Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 34 (всего у книги 117 страниц)

2 А був у Мемфівостея син малолїтний, на ймя Миха. Усї ж, хто жив у СибинДаому дому, були раби Мемфівостея.

13 І жив Мемфівостей в Ерусалимі, бо він раз-ураз трапезував за царським столом. А був він кульгавий на обі ноги.

2-а Самуїлова 10

1 І сталось потім, що вмер царь Аммонїйський, а намість його став царем син його Аннон.

2 І подумав собі Давид: Покажу себе прихильним до Аннона Наасенка, як показав себе прихильним до мене батько його. От і послав Давид людей ізміж своїх прибічників, розважати його по панотцеві його. Як же прийшли Давидові дворяне ув Аммонїйську землю,

3 Промовили князї Аммонїйські до свого пана Аннона: Чи вже ж ти думаєш, що Давид, посилаючи до тебе розважателї, мислить показати шану твойму панотцеві? Певно Давид прислав до тебе своїх слуг на те, щоб розглядїти город, а розвідавши, опісля його зруйнувати.

4 І повелїв Аннон взяти Давидових урядників, повиголювати їм по пів бороди, пообрізувати їм одежу аж по крижі, та й відослати.

5 Як сказано про се Давидові, то послав він зустріч їх – бо мужі дознали тяжкої наруги, – і звелїв їм сказати: Загайтесь у Ерихонї, докіль бороди ваші відростуть, а тодї вертайтесь.

6 Схаменувшись Аммонїї, що зробились ненавидними в Давида, послали найняти Сирийцїв Бет-Рехобських і Сирийцїв Собських, двайцять тисяч пішого війська; у царя ж Мааха тисячу чоловіка, а з Істоба дванайцять тисяч чоловіка.

7 Дочувшись про се Давид, послав Йоаба з усїм військом з найхоробрійших.

8 Аммонїї ж вирушили та й уставились перед міськими воротами до бою, тим часом як Сирийцї Сабські й Рехобські, та Істобські й Маахські розставились у чистому полі.

9 Вбачаючи ж Йоаб, що йому грозить битва й зпереду й ззаду, зробив собі вибірку з усїх вибранцїв Ізрайлевих, і поставив їх навпроти Сирийцїв;

10 Останок же військового люду передав під привід братові свойму Абессї, щоб уставив їх проти Аммонїїв.

11 І розпорядив Йоаб: Коли Сирийцї переважувати муть мене, то ти поможеш менї, коли ж переважувати муть Аммонїї тебе, то прийду я допомогти тобі.

12 Бувай мужний, й стіймо твердо за наш нарід і за міста Бога нашого, а Господь учинить, що йому до вподоби.

13 От і двинув Йоаб із військом, що при йому було, щоб ударити на Сирийцїв, і втекли вони перед ним.

14 Як постерегли ж Аммонїї, що Сирийцї втїкають, побігли й вони перед Абессою й вернулись у город. Йоаб же покинув Аммонїїв та й вернувсь у Ерусалим.

15 Як же побачили Сирийцї, що їх Ізрайлитяне подужали, так скупились до купи.

16 І послав Адраазер по Сирийцїв по тім боцї ріки, й прийшли вони до Еламу, а Собах, гетьман Адраазерів, проводив їм.

17 Як дано про се знати Давидові, скликав він усього Ізраїля, перейшов Йордань, і прийшов до Еламу. І постали Сирийцї навпроти Давида, та й дали йому битву.

18 Та повтїкали Сирийцї перед Ізрайлитянами, Давид же розбив в прах сїмсот колесниць їх і сорок тисяч чоловіка; ба й гетьмана їх поранив, і він там помер.

19 Як побачили ж усї царі, що помагали Адраазерові, що їх Ізраїль побив, зробили вони мир із Ізрайлитянами та й піддались їм, а Сирийцї боялись уже допомагати Аммонїям.

2-а Самуїлова 11

1 У другому році, під такий час, як царі виступають у поход, виправив Давид Йоаба й слуг своїх із ним і всїх Ізрайлитян, і вони побили Аммонїїв і облягли Раббу, тим часом як Давид зостававсь у Ерусалимі. 2 . Сталося ж раз вечором, що Давид, уставши з постелї своєї, проходжувавсь по даху своєї царської палати й загледїв з даху молодицю, як вона купал"+0"сь, а молодиця була собі дуже вродлива.

3 І послав Давид розпитатись, хто тая молодиця? І сказали йому: Се Бетсаба, Елїямова дочка, а жона Гетїйця Урії.

4 І послав Давид посланцї й повелїв привести її; і прийшла вона до його, й він пригорнувсь до неї, й вона очистилась од своєї нечистоти, й вернулась до дому.

5 Та й сталась вагітною. Тодї послала вона звістити Давидові, кажучи: Я завагонїла.

6 І послав Давид до Йоаба: Пришли до мене Гетїя Урію. І прислав Йоаб Урію до Давида.

7 Як же ввійшов до його Урія, розпитавсь Давид, як ведеся Йоабові й як ведеся військові й як стоять речі в війнї.

8 І каже тодї Давид Урієві: Йди додому та помий собі йоги. І як вийшов Урія з царської палати, понесено за ним страви царські.

9 Та Урія лїг спати у ворот царської палати з иншими слугами пана свого, й не пійшов додому.

10 Як же звіщено Давидові: Урія не ввійшов у свою господу, поспитав Давид ув Урії: Ти прийшов з дороги, чом не йдеш у свою господу?

11 І відказав Урія Давидові: Скриня Божа й Ізраїль і Юда пробувають у наметах, і пан мій Йоаб і слуги пана мого таборяться в чистому полі, а менї б то пробувати в домівцї, щоб їсти та пити та коло жінки спати? Клянусь життєм твоїм і життєм душі твоєї, того я не зроблю!

12 І каже Давид Урієві: Можна тобі загаятись тут і сьогоднї, завтра ж відпущу тебе. От і загаявсь Урія в Ерусалимі того дня до завтра.

13 На другий же ранок закликав його Давид, щоб їв перед ним і пив, та й упоїв його. Однакже ввечері вийшов він спати на своїй постелї між слугами пана свого, у свою ж господу не пійшов.

14 Другого дня пише Давид лист Йоабові та посилає Урією.

15 А в листї прописує таке: Поставте Урію у кипучому бою спереду, та й відступітесь від його, так щоб його вбито.

16 От і поставив Йоаб Урію, облягаючи місто, на такому місцї, де знав, що там стояли люде хоробрі.

17 І як ударили з города на Йоаба, полягло скілька військових слуг Давидових, та знайшов там смерть і Гетїй Урія.

18 І послав Йоаб і з'ясував Давидові увесь перебіг бою;

19 Та й дав посланцеві такий наказ: Як розкажеш цареві про всю ходу бою до кінця,

20 А царь закипить і спитає: Чого ви так зблизька напирали на город? Хиба не знали, що вони з муру метати муть?

21 Хто бо вбив Абимелеха Еробааленка? Чи не баба ж у Тебезї скинула верхнього каменя жорнового на його й він знайшов там смерть? Чого ж ви так близько підходили до муру? то ти промов: Й твій слуга Урія Гетїй, полїг там.

22 І пійшов посланець, і як прийшов, з'ясував Давидові все, що наказав йому Йоаб, се б то про всю ходу бою.

23 І каже посланець Давидові: Ті люде переважили нас; вони вийшли проти нас у чисте поле; тодї мусїли ми напирати на них аж до міської брами;

24 Та з муру стали стріляти стрелцї на рабів твоїх, так що полягли деякі з слуг твоїх, а вмер також і слуга твій Урія Гетїй.

25 І каже Давид посланцеві: Скажи так Йоабові: Не журись, бо меч пожерає то сього то того; бий сьміливо на город і зруйнуй його, та так підійми йому духа.

26 Довідавшись Урієва жінка, що чоловік її Урія полїг, оплакувала свого супруга.

27 Як же минув час плачу, послав Давид і приведено її в палату його, й стала вона йому жоною, й вродила йому сина. І було те, що вчинив Давид, не до вподоби Господеві.

2-а Самуїлова 12

1 І послав Господь (пророка) Натана до Давида, й сей прийшов до його та й сказав йому: Було собі два чоловіки в одному городї, багатий й вбогий;

2 У багатого були вівцї й корови у великому множестві;

3 В убогого ж не було нїчого, тільки одна ягничка, що він собі купив і згодував, та що росла в його разом з його дїтьми; з його хлїба їла вона, з його кубка пила, на його лонї спала й була йому, наче дочка.

4 Аж ось якось прийшов хтось одвідати багатого чоловіка, та й сей пожалував взяти з овечок або коров своїх, щоб наготовити гостеві, що прибув до його, а взяв ягничку в убогого чоловіка та й зготовив її тому, що одвідав його.

5 І закипів Давид гнївом на того чоловіка та й каже Натанові: Так певно, як жив Господь, чоловік, що вкоїв таке, заслужив смерть;

6 А за ягничку мусить вернути вчетверо, за те що вчинив такий учинок і не змилосердивсь!

7 І відказав Натан Давидові: Чоловік той – се ти сам! Тако глаголе Господь: Я, Бог Ізрайлїв, помазав тебе царем над Ізраїлем і рятував тебе з рук у Саула,

8 І передав тобі дом пана твого, й жени пана твого на твоє лоно, й передав тобі дом Ізрайлїв і Юдин, а коли б сього було з тебе мало, я дав би тобі ще й більш тим або сим робом.

9 На що ж ти так змаловажив слово Господнє й вчинив те, що менї не до вподоби? Гетїя Урію вбив єси мечем, а жену його взяв єси за жінку собі, самого ж його вбив єси мечем Аммонїйським.

10 Оце ж не відойде на віки меч від дому твого за те, що зневажив єси мене й одняв жену в Гетїя Урії, щоб вона була тобі жінкою.

11 Тако глаголе Господь: Нашлю лиху годину на тебе з твого таки дому й відніму в тебе жен твоїх перед віччу в тебе та й передам їх иншому, щоб він перед лицем оцього сонця пригортавсь до жінок твоїх;

12 Бо хоч ти се вчинив потай, то я мою грізьбу справджу перед усїм Ізраїлем і перед очима самого сонця!

13 І промовив Давид Натанові: Провинив я Господеві гріхом. І відказав Натан Давидові: Й Господь прощає тобі гріх твій, ти не вмреш.

14 А що ти тим учинком подав ворогам Господнїм привід, його хулити, так син твій, що тобі народивсь, мусить умерти.

15 І пійшов собі Натан додому. Господь же вдарив дитину, що її вродила Давидові жінка Уріїна, так що воно занедужало.

16 І моливсь Давид Богу задля хлопятка, й постив, і на самотї лежав цїлу ніч долї.

17 І ввійшли старші з дворян до його, благати його, щоб устав із землї, та він затявсь і не їв нїчого з ними.

18 І вмерла семого дня дитина. Та дворяне страхались ясувати йому, що дитина вмерла, бо думали: як воно ще було живе, він не слухав нашого розважаня; як же тепер сказати йому: дитинка вмерла! він може щось заподїяти собі?

19 Давид же постеріг, що дворяне його перешептуються одно з одним, та й догадавсь, що дитина вмерла. І поспитав Давид у своїх дворян: Чи дитина вмерла? І відказали: Так, умерла.

20 Тодї встав Давид із долївки, помився й намазався й перемінив одїж свою, й пійшов до Божого дому та й помолився; потім прийшов до дому й приказав дати собі їсти, й попоїв.

21 І питали в його дворяне: Що се в тебе за спосіб; що се значить: як дитя було ще живе, ти постив та плакав, а тепер, як дитина вмерла, ти встав і їв?

22 І відказав: Покіль іще дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: Хто знає, може, Господь змилосердиться до мене, так що воно й жити ме.

23 Тепер же воно вмерло, про що ж менї постити? Хиба ж його вернеш? Я пійду до його, воно ж не прийде вже до мене.

24 І розважав тодї Давид свою супругу Бетсабу, й ввійшов до неї та й пригорнувсь до неї. І вродила вона сина, й назвав його він Соломон, і Господь улюбив його;

25 І передав його під догляд пророкові Натану, а сей назвав його Едидіа* по слову Господа.

26 Йоаб же воював Раббу Амнонїйську й добував се царське місто.

27 І послав Йоаб посланця до Давида сказати йому: Я воював Раббу й треба здобути Водяний Город:

28 Так збирай до купи останок військового люду та й обляжи город і звоюй його, щоб не я звоював город і щоб моє ймя не вязалось із ним.

29 І зібрав Давид круг себе ввесь військовий люд, двинув проти Рабби, воював і впокорив її.

30 І взяв Давид вінець із голови царя їх, важив же він талант золота й на йому був дорогий камінь, і надїв його Давид собі на голову, та вивіз із города велике множество здобичі.

31 А людей, що в йому були, повиводив і ставляв їх під пили, їздив по них кованими возами й переводив через цегольні печі. Так само чинив він і з другими городами Аммонїйськими. І вернувсь Давид з усїм народом у Ерусалим.

2-а Самуїлова 13

1 І сталось після того, що в Давидового сина Абессалома була вродлива сестра, на ймя Тамара, та що Давидів син Амнон залюбивсь у нїй.

2 І мучивсь Амнон, аж занедужав через свою сестру Тамару, вона бо ще була дївицею, й Амнону здавалось річчю неможною заподїяти їй що нечесне.

3 У Амнона ж та був приятель, на ймя Йонадаб, син Давидового брата. Самаї, а був Йонадаб чоловік вельми хитрий.

4 І спитав його: Чого се ти так з кожнїм днем марнїєш, царевичу, чи не відкриєш менї? І відказав йому Амнон: Я люблю Тамару, сестру брата мого Абессалома.

5 І каже йому Йонадаб: Лягай у постелю твою та й прикинсь недужим, і як прийде твій панотець, щоб до тебе навідатись, то скажи йому: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди, та дала менї чого попоїсти! коли б вона перед очима менї що зготовила, щоб я бачив, так я попоїв би з її рук.

6 І лїг Амнон і прикинувсь недужим. Як же прийшов царь, щоб на його подивитись, каже Амнон цареві: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди та зготовила перед віччу в мене дві лижки поливки, щоб менї з її рук ізз'їсти!

7 І послав Давид до дому до Тамари й повелїв сказати їй: Ось ійди до дому до брата твого Амнона та зготуй йому попоїсти.

8 І пійшла Тамара до дому до брата свого Амнона, тим часом, як він лежав. І взяла муки, замісила й зготовила перед віччу в його поливки.

9 І взяла те, що зготовила, вилила й поставила перед ним. Він однак же не хотїв їсти, і каже Амнон: Нехай усї повиходять. І повиходили всї.

10 І каже Амнон Тамарі: Понеси їду в середню сьвітлицю, тодї їсти му з твоїх рук. Тамара взяла поливку, що зготовила, й понесла свойму братові Амнонові в сьвітлицю.

11 Як же подала йому їсти, він ухопив її та й каже їй: Ходїмо, ляж коло мене, сестро!

12 І відказала вона йому: О, нї, братіку! Не безчести мене, бо так не водиться в Ізраїлї! Не чини такої божевільностї!

13 Куди бо я понесу мій сором? Ти ж будеш одним з божевільних в Ізраїлї. Лучче поговори з царем, він певно мене тобі не заборонить.

14 Він однакже не хотїв нїчого слухати, а силоміць обезчестив її й пригорнувсь до неї.

15 Потім же зненавидїв її глибокою ненавистю, й ненависть його була ще більша, нїж та любов, що почував до неї. От і звелїв їй Амнон: Уставай! йди собі геть!

16 І відказала Тамара: Проганяти мене – се кривда була б гірша, нїж перва, що заподїяв єси менї. Він же не хотїв її слухати,

17 А кликнув хлопця свого та й звелїв: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею.

18 На нїй же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дївицї. Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері,

19 Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи.

20 І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою? Мовчи ж тепер, сестро – се ж твій брат! Не приймай сієї речі так дуже до серця! От і пробувала Тамара самітня в господї в брата свого в Абессалома.

21 Дознавшися ж царь Давид про всю справу, закипів великим гнївом, та не хотїв печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень.

22 Абессалом же не промовив Амнонові нї слова, нї злого, нї доброго, та він ненавидїв Амнона за те, що збезчестив сестру його.

23 Як уплило два роки, сталося, що Абессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в Ефраїмі, й запросив до себе Абессалом усїх царських синів.

24 Прийшов Абессалом і до царя та й каже: Твій раб справляє сьогоднї овечі постриги: коли б же й царь із усїм двором своїм прийшов до раба свого!

25 І рече царь Абессаломові: Нї, синку! не подоба нам усїм гостювати, важко було б се на тебе. Той напирав на його, та він не схотїв ійти, лиш поблагословив його.

26 І промовив Абессалом: Коли ж не завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон іде з нами. І рече йому царь: Чого йому з тобою їхати?

27 Як почав же Абессалом уговорювати, звелїв він Амнонові й усїм царським синам товаришувати йightму. І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві.

28 Прислузї ж своїй дав Абессалом такий наказ: Гледїть менї, як Амнон упється добре на винї, й я скажу вам: Убийте Амнона! так і стратьте його. Не бійтесь, се я дав наказ вам; будьте відважні й покажіте себе мужами.

29 І розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому. Тодї посхоплювались усї царські сини, допали кожен свого мула та й повтїкали.

30 Ще ж вони були в дорозї, а чутка долетїла вже до Давида: Отсе Абессалом повбивав усїх царських синів, всїх до ноги!

31 І встав царь, роздер одежу на собі та й простерсь на землю, й всї дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одїж на собі.

32 І промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано всїх молодиків, царських синів! се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум з того дня, як той збезчестив сестру його Тамару.

33 Оце ж не допускай, мій царю й пане, до серця такої думки, що усї царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер.

34 Абессалом же втїк. Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей іде по дорозї на спаду гори. І прийшов вартовий й з'ясував цареві: Я бачив людей на дорозї Оронській на спаду гори.

35 І каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть; як сказав раб твій, так і є воно.

36 Тільки що сказав се, аж ось і прибули цареві сини, плачучи в голос. І плакав царь, і всї слуги його плакали великим плачем.

37 Абессалом же втїк і пійшов до Талмая Емиюденка, царя Гессурського. І плакав Давид по синові свойму всї днї.

38 А Абессалом, коли втїк і прийшов у Гессур, то й перебув там три лїта.

39 І не переслїдував Давид Абессалома, бо потїшився з часом по смертї Амнона.

2-а Самуїлова 14

1 Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома,

2 Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надїнь жалібну одежину, ненамащуйся олїєю й повертайся так, нїби ти вже давно побиваєшся по мертвому;

3 І йди до царя й промов до його так і так. І вложив їй Йоаб ув уста, що має говорити.

4 Молодиця з Текої прийшла перед царя, припала, кланяючись, лицем до землї, та й каже: Поможи менї, царю, ой ратуй мене!

5 І спитав її царь: Що тобі? Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер;

6 У служебки ж твоєї та було два сини; й посварились вони один з одним на полі, а не було при тому нїкого, щоб їх розвести; от і кинувсь один на свого брата та й убив його.

7 І се вся рідня піднялась проти твоєї служебки та й домагаєсь: Видай нам братогубника, ми вбємо його за братню душу, що він згубив, і наслїдника його викоренимо! Так вони завзялись ізгасити й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити.

8 І відказав царь молодицї: Йди в супокою до дому, я прикажу, що треба.

9 Молодиця ж із Текої каже цареві: На менї, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родинї, царь же й престол його буде неповинний.

10 І відказав царь: Того, хто буде противен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе.

11 Вона ж йому: Нехай царь, про Господа, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого. А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови!

12 Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебцї промовити мойму цареві й панові ще слово! І відказав: промов.

13 І каже молодиця: Чого в тебе таке на умі проти люду Божого? Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад.

14 Ми ж мусимо померти й будемо як та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не візьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули.

15 Тепер же я прийшла, сказати мойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху; от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї;

16 І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою з людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити.

17 Тим раба твоя подумала: Слово мого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелові Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує; й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою!

18 І озвався царь і рече до молодицї: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю. І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан.

19 І питає Давид: Чи не Йоаба рука з тобою в цїй справі? І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане; неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан; так, се твій слуга Йоаб дав менї наказ і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй.

20 Щоб прикладом дати речі таке лице, навчив мене слуга твій Йоаб; та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї.

21 І рече царь Йоабові: Нехай буде по твоєму! Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому.

22 І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостив="7"й до мене, бо царь уволив волю раба свого.

23 І пустивсь Йоаб у дорогу в Гессур і привів Абессалома назад у Ерусалим.

24 Царь же заявив: Нехай собі вертається в господу, менї ж на очі не попадається. І вернувсь Абессалом у господу й не показувавсь на очі цареві.

25 Такого вродливого, як Абессалом не було в усьому Ізраїлї та й такого вихвалюваного як він: від пяти до тїмя на голові не було на ньому хиби.

26 Як він стриг на голові волоссє, а стригся він що року, бо волосся в його було стільки, що йому було важко, то волоссє з голови його важило двістї секлів по царській вазї.

27 Було ж ув Абессалома три сини й одна дочка, на ймя Тамара, вона була женщина вельми вродлива.

28 Оце же Абессалом жив у Ерусалимі два роки, не показуючись на очі цареві.

29 Тодї ж послав Абессалом покликати Йоаба, щоб його до царя послати, та Йоаб затявсь прийти. І послав він удруге, але він не схотїв прийти.

30 І каже він кметям своїм: Дивітесь, оце Йоабове поле межує з моїм, і вродив у його ячмінь; ійдїте й пустїть його пожаром. І пустили Абессаломові слуги поле пожаром.

31 Піднявсь тодї Йоаб, прийшов до Абессалома в господу й питає: Чому твої кметї пустили на пожар моє поле?

32 І відказав Абессалом Йоабові: Я ж посилав по тебе кажучи: прийди сюди; я пошлю тебе до царя сказати: за чим я вернувсь із Гессуру? Лучче було б менї пробувати там і далїй. Я хочу побачити лице царя. Коли я винуватий, то вбий мене.

33 От і пійшов Йоаб до царя й сказав йому се, й він звелїв кликнути Абессалома. І прийшов той перед царя й кинувсь перед царем ниць на землю. І поцїлував царь Абессалома.

2-а Самуїлова 15

1 І "+0"талось після сього, що Абессалом позаводив у себе колесницї й конї, а до того пятьдесять чоловіка, що бігли перед ним.

2 І почав Абессалом становитись рано вранцї на дорозї коло ворот, і як треба було кому судитись і доходити до царя, Абессалом озивавсь до його й питав: З якого ти городу? І як той відкаже було: Раб твій з такого й такого поколїння Ізрайлевого,

3 То Абессалом було каже йому: Те що говориш, добре й праве, та при боцї в царя нема нїкого, щоб вислухав тебе.

4 А далїй бувало каже Абессалом: Ой коли б то мене поставлено суддею в царстві, то до мене приходив би всякий, хто має спорну справу яку або скаргу, й судив би його по правдї!

5 І коли хто наближувавсь, щоб йому вклонитись, так він простягне було руку, обійме й поцїлує його.

6 Сим робом обертавсь Абессалом до всякого з Ізраїля, що приходив до царя на який суд, і лестився так до серця всїм Ізрайлитянам.

7 Як уплило ж сорок років від первого помазання Давидового, сказав Абессалом цареві: Хотїв би я пійти й спевнити в Гебронї мій обіт, що я обрікся Господеві.

8 Бо раб твій, пробуваючи в Гессурі в Сириї, дав таку обітницю: Коли верне мене Господь у Ерусалим, так я принесу жертву Господеві.

9 І відказав йому царь: Ійди з упокоєм. От і пустивсь він у дорогу в Геброн.

10 Абессалом же порозсилав тайкома посланцї між усї поколїння Ізрайлеві й звелїв казати: Як почуєте трубний гук, так мовляйте: Абессалом зробився царем у Гебронї!

11 А з Абессаломом пійшло двістї чоловіка з Ерусалиму, що їх закликано, й вони пійшли в простотї серця, нїчогісїнько не знаючи.

12 Послав також Абессалом і прикликав порадника Давидового, Ахитофела, з його города Гило. А коли принесено жертву, зложили сильні змовини, й горнулось усе більш та більш люду до Абессаломового боку.

13 І прийшла до Давида вість: Серце Ізрайлитян прихилилось до Абессалома!

14 Рече тодї Давид усїм слугам свого двору, що були при йому в Ерусалимі: Ходїмо, втїкаймо, а то не буде нам рятунку перед Абессаломом. Кваптесь уходити, щоб не напав на нас несподївано, щоб не було нам від його лихої години, а городу не вигубив мечем!

15 І відказали царські врядники цареві: Нехибно так, як царь наш і пан присудить, ми, слуги твої, радо вчинимо.

16 От і вирушив царь і ввесь його двір за ним пішки, а стерегти господи покинув царь десять наложениць.

17 І вирушив царь і всї люде пішки, й зупинились далеко од дому.

18 І всї слуги його йшли обобіч його, й всї Хелетеї й всї Фелетеї* до шістьсот чоловіка, й всї Гетії, що за ним прийшли були з Гету, ступали навперід царя.

19 І промовив царь до Еттея з Гету: Чого се й ти з нами йдеш? Вертайсь та й пробувай при тому цареві. Ти ж гість і прийшов сюди з свого міста.

20 Вчора ти прийшов, а сьогоднї мав би йти з нами? Я йду, незнать куди; ти же вернись і бери своїх людей назад; Господь нехай покаже на тобі свою ласку й правду.

21 І відказав Еттей цареві: Так певно, як жив Господь, і так вірно, як жив пан мій й царь, де б нї був мій пан і царь, чи в смертї, чи в життї, там буде й слуга твій!

22 І рече Давид Еттеєві: Ну, так іди далїй. І пійшов Еттей Гетїй вкупі з людьми своїми й з усією малечою своєю.

23 Уся ж земля плакала в голос. Царь же й ввесь народ перейшли потік Кедрон, і пійшли всї дорогою, що веде на пустиню.

24 Ійшов також і Садок (сьвященник) і всї левіти з ним, що несли скриню Божу, й поставили вони Божу скриню; Авіятар же стояв на вижинї, аж докіль увесь люд із городу попереходив.

25 Та цар повелїв Садокові: Неси назад Божу скриню в город. Коли буде Господь благодатен до мене, так привиде мене назад і дасть менї вбачати й її й пробуток свій;

26 Коли ж він скаже: Не до вподоби ти менї, так ось я; нехай чинить ізо мною, як до вподоби йому.

27 І рече тодї царь первосьвященникові Садокові: Йди собі назад у город, і син твій Ахимаас і Йонатан Абіятаренко, обидва сини ваші з вами;

28 Памятайте, я пробувати му понад бродами в степу, докіль прийде звістка од вас до мене.

29 От і завернули Садок та Абіятар Божу скриню в Ерусалим назад, і зостались там.

30 Давид же ійшов на Оливну Гору, плачучи й окривши голову. Босоніж ійшов він, і ввесь люд, що був з ним, покривши собі голови, йшов плачучи.

31 Як донесли Давидові: Ахитофел також між зрадниками з Абессаломом, сказав Давид: Поглумись, Господи, над Ахитофелевою радою!

32 Як же взійшов Давид на верх гори, де хотїв помолитись Богу, зустрів його Давидів приятель Архієць Хусій в роздертій одежі й з землею на голові.

33 І рече йому Давид: Як пійдеш ізо мною, то будеш ваготою менї,

34 Але як вернешся у город і скажеш Абессаломові: Царю, я хочу бути слугою твоїм; я перше був слугою панотцеві твойму, тепер же буду тобі слугою; то обернеш у нївець раду Ахитофелеву.

35 Там же й сьвященник Садок й Абіятар будуть з тобою, й що перечуєш із царської палати, роскажи Садокові та Абіятарові, сьвященникам.

36 Там при них і оба сини їх: Ахимаас, син Садока, та Йонатан, син Абіятарів; через них доводїть до мене все, що почуєте.

37 От і подавсь Давидів приятель Хусій у город, саме як Абессалом вступав у Ерусалим.

2-а Самуїлова 16

1 Ледві Давид перейшов через гору аж се йде зустріч Сиба, слуга Мемфівостеїв з парою ослів навючених, що несли на собі двістї боханцїв хлїба, сто вінків родзинків, сто вязанок фіґ і бурдюк вина.

2 І питає царь у Сиби: На що се в тебе? І відказує Сиба: Осли про царську челядь на їзду, хлїб і овощ на харч прислузї, а вино на питтє потомленим у пустинї.

3 І питає царь: Де ж син твого пана? І відказує Сиба цареві: Зіставсь у Ерусалимі, бо каже: Тепер дом Ізрайлїв оддасть менї отецьке царство!

4 І рече цар Сибі: Оце ж усе, що було Мемфівостеєве, нехай буде твоє. І сказав Сиба, падаючи ниць: Ой коли б ти був ласкавий до мене, царю й пане мій!

5 Як дойшов же царь Давид до Бахурима, дивиться, йде звідти чоловік з родини Саулового дому, на ймя Семей Геренко; він ішов проклинаючи.

6 Та й метав на Давида й на всїх слуг двору Давидового каміннєм, дарма що ввесь люд і всї лицарі йшли праворуч і лїворуч його.

7 І кричав Семей клянучи: Втїкай, втїкай, убийнику й безбожнику!

8 Господь перенїс на тебе усю кров Саулового дому, що ти намість його зробивсь царем, і передав Господь царство твойму синові Абессаломові, а тепер прийшла на тебе лиха година, бо ти чоловік крові.

9 І каже Абесса Саруєнко цареві: Як важиться сей здохлий пес проклинати пана мого царя? Пійду й зітну йому голову!

10 Царь же рече: Яке вам дїло до мене, Саруєнки? Нехай він проклинає, бо се Господь допустив йому, проклинати Давида. Хто ж тут скаже: Як важишся ти на се?

11 І говорив Давид Абессі й усему дворові свойму: Коли мій син, що вийшов із мого тїла, важить на мою душу, так ще більше сей Беняминїй. Не чіпай його, нехай проклинає, бо се повелїв йому Господь.

12 Може зглянеться Господь на моє пониженнє й відплатить менї добром за теперішний проклін.

13 От і йшов Давид із людьми своїми своєю дорогою. Семей же йшов попід горою поровень з ним; ійшов і проклинав та метав каміннєм і землею на них.

14 І добравсь утомлений царь із усїм людом, що був при йому, (до Бахурима) й оддихав там.

15 Абессалом же з усїма мужами Ізрайлевими прийшов у Ерусалим та й Ахитофел із ним.

16 Увійшовши ж до Абессалома Давидів приятель, Архієць Хусій, промовив: Витай царю! Витай царю.

17 І питає Абессалом Хусія: Така ж твоя прихильність до твого приятеля? Чому ти не пійшов з твоїм приятельом?

18 І відказує Хусій Абессаломові: Кого вибрав Господь і сей люд і ввесь Ізраїль, до того й я горнусь і при тому зостанусь.

19 Се одно; а друге: кому ж я маю служити? Чи ж не синові його? Як служив я твойму панотцеві, так служити му й тобі.

20 І поспитав Абессалом ув Ахитофеля: Порадь нас, що нам чинити?

21 І відказує Ахитофел Абессаломові: Удайся до панотцевих наліжниць, що він зоставив тут стерегти палату; й почує про се Ізраїль, що зробився ти ненавидним панотцеві твойму, й всї твої прихильники наберуть духа.

22 І напяли Абессаломові намет на крівлї, й ввійшов Абессалом перед очима всего Ізраїля до наложниць отця свого.

23 Рада ж Ахитофелева була здавна така важка, неначе рада самого Бога. Такою була всяка рада Ахитофелева й в Давида й в Абессалома.

2-а Самуїлова 17

1 І промовив Ахитофел до Абессалома так: Виберу я собі дванайцять тисяч чоловіка та й пійду навздогін за Давидом сієї ночі,

2 Та й нападу на його, покіль він ще втомлений й занепалий духом. От я наведу на його страх; увесь люд, що він при собі має, пійде в ростїч, і я вбю самого одного царя;

3 І приведу до тебе ввесь люд, як одного чоловіка, й коли не стане того одного, що ти його шукаєш, тодї буде мирен увесь люд.

4 Рада ся була до вподоби Абессаломові й усїй старшинї Ізрайлевій.

5 Однакже повелїв Абессалом: Покличте ще й Архійця Хусія, почуємо, що він скаже.