – він не покидає мене.
7 Бо він отсе вичерпав мене. Ти (Боже) спустошив всю семю мою.
8 Ти покрив мене морщинами в сьвідоцтво проти мене; знеможілість моя встає проти мене, винуватить мене прилюдно.
