Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 55 (всего у книги 117 страниц)

9 Гнїв його розриває мене й лютує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми; ворогом зиркає на мене очима своїми.

10 Роззявили на мене пащі свої; ругаючись, бють мене по щоках; всї змовились на мене.

11 Бог віддав мене беззаконникові, й в руки безбожникам кинув мене.

12 Жив я спокоєн собі, а він потряс мене; взяв мене за шию та побив мене й поставив за цїль собі.

13 Стріли його оточили кругом мене; він сїче нутро моє без пощади, й пролив на землю жовч мою;

14 Пробиває в менї пролом за проломом, пре на мене, як велетень-воїн.

15 Веретище сшив я на тїло моє, й в порох занурив голову мою.

16 Вид мій почервонїв від плачу, а на віях моїх тїнь смертна, -

17 Хоч нема кривди на руках моїх, та й молитва моя чиста.

18 Земле, не закривай крови моєї, й нехай не буде (в тобі) місця жалісному кликові мойму!

19 Та оце сьвідок мій на небесах, і на висотах заступник мій.

20 Многомовні други мої! До Бога проливає сльози око моє.

21 О, коби то міг чоловік правуватись з Богом, як син людський з ближним своїм!

22 Та вже доходить мій вік до кінця, й я відходжу в дорогу, якою не вертають.

Йов 17

1 Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною.

2 Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.

3 О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене?

4 Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти.

5 Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.

6 Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.

7 Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.

8 Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.

9 І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.

10 Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами.

11 Днї мої вже уплили, думи мої – думи дорогі серцю – вони розбиті.

12 Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.

13 Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб – домівка моя; в темряві постелю я постїль собі;

14 Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.

15 Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить?

16 У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.

Йов 18

1 Відказав Билдад Савхеаський й промовив:

2 Докіль словами ще вам перекидатися марно? Нумо лиш, братись за ум, і тодї поговоримо.

3 Чому вважатись нам за скот і бути пониженими в власних очах наших?

4 О, ти, що в досадї своїй душу свою роздираєш! Чи то ж задля тебе опустїє земля та пересунуться скелї з місць своїх?

5 Та ж у безбожного мусить потахнути сьвітло, а з огня його не остане й искри.

6 Стемнїє сьвітло в домівцї його, й сьвічка його загасне над ним.

7 Змалїють кроки могучостї його, й повалить його власний намір його;

8 Бо він попаде в сїть ногами своїми й в плетїнках буде плутатись.

9 Спіймають пута ноги його, й грабіжник уловить його.

10 Невидимо розложені по землї силця на його, й западнї по дорозї.

11 Кругом страхи лякати муть його, й зневолять його кидатись то сюди то туди.

12 Вичерпаєсь із голоду сила в йому, й погибель готова під боком його.

13 З'їсть тїло його, з'їсть всї члени його перворідна (небувала) недуга смертї.

14 Прогнана буде з домівки в його надїя його, а се доведе його до царя страхів*.

15 Осядуть в наметї його (чужі), бо стане він уже не його; домівку його посиплють сїркою.

16 Знизу усхне коріннє його, а вгорі зовяне верховіттє його.

17 Щезне про його память із землї й імени його не згадувати муть на базарі.

18 Проженуть його з сьвітла в тьму, й зітруть його з кругогляду земного.

19 Нї сина нї внука не буде в народї його, не зістанеться нїхто в домівцї його.

20 День (погибелї) його злякає потомків, а сучасників обгорне жахом.

21 Такі пробутки беззаконного, оттаке місце того, хто не знає Бога!

Йов 19

1 І відказав Йов і рече:

2 Докіль мучити мете душу мою й торгати мене словами?

3 Вже ж ви й так десять раз соромили мене; чи ж вам не стидно, так тїснити мене?

4 Коли я й справдї провинився, то провина моя на менї зостанесь.

5 А коли вам так любо, величатись надо мною й докоряти менї осоромленнєм моїм,

6 То знайте, що се Бог поверг мене 'д землї й обвів кругом мене сїть свою.

7 Ось, я кричу: кривда! й нїхто не чує; я голошу, а нема суду (справедливого).

8 Він перегородив менї путь, і я не маю переходу, й розпростер темноту на стежки мої.

9 Зволїк із мене славу мою й зняв вінець із голови моєї.

10 Навкруги опустошив мене, й я відходжу; й, неначе деревину, вирвав надїю мою.

11 Він запалав проти мене гнївом своїм, і в одно повернув мене з ворогами своїми.

12 Полки його* притягли купою й справили дорогу собі на мене, та обсїли кругом намет мій.

13 Браттє моє оддалив від мене, а знакомі мої цураються мене.

14 Рід мій покинув мене, й знакомі мої забули про мене.

15 Домівники мої й служебки мої вважають усї за чужого мене; приходнем став я в очах їх.

16 Кличу раба мого, – він не озивається; мушу моїми його благати устами.

17 Жінка гидує диханнєм моїм, і менї треба вмоляти її згадкою на дїти від тїла мого.

18 Ба й малі дїти мене за покидьку вважають: я підведусь, а вони збиткуються надо мною.

19 Всї, що до грудї моєї тулились, гордують мною, а ті, кого я любив, проти мене встали.

20 Поприсихали кістки до кожі й до тїла мого, зосталась тільки кожа около зубів моїх:

21 О, змилосердьтесь, помилуйте мене хоч ви, мої друзї, бо рука Божа побила мене!

22 За що й ви ще мене женете, так як Бог, наче б не могли насититись тїлом моїм?

23 О, коли б то слова мої написано! в книзї коли б можна їх начертати рильцем залїзним на олові, -

24 Про вічні часи на каменї видовбати!

25 Я знаю** – Відкупитель мій живе, й він у послїдний день підійме з пороху отсю розпадаючуся кожу мою,

26 І я в тїлї мойму побачу Бога.

27 Я самий вбачу його; мої очі, не очі когось другого, побачать його. Аж ниє серце в грудї моїй!

28 Вам про мене сказати б: За що нам гнати його? Як коли б корінь злого знайдено в менї!

29 О, бійтесь меча (Божого), бо меч той мстить неправду, й знайте, що є суд Божий!

Йов 20

1 Озвався ж Зофар із Нааму та й каже:

2 Роздумування мої спонукують мене, відказати, й оце я поспішаю виявити їх:

3 Докір, осоромляючий мене, я вислухав, та дух розуму мого відповість за мене.

4 Чи ти не знаєш, що од віків, – з того часу, як постав чоловік на землї, -

5 Веселощі беззаконних коротко тревають, а радість потайного грішника хвилева?

6 Хоч би під небо зросла його велич, й голова його аж до хмар сягала, -

7 То він пропаде, як гній його, на віки; хто його бачив, питати ме: де він?

8 Зникне він, неначе сон, і не знайдуть його; нїби ночная мара, він щезне.

9 Око, що вбачало його, не побачить його нїколи, й не взрить його вже більше місце його.

10 Дїти його будуть у старцїв ласки шукати, й руки його повернуть усе, в кого він що пограбив.

11 Костї його ляжуть з ним у порох із усїма гріхами молодостї його.

12 Коли зло солодким буде йому в ротї його, й він держати ме його під язиком своїм,

13 Берегти ме, й не викине, а хоронити ме його в устах своїх, -

14 То їжа та в його животї візьметься гадючою жовчю в йому.

15 Добро, що пожер, мусить він виблювати: Бог вирве все з живота його.

16 Яд він гадючий всисає, так од гадюки й згине.

17 Не бачити йому річок, рік текучих молоком та медом!

18 Верне все трудом набуте, проглинути не зможе; по мірі набутків його буде й заплата його, й він не натїшиться.

19 Він бо тїснив, одправляв убогих; видирав домівки, що їх не будував;

20 Не знало наситку черево його, й не щадив він нїчого в захланностї своїй.

21 Нїчо не спаслося від прожорства його, зате ж і не вдержиться щастє його.

22 В повнотї достатків буде тїсно йому; всї руки покривдованих піднімуться на його.

23 Коли буде в його чим наситити живіт свій, пошле Бог жар гнїву свого й спустить дощем болї в тїло його.

24 Ухилиться він од зброї залїзної, – прошиє його лук мідяний.

25 Схоче вийняти стрілу, а вона вийде з тїла – вийде, блисне крізь жовч його; страх смертний прийде на його!

26 Вся темнота скрита в нутрі в його; його пожирати ме огонь, нїким не роздуваний; нещастє постигне й все те, що зістане в наметї його.

27 Небо відкриє провину його, й земля встане проти його.

28 Щезне добуток дому його, все розпливеться в день гнїву його (Божого).

29 Се частка від Бога чоловікові беззаконному, й пай, визначений йому Вседержителем!

Йов 21

1 І відказав Йов і промовив:

2 Вислухайте ж уважно й мою річ, а се буде моя потїха від вас.

3 Потерпіть менї, а я буду говорити; а тодї вже, як виговорюсь, насьмівайтесь.

4 Чи то ж до чоловіка вимірена бесїда моя? та й як менї не впанеѴати духом?

5 Гляньте на мене й вжахнїтесь, та затулїть пальцем уста ваші.

6 Я тілько спогадаю, а вже здрогаюсь, і страх обгортає тїло моє.

7 Чим воно дїєсь, що ледачі живуть, доживають старостї, та й силами здорові?

8 Дїти їх вкупі з ними перед лицем їх, та й внуки їх перед очима в їх.

9 Доми їх безпечні від страху, і нема бича Божого над ними.

10 Бик їх заплоднює й не знемогає, корова їх починає й не скидає.

11 Стадом випускають вони малечу свою, й дїти їх скачуть.

12 Висьпівують під бубон і цитру, та веселяться, граючи в сопілку;

13 Вони проводять днї свої в щастю, й в хвилцї (без муки) сходять у глибину (земну).

14 А між тим вони говорять Богу: йди геть від нас, не хочемо знати доріг (законів) твоїх!

15 Хто такий Вседержитель, щоб нам йому служити? Що з того за користь, до його молитись?

16 Бачиш, щастє їх не з їх рук. – Та рада безбожних нехай буде далека від мене!

17 Або може часто гасне у беззаконних сьвітич, і находить на них біда; чи часто дає він (Бог) на їх пай муки в гнїву свойму?

18 Вони ж повинні б бути, наче та солімка перед вітром, наче полова, гонена вихром!

19 (Скажеш:) Бог держить дїтям його нещастє його. – (Нї,) Нехай він відплатить йому самому, щоб він те знав.

20 Нехай би його таки очі побачили горе своє, й нехай би він самий пив із гнїву Вседержителя.

21 Бо й яка ж йому жура про дом свій після нього, як місяцїв його лїк закінчився?

22 Але чи ж то нам Бога вчити мудростї, коли він судить і тих, що горі (в небі)?

23 Один умірає в повнотї сил своїх, в повному спокої та мирі;

24 Нутро його повне товщі, а костї в його, неначе напоєні шпігом.

25 Другий же вмірає в гіркостї душі, не дознавши добра.

26 А таки вони вкупі лежати муть в землї, й черви покриють їх.

27 Знаю я, які в вас думки та хитрощі, що проти мене сплїтаєте.

28 Ви скажете: Де дом князя, а де шатро, що в йому жили проступники?

29 Хиба ж ви не питали в тих, що в дорозї бували, та й не знаєте їх постерігань?

30 Що в день біди лиходїй щаджен буває, а в день гнїву одводиться набік?

31 Хто ж поставить йому перед очі путь його, й хто відплатить йому за те, що він коїв?

32 Кладовище для його – глибокі гроби; за ним ійде товпа людей, а тим, що йдуть, провожаючи його, навперід його, нема й лїку.

33 Як же се хочете ви розважити мене пустим? В вашій розвазї одна тільки лож.

Йов 22

1 І відказав Елифаз із Теману й промовив:

2 Чи вже ж може людина доставляти Богу користь? Мудрий самому собі добра запобігає.

3 Що за користь у тому про Вседержителя, як ти живеш без гріха? І буде ж він мати хосен із того, що ти держишся доріг невинностї?

4 Чи може він, боячись тебе, стане з тобою до розправи, пійде судитись із тобою?

5 Мабуть, неправди твої надто великі, й проступкам твоїм нема й кінця.

6 Видно, ти брав заклади з браття твого за дрібницю й з пів-нагих здирав послїдущу одежу.

7 Жажденому не давав ти й водицї напитись, а голодущого прогонив без куска хлїба;

8 Землю давав тілько дужим під оселю, й тільки значний який осїдавсь на нїй.

9 Вдови одправляв єси з нїчим, а сироти полишав із порожними руками.

10 За се кругом тебе силки й стревожив тебе ненадїйний страх,

11 Та темрява, в якій ти нїчого не бачиш, і глибінь вод покрила тебе.

12 Чи Бог не висше небес? Глянь у гору на зорі, як вони високо!

13 Ти ж кажеш: Що знає Бог? Як він кріз хмари розсудить?

14 Хмари – завіса його; ходить по небу, не бачить.

15 Чи ж ти йдеш стежкою давнїх людей, якими ходили люде беззаконні,

16 Що перед часом погибли, коли вода, розлившись, їх підмила?

17 Вони говорили до Бога: Оступись од нас! і думали: що вдїє їм Вседержитель?

18 Бо він сповняв доми їх добром. – Та звичай безбожників нехай буде далеким від мене! -

19 Бачили се праведні і всьміхались, а невинні сьміялись із них:

20 Злюки ті – наче б вигублені вже, а нащадки їх – так, як би вже пожер огонь!

21 Зблизись же до його – мир тобі буде; з того вийде добро тобі.

22 Прийми з уст його закон, і бери слова його до серця собі.

23 Як вернешся до Вседержителя твого, – станеш, мов відбудований; віддалиш беззаконність від пробутку твого, -

24 Будеш за порох мати блистюче срібло, а проміж каміннєм – золото Офирське.

25 І буде тодї Вседержитель твоїм золотом і блистючим сріблом у тебе;

26 Бо тодї будеш радуватись Вседержителем твоїм, і піднімеш до Бога лице твоє.

27 Помолишся до його, а він вислухає тебе, й віддаси подячні обітницї твої.

28 Що нї задумаєш, воно станеться тобі, а над дорогами твоїми буде сияти сьвітло.

29 А коли хто й принижений буде, а ти скажеш: піднесись! то Бог спасе похиленого лицем;

30 Він вибавить і небезвинного, й буде врятований задля чистоти рук твоїх*.

Йов 23

1 І озвавсь Йов і рече:

2 Ще й сим разом бесїда моя гірка; бо ж і страдання мої більші, нїж стогнання мої.

3 О, коли б я знав, де знайти його (Бога), й зміг доступити до престолу його!

4 Я виясив би перед ним справу мою, й уста мої сповнились би оправдуваннєм;

5 Я б тодї знав, якими словами він менї відповів би, й зрозумів би, що би він менї сказав.

6 Та чи ж став би то він у повній своїй силї зо мною спорити? О, нї! нехай би тільки звернув увагу на мене.

7 Тодї я, як праведник, міг би розправлятись із ним – і я на все одержав б виправданнє від суддї мого.

8 А то я йду вперед – і нема його, повертаю назад і не зустріну його.

9 Чи робить він що по лївій сторонї, я не бачу; чи скритий десь по правій, я не догляну.

10 Він же путь мій знає; нехай же ж випробує мене, – я вийду, як золото, чистиіг.

11 Бо моя нога стоїть твердо на стежцї його; путї його я пильнував і не відхилявся.

12 Од заповідї уст його не відступав я; слова уст його хранив я пильнїйш, як мої постанови.

13 Та він і непорушний; й хто зміг би відвести його? він чинить, що захоче душа його.

14 Так, він доведе до кінця, що призначив про мене, а такого в його дуже багато.

15 Тим то я й дрожу перед ним; думаю – й серце холоне.

16 Бог зломив мого духа, страхом натхнув Вседержитель.

17 О, чому ж не затратив він мене, закіль ще ся темрява налягла, й не спрятав морок перед видом моїм!

Йов 24

1 Чому перед Вседержителем не закриті часи (відплати), а хто шанує його, чом не знає про ті днї його?

2 Межі пересувають, займають отари та й гонять пасти, мовляв би, свої;

3 Граблять осла в сиротини, у вдовицї беруть в заклад корову єдину;

4 Вбогих спихають з путя, пригноблені всї мусять ховатись.

5 Се, – як осли дикі в степу, виходять вони на свою роботу, вставши рано, на здобуваннє (харчі); степ їх годує й дїтей їх;

6 Жнуть вони на полі чужому й збирають виноград у придавлених;

7 Нагі ночують люде, не маючи чим одягтися, нї вкритись на студенї;

8 Мокнуть на дощах з гори, туляться попід скелями.

9 Рвуть вони од грудей сироту, вбогих закладами граблять.

10 Вони змушують їх блукати нагими, без одежі, й голодних – годуватись (збіраним) колоссєм;

11 Між мурами бють (нещасні) олїй про них, топчуть (грозди) в точилї, та й смагу терплять.

12 У містї стогнуть люде, душа гублена квилить, а Бог сього не боронить.

13 Є між ними й вороги сьвітла, що не знають шляхів його, й не ходять стежками його.

14 Досьвіта встає убийник, вбиває бідного й нужденного, а ніччю стає злодїєм.

15 Темряви й те око жде, що до перелюбок ласе; говорить: нїхто не побачить мене, – та й вид собі закриває.

16 В пітьмі підкопуються в доми, що по днинї собі їх запримітили; сьвітла вони не хотять знати.

17 Бо густа тьма – се їх ранок, із мороком дружні вони, люба їм пітьма да страхи.

18 Такий є легкий собі – хоч би й поверх води. О, проклята доля його на землї! Нехай і не бачить дороги садів виноградних!

19 Посуха й спеки пожирають, хоч би й снїжну воду; оттак безодня – грішників.

20 Нехай відцурається такого матерня рідна утроба; нехай лакомляться на нього черви; нехай загине про його память; мов та деревина, нехай зломиться беззаконник!

21 Він гнобить бездїтну, що не роджала дитини, й вдовицї не чинить добра.

22 Він і дужих перемогає силою своєю; він устає, і нїхто не певний життя свого.

23 А Бог подає йому безпеку, – він же ж на те й вповає – та очі його (Бога) видять таких поступки.

24 Піднялись вони високо, – та ось і нема їх; падають і вмірають, як кожний на сьвітї, й неначе колоссє, стинаються.

25 А коли се не так, то хто мою льжу докаже, й в нїщо оберне мову мою?

Йов 25

1 І відказав Билдад Савхеаський та й промовив:

2 У його (Бога) й владицтво й снага; він творить мир на висотах своїх.

3 Хто б його військо злїчив? і над ким він не сияє?

4 І як же чоловікові бути праведним перед Богом, як може бути чистим, хто від жінки родився?

5 Ось, навіть місяць, і він не досить ясний, і зорі не чисті перед очима в його!

6 А тим менше чоловік – черв, і людина, – що як та міль!

Йов 26

1 І відказав Йов і рече:

2 Ой, як же ти поміг менї, безсильному, як піддержав руку слабому!

3 Що ж то за раду подав єси немудрому, й як основно вияснив річ!

4 Кому говорив ти оті слова, і чий дух промовив із тебе?

5 Рефаїми* дрожать під водами й все, що в них животїє.

6 Нага перед ним безодня, й не закритий Аваддон**.

7 Північний вітер розпускає він в порожню (воздушну), повісив землю нї на чім.

8 Він завязав води в хмарах своїх, і хмари не розсїдаються від них.

9 Він укрив престол свій кругом, розпростерши над ним облак свій.

10 Він обвів круг гряничний водами аж до гряниць між сьвітлом і тьмою.

11 Стовпи небес* тремтять і лякаються від погрози його.

12 Силою своєю розбурхує він море, й розумом своїм гнуздає буту його.

13 Дух його прикрасив небо, рука його утворила бистрого скорпіона**.

14 Се ж тілько частинки дїл його, й як то ще не багато чували ми про його! А хто ж би зміг зрозуміти всю велич могучостї його?

Йов 27

1 І повів Йов дальш мудру мову свою й говорив:

2 Вірно, як жив Бог, (хоч і не дав менї суду), і Вседержитель, (хоч і огірчив мою душу),

3 Що, покіль я ще дишу, й дух його в ніздрах моїх,

4 Не скажуть уста мої неправди, й льжи мій язик не промовить.

5 Далеко се від мене, щоб я вас непохибними вважав; нї! поки тху мого, я праведностї моєї не зречуся.

6 Твердо при правдї стояв я й не попущусь її; совість моя не докорить менї по весь вік мій.

7 Ворог мій буде менї, як безбожник, а той, що встає проти мене, як беззаконник.

8 Бо й яку може мати надїю лицемірний, коли візьме, коли вирве йому Бог душу його?

9 Чи ж вислухає Бог клик його, коли прийде на його нужда?

10 Чи Вседержитель буде відрадою йому, чи можна буде йому призивати його кожного часу?

11 Виявлю вам, що в руцї в Бога; не втаю, що у Вседержителя.

12 Бачили ви й самі; на що ж вам стілько молоти?

13 От злюцї в Бога доля, і пай, який допадаєсь од Бога гнобителям:

14 Як прибудуть йому сини, то хиба під меч, а потомки його не наситяться хлїбом.

15 Хто ж зістане по йому, того забере смерть у гріб, а й вдови по них голосити не будуть.

16 Хоч він надбає купи срібла, як піску, а одежі, наче глини, наскладає,

17 То він наскладає, а праведник буде одягатись, а сріблом невинний забагатїє.

18 Строїть він дім собі, – то як червяк, і, як садовий сторож, робить собі будку;

19 Лагає спати багатим, та таким не встане; отвирає очі, а він вже не той.

20 Страх, мов потоп, прийде на його неждано, й буря в ночі ухопить його.

21 Вітер восточний підойме й понесе його, й летом помчить він поперед його;

22 Напре бо на його й не пощадить, хоч як би він змагався втечи від його.

23 Тільки руками сплеснуть про його, й засвищуть про його над місцем його.

Йов 28

1 Так! срібло має початкову жилу, й золото своє місце, де його плавлють.

2 Залїзо добувають із землї, а мідь витоплюють із каміння.

3 (Чоловік) робить кінець тьмі й пильно шукає за (таким) каменем у мороцї й найглухійшій темнотї.

4 Пробивають закон у місцях, де не постала нога; спускаючись, висять і сумують далеко від людей.

5 Земля, де хлїб росте, у нутрі розрита, неначе огнем.

6 Камінь її – то сафир із золотими крупцями.

7 Стежки туди не знає хижа птиця, й не зазирнуло туди око яструба;

8 Не топтали її левчуки, й не ходив по нїй шакаль.

9 На граніт накладає він (чоловік) руку свою, з коренем перевертає гори.

10 В скелях прорубує канали, й все дорогоцїнне вбачає око його.

11 Зупиняє протоки бурчаків і, що заховано в тьмі, все те на сьвітло виносить.

12 А де ж мудрість знайти? і де є місце розуму?

13 Чоловік не знає цїни її, й не знаходиться вона на землї живих.

14 Безодня говорить: Не в менї вона; та й море каже: Не в мене!

15 Не продається вона за золото та й не вимінюєсь її за срібло ваговите;

16 Не в цїнї вона з золотом Офирським, нї з дорогоцїнним ониксом, нї з сафіром.

17 Не рівняєсь із нею золото й кришталь, та й не виміняєш її за посуди щирозолоті.

18 А про коралї та перли й згадувати нїщо; здобути премудрість – цїннїйш над рубини.

19 Ба й топаз Етиопський їй не рівня; щирим золотом не цїнуєсь вона.

20 Звідки ж береся премудрість? і де є місце розуму?

21 Від усього, що живе, скрита вона, ба не догледить її й птаство піднебесне.

22 Правда, безодня та смерть говорять: до ушей наших доходила чутка про неї;

23 Але тільки Бог знає тропу до неї та знає й місце її.

24 Він бо прозирає всї концї сьвіту, й що під небом, він вбачає.

25 Як він визначив вітрові вагу й водї давав міру,

26 Коли вказував дощам закон, а блискавицям дорогу, -

27 Тодї він бачив її й явив її, й приспособив її, та навчив ще й слїдити її,

28 І сказав чоловіку: Страх Господень – се справдїшня премудрість тобі; берегтись злого – се розум.

Йов 29

1 І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив:

2 О, коли б я був та"Timий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;

3 Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;

4 Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;

5 Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;

6 Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!

7 Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі,

8 Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;

9 Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.

10 Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.

11 Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;

12 Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

13 Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.

14 Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.

15 Я був очима слїпому й ногами кульгавому;

16 Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.

17 Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.

18 От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;

19 Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

20 Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.

21 Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.

22 Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.

23 Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.

24 Бувало, всьміхнусь до них – а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.

25 Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.

Йов 30

1 Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.

2 Бо й сила в руках їх – до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.

3 Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;

4 Щиплють лободу попід корчами, – ягоди ялівцю – се хлїб їх.

5 Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,

6 Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.

7 Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.

8 Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!

9 У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.

10 Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.

11 Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,

12 З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.

13 Зрили стежку мою, все з'уміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.

14 Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.

15 Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.

16 А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене.

17 Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.

18 Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене.

19 Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом.

20 Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, – стою, а ти дивишся (мовчки) на мене.

21 Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене.

22 Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене.

23 О, я знаю, що ти примчиш мене 'д смертї, до дому, де збіраються всї живучі.

24 Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав?

25 А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними?

26 А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила.

27 Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене.

28 Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу.

29 Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався.

30 Кожа вчорнїла моя, костї обгорs Neли від жару.

31 І цитра моя голосить, і сопілка ридає.

Йов 31

1 З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дївицю.

2 Бо й яка ж доля була б менї від Бога з висоти й яке наслїддє від Вседержителя з неба?

3 Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходїєві?

4 Та й чи ж не бачив він доріг моїх, – не лїчив всї ступнї мої?

5 Як я ходив у марнотї й неправдї, а нога моя квапила до омани, -

6 То нехай зважать мене на вазї правди й Бог розпізнає мою безвинність.

7 Наколи ноги мої схибили з правої путї й серце моє ходило слїдом за очима моїми, та коли що небудь нечисте прилипло до рук моїх,

8 Так нехай я сїю, а їсть хто иншій, і нехай пагонцї мої вирвані будуть із коріннєм.

9 Як до чужої жони коли небудь серце моє загорілось, і я засїдавсь зрадливо під дверима в ближнього мого,

10 Так нехай жінка моя жорнить на другого, й нехай другі збиткуються над нею.

11 Се ж бо й гріх і проступок, що під суд підпадає;

12 Се той огонь, що жере аж до загуби, й він усе майно моє викоренив би до щаду.

13 Як би я нехтував право раба чи рабинї моєї, коли б вони правувались зо мною,

14 То що б я робив, коли б Бог встав і поглянув на мене, й що б я міг відказати йому?

15 Хиба ж бо не той, що мене збудував в утробі, збудував і його, й однако дав нам образ у матернім лонї?

16 Хиба ж я відказував злиденним у їх просьбі, або томив очі вдові (дожидаючій помочи)?

17 Чи сам же я з'їдав мій шматок хлїба, а не їв з його й сиротина?

18 Та ж він ріс у мене, як у батька, і ще з малку малого мого піклувавсь я вдовою.

19 Як я побачу було кого погибаючого, або без одежі злидаря, що не мав чим прикритись, -

20 Чи ж не благословляли мене стегна його (за одежу), чи ж не обогрівала його вовна з отари моєї?

21 Як на безбатьченка зняв я руку, хоч я знав, що мати му оборону в воротях (на судї),

22 То нехай рамено моє відпаде од плеча, а рука моя відломиться від ліктя,

23 Бо страшна менї була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся.

24 Не вже ж покладав я в золотї опору мою, або промовляв до скарбу: ти надїя моя?

25 Чи ж я тїшився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато?

26 Дивлячись на сонце, як воно сяє, і як той місяць велично пливе,

27 Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою?

28 Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього.

29 Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?

30 Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.

31 Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?

32 Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.

33 Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,

34 То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.

35 О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!

36 Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;

37 Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його*, мов до князя.

38 Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;

39 Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,

40 То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю – кукіль! І скінчились слова Йовові.

Йов 32

1 Як же ті три мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного,

2 Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога;

3 А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова.

4 Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком.

5 Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом.

6 От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку.

7 Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї.

8 Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум.

9 Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду.

10 От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю.

11 Ось, я вижидав, що ви казати мете, – вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати.

12 Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його.