Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 72 (всего у книги 117 страниц)
Iсаія 59
1 Встань, заяснїй, Ерусалиме; зійшло бо сьвітло твоє, і слава Господня зійшла над тобою.
2 Ось бо, – темрява вкривати ме землю, й поморок – народи; а над тобою засияє Господь, і слава його явиться над тобою.
3 І поприходять народи до сьвітла твого, й царі – до сяєва, що над тобою заблисне.
4 Піднеси очі твої й подивись кругом: всї вони громадно до тебе простують; сини твої прибувають здалека, й несуть дочок твоїх на руках.
5 Глянеш і зрадїєш; забється й поширшає серце в тебе; бо все багацтво морське попливе тобі в руки, власність народів прибуде до тебе.
6 Безлїч верблюдів покриє тебе – дромедарі з Мадіяму і з Ефи; сила їх прийде з Саби, привезуть золото й ладан, і звістять славу Господню.
7 Всї вівцї Кидарські будуть зібрані для тебе, барани Небайотські послужать для тебе; любою жертвою будуть вони менї на жертівнику мому, і я прославлю дом величностї моєї.
8 Хто вони, сї, що мов хмари, несуться, мов голуби в голубник свій прилїтають?
9 Се мене дожидають острови, а навперед них несуться кораблї Тарсийські, щоб перевезти синів твоїх з дальнього далеку, а з ними срібло їх і золото їх імені Господа, Бога твого й Сьвятого Ізрайлевого, бо він прославив тебе.
10 І сини чужоземцїв будуть мури твої будувати, і царі їх в послузї, перед тобою стояти; бо я в гнїву мойму побивав тебе, та в ласкавостї моїй буду милосердним на тебе.
11 І будуть у тебе брами все отвором стояти; нї в день нї в ночі не будуть зачинятись, щоб достатки народів до тебе прибували й царі їх приходили.
12 Ті бо царства й народи, що тобі не схочуть служити, погибнуть, і такі народи до нащаду вигублені будуть.
13 Краса Ливанова прийде до тебе, кипарис і кедри та сосна украсять місце сьвятостї моєї, і прославлю я підніжок ніг моїх.
14 І прийдуть до тебе в покорі сини тих, що тебе пригнїтали, й припадати муть до стіп у ніг твоїх всї, що колись тобою гордували, та й назвуть тебе городом Господнїм, Сионом Сьвятого Ізрайлевого.
15 Ти був покинутий і зненавиджений, так що тебе всї обминали; за те ж я вчиню тебе славою віків, радістю родів за родами.
16 Наче молоко ссати, будеш насичуватись добром народів, поживати скарби царські, нїби груди ссати, а тодї зрозумієш, що я, Господь, – твій спас, визволитель твій, потужний Яковів.
17 Замість мідї буду золото тобі вистачати, а замість залїза – срібло, замість дерева – мідь, замість каменя – залїзо; і настановлю мир – володарем у тебе, а справедливість – наглядником твоїм.
18 Не чути буде вже про насилування в землї в тебе, про спустошення та розбої – в займищах твоїх; і звати меш мури твої спасенною безпекою, а ворота твої – славою.
19 Вже не сонце буде тобі сьвітлом щоденним, не місяць – яснотою; а сам Господь буде вічним сьвітлом тобі, і Бог твій – славою твоєю.
20 І не зайде вже сонце твоє й місяць твій не згасне, бо Господь буде тобі вічним сьвітлом, і скінчаться днї смутку твого.
21 І нарід твій, всякий праведний навіки унаслїдує землю, – яко пагонець насаду мого, як рук моїх дїло, на прославу мою.
22 Від малого намножиться тисяча, від найслабшого – великий нарід. Я, Господь, покваплю довершити се свого часу.
Iсаія 60
1 Дух Господа Бога (єуспочив) на менї, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сцїляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю, а увязненим – відчиненнє темницї;
2 Проповідувати рік примирення Господнього й день пімсти Бога нашого, потїшити всїх засумованих;
3 Сповістити сумним у Сионї, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу – єлей радощів; замість сумовитого серця – одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливостї, насадом Господнїм на його прославу.
4 І забудують вони вікові пустинї, відбудують давні розвалища і поновлять міста попустошені, що з давнезних давен були запустїли.
5 І поприходять чужинцї й пасти муть вашу отару, й сини чужениць будуть у вас хлїборобами та виноградарями вашими.
6 А ви будете зватись сьвященниками Господнїми, величати муть вас слугами Бога нашого; будете користуватись достатками народів і славитись їх славою.
7 За ваш сором оддано буде вам удвоє; за стид будуть вони радуватись своєю долею, бо в країнї своїй удвоє стільки посядуть; веселощі вічні будуть у них.
8 Я бо, Господь, люблю правосуддє, ненавиджу здирство з насилуваннєм, і віддам їм заплату по правдї й зроблю з ними вмову-завіт віковічний;
9 І насїннє їх знати муть народи, а потомність їх голосна буде між племенами; всї, хто їх буде знати, довідаєсь, що вони – насїннє, благословене Господом.
10 Велико радуватись буду Господом, звеселиться душа моя Богом моїм; він бо з'одягнув мене в одежу спасення, ризою справедливостї обгорнув мене; мов на жениха, вложив вінець, мов княгиню, прибрав окрасами.
11 Як земля бо видає вроджай свій, і як город родить насїннє своє, – так виявить Господь Бог справедливість і славу перед усїма народами.
Iсаія 61
1 Не вмовкну я ради Сиона, не втихну задля Ерусалиму, аж докіль, як сьвітло, заблисне справедливість його, а спасеннє його – як горючий сьвітильник.
2 І побачять народи справедливість твою й усї царі – славу твою, і дадуть тобі нове імя, яке уста Господнї наречуть.
3 І будеш, наче корона в руцї в Господа, наче царський вінець – в долонї Бога твого.
4 Не будуть уже тебе звати покидкою, не будуть звати край твій пустинею, а звати муть тебе: Ласкавість моя на нїй, а країну твою – замужня; Господь бо вподобав тебе, й земля твоя знов подружиться.
5 Як той молодик дружиться з дївчиною, так сини твої одружаться з тобою; і, як той жених радїє своєю княгинею, так буде Бог твій утїшатись тобою.
6 На мурах твоїх, Ерусалиме, я сторожу поставив, і не вмовкати ме вона нї в день, нї серед ночі. О ви, що пригадуєте Господа, – не вмовкайте! -
7 Не вмовкайте перед ним, аж покіль не відновить він Ерусалима та поки не зробить його славним на землї.
8 Поклявсь Господь правицею своєю і кріпкою рукою своєю: Не дам уже більше зерна твого супостатам твоїм у їжу, не буде вже більш чужениця вина твого пити, що ти його порав; а той,
9 Хто жне його, їсти ме його, вихваляючи Бога, й хто виноград порав, той і вино буде пити в сьвятому дворі його.
10 Ійдїте ж, ходїте в ворота й дорогу народові рівняйте! Рівняйте, рівняйте дорогу, геть усе каміннє з дороги счисчайте, виставте знамено народам!
11 Се, обявляє Господь з краю до краю землї: Скажіте дочцї Сионовій: ось ійде твій спаситель; із ним його заплата й нагорода його перед ним.
12 І назвуть їх народом сьвятим, одкупленим від Господа, а тебе називати муть містом пошукованим, а не опущеним.
Iсаія 62
1 Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї? – Се я, – той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання.
2 Чом же одїж твоя червона, а ризи твої – мов у того, що топтав виноград у тискарнї?
3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою;
4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх.
5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя – вона піддержала мене;
6 І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю.
7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй.
8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, – і він спасав їх.
9 В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні.
10 Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них.
11 Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він – той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце?
12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі;
13 Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались.
14 Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити.
15 Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? – ласкавість твоя й милосердє твоє до мене – вони здержані!
16 Нї, тілько ти – отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, – отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш.
17 Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого.
18 На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою.
19 М и тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.
Iсаія 63
1 О, коли б ти прорвав небеса й зі– йшов! гори б таяли від лиця твого,
2 Як від жару розтоплюючого, як від огню, що вода кипить від него, щоб імя твоє узнали вороги твої; од лиця твого задрожали б народи.
3 Як творив ти страшні дїла, яких ми й не сподївались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого.
4 Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него.
5 Милостиво стрічав єси всякого, хто радо чинив справедливість, і про тебе думав на дорогах своїх. Та ось, ти прогнївився, за те, що ми з давна грішили, і як же нам спастися?
6 Всї ми породились – як прокажений, і вся праведність наша – як поваляна одежа; всї ми повяли, мов те листє, і гріхи наші, наче вітер, розносять нас.
7 І нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись; тим то й сховав ти од нас обличчє твоє, та й покинув нас погибати в беззаконнях наших.
8 Тепер же, Господи, – та ж ти наш отець; ми глина, а ти творець наш, і всї ми – дїло руки твоєї.
9 Не гнївайся, Господи, без міри; не згадуй до віку беззаконня наші. Глянь: ми ж усї – народ твій.
10 Он, городи сьвятостї твоєї стали пустками; запустїв і Сион, та й Ерусалим спустошений.
11 Храм осьвящення нашого й нашої слави, де батьки наші тебе прославляли, згорів у пожарі, і всї дорогоцїнності наші розграбовані.
12 Чи то ж іще й після сього будеш здержуватись, Господи, чи все ще будеш мовчати і нас без міри карати?
Iсаія 64
1 Я дав пізнати себе тим, що про мене не питались; мене знайшли такі, що мене не шукали. Ось я! ось я! сказав я народові, що не звав себе моїм іменем.
2 По всяк день простягав я руки мої до народу неслухняного, що ходив путями лихими, по своїй вподобі,
3 До народу, що мене безнастанно в лице зневажає, бо приносить жертви по садах та палить кадило на цеглї;
4 Що седить у гробах, та в печерах ночи проводить; їсть свинину, а гидка юшка в посудах його;
5 Що говорить: Стій здалека, не наближуйся до мене, бо я сьвятий проти тебе! Вони – дим їдкий для мого носа, – огонь, що по всяк день горить.
6 От, що написано-призначено передо мною: Не буду мовчати, а відплачу, віддам їм у лоно.
7 Ваші переступи, говорить Господь, а заразом і беззаконня отцїв ваших, що кадили на горах і по горбищах зневажали мене, й одміряю в лоня їх все, що здавна коїли.
8 Так говорить Господь: Коли в виноградньому гронї повно соку, кажуть: Гляди, щоб ти його не вшкодив, бо в ньому благодать; те ж учиню я й задля слуг моїх, щоб не всїх погубити:
9 Я виведу з Якова потомство і від Юди наслїдника гір моїх, а внаслїдують те вибрані мої і слуги мої будуть там жити.
10 І буде Сарон пасовищем овець, а долина Ахор – місцем спочивку для волів народу мого, що до мене горнувся.
11 Вас же, що покинули Господа, забули про сьвяту гору мою, закладаєте столи Гадові, та ладите повну чашу для Мени,
12 Вас я обрікаю-віддаю на меч, і всї попадаєте позаколювані, за те, що я кликав, а ви не озивались; говорив, а ви не слухали, і творили зло в очах моїх, та вибирали те, що менї не до вподоби.
13 Тим то й говорить Господь Бог: Слуги мої їсти муть, ви ж будете голодувати, слуги мої будуть пити, а вас буде мучити спрага. Раби мої будуть веселі, а вас побивати ме сором;
14 Слуги мої будуть сьпівати в радощах серця, ви ж голосити мете задля сердечного смутку й ридати від сокрушеного духа.
15 І полишите імя ваше у присягу вибраним моїм; і вбє-вигубить тебе Господь Бог, а вірних слуг своїх назве иншим іменем.
16 І хто буде назвою тою себе благословити, того благословляти ме Бог справдешний; а хто покленеться нею на землї, той покленеться Богом правди, – давні бо злиднї пійдуть в непамять і будуть закриті перед очима в мене.
17 Ось бо я творю нове небо й нову землю, а попередущі пійдуть в непамять, і не приходити муть на думку.
18 Ви ж будете веселитись і радуватись ізза того, що я творю, по віки; я бо обертаю Ерусутлим у веселощі, а нарід його в радощі.
19 Та й я буду веселитись Ерусалимом і втїшатися людом моїм; і не почується вже там плачу, нї голосїння.
20 Там не буде немовлятка нї старця, щоб не дожив повного віку свого; бо й столїток вмірати ме молодиком; хиба грішник, хоч би й столїток, вмірати ме в проклонї.
21 І будуть будувати доми й у них жити, й насаджувати виногради й поживати їх плоди.
22 Не будуть будувати, щоб инший там жив, та й садити не будуть, щоб хто инший споживав; днї бо в людей моїх будуть довгі, як днї дерева, й вибрані мої будуть довго користуватись працею рук своїх.
23 Марно трудитись не будуть, нї дїти роджати на горе; будуть бо родом благословенним од Господа, а з ними й їх потомки.
24 І буде так, що перш, нїж вони до мене покликнуть, я озвуся; вони ще промовляти муть, а я вже вислухаю.
25 Вовк і ягня будуть пастись укупі, лев буде з волом їсти солому, а змій – землею харчитись: вони не будуть на всїй сьвятій горі моїй нїчого злого нї шкоди чинити, – говорить Господь.
Iсаія 65
1 Так говорить Господь: небо – престол мій а земля – підніжок ногам моїм; де ж ви збудуєте дом менї, і де місце спочинку мого?
2 Все ж бо те зробила рука моя, й все од мене постало, говорить Господь. А ось, на кого я ласкаво спогляну: на смирного й сокрушеного духом та й на того, що тремтить перед словом моїм.
3 (Беззаконник же) той, що заколює вола, – він у мене те саме, що той, хто вбиває людину; хто приносить ягня в жертву – те саме, наче б пса задавив; хто приносить жертву хлїбну, – наче б жертвував свинину; хто палить на подяку кадило – наче той, що молиться до ідола; і як вони свою собі путь обрали, та як їх душа в гидотах кохається власних, -
4 Так само й я обійдусь із їх оманою, й наведу на них страшне їм; за те, що я кликав, а нїхто не озивався; я говорив, а вони не слухали, та чинили зло в очах моїх, і вибирали те, чим я гидував.
5 Почуйте ж слово Господнє, ви, що дрожите перед словом його: Ваше браттє, що не любить вас, і прогонить вас од себе задля імени мого, говорить: Нехай лиш явить себе в славі Господь, а ми побачимо вас веселих! Але їх окриє сором:
6 А от: гомін роздаєсь із міста, се голос Господень, що віддає заплату ворогам своїм.
7 Ще й не мучилась, а вродила; нїм ще прийшли болї, а вже привела сина.
8 Хто коли чував таке? Хто коли видав таке диво? Чи виринув коли який край в одну днину? Чи народився де нарід від разу, як от Сион, що ледви почав болїти, а вже й породив синів своїх?
9 Чи то ж я доведу до породу, та й не дам уродити? – говорить Господь. Або даючи силу родити, – чи зачиню утробу? – говорить Бог твій.
10 Звеселїться ж із Ерусалимом і радуйтесь ізза него всї, що любите його! возрадуйтесь із ним радістю, всї, що через него колись журились,
11 Щоб вам ссати й насичуватись потїхами з грудей його, впиватись і роскошувати великим багацтвом слави його.
12 Так бо говорить Господь: рікою направлю до його мир, а заливним потоком – багацтва й славу народів, – а все вам на осолоду, мов би вас на руках ношено, на колїнах голублено.
13 Як кого потїшає мати, так я вас буду потїшати; ви знайдете собі потїху в Ерусалимі.
14 Побачите се, й звеселиться серце ваше, ба й костї ваші процьвітуть, як молода зелень, і розтулиться правиця Господня слугам його; на ворогів же своїх він гнївом запалає.
15 Ось бо Господь прийде в огнї, а колесницї його – мов той вихор, щоб пролити гнїв свій і досаду й кару свою Ќ і огнем палаючим.
16 Господь бо буде огнем та мечем своїм всяку плоть судити, й много буде Господом побитих.
17 Ті, що сьвятять і очищують себе по дубровах, їдять свинину, миши й иншу гидоту, – всї погибнуть, говорить Господь.
18 Я бо знаю думки їх і дїла їх; та й прийду зібрати всї народи й язики, і прийдуть вони й взрять славу мою.
19 І положу на них знамено, й пошлю врятованих зміж них до народів: у Тарсис, у Пулу й Луду, до тих, що лука напинають; у Тубалу, Евану, й по далеких островах, що слави моєї не вбачали, й возвістять вони народам славу мою,
20 І зберуть вони всїх братів ваших зміж усїх народів на дар Господу на конях і возах, на носилах і на мулах та верблюдах – на сьвяту мою гору в Ерусалимі, говорить Господь, – так само, як Ізраїль приносить дар у дом Господнїй в чистій посудинї.
21 З них я буду брати в сьвященники й левіти, говорить Господь.
22 Бо як нове небо й земля нова, що я сотворю, все будуть передо мною, говорить Господь, так буде рід ваш і імя ваше.
23 Тодї місяць за місяцем, субота за суботою приходити ме всяка людина перед лице моє, щоб поклін менї оддавати, говорить Господь.
24 І будуть виходити й оглядати трупи людей, що одцурались мене; червяк їх не вмре й огонь їх не погасне; й будуть вони гидотою всякій тварі.
Еремiя 1
1 Слова Ереміїні Хелкієнкові, з тих сьвященників, що жили в Анатотї, в займищі Беняминовому, -
2 А надходило до него слово Господнє за часів Йосії Амоненка, царя Юдейського, тринайцятого року царювання його;
3 Та й за часів Йоакимових, сина Йосіїного, царя Юдейського, до конця одинайцятого року Седекії Йосієнка, ц заря Юдейського, аж до займу в полонь Ерусалимцїв у пятому місяцї.
4 Надійшло ж до мене слово Господнє, говорючи:
5 Перш нїж я зложив тебе в утробі матері твоєї, знав я тебе, і перш нїж ти появився із нутра матері твоєї, осьвятив я тебе: пророком для народів призначив тебе.
6 Я же промовив: Ой Господи Боже! я ж не вмію говорити, бо ще молодий.
7 Господь же рече до мене: Не кажи: Я молодий, бо до всїх, до кого пошлю тебе, пійдеш ти, й усе, що накажу тобі, будеш говорити.
8 Не страхайсь перед ними, я бо з тобою, щоб тебе рятувати, сказав Господь.
9 І простяг Господь руку свою й доторкнувся уст моїх; і сказав менї Господь: Се вложив я мої слова в уста тобі.
10 Ось, се я поставив тебе нинї над народами й над царствами, щоб ти викоренював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував.
11 І надійшло до мене слово Господнє, говорючи: Що бачиш Ереміє? І відказав я: Бачу жезло микдалевого дерева.
12 І сказав до мене Господь: Бачиш гаразд; я бо пильную слова мого, щоб його спевнити.
13 І надійшло до мене вдруге слово Господнє, глаголючи: Що бачиш? Я відказав: Бачу, кипить казан, піддуваний вітром сюди від півночі.
14 І промовив до мене Господь: Від півночі зірветься халепа на всїх осадників сієї землї.
15 Се бо прикличу всї племена царств півночніх, говорить Господь, і поприходять вони та й поставить кожен престола свого перед ввіходом у ворота Ерусалимські й кругом усїх мурів його, та й по всїх містах, Юдейських.
16 І виявлю над ними суд мій за всї ледарства їх, за те, що покинули мене й приносили жертви богам иншим та припадали ниць перед роботою рук своо Зх.
17 Оце ж підпережи бедра твої, рушай і говори до них усе, що накажу тобі; не страхайся перед ними, щоб я не покарав тебе в очах у них.
18 Се вчинив я тебе днесь неначе утвердженим замком і залїзним стовпом та мідяною стїною на всю отту землю, проти царів Юдейських, проти князїв їх, проти сьвященників і проти народу землї сієї.
19 І хоч вони будуть воювати проти тебе, та не подужають тебе; я бо з тобою, говорить Господь, щоб рятувати тебе.
Еремiя 2
1 І надійшло слово Господнє до мене, говорючи:
2 Ійди, скажи голосно в уші дочцї Ерусалимській: Так говорить Господь: Я згадую про дружбу в молодощах твоїх, про любов твою, як ти ще була невістою, як пійшла єси за мною в пустиню, в землю незасїяну.
3 Посьвячен був Ізраїль Господеві, як первоплід його; хто нї схотїв пожерати його, набірався гріха, накликав халепу на себе, говорить Господь.
4 Слухайте ж слова Господнього, доме Яковів і всї родини дому Ізрайлевого!
5 Так говорить Господь: Яку кривду знайшли в менї батьки ваші, що відцурались мене й пійшли за марнотою та й зледащіли?
6 І не сказали собі: Де Господь, що вивів нас із землї Египецької, водив нас по пустинї, по землї пустій та бездорожній, по землї образу смертнього, по якій нїхто не ходив, анї жила в нїй людина?
7 І я вас увів у землю плодющу, щоб ви живились її вроджаєм і добром її; а ви ввійшли та й з'огидили землю мою, й зробили гидотою наслїддє моє.
8 Сьвященники не питали: Де Господь? і законники не хотїли знати мене; пастирі одпали від мене, а пророки пророкували в імя Баала, і ходили слїдом за тими, що не здолїють помагати.
9 Тим то я буду правуватись із вами, говорить Господь, та ще й з дїтьми дїтей ваших судити мусь.
10 Бо пійдїте лиш на острови Хиттимські та придивітесь, пошлїть у Кедар і розпитайте пильно та упевнїтесь, чи таке бувало коли там?
11 Чи перемінив коли котрий народ боги свої, хоч то не боги; мій же нарід проміняв славу свою на таке, що не здолїє помогти!
12 Здивуйтеся сьому, небеса, задрожіть і злякайтесь, говорить Господь.
13 Двояке бо ледарство вчинив нарід мій: мене, криницю води живої, покинули, а повирубували собі дїраві колодязї, що не держать води.
14 Чи то ж Ізраїль раб, або домівник у раба? Чом же се він зробився невольником?
15 (отсе бо) Зарикали проти його леви, дали голос із себе, і зробили його землю пустинею; городи його пущено на пожар, обезлюджено.
16 Та й сини Мемфиса й Тафни пообгризали аж тїмя у тебе.
17 Чи не тим же наробив ти таке собі, що покинув Господа, Бога твого, тодї, як він був провідником твоїм?
18 А й тепер – за чим тобі дорога в Египет, пити воду з Нилу? або за чим тобі дорога в Ассирию, пити воду з її ріки?
19 Безбожність твоя буде тобі карою, й зрада твоя – докором тобі, щоб ти спізнав і зрозумів, яке се лихо, і як гірка се річ, що ти покинув Господа, Бога твого, й що нема в тебе страху мого, говорить Господь, Бог Саваот.
20 Бо з давних давен ломив я ярмо твоє, розривав ужевки твої, й ти мовляв: не буду служити ідолам; а між тим блудував єси на кожному високому горбі й під кожним гілястим деревом.
21 Я насадив тебе, як добірну виноградину, – як найчистїйше насїннє; як же се ти перемінилась у мене в дикий відросток чужої виноградини?
22 Тим то хоч би ти вимиs Neась милом, і вживала багато соли, то безбожність твоя все явна менї, говорить Господь.
23 Як се ти можеш казати: Не поганила я себе, не бігала за Баалом? Подивись на твої слїди в долинї; споглянь, що коїла єси, легконога ти верблюдице, крутячись манівцями твоїми, -
24 Ослицю дику, що звикла пустопаш степувати, коли в гарячому бажаннї вітер в себе втягає, – хто здолїє впинити? Всї, що її шукають, не втомляться: в її погульньому місяцї вони знайдуть її.
25 Здержуй ноги твої, щоб не витоптували обуви, не давай горлу твому томитись спрагою. Ти ж кажеш: Не надїйсь, нї! бо я вподобала собі чужих (богів), так і бігати му слїдом за ними.
26 Як уловлений злодїй буває посоромлений, так осоромив себе дом Ізраїля вкупі з царями своїми, з князями своїми, сьвященниками й пророками своїми, -
27 Ті, що мовляли до деревяного образу: Ти отець мій, а до каменя: Ти зродив мене! повернулись бо вони до мене плечима, а не лицем. Як же бідувати муть, тодї кликати муть: "Устань, рятуй нас!"
28 Де ж твої боги, що понароблював собі? нехай вони повстають, коли зможуть помогти тобі в бідї твоїй, бо ж скілько в тебе городів, стілько й богів у тебе, Юдо.
29 Чого ж вам перечитись зо мною? ви ж усї согрішили проти мене, – говорить Господь.
30 Шкода було менї побивати синів ваших: кара не врозумила їх; меч ваш пожерав і пророків ваших, як лев вигублюючий.
31 Ой ти роде! послухайте лиш слова Господнього: Чи то ж я та був пустинею Ізрайлеві, або мрячною землею? Чого ж се мої люде говорять: маємо свою волю, не вернемо вже до тебе?!
32 Чи забуває ж коли дївчина свої прикраси, молода княгиня – наряди свої? а нарід мій забув мене – безлїч уже днїв тому.
33 Як метко ти прямуєш стежками твоїми, шукаючи любови! Ти ж і до проступків скривляла дороги твої.
34 Ба й на полах ув одежі твоїй видко кров безвинних бідолах, що не заставала їх на розбишацтві.
35 А проте таки мовляєш: "невинна я, так певно ж і гнїв його одвернеться од мене". Оце ж я буду судитись із тобою за те, що кажеш: "Я не согрішила."
36 Про що ж ти много блукаєш, змінюючи путь твою? Ти ж так само заведешся на Египтї, як помилилась на Ассириї;
37 І звідти вийдеш, зложивши руки на голову, бо Господь відопхнув тих, що на їх уповала єси, й не пощастить тобі з ними.
Еремiя 3
1 Говорять звичайно: Коли чоловік відпустить жену свою, й пійде вона від його й зробиться женою в другого мужа, то чи можна їй вернутись до него? Чи не споганилась би тим земля тая? Ти ж блудно жила з багатьма блудниками, а все ж таки вернися до мене, говорить Господь, і я прийму тебе.
2 Ось підніми очі твої на висоти й придивися: де не блудувала ти? При дорозї седючи, чигала єси на їх, як Арабій у пустинї, та й опоганила землю блудництвом твоїм і ледарством твоїм.
3 За се впинені були дощі, не було й пізного дощу; ти ж показувала чоло блудницьке, – не соромилась.
4 Чи ж не будеш хоч від тепер покликувати до мене: Отче мій! ти був провідником менї в молодощах моїх!
5 Чи він же та буде повсячасно гнївитись? чи ж до віку буде досадувати? От, що ти говориш, а чиниш ледарство й не кидаєш його.
6 І сказав менї Господь за царя Йосії: Чи бачив єси, що вкоїла ся зрадниця, дочка Ізрайлева? Ходила на всяку високу гору й під усяке зелене дерево та й блудувала там.
7 А потім, як вона все те чинила, говорив я їй: вернися до мене. Вона ж не вернулась; і бачила се зрадлива сестра її, Юдея.
8 І видїв я, що, хоч за все блудуваннє зрадницї, Ізрайлевої дочки, я відопхнув її та дав їй розводного листа, – зрадлива її сестра, Юдея, не злякалась, а пійшла та й блудувала так само,
9 І блудуваннєм своїм явним опоганила землю, й перелюбкувала з усяким камяним ідолом і деревляним бовваном.
10 До того зрадлива сестра її, Юдея, не вернулась всїм серцем до мене, а тільки лукаво, говорить Господь.
11 І сказав менї Господь: Зрадниця, дочка Ізрайлева, показала себе менше винною поруч із невірною Юдеєю.
12 Ійди ж і промов у голос ід півночі оцї слова: Вернись, ти зраднице, дочко Ізрайлева, говорить Господь. Я не вилию ввесь гнїв мій на вас; я бо на милость багатий, говорить Господь, – не до віку буду досадувати.
13 Признай тілько провину твою, що відпала єси від Господа, Бога твого, що блудувала з чужими під усяким гілястим деревом, мого ж голосу не слухала, говорить Господь.
14 Вернїтесь, одступники-дїти, говорить Господь, я бо здружився з вами, й возьму таки з вас по одному з городу, по двоє з кожної родини, та й приведу вас на Сион.
15 І дам вам наставників по душі менї, щоб вони пасли вас чесно й розумно.
16 І як намножитесь і будете плодющі на землї в ті часи, – говорить Господь, тодї вже не мовляти муть: "скриня завіту Господнього"; й на думку нїкому не прийде вона, й не згадувати муть про її, не приходити муть до неї, й її вже не буде.
17 Нї! в ті часи звати муть Ерусалим престолом Господнїм, і всї народи збірати муться в Ерусалим задля імени Господнього, й не будуть уже ходити упрямим робом свого ледачого серця.
18 В ті часи ходити ме дом Юдин укупі з домом Ізрайлевим, і пійдуть із північньої землї в ту землю, що я надїлив вашим отцям у державу.
19 Я говорив собі здавна: Як поставлю тебе між дїтьми моїми і надїлю тобі бажану землю, найвеличнїйше наслїддє між усїма народами? і сказав: ти звати меш мене отцем твоїм, і не одступиш від мене.
20 Та як молодиця зраджує друга свого, так ви мене зрадили, ви, доме Ізраїля, говорить Господь.
21 За те ж чути голос по висотах, жалібний плач дїтей Ізрайлевих, ізза того, що ходили кривими стежками, забувши Господа, Бога свого.
22 Вернїтеся ж, непокірливі дїти, я вилїчу-прощу непокірливість вашу. Ось ми йдемо до тебе, ти бо єси Господь, Бог наш!
23 Справдї, даремно ми надїялись на ті горби й на многість гір; справдї, тілько в Господї, Бозї нашому, спасеннє Ізрайлеве!
24 Ся гидота пожерала заробітки батьків наших із молодощів наших: овечата їх, товар їх, синів їх і дочки їх.
25 Ми лежимо у соромі нашому й стид наш укриває нас, провинили бо ми Господеві, Богу нашому, – ми й наші батьки, з молодощів та й по сей день, – і не слухали поклику Господа, Бога нашого.
Еремiя 4
1 Коли хочеш навернутись, Ізраїлю, говорить Господь, навернись до мене; і як повикидаєш гидоти твої з перед мене, то не будеш блукатись.
2 Тодї божити мешся: "Так певно, як жив Господь!" у правдї, в судї й справедливостї; й благословити муть його народи і будуть ним хвалитись.
3 Так бо говорить Господь мужам Юдиним і Ерусалимським: Почнїть орати на нових нивах та й не сїйте вже між терниною;
4 Пообрізуйте задля Господа, і здійміте крайне тїло з серця вашого, ви, мужі Юдині, й ви, осадники Ерусалимські, щоб не запалав огнем гнїв мій та й не горів незгасимо через ледачі нахили ваші.
5 Оповістїте в Юдеї й розголосїть у Ерусалимі, говоріть і трубіте трубою по країнї; покликуйте голосно й промовляйте: Збірайтесь, та ходїмо в утверджені городи!
6 Виставте стяга 'д Сионові, – втїкайте без упину, бо я приведу з півночі велике лихо й страшну пагубу.
7 Ось, виходить лев із леговища свого, виступає губитель народів: він рушає з свого місця, щоб твою землю зробити пусткою; міста твої будуть розбурені й обезлюджені.
8 Оце ж попідперезуйте веретище, плачте й голосїте, бо нїщо не одверне од нас яростї Господньої.
9 І станеться того часу, говорить Господь, що зомлїє серце в царя й в князїв, і вжахнуться сьвященники й стуманїють пророки.
10 І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: "Мир буде в вас"; а се ось меч доходить до душі?
11 Того часу казати муть про сї люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустинї на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати;
