Текст книги "Біблія /Библия"

Автор книги: Іван Нечуй-Левицький

Соавторы: Пантелеймон Кулиш,Иван Пулюй
сообщить о нарушении

Текущая страница: 96 (всего у книги 117 страниц)

4 Пійшли ж вони, й знайшли осля привязане коло дверей знадвору, на роздоріжжю, та й одвязали його.

5 І деякі, що там стояли, казали їм: Що ви робите, одвязуючи осля?

6 Вони ж сказали їм, як звелїв Ісус; і пустили їх.

7 І привели осля до Ісуса, й накинули на него одежу свою, і посадили на него.

8 Многі ж одежу свою розстилали по дорозї, инші ж гіллє різали з дерев, і встилали дорогу.

9 Инші, що попереду йшли, і що слїдом за Ним ійшли, покликували, кажучи: Осанна! Благословен грядущий в імя Господнє;

10 благословенне грядуще в імя Господа царство отця нашого Давида. Осанна на вишинах!

11 І ввійшов Ісус в Єрусалим і в церкву, й, оглянувши все, як пізня вже була година, вийшов у Витанию з дванайцятьма.

12 І назавтра, як вийшли вони з Витаниї, зголоднїв,

13 і, загледївши смоківницю оддалеки, що мала листє, прийшов, чи не знайде чого на нїй. І, прийшовши до неї, нїчого не знайшов, тільки листє; не була бо ще пора на смокви.

14 І, озвавшись Ісус, рече до неї: Щоб нїколи з тебе по вік нїхто овощу не їв. І чули ученики Його.

15 І приходять у Єрусалим, і ввійшовши Ісус у церкву, почав виганяти продаючих і купуючих у церкві, і столи міняльників, і ослони продаючих голуби поперевертав,

16 і не давав, щоб хто носив посуд через церкву.

17 І навчав, глаголючи їм: Хиба не писано: Що дом мій дом молитви звати меть ся у всїх народів? ви ж зробили його вертепом розбійників.

18 І чули письменники та архиєреї, й шze="кали, як би Його погубити: боялись бо Його, бо ввесь народ дивував ся наукою Його.

19 І, як вечір настав, вийшов Він осторонь із города.

20 А вранцї, мимо йдучи, побачили смоківницю всохлу від коріння.

21 І споглянувши Петр, рече Йому: Учителю, дивись, смоківниця, що прокляв єси, всохла.

22 І озвавшись Ісус, рече їм: Майте віру Божу.

23 Істино глаголю вам: Що хто скаже горі сїй: Двигнись і кинь ся в море, та й не сумнити меть ся в серцї своїм, а вірувати ме, що, що каже, станеть ся, буде йому, що скаже.

24 Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам.

25 І як стоїте молячись, прощайте, коли що маєте проти кого, щоб і Отець ваш, що на небі, відпустив вам провини ваші.

26 Коли ж ви не прощаєте, то й Отець ваш, що на небі, не простить вам провин ваших.

27 І приходять знов у Єрусалим; і, як по церкві ходив Він, приступають до Него архиєреї, та письменники, та старші,

28 і кажуть Йому: Якою властю Ти се робиш? і хто Тобі власть таку дав, щоб се робити?

29 Ісус же, озвавшись, рече їм: Спитаю вас і я про одну річ; відкажіть менї, то й я скажу вам, якою властю се роблю.

30 Хрещеннє Йоанове чи з неба було, чи від людей? Відкажіть менї.

31 І міркували між собою, говорячи: Коли скажемо: З неба, то скаже: Чом же не поняли віри йому?

32 Коли ж скажемо: Від людей, то боялись людей: всї бо мали Йоана, що він справдї пророк був.

33 І, озвавшись, кажуть Ісусові: Не знаємо. Ісус, озвавшись, рече їм: То й я не кажу вам, якою властю се роблю.

Вiд Марка 12

1 І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав винотоку, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай відїхав.

2 І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього.

3 Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожнї.

4 І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого.

5 І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали.

6 Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромляться сина мого.

7 Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходїмо вбємо його, то й наше буде наслїдство.

8 І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.

9 Що ж зробить пан виноградника? Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим.

10 Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?

11 Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших.

12 І шукали Його взяти, та лякались народу; зрозуміли бо, що до них приповість сказав; і зоставивши Його, пійшли.

13 І посилають до Него деяких Фарисеїв та Іродиян, щоб Його піймати словом.

14 Вони ж, прийшовши, кажуть Йому: Учителю, знаємо, що праведний єси, й не дбаєш нї про кого, бо не дивиш ся на лице людей, а на путь Божий правдою наставляєш. Годить ся данину кесареві давати, чи нї? Давати нам, чи не давати?

15 Він же, знаючи їх лицемірство, рече їм: Що мене спокушуєте? Принесїть менї денария, щоб я бачив.

16 Вони ж принесли. І рече їм: Чиє обличчє се й надпис? Вони ж сказали Йому: Кесареве.

17 І озвавшись Ісус, рече їм: Оддайте кесареве кесареві, а Боже Богові. І дивувались Йому.

18 І приходять Садукеї до Него, що кажуть: нема воскресення, та й питали Його, говорячи:

19 Учителю, Мойсей написав нам, що, як у кого брат умре та зоставить жінку, а дїтей не зоставить, дак щоб узяв брат його жінку його, й воскресив насїннє братові своєму.

20 Сїм оце братів було; й перший узяв жінку, і вмираючи, не зоставив насїння;

21 і другий узяв її, та й він не зоставив насїння; і третїй також так.

22 І брали її семеро, та й не зоставили насїння; остання з усїх умерла й жінка.

23 Оце ж у воскресенню, як воскреснуть, которого з них буде жінка? семеро бо мали її за жінку.

24 І озвавшись Ісус, рече їм: Чи не того ви помиляєтесь, що не знаєте писання, нї сили Божої?

25 Коли бо з мертвих устануть, то нї женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели на небесах.

26 Про мертвих же, що встають, хиба не читали в книзї Мойсейовій, як коло купини промовив до него Бог, глаголючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів?

27 Не єсть Бог мертвих, а Бог живих. Ви оце вельми помиляєтесь.

28 І пруступивши один з письменників, почувши їх перепитуваннє, і вбачаючи, що добре їм відповів, спитав Його: Котора перша з усїх заповідь?

29 Ісус же відказав йому: Що перша з усїх заповідей: Слухай, Ізраїлю: Господь Бог ваш, Господь один єсть;

30 і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю. Оце перша заповідь.

31 А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого. Більшої від сих иншої заповіди нема.

32 І каже Йому письменник: Добре, учителю; правду промовив єси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він;

33 і що любити Його всїм серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти.

34 І вбачаючи Ісус, що він розумно відказав, рече йому: Не далеко єси від царства Божого. І нїхто нїколи не важив ся Його питати.

35 І озвавшись Ісус, глаголав, навчаючи в церкві: Як се кажуть письменники, що Христос син Давидів?

36 Сам бо Давид промовив Духом сьвятим: "Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу вороги твої підніжком ніг твоїх."

37 Сам оце ж Давид зве його Господем: звідкіля ж він син його? І багато народу слухало Його любо.

38 І глаголав їм у науцї своїй: Остерегайтесь письменників, що люблять в шатах ходити, та витання на торгах,

39 та перші сїдалища по школах, та перші місця на бенкетах;

40 що жеруть доми удовиць, і задля виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд.

41 І сївши Ісус навпроти скарбони, дививсь, як народ кидає гроші в скарбону. І многі заможні кидали по багато.

42 І прийшовши одна вдовиця вбога, вкинула дві лепти, чи то шеляг.

43 І прикликавши учеників своїх, рече їм: Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону.

44 Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.

Вiд Марка 13

1 І, як виходив з церкви, каже Йому один з учеників Його: Учителю, дивись, яке каміннє і яка будівля.

2 А Ісус, озвавшись, рече йому: Чи бачиш сю велику будівлю? не зоставить ся тут камінь на каменї, щоб не зруйновано.

3 А як сидїв на горі Оливній, навпроти церкви, питали Його на самотї Петр, та Яков, та Йоан, та Андрей:

4 Скажи нам, коли се буде, й яка ознака, коли має все те скінчитись?

5 Ісус же, озвавшись до них, почав глаголати: Остерегайтесь, щоб хто вас не звів.

6 Багато бо приходити муть в імя моє, говорячи, що се я, і многих зведуть.

7 Як же чути мете про войни та про слухи воєн, не трівожтесь: мусить бо стати ся; та ще не конець.

8 Устане бо нарід на нарід і царство на царство, й буде трус по місцях і буде голоднеча та буча: се почин горя.

9 Ви ж самі остерегайтесь: видавати муть бо вас у ради, й по школах будете биті, і перед воїводи та царі ставлені задля мене, на сьвідкуваннє їм.

10 І між усїма народами мусить перше проповідатись євангелия.

11 Як же вести муть вас, видаючи, не дбайте заздалегідь, що казати мете, анї надумуйтесь, а, що дасть ся вам тієї години, те й промовляйте: не ви бо промовляєте, а Дух сьвятий.

12 Видавати ме ж брат брата на смерть, і батько дитину; і вставати муть дїти на родителїв, та й убивати муть їх.

13 І ненавидїти муть вас усї задля імя мого; хто ж витерпить до останку, той спасеть ся.

14 Як же побачите гидоту спустїння, що сказав Даниїл пророк, стоячу, де не слїд (хто читає, нехай розуміє), тодї хто в Юдеї, нехай втїкає на гори;

15 хто ж на криші, нехай не злазить у хату, анї ввіходить узяти що з хати своєї;

16 і хто в полї, нехай не вертаєть ся назад узяти одежу свою.

17 Горе ж важким і годуючим під той час!

18 Молїть ся ж, щоб не довелось утїкати вам зимою.

19 Будуть бо днї тиї горе, якого не було від почину творення, як творив Бог, до сього часу, й не буде.

20 І коли б Господь не вкоротив днїв, то не спасло ся б жадне тїло; та задля вибраних, що вибрав їх, укоротить днї.

21 І, тодї коли хто вам скаже: Дивись, ось Христос, або: Дивись, он; не йміть віри.

22 Постануть бо лжехристи і лжепророки, й давати муть ознаки та дива, щоб звести, коли можна, й вибраних.

23 Ви ж гледїть: ось я наперед сказав вам усе.

24 Тільки ж у ті днї, після горя того, сонце померкне, й місяць не давати ме сьвітла свого,

25 і зорі з неба падати муть, і сили, що на небесах, захитають ся.

26 І тодї побачять Сина чоловічого, грядущого на хмарах, з силою великою і славою.

27 І тодї пішле ангели свої, і позбирає вибраних своїх од чотирох вітрів, од кінця землї до кінця неба.

28 Від смоківницї ж возьміть собі приклад: Коли все віттє її мягке стане та пустить листє, знайте, що близько лїто.

29 Так і ви: як побачите, що се стало ся, знайте, що близько, під дверима.

30 Істино глаголю вам: Що не перейде рід сей, доки все це станеть ся.

31 Небо й земля перейдуть, слова ж мої не перейдуть.

32 Про день же той і годину нїхто не знає, нї ангели, що на небі, нї Син, тільки Отець.

33 Гледїть, пильнуйте й молїть ся; не знаєте бо, коли пора.

34 Як чоловік, що відїжджає, зоставивши господу свою і давши слугам своїм власть, і кожному дїло його, а воротареві звелїв, щоб пильнував.

35 Оце ж пильнуйте: (не знаєте бо, коли пан господи прийде, увечері, чи опівночі, чи в півнї, чи вранцї;)

36 щоб, прийшовши несподївано, не знайшов вас сплячих.

37 Що ж я вам глаголю, усїм глаголю: Пильнуйте.

Вiд Марка 14

1 Була ж пасха й опрісноки по двох днях; і шукали архиєреї, та письменники, як би Його, підступом узявши, вбити.

2 Та казали: Тільки не в сьвято, щоб бучі не було в народї.

3 А як був Він у Витаниї, в господї Симона прокаженного, та сидїв за столом, прийшла жінка, маючи любастровий збаночок мира нардового, правдивого, предорогого, й розбивши посудинку, злила Йому на голову.

4 Були ж деякі, що сердились у собі, кажучи: На що ся втрата мира?

5 Можна бо було се продати більш нїж за триста денариїв, та дати вбогим. І дорікали їй.

6 Ісус же рече: Оставте її. На що завдаєте їй жалю? добре дїло вчинила на менї.

7 Всякого бо часу вбогих маєте з собою, і коли схочете, можете їм добро робити; мене ж не всякого часу маєте.

8 Що змогла ся, зробила: попередила намастити тїло моє на погребеннє.

9 Істино гЌклаголю вам: Де б нї проповідувалась євангелия ся по всьому сьвіту, казати меть ся й те, що зробила оця, на спомин її.

10 А Юда Іскариоцький, один з дванайцятьох, пійшов до архиєреїв, щоб їм зрадити Його.

11 Вони ж почувши, зрадїли, й обіцяли йому срібняків дати. І шукав, як би у добру годину Його зрадити.

12 І первого дня опрісночного, як пасхове ягня кололи, кажуть Йому ученики Його: Де хочеш, щоб пійшовши, наготовили Тобі їсти пасху?

13 І посилає двох з учеників своїх, і рече їм: Ідїть у город, і зустріне вас чоловік, несучи глек води; йдїть за ним,

14 і куди ввійде він, скажіть господареві: Що учитель каже: Де сьвітлиця, щоб пасху з учениками моїми менї їсти?

15 І він вам покаже гірницю простору, прибрану й готову; там приготовте нам.

16 І вийшли ученики Його, й прийшли в город, й знайшли, як Він сказав їм, і приготовили пасху.

17 І, як настав вечір, приходить з дванайцятьма.

18 І, як сидїли вони за столом та їли, рече Ісус: Істино глаголю вам: Що один з вас зрадить мене, котрий їсть зо мною.

19 Вони ж почали смутити ся і казати до Него один по одному: Аже ж не я? і другий: Аже ж не я?

20 Він же, озвавшись, рече їм: Один з дванайцяти, що вмочає зо мною руку в миску.

21 Син чоловічий іде, як писано про Него; горе ж чоловікові тому, що Сина чоловічого зрадить! Добре було б йому, коли б не родив ся чоловік той.

22 Як же їли вони, взявши Ісус хлїб і поблагословивши, ламав і давав їм, і рече: Прийміть їжте: се єсть тїло моє.

23 І, взявши чашу, й оддавши хвалу, подав їм, і пили з неї всї.

24 І рече їм: Се єсть кров моя нового завіту, що за многих проливаєть ся.

25 Істино глаголю вам: Що більше не пити му від плоду винограднього, аж до дня того, коли його пити му новим у царстві Божому.

26 І засьпівавши вони, вийшли на гору Оливну.

27 І рече їм Ісус: Що всї поблазнитесь мною ночи сієї, бо писано: Поражу пастиря і розсиплють ся вівцї.

28 Тільки ж по воскресенню моїм попереджу вас у Галилею.

29 Петр же рече Йому: Хоч і всї поблазнять ся, тільки не я.

30 І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Що сьогоднї, ночи сієї, перш нїж двічи півень запїє, тричі відречеш ся мене.

31 Він же ще більш говорив: Хоч би менї і вмерти з Тобою, не відречусь Тебе. Так само ж і всї казали.

32 І приходять на врочище Гетсиман; і рече ученикам своїм: Сидїть тут, поки молити мусь.

33 І бере Петра, та Якова, та Йоана з собою, і почав скорбіти та вдаватись у тугу;

34 і рече їм: Тяжко сумна душа моя аж до смерти. Підождїть тут і пильнуйте.

35 І, пройшовши трохи далїй, припав до землї, і молив ся, щоб, коли можна, мимо йшла від Него ся година.

36 І рече: Авва, Отче, все можливе Тобі: мимо неси від мене чашу сю; тільки ж не що я хочу, а що Ти.

37 І приходить і знаходить їх сплячих, і рече до Петра: Симоне, ти спиш? не міг ти однієї години попильнувати?

38 Пильнуйте та молїть ся, щоб не ввійшли у спокусу. Дух-то охочий, тїло ж немошне.

39 І знов пійшовши, молив ся, те ж саме слово промовляючи.

40 І вернувшись знайшов їх знов сплячих: були бо їх очі важкі; і не знали вони, що Йому відказати.

41 І приходить утретє, і рече їм: Спіть уже й спочивайте. Годї, пристигла година; ось виданий буде Син чоловічий у руки грішникам.

42 Вставайте, ходїмо: ось зрадник мій наближуєть ся.

43 І зараз, як ще Він промовляв, приходить Юда, один з дванайцяти, й з ним багато народу з мечами й киями, від архиєреїв, та письменників, та старших.

44 Дав же зрадник Його знак їм, говорячи: кого поцїлую, той і єсть Він; беріть Його, та й ведїть осторожно.

45 І прийшовши, зараз приступив до Него, й каже: Учителю, учителю, та й поцїлував Його.

46 Вони ж наложили на Него руки свої, і взяли Його.

47 Один же хтось із тих, що стояли, вихопивши меча, вдарив слугу архиєрейського, й відтяв йому ухо.

48 І озвавшись Ісус, рече їм: Чи се як на розбійника вийшли ви з мечами та киями брати мене?

49 Що-дня був я з вами в церкві навчаючи, й не брали ви мене; та щоб справдились писання.

50 І, покинувши Його, всї повтїкали.

51 А один якийся молодець ійшов за ним, одягнений полотном по нагому, й хапають його молодцї (воїни);

52 він же, зоставивши полотно, нагий утїк од них.

53 І повели Ісуса до архиєрея; і сходять ся до него всї архиєреї, і старші й письменники.

54 А Петр оддалеки йшов за ними, аж у середину в двір архиєрейський; і сидїв із слугами, та й грівсь коло багаття.

55 Архиєреї ж і вся рада шукали на Ісуса сьвідчення, щоб убити Його, та й не знайшли.

56 Многі бо криво сьвідкували проти Него, й не сходились сьвідчення їх.

57 І деякі, вставши, криво сьвідкували на Него, кажучи:

58 Що ми чули, як він казав: Що я зруйную церкву сю рукотворну, й за три днї иншу нерукотворну збудую.

59 Та й так не сходились сьвідчення їх.

60 І ставши архиєрей посерединї, спитав Ісуса, кажучи: Нїчого не відказуєш? Що сї на Тебе сьвідкують?

61 Він же мовчав, і нїчого не відказав. Знов спитав Його архиєрей, і каже Йому: Чи Ти єси Христос, Син Благословенного?

62 Ісус же рече: Се я; і бачити мете Сина чоловічого, сидячого по правицї сили і йдучого на хмарах небесних.

63 Архиєрей же, роздерши одежу свою, каже: На що нам іще сьвідків?

64 Ви чули хулу: як вам здаєть ся? Вони ж усї осудили Його, що винен смерти.

65 І почали деякі плювати на Него, й закривати лице Йому, й бити по щоках Його, й казали Йому: Проречи; і слуги знущались над Ним.

66 І як був Петр у дворі внизу, приходить одна з дївчат архиєрейських,

67 і, бачивши Петра, що грієть ся, і позирнувши на него, каже: І ти був з Ісусом Назарянином?

68 Він же одрік ся, кажучи: Не знаю, анї розумію, що ти кажеш. І вийшов геть до придвору; а півень запіяв.

69 І дївчина, побачивши його знов, почала казати тим, що стояли: Що сей з них.

70 Він же знов одрік ся. І трохи згодом ті, що стояли, сказали знов Петрові: Справдї з них єси, бо ти й Галилеєць, і говірка твоя подобна.

71 Він же почав проклинатись та клястись: Що не знаю чоловіка сього, про котрого кажете.

72 І вдруге півень запіяв. І згадав Петр слово, що промовив йому Ісус: Що перш нїж півень запіє двічи, одречеш ся мене тричі. І став плакати.

Вiд Марка 15

1 І зараз уранцї, порадившись архи– єреї з старшими та письменниками, і вся рада, звязавши Ісуса, повели та й видали Пилатові.

2 І спитав Його Пилат: Чи ти єси цар Жидівський? Він же озвавшись, рече йому: Ти кажеш.

3 І винуватили Його архиєреї багато.

4 Пилат же знов спитав Його, кажучи: Не відказуєш нїчого? Он, скільки на Тебе сьвідкують;

5 Ісус же більш нїчого не відказав, так що дивував ся Пилат.

6 На сьвято ж відпускав він їм одного вязника, про которого просили.

7 Був же названий Варава з своїми затязцями увязнений, котрі під бунт убийство зробили.

8 І гукаючи народ, почав просити, щоб, як що-разу, зробив їм.

9 Пилат же відказав їм, говорячи: Чи хочете, щоб випустив вам царя Жидівського?

10 Знав бо, що через зависть видали Його архиєреї.

11 Архиєреї ж наустили народ, щоб лучче Вараву відпустив їм.

12 Пилат же, озвавшись ізнов, сказав їм: Що ж оце хочете, щоб зробив із тим, кого звете царем Жидівським?

13 Вони ж знов закричали: Розпни Його.

14 Пилат же каже їм: Яке ж бо зло зробив? Вони ж ще гірш кричали: Розпни Його.

15 Пилат же, хотївши народові догодити, відпустив їм Вараву, й передав Ісуса, побивши, щоб розпято Його.

16 Воїни ж повели Його в середину двору, чи то в Претht="р, і скликали всю роту.

17 І одягли Його в багряницю, і положили на Него, сплївши з тернини, вінець,

18 та й почали витати Його: Радуй ся, царю Жидівський!

19 І били Його по голові тростиною, і плювали на Него, й, кидаючись на колїна, кланялись Йому.

20 І, як насьміялись із Него, роздягнули Його з багряницї, і одягнули Його в одежу Його, та й виводять Його, щоб розпяти Його.

21 І заставили мимойдучого якогось Симона Киринея, ідучого з поля, батька Александра та Руфа, щоб нїс хрест Його.

22 І приводять Його на Голготу місце, що прозване Черепове місце.

23 І дали Йому пити вина з смирною; Він же не прийняв.

24 І розпинателї Його подїлили одежу Його, кинувши жереб на неї, що кому впаде.

25 Була ж година третя, і розпяли Його.

26 І була надпись вини Його надписана: Цар Жидівський.

27 І розпяли з Ним двох розбійників, одного по правицї, а одного по лївицї в Него.

28 І справдилось писаннє, що глаголе: І з беззаконними полїчено Його.

29 І мимоходячі хулили Його, киваючи головами своїми та говорячи: Овва! Ти, що руйнуєш церкву і в три днї будуєш,

30 спаси себе й зійди з хреста.

31 Так само й архиєреї, насьміхаючись один до одного з письменниками, казали: Инших спасав, себе не може спасти.

32 Христос, цар Жидівський, нехай зійде тепер з хреста, щоб побачили ми, й увіруємо. І розпяті з Ним зневажали Його.

33 Як же настала година шеста, темрява стала по всїй землї аж до години девятої.

34 А години девятої покликнув Ісус голосом великим: Елоі, Елоі, лама саватани? що єсть перекладом: Боже мій, Боже мій, на що мене покинув єси?

35 І деякі з тих, що тут стояли, почувши казали: Ось Ілию кличе.

36 Побігши ж один і сповнивши губку оцтом, і настромивши на тростину, поїв Його, кажучи: Стривайте, побачимо, чи прийде Ілия зняти Його.

37 Ісус же, пустивши голос великий, зітхнув.

38 І завіса церковня роздерлась надвоє з верху аж до низу.

39 Бачивши ж сотник, що там стояв проти Него, що, так закричавши, зітхнув, каже: Справдї чоловік сей Син був Божий.

40 Були ж і жінки, оддалеки дивлячись, між котрими була й Мария Магдалина, й Мария, Якова меншого та Йосиї мати, й Саломия,

41 що, й як був у Галилеї, ходили слїдом за Ним, і послугували Йому, і инших багато, що поприходили з Ним у Єрусалим.

42 А як уже настав вечір, бо була пятниця, чи то перед суботою,

43 прийшов Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що також сподївавсь царства Божого, й зосьмілившись, увійшов до Пилата й просив тїла Ісусового.

44 Пилат же дивувавсь, що вже вмер би; й покликавши сотника, спитав його, чи давно вмер.

45 А довідавшись од сотника, дав тїло Йосифові.

46 І, купивши плащеницю і знявши Його, обгорнув Його плащеницею, та й положив Його у гробі, що був висїчений із скелї, та й прикотив каменя до дверей гробу.

47 Мария ж Магдалина й Мария Йосиїна дивились, де Його положено.

Вiд Марка 16

1 І, як минула субота, Мария Магдалина, та Мария Яковова, та Саломия купили пахощів, щоб, прийшовши, намастити Його.

2 І вельми рано первого дня тижня приходять до гробу, як сходило сонце.

3 І казали між собою: Хто відкотить нам каменя від дверей гробу?

4 І поглянувши, побачили, що відкочено каменя; був бо великий дуже.

5 І, ввійшовши в гріб, побачили молодця, сидячого з правого боку, одягненого в шату білу, та й вжахнулись.

6 Він же рече їм: Не жахайтесь. Ісуса шукаєте Назарянина, розпятого. Устав; нема Його тут. Ось місце, де положено Його.

7 Тільки ж ійдїть скажіть ученикам Його та Петрові, що попередить вас у Галилею. Там Його побачите, як сказав вам.

8 І вийшовши вони хутко, побігли від гробу; бо обняв їх трепет і страх, та й нїкому нїчого не сказали: боялись бо.

9 Воскреснувши ж уранцї первого дня тижня, явивсь найперше Мариї Магдалинї, що з неї вигняв сїм бісів.

10 Вона пійшовши, сповістила тих, що були з Ним, як сумували та плакали.

11 А ті, почувши, що живий, і вона Його бачила, не поняли віри.

12 Після ж того двоїм із них в дорозї явив ся в иншому видї, як ійшли на село.

13 І вони, пійшовши, сповістили других, та й тим не поняли віри.

14 Опісля явивсь одинайцятьом їм сидячим за столом, і дорікав їм недовірством їх і жорстокостю серця, що тим, котрі бачили Його воскресшого, не поняли віри.

15 І рече їм: Ійдїть по всьому сьвіту й проповідуйте євангелию усякому твориву.

16 Хто вірувати ме та охрестить ся, спасеть ся; а хто не вірувати ме, осудить ся.

17 Ознаки ж віруючим такі будуть: імям моїм бісів виганяти муть; мовами заговорять новими;

18 гадюк брати муть, і, коли смертнього чого випють, не шкодити ме їм; на недужих руки класти муть, і одужувати муть.

19 Господь же, після того, як промовив до них, вознїс ся на небо, й сїв по правицї в Бога.

20 Вони ж вийшовши, проповідували всюди, а Господь допомагав, і слово стверджував услїд ознаками. Амінь.

Вiд Луки 1

1 Яко ж бо многі заходились споряджувати повість про добре знані нам речі,

2 як передали нам ті, що з почину були самовидцями й слугами слова;

3 то здалось і менї гаразд, довідавшись од почину про все пильно, поряду тобі написати, високоповажний Теофиле,

4 щоб знав певноту того, чого тебе навчено.

5 Був за Ірода, царя Юдейського, один сьвященик, на ймя Захарія, з черги Авиїної, а жінка його з дочок Ааронових, а ймя її Єлисавета.

6 Були ж праведні обоє перед Богом, ходячи у всїх заповідях та наказах Господнїх безпорочні.

7 І не було в них дитини: бо Єлисавета була неплідна, й обоє постарілись у днях своїх.

8 Стало ся ж, як служив він порядком черги своєї перед Богом,

9 то, звичаєм сьвященства, довелось йому кадити, увійшовши в церкву Господню.

10 А все множество народу молилось ізнадвору під час кадження.

11 Явив ся ж йому ангел Господень, стоячи правобіч жертівнї кадильної.

12 І вжахнув ся Захарія побачивши, і страх обняв його.

13 Рече ж до него ангел: Не лякай ся, Захаріє: бо вислухана молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета вродить сина тобі, й даси ймя йому Йоан.

14 І буде радість тобі й веселість; і многі різдвом його радувати муть ся.

15 Буде бо великий перед Господем, і вина нї міцного напитку не пити ме; й Духом сьвятим сповнить ся ще з утроби матери своєї.

16 І многих синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їх.

17 І йти ме він перед Ним духом і силою Ілиї, щоб навернути серця батьків до дїтей, і неслухняних до мудрости праведних, приготовити Господеві людей готових.

18 І рече Захарія до ангела: По чім же знати му се? я бо старий, і жінка моя ізстарілась у днях своїх.

19 І озвавшись ангел, рече йому: Я Гавриїл, що стою перед Господем; і послано мене промовити до тебе та сповістити тебе про се.

20 І ось замовкнеш і не зможеш говорити, аж по день, коли станеть ся се, за те що не поняв віри словам моїм, котрі справдять ся пори своєї.

21 І ждав народ Захарії, і дивував ся, що барить ся він у церкві.

22 Вийшовши ж він, не зміг промовити до них; і постерегли вони, що видїннє бачив у церкві; бо він кивав до них, і зоставсь нїмий.

23 І сталось, як сповнились днї служення його, пійшов до господи своєї.

24 Після ж тих днїв зачала Єлисавета, жінка його, й таїлась пять місяцїв, говорячи:

25 Що так менї дав Господь у ті днї, як зглянув ся, зняти з мене докір між людьми.

26 Місяця ж шестого післав Бог ангела Гавриїла в город Галилейський, званий Назарет,

27 до дїви, зарученої чоловікові, на ймя Йосифові, з дому Давидового; а ймя дїви Мария.

28 І прийшовши ангел до неї, рече: Радуй ся, благодатная, Господь з тобою; благословенна єси між женами.

29 Вона ж, побачивши його, вжахнулась словами його, та й подумала, що б се було за витаннє таке.

30 І рече ангел їй: Не лякай ся, Мариє: знайшла бо єси ласку в Бога.

31 І ось зачнеш ти в утробі твоїй, і вродиш Сина, й наречеш імя Йому Ісус.

32 Сей буде великий, і Сином Вишнього звати меть ся, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його:

33 і царювати ме Він над домом Якововим по віки, й царству Його не буде кінця.

34 Рече ж Мария до ангела: Як буде се, коли чоловіка не знаю?

35 І озвавшись ангел, рече їй: Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим.

36 І ось Єлисавета, родичка твоя, вона також зачала сина в старостї своїй, і се шестий місяць їй, званій неплідною.

37 Бо не буде неможливе у Бога всяке слово.

38 Рече ж Мария: Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму. І пійшов від неї ангел.

39 Уставши ж Мария тими днями, пійшла швидко в підгіррє, у город Юдин;

40 і ввійшла в господу Захаріїну, і виталась із Єлисаветою.

41 І сталось, як почула Єлисавета витаннє Мариїне, кинулась дитина в утробі її; і сповнилась Єлисавета Духом сьвятим,

42 і промовила голосом великим, і рече: Благословенна єси між женами, й благословенний плід утроби твоєї.

43 І звідкіля менї се, що прийшла мати Господа мого до мене?

44 Ось бо, як дійшов голос витання твого до ушей моїх, кинулась з радости дитина в утробі моїй.

45 І благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа.

46 І рече Мария: Величає душа моя Господа,

47 і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,

48 що споглянув на смиреннє слуги своєї: ось бо від нинї блаженною звати муть мене всї роди:

49 бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його.

50 І милость Його від роду до роду на боячих ся Його.

51 Зробив силу рукою своєю; розсипав гордих у думках сердець їх;

52 поскидав потужних з престолів, і підняв угору смиренних;

53 голодних сповнив добром, а багатих одіслав упорожнї;

54 прийняв Ізраїля, слугу свого, на спомин милости,

55 (як промовив до батьків наших) Авраамові й насїнню його по віки.

56 Пробувала ж Мария з нею місяцїв зо три, та й вернулась до домівки своєї.

57 Єлисаветї ж сповнив ся час родити, й вродила вона сина.

58 І чули сусїде її і родина її, що Господь показав велику милость свою до неї, і радувались із нею.

59 І сталось, восьмого дня прийшли обрізати хлопятко, і хотїли назвати його ймям батька його, Захарією.

60 І озвавшись мати його, каже: Нї, а нехай назветь ся Йоаном.

61 І казали до неї: Що нїкого нема в родинї твоїй, щоб звав ся імям сим.

62 Кивали ж батькові його, як схотїв би назвати його.

63 І, попросивши таблицї, написав слова: Йоан буде ймя йому. І дивувались усї.

64 Відкрили ся ж уста його зараз, і язик його, й заговорив, прославляючи Бога.

65 І був на всїх страх, що жили кругом них; і по всьому підгіррю Юдейському пронеслись усї слова ті.

66 І положили всї, хто чув, у серцї своїм, кажучи: Що ж то за дитина се буде! І рука Господня була з ним.

67 І Захарія, батько його, сповнив ся Духом сьвятим, і прорік, глаголючи:

68 Благословен Господь Бог Ізраїлїв, що одвідав і зробив ізбавленнє народові своєму,

69 і підняв ріг спасення нам у дому Давида, слуги свого,

70 (як промовляв устами сьвятих од віку пророків своїх,)

71 спасеннє од ворогів наших і з руки всїх ненавидників наших,

72 щоб зробити милость отцям нашим, і спогадати завіт свій сьвятий,

73 клятьбу, що кляв ся перед Авраамом, отцем нашим,

74 та що дасть нам без страху, з рук ворогів наших визволившись,

75 служити Йому в сьвятостї та праведностї перед Ним, по всї днї життя нашого.

76 А ти, дитино, пророком Вишнього звати меш ся: ходити меш бо перед лицем Господнїм, готовити дороги Його;

77 щоб давати знаннє спасення народові Його в оставленню гріхів їх,

78 по благій милостї Бога нашого, в котрій одвідав нас Схід з висоти,

79 щоб засияв сидячим у темряві і тїнї смертнїй, щоб направити ноги наші на дорогу впокою.

80 Хлопятко ж росло та міцнїло духом, і пробувало в пустинї аж до дня явлення свого перед Ізраїлем.