Текст книги "Біблія /Библия"
Автор книги: Іван Нечуй-Левицький
Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении
Текущая страница: 31 (всего у книги 117 страниц)
2 Так глаголе Господь Сил небесних: Надумавсь я помститись за те, що коїв Амалик, ставши на дорозї Ізрайлеві, як він ійшов із Египту.
3 Оце ж іди та й побий Амалика і розпростори проклін на все що в його, і не ощаджуй його, es N вигублюй чоловіків і жінок, хлопят і немовлят, корову й вівцю, верблюда й осла.
4 І покликав Саул свій люд, і перелїчив його в Телаїмі двістї тисяч піших і сто тисяч з поколїння Юдиного.
5 І двинув Саул під головний город Амалика, і заляг залягом у долинї при потоцї.
6 Кинїям же сказав Саул: Ійдїте, віддїлїтесь і вийдїть зпоміж Амалика, щоб я вас не погубив із ними, бо ви показали себе прихильними до Ізрайлитян, як ійшли вони з Египту.
7 І побив Саул Амалика від Хавили та й до Сира, що навпроти Египту;
8 І Агага, царя Амаликового, зайняв живцем у полонь, усїх же військових людей постинав у крівавому бою.
9 Однакже помилував Саул і його люде Агага і найкращі його вівцї й корови та ягнята, та й инше все дорожче, і не хотїли того вигубити; тільки що було маловажне й пусте, те вони винищили.
10 І прийшло Господнє слово до Самуїла, таке:
11 Жаль менї, що зробив Саула царем, бо він одвернувсь від мене і моїх повелїнь не сповнив. Гірко се було Самуїлові і благав він цїлу ніч Господа.
12 Назавтра ж рано вранцї пійшов Самуїл зустріч Саулові. І сповіщено Самуїла, що Саул ходив у Кармиль і там построїв собі ворота побідні, а звідти вернувсь і двинув далїй в Галгал.
13 Як же зустрівся Самуїл із Саулом, каже йому Саул: Благослови тебе Господь! Спевнив я повелїннє Господнє.
14 І сказав Самуїл: А що се за блеяннє овець в ушу мойму та рик коров, що я чую?
15 І відказав Саул: Женуть їх від Амаликіїв додому, бо люд ощадив лучші вівцї й корови, щоб їх в жертву принести Господеві, Богу твойму; на все ж инше розпростерли ми проклін.
16 І рече Самуїл Саулові: Підожди, подай менї обявити тобі, про що Господь розмовляв сю ніч зо мною. І відказав Саул: Кажи.
17 Чи не правда ж, що хоч ти й сам собі здався малим, однакже тепер ти голова в поколїннях Ізрайлевих? Бо Господь помазав тебе царем нам Ізраїлем.
18 І послав тебе Господь і повелїв тобі: Йди й розпростри проклін на ледачого Амалика, і бий на них, аж покіль їх вигубиш.
19 Чом же ти не послухав повелїння Господнього, а кинувся на луп і вчинив те, що не до вподоби Господеві?
20 І відказав Саул Самуїлові: Я послухав повелїння Господнього: у поход, що в його вислав мене Господь, я пійшов, і Амаликийського царя Агага привів, і Амалика вигубив,
21 Тільки люд взяв вівцї й корови із нашого лупу, що найкрасше з проклятого, щоб у Галгалї принести в жертву Господеві, твойму Богові.
22 І промовив Самуїл: Чи Господеві такі радощі з усепалень і з колених жертов, як із покори Господньому повелїнню? Нї, покора лучша за жертви, й послух дорожчий від баранячого товщу;
23 Бо непослух, се такий гріх, як і чарівництво, а своя воля, се таке як ідолопоклонність; за те, що ти відкинув слово Господнє, відкинув і він тебе, щоб не був ти царем.
24 І каже Саул Самуїлові: Провинив я, переступивши Господнє повелїннє і твій розпорядок; тільки ж я бояв ся люду, тим і вволив його волю.
25 Тепер же здійми з мене гріх мій і вернись ізо мною: я поклонюсь Господеві.
26 І відказав Самуїл Саулові: Не вернусь із тобою, бо зневажив єси повелїннє Господнє, тим і Господь відкинув тебе, щоб не був ти царем над Ізраїлем.
27 Як же обернувся Самуїл ійти, той ухопив полу одежі його, та й одідрав її.
28 І рече йому Самуїл: нинї відірвав від тебе Господь царюваннє над Ізраїлем і віддав його ближньому твому, лучшому за тебе;
29 І не скаже неправди, і не буде каятись Побідник в Ізраїлї, бо він не чоловік, щоб каятись.
30 І сказав Саул: Провинив я, однакже хоч покажи менї шану в очах громадських мужів мого люду і перед Ізраїлем тим, що вернешся зо мною, щоб я поклонився перед Господом, Богом твоїм.
31 І вернувся Самуїл і йшов за Саулом, і впав Саул ниць перед Господом.
32 Тодї Самуїл повелїв: Приведї– те перед мене Амаликийського царя Агага. Дрожучи підійшов Агаг до його й промовив: Чей минула гіркість смертї?
33 Самуїл же рече: Як твій меч одіймав дїтей у жінок, так нехай і в твоєї матері між другими жінками відойметься син. І розтяв Самуїл Агага на шматки перед Господом у Галгалї.
34 Тодї подався Самуїл у Раму, а Саул вернувсь додому в Гиву Саулову.
35 І не видався вже Самуїл з Саулом аж по день своєї смертї, та все ж оплакував Самуїл Саула, тому що Господь каявся, що зробив його царем над Ізраїлем.
1-а Самуїлова 16
1 І рече Господь Самуїлові: Чи довго ще журити мешся по Саулові, коли я вже його відкинув, щоб йому не бути царем над Ізраїлем? Налий у свого рога олїї та йди в дорогу; я пошлю тебе до Бетлеємця Ессея, я бо вигледїв собі царя між його синами.
2 І відказав Самуїл: Як менї йти туди? Як прочує Саул про те, так убє мене. Господь же сказав: Возьми телицю з собою та й скажеш: Господеві жертву йду принести.
3 Та й заклич Ессея до жертівної трапези. Я сам тобі скажу, що маєш чинити, і ти менї того помажеш, кого я тобі вкажу.
4 І вчинив Самуїл, що повелїв Господь. А як прийшов він у Бетлеєм, вийшли назустріч йому мужі громадські стрівожені та й питають: Чи твої одвідини віщують нам доightро?
5 Відказує: добро; жертвувати Господеві прийшов. Осьвятїтесь та й прибувайте, щоб бути при приношенню жертви. Тодї осьвятив він Ессея й сини його та й закликав до жертівної трапези.
6 Як же вони прийшли і він побачив Еліява, так і думає: Оце ж певно стоїть перед Господом помазанник його!
7 Та Господь сказав Самуїлові: Не вважай на вроду й на високий зріст його, бо я відхилив його; Господь бо дивиться не так як чоловік; чоловік бо дивиться на лице, Господь же дивиться на серце.
8 І покликав тодї Ессей Аминадаба та й підвів його перед Самуїла, та він сказав: І сього не вибрав Господь.
9 І привів Ессей перед його Самму, та він сказав: І сього не вибрав Господь.
10 Так приводив Ессей перед Самуїла сїмох синів своїх, та Самуїл обявив Ессейові: І сих не вибрав Господь.
11 І питає Самуїл ув Ессея: Чи се вже всї твої молодики? Відказує ж Ессей: Є тільки найменьший, та він пасе вівцї. І звелїв Самуїл Ессейові: Пошли кликнути його, бо ми не сядемо їсти, поки не прийде.
12 І послав, і приведено його. А був він краснощокий, гарноокий, уродливий станом. І повелїв Господь: Устань, помаж його, бо се той.
13 І взяв Самуїл олїйнього рога, та й помазав його посеред братів його. І зійшов на Давида Господень дух з того дня та й далїй. Самуїл же рушив та й відойшов у Раму.
14 Від Саула ж відступив дух Божий, а мучив його насланий від Господа злий дух.
15 І говорили прибічники Саулові йому: Отсе злий дух від Бога мучить тебе,
16 То ж повели тільки, пане наш, рабам твоїм перед тобою, пошукати чоловіка, щоб гарно грав на гуслах, і як найде на тебе злий дух од Бога, то він, граючи рукою своєю, буде вспокоювати тебе.
17 І відказав Саул прибічникам своїм: Пошукайте менї чоловіка, щоб гарно вигравав, та й приведїте його менї.
18 Озветься тодї один зміж слуг та й каже: Бачив я сина в Бетлеємця Ессея, що принадно грає, хоробрий чоловік й до бою спосібний, а до того ще й на слово розумний, чоловік гарної вроди та й Господь є з ним.
19 І послав Саул посли до Ессея і звелїв сказати: Пришли менї сина твого Давида, що пасе отару.
20 І взяв Ессей осла з хлїбом, бурдюк вина та козеня, та й послав те через сина свого Давида Саулові.
21 І прийшов Давид до Саула, і вслуговував йому, й став йому вельми любий, так що зробивсь його зброєношою.
22 І послав Саул до Ессея і звелїв сказати йому: Нехай Давид служить у мене, я бо вельми вподобав його.
23 І що було найде злий дух від Бога на Саула, візьме Давид гусли та й заграє: от і полегшає Саулові і получшає, і злий дух відійде від його.
1-а Самуїлова 17
1 Филистії зібрали своє військо до бою, та й зійшлись в Сохотї, що в Юдеї, та й отаборились під Ефес-Даммимом між Сохотом і Азеком.
2 Саул же й Ізраїльське військо скупились й отаборились в долинї Теребінта та й готовились до війни з Филистіями.
3 Филистії стали по сїм боцї на горі, а Ізрайлитяне по тім боцї на горі, так що між ними була долина.
4 І виступив із табору Филистійського одноборець, на ймя Голіят, із Гета, ростом шістьох локот з пяддю,
5 У мідяному шоломі на голові, в панцері ваги пять тисяч мідяних секлів;
6 На ногах носив мідяні колїнники і мідяного щита за плечима.
7 Ратовище ж у його було загрубшки як ткацький вал, а сама списа важила шістьсот секлів залїза, й поперед його ходив його зброєноша.
8 І виступав він та й гукав лавам Ізраїльським: Про що вийшли ви воюватись? Хиба ж я не Филистій, а ви не крепаки Саулові? Вибирайте одного з вас, щоб виступив проти мене!
9 Коли зможе боротись зо мною та подужає мене, то ми будемо вашими рабами; коли ж я переважу його та подужаю, так ви будете нашими рабами і мусите нам служити.
10 І говорив Филистій: отсе я поругав полки Ізраїльські; дайте ж менї чоловіка, а ми поборемось удвох!
11 Почувши Саул і ввесь Ізраїль сї Филистієві речі, вжахнулись і полякались вельми.
12 Давид же та був син одного Ефратїя із Бетлеєма Юдиного, на ймя Ессея, що було в його вісїм синів. За Саулового віку був се старий чоловік і геть то старший між мужами.
13 Троє ж старших синів Ессеєвих пійшли з Саулом на війну. Сі троє синів його звались: найстарший Еліяв, другий за ним Аминадаб, а третий Самма.
14 Давид же був найменьший; три старші пійшли з Саулом.
15 Давид же вернув був од Саула додому, щоб у Бетлеємі доглядати батькової отари.
16 Та Филистій виходив рано й вечір і показував себе сорок днїв уже.
17 От і звелїв раз Ессей синові свойму Давидові: Возьми лишень братам твоїм ефу піджареного зерна та десять боханцїв хлїба та віднеси хутенько братам у табір;
18 А сї десять молочних сирів однеси гетьманові, та довідайся, яково там братам твоїм, та чого б їм треба.
19 Саул же й вони й усе Ізраїлське військо стояли в Теребинтовій долинї, і ладились до бою з Филистіями.
20 І здав Давид назавтра вранцї рано отару пастухові, забрав усе та й пійшов у дорогу, як наказав йому Ессей. Як прийшов же до обозу, саме тодї вирушило військо боєвими лавами, й знявсь військовий крик.
21 Як Ізрайлитяне, так і Филистії стояли готові до бою, лава навпроти лави.
22 І слобонившись Давид від своїх клунків, передав те все обозному сторожові та й побіг у боєві лави, а ввійшовши туди, спитав у братів, як їм живеться.
23 Саме ж тодї як він розмовляв із ними, виступив із Филистійських рядів одноборець, на імя Голіят, Филистій з Гета, і провадив звичайні свої речі, так що й Давид їх чув.
24 Як же побачили Ізраїльські вояки сього чоловіка, утїкали з перед нього і лякались вельми.
25 І говорили Ізрайлитяне: бачите сього чоловіка, що он виходить? Виступає він, щоб зневажати Ізраїля; коли б хто вбив його, то царь одарував би його багацтвом, і оддав би дочку за його, а родину батька його звільнив би від усякої данини.
26 І допитував Давид у тих мужів, що стояли коло його: Що буде тому, хто вбє сього Филистія, що так зневажає військо живого Бога?
27 А люде відказали йому так само: Те й те буде тому, хто його вбє.
28 Як почув же найстарший брат Давидів Еліяб, що він говорить з тими мужами, то й розсердився Еліяб на Давида та й каже: Про що прийшов ти сюди, і на кого покинув тих трохи овечат у степу? Я знаю твою гординю і дурне твоє серце. Прийшов ти сюди дивитись на війну.
29 І відказав Давид: Що ж таке вчинив я? То було тілько слово.
30 І повернувсь од його до другого, і питав тим же робом, і відказували йому люде, як і за першим разом.
31 Як же пійшла поголоска про те, як допитувався Давид, переказано про се Саулові, і звелїв Саул покликати його.
32 І промовив Давид до Саула: Нехай нїхто не впадає духом ізза оттого; раб твій виступить та й бити меться з тим Филистієм.
33 І відказав Саул Давидові: Не тобі виходити проти сього Филистія, щоб із ним битись, бо ти ще хлопець, а він вояка з молодощів.
34 І сказав Давид Саулові: Раб твій доглядав батькової отари і як инодї прийде було лев, чи то ведмідь та вхопить овеча зміж отари,
35 Так я бувало біжу та й бю його, покіль вирву йому з пащі овеча. Якже він кидавсь на мене, то я вхоплю його за горло та й убю на смерть.
36 Леви й ведмедї вбивав раб твій, так мусить і сьому необрізаному Филистієві так само бути, як з ними, бо він зневажає воїнів живого Бога.
37 І закінчив Давид: Господь, що рятував мене із левиних і ведмежих лаб, вирятує мене й з рук сього Филистія. І каже Саул Давидові: Йди, і нехай Господь буде з тобою!
38 І вдїг Саул Давида в свою боєву одїж, і вложив йому на голову мідяного шолома, і надїв на нього панцера.
39 І підперезавсь Давид мечем його по боєвій одежі його і силкувавсь ходити, бо він не привик був до такого. Відтак сказав Давид Саулові: Я не вмію в сьому ходити, я бо не навик. І зняв Давид все те з себе.
40 І взяв він палицю свою в руку і знайшов собі пять гладеньких каменїв в потоцї та й вложив їх собі в пастушу торбину, і взяв свою пращу в руку та й виступив проти Филистія.
41 Филистій же наступав усе близше та близше на Давида, і той чоловік, що носив йому щита, йшов поперед його.
42 Як споглянув же Филистій та побачив Давида, то й погордував ним, бо сей був ще хлопець, і краснощокий і принадного виду.
43 І каже Филистій Давидові: Хиба я пес, що ти йдеш на мене з цїпком? І закляв Филистій Давидові своїми богами.
44 І каже Филистій Давидові: Ходи сюди і віддам я тїло твоє птаству під небом та звіррю польовому.
45 А Давид відказує Филистієві: Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, я ж ійду на тебе в імя Господа Саваота, в імя Бога військ Ізраїлських, що ти зневажав.
46 У сей день оддасть тебе Господь менї в руки, і я вбю тебе й відсїчу тобі голову, і передам ще сьогоднї трупа твого й трупи Филистійського війська птаству під небесами і звірям земним, і зрозуміє вся земля, що є Бог ув Ізраїлї;
47 І взнає ввесь сей збір, що не мечем та списом спасає Господь, бо се війна Господня, і він оддасть вас нам у руки.
48 Як же Филистій наладивсь і підступав та наближався 'к Давиду, побіг Давид швидко зустріч Филистієві під боєві лави,
49 І вхопив Давид з торби рукою каменя, і розмахнувши пращею, викинув його та й уцїлив Филистія в чоло; і вбивсь камінь йому в лоба, так що він упав лицем на землю.
50 Так подужав Давид Филистія каменем із пращі і вбив Филистія, хоч і не було меча в руцї в Давида.
51 Тодї підбіг Давид, наступив ногою на Филистія, вхопив меча його, вийняв із піхви, та й відсїк ним голову його. Побачивши ж тодї Филистії, що велетень їх мертвий, кинулись навтеки.
52 І піднялись мужі Ізраїльські й Юдині і зняли боєвий поклик та й пігнали за Филистіями аж до входу в долину й до воріт Аккарону. І падали побивані Филистії по дорозї Шааримській, до Гета й до Аккарону.
53 І вернулись Ізрайлитяне з погонї за Филистіями та й розграбили їх табір.
54 Давид же взяв голову Филистієву та й однїс у Ерусалим, а його зброю зложив у себе в наметї.
55 Як побачив Саул Давида, що йде проти Филистія, так поспитав у свого військового гетьмана Абенира: Чий би се був ѸрЁин оттой молодець? І відказав Абенир: Так певно, як ти живеш, царю, не знаю.
56 І сказав йому царь: То довідайся, чий син сей молодик.
57 Як же вертався Давид, убивши Филистія, взяв його Абенир та й привів перед Саула, а він держав іще Филистієву голову в руцї.
58 І поспитав його Саул: Чий ти син, молодче? І відказав Давид: Син раба твого Ессея з Бетлеєму.
1-а Самуїлова 18
1 Як скінчив же він розмову з Саулом, прихилилось серце Йонатана до його, і влюбив його Йонатан як свою душу.
2 Саул же взяв його того ж дня до себе і не дозволив йому вже вертатись у батьківську господу.
3 І ввійшов Йонатан з Давидом у побратимство, бо влюбив його як свою душу.
4 І зняв Йонатан верхню одежу з себе та й оддав Давидові, до того ж і иншу одїж свою, ба й меча й лука й пояса свого.
5 І справлявсь Давид розважно всюди, куди й нї посилав його Саул, так що Саул поставив його отаманом над військовими людьми, і влюбив його ввесь люд і самі прибічники Саулові.
6 Та як ійшли вони додому і вертавсь Давид подужавши Филистія, то виходило тодї з усїх Ізрайлевих городів жіноцтво на стрічу цареві Саулові, танцюючи й сьпіваючи під веселу гру бубнів та цимбал,
7 І викликало жіноцтво приграваючи: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч.
8 І розсердився Саул вельми, і не до вподоби було йому се слово, і сказав він: Давидові присьпівано десятки тисяч, а менї тисячі; йому не стає ще хиба царства.
9 І позирав Саул скрива на Давида з того часу і надальше.
10 На другий же день найшов злий дух від Бога на Саула, і був він не при собі в палатї: Давид же пригравав на струнах, як і щодня, а в Саула та був спис у руцї.
11 І метнув Саул списа, думаючи: Прибю Давида'д стїнї, та Давид вхиливсь від його і сього другого разу.
12 І почав Саул боятись велико Давида, бо з ним був Бог, як відступав від Саула.
13 І віддалив його Саул від себе, і зробив його отаманом тисяцьким, і входив він та виходив перед народом.
14 І поступав Давид во всьому розважно, бо з ним був Господь.
15 А Саул, вбачаючи, що він вельми розважний, боявсь його;
16 А ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він входив і виходив перед ними.
17 І промовив Саул Давидові: Ось тобі старша дочка моя Мерова, даю тобі її за жінку, тільки ж мусиш менї бути хоробрим і Господнї бої вести. Саул же думав: Нехай не моя рука буде на йому, а рука Филистіїв нехай буде на йому.
18 Давид же відказав Саулові: Хто я такий, або що за життє моє та рід батька мого в Ізраїлї, щоб менї зятьом твоїм бути?
19 Як настав же час оддати Саулову дочку Мерову за Давида, оддано її Адріелеві з Мехоли за жінку.
20 Та полюбила Давида друга дочка Саулова, Мелхола, і як сповіщено про се Саула, задовольнило воно його.
21 Саул бо думав: Оддам її за його, щоб вона була йому сїттю, і щоб Филистії наложили руку на його. От і заявив Саул Давидові: Через другу будеш оце моїм зятем.
22 І переказав Саул Давидові через дворян своїх: Перемовтесь потай з Давидом таким робом: Царь прихилен до тебе і всї прибічники його вподобали тебе; так тобі можна царським зятем бути.
23 І передали слуги Саулові в слух Давидів усї ті слова; Давид же відказує: Чи то ж вам здається малою річчю зробитись царським зятем, бувши вбогим і малим чоловіком?
24 І пересказали дворяне Саулові: Так і так сказав Давид.
25 І повелїв Саул: Скажіте Давидові так: Царь не бажає нїякого весільнього гостинця, опріч сотнї Филистійських переднїх шкірочок, щоб помститись над царськими ворогами. Саул же міркував про те, як би згубити Давида з сьвіту Филистійською рукою.
26 Як же дворяне його сповістили про се Давида, то Давида задоволило се, щоб стати царським зятем.
27 Ще назначені днї не минули, а Давид зладивсь і пійшов із людьми своїми в дорогу, та й убив між Филистіями двістї чоловіка, і принїс Давид їх передні шкірочки, та й поклав їх повну лїчбу перед царем, щоб йому зробитись царським зятем. І оддав йому Саул свою дочку Мелхолу за жінку.
28 І бачив Саул і спізнав, що Господь є з Давидом, і що ввесь Ізраїль його любить, та що й Мелхола, дочка Саулова, його любить,
29 То почав Саул іще більше боятись Давида. От і зробився Саул ворогом Давидовим довіку.
30 І як двинули Филистійські воєводи в поле, то Давид від самого часу їх виходу поводивсь розважнїйше над усїх слуг Саулових, так що його імя велико вславилось.
1-а Самуїлова 19
1 І казав Саул синові свойму Йонатанові і всїм прибічникам своїм, що треба Давида вбити. Саулів же син Йонатан вельми прихилен був до Давида;
2 Тим переказав Йонатан Давидові: Отець мій Саул наваживсь тебе зігнати з сьвіту; оце ж остерегайся завтра; сховайсь і седи потай усїх!
3 Сам же я вийду і стану в полі коло батька, як ти ховати мешся, і розмовляти му про тебе з батьком, і коли довідаюсь про що, сповіщу тебе.
4 І промовляв Йонатан перед батьком своїм добре про Давида та й каже йому: Не гріши, царю, проти слуги твого Давида, бо він проти тебе нї в чому не переступив і з усїх його вчинків був тобі великий хосен;
5 Він одважував душу свою, щоб убити Филистія, і Господь подав усьому Ізраїлеві побіду велику. Ти се бачив сам і веселився. Про що ж тобі брати на себе гріх, проливаючи безвинну кров і вбиваючи Давида без причини?
6 І послухав Саул Йонатана, і поклявся: Так певно, як Господь живе, він не вмре.
7 Покликав тодї Йонатан Давида та й передав йому всю 'цю розмову, і привів Давида до Саула, і був Давид у його при боцї, як і перше.
8 Як запалала ж війна знов, двинув Давид у поле і воював з Филистіями і вчинив між ними велике побоїще, так що вони втекали від його.
9 Та напав на Саула злий дух від Бога, і він седїв раз дома і держав у руцї свого списа, тим часом як Давидова рука дзвонила в струни.
10 І хотїв Саул прибити Давида списом своїм до стїни, та Давид відскочив перед Саулом, а спис встромивсь у стїну; і втїк Давид і спасся тієї ночі.
11 І послав Саул слуг в Давидову домівку стерегти його, щоб завтра вбити його. Та Мелхола, жінка його, сказала Давидові: Коли ти не спасеш життя твого в сю ніч, то вранцї будеш убитий.
12 І спустила Мелхола Давида через вікно; так він і втїк та й вратувався.
13 Мелхола ж узяла подобину чоловічу, положила в постїль, а в головах положила козину кожу та й прикрила одежою.
14 Як же прислав Саул слуг взяти Давида, заявила: Він нездужає.
15 І послав Саул слуг, щоб оглянули Давида, та й наказав: Принесїте його сюди з постелею, щоб убити його.
16 І як прийшли посланцї, аж се на постелї лежить статуя, а в головах у неї козина кожа з шерстею.
17 І каже Саул Мелхолї: Чому ти так мене ошукала, що дала ворогові мойму втекти? І відказала Мелхола Саулові: Він грозив менї: пусти мене, ато вбю тебе.
18 Утїкши так Давид і врятувавшись, пійшов до Самуїла в Раму та й оповів йому все, що чинив із ним Саул. І пійшов він із Самуїлом, і перебували вони в Наватї.
19 Як же Саулові переказано: Давид у Наватї, в Рамі,
20 Послав Саул посланцї взяти Давида. Як побачили ж вони громаду віщуючих пророків і Самуїла навперед їх, зійшов дух Божий на посланцїв Саулових, так що й вони стали віщувати.
21 І сповіщено про се Саула, і послав других слуг, та бо й ті почали віщувати. І як послав утретє слуг, віщували вони так само.
22 І пійшов сам він у Раму, а дойшовши до колодязя великого, що в Сефі, питає: Де Самуїл і Давид? І відказали йому: В Наватї, в Рамі.
23 І пійшов він туди в Нават, у Рамі, і се найшов і на його дух Божий, так що він, ідучи, все віщував, аж покіль прибув в Нават, у Рамі.
24 Тодї зняв і він із себе одїж, і так само віщував перед Самуїлом, і лежав неодїтий увесь той день і всю ніч. Тим і пійшла приповідка: Хиба й Саул у пророках?
1-а Самуїлова 20
1 Давид же втїк із Навату, в Рамі, та й сказав Йонатанові: Що я вчинив і в чому вина моя та переступ мій проти панотця твого, що він хоче стратити мене?
2 І відказав йому Йонатан: нї, ти не вмреш; ось отець мій не чинить нїчого, нї великого, нї малого, не виявивши менї; чого ж би він скривав се передо мною? нї, сього не буде.
3 А Давид на те: Панотець твій знає добре, що ти прихилен до мене, та й думає: нехай не знає сього Йонатан, щоб не журився; тим часом – так певно, як живе Господь і як живеш ти, проміж мною й смерттю один тільки ступінь!
4 І відказав Йонатан Давидові: чого забажає душа твоя, все я чинити му.
5 І каже Давид Йонатанові: Завтра новомісяць, і менї належиться седїти з царем за столом; але відпусти мене, я сховаюсь у полі до вечора третього дня.
6 Коли про мене поспитає панотець твій, так скажи: Давид одзволивсь у мене, щоб пійти в своє місто Бетлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини його.
7 Коли скаже на се: Добре! так буде спокій рабу твойму; як же закипить гнївом, так знати меш тодї, що він надумавсь, якесь лихо заподїяти.
8 Покажи милость рабові твойму, ти ж бо ввійшов у Господню вмову з рабом твоїм, і коли на менї вагонить яка провина, так убий ти мене; про що тобі вести мене до панотця твого?
9 І відказав Йонатан: Нїяк не буде сього з тобою, бо коли б я справдї дознавсь, що в мого панотця задумано вчинити лихе дїло над тобою, так хиба б же я тебе не остеріг?
10 І відказав Давид Йонатанові: Коли б мене хто небудь сповістив, чи не дав тобі панотець сердиту відповідь!
11 І сказав Йонатан Давидові: Ось ходїмо в поле. І вийшли обидва на поле.
12 От і каже Йонатан Давидові: Як живе Господь, Бог Ізрайлїв: я завтра около сієї пори, або позавтра, допитаюсь у панотця мого, і наколи буде що добре про Давида, а я тодї не пошлю до тебе й не сповіщу тебе про те,
13 Нехай те й те вдїє Господь з Йонатаном та ще й причинить йому. Коли ж панотець мій постановив заподїяти зло тобі, то я й про те сповіщу тебе, а тодї йди в мирі, і нехай Господь буває з тобою, як він бував із моїм панотцем.
14 Але й ти, як я буду жити, вчиниш надо мною милосердє Господнє;
15 А коли б я вмер, то не віднімай милости твоєї від мого дому повіки, навіть тодї, як повикоренює Господь ворогів Давидових >
16 Так учинив Йонатан умову з домом Давида, і сказав: Нехай помститься Господь над ворогами Давидовими!
17 І заприсяг Йонатан Давидові ще раз у любові своїй до його, бо любив його як свою душу.
18 І каже Йонатан йому: Завтра новомісяць, то про тебе питати муть (бо твоє місце буде порожнє);
19 Аж до третього дня питати муть про твоє місце; то ж третього дня прийди на те місце, де ховавсь уперед, та й сядь коло каменя Азель;
20 Я ж пущу туди три стріли, наче б стріляв до мети.
21 А також посилати му хлопця кажучи йому: Йди шукай стріли; і як скажу хлопцеві: стріла лежить ось де перед тобою, неси сюди! то ти приходь ід менї, бо все гаразд, так певно, як живе Господь.
22 Коли ж кликну молодикові так: стріла лежить від тебе далїй, тодї йди собі, бо Господь відсилає тебе;
23 Що ж до розмови нашої, дак нехай Господь буде сьвідком між мною й тобою по віки.
24 І сховався Давид у полі. Як же настав новомісяць, сїв царь за столом обідати.
25 І сїв царь на свойму звичайному місцї, на покутї, і встав Йонатан, Абенир же сїв побіч Саула, а Давидове місце зісталось порожнє.
26 Та Саул не сказав того дня нїчого, бо думав, що се так лучилось, що Давид нечистий, що не очистився.
27 Прийшов і другий день у новому місяцї, а місце Давида оставало порожнє. Тодї сказав Саул свому синові Йонатанові: Чом се Ессеєнко нї вчора, нї сьогоднї не прийшов до обіду?
28 І відказав Йонатан Саулові: Давид випрохав у мене відзвіл у Бетлеєм;
29 Відпусти, каже, мене, бо в нас у містї родова жертва, і брат мій покликав мене; коли твоя ласка, так одпусти мене, братів моїх одвідати; через те ж то він і не прийшов до царського обіду.
30 І закипів Саул гнївом на Йонатана й сказав йому: Сину ти ледащичин! Я добре знаю, що ти здружився з Ессеєнком на сором собі самому й на сором матері твоїй!
31 Бо всї днї, поти син Ессеїв жити ме на землї, не встоїш нї сам ти, нї твоє царство. Оце ж пошли, нехай приведуть його перед мене: бо його призначено на смерть!
32 І відказав Йонатан Саулові, батькові свойму, та й поспитав: За що йому вмірати? що він провинив?
33 І метнув на його Саул списом, думаючи влучити в його. От і впевнивсь тодї Йонатан, що його батько постановив убити Давида.
34 І встав Йонатан ізза столу в палкому гнїву, та й не їв другого дня в новому місяцї, бо гірко йому було за Давида, та й що й його самого осоромив батько його.
35 Назавтра ж вийшов Йонатан умовленої з Давидом доби на поле з молодим хлопцем.
36 І каже свойму хлопцеві: Біжи будеш шукати стріли, що я випускаю. Як же хлопець побіг, він випустив стрілу поза його.
37 Як прийшов же хлопець до стріли, що випустив Йонатан, крикнув Йонатан за хлопцем і сказав: Стріла лежить дальше від тебе!
38 І знов крикнув Йонатан хлопцеві: Скорше біжи, не гайся! Хлопець підняв стрілу та й принїс панові свойму.
39 Хлопець же не знав нї про що, тільки Йонатан та Давид знали про сю річ.
40 І передав Йонатан свою зброю хлопцеві, що був при йому, і звелїв йому: Йди, однеси в місто.
41 Тим часом же, як ійшов хлопець додому, знявся Давид із місця, що на полуднї, і припав лицем до землї та й уклонився тричі. І поцїлувались вони й плакали один з одним; Давид же плакав більше.
42 І каже Йонатан Давидові: Йди в мирі; що ж до того, що ми заприсяглись в імя Господнє, то нехай буде Господь між мною й тобою, як і між моїм і твоїм потомством у вічні часи.
43 І встав Давид і пійшов, а Йонатан вернувся в місто.
1-а Самуїлова 21
1 І прийшов Давид у Номву до сьвященника Ахимелеха. Ахимелех же здивувався, стрічаючи Давида, та й питає; Що се прийшов єси самотою і нема при тобі нїкого?
2 І відказав Давид Ахимелехові, сьвященникові: царь дав менї наказ кажучи: нехай нїхто не знає нїчого про ту річ, що з нею посилаю тебе і що звірився тобі в їй. Тим я оставив люде на певному місцї.
3 Тепер же, коли в тебе є пять боханцїв хлїба, дай менї їх, чи й ще що небудь, коли маєш.
4 І відказав сьвященник Давидові: хлїба звичайного нема в мене під рукою, а є тільки сьвященний хлїб, коли тільки люде чисті від жінок.
5 І відказав Давид сьвященникові та й каже: Від жінок ми вчера і три днї тому, від коли вийшли, здержались, і посуди* слуг твоїх чисті, а хоч дорога нечиста, то хлїб останеться чистим в посудинах.
6 І дав сьвященник йому сьвященного хлїба, не було бо иншого хлїба, як показний хлїб, що його тодї знято зперед лиця Господнього, щоб на його місце положити сьвіжі хлїби.
7 Був же там того дня перед Господом один із слуг Саулових, на імя Доик, Ідумій, старший над пастухами Сауловими.
8 І поспитав Давид ув Ахимелеха: Чи нема в тебе якого списа або меча під рукою? Бо я не взяв із собою нї меча нї иншої зброї, бо наказ царській був спішний.
9 І каже йому сьвященник: Ось є меч Филистія Голіята, що ти вбив у Теребинтовій долинї, обгорнутий одежею, позад ефода. Коли хочеш, возьми, бо тут иншого нема. І відказав Давид: Такого другого й не знайтЀа , дай менї його.
10 І рушив Давид і втїк того ж дня від Саула до царя Анхуза в Гет.
11 Прибічники ж Анхузові мовляли до його: Чи оце не Давид, царь землї, що йому присьпівували в хороводах: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч!
12 Слова сї прийняв Давид у серце, та й збоявся вельми царя Гетського Анхуза.
13 І відмінив лице своє перед ними, й удавав бісноватого в очах їх, кидавсь під їх руками наче не при собі, грюкотїв у двері і пускав слину з роту по бородї.
14 І каже тодї Анхуз прибічникам своїм: Ви ж бачите, що се чоловік божевільний; на що ж ви привели його до мене?
15 Хиба в мене мало скажених, що привели сього, біснуватись передо мною? чи йому ж то ввійти в мої палати?
1-а Самуїлова 22
1 І вийшов Давид ізвідти та й утїк у Адолламську печеру в горах. Довідавшись про се брати його і уся родина його, поприходили до його.