Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 105 страниц)

В сих же днях, невідомо саме котрого, обговорювано козацьку петицію в царській думі; результати сього обговорення записані, в формі резолюцій царя і бояр (“государь указалъ и бояре приговорили”) на офіціяльній гетьманській петиції, поданій 14 (24) березня. Переважно ухвали були позитивні, до деяких пунктів ухвалено було жадати пояснення ¹⁷). Більш самостійний характер мають такі ухвали думи:

До пункту 4 петиції, про виборних урядників по містах (маґістрати й ратуші): “Мають бути урядники: війти, бурмістри, райці, лавники. (Вони) мають збирати на государя всякі доходи: грошеві і хлібні, і віддавати до царської казни-тим людям що їх государ пришле. Сі ж люди, що їх государ пришле для збору казни, наглядатимуть тих зборщиків (міських урядників), аби вони поступали правильно” ¹⁸).

Ся резолюція давала відповідь на цілий ряд питань. Нею відхилялося бажаннє старшини, щоб гетьман збирав всякі доходи сам і віддавав певну умовлену данину до царського скарбу. Цар застерігав собі, що відбиратиме приходи безпосереднє від міських урядів (маґістратів). Питаннє про воєвід обминалось, але цар лишав за собою вільну руку в адміністрації.

Друга резолюція була винесена в справі дипльоматичних зносин:

“Послів в добрих справах приймати (гетьманові) і відправляти, і (тільки) писати государеві, в яких справах вони приходили і з чим їх відправлено. Котрі ж посли будуть прислані від кого небудь з дорученнями против государя, тих затримувати, писати про них государеві, і без царського указу їх не відпускати. А з турецьким султаном і з польським королем без царського указу зносин не мати”.

Третя резолюція-в справі платні війську, дуже інтересна:

“Відмовляти (послів від сього домагання). Бо вел. государ (і так) зібрав велике військо, задля православної віри, бажаючи їx (козаків) оборонити від латинян-гонителів, тих що хочуть знищити церкви божі й викоринити християнську віру. Задля оборони їх він витратив на військо великі гроші з своєї казни ¹⁹).

“Як у гетьмана був боярин Бутурлин з товаришами, і говорилося про число Запорозького війська, тоді гетьман говорив: коли число війська Запорозького і велике буде, в тім цареві не буде шкоди, бо вони жалування у нього просити не будуть ²⁰). Говорив він при них же (при теперішніх послах)-при судді і при полковнику, отже їм тепер не годиться говорити про се (жадати жалування війську)”.

З власної ініціятиви бояре порушили питаннє, яке належало б внести в будучі “статті”: щоб утікачів з московських країв, котрі втікатимуть по черкаських городів, видавати відти назад. Про се малося на увазі поговорити на найближчій конференції з послами, але сю думку в протоколі докладно не сформуловано ²¹).

Коли сі резолюції стали відомі послам, вони захвилювались, особливо відмовою плати війську. Заховалась дуже інтересна супліка їx цареві з сього приводу-на жаль в московській, підправленій копії, я навожу її тому в перекладі з деякими корективами, можливо заховуючи ті вирази, що походять правдоподібно з ориґіналу:

“Хотяй з розказання гетьмана в. Запорозького просили єсмо у твого цар. величества на всякого козака жалування по 30 зол., але як так не можна, то хоч би й дещо зменшити, одначе щоб єсмо з нічим до війська не повертались. Бо як стольники твого царського величества по городах до присяги приводили, говорили, що війську Запорозькому гроші будуть, і тепер по всіх городах така слава пішла і всі надіються на милость твого цар. величества. А коли б ми мали повернутися не вблагавши твого цар. вел., не відаємо ми, посли, як маємо війську очі показати, і направду військо все поневолі мало б вельми засмутитися, бо не так іде о гроші війську Запорозькому, як о славу. Так і давніш бувало, і з тих же міст може вистачити війську Запорозькому заплата, і понад то до скарбу твого цар. вел. зістатися. Просимо і усердно молимо: Будь милостив і пожалуй військо Запорозьке! Нехай би твоїм жалуваннєм утішилося і охотніше до всякої услуги твому цар. вел. ставилося” ²²).

Сей поклик до обіцянок царських дворян, мабуть потверджений і Бутурлиним ²³), видимо зробив свій вплив, і від посольства зажадали відомостей про число полків і старшини. В актах лишилася довідка, на жаль без дати-але її закінченнє, де посли просять їx відпустити по можности скоро, бо зима кінчиться і вони можуть застрягти в дорозі і накликати на себе гнів гетьмана, орієнтує нас приблизно в часі. Посли вичисляють 17 полків, в кожнім рахують писаря, хорунжого, обозного і двох осавулів. Число сотників не можуть означити, але нагадують, що в кожній сотні єсть хорунжий, а у всякім полку-музика, трубачі ²⁴).

19 (29) березня послам дано прощальну авдієнцію. Вони дякували цареві за жалуваннє-за ласку показану їм в Москві, і Алмаз Іванович об'явив царське жалуваннє: оба головні посли, Богданович і Тетеря діставали від царя по срібному золоченому кубку з накривкою, по штуці атласу, камки-куфтир і лундишу (ліонського сукна), по 2 сорока соболів і грошима по 50 рублів. Їx товариші, козаки і міщане (переяславські) діставали дарунки грошима.

Після того той же Алмаз іменем царя нагадав історію козацького піддання цареві, повторив запевнення царської милости, і далі сказав:

“А що гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке писало в своїм листі, і ви посланники-били чолом, аби ми, вел. государ, пожалували-веліли потвердити ваші стародавні права і привилеї, вольности людей духовного і світського чину, і підкріпити нашими грамотами,-ми гетьмана і військо пожалували: веліли підкріпити нашою жалувальною грамотою ваші права і привилеї. А вас, посланників, пожалувавши своїм жалуваннєм, веліли не затримуючи відпустити. Посилаємо з вами вашу грамоту гетьманові і всьому війську, а ви, повернувши, розповісте їм нашу царську ласку і жалуваннє”.

По сїй промові передано їм царську грамоту, допущено до цілування царської руки, а замісць прощального обіду заповіджено “корм” з царської кухні. В дійсности обідали вони в той день у патріярха, бувши у нього в процесії за вербою (того дня була вербна неділя) ²⁵). Але найважніше, що після царської авдієнції вони мали конференцію з боярами, і ті “об'явили їм на їх статті государев указ”. Наперед зажадали від них додаткових відомостей до деяких “статей” (скільки військових суддів, скільки людей при арматі, і яку треба округу для її утримання, що треба для утримання Кодацької й Січевої залоги). Поруч того подали до відома царські рішення:

Щоб гетьман не мав зносин з польським королем і турецьким султаном.-Посланники відповіли; по се й гетьман писав цар. вел. щоб лукавим (лестным) посольствам поліським і литовським не вірити.

Воєводи мають бути в Київі і в Чернигові -Посланники сказали, що в тім царська воля.

Бояре об'явили, що від митрополита діється багато неподібного.-Посланники сказали, що вони то чують, і гетьманові скажуть.

Про царське військо для охорони України (здається се теж запитаннє більше ніж резолюція),-посли пояснили, що се мова про військо, яке буде потрібно після скінчення війни; тепер же в Київі й на Україні єсть царське військо для охорони (нема про що говорити).

Про жалуваннє на військо бояре говорили: Цар. величество пошле від себе певного дворянина, щоб описав і зрахував доходи, а як се виясниться, тоді буде указ (дефінітивний), а тим часом цар пошле гетьманові своє жалуваннє золотими: на 60 тисяч війська по четвертині угорського золотого, 15 тисяч угорських золотих значить.

Цілком несподівано, після всіх наших дотеперішніх відомостей, послам було сказано: Гетьман переказав своє проханнє, щоб йому і дітям його віддано на власність (в вотчину) город Гадяч, що давніше був за Конєцпольским-що він хотів би там поставити собі двір, і часом приїздити туди і проживати. Можна здогадуватись, що сі переговори вело не офіціяльне посольство, а гетьманів пасерб Кіндрат-за поміччю послів розуміється: він мабуть привіз приватні документи Хмельницького-що були передані боярам разом з військовими привилеями 17 (27) березня, і подібні ж заходи робили Богданович і Тетеря у своїх власних інтересах-про надання їм у власніть Старого Мліїва і Сміли. Досить еліптичну запись переговорів 19 березня треба розуміти так, що послам була об'явлена згода на наданнє Гадяча, а мабуть так само і Мліїва та Сміли (хоч може не так офіціяльно).

Крім того оголошено дві пропозиції московського уряду, зроблені з його власної ініціятиви: одна в справі утікачів, уже згадана вище, друга-щоб гетьман післав для участи в царськім поході на Смоленськ двох полковників: Золотаренка ніжинського і Тетерю переяславського, а число козаків, яке має бути з ними, цар означить потім. На обидві пропозиції посли дали згоду ²⁶).

Примітки

¹) Акты X с. 429-432.

²) Тамже с. 437-446.

³) Малорос. дела 1554 № 4.

⁴) “СмЂтя сколько доведется мЂстнымъ дЂломъ”.

⁵) Се найважніша відміна коротшої редакції від ширшої, вона виразно вказує на самостійність, і так би сказати-попередність короткої редакції.

⁶) Тут військо Запорозьке знову як загальне поняттє, що обіймає верству духовну, шляхетську і козацьку. Міщанську верству пропущено-вона взагалі якось згубилася в сій записи.

⁷) В короткій ред. під кінець, поза нумерованими пунктами.

⁸) Так само.

⁹) Так само.

¹⁰) Сі завваження посольства роблять цілком неправдоподібним оповіданнє Величка, нібито гетьман радився з Січею в справі переходу “під протекцію монарха московського”, і дістав з Січи повне спочуттє сьому плянові (нового вид. с. 92-4). У Величка Хмельницький як за порозуміннєм з Січею почав “махину війни з Поляками”, так і далі у всім поступав в тіснім контакті і за порадою її-се листуваннє становить такби сказати провідний мотив Величкової повісти, але на сім епізоді ясно, як мало правдоподібна ся концепція.

Тим не менше Кубаля навіть в своїй останній праці про Хмельниччину, 1910 року (Szkice III с. 49) повторив сю явно видуману звістку.

Правда, що він без яких небудь застережень повторив за Буцінским як факт також і оповіданнє “Запорозької Старини” Срезневського про повстаннє Тухи (тамже с. 57). У Срезневського се виписано так, в примітках до літописи Хмельниччини:

“Поликарпъ Туха былъ запорожскій атаманъ неизвЂстно какой СЂчи. Онъ пользовался дружбой Хмельницкого, всегда былъ первый противъ мятежниковъ, возстававшихъ на него, и столько же уменъ, сколько храбръ и грубъ. Онъ былъ увЂренъ, что Хмельницій ищетъ независимой Украины, а себЂ верховной власти, что Хмельницкій обманываетъ и султана, и хана, и короля, и царя, обЂщая быть каждому вЂрвымъ и покорнымъ, и радовался этому, называлъ Хмельницкаго – какъ говоритъ Симоновскій – преемникомъ св. Владиміра, вел. княземъ Украинской Россіи. Съ 1649 года Туха былъ неотлучно при ТимофеЂ Хмельницкомъ, и во время осады Сучавской сильно раненъ. Но то была-говоритъ Симоновскій-рана тЂлесная, рана же сердечная ждала его въ УкраинЂ. Когда вЂсть о присягЂ царю дошла до него, когда получилъ онъ приказъ присягать, Туха вознегодовалъ.-Умру, а останусь козакомъ-говорилъ онъ, и поднялъ мятежь. Подъ его знаменемъ скоро стало до 7000. Войско Хмельницкаго встрЂтило его на Тясмени. Воины Таха (так) почти всЂ пали на мЂстЂ битвы. Самъ Туха бросился въ рЂку и утонулъ” (частина II кн. 2 с. 135-6).

Як еляборат українських патріотів 1830-х рр. се небезінтересно. Але що сей еляборат переказувався як факт в науковій праці XX століття про Хмельниччину, се ще більш інтересно, як свідоцтво трівкости лєґендарної Хмельниччини.

¹¹) В ширшій ред. се останній пункт-20, в короткій поза нумерацією.

¹²) Акты X с. 451-466.

¹³) Вище с. 785.

¹⁴) Акты X с. 453.

¹⁵) Їх присутність відзначена і в Theatruin Europ. c. 612.

¹⁶) Дворцовые разряды III с. 403-4.

¹⁷) Сі пояснення посли давали після “одпуску”, 19 (29) березня; судячи з того можна думати що нарада царської думи над петиціями відбулася між 17 (днем передачі копій документів) і відпуском, а саме 18 (28) березня.

¹⁸) Не дуже ясну стилізацію сеї резолюції роз'яснює і дає зрозуміти повтореннє сеї резолюції при пункті 15, краще постилізоване.

¹⁹) Було потім написано, але вичеркнено: “Козаки нехай стоять далі за віру християнську (себто нехай воюють власним коштом). І то також їм користне (в їx інтересах): післано бояр з військами до Київа, і їм дається жалуваннє від царя, і післано з тими боярами армату і богато всякого арматного припасу царським коштом”.

²⁰) Дійсно так в переяславських протоколах-див. вище с. 763.

²¹) Акты Х с. 446-452.

²²) Акты X с. 485 без дати, але очевидно належить до сих днів, перед авдієнцією 19 с.с., не між 21-27 с.с., як зазначав Карпов в своїм виданню, бо в день авдієнції гроші вже були обіцяні.

²³) Відомости з місць про се ми бачили вище-с. 772.

²⁴) Акты X с. 486.

²⁵) Тамже с. 473-4.

²⁶) Акты Х с. 475-6.

“СТАТТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО”-СТАН ПИТАННЯ В ЛІТЕРАТУРІ, “СТАТТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО”-ТЕКСТ В 11 ПУНКТАХ.

На підставі сих переговорів було виготовлено московську редакцію “статей”. Виключивши те, що могло бути означене окремими жалувальними грамотами, дяки звели зміст козацьких петицій в 11 пунктах. Основою їx стала офіційна військова петиція, змінена й доповнена на підставі устних переговорів. Пропущено те, що мало міститися в окремих привилеях війську, а також і деякі особливо дражливі пункти-мабуть тому, що все таки рішучого слова з приводу їx уряд не важився сказати (про вибори гетьмана, про воєводів і їх відносини до місцевого правління). На всі инші пункти дано царські резолюції, здебільшого короткі, часом довші, а з приводу прохання про платню війську-цілу пояснюючу записку. Взагалі весь сей еляборат-сі славні “Статті Богдана Хмельницького”, що більше як на сто літ стали начебто конституційною хартією України-зложені крайнє хаотично, не систематично, мають виразний характер не продуманих до кінця політичних гадок. Се скорше тимчасова канцелярська одписка-до ґрунтовнішого вияснення, до дальших розпоряджень, не кажучи вже, що цілий ряд питань в ній поминено з огляду на те, що вони нормувалися окремими грамотами, так що коли вже шукати у всім тім якоїсь конституційної хартії, котрою фіксувалися всі дотеперішні переговори-початі в Переяславі і продовжені в Москві, то треба за таку хартію брати “статті” разом з царськими грамотами ¹).

Але чи саме сі статті з11 пунктів?

Вони не заховалися до нас в ориґіналі, а тільки в московськім чорновику, що лежить в актах посольського приказу разом з чорновиками царських жалувальних грамот 27 с.с. березня. На початку таке поясненнє (вступ) – подаю в скороченню: “В письмі, що прислали кн. Трубецькому з товаришами посланники Сам. Богданович та Павло Тетеря з товаришами нинішнього 162 року марта 12 написано: “Бють чолом вел. государеві гетьман Б. Хмельницький” і т. д. Дата 12 с. с. березня написана на вишкробаному місці і супроти сказаного вище неможлива, хоча з нею сі статті друкувались не раз,-бо того дня 12 с. с. березня посли тільки заїздили до Москви. Карпов, вказавши на сю недорічність, звернув увагу, що в списку з архива К. Розумовського, виданім в Історії Марковича стоїть дата 21 березня і прийняв сю дату за автентичну-але властиво і вона не автентична. Судячи з того, що нам відомо про московські переговори, статті подані на письмі Трубецкому і тов.-се могли бути тільки гетьманська петиція в 23 пунктах, подана 14 березня, а статті в 11 пунктах се остання, як нам відома, редакція царських резолюцій, виготовлена приблизно одночасно з жалувальними грамотами.

Правда, статті в 11 пунктах не відповідають гетьманській петицій але ясно, що сі статті, як еляборат царської канцелярії, і взагалі не могли передавати ніякого тексту поданого послами. Статті в 11 пунктах се московська перерібка матеріялу, зроблена в звязку з виготовленнєм жалувальних грамот: поміти ясно показують, що сі пункти вироблялися руками московських дяків паралєльно з жалувальними грамотами, як доповненнє до них – під проводом Алмаза Івановича, що своєю рукою дописав закінченнє-як зазначує Карпов. Се показує, що перед нами остання редакція статей. На се вказує і кінцева поміта: “Таково письмо дано посланникомъ; написано на столбцахъ бЂлорусскимъ писмом, безъ дьячей приписи”: се з усякою правдоподібністю говорить про експедицію сих пунктів-офіційну видачу послам. На тій підставі, при нинішнім стані наших відомостей, сі статті треба вважати остаточною редакцією московських резолюцій, офіціяльно переданою через послів гетьманові разом з жалувальними грамотами, датованими 26 с. с. березня.

Але що під назвою “статей Богдана Хмельницького” оберталися пізніше инші статті в 14 пунктах, вперше проголошені на виборчій раді 1659 р., той сам Карпов, що перший скільки небудь обслідував акти козацького посольства, висловив гадку, що статті з 11 пунктів, датовані ним 21 березня, не були останньою офіціяльною редакцією, а такою були оті статті в 11 пунктах 1657 р. Їx мовляв затаїв був Б. Хмельницький, і проголошено їx тільки після його смерти, а потім, при виборі Юрія Хмельниченка ще раз потверджено на раді, видруковано з наказу московського уряду і тим способом нарешті спопуляризовано. Певні обмеження українських вольностей, що помічаються в сій редакції в порівнянню з статтями в 11 пунктах, в такім разі треба було б розуміти як результат поправок зроблених на некористь козацького війська протягом того тижня, що пройшов між відпускною авдієнцією і від'їздом послів.

Необхідність такого толкування се само вже робить мало правдоподібною сю розвязку; але докладніший аналіз сих відмін показує, що вони не могли бути зроблені в березні 1654 р. Життє їх висунуло пізніше, і накинути їx старшині і війську московським політикам удалося тільки після упадку Виговського. Тому в супереч поглядові Карпова, принятому потім Буцінским і м. Макарієм і апробованому Антоновичем в його рецензії книги Буцінского, П. Шафранов в спеціяльній, дуже ґрунтовно зробленій студії, статті проголошені в 1659 році як статті 1654 року признав за фальсифікат, сфабрикований посольством Трубецького. А за автентичні статті Б. Хмельницького 1654 р. він проголосив т. зв. статті 21 березня, або статті в 11 пунктах. Його погляд був прийнятий потім в працях Ейнгорна, Нольде і Розенфельда, в моїй студії про Переяславську умову, останніми часами ще раз переглянений і підтриманий А. І. Яковлевим в спеціяльній студії, і не вважаючи на зусилля В. І. Щербини підтримати стару теорію Карпова, я не вважаю можливим вернутись до неї, після всього зробленого для висвітлення анахронізмів статей Трубецкого ²).

При нинішнім стані наших відомостей ми не можемо противставити статтям в 11 пунктах, т. зв. 21 березня, якихось инших, які б мали більше права вважатися останнім вислідом московських переговорів і носити імя “статей Б. Хмельницького”. Тому вважаю потрібнім навести їх в цілости, в ориґіналі й перекладі, і з деякими важнішими поправками, зробленими на сім брульоні:

Бьютъ челомъ великому государю царю и великому князю АлексЂю Михайловичу, всеа Великія и Малыя Росіи самодержцу, и многихъ государствъ государю и обладателю, его царскаго величества подданные Богданъ Хмельницкой, гетманъ войска Запорожского и весь міръ христіянскій російскій, чтобъ его царское величество пожаловалъ ихъ тЂмъ, о чемъ посланники ихъ бити челомъ учнутъ, а они его царскому величеству во всякихъ его государскихъ повелЂньяхъ служити будутъ во вЂки ³)

Бють чолом великому государеві цареві і великому князеві Олексію Михайловичу, всеї Великої і Малої Росії самодержцеві і многих держав государеві й обладателеві піддані його царського величества Богдан Хмельницький гетьман Запорізького війська і весь мир християнський російський, аби його царське величество пожалував їх тим (дав їм те), про що битимуть чолом (проситимуть) посланики їx, а вони його царському величеству служитимуть во-віки в усім що їм государ повелить.

1. Чтобъ въ городЂхъ урядники были изъ ихъ людей обираны къ тому достойные, которые, должны будуть поддаными царского величества урежати и доходы всякіе, въ правду, въ казну царскаго величества отдавати, для того, что царского бъ величества воевода пріЂхавъ учалъ права ихъ ломать и уставы какіе чинить, и то бъ имъ было въ великую досаду; а какъ тутошніе ихъ люди гдЂ будуть старшіе, то они противъ правъ своих учнуть исправлятца.

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити, і всякі доходи по правді віддавати до казни. А то тому, що воєвода царського величества, приїхавши, почав би права їx ламати і якісь устави заводити, і то було б (Українцям) прикро; а як будуть старшини місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

И сей статьЂ царское величество пожадовалъ-велЂлъ быть по ихъ челобитью. А быти бъ урядникомъ, въ городЂхъ: войтамъ, бурмистромъ, райцамъ, лавникомъ, и доходы всякіе денежные и хлЂбные сбирать на царское величество и отдавать въ его государеву казну тЂмъ людемъ, которыхъ царское величество пришлетъ; да тЂмъ же прислаинымъ людемъ, кого для тоЂ сборные казны царское величество пришлетъ, и надъ тЂми сборщиками смотрить, чтобъ дЂлали правду.

Що до сеї статті царське величество пожалував-велів бути по їx прошенню. Мають по містах бути урядниками війти, бурмистри, райці, лавники, і доходи всякі грошеві і хлібні збирати на царське величество й віддавати до государевого скарбу тим людям, которих пришле царське величество. І ті прислані люде, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді.

2. Писарю войсковому чтобъ по милости царского величества 1000 золотыхъ полскихъ для подписковъ давать, а на судей войсковыхъ по 300 золотыхъ полскихъ, а на писаря судейского по 100 золотыхъ полскихъ, на писаря да на хоружего полкового по 50 золотыхъ, на хоружего сотницкого 30 золотыхъ, на бунчюжного гетманского 50 золотыхъ ⁴).

2. Писареві військовому по милости царського величества щоб давано 1000 золотих польських на підписків (канцеляристів). на судей військових по 300 золотих польських, на писаря судейського по 100 зол. польських, на писаря й хорунжого по 50 зол., на хорунжого сотенного по 30 зол., на бунчужного гетьманського 50 зол.

Царское величество пожаловалъ, велЂлъ быть по ихъ челобитью; а давать тЂ деньги изъ тамошнихъ доходовъ.

Царське величество пожалував, велів бути по їx проханню; а давати ті гроші з тамошніх доходів.

3. На писаря и на судей войсковыхъ, на 2 человЂка, и на всякого полковника и на ясауловъ войсковыхъ и полковыхъ чтобъ по мельницЂ было, для прокормленья, что расходъ имЂютъ великой.

3. На писаря і на судей військових, на 2 чоловіка, і на всякого полковника, осаулів військових і полкових щоб було по млину, для прогодовання, тому що несуть великі видатки.

Царское величество пожаловалъ, велЂлъ быть по ихъ челобитью.

Царське величество пожалував, велів буть по їx проханню.

4. На подЂлку наряду войскового и на пушкарей и на всЂхъ работныхъ людей, которые у наряду бываютъ, чтобъ царское величество пожаловать изволилъ учинить свое царское милостивое призрЂнье, какъ въ зиму, такъ и о станахъ, такожде на обозного арматного 400 золотыхъ, а на хоружего арматного 50 золотыхъ.

4. На роботи військової армати, на пушкарів і всіх робочих людей що бувають при арматі, аби царське величество зволив вчинити милостиву ласку на зимове прогодованнє і пристановище; також на арматного обозного 200 зол., а на хорунжого 50 зол.

Царское величество пожаловалъ, велЂлъ давать изъ тамошнихъ доходовъ ⁵).

Царське величество пожалував, велів дати з тамошніх доходів.

5. Послы которые издавна къ войску Запорожскому приходять изъ чюжихъ краевъ, чтобъ гетману и войску Запорожскому которые къ добру были, волно приняти; а только что бъ имЂло быть противно царского величества, то должны они царскому величеству извЂщати.

5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до війська Запорізького аби було вільно приймати, а коли б було щось противне царському величеству (в сих посольствах), мусять вони (козаки) сповіщати царське величество.

По сей статьЂ царское величество указалъ: пословъ о добрыхъ делЂхъ принимать и отпускать; а о какихъ дЂлехъ приходили и съ чЂмъ отпущены будуть, о томъ писать къ царскому величеству подлинно и вскорЂ. А которые послы присланы отъ кого будутъ царскому величеству съ противнымъ дЂломъ, и тЂхъ пословъ и посланниковъ задерживать въ войскЂ и писать объ нихъ о указЂ къ царскому величеству вскорЂ жъ, а безъ указу царского величества назадъ ихъ не отпускать. А съ турскимъ салтаномъ и съ полскимъ королемъ безъ указу царского величества не ссылатца.

До сеї статі царське величество велів: послів з добрими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і скоро, за чим вони приходили і з чим їx одправлено. А котрі посли будуть присилатися з справами противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати в війську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.

6. О митрополитЂ кіевскомъ ⁶) посланникомъ изустной наказъ данъ. А въ рЂчахъ посланники били челомъ, чтобъ царское величество пожаловалъ, велЂлъ дать на его маетности свою государскую жалованую грамоту.

6. Про митрополита київського дано послам устний наказ. А в розмовах посли били челом, щоб царське величество велів дати свою государську жалувану грамоту на його маєтности.

Царское величество пожаловалъ: митрополиту и всЂмъ духовного чину людемъ на маетности ихъ, которыми они нынЂ владЂютъ, свою государскую жалованую грамоту дать велЂлъ.

Царське величество пожалував: митрополитові і всім людям духовного чину велів дати свою государську жалувану грамоту на маєтности, которими вони тепер володіють.

7. Чтобъ царское величество изволилъ рать свою вскорЂ прямо къ Смоленску послать, не отсрочивая ничего, чтобъ непріятель не могъ исправитца и съ иными совокупитися, для того что войска нынЂ принужены, чтобъ никакой ихъ лести не вЂрили, естли бъ они имЂли въ чемъ дЂлать.

7. Аби царське величество зволив післати своє військо під Смоленськ не гаючися ні трохи, аби неприятель не міг собі ради дати і сполучитися з иншими (військами), бо тепер війська (польські) потомлені-нехай не вірять ніякому лукавству (Поляків), коли б почали що вимишляти.

Царское величество изволилъ на непріятеля своего, на полского короля, итти самъ и бояръ и воеводъ послать со многими ратми по просухЂ, какъ конскіе кормы учнуть быть.

Царське величество постановив на неприятеля свого польського короля йти самому і бояр та воєводів післати з великим військом, як просохне і почне бути паша.

8. Чтобы наемного люду здЂ по рубежу отъ Ляховъ, для всякого безстрашія, съ 3000, или какъ воля царскаго величества будетъ хотя и болши.

8. Аби наємного війська тут на польськім пограничу, для безпечности було з 3000 або скільки буде воля царського величества-хоч і більше.

Царского величества ратные люди всегда на рубежЂ для Украйны обереганья есть и впередъ стоять учнутъ.

Військові люди царського величества на пограничу для охорони України завсіди були і надалі будуть стояти.

9. Обычай тотъ бывалъ, что всегда войску Запорожскому платили. Бьютъ челомъ и нынЂ царскому величеству, чтобъ на полковника по 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъ по 30 золотыхъ полскихъ давать.

9. Завсіди був такий звичай, що війську Запорізькому плачено. Бють чолом і тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 єфимків, на осаулів по 200 золотих, на осаулів військових по 400 зол., на сотників по 100 зол., на козаків по 30 золотих польських.

И въ прошлыхъ годЂхъ присылалъ къ царскому величеству гетманъ Богданъ Хмельницкій и все войско Запорожское и били челомъ многажды, чтобъ его царское величество ихъ пожаловалъ, для православные христіянскіе вЂры и святыхъ божіихъ церквей, за нихъ вступился и принялъ ихъ подъ свою государеву высокую руку и на непріятелей ихъ учинилъ имъ помочь. И великому государю нашему, его царскому величеству, въ то время подъ свою государеву высокую руку приняти было васъ не мочно, потому что у его царского величества съ короли полскими и великими князи либовскими было вЂчное докончанье. А что съ ихъ королевскіе стороны царского величества отцу, блажевные памяти великому государю и великому князю Михаилу Федоровичю, всеа Русіи самодержцу, и многихъ государствъ и обладателю, и дЂду его государеву, блаженные памяти великому государю святЂйшему патріарху Филаренту Никитичю, московскому и всеа Русіи, и великому государю нашему царю и великому князю АлексЂю Михайловичю, всеа Русіи самодержцу, его царскому величеству, учинились многія безчестья и укоризны, и о томъ, по королевскимъ грамотамъ и по соймовому уложенію и по констытуціи и по посолскимъ договорамъ царское величество ожидалъ исправленія. А гетмана Богдана Хмельницкого и все войско Запорожское хотЂлъ съ королемъ полскимь помирить, черезъ своихъ государевыхъ великихъ пословъ, тЂмъ способомъ: буде Янъ-Казимеръ король учинить съ ними миръ по Зборовскому договору и на православную христіянскую вЂру гоненія чинить не учнетъ и уніятовъ всЂхъ выведетъ, и царское величество виннымъ людемъ, которые за его государскую честь довелись смертные казни, вины ихъ хотЂлъ отдать. И о томъ посылалъ къ Яну-Казимеру королю своихъ государевыхъ великихъ и полномочныхъ пословъ, боярина и намЂстника великопермского князя Бориса Александровича Репнина-Оболенского съ товарищи. И тЂ царского величества великіе и полномочные послы о томъ миру и поступкахъ королю и паномъ радЂ говорили всякими мЂрами, и Янъ Казимеръ король и паны рада ни на которую мЂру не сошли, и то великое дЂло поставили ни во что, и тЂхъ царского величества великихъ и полномочныхъ пословъ отпустили безъ дЂла. И великій государь нашъ, его царское величество, видя такіе съ королевскіе стороны многіе неисправленья и грубости и неправды, и хотя православную христіянскую вЂру и всЂхъ православныхъ христіянъ отъ гонителей и хотящихъ церкви божіи разорити и вЂру христіянкую искоренити отъ Латынъ оборонити, подъ свою государеву высокую руку васъ принялъ. А для вашіе обороны собралъ рускіе и нЂметцкіе и татарскіе рати многіе, идетъ самъ великій государь нашъ, его царское величество, на непріятелей христіянскихъ, и бояръ своихъ и воеводъ шлетъ со многими ратми; и на тотъ ратной строй, по его государеву указу, роздана его государева казна многая.

Попередніх літ присилав до царського величества гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорізьке і били чолом богато разів, щоб його царське величество їx пожалував, уступився за них задля православної християнської віри і святих божих церков, прийняв їх під свою високу руку і дав поміч на неприятелів. Великому государеві нашому в тім часі не можна було вас прийняти під свою государську високу руку, тому що у його цар. величества була вічна згода з королями польськими і в. кн. литовським. А хоч з королівської сторони батькові цар. величества святої памяти вел. государеві Михайлові Федоровичеві і дідові його, святійшому патріярхові Філаретові Никитичови, і великому государеві нашому Олексієві Михайловичу сталося богато нечести і ганьби, то в тім згідно з королівськими грамотами і соймовими постановами царське величество чекав поправи. А гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке хотів помирити з королем польським тим способом: аби король Ян Казимир учинив з ними згоду на підставі Зборівському трактату: православної віри християнської не гонив, уніятів усіх викорінив,-зате царське величество хотів вибачити вину всім винним людям, котрим за образу його государської чести належала кара смертна. Про се посилав він до короля Яна Казимира своїх великих і уповноважених послів: боярина і намісника великопермського Бориса Олександровича Репнина-Оболенского з товаришами. І ті великі і уповноважені посли царського величества про ту згоду і про вчинки королеві і панам-раді говорили на всякі способи. Але Ян Казимир і пани рада на се ніяк не пристали, і сю велику справу взяли за ніщо, а тих великих і уповноважених послів царського величества відправили з нічим. Тоді великий государ наш, видівши так богато несправности з королівської сторони, грубости і неправди, і бажаючи оборонити православну християнську віру і всіх православних християн від гонителів Латинян (католиків), що хочуть церкви божі знищити і віру християнську викорінити, прийняв вас під свою високу руку. А для оборони вашої зібрав богато руського німецького і татарського війська-сам великий государ наш іде на неприятелів і посилає бояр своїх і воєводів з великим військом, і на те зібраннє війська, за государевим наказом, роздано великі гроші.