Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 65 (всего у книги 105 страниц)

Пражмовский міг на се висловити тільки жаль, що він не сподівався такого скорого від'їзду козацьких послів, і побажання, щоб Ракоцій, як приятель Польщі, далі старався коло поєднання козаків з Польщею. При тім, розуміється, заперечував козацькі заяви, нібито вони повстають против Польщі задля реліґії: козаки вживають її тільки за привід для своїх своєвільств, і своїми інтриґами і лукавством розбивають згоду, підіймаючи против Польщі то одного неприятеля то другого, так що не лишається ні часу ні місця для якого небудь трівкого замирення ²²).

Разом з Бруховецьким поїхали Ракоцієві посли до московського царя: Юрий Paц і Данило Тевіш: переасекурувати Семигород з огляду на можливе польсько-московське порозуміннє очевидно ²³). Вони мали їхати на Чигрин, з тим щоб гетьман справив його до царя. Бруховецький одначе спинився в дорозі, щоб почекати Шебеші, а Рац і Тевіш поїхали просто і на кілька день випередили їx в Чигрині. Історію місії Шебеші я відкладаю до наступного розділу, а тепер іще принотую листи гетьмана і Виговського до Ракоція з 18 травня-з приводу листів від нього, принесених знову якимсь післанцем воєводи Стефана. Гетьман і писар повторяли запевнення своїх бажань оформити приязні відносини обох держав-останнє посольство (Бруховецького) має тому служити доказом; висловляли подяку за приязні відносини до післанця шведського короля, що повертався від гетьмана через Семигород (не знати, мова про Данила чи про Ґрондского), і просили справити його якимись безпечними дорогами до гетьмана, коли б він їхав з новими дорученнями, і т. д. ²⁴). Згадую се для повноти огляду.

Примітки

¹) Monumenta Hungariae XXIII с. 318.

²) Тут в друкованій копії очевидно дещо пропущено, але зміст ясний.

³) Тrаnssуlvаnіа II с. 68.

⁴) Monumenta Hungariae hist., XXIII, с. 313.

⁵) З сих слів можна б міркувати, що Луц в тім часі приїздив кілька paзів. В Моnum. Hung. ч. 198 і 199 видані ще два листи післані з Луцем від гетьмана і Виговського, з датою 22 березня 1656 р. Гетьман, подібно як в листі 9 лютого запевняє Ракоція в своїй приязни і обіцяє прислати послів як тільки повернуться його люде, вислані на Запоріжжє і на инші місця. Виговський повторяє сі виправдання, хвалиться при тім, що се він привів до приязних відносин між гетьманом і Ракоцієм і буде далі в тім напрямі працювати. Але дата здається мені підозрілою: між 9 лютим і 22 березнем невже Луц встиг би поїхати до Ракоція і вернутися до Чигрина?

⁶) Monumenta XXIII с. 347-8, лист з 8 дня 28 березня.

⁷) Лист 2 квітня-Trans. II с. 95, він орієнтує в часі вислання листу до воєводи Стефана, тамже с. 81, бо сей не має дати-а був висланий мабуть скоро після листу до матери.

⁸) Тамже с. 355-6.

⁹) Лист сей заховався тільки в мадярськім перекладі-там же с. 354; його стилізацію я уточнюю за поміччю листу гетьмана до Стефана, що переказує його зміст.

¹⁰) Сибир. ст. 1636 листи 615-667, поперекидувані, початок на л. 622 з помітою: “сказали, что писал тот лист чернец Данил”. Зміст і дата, згадка про “посланника Самойла, который будучи у тебя, благодЂтеля моего, со мною через Волоскую землю шол”, не лишають сумніву, що се дійсно лист черця Данила. Міститься він між актами посольства Скоробогатого, і очевидно був післаний цареві з ним між иншими документами.

¹¹) Transsylvania II. c. 83.

¹²) Мова про селянське повстаннє, підняте прихильниками Казимира против шведських залог і їх прихильників-дісідентів.

¹³) “А потомъ розными умыслы и Украину”

¹⁴) Historia belli соsасcо-polonici с. 365-6.

¹⁵) comititonem excrcitus nostri.

¹⁶) iuxta literarum promissumque jam condictum; стиль досить плутаний і в виразах своїх не дуже справний.

¹⁷) Чигрин 10 квітня, підп.: Serenissimae vestrae celsitudinis amicus intimus obsequiis que paratus Bohdan Chmelnicky m. р. dux generalis cohor. Zaporoviensium-Моnum. Hungariae XXIII c. 361.

¹⁸) Жерела XII c. 387.

¹⁹) Отся картка: “Доброго здоровля від Господа-бога! В важний справі, з секретними дорученнями мусимо вас вислати до козаків. Посли їx сьогодня у нас. Ми радо заощадили б вам сеї дороги, але не можучи в сій справі на нікого так спуститися як на вас, просимо зараз приїхати і 11 або 12 неодмінно тут бути. Тим послужите Батьківщині, Богові і нам. Ваша праця буде нагорожена і на нашу приязнь ви можете рахувати. Звідси мусите негайно ж виїхати. Раднот, 3 червня 1655. Поміта Шебеші “Принесено з червня”, Моnum. Hungariae XXIII с. 374.

²⁰) Ракоцій говорить про становище дісідентів в Польщі-саме в переговорах з Пражмовским дебатувалось се питаннє, що син Ракоція на те щоб бути проголошеним наступником Яна-Казимира, мусів би перемінити своє кальвинство на католицтво.

²¹) Transsylvania II с. 91.

²²) Тамже с. 92-3.

²³) Вірчий лист й інструкції Рацові і Тевішові з датою 12 червня в Transsylvania c. 97.

²⁴) Monumenta Hungariae XXIII с. 368.

ПОЛЬСЬКІ І КРИМСЬКІ ЗНОСИНИ В ЛЮТІМ-ТРАВНІ: МІСІЇ ЛЮБОВІЦКОГО І ПІСОЧИНЬСКОГО, ПОЛЬСЬКІ ВІДОМОСТИ З УКРАЇНИ, КОРОЛЬ ВИКЛАДАЄ ІСТОРІЮ ПЕРЕГОВОРІВ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО ДО КОРОЛЯ З БЕРЕЗНЯ.

Все се, як бачимо, кидає деяке світло і на ті обставини, в яких український уряд вів свої переговори з Яном-Казимиром про польсько-український modus vivendi.

Ситуація була дуже інтересна. Король польський, що приїхав 9 лютого до Львова, аби звідси трактувати з Хмельницьким ¹), і його шведський конкурент, що йшов з півночи також під Львів, аби звязатися безпосереднє з козаками і уставити з ними спільний плян і порозуміннє, протягали руки до Козаччини. Весняне бездоріжжє стримало похід Карла на Вкраїну і від Томашова, в початках березня, він повернув на захід, над Сян, під Ярослав і Перемишль. Облога сих міст, в середніх днях березня, скінчилася цілком нещасливо для Шведів, і з кінцем місяця Карло-Ґустав мусів вступитися з Українських земель. Нерозважно відсунув він поміч козаків в сей критичний момент-переказавши через Ґрондского, що аж покличе їх, тоді нехай приходять: власне в сім менті козаки могли рішучо заважити в його боротьбі з Яном-Казимиром. Але гетьман не пхався йому в поміч, покладаючись на розбиттє польських сил і вважаючи себе спадкоємцем польського короля на Руси.

На жаль відомости наші про його переговори з Яном-Казимиром в сей мент дуже фраґментарні, і лишають чимало неясного.

Як знаємо, ще перед приїздом до Львова король вислав до козаків Любовіцкого, і доручив вести формальні переговори з гетьманом Лянцкороньскому і Тишкевичу ²) Вєльопольский 11 лютого писав Ракоцієві, що Тишкевич уже поїхав до Хмельницького для остаточного оформлення договору (ad firmanda pacta) ³).

Московський співак Лешковський, що їздив до Київа і пробув там до 19 н. с. лютого, оповідав, що чув там: приїздили до Чигрина посли від короля-просити помочи на Шведів, пробули там чималий час і мабуть уже їx відправлено; був також посол від гетьмана Потоцкого, але ніяких подробиць про їx місію Лешковський не чув ⁴). Кубаля думає, що тут мова про Любовіцкого, але Любовіцкий мабуть був пізніше. В наведенім вище листі миргородського писаря в 15 (25) березня згадується, що він був у гетьмана і той його “з гнівом відправив” ⁵), далі росповідається про приїзд Лянцкороньского, Тишкевича і Чарнєцкого (!)-щоб вступити на службу гетьманові. Очевидно про місію Лянцкороньского і Тишкевича щось чули-але у гетьмана тоді був мабуть тільки Любовіцкий і Пісочиньский.

Заховався паспорт сього останнього, в формі гетьманського універсалу, виданого в Чигрині 9 марця (очевидно с. с.),-нова копія, але в нічім не підозріла:

“Богдан Хмельницькій гетман з войском Запорозким-панам полковником, осаулом, сотником, атаманом и всему товариству войск наших Запорозких, старшинЂ и черни, также атаманом городовым, войтом, буръмистром і вшелякой кондиции людем, и кождому кому би тилки сеє наше писанє показане было, доносим до вЂдомости. Иж бывши у нас п. Ян Песочинский, которий от нас, здавши одправу, назад поворочаєт, пилно теди вашеций жадаєм, абисте оному во всем вЂру давши, всюди доброволне так там идучого яко знов з чимколвЂк назад до нас поворочаючого пропущали, не задаючи оному ни в чем найменшої трудности. Которий кеди будет чого у вышецей жадати, также оному жеби сте не забороняли-не чинячи иначей для ласки нашоє” ⁶).

З одної одписки сівського воєводи довідуємося, що 7 н. с. квітня через Сівськ їхали до царя післанці від гетьмана: Демян Якименко і Василь Клименко (Якимов і Климентьев), вони казали воєводі, що Ян-Казимир прислав до гетьмана послів: Тишкевича і Потоцкого вони переказували бажаннє короля бути під високою рукою царя і зложити йомі присягу: з сими вістями гетьман вислав отсих післанців ⁷). Я не знайшов инших звісток про се посольство, і згадую тут про нього задля сеї звістки про приїзд Тишкевича. Потоцкий лишився в Чигрині довше, щоб розвідатися про брата, відвезеного до Москви: його застав у Чигрині Лопухин, але Тишкевича вже не було.

В листах де-Нуйє маємо такі відомости з королівської кватири:

Хмельницький прислав писану присягу, що він прийде до Львова; посилає ще (в додатку до попереднього корпусу, що стояв ніби то на Поділлю) 6 тис. війська, а весною прийде з рештою війська (лист 10 лютого, відомости з кінця січня).

В лютім приїхав до короля, до Львова згаданий уже післанець (мабуть Теодосій Томкович, висланий від гетьмана в перших днях лютого ст. ст.), з повідомленнєм, що він уже готов до походу, чекає тільки Любовіцкого з інструкціями (лист 2 березня).

До королеви прийшли листи від короля з 16 і 18 березня: “до нас ідуть козаки і Татари”.

21 березня король одержав у Львові відомість від П. Потоцкого, старости камінецького, що Виговський веде від Хмельницького 15 тис. козаків і 10 тис. Татар; Потоцкий остерігає своїми універсалами шляхту на Руси, аби звезла свої родини й майно до замків з огляду на перехід сих військ ⁸).

Перед виїздом зі Львова, в 10-х днях квітня король одержав відомости, що Татари вже під Камінцем, 30 тисяч їx іде напереді, хан за ними з усіми силами, ріжні добровольці збираються йти з ним в надії на здобич на Поморю і Ливонії; ріжні козаки в надії на грабіж теж прилучилися до Татар на конях ⁹).

З Замостя пишуть в тім же часі про успіхи на Литві: здобуто Несвиж, збираються здобувати Слуцьк, сподіваються помочи Хмельницького ¹⁰).

Вісти з червня: Татари не рішались віддалятися від Криму, боячись, щоб козаки не впали тим часом туди і не пограбували; тепер Хмельницький нарешті рішився післати своє військо в поміч королеві: 6 тис. козаків вже в поході, за ними піде він сам з усім військом ¹¹).

Десять день пізніше (лист з Ченстохова, 3 липня): “Татари йдуть напевно, вони боялись, щоб козаки підчас їx неприсутности не пішли грабувати Крим, бо між ними були деякі непорозуміння: Татари викликали розділ між козаками, велика частина їx піднялася против Хмельницького і забрала у нього 150 гармат. Тепер обидві партії прислали послів до короля з покорою і благаннями ласки. Татари, що запалили сей огонь, підтримують його далі й йдуть нам помагати-але ми відкликали своє проханнє, бо маємо досить сили й без них. Щоб показати свою добру волю, вони посилають 15-20 тис., замісць 80-ти, що мали прийти” ¹²).

Сам король так викладав історій своїх переговорів з козацьким гетьманом, висилаючи Шумовского до Криму вдруге, при кінці квітня:

Король з Річюпосполитою, покладаючись на інтервенцію хана, що Хмельницький виконає озірнянські умови: буде вірним королеві і від Москви відстане, “насамперед своїми листами обіслав уродж. гетьмана війська Запорізького, ур. Виговського і всіх полковників, висловлюючи втіху з того, що він (гетьман) відновив давнішу приязнь з ханом та прирік бути вірним королеві. З огляду на се король обіцяв йому і всьому війську свою панську ласку. Далі -бажаючи всьому світові показати свою природжену вибачливість до своїх підданих, король вислав комісарів визначених Річпосполитою на попереднім соймі: воєводу чернигівського Тишкевича, стольника ціханівського Любовіцкого, і войського винницького Зацвіліховского і вони туди їздили, з повним уповаженнєм уложити договір (pokoj) між королем і Річпосполитою та військом Запорізьким, такий щоб задоволив гетьмана, старшину, все військо Запорізьке, а навіть і чернь ¹³), Призначив був король до тої комісії і вельм. воєводу руського, польного гетьмана (Лянцкороньского), але він чекав відомости від инших комісарів, чи прийде до трактатів.

“Сі комісари були прийняті у ур. гетьмана війська Запорозького і віддавши йому листи від короля й. м. нагадували йому, що треба як найскорше приступити до договору ¹⁴), а тим часом щоб 10 тисяч війська було післано в поміч королеві, а на весну щоб уся козацька сила готовилась до походу, і порозумівшися з ханом, щоб гетьман з ними спішно рушив туди, де буде найбільше потрібно.

“На се ур. гетьман війська Запорозького відповів, що зараз він ніякого війська післати не може, тому що ще трави нема, і край голодний, а нарешті-поки не буде договору, не може дати і війська. А договору не може тепер уложити тому що полковників усіх не було-бо Дніпр пускав і води були великі: він їx скличе до себе доперва на Великдень, і порадившися з ними, доперва тоді зложить договір ¹⁵). Хоч міг зараз сказати його комісарам, щоб вони затрималися, аби зараз по раді покінчити з сею справою, він то відложив, сказавши, що про час і місце комісії дасть знати; в листах обіцяв королеві і Річипосполитій щиро складати сей договір, котрого цілком щиро бажають король і Річпосполита: коли б (король) навіть і найбільшу побіду здобув над неприятелем, не відстане від сього наміру.

“Від посла свого Піріс-аґи, що був під той час в Чигрині, хан й. м. може довідатися, як йому не позволили бачитися з нашими послами, а нашим послам з ним-з того можна легко зробити висновки” ¹⁶).

Оповіданнє нібито докладне, катеґоричне і ясне, але в дійсности-стараючися представити ситуацію можливо яскраво з становища польського, воно не тримається хронольоґії, і викладає факти сумарично без належної послідовности. Воно дуже інтересне як оборотна сторона тих всіх оптимістичних вістей про покірність Запорізького війська королеві, готовість йому служити і воювати Шведів, що так старано поширювалися з двору Яна-Казимира на всі сторони, але для фактичної історії зносин користуватись сим оповіданнєм треба так само обережно. В сумарнім образку разом зведені, очевидно, ріжні стадії переговорів-з кінця лютого і початку березня, коли Піріс-аґа сидів у Хмельницького в Чигрині, і з кінця березня, коли топилися сніги і стояли великі води, і гетьман перекладав терміни комісії, відправляючи з нічим комісарів.

З першої стадії, коли мова йшла головно про військову поміч, а про комісію говорилося тільки “загально”, маємо листи гетьмана і Виговського до короля з датою 7 березня, вислані з якимсь Сокольским, королівським післанцем. Гетьман писав коротко.– “Найясніший і т. д. Лист в. кор. мил., з домаганнєм кількох тисяч людей, був би негайно виконаний, коли б не стали на перешкоді і весняні труднощі для походу і звичаї ради обозової ¹⁷). Обіслав я найближчих полковників, щоб подали свою гадку. Неприятель ¹⁸) завинив, бо згідно з обіцянкою своєю не мав переносити своєї зброї; але коли переступив, повинен вступитися, згідно з договором. Але треба почекати, поки оповіщу полковників своїм універсалом, щоб почути їх раду. Покаже себе вірність і покірність, що покрили були воєнні розрухи-лиш трохи потерпіти у бога, котрому ми нашу захитану вітчину і безпечність в. м. поручаємо”.

Виговський повторяв теж саме, тільки більше многословно, розмішуючи запевненнями в своїй готовости служити.-“Скорому до послуг не треба давати остріг (пришпорювати): вирозумівши бажаннє в. кор. м., п. гетьман війська Запорозького зараз велів розіслати універсали до ближчих полковників, щоб не дати причин до замішання. Не вважай, в. к. м., тої малої проволоки якоюсь нежичливістю п. гетьмана-бо такий уже з давніх часів повівся в війську звичай-нічого старшому не починати без посполитої наради. За себе обіцяю в. к. м. не дати сону очам моїм, поки висловленого в листі бажання не докінчу позитивним вислідом, і за пана гетьмана з військом прирікаю, що він не пустить неприятелеві в. к. м. безкарно того його зухвалого виступу-як що він не відступить від свого наміру і буде за Вислу заганятися з своїми хоругвами. Потреба в. кор. м. навіть і зараз би мала щасливі наслідки-тільки весняна розтіч і неприсутність старшини стала на перешкоді, і мусімо трохи загаятись. Инші справи, (з окрема) те що в. м. к. доручив комісарам, сподіваємось полагодити устно, а дещо і післанець в. к. м. Сокольский устно перекаже” ¹⁹).

В сих листах найбільш інтересне для нас-се обережне висуваннє тези, що землі на схід від Висли, себто Західня Україна, лежать в сфері інтересів і протекції козаків. Від посилки військової помочи Полякам гетьман і його канцлєр явно відкараскуються, про комісію говорять загально. Комісарів при гетьмані не видко, тільки якийсь королівський післанець, отой Сокольский.

З вище зацитованого листа Радзєйовского до Карла, писаного 3 травня, знаємо, що був такий мент, коли термін і місце комісії були уставлені твердо: в Білій Церкві 1 травня ²⁰); се мусіло статися не пізніш початків березня, і в наведенім листі Виговського про комісію говориться справді як про щось уже уставлене і само собою зрозуміле: козаки дали на неї згоду. Радзєйовский сподівався-покладаючи се на шведські переговори, що сей термін буде відложений, і з комісії не вийде нічого-се й справдилося, але в момент задокументований листами гетьмана і Виговського 9 березня, про комісію говорилось як про щось прийняте-тільки говорилось загально не входячи в деталі. Мова йшла головно про військову поміч. Натискав король і хан. Відправивши при кінці лютого Шумовского з своїми послами, і всякими приємними обіцянками ²¹), хан і його візир, очевидно стали намовляти Хмельницького до сього походу, призначеного на другу половину березня (на повню). Під Камінцем мали зійтися війська татарські, козацькі й польські-маємо сліди листів, котрими хан нагадував сей термін Полякам ²²). очевидно теж саме писалося до козаків.

Але все воно виглядає скорше на маркованнє ханської вірности слову та великої жичливости королеві, ніж на дійсний рух. Хоч чуємо, що Менґлі-ґерай уже рушив з передовими полками, і хан уже рухається-тільки щодня виглядає вістей від Хмельницького ²³), але властиво справа вже була пересуджена неприхильною поставою Хмельницького. Він проти ханських покликів до походу висунув жадання нової видачі бранців-котрих Татари не виконували, нарікав на татарські, особливо ногайські ексцеси, і навіть узявся до розправи з котримись ногайськими улусами. На випадок яких небудь неприязних виступів Орди грозив новим морським походом, московськими Калмиками і т. д. Очевидно, не тільки вигорожував себе, але й татарському походові на Україну й на Шведів хотів запобігти, і супроти того хан і його візир так старанно визначали крок на місці в своїм листуванню з королем, в дійсности не маючи ніякої особливої охоти рухатися в таку недогідну пору під небезпекою нового конфлікту з гетьманом.

Примітки

¹) Ґоліньский записує: “Король Ян-Казимир мешкав у Львові для трактатів з козаками, хотячи привести Хмельницького до послушенства Короні Польській” (с. 813). Ітінерарій Яна-Казимира за лютий-квітень, коли він жив у Львові (з перервами)-у Кубалі Wojna Szwecka c. 476.

²) Вище с. 1171.

³) Monumenta ХXIII с. 318.

⁴) Акты Ю. З. Р. III с. 508.

⁵) Вище с. 1166.

⁶) З рукоп. бібл. Красіньских видав проф. Крипякевич в Записках львівських т. 147 с. 74.

⁷) Книги польського двора, кн. 86, 1656, аркуші не нумеровані.

⁸) Lettres c. 79, 97, 121, 126, 139.

⁹) Тамже с. 166.

¹⁰) Тамже с. 167.

¹¹) Тамже с. 166.

¹²) Тамже с. 167.

¹³) а nа ostatek y czerni.

¹⁴) przystąpic do skonczenia pokoiu-тут і далі вживається се слово не так в значінню замирення, як договору.

¹⁵) pokoy stanie.

¹⁶) Жерела XII с. 375-6.

¹⁷) mos consilii castrensis-лист гетьмана маємо тільки в латинськім перекладі в хроніці Тeмберского с. 342.

¹⁸) Розуміти шведського короля-що він обіцяв не переносити зброї за Вислу (див. вище).

¹⁹) З ориґіналу швед. держ. архиву видано в Архлві Ю. З. Р. III. VI ч. 47, латинський переклад у Темберского с. 342.

²⁰) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 116.

²¹) З автоґрафів бібл. Чорторийських видрукував листа хана і візира Кубаля в примітках-с. 479-480.

²²) Реґести (essentailla) польського коронного архиву-їx наводить Кубаля, тамже с. 480-1.

²³) Зміст листу Шумовского з 22 березня, в тих же реґестах, справи турецькі ч. 16.

ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ КОЛО ІНФОРМАЦІЇ ХАНА, ІНСТРУКЦІЯ ШУМОВСКОМУ. СУБАН-АҐА У ГЕТЬМАНА, КОЗАЦЬКІ ПОСЛИ У ХАНА В ТРАВНІ. ОПОВІДАННЯ РУДАВСКОГО ПРО СТАНОВИЩЕ, ПЛЯНИ ОБ'ЄДНАННЯ І ПОВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТИ УКРАЇНИ.

За недостачею листування з березня й квітня, мусимо помагати собі для вияснення ситуації дещо пізнішими відомостями, що заховалися в реляціях московських послів в Криму і кидають ретроспективне світло на попереднє. Але треба в такім разі вернутися до згаданої вище інструкції Шумовскому в друге його посольство до хана– писаної 26 квітня у Львові, складеної очевидно під впливом останніх вістей від комісарів, що гетьман зняв визначений термін для комісії і полишив то собі-визначити їй час і місце пізніше ¹). Супроти того посольство Шумовского має головним завданнєм привести хана до можливо енерґійної інтервенції у козацького гетьмана, щоб він твердо замирився з королем, себто зложив ясний і певний договір про ті умови, на яких козаки будуть служити королеві.

Починається від подяки ханові, що він таки посилає (отже її ще нема!) частину Орди проти Шведів і через своїх послів нахиляє військо Запорізьке до “постановлення спокою” (договору) з королем. Вдячно пригадуються заходи хана під Озірною, далі йде наведена вище історія ухиляння Хмельницького від договору. “Посол має вказати ханові і його візирові, що в тім анґажована честь хана, аби за його інтервенцією постановлений був мир (договір)-як був початий під Зборовим. Під Жванцем король теж не вирікався миру з козаками, як то удають-нібито ті панове, що трактували з візирем під Камінцем, не хотіли трактувати з козаками: навпаки, через візира вони трактували про мир з козаками”.

Треба вияснити ханові, що замиреннє з козаками (властиво приборканнє їх під владу короля) користне для Криму, “бо як би вони взяли гору і утворили окрему державу (potencyą osobną), то стали б тяжкі й Ордам Татарським”. Коли козаки не будуть приведені до послуху королеві, не багато скористає з їх приязни й хан, “бо хоч війна для згоди, а згода для війни, але мир з кожним народом певніший, коли оден другого змусить”. Козаків, значить, треба доконче приборкати, а не покладатися на добровільні союзи з ними.

Небезпечні перспективи: Москва, за помічю козаків опанувавши в. кн. Литовське, може схотіти використати Шведську війну і поновити операції в в. кн. Литовськім, і тоді треба буде звернути проти неї литовське військо, що тепер оперує против Шведів. Або може схотіти звязатися з Шведами против Польщі. В обох можливостях конче потрібне замиреннє Польщі з козаками. Після сього замирення хан з козаками з усею силою-лишивши яких кільканадцять тисяч Орди королеві пішов би з усім військом козацьким на Москву; там узяв б велику здобич, відтяг Москву і козаків від Литви і не дав би козакам змоги сполучитися з Шведами; треба тільки з тим поспішатись.

Щоб переконати гетьмана й козаків, нехай хан їм виявить, що як вони були причиною (тих усіх бід Річипосполитої), звязавшися з Москвою проти короля і Річипосполитої-хоч не мали до того ніякого поводу, бо король готов був дотримати їм мир (договір умовлений під Жванцем)-так вони з обовязку і совісти обовязані вернути Річипосполитій її утрати, в. кн. Литовське. А сього не можна нічим иншим осягнути краще, ніж тим що військо Запорозьке швидко вдарить з ханом на Москву. Нехай хан пришле королеві кільканадцять тисяч Орди, а гетьман 10 тис. козаків, і самі з усіми иншими силами йдуть на Москву; коли б королеві пощастило упоратися з Шведами, він з усіми силами пішов би на Москву також. Коли сього не буде, король мусить замиритися з Москвою-не для того щоб занехати союз з ханом, ані з неохоти до миру (договору) з козаками, тільки для того щоб мати вільні руки против Шведів.

З тих усіх мотивів-треба показати ханові-важно замиритися з козаками як найскорше, а ханові треба постаратися, щоб вони не ставили королеві неслушних вимог. Коли супроти того всього гетьман вимагатиме від короля і Річипосполитої “неподобних річей”, явно тим покаже, що він не цінить приязни хана, ні ласки короля і Річипосполитої, що щиро бажають миру.

“Коли б хан й. м. спостеріг, що ур. гетьман війська Запорізького хоче вчинити собі на Україні удільну державу (“панство”), або вимагатиме для договору (“покою”) якихось инших неподобних кондицій, або не віддаватиме панам і шляхті маєтностей,– повинен хан й. м. пильнувати, щоб не придбати собі на Україні сильного сусіда, а приводити справи до того, щоб козаки були в послуху королеві і Річипосполитій, а Україна в володінню (possessyi) панів-що кому належить. Кінець кінцем (як останній засіб) нехай би того способу зажив хан й. м.: рушив сам особою своєю з усіми ордами, приступив під козацьку границю і добивався від них тих двох річей: договору з королем й. м. і Річпосполитою при комісарах королівських і походу против Москви.

“І ще єсть останній спосіб. Тому що всі чисто полковники, козаки і чернь, як то доходить до відома короля й. м., тягнуть до згоди, їx можна було б до неї привести, а коли б противився ур. гетьман війська Запорізького, то нехай би хан й. м. добився щоб, вони того пожаданого миру не відкидали і до нього вели свої інтенції, і ханові помогли в тій війні з Москвою (против волі гетьмана, чи скинувши, чи вбивши його,-інструкція недоговорює). Бо присяга зложена Москві ур. гетьманом не може вязати війська Запорізького, бо він першим підданством обовязаний для короля й Річипосполитої, котрим не раз присягав, і полковники й чернь ніколи б не пристали на з'єднаннє з Москвою,-тільки видумав те ур. гетьман з ур. Виговським, нібито ми не хотіли з ними трактувати підчас трактатів під Камінцем (і тим привів до присяги Москві). Ніби то ми послів їx відсунули, листів у них не прийняли, нечемними словами зневажили і до шабель на їx послів поривались: на самого вельможного канцлєра се складають, що він був першою причиною того, не тільки инші комісари”. Тим часом візир памятає, як приязно і щиро ставились до козаків підчас тих переговорів-се треба візирові пригадати.

“І то також треба зручно показати, що ханові як монархові годиться мати діло з монархом, себто з королем, а нового сусіда нема по що собі робити, такого що хоче узурпувати собі більше ніж йому належить. Справедливого і слушного уконтентування треба і ур. гетьманові війська Запорізького і ур. Виговському і всій старшині, сього не вирікається ні король ні Річпосполита, і до того часу се вже б і сталося, коли б не протягав того сам ур. гетьман війська Зап.” ²).

Шумовский вибрався з сею місією доволі скоро: в середині травня він був уже у хана ³). Але поставити хана і його візира на точку поглядів інтересів Яна-Казимира, як той наївно собі бажав, розуміється не було так легко! Одинока річ, котрої вдалось йому добитися-се присилки помічного татарського корпусу, що в липні ставився під Варшавою і брав участь в голосній, нещасливій для Поляків битві 28-30 липня. Більшого нічого хан не міг зробити супроти неприхильної постави козацького війська, а й за сей виступ воно його досить болючо укарало, підстерігши Татар, коли вони вертали з здобичею і сильно їx погромивши ⁴).

16 н. с. травня оповідали Татари приставу московського посольства: “Приїхав нині Субан-аґа, що їздив від хана до гетьмана Б. Хмельницького; спочатку по приїзді була йому у гетьмана честь, хоч говорив йому гетьман: “Чому козацького полону не привів?” А потім як пішов від гетьмана до свого двору, приїхав до гетьмана посол з Москви, стали (ханському послові) малу честь показувати, і гетьман йому говорив і ханові велів переказати: “Коли хан козацького полону не верне, то вертай собі до Криму; а коли хан піде війною (сам) або пішле когось на козаків війною, то я до бою готов”. А приїздив Субан-аґа з тим щоб узяти у Хмельницького Кримців-бранців. І при нім писар Хмельницького велів козакам воювати ногайські улуси Уракових мурз, що кочували на козацькій стороні; Хмельницький то спинив, але Уракові Татари стали перевозитися з козацької сторони на кримську”) ⁵).

“7 (17) травня були у хана посли гетьмана Б. Хмельницького-полковник і писар ⁶), говорили ханові, аби згідно з договором віддав з Криму весь козацький полон, а хан давав з свого полону тільки чотирьох. Казав послам, що віддав би весь полон, і велів був калзі, нуреддінові, беям і мурзам усім, кримським і улусним, і (простим) Татарам, щоб віддавали, але вони не послухали, не віддали: кажуть, що здобували той полон своїми головами й віддати не можуть, без того полону пропадуть з голоду. Полковник і писар ханові казали, що за те що хан не віддає полону, у нього з гетьманом виходить неприязнь, і тих 4 чоловіка не взяли. На те хан сказав: Коли гетьман з ним посвариться, він сам піде війною, або людей своїх пішле на козаків. Посли відповіли: Коли хан піде на козаків війною, гетьман на бій готов. З тим і поїхали з Бахчисараю 8 (18) травня” (л. 18).

“15 (25) травня прийшла ханові вість, що Запорозькі козаки Б. Хмельницького Ногайських Татар Уракових улусів за Дніпром на козацькій стороні витяли і в полон забрали більше 5 тисяч, захопили їx майно, стада, коней і худобу. Другого дня зібралися до хана на пораду: калґа, нуреддін, беї (князі), мурзи кримські і ногайські-з улусів. Трівала та рада три дні, калґа і нуреддін у хана ті три дні й ночували. Улусні мурзи говорили на раді, щоб хан за них обстав: пішов на козаків війною сам, або султанів з військом післав, але царевичі, князі й мурзи так рішили, що сього літа війною з Криму ні ханові, ні султанам, ні Орді не ходити нікуди, а бути в Криму, а улусним людям-своїх улусів стерегти. А коли б улусні ногайські мурзи пішли війною, і на війні їx побили, або без них Калмики чи инші люди їx улуси погромили,-хан їм не поможе нічим, самі будуть винні.

“А як була ся рада у хана, прийшла ханові вість, що під Гаурським пристановищем з'явилися на морі струги, явно воєнні-чи донських козаків чи запорізьких, напевно не знати. Хан, калґа і нуреддін зараз послали одного з султанів з військом для охорони, і до инших морських пристановищ розіслали мурз з людьми.