Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 28 (всего у книги 117 страниц)
21 І став невидимим ангел Господень Маноєві й жінцї його. Зрозумів же тодї Маной, що се був ангел Господень.
22 І сказав тодї Маной до жінки: Істно мусимо ми вмерти, бо видїли Бога!
23 Жінка ж його відказала йому: Коли б Господь хотїв нас умертвити, не прийняв би од нас усепалення і хлїбної жертви, та й не дав би нам усього сього вбачити, анї обявив того, що має бути.
24 І вродила молодиця сина, і дала йому імя Самсон. І росло хлопя, і Господь благословив його.
25 І почав дух Господень бути в ньому в таборі Дановому між Зореагом і Естаолом.
Книга Суддiв 14
1 І пійшов Самсон у Тимнат, і запізнавсь із Филистійською дївчиною.
2 Вернувшись, оповідав про се батькові й матері та й каже: Запізнавсь я в Тимнатї з Филистійською дївчиною; дайте менї її за жінку.
3 Батько й мати ж відказали йому: Хиба ж між дївчатами твого браття і в усьому народї нашому та нема тобі жінки, що хочеш узяти в чужій сторонї у Филистіїв, у необрізаних? Відказує ж Самсон батькові: Сю возьми менї: бо вона сподобалась менї.
4 Не знали ж батько й мати його, що на се була воля Господня, та що він шукав причини навпроти Филистіїв, того бо часу панували Филистії над Ізраїлем.
5 От і пійшов Самсон із батьком та матїррю в Тимнат, і як наближувались вони до виноградникіЁов Тимнатських, скочив несподївано проти нього левчук рикаючий.
6 Зійшов тодї на його Господень дух, що він левчука роздер нїби козеня, не мавши в руцї нїчого. Батькові-матері ж не сказав, що зробив.
7 Тодї прийшов (у Тимнат) та й перемовивсь із дївчиною, і прихилилась вона до Самсона.
8 Трохи згодом ійшов ізнов, щоб її взяти додому, і звернув, щоб глянути на мертвого лева, аж у левиній пащі бжоляний рій із медом.
9 Він забрав його в руки та й їв собі в дорозї, а прийшовши до батька-матері, дав і їм, і вони їли, та й не сказав, що забрав мед із левиного трупу.
10 Потім прийшов батько його до дївчини, і справив Самсон там бенкет: бо так звичайно чинили женихи.
11 І як там побачили його, вибрали трийцять бояр, щоб круг його були.
12 І промовив до них Самсон: Загадаю вам загадку. Як одгадаєте її менї за сїм бенкетових днїв, так я вам дам трийцять сорочок і трийцять сьвяточних жупанів.
13 Коли ж не зумієте відгадати, так ви менї дасте трийцять сорочок і трийцять сьвяткових жупанів. І відказали йому: Загадуй, почуємо.
14 І рече їм: Вийшла харч з їдючого, солодощі із страшного. Так не змогли вони розвязати загадки в трьох днях.
15 На четвертий же день прохали вони Самсонову жінку: Ублагай бо чоловіка, щоб він розвязав нам загадку, ато спалимо тебе вкупі з батьківським будинком. Чи то ж про те тільки вибрали нас, щоб обідрати нас?
16 І плакала молода Самсонова перед ним і казала: Ой противна я тобі, не любиш мене. Загадав єси моїм землякам загадку, а менї й не звіривсь. Відказав їй: Батькові мойму й матері моїй не звіривсь, а тобі б то звірився?
17 І плакала вона перед ним всї днї, покіль справляли вони бенкет. Семого ж дня виявив таки їй, бо докучливо просила його. Вона ж виявила загадку землякам своїм.
18 От і кажуть вони йому семого дня перед заходом сонця: Що над мед солодше? що над лева страшнїйше? І рече їм: Коли б ви моєю телицею не орали, так моєї б загадки не згадали.
19 Найшов тодї на його дух Божий, що він пійшов ув Аскалон, і вбив там трийцять чоловіка, поздіймав з них одежу та й пороздавав сьвяточні жупани тим, що загадку його відгадали. І загорівсь великим гнївом і пійшов у домівку батьківську.
20 Жінка ж Самсона спарувалась із боярином, що був при ньому дружбою.
Книга Суддiв 15
1 По якомусь часї, під пшеничні жнива, прийшов Самсон із козеням, щоб одвідати жінку свою, й каже: Я хочу ввійти в бічню сьвітлицю до моєї жінки. Батько ж її не дозволив йому ввійти,
2 А заявив йому: Я справдї думав, що ти одцуравсь її, та й оддав твойму бояринові. Однакже менша сестра її ще краща за неї; нехай вона буде замість її.
3 Самсон же відказав йому: Тепер не буду винен Филистіям, коли заподїю зло їм.
4 І пійшов Самсон та й уловив три сотнї лисиць, набрав лушниць, повязав по парі лисиць одну до однієї хвостами, а між кожну пару хвостів привязав по лучиву.
5 Позапалював тодї лушницї, розпустив лисицї по Филистійських житах, та й пустив на пожар і копи Филистійські і стояче ще збіжє, і оливкові сади.
6 Як же Филистії питали: Хто се зробив? відказувано: Самсон, зять Тимнатїїв, бо він одняв у нього жінку та й оддав його бояринові. Кинулись тодї Филистії та й спалили її вкупі з батьком її.
7 Самсон же сказав їм: Хоч ви се й учинили, та я тодї тільки вгамуюсь, як помщусь над вами.
8 І поперебивав їм ноги і стегна важенною довбнею. Тоапї пійшов собі та й осївсь у розщілинї скелї Етамської.
9 Филистії ж двинули та й отаборились у Юдеї, і розпростерлись аж до Лехи.
10 І питали осадники Юдеї: Чого ви двинули проти нас? А вони відказали: Щоб уловити Самсона і вчинити з ним таке, як учинив він із нами.
11 Виступило тодї три тисячі чоловіка до Етамської розщілини та й кричали до Самсона: Хиба не знаєш ти, що Филистії над нами панують? Про що ж ти нам таке вдїяв? А він їм відказує: Як вони витворяли зо мною, так і я вдїяв їм.
12 І кажуть вони йому: Ми прийшли тебе вловити, щоб Филистіям тебе видати. Самсон же відказує: Заприсягнїте, що самі не вбєте мене.
13 І відказали йому: Нї, ми тільки звяжемо тебе та й видамо Филистіям; убити ж тебе не вбємо. От і звязали його новою верівкою та й повели з розщілини.
14 Як дойшов же він до Лехи, а Филистії з радощів загукали, що ведуть його, тодї найшов на нього Господень дух, і поворозя на руках його зробилось наче прядиво, що загорілось, і повязь на руках його порозпадалась.
15 І знайшов він сьвіжу ослячу челюсть, простяг руку свою, взяв її та й убив нею тисячу чоловіка.
16 І рече Самсон: Челюстю ослиною побив я товпу, дві товпи, – щекою ослиною убив я тисячу люда!
17 Се промовивши, відкинув челюсть від себе, і проложив тому місцеві імя: Рамат-Лехи, се б то кинена челюсть.
18 Тодї схотїлось йому дуже пити, і озвався він до Господа і рече: Дав єси сей великий рятунок рукою раба твого, а тепер доведеться менї вмерти від спраги та попастись у руки необрізаним.
19 І зробив Господь дїру в челюстї, і потекла з неї вода. Як же напивсь, вернувся в нього живий дух, і він ожив. Через те прозвано се місце жерело взиваючого, і тече воно в Леші по сей день.
20 Судив же він Ізраїля за панування Филистійського двайцять лїт.
Книга Суддiв 16
1 Прийшов відтак Самсон у Газу, і побачив там блудницю та й пригорнувсь до неї.
2 Як переказано ж Гадїям: Прийшов Самсон сюди! обсїли вони його та й поставили на всю ніч сторожу в міських воротях тайкома, кажучи: Покіль задниться днина, вбємо його.
3 Самсон же лежав до півночі а опівночі встав, ухопив обоє крила міських воріт разом з засовом, положив їх собі на плечі та й понїс аж на вершину гори, що стоїть навпроти Геброну.
4 Сталося ж навпослї, що полюбив він на долинї Сорек вродливу женщину на імя Далила.
5 І прийшли до неї князї Филистійські і промовляли до неї: Удобрухай його та вивідай, у чому його велика сила, і чим би нам підойти його, щоб звязати його та впокорити, а ми дамо тобі чоловік за чоловіком по тисячу й сто срібних секлів.
6 І каже Далила Самсонові: Признайся бо, в чому твоя сила, що ти дужий такий, і чим тебе можна б звязати, щоб підневолити?
7 І рече їй Самсон: Як би звязано мене сїмма сирими, не висушеними буйволовими жилами, був би я малосилок як і инші люде.
8 І принесли їй князї Филистійські сїм сьвіжих тятив, ще не засушених, і звязала вона його ними;
9 Як же кликнула до него: Самсоне! Филистії напали на тебе! він порвав тятиви наче нитку валовини приближену до вогню, і тайни сили його не вивідано.
10 Присїпалась тодї Далила до його: Так се ти насьміявсь із мене неправдою! Скажи ж менї тепер, чим тебе можна би звязати?
11 І відказав їй: Як би звязано мене новою верівкою, що не була ще нї в якій роботї, був би я тодї малосилок, як инші люде.
12 От і взяла Далила нову верівку та й звязала нею його; тодї кликнула до його: Самсоне! Филистії на тебе чигають в боковій сьвітлицї. Він же порвав те все на руках у себе, наче нитку.
13 Присїлась ізнов Далила до него: Ти й досї насьміхаєшся з мене, і говориш лож; признайся ж бо таки, чим би тебе можна звязати? І відказав їй: Як би ти віткала семеро кучерів з мойої голови ув основу,
14 Та прибила цьвяхом на ткацькому валу, тодї був би я малосилен як инші люде. Як же він заснув, узяла Далила сїм кучерів з голови в нього, ввіткала в основу та й закріпила гвоздем на ткацькому валу, і гукне тодї: Самсоне, Филистії на тебе! Схопиться ж він зо сну, та й вирвав ткацького вала вкупі з основою.
15 Привязалась ізнов Далила до його: Як же ти кажеш: Люблю тебе, коли серце твоє чуже до мене? Оце вже в третє насьміявсь єси з мене і не признавсь менї, у чому твоя сила, що такий ти дужий.
16 І як почала вона докучати йому без перестану своїми речами та мучити його, так що й життє омерзїло йому,
17 Тодї він виявив їй усю правду, та й каже їй: До моєї голови бритва не торкалась, бо я посьвячений Господеві від матїрнього тїла. Коли б мене та острижено, тодї б зникла від мене сила моя; я був би малосилен, як инші люде.
18 Як же зрозуміла Далила, що він їй виявив усе серце, послала вона кликати Филистіїв та й звелїла сказати їм: Тепер вже можете прибути, бо відкрив він менї цїле серце. Прийшли тодї Филистії та й принесли їй обіцяні гроші.
19 Вона ж приспала його на колїнах у себе, та й кликнула одного чоловіка; той виголив семеро кучерів на голові в його. Тодї став він слабшати, і сила його покинула його.
20 Як же крикнула вона: Самсоне, Филистії на тебе! прокинувсь він од свого сну, та й подумав: Отрясусь із сього, як і завсїди та й визволюсь. А того й не знав, що Господь відступив від його.
21 Узяли ж його Филистії та й повиколювали йому очі; повели в Газу та й закували в мідяні кайдани, і мусїв він у темницї молоти на жорнах.
22 Волоссє ж на голові в його тимчасом одростало, там де було виголене.
23 Зібралися ж якось князї Филистійські, принести свойму богові Дагонові велику жертву і повеселитись, бо казали: Бог наш подав нам нашого ворога Самсона в руки.
24 Видячи його, й люд хвалив бога свого та говорив: Бог наш ворога нашого, що нашу землю пустошив, того що побив стільких, подав нам на поталу.
25 А розвеселившись трапезуючи, сказали: Кликнїть Самсона, нехай нас розсьмішить. Тодї взято Самсона з темницї, і він мусїв їх забавляти, і поставлено його між стовпами.
26 Тодї попросив Самсон поводиря свого, що держав його за руку: Ось пусти мене, обмацяти стовпи, що на них стоїть будинок, обіпрусь я об них та відпічну.
27 У будинку ж було повно чоловіків і жінок. Були там і всї князї Филистійські, а на даху зібралось до трох тисяч чоловіків і жінок, що дивились, як забавляв їх Самсон.
28 І озвався тодї Самсон до Господа і рече: Господи Боже! зглянься на мене і дай менї, Боже мій, ще тільки раз таку силу, щоб я за обі очі мої помстився заразом над Филистіями!
29 Тут він обняв оба середні стовпи, що на їх стояв будинок, одного правицею, другого лївицею.
30 І промовив Самсон: Умирай, душе моя, з Филистіями! і потряс ними так потужно, що будинок ринув на князїв і на ввесь люд, що там був. І мертвих, що він погубив їх умираючи, було більш, анїж тих, що за життя свого поперебивав.
31 Прийшли тодї брати його й уся родина його, і взяли його та й поховали між Зореагою й Естаолом в батьківському гробовищі його батька Маноя. Двайцять лїт судив Самсон Ізраїля.
Книга Суддiв 17
1 Був один чоловік на горі Ефраїм, на імя Миха.
2 Сей промовив до матері своєї: Одинайцять сот срібних секлів, що вкрадено в тебе, і ти при менї вирекла проклін, сї гроші в мене в схованцї: я взяв їх; тепер же верну їх. І відказала мати йому: Нехай тебе благословить господь, сину мій!
3 От і вернув він матері одинайцять сот. Мати ж його каже: Я хочу їх присьвятити господеві й на благо синові мойму обернути, на те, щоб із них зробити вирізуваного і виливаного ідола.
4 Але він вернув таки срібло матері своїй, а мати взяла двістї срібних секлів та й оддала золотареві, а той зробив з них вирізуваного і виливаного божка, і находивсь він у дому Михи.
5 А був у Михи (окремо) дім для божища. І зробив Миха ефод і терафим і посьвятив одного сина свого, щоб служив йому за сьвященника.
6 Того часу не було князя в Ізраїлї, і кожен чинив, що здавалось йому доладнїм.
7 Був же тодї один молодик із Бетлеєму Юдейського з поколїння Юдиного; він був Левит, і пробував там заволокою.
8 Сей покинув город Бетлеєм Юдейський, щоб, де доведеться, пробувати заволокою, та й зайшов у Ефраїм-гори, в господу до Михи.
9 Питає в його Миха: Куди ти йдеш? Відказав той: Я Левит із Бетлеєма в Юдеї, а йду, щоб осїстись, де доведеться.
10 І каже йому Миха: Зістаньсь у мене та й будь менї за батька й за сьвященника; я давати му тобі що року десять срібних секлів і потрібну одежу та харч.
11 Левит пристав на се, щоб зістатись у того чоловіка, і був у нього молодик як один із його синів.
12 От і посьвятив Миха Левита, і був у його молодик за сьвященника, і жив у господї в Михи.
13 Тодї каже Миха: Тепер знаю, що господь буде благодатен до мене, бо маю Левіта за жерця.
Книга Суддiв 18
1 Того часу не було царя в Ізраїлї, а поколїннє Даново шукало собі того часу наслїдньої держави, бо йому й доти не допалось повного удїлу між поколїннями Ізрайлевими.
2 От і послали Данїї з поколїння свого пятьох з'угадних мужів із Зореага й Естаола, щоб розгледїти землю та винишпорити, та й наказали їм: Ійдїть розглядайтесь по землї скрізь. Вони ж дойшли до гір Ефраїмових, зайшли до Михиної господи та й обночувались там.
3 Будучи ж в Миховій господї, впізнали вони говірку молодого Левита, зайшли до його, та й поспитали в його: Хто тебе сюди завів, що тут робиш, і що таке ти в цьому домі?
4 І відказав їм він: Так і так обійшовсь ізо мною Миха: найняв мене, й я його сьвященником.
5 Тодї просять його: Спитай у Бога, щоб нам знати, чи пощастить нам у нашій дорозї, що верстаємо?
6 І каже їм жерець: Ійдїть веселі; дорога, куди йдете, приятна Господеві.
7 От і пійшли далїй ті пять мужів та й дойшли до Лаіса. Там побачили, як люде живуть безпечно звичаєм Сидонїїв, байдужно й тихо, та що не було в тій землї такого, що обиджав би в чому, або мав би яку власть. Від Сидонїїв вони далеко й не мають нї з ким нїякої справи до спільної оборони.
8 Як прийшли вони до своїх братів у Зореагу й Естаол, каже їм браття їх: І з чим же ви?
9 А вони відказують: Вставайте, двинемо проти них у поле! Бо землю ми огледїли: справдї прегарна земля, а ви оце задумались; не гайтесь довше, рушаймо в дорогу, та й осягнемо землю в державу!
10 Прийшовши туди, знайдете байдужний люд, а земля простора.
11 І рушили звідти з поколїння Данового з Зореаги й пѕстаола шість сотень узброєних людей.
12 В свойму походї отаборились вони в Каріят-Яримі в Юдеї. Тим і прозивається те місце по сей день табір Данів – за Каріят-Яримом.
13 Звідти йшли вони на Ефраїм-гори та й прийшли до господи Михиної.
14 Тодї озвались ті пять мужів, що ходили в Лаіс, щоб розгледїти землю, і сказали своїм братам: Чи знаєте, що в сьому хуторі є ефод і терафим, та вирізуваний і виливаний ідол? Зміркуйте ж оце, що маєте дїяти.
15 І завернули вони туди, прийшли до господи молодого Левити в домі Михи, та й привітали його.
16 А шістьсот чоловіка з синів Данових, узброєних, стояли за ворітьми.
17 Пятьох же мужів, що виходили на розглядини, ввійшли, пробрались туди та й забрали вирізуваного ідола, ефод і терафим та виливаного божища. Сьвященник же стояв за ворітьми з шістьма сотнями чоловіка в'оруженими,
18 Як пробрались вони в будинок до Михи, то й забрали вирізуваного кумира й ефод і терафим і виливаного божища. І питає їх сьвященник: Що ви коїте?
19 Вони ж відказують: Мовчи, затули рота рукою, йди з нами, та й бувай батьком нам і сьвященником. Що бо тобі любійше, попувати в домі одного чоловіка, чи бути сьвященником в поколїнню і родї в Ізраїлї?
20 І призволив сьвященник, і взяв ефода й терафима, вирізуваного ідола й виливаного божка, та й пійшов укупі з людьми.
21 І пійшли вони далїй, виправивши дїтей, скотину й дороге майно поперед себе.
22 Ще ж не далеко відойшли від господи Михиної, а вже й скупились хуторяне в Михиній домівцї, та й погнались за Данїями.
23 І кликали вони за Данїями, а ті обернувшись питали в Михи: Що тобі треба? чого так кричиш?
24 Відказує сей: Ви забрали боги, що я собі постарав і жерця, та й пійшли собі. Як же се питаєте: Що тобі треба?
25 І відказали йому Данїї: Стережись, щоб ми не чули більше твого голосу, ато сердиті люде кинуться на вас, і згинеш сам та й погубиш твоїх.
26 І пійшли собі далїй Данії. Миха же, побачивши, що вони дужчі за його, вернувсь додому.
27 Забравши сим робом те, що постарав собі Миха, вкупі з його жерцем, напали вони на Лаіс, на людей тихих і байдужних, побили їх мечем а город пустили з димом.
28 Нїхто не допоміг їм, бо жили далеко від Сидону і не мали нї з ким нїякої справи. Місто се находилось на долинї, не далеко Бет-Рехова. І збудували собі (Данїї) город, та й осїлись у йому.
29 І прозвали місто своє Даном, по імени предка свого Дана, сина Ізрайлевого; перше ж той город звався Лаіс.
30 І поставили в себе Данїї вирізуваного ідола, а сьвященниками в поколїннї Дановому були Йонатан, син Герсона, сина Мойсейового, і сини його аж по день уневолення свого.
31 І стояв у них ідол, що зробив Миха, увесь той час, як божий дом стояв у Силомі.
Книга Суддiв 19
1 Було ж того часу, як не було ще царя в Ізраїлї, жив собі Левійський чоловік серед Ефраїмових гір. Держав він у себе дївку з Бетлеєма, в Юдеї за наліжницю.
2 Ся ж наліжниця посварилась із ним та й утекла від його до своєї родини в Бетлеєм в Юдеї, та й пробувала там чотири місяцї часу.
3 Потім пустив ся чоловік її в дорогу, щоб з нею щиро перемовитись та й узяти її до себе. Був при йому наймит його та два осли. Вона ввела його в дім батька свого.
4 Батько молодицї, побачивши його, привитав його радо, і задержав його тесть, батько молодої женщини, у себе. І пробув він три днї в нього; вони їли й пили і ночували там.
5 На четвертий же день встав він досьвіта, щоб вертати; та батько молодичин каже свойму зятеві: Покрепися ж перш куском хлїба, тодї й пійдете.
6 От вони й остались, і їли та пили вкупі, тодї ж прохав молодичин батько чоловіка: Остансь на ніч та повеселись у нас.
7 Чоловік же піднявсь, щоб ійти в дорогу. А тесть його присилував таки, що він ще раз переночував.
8 Як устав сей на пятий день рано вранцї, щоб ійти, каже молодичин батько: Покрепись та загайсь, покіль день схилиться. От і їли оба знов.
9 Як устав же чоловік, щоб відходити з наліжницею та з наймитом, каже йому тесть: Дивись, як день хилиться 'д вечеру; ночуйте та повеселїтесь; завтра рано встанете в дорогу і пійдете додому.
10 Та чоловік не схотїв уже ночувати, пустивсь у дорогу, та й прибув у Евус, се Ерусалим, при йому ж була пара обтяжених ослів і наліжниця його.
11 Як же були вони під Евусом і день вельми вже схилився, каже наймит свойму панові: Завернїмо в Евузіївський город та переночуймо там.
12 Відказав йому пан його: Не пійдемо в місто чужинцїв, що не з синів Ізрайлевих, а простуймо в Гиву.
13 І каже наймитові свойму: До якогось міста вже ми дійдемо та й обночуємось у Гиві, або в Рамі.
14 От і простували вони дальше, та недалеко від Гиви Беняминової зайшло їм сонце.
15 І повернули вони в Гиву, щоб там ночувати. Як же прийшли туди, мусїли седїти на майданї в містї, бо нїхто не закликав їх в господу на нічлїги.
16 Аж ось показавсь старий чоловік, що ввечері вертавсь із роботи своєї з поля. Родом був він з Ефраїмських гір і пробував чуженицею в Гиві, а люде тамошні та були Беняминїї.
17 Споглянувши сей і побачивши чоловіка з клунками на улицї в містї, питає: Куди йдеш і звідкіля?
18 Відказав же той: Ми йдемо з Бетлеєма в Юдеї в гори Ефраїмські, бо я звідти. Ходив я в Бетлеєм в Юдеї, і вертаюсь тепер до моєї домівки. Та нема нїкого, щоб нас прийняв в господу;
19 Є в нас солома й харч ослам, є й хлїб і вино про мене й про твою рабу й про наймита, що має при собі твій раб, нїчого нам не треба.
20 Каже тодї старий чоловік: Не журись, чого не було б у тебе, здайся на мене; тільки не ночуй на дворі.
21 І повів його в свою домівку, і дав ослам харчі; і пообмивали вони собі ноги, й їли й пили.
22 Тим часом як вони по трудї тїла посиляли, обступили горожане господу, люде ледачі, перлись у двері і кричали на дїдуся, господаря дому: Виведи чоловіка, що повернув до тебе, щоб ми з ним розпитались.
23 Вийшов до їх господар та й каже їм: Нї, браттє! не чинїте зла! Коли чоловік сей завернув до мене в господу, не подоба вам таке стидовище чинити.
24 Ось у мене дївує дочка, а в його є наліжниця; виведу їх вам; насилуйте їх і чинїте, що вам до вподоби; над сим же чоловіком не чинїте безчестї.
25 Та люде ті не схотїли його слухати. Тодї вхопив чоловік наліжницю свою, та й вивів її до них на улицю, і вони пригортались до неї і ругались над нею всю ніч до ранку, і тодї аж її покинули, як зачервонїла зоря.
26 Як же настав ранок, прийшла молодиця та й повалилась перед дверима того чоловіка, де був пан її, й лежала покіль настав день.
27 Як же встав уранцї пан її, та відчинив двері й вийшов, щоб простувати своєю дорогою, аж наліжниця його лежить перед дверима господи, розтягнувши руки на порозї.
28 Каже він їй: Уставай, пійдемо! аж нема відповідї. Побачивши, що вона вмерла, положив він її на осла та й пійшов до своєї домівки.
29 Вернувшися ж додому, вхопив ножа, взяв наліжницю свою, порізав її на дванайцять частин та й розіслав їх по всїх займищах Ізраїльських.
30 І кликав тодї кожен, хто се бачив: Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Египту, по сей день! Оце ж подумайте про се, порадьте та постановіть, що чинити!
Книга Суддiв 20
1 І повиходили всї сини Ізрайлеві, і зібралась громада як один чоловік від Дана аж до Берсабиї, і земля Галаадська перед Господом у Массифі.
2 І зійшлися голови всього народу, всї поколїння Ізрайлеві, на збори Божого народу, чотириста тисячей піхотників узброєних мечами.
3 Та й Беняминїї дізнались, що сини Ізрайлеві зійшлись в Массифу. І питали Ізрайлитяне: Скажіть, як сталося те погане дїло?
4 І відказав Левит, чоловік замученої молодицї так: Прибув я в Гиву Беняминову з моєю наліжницею, щоб там обночуватись.
5 Та горожане Гиви обступили ніччю господу, задумавши мене вбити, і мучили вони мою наліжницю так, що вона й умерла.
6 Тодї взяв я наліжницю мою, порізав її та й порозсилав по всьому займищу держави Ізрайлевої, бо вчинили вони беззаконне й соромне дїло в Ізраїлї;
7 Всї ви, сини Ізрайлеві, тут, то ж розберіть все і постановіть, що чинити.
8 Піднявсь тодї ввесь люд як один чоловік, і промовив: Нїхто з нас нехай не йде додому, нїхто не вертайсь до господи своєї.
9 От же що ми зробимо з Гивою:
10 Возьмімо по десятку чоловіка з сотнї з усїх поколїнь Ізрайлевих, і по сотнї з тисячі, а по тисячі з десятьох тисячей; нехай наберуть харчі про людей, що пійдуть на Гиву Беняминову, покарати її за погане дїло, яке вдїяла вона в Ізраїлї.
11 І скупились усї поколїння Ізрайлеві проти того міста однодушно, як один чоловік.
12 І порозсилали поколїння Ізрайлеві по всьому поколїнню Беняминовому, сказати: Що се за погана річ між вами сталась?
13 Повидавайте ж ледачих людей з Гиви, щоб ми їх стратили й ледарство з Ізраїля викоренили. Беняминїї ж не схотїли уволити волю своїх земляків, синів Ізрайлевих.
14 І поскуплювались Беняминїї із инших городів у Гиву, щоб виступити на війну з синами Ізраїля.
15 І налїчено Беняминїїв із міст того дня двайцять і шість тисячей узброєних мечами, опріч осадників Гивейських, а їх налїчено сїмсот чоловіка вибраних.
16 Із усїх сих людей було сїм сотень вибранцїв лїваків; кожен із них, випускаючи камення з пращі у волос, не випустив його мимо.
17 Ізрайлитян же налїчено, без Беняминїїв, чотириста тисячей в'оружених мечами, добірнього військового люду.
18 І встали і пійшли в дім Божий (в Сило), і питали в Бога, і казали сини Ізрайлеві: Хто з нас має перший виступити на війну з Бенямином? Господь відказав: Перший Юда.
19 І рушили сини Ізрайлеві вранцї та й отаборились під Гивою.
20 І виступили Ізрайлитяне до бою проти Беняминїїв і стали вони навпроти їх лавами перед Гивою.
21 Беняминїї ж вийшли з Гиви та й положили того дня двайцять і дві тисячі чоловіка Ізрайлитян на землю.
22 І пійшли сини Ізрайлеві та й плакали перед Господом до вечора, питаючи: виступати менї знов на Беняминїїв? Відказав Господь: Виступайте проти їх!
23 Набрав тодї духа народ ІзоЀаїльський, та й стали до бою знов на тому ж місцї в порядку боєвому,
24 І наступили сини Ізрайлеві другого дня на Беняминїїв.
25 І вийшов проти їх Бенямин другого дня з Гиви, та й знов положив трупом із синів Ізраїля вісїмнайцять тисячей в'оружених мечами.
26 Тодї всї сини Ізрайлеві і ввесь люд пійшли і прийшли в дім Божий, і сидїли там плачучи перед Господом, і постили того дня до самого вечора, і приносили всепаления й мирні жертви перед Господом.
27 І питали сини Ізрайлеві в Господа – (в той час була скриня закону Божого там,
28 А Финеес, син Елеазара Ароненка, служив того часу службу перед ним) – Чи менї знов наступати боєм на братів моїх, Беняминїїв, чи залишити? І відказав Господь: Наступай, бо завтра подам я їх в руки ваші.
29 І заставив Ізраїль засїдку навкруги Гиви.
30 І вийшли сини Ізрайлеві на третий день проти Беняминїїв та й уставились лавами до бою перед Гивою, як і в перші рази.
31 Беняминїї ж вирушили проти народу, віддаляючись від міста, та почали, як у перші рази, декого з народу побивати на дорогах, що одна веде на Бетель, а друга через поля на Гиву, і вбили до трийцятьох чоловіка з Ізрайлитян.
32 І казали самі собі Беняминїї: Лягають перед нами вони, як і за першим разом. А сини Ізраїля змовились: Утїкати мемо, щоб відманити їх від городу на шляхи.
33 І рушили всї мужі Ізрайлеві від становища та й стали лавами під Баал-Тамаром, а засїдка Ізрайлева почала також рушатись з свого становища на заходї від Гиви.
34 Тодї наступило на Гиву десять тисячей вибранцїв, і счалась бійка страшенна; Беняминїї ж не знали ще, що надходить їх погибель.
35 І поразив Господь Бенямина перед Ізраїлем, і постинали Ізрайлитяне того дня двайцять і пять тисячей і сто чоловіка з синів Бенямина, добре в'оружених мечами.
36 Беняминїї, побачивши, що вони побиті, почали втїкати, а тодї Ізрайлитяне лишили їм місце до втечі, щоб упали в засїдку, що її заставили поблизь Гиви.
37 Заляга кинулась тепер на Гиву, і вломились у город та й постинали мечем усїх осадників.
38 Між Ізрайлитянами ж і їх залягом були змовини, щоб вони дали знак димом над містом.
39 Як же Ізрайлитяне повернулись нїби навтеки, а Беняминїї почали Ізраїлїв побивати з трийцять чоловіка, бо думали: Подужали ми їх як і в першому бою,
40 Почав тодї дим вставати над містом, і як озирнулись Беняминїї, вже ввесь город стояв у поломї, що палало під саме небо.
41 Обернулись тодї Ізрайлитяне, а Беняминїї зрозуміли, що їх найшла лиха година.
42 І подались вони перед Ізрайлитянами в степ, та їх бито ще гірше, бо й ті, що запалили місто, погнали за ними.
43 Обгорнули вони Бенямина з усїх боків, і гнали його до Менухи, не даючи їм спочити аж до східньої сторони Гиви.
44 Полягло тодї в Бенямина вісїмнайцять тисячей чоловіка найхоробріщого люду.
45 Останки з Беняминїїв звернулись на пустиню, 'д скелї Риммон. І побили Ізрайлитяне по дорозї ще пять тисяч чоловіка, і гнались за ними до Гидома, і вбили з них ще дві тисячі люда.
46 Всїх же синів Беняминових, що того дня погибли, було двайцять і пять тисячей чоловіка, що орудували мечем, а всї були мужі добірні.
47 І метнулись останки з них втеком у степ проти скелї Риммон, шістьсот чоловіка, та й пробували чотири місяцї під скелею Риммон.
48 Ізрайлитяне ж вернулись назад і постинали всїх, що ще остались з Беняминїїв, і скот їх, а всї села, які були близько, повипалювали вогнем.
Книга Суддiв 21
1 І заприсягли Ізрайлитяне в Массифі: Нїхто з нас не оддасть дочки за Бенямія.
2 І скупивсь люд до дому Божого в Сило, і сидїли там до вечора перед Богом, і голосили промовляючи:
3 Про що воно, Господи, Боже Ізрайлїв, так ув Ізраїлї сталось, що вже нема цїлого одного поколїння?
4 Назавтра ж рано вранцї построїв там люд жертівника і принїс усепаленнє і мирну жертву.
5 І питали сини Ізрайлеві: Хто з усїх поколїнь Ізрайлевих не був в походї з військом Господнїм? Бо присягнено було великою присягою, того, хто не прийде в Массифу перед Господа, скарати смертю.
6 І жаль стало Ізрайлитянам братів своїх Беняминїїв і говорили: Тепер вирвано цїле одно поколїннє з Ізраїля!
7 Як нам обмислити про жінки для тих, що зостались, коли ми заклялись Господом, що нїхто з нас не оддавати ме за них дочки?
8 І питали: Чи нема кого з поколїнь Ізрайлевих, що не прийшов був сюди перед Господа в Массифу? Тодї виявилось, що з Явиса Галаадського нїхто не прибув був до громади військової в табір.
9 І зроблено перегляд між людом, і дознались, що з осадників Явиських у Галаадї не прибув нїхто.
10 І послала туди громада дванайцять тисяч найхоробріщих мужів, і дано їм наказ: Ійдїть і повбивайте осадників Явиських у Галаадї мечем, жіноцтво й дїтвору;
11 А при тому ось як з'орудуйте: на кожного мужчину і на всїх жінок, що взнали чоловіче ложе, роспростріте проклін, дївок же зоставте живими. Вони так і вчинили.
12 І знайшли між осадниками Явиса в Галлиадї чотириста дївуючих женщин, що ще мужого ложа не взнали; їх привели вони в табір у Силомі, що в Канаан-землї стоїть.
13 Тодї послала вся громада, щоб перемовитись із Беняминїями, що були під Риммон скелею, та й обіцяно їм безпеку.
14 От і прийшли Беняминїї, і передано їм жінок, скілько їх зісталось живими з жіноцтва в Явисї в Галаадї. Однакже сих не стало на всїх.
15 І жалкував люд Ізраїльський вельми, що загине одно поколїннє в Ізраїлї.
16 І казали громадські мужі: Як нам обмислити жінками тих, що позостались? Бо й жіноцтво в Беняминї викоренено.
17 І говорено: Наслїдня держава нехай остане уцїлївшим синам Бенямина, щоб не перевелось одно поколїннє в Ізраїлї;
18 Але ж і нам не можна дочок наших за них оддавати; бо сини Ізрайлеві поклялись ось як: Проклят, хто оддасть за Беняминїя дочку!
19 Тодї промовили: Що року буває сьвято Господнє в Силомі – а він стоїть на півночі від Бетеля, на востоцї від шляху, що йде з Бетеля в Сихему, а на полуднї від Лебони -
20 Та й навчили Беняминїїв, кажучи: Йдїть та засядьтесь у виноградниках,
21 І як побачите, що дївчата виходять із Силому на танець і хороводи, то ви повискакуйте з виноградників та й хапайте кожен Силомську дївчину собі за жінку, та й ідїть додому в землю Беняминову.