Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 94 (всего у книги 105 страниц)

Крім листу до царя посли повезли купу листів до ріжних впливових осіб: до Морозова, Мілославского, Алмаза Іванова-від гетьмана і Виговського, до Ф. Бутурлина, Лар. Лопухина і Арт. Матвеева-від Виговського ¹⁰) В сих листах, як звичайно, просилося ласкавої уваги до справ переказаних через Тетерю. Підчеркувано проханнє військової помочи, аби Поляки сполучившися з Татарами, не знищили України,-“як пустошили наші городи на Дріжиполі”, і взявши сього року гору над козаками, на другий рік не підняли й Турка. Але просячи ласкавого клопотання перед царем, розуміли очевидно й инші справи, писані й неписані, переказані через Тетерю.

На ілюстрацію воєнної небезпеки і потреби військової помочи, гетьман долучив листи молдавського господаря з відомостями про кримські приготовання (лист18 травня) ¹¹), потім про перехоплених вістунів, що їздили для порозуміння від хана до Камінця, і навзаєм з Камінця до хана-що під ту пору стояв коло Маяків на Телигулі, “чекаючи посла від Поляків, і останнього слова від в. м. м. м. п.” (Хмельницького), і відповідь від баші (сілістрійського) про поміч від нього” (лист з 13 червня). Тон сих вістей не був трівожний: баша, мовляв, не має ніякого війська, не більше 300 чоловіка, а Татари зловивши козацького язика і почувши від нього, що на війну з Татарами збирається таке велике військо, аж “землі тяжко” ¹²), так тим збентежилися, що ради собі не можуть дати. Але листи полковника надністрянського Гоголя з Озаринець 29 с. с. червня і браславського Зеленського з Браслава з того ж дня свідчили, що Орда розвиває наступ і може з дня на день відтяти козацькому війську приступ до Камінця-де громадилося польське військо.

Гоголь доносив, що Поляків все прибуває, а татарські загони вже почали крутитися коло наддністрянських козацьких городків. Невеликий загон в 200 коней козакам удалось погромити, але відомости захопленого в полон язика, очевидно, були мало втішні, і Гоголь, посилаючи його гетьманові для інформації, пильно просив помочи для дальшої боротьби або інструкції, чи держатися далі-“бо будучи тільки в двох городках з моїм полком на пограничу, не маю нізвідки помочи” ¹³).

Зеленський давав знати, що з огляду на наступ Орди на Побережу і на свої невеликі сили він мусів відступити до Браслава, і звязок з надністрянськими городками вже страчений-“до Рашкова нема дороги”, і може не без звязку з сим упадком козацької влади й престіжу почались тут бунти “мужицькі”, на котрі нарікав в своїм листі Зеленський: “хочуть бути старшими над полковників, вибирають самі собі сотників” і промишляють на те собі якісь листи-мабуть у гетьмана, іґноруючи полковника,– “хоч то не їx уряд, і всюди до полковників се належить-сотників вибирати” ¹⁴).

Цидулки долучені до сього листу дещо ослабляли трівожний тон сих відомостей. В Камінці на перевірку не виявлялося ніяких нових континґентів. Татари пустили чутки, ніби то Калмики “поклонилися” ханові, так що від них не загрожує більше ніяка небезпека; але виявилося, що се була чиста містіфікація, споруджена мабуть на те, щоб підняти настрій серед татарських мас-аби вони не турбувалися за свої родини і господарства в Криму: за калмицького посла вбрали якогось свого Татарина і стріляли з гармат на потіху “аби світ чув і бачив як їм щастить” ¹⁵).

На устних розмовах з дяками в Москві Тетеря і товариші дали такі інформації про ситуацію в момент їх виїзду.

Тетеря перед виїздом був разом з “гетьманським сином” у війську висланім против Кримців; тоді воно стояло між Уманню і Корсунем, в нім зістався гетьманич Юрий. Між Корсунем і Браславом, під Баланівкою стояв полковник Зеленський; він посилав на Кримпів під'їзди, і його козаки богато Кримців побили й забрали в полон. Але довідавшися про його малі сили Кримці кінець кінцем обложили його під Баланівкою, а на головне військо, де був гетьманич, вони не пішли. В дорозі вирубали два містечка: Ямпіль на Дністрі і Косницю. Сам хан пішов на Браслав, і гетьманич почувши про се теж рушив туди. Мабуть прийшло у них до бою. Про те що Кримці мали зійтися з Поляками, були поголоски, але чи зійшлися вони справді-не знати. Турецьке військо прийшло було на Дунай, і збудовано для нього міст, але коли прийшли відомости, що Венеціяне вийшли на Біле море, Турки міст знищили і пішли назад. У Поляків нема ніде великого війська: з королем на шлезькій границі 3-4 тисячі, Чарнєцкий ходить з невеликим військом по Волини, “тікаючи від Ракоцієвого війська”. Але тепер як Ракоцій і Жданович вийшли з Польщі, польське військо зможе зібратися в більших розмірах ¹⁶).

Розглянувши привезені листи і обміркувавши дані інформації дяки повідомили гетьманських послів, що царське військо буде післано-але при тім поставили такі питання. По перше-чи се військо не буде терпіти недостатку в провіянті-бо з собою воно запасу везти не може.

По друге-чи посли знають певно, що козацьке військо зійшлося з Татарами? були у них бої? може вони хутко розійдуться? Бо треба вважати, щоб не трудити даремно царського війська!

На перше питаннє посли відповідали, що врожай на Україні добрий, царське військо не буде терпіти недостатку-треба тільки написати гетьманові (до діскусії, що з сього приводу розвинулася в Москві ми повернемося далі). Що до стратеґічної обстанови поясняли: в момент виїзду було відомо, що татарське військо сходиться з козаками; про те як будуть розвиватися бої, гетьман обіцяв післати наздогін скорого гінця, але досі гінця не було, і посли з того міркують, що від Татар “ще ніякої тісноти нема”. 20 тисяч Запорізького війська рушило на Перекоп. Вони мали на меті сполучившися з Донськими козаками воювати кримські улуси”-себто зробити діверсію ханському походові на Україну ¹⁷).

Крім сеї воєнної справи Тетеря мав порушити перед урядом ріжні инші:

“Гетьман бє чолом цар. в-ву.: він уже в старости, а кождий чоловік не безсмертний, і проживши стільки літ хотів би душу свою перед смертю очистити. Турбує його, що тепер війна ведеться зразу з кількома державами; всяка війна кінчиться згодою, і нехай цар. вел. не думає, що гетьман хоч згоди прагне, а шукає війни і кровопролиття. Ні, гетьман і сам турбується тим, щоб дати християнству спокій і замиритися хоч з одною державою: хоч з польським, хоч з шведським королем.

“Велів також бити чолом, щоб вел. государ не памятав того, що він, гетьман, не прийняв був виленської комісії і мав що до неї сумніви, так наче б хотів (з Польщею) не згоди, а війни. Ні, гетьман комісії не приймав тільки тому, що Поляки на з'їзді поводилися фальшиво, і (здавалось йому), що комісія неправдива, тому що багатьом доводилося чути від Ляхів такі слова, мовляв царське вел. відступив їx назад Коруні Польській. А тепер, переконавшися з царських грамот, що комісія не має в собі ніяких лихих замірів (“комісія правдива”), і цар не має заміру віддалити (козаків) від своєї руки, Б. Хм. таким фальшивим, лядським словам уже не вірить і в усім покладається на царську волю. Чи схоче він замиритися з польським чи з шведським королем, (козаки) тому будуть раді і в нічім не противляться царській волі”.

“Тепер польський король прислав до гетьмана гінця перед своїм послом: чи прийме його гетьман чи ні? Буде послом Бєньовский. Коли гетьман Бєньовского не прийме, більше король до гетьмана в тій справі нікого не пришле. Гетьман відправив гінця з тим, щоб Бєньовский приїздив, і хутко його сподівається. А той гінець натякав, що король посилає Бєньовского з тим: коли цар і гетьман згоди з ним не вчинять, то Полякам прийдеться піддатися турецькому султанові, а тоді хоч плач-прийдеться їм воювати з гетьманом і з військом Зап. А як не піддадуться бісурменам, а цар з ними не замириться, то вони-кажуть-замиряться з Шведом, поступивши йому Прусію і Ґданськ. Через те гетьман і хотів просити царя, щоб з ким небудь замирився. А коли рішить замиритися-з польським королем чи з шведським,-гетьман пішле і від себе значних людей послами, щоб згоду з цар. вел. вчинено, так як цар собі бажатиме” ¹⁸).

На иншій конференції Тетеря з тов. ще до того додали: “Кримський хан післав через Молдаву до польського короля свого посла Дедеш-аґу з 30 особами-оглянути його війська: коли у короля військо велике, хан хоче разом з ним ударити на царських підданих, а коли мале, то хан хоче війти в союз з Шведами і Ракоцієм, знов таки щоб на них ударити. А причину дає таку, чому Москва в Вильні замирилася з польським королем не порозумівшися з ханом? Та Московська держава і з-давна з ними (Татарами) в неприязні. Тому гетьман дуже наказував просити царської ласки, щоб цар велів ще до весни замиритися з котрим небудь королем. Бо коли Поляки, поступивши Прусію і Ґданськ замиряться з Шведами, та сполучившися з ханом напишуть до турецького султана, а султан дасть свій наказ Венграм, Волохам і Мунтянам-звелить їм зібравшися разом іти на царські (українські городи) і на царських підданих (козаків),-тоді буде у царя десять неприятелів” ¹⁹).

Стараючися зрозуміти сі доволі таки плутані балачки ²⁰), я уявляю собі провідні гадки гетьмана так. Перед усім, він виправдується перед царем з закидів зроблених йому Бутурлиним, що він має завзяток на Ляхів і не хоче з ними миритися, хоч би державна рація то наказувала. Ні, він не має завзятку тим більше що й не годиться се йому, як людині старій, що готується до смерти. Він повторяє своє старе переконаннє, що не можна вести війну одночасно з Польщею і з Швецією, треба з котримсь помиритися– як з Польщею, то нехай і з Польщею. Але в останній формі він все таки піддав цареві думку, що треба б добре обрахуватися-чи не краще замиритися з Швецією, так як козакам сього хотілось. Потім-з ким би не велися переговори: чи з Поляками, чи з Шведами, треба щоб в комісії брали участь представники гетьманського уряду як повноправні члени, і треба сеї справи не відкладати-щоб за зиму довести договір до кінця. Нарешті-гетьман виговорює собі такби сказати-право прийняти Бєньовского і вести з ним сепаратні переговори.

Крім того всього доручено Тетері купу персональних справ: мабуть не тільки те що заховалося в актах його посольства, а далеко більше. Іван Виговський післав з ним таку чолобитню цареві: “Будучи вірним підданим і т. д., чолом бю до лиця землі, щоб в. вел. пожалував мене маєтностями, що держав пок. Богдан Стеткевич каштелян новгородський, а тепер належать його доньці, котру я волею божою, а твоїм щастєм (!) за жінку собі взяв”. “Також за Костянтина брата мого і Павла Тетерю зятя мого до лиця землі чолом бю, щоб їм згідно з окремою чолобитною ласку показав-а ту ласку я сам і вони з усім домом нашим весь вік живота свого отслужувать будуть готові”... “І потім ще раз десятирицею чолом бю просячи всьому, що Павло Ів. Тетеря в. цар. в-ву подасть, істинно повірити і ласку свою в усіх проханнях показати” ²¹). На окремих листках маємо подані від Тетері реєстри: Дідичних маєтностей Стеткевичівських, щоб цар дав наказ всім своїм воєводам, аби вони ті маєтности передали в володіннє пані Виговської, а коли б не хотів дати їх, аби дав взамін їх инші, а крім того “в наддачу попустошених дібр Стеткевичівських” містечко Кадин з присілками, в воєводстві Мстиславськім-що належало Глібовичеві. Далі – реєстр маєтностей пана Івана Мещерина, тестя Костянтина Виговського-що просив собі сей Костянтин ²²). Для себе самого Тетеря просив-переписати йому на перґаменті грамоту на міст. Смілу видану 1654 р., тому що вона зіпсувалася, як була закопана в землі ²³), і т. д. Але що з приводу сього всього в Москві говорилося, відкладаю надалі-бо то вже було по смерти гетьмана, а тут я мав пояснити, з чим посольство було вислано, і тепер повертаю до ситуації перед Богдановою смертю.

Примітки

¹) Ся фраза в ориґіналі (себто москов. перекладі) еліптична-Акты Ю. З. Р. XI с. 713.

²) В друк.: “ДнЂстр и Буг”, може розуміти й так: перейшов Бог і Дністер під Рашковим, але се менш правдоподібно.

³) Бєньовский мав подвійне імя: Станислав-Казимир.

⁴) “Кончее”

⁵) Мабуть в розумінню пограничних городів.

⁶) Мабуть треба розуміти: помирити Поляків з шведським королем і Ракоцієм.

⁷) В пер.: “миру того не отлучны”.

⁸) Козацькі себто.

⁹) Акты Ю. З. Р. XI с. 713-5, московський переклад, фразеольоґію його покорочую.

¹⁰) Акты Ю. З. Р. XI с. 751-8.

¹¹) Тамже с. 725-6.

¹²) Звісний епічний вираз з українських величальних пісень (тепер колядок).

¹³) Тамже с. 759.

¹⁴) Тамже с. 760.

¹⁵) Тамже с. 740-2.

¹⁶) Тамже с. 711-2.

¹⁷) Тамже с. 742-3.

¹⁸) Акты Ю. З. Р. XI с. 721-3.

¹⁹) Тамже с. 747.

²⁰) Я спростив стилізацію, доволі неясну і ухильчиву: очевидно посли говорили “не просто”, а дяки записуючи і стилізуючи на свій лад, зробили вислів ще більше неясним і незручним.

²¹) Акты Ю. З. Р. XI с. 717.

²²) Тамже с. 719-720.

²³) Тамже с. 770.

КАТАСТРОФІЧНИЙ КІНЕЦЬ РАКОЦІЄВОГО ПОХОДУ: НАСТУП ХАНА, КОЗАЦЬКІ ЗАХОДИ ПРОТИВ НЬОГО І ХАНСЬКІ ПРОБИ ПОРОЗУМІННЯ – ЛИСТ ХАНА 20 ЛИПНЯ З-ПІД ШАРГОРОДА, ГЕТЬМАН КЛИЧЕ В ПОМІЧ РОМОДАНОВСКОГО-ЛИСТИ ЙОГО ДО РОМ. З 3 (23 ЛИПНЯ), ХАН ПІД КАМІНЦЕМ-ЛИСТ ДО КОРОЛЯ, КОЗАЦЬКІ ЗАСТАВИ ПРОТИВ ОРДИ, ПОГРОМ ОРДИ ПРИ ПОВОРОТІ.

Можливости діверсій, козацькі застави і під'їзди, що стрічалися в поході ¹), й перспективи дуже невірної боротьби з козаками настроювали дуже скептично хана і кримську старшину і змушували їх шукати всяких виходів з неприємної ситуації, всяких способів порозуміння. Ми бачили з записок Шебеші, які жваві зносини велися про се між ханською ставкою і Чигрином. Лист хана писаний в Шаргороді в сам день виїзду Тетері до Москви і пересланий від гетьмана до Ромодановского, служить цікавою ілюстрацією сих заходів. Характеристичний самою своєю безграмотністю, він варт того щоб його навести в цілости. Але й зміст його цікавий: він говорить про часті посольства, про настирливі прохання до гетьмана, щоб він вийшов Татарам на зустріч на Кодиму і повторив добичливу прогульку на Молдаву, і виявляє велике небажаннє татарської верхівки воювати з козаками замість такого здобичного рейду вкупі з ними:

“Милостивий пане гетьмане запорожский, приятелю нашъ! Здоровья доброго зичимо вам, полковником и атаманомъ и всему войску Запорожскому. Мы пришедши з ордами нашими под Ачаков, послали-смо до вас посла нашего, то єсть Салганаша, отзываючись вам с приятельством никогды не разорваннымъ, і просили-смо, бы-сте были з войском своим вышли: под Кодемом мЂли-смо с собою мовить о речахъ, а о тым теж просили-смо васъ, абы-сте намъ дапомогли компаниї на нашихъ неприятелей. Для лЂпшой вЂры хотЂли-смо вамъ дать заставу з людей наших, якую бысте хотЂли. На счо от вас ани жаден значный человЂкъ не пришол, ани тежъ вы з войскомъ своим. Любо бы-тге были не пришли, теды было выслать людей якихъ до нас значныхъ, абы-смо с собою розмовили-смо в правде. Прислали были-сте до нас одного человЂка блиского, которой до нас пришол недалеко ²) Днестра. Мы до вас якъ много раз великих людей нашихъ посылалисмо, то єсть акговъ? Вы теды сами не пришовши до розмовенья ся з нами, албо тежъ якого чоловЂка блиского своєго не приславши,-Теды орды наши мовили нам: “Вы єсте паномъ нашимъ и поведаєте намъ, ижъ присяга єсть ваша с козаками ³); а кгды он з вами єсть о приятельстве, чему через цЂлыї рок стада наши забирают ⁴), такъже й людей нашихъ в неволю берутъ, козаков своих не востегают от своєволи? Тажъе послали єсте до него, абы вышелъ с войском своим противко вам до розмовенья, албо теж яких значныхъ людей выслалъ, штож? с того немашъ ничего! Чи такоє приятельство будет? Он самъ южъ давно тую присягу зломал! Мы якъ много доброты єму учинили-ємо, а онъ запомнЂлъ, а тепер з нами ничего доброго не хочет учинить”. Так мовили всЂ орды наши. Мы тут в тую сторону пришедши з ордами нашими заразом, почели всЂ орды наши мовити о вас, на счо ⁵) мы им ничего не мовили, абы ⁶) не вЂдали, гдЂ ся маєм обернути з войсками нашими.

“Мы теды раду чинивши з беями, мурзами, акъгами нашими, аби-смо се от вас жадным способом не отлучились, гдыж з нас жаден от вас не отступил, а счо ⁵) смо перед тым мыслили-бога взявши на помочь юж єсмо пошли на наших неприятелей. “Мы все для вашего доброго працовали-смо. Нашого слова не слухали-сте, помочи нам не дали-сте; чтош с там чинить, богъ намъ самъ нехай допомогаєт. Одного просим, ежели тежъ воля ваша з нами зоставати в приятельстве, теды свавольных повстегайте, и же зобраныи добра и людей одошлЂте. Мы з вами, учинивши раз присягу, чи тежъ вамъ шкода альбо с Крыму албо с Очакова, албо з Белогорода од людей наших? ВЂдаємо о том добре, же жадная не пришла шкода; з Ногаевъ такъ же. Але вы своєволи не повстегаєте,-про то ж теперешнего часу повстегайте і на присязе стойте. Тылько вашъмость своєй стороны не розрывайте, мы своєй стороны-заховай боже! Прето ж повстегайте, абы-смо и мы скверченє од наших людей не слыхали; а коли повстягнете, же нашим людем кривда не будет, то они не будут перед нами плакати ⁷).

“Дать под Шаргородом дня 20-го месяца июля року первоя (!) 1657-го. Вашъмости всего добра зычливый Магмет КгирЂй.

“Число в том листу написано ведлузъ ляцкого календару”.

“Припись под листом: Мости пане гетмане, вышли-смо з ордами нашими, которыє дармо не вернутца, му-сять тут гдЂ добыватца коло ⁸) вас”1).

Лист сей гетьман зараз же післав Ромодановскому, що стояв з військом при українській границі, і гетьман накликав його до походу на Україну, щоб задати страху Татарам. На прохання Ромодановського-подавати йому вісти про Татар, він писав йому перед тим 3 липня (23 червня с. с.): хан з усіми ордами в Очакові і притяг до Телегулу, стоїть з ордами на Телегулі, день ходу від Дністра. А нуреддін-султан вислав з частиною війська під Камінець, аби сходитися з Ляхами: як зійдутся, тоді хан рушить з усею потугою, і зійшовшися хочуть воювати українні городи й. ц. в. Ми ж видячи їх злі замисли, зібрали наше Запорізьке військо, а по язика післали на Дністер: скоро тільки дістанемо, зараз з того зміркуємо і просто на них підемо. Бо Ляхи писали і до сілістрійського баші, аби йшов їм у поміч з яничарами й арматою, і він таки рушився і йде їм в поміч. Також одержали ми відомість, що частина Ногаїв пішла горі понад Орелею до того місця, котре ти, друже наш, з військом й. ц. в. зберігаєш-тому остерігаємо, щоб на вас не приготованих ті погани не напали,-бо як вовки ходити звикли ті здрайці. Ми ж коли б велику навалу турецьку побачили, пішлем і до цар. вел. післанця нашого, щоб нам поміч дав, і до вас посилаємо”. А в приписці: “По написанню листа прийшла свіжа відомість, що Татари прийшли з полоном і взяли 60 чоловіка: то вже значна зачіпка робиться” ¹⁰).

В відповідь на листа Ромодановского, що він не має царського наказу, значить не може рушитися на Україну, гетьман переслав йому наведеного листа від хана, з таким коментарем: “Што єсьмо в прежней грамоте до тебе приятеля нашего писали, ознаймуючи, же ханъ крымской з ордами вышевши в полкъ Брясловский, городы украинныє пустошат, казаковъ стинаєт, и людей в полон берет,-тыє вЂсти истинныє и подлинныє суть. Бо посылали-смо посланника нашого Василя Бута, сотника хорольського єшче перед тым, покиль се не рушил самъ хан, до него, звЂдуючи єго замыслов, для чего он присягу зломал, на городы украинныє вышел с Крыма ¹¹). Теды ханъ кримский откозалъ посланцови нашому: “Для того з ордами вышел он с Крыму, же бы он ся з Ляхами зышол, а скоро злучим ся зараз со всею потугою ляцкою, крымскою и ногайскою, пойдемъ просто на козаков”. А то для того учинили и ходят воєвать, же єсьмо з войском єго царского величества Запорожским не хотЂли з ними и з Лехами воєвать, і помочи им давать, на кого они схотят пойти; зрозумЂвши мы добре зъ языков тотарскихъ и с повести посланника нашего о замыслах ихъ бусурманскихъ, взявши бога на помоч и счастьєм є. ц. в., рушивши все войска є. ц. в. Запорожскиє с сыном нашимъ, в очи тому неприятелеви тоє войско є. ц. в. Запорожское послалисмо. Котороє войско южъ до тых час ставши под Брясловлем и потребу с тымі неприятелеми мают и бьютца, и по указу нашему Онтон, которой в Польши з войском былъ, южъ пришодши подъ ХотЂнъ, идет такъ же в очи тымъ неприятелем. Просимъ тебя, приятеля нашего, какий указ от є. ц. в. мЂти будете, рачь намъ извЂстить, и того посланника нашего не бавя со всякимі вестями, какиє у тебя, приятеля нашего, суть, вскоре отпустить. На Дон писали-смо до козаковъ Донскихъ, жебы Татаром покою не дали, але взявши бога на помоч, ихъ воєвали, такъ же на Запороже указ от нас был, и южъ хвала богу; же пошодши казаков з Зопорожа семсотъ, несчисленноє множество Татаров позасталых і Татарокъ постиналі и невольниковъ килько тысечей вызволилі. І повторе тебе, приятеля нашего просимъ о скорыю на тую грамоту нашу отписи” ¹²).

Навівши ханського листа, гетьман додає такий постскріптум: “Уважай же вашмосць тот лист, якая неправда бесерьянская: рекомо то хорошо пишут, а войну з нами хотят точить, и Ляхов взяли пять хоронгвей, и д†гормати с Каменца Подольского, а других Ляхов ожидают єще. С тыє вЂсти вашмость яко бы своим оком видел” ¹³).

Два дні потім, 19 (29) липня він писав тому ж Ромодановскому: “Подлинная и певная вЂсть пришла свЂжо, же Антон по указу єго царьского величества (з войском) Запорожским, отлучивши ся од Ракоцого, тянет до войска, котороє єсьмо выправили тепер против ханови. Счо постерегши Ляхи, же Антон отлучил се, зараз с Татарами знявши се потребу мают с Ракоцым, а бодай до сых час юж трактатов з Ляхамі и с Татарами Ракоцый не учинилъ і примире не взялъ. А скоро с собою всЂ тиє три здоймут се, то всЂ силы нЂ где инде, только на городы єго царьского величества украинеыє обернут. Зачимъ тоє ознаймивши, просим тебя, приятеля нашего, рачь с тыми є. ц. в. ратными людьми к нам на посилокъ поки еще татаре не обогнали поспешать се, жебы тие заобопильное неприятеле, Тотаре і Ляхи не утЂшились,-якож уповаєм на милость божию і щастье єго царъского величества, же не утЂшат се -только вашъмость прудко поспешай с тим войском. О Лыт†тую вЂдомость маєм, же вся на Києв хочет итти и воєвать, и Ляхи, коториє передались до Онтона, всЂ поутекали знову до Ляхов. Такая то здрада ляцкая; якъ здавна звикли тепер явная их здрада показалась. I повторе просим, рачъ вашъмость с тым войском поспЂшать і намъ вЂдомость в прудкомъ часе, какий указмЂти будете, днем і ночью давайте знать” ¹⁴).

Три дні пізніш новий поклик: “По килкократ пишем до вас, друга і приятеля нашого, ознаймуючи, же хан з ордами, вийшовши і з Ляхами злучивши ся, всю свою поганскую потугу на городы украинныє обернуть конечно умыслили. Боже только имъ не дапоможе, якоже і надЂю маєм, же тиє погане потЂхи не отнесут,-вашмость только рач се поспешать з ратными єго царьского величества людми, которых в области своєй маєш, и як прудко вашмость рачиш притегнуть в городы украинныє с тымі войсками, альбо нЂт, рачъ нам ознаймить, жебысмо запевне вЂдалі, єжели вашъмость до нас поспешит се. Бо южь Ляхи обудниє і хитриє, маючи с собою Татаров, и князя семиграцкого бодай южъ до сего часу не отшукали ¹⁵) і лес(т)ками своими не звели. А єсли зведут, то і тот намъ неприятелем достанетъ. Притом приязни вашмости пильно полецаєм се, а о одписи прудкиі просим, єжели сподевать се вашъмости, альбо нЂт” ¹⁶).

I другого дня, 23 с. с.-за чотири дні до смерти гетьмана останній лист з сеї серії (московська копія, сильно русіфікована в транскрипції, тому я подаю її в свобіднішій передачі): “По кількокрот поновляєть ся писаннє наше до милости вашої, приятеля нашого, жадаючи, аби мил. в., друг і приятель наш, з ратними й. ц. в. людьми до нас на поміч поспішав напротивко ханові кримському і Ляхам во єдино совокупленно. Коториї на нас і на всі городи наші й. ц. в. українні жестоко наступають, а все православіє-чого їм бог нехай всемогущий не допоможе-іскоренити хочуть. О що повторе вельце просимо, аби єсте м. в. к нам поспішав і до нас о поході своїм як найскорій днем і ночію знати давав. Жеби сми були запевне увідомлені, єжели ся маємо скоро мил. вашої сподівать-жебы-сьмо могли чим рихлій тих замислів поганських запобігать і над ними скільки бог милосердний помочи подасть, щастєм й. ц. вел-ва промисел учинить. О що й по-третє м. в. жадаючи, самих нас ласці приятельській як найпильніш залецаю. Дан з Чигрина іюля дня 23-го року 1657” (л. 77-78).

Ромодановский не рушився на сі прохання: цар не давав наказу, беручи на витримку гетьманський уряд-щоб змусити його до повної ліквідації самочинних союзів з Карлом-Ґуставом і Ракоцієм і до ріжних уступок в сфері внутрішньої політики. В 20-х днях липня н.с. хан був під Камінцем і вичікував сполучення з польським військом, для операцій против Ракоція і козаків, і нетерпеливився, що воно не надходить. З дня 27 н. с. маємо такий його характеристичний поклик до короля. “Переправившися через Волоську землю ми прийшли під Камінець з усею нашою силою і тут прийшла до нас відомість про неприятеля вашого Ракоція, що він стоїть під Збаражом і хоче пробитися до Старого Константинова. Тому я лишив тут усі тягари і спішно рушив просто– дай боже щось добре справити. Бо ж я то все зробив для в. к. м., ліґу і приязнь з козаками розірвав і прийшов з усею своєю силою, аби знищити їх як неприятелів в. к. м. Але не маючи при собі нічого з війська в. к. м. ані ординанса, мусів спинитись; одначе сподіваюсь, що з приходом вашого війська, за спільним і згідним заходом, справи ваші підуть сього року значно краще ніж торік. Тільки нам дуже сумно, що війська ваші досі до нас не прийшли-прикро нам, людям рицарським даремно тратити час. Зволь в. к. м. дбаліше і уважливіше вести справи всього року: присилай як скорше до нас на сполученнє все своє військо: кінне, піше і армату, бо я маю при собі війська більше ніж 100 тисяч, а стоючи на місці не можу їм настачити поживи. Отже чи маєш своєю особою прибувати, та гетьманів післати,-нехай яко мога хутчіш поспішають з військом і арматою-як до бою, скільки того бути може. Ми як тільки можна старатимемось, аби щось добре справити сього року-аби в державі вашій як скорше зацвів спокій, і тоді ніякий неприятель не посміє против нас виступити. А як в. к. м., або гетьмани будуть ліниво поступати і не поспішать з нами зійтися– тоді все піде в проволоку, і вдруге вже мені не легко буде йти в поміч в. к. м. з таким великим військом, з огляду на віддаленнє тих місць і труди походні з наших країв” ¹⁷).

Гетьман поставив сильну заставу з виборних козаків від усіх полків “на Ташликах” (Чорний і Плетений Ташлик від Синюхи до Інгула), під проводом наказного гетьмана Лісницького ¹⁸). Одночасно на Камінець велів іти Ждановичу-щоб розірвати сполученнє Орди з Поляками; тільки той запізнивсь, загаявсь і не виконав сього доручення через бунт війська. В резерві наказав війську громадитися під Корсунем, виславши туди молодого гетьмана-свого сина (з ним був і Тетеря, поки не покликано його в посольство); військо стояло між Уманею і Корсунем ¹⁹). А для діверсії вислав козаків з Запоріжа на Перекоп, і одночасно організував морський похід на Азов і Крим. Подробиць маємо мало, і ефекти сих діверсій представляється ріжно. В вище наведенім листі до Ромодановского гетьман говорить про невеликий рейд 700 козаків, які витяли “несчисленне множество” Татар і визволили кілька тисяч невільників. Тетеря оповідав про вихід в похід на Перекоп 20 тис. козаків, що разом з Донцями мали громити Кримські улуси. Сим погромом поясняли потім, що хан спішно вернувся до Криму, не важившися наступити на козаків; Данило Калуґер, на підставі відомостей одержаних в Чигрині в осени, рахує, що козаки вивели тоді з Криму 7 тис. невільників і 100 тис. штук худоби, а в Азові вибили 4 тис. спагів і визволили 600 семигородських бранців, і т. д. ²⁰). Так чи инакше, охоронна орґанізація переведена гетьманом взагалі себе оправдала: Орда в переході трохи зарвала пограниче– Хмельниченко рахував “12 городів”, вибраних Татарами, за словами Желябужского ²¹). Але від більшої руїни Україну охоронено, не вважаючи на бунт і непослух, що вибухли в війську в звязку з фіналом Ракоцієвого походу.

Примітки

¹) Тетеря одначе щедро перебільшив розміри тих козацьких відділів, що посилалися на Крим: він говорить про 20 тисяч, тим часом як гетьман у листі до Ромодановского каже, що з Запоріжжя на Крим ходило тільки 700 козаків.

²) В копії: “не долека”.

³) казаками.

⁴) зобирают

⁵) сча.

⁶) Може, бо.

⁷) плакоти

⁸) кола.

⁹) Білгород. ст. 391 л. 70.

¹⁰) Білгород. ст. 391 л. 84, ориґінал-цікавий бажаннєм підписка-Українця яко мога приладитися під московський стиль і мову, з того виходить цікава мішанина української (канцелярської) і московської фразеольоґії. Сим листом розпочинається серія таких повідомлень Хмельницького Ромодановскому, що йдуть до його смерти. (Саме з'явилися вони в 149 томі львівских “Записок”– надрукував їx І. П. Крипякевич).

¹¹) Крылу.

¹²) Тамже л. 67-9, дата: с Чигирина 17 дня месяца июля.

¹³) Тамже л. 72.

¹⁴) Тамже с. 63-5.

¹⁵) Ошукали-здурили.

¹⁶) Тамже л. 40.

¹⁷) Переклад або скорше-скорочений парафраз ханський-з москов. архива видав Кордуба, Жерела XII с. 508, ориґінал в Чортор. ркп. 609 л. 55, переклад тамже ркп. 612 л. 19.

¹⁸) 9 н. с. липня говорив Желябужскому ніжинський полковник: “За всіми вістями (про те що хан іде під Камінець до Ляхів, а Турки громадяться на Дунаю) велено нам з усіх полків вислати всіх козаків до війська на Ташлики, і на турецьку границю полковники наші пішли, стоять при границі, а до Ракоція і Антона полковника гетьман писав, щоб ішли під Камінець проти Турків і Кримців”-Рус. ист. библ. VIII с. 1280, теж с. 1242-те що оповідав попереднього дня Поляк Таргоні: гетьман написав до Ракоція і Антона, щоб ішли під Камінець, “а від себе післав військо з Григорієм миргородським і велів збиратися на Ташликах”.

¹⁹) Акты Ю. З. Р. XI с. 717.

²⁰) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 340-1.

²¹) Рус. Ист. Библ. с. 1282.

ЗНОСИНИ РАКОЦІЯ З ЯНОМ-КАЗИМИРОМ. ШВЕДСЬКІ ПОРАДИ РАКОЦІЄВІ, ПОХІД ЙОГО ДО КРАКОВА І ВІДМОВА КОЗАКІВ, ПЕРЕХІД ЗА ВИСЛУ І МАРШ НА ТУРОБИН І ЗАМОСТЄ, ЛИСТУВАННЄ ЖДАНОВИЧА З ЗАМОЙСКИМ.

В сих днях рішалася доля Ракоція і тих козацьких плянів що були звязані з сею дунайською конфедерацією. Після того як Шведи покинули його 22 червня н. с. під Варшавою, Ракоцій почув себе цілком безпорадним-тим більше, що разом з сим одержав відомости про прихід австрійського війська в поміч Казимирові. Раптово, нервово, нетактовно відкриваючи свій безрадний настрій, кинувся він шукати порозуміння з Яном-Казимиром, щоб випросити собі безпечний поворот через польські землі до дому. А стрічаючи тут дуже стримані або й зовсім неприязні настрої (особливо шеф помічного австрійського корпусу гр. Гацфельд радив Казимирові не спускатися на пропозиції Ракоція, добачаючи в них тільки бажаннє вийти з трудного становища, тим часом як королева нібито стояла за те, щоб замирити Ракоція і використати против Шведів) Ракоцій робив ріжні обіцянки що далі то щедрійші – але все даремно ¹). “Напротягу шести днів чотири рази присилав Ракоцій до короля просячи згоди”, пише де-Нуайє; “в останніх пропозиціях було таке, що він опорожнить обидва міста, які він тримає в Польщі (мабуть Краків і Берестє), виплатить гроші нашому війську, віддасть нам частину свого війська і війде в союз против шведського короля. Йому на се подали надії, але не залишили наступу на нього; він налякавсь і спаливши свій обоз перейшов під Сендомиром за Вислу; коли він довідався, що наши вже в Пинчові, і залога шведська і Ракоцієва піддались,-його похід став виглядати на просту втікачку” ²).