сообщить о нарушении
Текущая страница: 96 (всего у книги 97 страниц)
— Моя королево, якого хісна матиме Дрого з драконячих яєць у нічних землях? Ліпше продати їх в Асшаї. Продайте одне — матимете корабля, аби повернутися до Вільних Міст. Продайте всі три — матимете статок до кінця днів своїх.
— Їх не на те дарували, аби я ними торгувала, — відповіла Дані.
Вона сама видерлася на багаття, щоб покласти яйця поряд зі своїм сонцем-і-зорями. Чорне — коло його серця, під пахвою. Зелене — коло голови, обплутане його косою. Вершково-золоте — унизу, між ніг. Поцілувавши чоловіка останній раз, Дані відчула солодку олію на своїх вустах.
Злізаючи з багаття, вона помітила, як на неї дивиться Міррі Маз Дуур.
— Ти божевільна, — хрипко проказала жриця.
— Чи така вже далека дорога від мудрості до божевілля? — спитала її Дані. — Пане Джорагу, візьміть маегі та припніть до багаття.
— До… королево, ні, послухайте…
— Робіть, що я кажу. — Все ж вона завагалася на мить, але потім у ній спалахнув гнів. — Ви присягалися коритися, що б не сталося! Рахаро, допоможи.
Жриця не видала ані звуку, поки її тягнули до поховального вогнища хала Дрого та розпинали на кілках поміж його скарбів. Дані сама налила олії на голову жінки.
— Дякую тобі, Міррі Маз Дуур, — проказала вона, — за ту науку, що я від тебе навчилася.
— Ти не почуєш мого вереску, — відповіла Міррі, а олія стікала їй з волосся та всотувалася у одяг.
— Почую, — заперечила Дані, — та мені байдуже до твого вереску, я хочу забрати твоє життя, бо пам’ятаю твої власні слова: тільки смертю можна заплатити за життя.
Міррі Маз Дуур відкрила рота, але нічого не відповіла. Відходячи геть, Дані помітила, що з чорних очей маегі зникло презирство, а натомість з’явилося щось схоже на острах. А тоді їй не лишилося робити нічого, крім як спостерігати за сонцем і чекати першої зірки.
Коли володар вершників помирає, його коней вбивають, аби він міг гідно в’їхати у нічні землі. Тіла спалюють під відкритим небом, і тоді хал верхи на вогняному коні займає своє місце серед зірок. Що лютішим вогнем чоловік палав за життя, то яскравіше засяє його зірка у вічній пітьмі.
Джохого побачив першим.
— Онде, — проказав він стишеним голосом.
Дані подивилася і побачила те, що шукала, низько на сході. Перша зірка була кометою і палала червоним. Криваво-червоним. Вогняно-червоним. І мала драконячого хвоста. Сильнішого знамення годі було й прохати.
Дані взяла з рук Агго смолоскипа і тицьнула ним між колод. Олія спалахнула тієї ж миті, а суха трава та чагарник — по одному ударові серця. Маленькі вогники ринули деревиною, наче прудкі червоні миші, ковзали олією, перестрибували з кори на гілки, а тоді на листя. Хвиля жару зненацька пухнула в обличчя: спершу м’яким подихом ніжного коханця, та вже через мить — нестримно і нестерпно. Дані відступила на крок. Дерево затріщало у вогні, дедалі гучніше. Міррі Маз Дуур почала співати пронизливим переливчастим голосом. Полум’я билося у корчах та вихорах, язики доганяли один одного помостом. Сутінки тремтіли; здавалося, саме повітря згустилося від жару в рідину. Дані чула, як плюються та тріщать колоди. Вогонь охопив Міррі Маз Дуур, пісня її стала гучнішою, ще пронизливішою… а тоді вона захлинулася, безпорадно хапаючи повітря, і далі вже тільки скиглила тоненько, болюче, відчайдушно.
І ось вогонь дістався до її Дрого, оточив з усіх боків, схопив у гарячі обійми. Запалав одяг, і на мить хал видався вдягненим у пасма летючого жовтогарячого шовку, помережані крученими товстими нитками сірого диму. Дані розкрила вуста і затримала подих. Якась частина її прагнула зробити те, чого боявся пан Джораг — ринути до чоловіка просто крізь полум’я, благати його про прощення, пустити у себе останній раз, і хай полум’я топить плоть в них на кістках, поки вони двоє не стануть навіки одним цілим.
Горіла людська плоть тхнула так само, як кінське м’ясо, коли його смажать у вогняній ямі. Багаття ревіло та шаленіло у дедалі густіших сутінках, наче якийсь величезний звір, і лизькало черево ночі довгими язиками полум’я. Вереск Міррі Маз Дуур тонув у ревищі звіра без жодного сліду. Дим потроху загустився, дотракійці сахнулися й закашлялися. Жовтогарячі вогняні гемони розгорнули прапори під пекельним вітром, а колоди все шипіли та тріщали, а розжарене вугілля злітало у пасмах диму вгору, в темряву, наче новонароджені метелики. Жар плескав у повітрі великими червоними крилами, відганяючи геть і дотракійців, і навіть Мормонта. Сама лише Дані встояла на місці.
Підступивши до вируючого багаття ще на крок, Дані згадала, як до неї свого часу прийшло усвідомлення істини. Але жарівниця тоді була не досить гаряча. Язики вогню вихилялися перед нею, наче жінки, що танцювали на її весіллі. Вони крутилися, співали, здіймали в повітря жовтогарячі та кармазинові хустки… страшні на вид, але такі прекрасні, такі полум’яно-живі. Дані відкрила їм обійми, зачервонілася, заблищала шкірою. «Іще одне весілля», майнула в неї думка. Міррі Маз Дуур тим часом замовкла. Жриця гадала, що вона лише дитя, але всім дітям колись приходить пора виростати і навчатися.
Ще один крок, і Дані відчула п’ятами розжарений пісок навіть крізь сандалі. Піт потік стегнами, грудьми, а вилицями — там, де колись текли сльози — ринули цілі струмки. Пан Джораг щось волав позаду, але вона не зважала. В цілому світі лишився один тільки вогонь. Полум’я буяло так прегарно, як ніщо інше, нею бачене — мовби попереду танцювали чаклуни у жовтогарячих, золотих та червоних шатах, у довгих завихорених димних корзнах. Вона бачила кармазинових вогнелевів, велетенських жовтих зміїв та однорогів з блідого блакитного вогню; вона бачила риб, лисів, усяких чудовиськ, вовків, яскраво забарвлених птахів, квітучі дерева, і кожне видіння здавалося прекраснішим за попереднє. А ще вона побачила коня — великого сірого огиря, помережаного димними візерунками, оточеного сяйвом гриви, що буяла синім полум’ям. «Так, коханий мій, моє сонце-й-зорі, так, сідай верхи і вирушай в дорогу.»
Жилетка почала диміти; Дані здвигнула плечима, скидаючи її на землю. Мальована шкіра вибухнула вогнем, щойно вона зробила ще крок до багаття. Її груди відкрилися полум’яному сяйвові; з червоних напухлих сосків стікали молочні струмочки. «Час», подумала вона, «час настав», і на якусь мить побачила перед собою хала Дрого на димному коневі з палаючим батогом в руці. Він посміхнувся, і батіг з шипінням поповз вогнищем, наче змія.
Вона почула, як хряснув і розколовся камінь. Поміст, зроблений із дерева та чагарнику, почав хитатися і хилитися досередини. Просто на неї падали шматки палаючої деревини, дощем сипалося вугілля та попіл. А тоді додолу покотилося, застрибало і впало, спливаючи димом, іще щось: викривлений та поламаний шматок каменю, блідий із золотими жилками. Світ наповнився ревінням; крізь вогнепад Дані чула, як верещать від подиву жінки та діти.
«Тільки смертю можна заплатити за життя.»
А далі хряснуло так голосно й різко, наче гром вдарив, і навколо неї завихорився дим, і багаття зрушило з місця, і колоди почали вибухати, коли вогонь торкався їхніх потаємних сердець. Вона чула вереск переляканих коней, голоси дотракійців, повні жаху й переляку, голос пана Джорага, що кликав її та сипав прокльонами. «Ні», прагнула вона закричати до нього, «ні, мій добрий лицарю, не бійтеся за мене! Вогонь-бо належить мені. Я Даянерис Буреродна, дочка драконів, наречена драконів, матір драконів, хіба ви не бачите? Як ви можете НЕ БАЧИТИ?!»
Багаття відригнуло у небо язик полум’я і диму сажнів зо п'ять заввишки, а тоді завалилося навколо неї. Дані без жодної тіні страху ступила у вогняну бурю, закликаючи до себе своїх дітей.
Втретє хряснуло так гучно і страшно, мовби цілий світ тріснув навпіл.
Коли вогонь нарешті згас і земля вистигла до того, щоб по ній стало можна ходити, пан Джораг Мормонт знайшов дівчину посеред вугілля, оточену зчорнілими колодами, червоним жаром, спаленими кістками чоловіка, жінки та коня. Вона була вся гола, вкрита попелом; одяг перетворився на порох, дивовижне волосся вигоріло дощенту… але сама вона лишилася неушкоджена.
Вершково-золотий дракончик смоктав її ліву грудь, спижево-зелений — праву. Руками вона колихала їх коло себе. Чорно-полум’яне звірятко розташувалося на плечах, закрутивши довгу жилаву шию кільцями під Даніним підборіддям. Коли воно побачило пана Джорага, то підняло голову і зиркнуло очами, схожими на червоні жарини.
Втративши мову, лицар впав навколішки. Воїни її хасу стали позаду нього. Джохого першим поклав араха до її ніг.
— Кров моєї крові, — пробурмотів він, притискаючись лицем до спливаючої димом землі.
— Кров моєї крові, — почула вона, як луною відізвався Агго.
— Кров моєї крові! — заволав Рахаро.
А після того підійшли її служниці, а тоді й інші — усі дотракійці, чоловіки, жінки й діти — і Дані досить було глянути їм у вічі, аби зрозуміти, що вони належать їй душею від сьогодні й довіку. Належать так, як ніколи не належали Дрого.
Коли Даянерис Таргарієн звелася на ноги, чорний дракон засичав, і з його ніздрів та рота пухнув білий дим. Інші двоє відірвалися від її грудей і теж додали свої голоси до кличу, збурюючи повітря напівпрозорими крильцями. І уперше за кількасот років ніч озвалася музикою драконів.
Додатки - великі доми Вестеросу
Дім Баратеон
Наймолодший з Великих Домів, заснований під час Завоювання. Пращур дому, Орис Баратеон, згідно пліток був братом-байстрюком Аегона Дракона. На війні Орис здобув славу і зробився одним з найзавзятіших полководців Аегона. Орис переміг та знищив останнього штормового короля Аргілака Пихатого, і за те отримав від Аегона щедру дяку: замок, землі та дочку Аргілака. Орис одружився з дівчиною і перебрав собі прапор, відзнаки та гасло її роду. Знаком Баратеонів є чорний олень на золотому тлі, увінчаний короною. Гасло дому: «Лютуймо!».
Король РОБЕРТ БАРАТЕОН, Перший тако наречений;
+ його дружина, королева СЕРСЕЯ, з дому Ланістер;
+ їхні діти:
— принц ДЖОФРІ, спадкоємець Залізного Трону, дванадцяти років;
— принцеса МИРЦЕЛА, дівчинка восьми років;
— принц ТОМЕН, хлопчик семи років;
+ його брати:
— СТАНІС БАРАТЕОН, князь Дракон-Каменя;
— його дружина, пані СЕЛИСА, з дому Флорент;
—— їхня дочка, ШИРЕНА, дівчинка дев’яти років;
— РЕНЛІ БАРАТЕОН, князь Штормоламу;
+ його мала рада:
— великий маестер ПИЦЕЛЬ;
— князь ПЕТИР БАЕЛІШ, на прізвисько МІЗИНЕЦЬ, коронний підскарбій;
— князь СТАНІС БАРАТЕОН, коронний корабельник;
— князь РЕНЛІ БАРАТЕОН, коронний правник;
— пан БАРІСТАН СЕЛМІ, Регіментар Королегвардії;
— ВАРИС, євнух, на прізвисько Павук, коронний шепотинник;
+ його двір, службовці та челядь:
— пан ІЛИН ПЕЙН, Королівський Правосуд, кат;
— САНДОР КЛЕГАН, на прізвисько Хорт, латник у службі принца Джофрі;
— ЯНОС СЛИНТ, уроджений міщанин, тисяцький міської варти Король-Берега;
— ДЖАЛАБАР КСОГО, князьок-вигнанець з Літніх островів;
— МІСЯЧОК, дурник-блазень;
— ЛАНСЕЛЬ та ТИРЕК ЛАНІСТЕРИ, зброєносці короля, брати королеви у перших;
— пан АРОН САНТАГАР, майстер-мечник;
+ його Королегвардія:
— пан БАРІСТАН СЕЛМІ, Регіментар;
— пан ХАЙМЕ ЛАНІСТЕР, на прізвисько Крулеріз;
— пан БОРОС БЛАУНТ;
— пан МЕРИН ТРАНТ;
— пан АРИС ДУБОСЕРД;
— пан ПРЕСТОН ЗЕЛЕНОПІЛЬ;
— пан МАНДОН МУР.
Найвідоміші значкові доми, що присягають Штормоламові: Селмі, Вильд, Трант, Пенроз, Ерол, Естермонт, Тарф, Лебедин, Дондаріон, Карон.
Найвідоміші значкові доми, що присягають Дракон-Каменеві: Кельтигар, Веларіон, Лукомор, Бар-Емон та Сонцезір.
Дім Старк
Старки виводять свій рід від Брандона Будівника і стародавніх Королів Зими. Тисячі років вони правили із замку Зимосіч як Королі на Півночі, доки Торген Старк, Король-на-Колінах, не вирішив присягнути на вірність Аегонові Дракону замість битися проти нього. Гербовим знаком дому є сірий лютововк на льодяно-білому полі. Гасло Старків: «Зима насувається».
Князь ЕДАРД СТАРК, господар на Зимосічі, Оборонець Півночі;
+ його дружина, пані КЕТЛІН, з дому Таллі;
+ їхні діти:
— РОББ, спадкоємець Зимосічі, юнак чотирнадцяти років;
— САНСА, старша дочка, одинадцяти років;
— АР’Я, молодша дочка, дівчинка дев’яти років;
— БРАНДОН, частіше званий БРАНОМ, хлопчик семи років;
— РІКОН, хлопчик трьох років;
— син-байстрюк, ДЖОН СНІГОВІЙ, юнак чотирнадцяти років;
+ його вихованець, ТЕОН ГРЕЙДЖОЙ, спадкоємець Залізних островів;
+ його однокрівні брати й сестри:
— {БРАНДОН}, старший брат, убитий за наказом Аериса II Таргарієна;
— {ЛІАННА}, молодша сестра, померла у горах Дорну;
— БЕНДЖЕН, молодший брат, на службі у Нічній Варті;
+ його чадь:
— маестер ЛЮВИН, радник, цілитель і учитель;
— ВАЙОН ПУЛ, управитель Зимосічі;
—— ДЖЕЙНА, його дочка, найближча подруга Санси;
— ДЖОРІ КАСЕЛЬ, сотник замкової сторожі;
— ГАЛІС МОЛЕН, ДЕСМОНД, ДЖАКС, ПОРТЕР, КВЕНТ, АЛИН, ТОМАРД, ВАРЛІ, ГЕВАРД, КАЙН, ВИЛ, стражники;
— пан РОДРІК КАСЕЛЬ, майстер-мечник, дядько Джорі;
—— БЕТА, його мала донька;
— септа МОРДАНА, вчителька і вихователька доньок князя Едарда;
— септон ЧАЙЛ, служитель при замковому септі та доглядач бібліотеки;
— ГУЛЕН, конюший;
—— його син, ГАРВІН, стражник;
— ЙОЗЕТ, стайняр та об’їзний;
— ФАРЛЕН, псяр;
— СТАРА МАМКА, оповідачка казок, за давніх часів мамка-годувальниця;
—— ХОДОР, її праонук, простакуватий на розум стайняр;
— ГЕЙДЖ, кухар;
— МІКЕН, коваль та зброяр;
+ його значкові пани та князі:
— пан ГЕЛМАН ТОЛГАРТ;
— князь РІКАРД КАРСТАРК, господар на Карголді;
— князь РУЗ БОЛТОН, господар на Жахокромі;
— князь ДЖОН УМБЕР, на прізвисько Великоджон;
— князі ГАЛБАРТ і РОБЕТ ГЛОВЕРИ;
— князь ВИМАН МАНДЕРЛІ, господар на Білій Гавані;
— княгиня МАЕГА МОРМОНТ, господарка на Ведмежому острові.
Значні доми, що присягають на вірність Зимосічі: Карстарк, Умбер, Кремінець, Мормонт, Роголіс, Кервин, Троск, Мандерлі, Гловер, Толгарт, Болтон.
Дім Ланістер
Біляві, високі та гарні на вроду, Ланістери походять від роду андальських пройдисвітів, що викраяли собі немале королівство серед західних гір та долин. Вони заявляють про свою спорідненість, з жіночого боку, з Ланом Хитромудрим, напівказковим хитруном з Віку Звитяжців. Золото Кастерлі-на-Скелі та Золотого Зубу зробило їх найбагатшими з усіх великих домів Вестеросу.
Знаком дому є золотий лев на кармазиновому полі. Гасло Ланістерів: «Мені ревти, вам слухати».
Князь ТАЙВИН ЛАНІСТЕР, господар на Кастерлі-на-Скелі, Оборонець Заходу, Щит Ланіспорту;
+ його дружина, {пані ДЖОАНА}, сестра у перших, померла з пологів;
+ їхні діти:
— пан ХАЙМЕ, на прізвисько Крулеріз, спадкоємець Кастерлі-на-Скелі, брат-близнюк Серсеї;
— королева СЕРСЕЯ, дружина короля Роберта I Баратеона, сестра-близнючка Хайме;
— ТИРІОН, на прізвисько Біс, карлик;
+ його брати та сестри:
— пан КЕВАН, найстарший з княжих братів;
— його дружина, ДОРНА, з дому Звихт;
—— їхній старший син, ЛАНСЕЛЬ, зброєносець короля;
—— їхні сини-близнюки, ВІЛЕМ та МАРТИН;
—— їхня мала донька, ЯНЕЯ;
— ГЕННА, його сестра, одружена з паном Емоном Фреєм;
—— їхній син, пан КЛЕОС ФРЕЙ;
—— їхній син, ТІОН ФРЕЙ, зброєносець;
— {пан ТИГЕТ}, його другий брат, помер від віспи;
— його вдовиця, ДАРЛЕСА, з дому Марбранд;
—— їхній син, ТИРЕК, зброєносець короля;
— {ГЕРІОН}, його молодший брат, загубився у морі;
—— його дочка-байстрючка, ДЖОЯ, дівчинка десяти років;
— їхній брат у перших, пан СТАФОРД ЛАНІСТЕР, брат покійної пані Джоани;
—— його доньки, СЕРЕНА та МИРІЄЛА;
—— його син, пан ДАВЕН ЛАНІСТЕР;
+ його радник, маестер КРЕЙЛЕН;
+ найзначніші лицарі та князі:
— князь ЛЕО ЛИСТОБРІД;
— пан АДДАМ МАРБРАНД;
— пан ГРЕГОР КЛЕГАН, на прізвисько Гора-на-Коні;
— пан ГАРИС ЗВИХТ, тесть панові Кевану;
— князь АНДРОШ БРАКС;
— пан ФОРЛЕЙ ПРЕСТЕР;
— пан АМОРІ ЛОРХ;
— ВАРГО ХАП, з вільного міста Кохору, очільник загону охотників.
Значні доми, що присягають Кастерлі-на-Скелі: Пейн, Звихт, Марбранд, Лиден, Відшиб, Листобрід, Кракегол, Серет, Деркач, Клеган, Престер, Вестерлін.
Дім Арин
Арини є нащадками Королів Гори та Долини, однієї з найстаріших та найчистіших династій андальського вельможного панства. Їхнім гербовим знаком є місяць із соколом, білі, на лазурово-небесному полі. Гасло Аринів: «Високі, як честь».
{Князь ДЖОН АРИН}, господар на Соколиному Гнізді, Захисник Долини, Оборонець Сходу, Правиця Короля, нещодавно померлий;
+ його перша дружина, {пані ДЖЕЙНА, з дому Ройс}, померла з пологів, народивши мертву дочку;
+ його друга дружина, {пані РОВЕНА, з дому Арин}, сестра у перших, померла від зимової застуди бездітною;
+ його третя дружина, пані ЛІЗА, з дому Таллі;
+ їхній син:
— РОБЕРТ АРИН, хворобливий хлопчик шести років, нині князь на Соколиному Гнізді та Захисник Долини;
+ чадь і піддане панство:
— маестер КОЛЕМОН, радник, цілитель і вчитель;
— пан ВАРДІС ЕГЕН, сотник замкової сторожі;
