Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 64 (всего у книги 117 страниц)

15 Багацтво – се утверджене місто багатиреві, а злиднї – се страх убогому.

16 Праця праведного – для життя, надбаннє безбожника – на гріх.

17 Хто хоронить науку, той на дорозї до жизнї, хто ж відкидає докір, по бездоріжжу блудить.

18 Хто таїть ненависть, у того уста обманливі, а хто розсїває обмову, той дурний.

19 Многомовність не встережесь гріха, хто ж здержує язика – розумен.

20 Очищене срібло – язик праведника, серце же безбожних – се покидь.

21 Праведного уста навчають-пасуть многих, а дурні й мруть, не набравшись розуму.

22 Господня благодать – вона богатим робить, і горя з собою не приносить.

23 Чинити зло – безумному забава, розумний же її у мудростї знаходить.

24 За що безбожного страх обнимає, те його не минЂое, а праведних бажаннє сповниться.

25 Як буря пронесесь, так безбожного, немов на сьвітї й не було, а праведний – мов би на вічних підвалинах.

26 Що оцет зубам а дим очам, те лїнивий тим, що послугуються ним.

27 Господень страх днїв причиняє, безбожного ж лїта скоротяться.

28 Дожиданнє праведних – радість, а надїя безбожних погибне.

29 Безвинному дорога Господня – твердиня, а страх беззаконникам.

30 Праведний по вік не схитнеться, безбожники ж не пожиють на землї.

31 Праведного уста родять мудрість, язик же злющий буде витятий.

32 Праведного уста знають, що добре й гарне, уста же безбожних добро на зло перевертають.

Приповiстi 11

1 Невірна вага – се гидота у Господа; вірна вгодна йому.

2 За гордощами приходить сором; де покора, там мудрість.

3 Щирим буде провідницею їх безвинність, а зрадливих погубить їх лукавість.

4 Богацтво не поможе в день гнїву, тільки правда спасе від смертї.

5 Правдивість рівняє праведному стежки його, безбожний же через свою безбожність гине.

6 Правдивого рятує з біди правда його, а беззаконників спіймає їх беззаконність.

7 Умре безбожний, мре з ним і надїя його, чого ждуть беззаконні, те з ними погибне.

8 Праведник спасеся з біди, а намість його попадає в неї безбожник.

9 Устами губить зрадник ближнього свого, та праведники рятуються своєю прозорністю.

10 Як праведним щастить, радується місто, а як безбожникам погибель, бувають веселощі.

11 Словами добрими праведників росте у гору город, а устами безбожників занепадає.

12 Недоумок висказує погорду ближньому свому, а розумний чоловік мовчить.

13 Хто переносчиком живе, той таємницю виявлює, а вірний чоловік таїть справу.

14 Де нема управи, там занепадає народ, де ж райцїв досить, там йому дїється добре.

15 Біди собі напитує, хто за другого дає поруку; хто ж ненавидить поруку, той безпечен.

16 Жона обичайна славу здобуває, а трудящі приходять до богацтва.

17 Милосердний чоловік чинить добро душі своїй, а жорстокий замучує тїло своє.

18 Безбожний робить роботу безнадїйну-непевну; хто ж сїє правду, тому певна нагорода.

19 Праведність веде до життя, а хто простує до злого, простує до смертї.

20 Гидота Господу переворотні серцем, але любі йому, хто в невинностї ходить.

21 Можна заручити, що ледачий не уйде кари, а рід праведного буде захований.

22 Що в рилї у свинї золотий колець, те краса в женщини безумної.

23 Бажаннє праведних – одно лиш добро, дожиданнє безбожних – гнїв.

24 Той сипле щедро, й йому ще прибуває, а другий на міру скупий, та й все біднїшає.

25 Добродїйна душа буде насичена; хто щедро надїляє, й сам надїлен буде.

26 Хто приховує вроджай, того клянуть люде, а на голову продаючого – благословеннє.

27 Хто дбає про добро, той знаходить ласкавість, а хто шукає зла, до того воно й приходить.

28 Хто лиш на статки вповає, той упадає, а праведні, як лист, зазеленїють.

29 Хто розстроює домівку свою, одержить в наслїддє вітер; і дурний буде рабом мудрого.

30 Доробок праведного – дерево жизнї, й мудрий пригортає серця.

31 Така відплата праведникові (вже) на землї, а тим більше безбожному й грішникові.

Приповiстi 12

1 Хто любить науку, той любить знаннє, хто ж гнївен за докір, той безрозумен.

2 Добрящий знайде в Господа ласку, а чоловіка підступного він осудить.

3 Не скріпить себе чоловік безбожеством, а корінь праведних не схитнеться.

4 Жена честивая – вінець чоловікові, ледача ж – мов та гниль у костях його.

5 Думки у праведних – про те, що правда, а задуми безбожних – зрада.

6 Безбожних слова – укладаннє засїдок, щоб кров пролити, уста ж праведних – щоб рятувати їх.

7 Доторкнись, нещастє безбожних – а вже й нема їх, а дім праведних стоїть.

8 О скілько розумний чоловік, хвалять його, а переворотний серцем буде в погордї.

9 Лучше бути собі простим і заробляти на себе, нїж величати себе знатним, а не мати хлїба.

10 Праведний журиться й про життє скотини своєї, серце ж безбожних жорстоке.

11 Хто поле своє порає, той має достаток хлїба, хто ж гає марно час, той розуму не має.

12 Безбожний надиться на зло, немов полює, та корінь прав

13 Безбожний замотується в слова уст своїх; та праведник вийде з біди.

14 Із плодів уст своїх насичуєсь чоловік добром, і по вчинках рук його – нагорода йому.

15 Дурному шлях його здається простим, розумен же той, хто слухає поради.

16 Дурний досадує й зараз признається, розумний же мовчки скриває зневагу.

17 Хто говорить (на судї) те, що, знає, той говорить правду, у сьвідка же льживого – омана.

18 Инший пустослов ранить язиком, мов мечем, язик же мудрий – загоює.

19 Уста правдомовні во віки пробувають, а язик ложний – на хвилину.

20 Омана – в серцї в тих, що лихо замишляють; а радость у тих, хто мир совітує.

21 Праведному біди нїякої не буде, а в беззаконників нещастя буде повно.

22 Гидота в Господа уста, що лож сплїтають, хто ж правду говорить, йому благоугоден.

23 Розсудливий чоловік ховає мовчки знаннє, дурного ж серце виголошує дурноту.

24 Трудящого рука доробиться пановання, а лїнива буде підданою.

25 Туга в серцї придавлює людину, та слово приязне її розвеселяє.

26 Праведний показує ближньому свойму дорогу, а дорога безбожних веде його на манівцї.

27 Лїнивому свого влову не жарити, а добро людини роботящої має велику цїну.

28 На дорозї правди – життє, й нема на її стежцї смертї.

Приповiстi 13

1 Син мудрий слухає батькової науки, а безпутний не слухає докору.

2 Із плодів уст своїх насичуєсь чоловік добром, душа же проступників – зло.

3 Хто стереже уста, той душу вберігає: хто ж рот свій широко отвирає, тому біда.

4 Душа в лїнивого жадає, та дармо, а душа трудящих засититься.

5 Праведний ненавидить ложне слово, а безбожник соромить і безчестить.

6 Безвинного в путях пильнує правда, а грішника губить безбожество.

7 Той за багатого себе скрізь виставляє, а справдї він нїчого немає; инший видає себе за бідного, а він пребагатий.

8 Багацтвом викуплює чоловік життє своє, а вбогий й грізьби не чує.

9 Сьвітло праведних весело горить, у безбожних же сьвічник потухає.

10 Між гордими – одні тільки сварки, а хто чинить усе за порадою – у тих мудрість.

11 Богацтво легко нажите пропадає, хто ж трудом доробляєсь, намножує його.

12 Надїя, коли довго тріває, мучить серце, а справджене бажаннє – се дерево жизнї.

13 Хто словом нехтує, той шкодить собі, а хто боїться заповідї, той має заплату.

14 Наука мудрого – се жизняна криниця; вона відвертає від сїтей смертї.

15 Добрий розум приносить приємність, дорога ж беззаконних пагубна.

16 Розумний з розглядом дїло робить, а дурний виносить на показ дурноту.

17 Безбожний посланець у біду попадає, а вірний посланець – ратунок.

18 Злиднї й стид тому, хто нехтує науку, хто ж підклоняється під докір, той буде в шанобі.

19 Як спевниться бажаннє, то любо се душі; та дурним не любо відхилятись від злого.

20 Хто братаєсь із мудрими, буде й сам мудрий, хто ж заходить у дружбу з дурними, – зледачіє.

21 За грішниками гонить нещастє, а праведним добро в нагороду.

22 Добрий і внукам зоставляє достатки, а багацтва грішника передержуються для праведного.

23 Много хлїба родиться й на загонах убогих, та з них не один погибає через непорядок.

24 Хто жалує лозинки, ненавидить він сина, а хто любить сина, той з малку наказує його.

25 Праведний їсть до схочу, а черево безбожних терпить недостачу.

Приповiстi 14

1 Жона розумна дом свій будує, безумна ж розвалить його своїми руками.

2 Хто ходить правою дорогою, той Господа боїться, чиї ж дороги криві, той про него не дбає.

3 В безумного в устах – бич гординї; мудрих же уста оберігають їх.

4 Де воликів нема, порожні там і ясла; а хороший вроджай від сили волів.

5 Правдливий сьвідок неправди не говорить, а ложний сьвідок наговорить багато неправди.

6 Шукає мудростї безпутний та й не знаходить, а мудрому знаннє легке.

7 Ійди геть від того, хто розуму не має, в кого невидні тобі уста розумні.

8 Мудрість розумного – свою дорогу знати, дурнота ж безумних – збиватись із дороги.

9 Недоумки з гріха сьміються, а між праведними – ласкавість.

10 Журбу душі своєї всяке серце знає, і в радощі його чужому не мішатись.

11 Будинок беззаконних розпадеться, а доброго намет, знай, процьвітати буде.

12 Доволї є шляхів, що нам здаються праві, та конець їх – се дорога до смертї.

13 І при сьміху болить нераз серце, та й кінцем радощів буває смуток.

14 Чоловік із ледачим серцем насититься з поступків своїх, а добрий – зо своїх.

15 Безумний віри йме всякому слову, а розумний вважає на дороги свої.

16 Тямущий злого, знай, опасливо боїться, безумний же буйний і надїєн сам на себе.

17 Чоловік-горячка, буває, що й дурницю зробить, хто ж нарочно чинить зло, – ненависний.

18 Невіжі унаслїдують дурноту, розумні же вквітчаються знаннєм.

19 Ледачі добрим уклоняться низенько, а й безбожні – в воротях праведника.

20 Бідного не любить навіть рідня його, а в богатого повно приятелїв.

21 Грішить, хто ближнїм гордує, а благословен той, хто до вбогого милосердний.

22 Ті помиляються, що задумують зло, любов і віра тим, хто думає про добре.

23 З усякої працї є користь, а з пустого балакання хиба тільки шкода.

24 Вінець мудрих – їх багацтво, а дурощі дурних – дурощами й остануть.

25 Сьвідок правдомовний рятує душі, а льживий тільки багато льжи насплїтає.

26 В Господнїм страсї кріпка надїя; всїм синам своїм він – утечище.

27 Господень страх – се джерело жизнї; він відвертає від западень смертї.

28 Величен царь тодї, як люд великий лїчбою, як же омаль людей – біда князеві.

29 Терпеливий чоловік показує великий розум, а хто на гнїв палкий, виявлює дурноту.

30 Лагідне серце життє для тїла, а зависть зжерає й костї.

31 Хто вбогого тїснить – творця його зневажає, хто ж Бога чтить, бідного спомагає.

32 Безбожний за зло своє буде відкинен, а праведний і при смертї має надїю.

33 У серцї в мудрого мудрість спочиває, та й між неуками дає про себе знати.

34 Праведність підносить у гору народ, а безбожність – сором народів.

35 Ласкавість у царя – до слуги розумного, а гнїв його на такого, що стид йому робить.

Приповiстi 15

1 Відказ лагідний гнїв палкий гасить, а зневажливе слово розбуджує лютість.

2 Язик мудрих подає добрі відомостї, а уста безумних мелють лиш дурницї.

3 Господнї очі скрізь по сьвіту позирають, і доброго й лихого вони вбачають.

4 Лагідний язик – се дерево жизнї, а необузданий – пригноблює духа.

5 Дурний нехтує отецьку науку, хто ж вважає на докір, – добрий розум має.

6 В дому в праведного – достаток добра, а в доходах безбожного – самий хиба розстрій.

7 Уста мудрих ширять знаннє, та не так серце безумних.

8 Жертва безбожних – гидота Господеві, молитва ж праведних угодна йому.

9 Противна Господу безбожного дорога; хто ж ходить дорогою правди – сей йому любий.

10 Страшенна кара тим, хто праву путь покине; й хто ненавидить докір, – погибне.

11 І преисподня й ад явні Господеві, а надто – серця синів людських.

12 Не любить ледарь тих, хто його картає, та до мудрих він також не пійде.

13 Веселе серце чинить і лице веселим, а як туга в серцї, то і душа ниє.

14 Розумне серце шукає знання, уста ж безумних дурницями живуть.

15 В нещасного всї днї сумнії, у кого ж серце веселе, тому що дня гостина.

16 У страсї Божому й мале далеко лучше, анїж скарби великі в тревозї.

17 Смачнїйша мисочка капусти, да з любови, анїж з приправою ненавистї теля товсте.

18 Палкий чоловік доводить до сварки, а лагідний втихомиряє незгоду.

19 Лїнивого дорога – мов тернєм встелена, дорога же праведних – гладка.

20 Розумний син отця свого возвеселяє, дурний же чоловік і матїрю помітає.

21 Дурницї – радощі безумному, а чоловік розумний ступає правою дорогою.

22 Без поради розпочате дїло розбиваєсь, як же порадників доволї, воно остоїться.

23 Радість чоловікові – (розумний) відказ із уст його; слово в час сказане – яке воно любе!

24 Путь життя мудрого веде вгору, щоб відбитись йому від пропастї в низу.

25 Дім надутих розвалить Господь, а межу вдовину утвердить.

26 Гидота Господу задуми ледачих, слова же невинних любі йому.

27 Зруйнує дом свій, хто любить підкупство, а жити ме, хто ненавидить гостинцї.

28 Обдумує відказ праведного серце, уста же безбnt sжників вимітують зло.

29 Далекий Господь од безбожних, молитву ж праведних він слухає.

30 Ясний погляд веселить серце; приятна новина тучить навіть костї.

31 Ухо, уважне до науки жизнї, пробуває між мудрими.

32 Хто відкидає упомин, – не дбає про свою душу; хто ж уважний на докір, – набуває розуму.

33 Страх Господень навчає мудростї, й славу випереджує покора.

Приповiстi 16

1 Чоловік укладає в свойому серцї, від Господа ж залежна відповідь язиком.

2 Всї путї чоловіка чисті в очах його, Господь же на вазї важить душі.

3 На Господа в твоїх дїлах і справах здайся, то й задуми твої спевняться нехибно.

4 Все сотворив Бог про себе, ба й безбожника – на день його горя.

5 Всякий гордий серцем – гидота в Господа, можна заручити, що без кари не обійдеться.

6 Милосердєм і правдою обмиваєсь гріх, і страх Господень одводить од зла.

7 Як чоловікові путї приятнї Богу, так мирить він із ним і ворогів його.

8 Лїпше не многе з правдою, анїж з кривдою добутки превеликі.

9 Обдумує свій путь людськеє серце, та Господь править ходом його.

10 В царських устах – слово пророче; уста його не мають помилятись в судї.

11 Вірна вага й мисочки вагові у Господа, в його й усї камінцї вагові в саквах.

12 Ненавидне царям людей безбожних дїло: бо правдою стоїть престол твердо.

13 Правдивиї уста цареві до вподоби, й говорючого правду він любить.

14 Царська досада – се вістун смертї, та мудрий чоловік улагодить його.

15 В ясному поглядї царському – життє, й ласкавість його – мов довго дожиданий дощ.

16 Придбати собі мудрість – се лучше над золото, й набути розум – се дорожше над добірне срібло.

17 Путь праведних одвертаєсь від зла; той береже душу свою, хто береже путь свій.

18 Попереду погибелї йде гординя, а поперед упадку – надуте серце.

19 Лучше з тихими духом смирятись, нїж з гордими здобич паювати.

20 Хто веде дїло розумно, той знаходить щастє; блажен, хто в Господї надїю має.

21 Розсудливим назвуть того, в кого мудре серце, та красномовність додасть ваги ученостї.

22 Криниця жизняна – розум у розумних, а ученість безумних – дурощі.

23 Серце в мудрого чинить язик його мудрим; воно й губам його в промові помагає.

24 Приятна мова – се текучий мід із соту; солодкий він душі, і мов лїк для костей.

25 Бувають путї, що здаються прості, та конець їх – дорога до смертї.

26 Працюючий працює для себе, бо примушує рот його до того.

27 Лукавий чоловік задумає лихо, й в устах у його – мов огонь жерущий.

28 Зрадливий чоловік сїє незгоду, а доносчик і приятелїв розводить.

29 Чоловік підступний ближнього з путя звертає, й веде його на лиху дорогу;

30 Він жмурить очі, придумує зраду; закусує губи, – ось готове ледарство.

31 Вінок величній – волоссє біле, коли знайдеся на праведній дорозї.

32 Довготерпеливий дужший від силача; себе гамувати – се більш, нїж місто звоювати.

33 У полу кидається жереб, та випад його від – Господа.

Приповiстi 17

1 Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.

2 Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить.

3 У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця.

4 На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання.

5 Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен.

6 Вінець людей старих – сини синів, унуки, а слава дїтей – родичі їх.

7 Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі.

8 Гостинець – се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому.

9 Хто провину покриває – любови шукає, хто ж про неї все згадує – друга відвертає.

10 Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів.

11 Хто бурить – у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя.

12 Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою.

13 Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло.

14 Почин до сварки – як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась.

15 Хто грішного правдить і правого винуватить, – оба вони гидота Господеві.

16 Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, – на те в його нема ума.

17 Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.

18 Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого.

19 Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку.

20 Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду.

21 Хто дурня зродив – то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів.

22 Веселе серце – як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї.

23 Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду.

24 В розумного мудрість – перед очима, дурного ж очі – на концї землї її вбачають.

25 Безумний син – отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй.

26 Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити* старшину за суд справедливий.

27 Розумний – хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна.

28 І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, – навіть розважливим.

Приповiстi 18

1 Своєвольний всього забагає; він устає проти всього, що каже розум.

2 Дурний не любить знання, хиба тілько, щоб повеличатись дотепом.

3 З безбожником приходить і погорда, а з безчесним – сором.

4 Слова в устах мужа – глибокії води; з джерела мудростї – широкий потік.

5 Вважати на особу безбожного – се дїло погане, тим паче, щоб праведного повалити на судї.

6 Безумного уста вдаються у сварку, а його слова викликують бійку.

7 Беспутнього язик – погибель для него, а уста його – се сїть на душу його.

8 Нашептані слова – неначе лакітки, а все ж вони до дна у череві доходять.

9 Недбалий в своїй роботї – се рідний брат розтратника.

10 Імя Господнє – се кріпка тверджа; втече праведник у неї, і він безпечен.

11 Багатому скарби здаються кріпким містом, він уважає їх за високі мури.

12 Перед упадком гордуватїє серце в чоловіка, а перед славою – покора.

13 Хто, не вислухавши, відповідає, той дурень і стид на його спадає.

14 Дух в чоловіцї підпирає немочі його, а дух прибитий – хто може піддержати його?

15 Розумного серце здобуває знаннє, й мудрих ухо, знай, про знаннє тілько дбає.

16 Дарунок розширює чоловікові дорогу, ба й до панів великих його допускає.

17 Первий в свойму спорі – правий, та приходить його противник, й перевірює справу.

18 Жереб скінчить позиванку, він чинить розсуд і між панами.

19 Розгнїваний брат – як утверджене місто, а звяга (з ним) – як засови в замку.

20 Плодом уст чоловіка наповнюєсь черево його; що його уста зродять, тим він насичуєсь.

21 Смерть і життє – в руцї язика, й хто любить його, їсти рее плоди його.

22 Хто знайшов добру жону – знайшов добро й одержав ласку від Господа.

23 Убогий, благаючи, говорить; багатий промовляє згорда.

24 Хто хоче приятелїв мати, мусить і самий приязним бути; друг буває од брата прихильнїйший.

Приповiстi 19

1 Убогий в своїй невинностї лучший, анїж багач із ложними устами, а до того дурний.

2 Не добре душі без знання, й хто поквапний ногами, спіткнеться.

3 Безумність чоловіка скривляє дорогу його, та ще й на Господа він серцем нарікає.

4 Багацтво друзїв много прихиляє, а бідного й один покидає.

5 Ложний сьвідок не уйде кари, й хто сплетає лжу, рятунку не знайде.

6 Багацько тих, що, знай, шукають ласки в значних, і кожен друг тому, хто дає гостинцї.

7 Убогого ненавидять і брати його, а надто кидають його (богаті) друзї; біжить за ними, щоб поговорити, та й те надармо.

8 Хто розуму здобуває, любить свою душу; хто розважливий – находить добро.

9 Ложний сьвідок покаран буде, й хто брехню сплїтав – погибне.

10 Не личять дурневі роскоші, а ще меньше слузї – старшованнє над князями.

11 Розвага чинить чоловіка повільним до гнїву, й слава для його – вирозумілість на проступки.

12 Царський гнїв – як би рик лева, а його ласкавість – мов роса на зелень.

13 Дурний син – гризота отцеві, а сварлива жінка – мов вода крізь кришу текуча.

14 І дом і майно – спадщина по родителѵвЏх, а розумная жона – від Господа.

15 Лїнь наводить сонливість, і недбала душа терпіти ме голод.

16 Хто заповідь певнить, береже свою душу, кому ж байдужні путї його, той погибне.

17 Хто чинить добро вбогому, той Богу позичає, і він нагородить йому добродїйство його.

18 Карай твого сина, покіль є надїя, й не трівожся криком його.

19 Гнївливий нехай прийме кару, бо як пощадиш його, то доведеться тобі ще не раз карати його.

20 Слухай поради, й приймай докори, щоб через те опісля статись тобі мудрим.

21 Багацько задумів у серцї чоловіка, та станеться те, що призначив Господь.

22 Радість чоловікові, що любить добро чинити, а вбогий чоловік лучший, як льживий.

23 Господень страх веде до жизнї, й хто має його, все буде довольний, та й зло не досягне його.

24 Лїнивий спускає руку свою по чашу, та тяжко йому донести її до рота.

25 Скараєш зрадливого, то й неук стане осторожним; скартаєш розумного – він ще порозумнїє.

26 Хто батька нехтує й матїр проганяє, – той син ледачий й безчесний.

27 Не слухай, мій сину, підшептів, доводячих до відвернення від слів розумних.

28 Лукавий сьвідок глузує з суду; уста беззаконних пожирають неправду.

29 На зрадливих готові суди, а на тїло безумних – удари.

Приповiстi 20

1 Вино – зрадник; напитки – буйність; хто на них надиться – безумний.

2 Царська грізьба – як би рик левин; хто його до гнїву будить, шкодить собі самому.

3 Хто сварку залишує, той честь здобуває; кожен дурень до сварки горячиться.

4 Лїнивий в осени не оре й не скородить; розглядаєсь лїтом – аж нема нїчого.

5 В серцї людськім задуми – мов вода глибока, та чоловік розумний вичерпає її.

6 Многих людей величають милосерними, та правдивого чоловіка хто находить?

7 Праведник ходить в своїй невинностї: щасливі й дїти його послї його.

8 Коли царь самий на судейському престолї засїдає, то й все ледаче очима своїми розганяє.

9 Хто може сказати: Серце я очистив, – я чистий від гріха мого?

10 Не однакова вага, не однака міра, одно і друге – гидота Господеві.

11 Можна вже хлопя пізнати з того, чим занимається, чи праві і чисті будуть учинки його.

12 Ухо, що чує, й око, що бачить – одно й друге сотворив Господь.

13 Не люби спати, щоб не дознав злиднїв; май отворені очі, й будеш наїден хлїбом.

14 Не добре! пусте! гудить, хто купує, а як одійде, – хвалиться.

15 Буває много золота й перел, та найдорожша знадоба – уста розумні.

16 Бери одежину його, бо він ручавсь за чужого; за приблуду бери від його заліг!

17 Солодкий зразу чоловікові хлїб, неправдою нажитий, та й на впослї в його ротї піску повно буде,

18 Задуми вдаються аж по добрій радї, а по радї ще далї воюйся.

19 Хто переносить і відкриває тайни, та рот широко отвирає, з тим не братайся.

20 Хто лихословить отцеві й матері своїй, того сьвічник погасне в глухій темряві.

21 Майно, зразу скоро набуте, не буде опісля благословенне.

22 Не говори: "За зло я самий віддам"; полиши се Господеві, – він охоронить тебе.

23 Гидота Господу вага лукава, та й невірна міра – йому противна.

24 Всї ступнї людські Господь справляє; чоловікові ж – як узнати дорогу свою?

25 Се сїть людинї – сквапно обіт складати, а послї обіту – роздумовати.

26 Мудрий царь вивіє безбожних, а потім колесом своїм по них покотить.

27 Господень сьвічник – се дух чоловічий, що вивідує всї глибини серця.

28 Любов і правда царя оберегають, престола він свого любовю підпирає.

29 Слова молодих – їх сила, а окраса старих – їх сивий волос.

30 Рани від побоїв – се лїк проти зла, та й удари, що доходять аж до самої утроби.

Приповiстi 21

1 В руках у Господа цареве серце; як розтоки води, він їх, куди захоче, справляє.

2 В очах у людини путь її здається шляхом правим, Господь же на вазї всяке серце важить.

3 Як хто чинить правду й правий суд, се подобаєсь Господу більше, нїж жертва.

4 Дивитись на людей високом згорда оком і серцем надутим – се гріх.

5 Гадки трудящого змагають до багацтва, а хто поквапний, терпить недостачу.

6 Надбане добро язиком льживим – се проминаючий подих, се погибельні сїти.

7 Насильство злюк лихих саме їх погубляє, вони зареклись, не хоронити справедливість.

8 Дорога в грішника крива, а хто чистий, того поступки праві.

9 На криші в кутку далеко лучше жити, анїж із жінкою сварливою в сьвітлицї.

10 Безбожного душа бажає зла; не найде змилування в очах його навіть приятель його.

11 Як карають зрадливого, то й неук зрозумнїє, а як розумного навчають, він приймає науку.

12 Праведний назирає дом безбожного, як безбожні попадають в нещастє.

13 Хто чує крик і плач убогого байдужно, той сам кричати ме, й вислуханий не буде.

14 Гостинець, тайкома даний, гасить гнїв, і дар у пазуху – велику досаду.

15 Правий суд – се радість праведному, а страх лиходїєві.

16 Чоловік, що зійшов з путя розумного, між мертвими опиниться.

17 Хто любить веселощі, той збіднїє, а хто вино й товщ – тому не збогатїти.

18 Викупом буває за праведного безбожний, й за правого – лукавий.

19 В пустинї одиноко відраднїйще жити, нїж із сварливою жоною й сердитою.

20 В господї мудрого – омаста й достатки, яких забажає, а дурний чоловік все те прогайнує.

21 Хто справедливий і милосерний, знайде той життє, правду і повагу.

22 Мудрий здобуває місто хоробрих, і валить твердинї, що на них вповали.

23 Хто стереже уста свої й язик свій, той од біди життє охороняє.

24 Надутий лиходїй – без'умом зовуть його – порпаєсь в попелї гординї.

25 Жаданнє лїнивого вбє його, бо приложити рук не хоче нї до чого;

26 Що дня його кортить їда, а праведний дає, не жалує нїчого.

27 Гидота Господу безбожників жертва, а надто, як її в лукавстві приносять.

28 Ложний сьвідок погибне, а чоловік, що говорить те, що знає, буде все говорити правду.

29 Чоловік безбожний не має стиду в лицї свойму, людина ж праведна путя свого не скривить.

30 Нема премудростї, нї розуму, нї ради в того, хто противен Господеві.

31 Коня готують на день бою, та побіда – від Господа.

Приповiстi 22

1 Добре ймя лїпше над велике багацтво, й добра слава дорожша над золото й срібло.

2 Богач і бідний стрічаються все з собою; того й сього создав Господь однако.

3 Заздалегідь біди розумний стережеться, простак іде собі байдужен, і бідує.

4 За покорою йде страх Господень, багацтво й честь і життє.

5 Тернина та сїлки лукавому по стежцї, а хто береже душу, держись од них далеко.

6 Настав на добру путь малого, – а й старим він не зверне з неї.

7 Над злиденним багач панує, хто в кого у довгу, в того він в неволї.

8 Хто посїє неправду, буде жати біду, й палиця гнїву його зникне.

9 Милосердний буде благословенний, бо спомагає вбогого хлїбом своїм.

10 Прожени геть зрадливого, а пійде з ним незгода, й зникнуть сварня й бійка.

11 Хто серцем чистий, в того й уста щирі; тому й сам царь другом.

12 Очі Господнї мають знаннє всього, а слова проступника він в нїщо обертає.

13 Лїнивий каже: "Он лев на улицї! серед майдану вбють мене!"

14 Блудничині уста – глибока яма, той впаде туди, на кого Господь прогнїваєсь.

15 Дурнота впилась молодикові в серце, та навчаюча лозина прожене її від його.

16 Хто кривдить убогого, щоб умножити своє багацтво, той віддасть ще багатшому, й збіднїє.

17 Прихили ухо твоє до слів премудрого, й оберни серце твоє до знання мого;

18 Бо втїха тобі буде, коли ховати меш їх в серцї в тебе, та коли вони будуть і в устах твоїх.

19 Про те, щоб уповав на Господа, я оце й навчаю тебе, а ти міркуй собі.

20 Чи я ж бо не писав тобі нераз – подаючи ради й науки,

21 Щоб навчити тебе слів чистої правди, щоб умів переказати слова правди тим, що тебе (по неї) послали?

22 Не граб убогого за те, що він убогий, і не тїсни злиденного в воротах*, -

23 Господь бо в справі їх вступиться за ними, і вирве у грабителїв душі їх.

24 З гнївливим не дружись, і з сердитим не кумайсь,

25 Щоб не привик і сам їх стежками ходити та й не надїв петлї на душу свою.

26 Так не чини, як ті що ручаться, і чужі довги беруть на себе;

27 Бо, як не буде чим у тебе заплатити, то про що доводити себе до того, щоб забрали постїль твою з під тебе?

28 Не пересувай межі давнезної, що провели батьки твої.

29 Бачив ти коли чоловіка зручного в справах своїх? Такий буде перед царями стояти, а не простим служити.

Приповiстi 23

1 Коли засядеш їсти з князем укупі, то вважай добре, як стоїть перед тобою страва;

2 Вложи собі хоч би ножа в горло, коли ти надто ласий.

3 На ласощі його не надься: се оманлива страва.

4 В достатки не силкуйсь великі вбиватись; залиши такі гадки твої.

5 Подивишся на них, а їх уже й немає; багацтво бо собі, мов крила, поробить, та, немов орел, ід небу полине.

6 Не їж страви у скупаря зависного й не надься на ласощі його;

7 Бо які нещирі мисли в його, такий і він: "Іж і пий!" – припрошує він, а серце його не при тобі.

8 Шматок, що з'їв, рад будеш вернути, й добрі слова твої ти надармо втратиш.

9 При дурневі не говори, він бо знехтує розумні речі твої.

10 Давньої межі не пересувай й не вривайся в сирітське поле,

11 Заступник бо в них сильний; він вмішається в справу їх проти тебе.

12 Прихили серце твоє до науки, й уши твої – до слів розумних.

13 Некараним твого хлопця не лишай; як укараєш його лозиною – він не вмре;

14 Ти покараєш його лозиною й врятуєш душу його од преисподньої.

15 Мій сину! коли серце в тебе буде мудре, то й моє серце буде радїти;

16 Ба й все внутро моє буде веселитись, коли уста твої говорити муть право.

17 Не завидуй в серцї ледачим; нехай по всяк pan>ень перебуває воно в страсї Господнїм;

18 Бо є будущина, й надїя твоя не буде марна.

19 Слухай, сину мій, і будь мудрим, та справляй серце твоє на дорогу праву.

20 Не бувай між тими, що впиваються вином, анї між тими, що переїдаються мясивом, -

21 Пяницї бо й немірні з'убожіють, а довге їх спаннє вбере їх у лахи.