Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 83 (всего у книги 105 страниц)

Посол має розвідатись про політичну ситуацію в Польщі і відносини з Кримом. Добре довідатися, чи козацьке військо вже зійшлося з семигородським, молдавським і мунтянським, і де саме; що діється у них з польським військом, чи послав Ракоцій військо Карлові-Ґуставові, і на що саме (против Поляків чи против Москви).

“Та ще государеві стало відомо, що гетьман дуже хорий,-тому ідучи черкаськими городами посол має розвідуватися пильно у всяких людей, яково йому, і чи єсть його хоробі полекша. Коли ж би сказали, що гетьман помер,-провідувати, кого хоче вибрати військо Запорізьке: чи писаря Ів. Виговського, чи когось иншого, чи мають післати до государя і бити чолом, кого їм государь призначить бути гетьманом ¹³), і чи нема між козаками якоїсь невірности” ¹⁴).

Інструкція, як бачимо, дуже інтересна. З одної сторони, московський уряд ніколи не брав іще такого прикрого тону в відносинах до гетьмана, закидаючи йому нельояльність, порушеннє присяги, страхаючи його карою божою за неправду супроти царя-сюзерена самовільний союз з Ракоцієм і підтримку його претензій на польську корону против інтересів царя. З другого боку цар давав гетьманові згоду на операції проти Польщі під умовою, щоб усі там забрані землі належали цареві. Се настільки ж трудно було здійснити (вимогати то від Ракоція, щоб він зрікся своїх здобутків у Польщі, які б йому вдалось осягнути), наскільки розминалось і з плянами українського уряду-прилучити західні українські землі до своєї території. На превеликий жаль посольське звідомленнє Кикина не заховалося, або не віднайшлось ¹⁵), і ми тільки з вищезгаданого листу гетьмана можемо міркувати, як поставився він і український уряд взагалі до сього царського “виговору” і до царських побажань. Се було в 20-х днях березня с. с.

14 березня н. с. Кикин був у Київі у митрополита ¹⁶), другого дня виїхав до гетьмана, так що мусів стати в Чигрині перед 20 березня, а 23 дістав відправу назад з таким листом гетьмана:

“Утішається весь православний нарід російський ¹⁷), що ви, вел. государ, в. ц. в., до нас зволили прислати ваше милостиве слово, і за се ми, як вірні слуги і піддані, довголітнього панування на в. ц. в. престолі і над усіми ворогами побіди щиро бажаємо.

“Ми ж бачучи неправди лядські-що вони ріжними способами против нас промишляють і богато шкоди й убийства наробили, зчаста нападаючи з Камінця й инших місць, поставили були на пограничу кілька тисяч війська для охорони пограничних городів. А потім напевно довідалися, що Ляхи підіймають ріжні землі на вас, вел. государя, і на нас: післали попереду до кримського хана Мислішевского, а тепер Ромашкевича, намовляючи його на війну з нами, і ми поміркували, що се вони витягають їх чи на ваші (московські) городи, чи на тутешні. Тому веліли війську йти туди, де вони б могли здибати тих неприятелів нашої віри-Ляхів. В той же час рушивсь на них і Ракоцій за свої кривди. Ми ж те військо посилали не в поміч Ракоцієві, щоб його настановити королем польським, тільки щоб воно щастєм в. цар. вел. і помічю божою громило неприятелів наших де їх надибають.

“В грамоті в. ц. в. теж написано про се, що з польської сторони не дотримуються договори, постановлені в стольнім городі вашого в. кн. Литовського Вильні повномочними послами вашими і польськими комісарами про вибір ваш на Корону Польську і в. кн. Литовське. Ні грамоти від короля польського про скликаннє сойму не прислано ні сойму не скликано. Ми вас в попередніх наших листах остерігали від тих хитрощів лядських: що вони з в. цар. вел. поступають лукаво, а не по правді, і того договору ніколи не виконають,-тепер же в. цар. величеству вже самим ділом ясно стало, що вони договору свого виконати не хочуть. Та не тільки се, але ще й посла свого, Станислава Казимира Бєньовского, секретаря свого, король польський прислав до нас з тим щоб відлучити від високої і міцної руки в. цар. вел.-щоб ми з Ляхами по давньому були в згоді і в сполуці. Але ми того ніколи не то що не зробимо, але й думати про те не хочемо, щоб відступити від в. цар. вел, єдиного православного царя.

“Той посол (Бєньовский) каже, що пункти уложені на виленській комісії ніколи не будуть здійснені. Каже, що та комісія зложена була з біди-щоб в. цар. вел. з військом не наступав, а вони того й не думали, щоб в. цар. вел. вибрати чи коронувати на Корону Польську і в. кн. Литовського.

“Також від римського цісаря прибув посол: арцибіскуп марціанопольський, з тим щоб нас намовляти, аби ми були під королем польським, обіцяючи нам більші против попереднього вільности і права, яких тільки забажаємо, і з тим щоб на Україні шляхти вже не було.

“Через такі лукавства і неправди лядські-що вони все роблять на зневагу православної віри і на безчестє вам, вел. государеві,-ми виправили на них частину війська Запорізького, щоб не дати їм часу зібрати сили і ще кого небудь иншого на літо на нас напустити.

“Пункти ж (виленські), скоро тільки прийшли до нас від Ляхів, ми зараз післали воєводі, А. В. Бутурлину, як вірні слуги і піддані,-бо добре зрозуміли, що се пункти фальшиві, прислані щоб посварити (з царем). А (пункти) прислані від в. цар. вел. з стольником В. П. Кикиним, скоро ми тільки прочитали, зрозуміли, що то пункти справжні. А все се робиться з польської сторони на сварку-щоб нас з усім військом Запорізьким і всім народом православним відлучити від високої і міцної руки в. ц. вел.

“Тому ми з усім військом і всім народом російським православним просимо і молимо, аби в. ц. в. не вірили таким лядським і всяким иншим (вигадкам), котрими б нас перед в. ц. в. обріхувано, але заховували нас і надалі при ласці государській, правах і вільностях наших. Бо весь світ і всі иновірці тішились би й раділи, коли б– не дай того боже-від вас якась неласка показалася на військо Запорізьке, як то ріжні лукаві люде хитро промишляють, щоб нас відлучити від ласки й жалування в. ц. вел.,-чого їм боже не поможи!

“То також в. ц. вел. даємо знати, що Биховляне, бачучи велику біду, тісноту від війська в. ц. вел. полку Чаусівського-що запасного хліба не мали, присягу вчинили і піддалися: уже козаки там, і (Биховляне) вічно мають бути при війську в. ц. вел.

“До короля шведського напишемо про його неправди, щоб він з в. ц. вел. не воювався.

“В. цар. вел. заносимо жалі наші, що Путивльці і Камінчани чинять богато кривд пограничним людям: смиренно просимо зробити з ними що треба. Про инші справи словесно дасть знати вірний слуга в. ц. в. В. П. Кикин” ¹⁸).

Таким чином гетьман рішучо відрікся участи в операціях Ракоція, заявивши, що козацький похід на польські землі не стоїть в ніякім звязку з походом Ракоція, а має на меті відімстити Ляхам за обиди, що від них терплять козаки, і перешкодити дальшому зброєнню їх против козаків і против Москви. Царя він також намовляє, хоч і в не досить ясних виразах, вважати перемирє нарушеним і відновити против Поляків воєнні операції. В відносинах до Шведів, навпаки, в обережних виразах пропонує своє посередництво для припинення війни-в пізніших своїх заявах він сам розшифровує сю пропозицію, зроблену з нагоди посольства Кикина.

Крім сеї відповіди на царське посольство гетьман вислав з козаками кілька листів меншої ваги до царя і до ріжних його достойників. Осібним листом він прохав царя за вдову Януша Радивила, в риторичних виразах відкликуючися до його доброти і милосердя, котре, мовляв, ніколи ще досі не лишало даремними гетьманових прохань ¹⁹); я вище згадував про зміст сього прохання, тому не буду повторювати. З листів висланих до ріжних московських маґнатів маємо писаннє гетьмана до думного дяка Ларіона Лопухина ²⁰). Путивльському воєводі Зюзину, дякуючи за присланий листовний привіт, гетьман пише про ті кривди пограничних людей, що він згадав у листі до царя– з реєстром їх посилав до Зюзина якогось Мартина Яцковського “для подысканія справедливости”, а від себе спеціяльно згадував убийство козака з своєї “власної маєтности” Плещівця ²¹).

Другого дня одержавши вісти від Ждановича, гетьман післав Кикину наздогін сю звістку, удаючи, ніби то вважає так само приємною для царя як і для козаків сі новини, що військо їx перейшло Сянок, наступає на Краків, і Поляки не мають з чим їм противстати:

“По від'їзді в. милости принесено нам листа від Антона Ждановича, що його з частиною війська послали ми против неприятеля. Лист писаний в таборі під Переворськом 24 лютого, об'являє нам, що все йде добре: про Ляхів мало де чути, більше військо все геть порозбігалося. Тільки з Чарнєцким за Краковом небагато, але й ті не сміють стати до бою. Військо (козацьке) з-під Переворська рушивши пішло аж під Краків, і де б не почуло якесь військо лядське в зборі, підуть на них, аби неприятелі не розпростералися. А ми яку відомість далі будемо мати, не загаємося післати й. ц. вел.” ²²).

Похід козаків за Вислу, на Краків гетьман представляв таким чином самостійним ділом козаків-превентивною війною, що мала запобігти наступові Поляків на Україну, і цілком відмовчувався від царських бажань, щоб козацьке військо на імя царя і для нього робило свої здобутки в Польщі.

Перше настільки виразно розминалося з відомостями, які приходили з польської сторони, що невірність гетьманських заяв ставала цілком ясною. Поскільки ж гетьман вів операції в Польщі на власну руку, чому ж він відмовчувався від царського бажання, щоб усе що він там здобуде, було цареве? Се не могло не викликати все більшого роздражнення в Москві, і попихало московський уряд до все ріжчих виступів против гетьмана, до самостійних виступів на Україні, обрахованих на дискредитацію гетьманського правління, і робило неминучим конфлікт і розрив, що старшина хотіла обминути.

Се прослідимо ми далі. Тепер я хотів звернути увагу на ту інтерпретацію польсько-українських відносин, що давалася в сім листі. В московсько-польських зносинах спинюсь на московськім виступі, згаданім в інструкції Кикинові: цар вислав до Польщі свого післанця, щоб вияснити польському урядові порушеннє виленських постанов допущене в справі вибору царя на королівство польське, і заразом випімнути ті “задори”, що робляться від Поляків на українській границі. Звідомленнє сього посольства, дуже докладне й інтересне, до нас дійшло і було нещодавно видане ²³). В царській грамоті, що повіз сей царський післанець, Климент Ієвлев в перших днях березня н. с., цар вичисляв всі ті польські кривди, що визначав гетьман в листі своїм, післанім з Лопухиним-напади на Калюс і околиці Бару, знищення монастирів, побивання ченців, і т. д. Але коли Ієвлев звернувся з сими закидами до тих діґнітарів, котрих мав нагоду побачити в дорозі-були то маршалок в. кн. Литовського Завіша, гетьман Сапіга, референдарій Бжостовский-ті заявили йому рішучо, що се козацький гетьман видумує умисно, щоб сварити царя з королем. “Хоче бути собі паном”, сприсягся з Ракоцієм і післав йому в поміч козацьке військо. Ієвлев, відповідно до московських інструкцій спочатку пробував се заперечити: “Се не можливо, щоб гетьман мав післати своїх людей Ракоцієві без відомости цар. величества”. Але маршалок на се відповів: “Я се знаю напевно, і тобі кажу: гетьман Хмельницький присяг Ракоцієві угорському і хоче цар. величеству зрадити” ²⁴). Референдарій заявив: “У Вильні у нас був договір з послами цар. вел., щоб військо стримати і ні з котрої сторони не чинити зачіпок і війська не посилати: тепер же нам стало відомо, що гетьман Хмельницький післав своїх людей на польські міста, і вони на ріжних місцях села попалили, шляхту порубали, а тепер ідуть разом на Берестє і на Підляше. Отже ми дуже тому дивуємось, як се воно так чиниться, тим часом як гетьман Хмельницький і все військо його Запорізьке піддані цар. величества”. На се Ієвлев відповів, уже більш ухильчиво: “Мені про се нема у кого довідатись, тільки від вас то чую, а вважаю, що се неможливе, аби гетьман післав своїх людей села палити і шляхту рубати без відома і наказу цар. вел.-великий же государ того йому не позволить. Ви говорите, що гетьман присяг Ракоцієві, а вел. государеві правди (присяги) не додержав, і ти сам говорив, що гетьман Хмельницький хоче напасти на Малу Русь, самі можете міркувати, що на таке не було цар. величества наказу” ²⁵).

Се говорилося в квітні, в Москві ж дня 3 квітня н. ст. польський післанець Бонковский подав до польського приказу таку записку: “Одержавши нового листа від й. кор. вел., котрим мені дає дорученнє до й. цар. в-ва, бю чолом, щоб мене прийнято й вислухано, щоб договориться в такій справі: Дає знати й. кор. в., що він 9 лютого з Ґданська вийшов не давши себе ніякими теплими словами намовити до яких небудь договорів з Шведами,-покладаючися на замиреннє, відложене з комісії до найближчого сойму. Дає знати також, що Ракоцій уже війшов до панства й. кор. вел., взявши присягу від Хмельницького і козаків, і йде щоб з ними сполучитись. А мати неприятелем ²⁶) обіцяли вони не тільки короля, але й царя, і Хмельницький так писав козакам: “Коли Ляхи миряться з Москвою, мушу я шукати собі иншого пана, і воювати як одного так і другого” ²⁷). Безсумнівно в тім же союзі– се напевно запевняє й. кор. вел.-також і оба господарі, волоський і молдавський, й їх війська з Ракоцієм. Тому й. кор. вел. лишивши військо против Шведів, пішов против Ракоція. Належить се тепер сусідській і братській приязни й. цар. велич. до корол. величества: своїм військом відірвати Хмельницького, так щоб він не міг сполучитися з Ракоцієм; а як тільки полагодиться справа з сими людьми, тоді знову обернути все військо против Шведа, і він за божою поміччю не переможе!”) ²⁸).

Перейдемо до инших дипльоматичних кроків українського уряду. До посольства Капусти до Царгороду маємо листа таки самого гетьмана, писаного в березні, але без дня (в копії, що заховалася в шведськім державнім архиві):

“Вже давніше постановили ми післати нашого посла до Отоманської Порти, щоб засвідчити нашу стару приязнь до неї, щиру вірність і службу. Але в сих сторонах мали ми багато неприятелів, треба було з ними воювати і не могли ми післати свого чоловіка. Тому я хотів би, щоб був єси певний нашої вірности і постійности супроти найяснішого пана, як досі так і надалі. Також зайшло, що ми зложили новий союз і постійну приязнь з найясн. ханом кримським, в котрій згідно з сим договором постійно будемо пробувати. Через те виправили ми нашого посла отамана ²⁹) Лаврина Капусту до Отоманської Порти, до непобідимого царя турецького, нашого найвищого пана, щоб засвідчити йому нашу покору, підданство і вірність”. Далі прохання подбати, щоб посла відправили назад не затримуючи і т. д. ³⁰).

Конкретніше могло бути в листі до візира, найбільш реальне доручено виложити устно.

Посольство приїхало до Царгороду 29 квітня, 3 травня мало авдієнцію у візира і по всяких свідченнях вірности і підданства подало йому до відома, що козаки й князь семигородський змушені були виступити против Польщі, очевидно змушені до того неможливою поведінкою польського уряду і маґнатів: козаки пішли в поміч Ракоцієві в числі 40 тисяч ³¹).

На спілку з семигородським і шведським послом, що прибули скоро потім, і з аґентами обох господарів Капуста з товаришами мали завданнє паралізувати обвинувачення на Ракоція за непослух і самовільство. Їх піднесено з боку Польщі, Австрії, а головно хана, котрого підтримували також приграничні баші, тим часом як посол французький і англійський тримали сторону шведського короля. В якім напрямі вели оборону свого виступу против Польщі наші союзники, довідуємося дещо з реляцій австрійського аґента. Я вище говорив уже про се: проти польсько-австрійських інсинуацій, що козаки злигавшися з Москвою готують православну революцію на Балканах, гетьманський уряд висунув против Польщі й Австрії обвинувачення в орґанізації противтурецької ліґи і підбиванню козаків до морських походів на Турецькі землі ³²).

В середині травня Капуста захворів, і замісць нього на авдієнції у султана був оден з його товаришів. Як доносив Реніґер на підставі зібраних відомостей,-він говорив на тій авдієнції султанові й иншим, “з намови семигородського князя й инших”, що від цісаря і польського короля прийшли до гетьмана Хмельницького два посли, щоб намовити козаків до ліґи і війни против Отом. Порти. Але (козаки) їх не послухали, а зараз всадили до арешту, і коли султан звелить, то гетьман скаже їм відрубати голови і прислати до Царгороду”.

Семигородський посол поясняв диванові, що Ракоцій підняв війну проти Польщі саме для того, аби на спілку з шведським королем, добрим приятелем Порти, не дати московському цареві заволодіти Польщею. Як би не його похід, московський цар уже б був досі заволодів усею Польщею й почав війну з Портою. Всі чотири православні патріярхи, а особливо антіохійський (що саме сидів тоді в Валахії, вертаючися з Москви до дому), благають царя, щоб він змилувався над християнами Порти і поміг їм відновити грецьку імперію, і якби тільки він з'явився, зараз би піднялася Молдава, Валахія, Албанія, Тракія і Македонія разом з Греками ³³).

Козаки таким чином опинилися в подвійнім оскарженню-з боку своїх приятелів і своїх союзників, як православні підданці чи союзники московського царя; але се їм пошкодило менше ніж царгородському патріярхові, що наслідком сих балачок був повішений серед міста на страх православним підданим Порти. Хмельницькому за відомостями Реніґера відписали, що по скільки він зістається в приязни з ханом, Порта буде його мати в своїй опіці і напише ханові, щоб він з Хмельницьким порозумівся,– тільки аби козаки не пускали чайок на Чорне Море ³⁴).

Про свою приязнь з ханом Хмельницький, як ми бачили, заявив у своїх листах, і се потвердив також і хан через свого аґу, що приїхав до Царгороду, в тім часі, коло 10 червня ³⁵). Обидві сторони дійсно робили все можливе, щоб обминути оружний конфлікт, в високій мірі не бажаний і одній і другій стороні, але політична ситуація непереможно пхала до нього.

На жаль, наші відомости про кримсько-українські відносини в сих місцях дуже бідні, і се шкода, тому що вони мали в розвою подій велике значіннє. В осени хан з гетьманом обмінялись етикетальними, доволі холодними посольствами; кримський гонець, повернувши від гетьмана в середині жовтня, оповідав, що Хмельницький зістається з ханом у приязни, але честь йому, гонцеві, була невелика, московських же послів, що під той час приїхали до гетьмана, приймав він з великою честю, “з ними пив і їв”, а ханському гонпеві і бачити його не довелось ³⁶). Потім прийшла відомість, що Запорозці відогнали Ногайцям коней, штук з 500; калґа-султан посилав за тими Запорозцями погоню, і погоня привела 4 козаків: з них калґа прислав двох ханові, а двох післав до гетьмана з своїм післанцем-довідатися, чи то сталося з волі гетьмана, чи козаки зробили то “собою воровски” ³⁷). Згодом сталась справа ще серйозніша, коли козаки підстерігли Татар, як вони вертали з шведської кампанії: чимало побили під Галичом і на инших місцях, відібрали здобич і полон-так писав зі Львова 9 листопада якийсь кармеліт ³⁸). Приязні відносини між обома дворами-чигринським і бахчисарайським від того не потерпіли,-але довіря в щирість сеї приязни не було ні з одної ні з другої сторони.

Черговим завданнєм козацької дипльоматії, і козацької стратеґії заразом, було тепер-не допустити хана до оружної підтримки Польщі против Ракоція і козацького корпуса Ждановича. Як Польща заходилася всіми способами підняти хана, щоб він звязав козаків і що найменше-зробив їх нейтральними в кампанії з Ракоцієм, так Козаччині треба було за всяку ціну затримати Крим і Порту в нейтральній позиції і не дати їм вдарити в тил сеї нової дніпровсько-дунайської ліґи: Козакам, Волохам, Семигородцям. Посольство вислане до хана в березні, приблизно одночасно з посольством Капусти до Царгороду, мало очевидно дорученнє розвинути mахіmum зусиль в сім напрямі. А далі післано сильну козацьку залогу на Дніпрові перевози, щоб загородити дорогу Татарам на Правобічну Україну, на Дунайські й Семигородські землі, в тил Ракоцієві й Ждановичу. Як побачимо далі, зусилля сі тільки припізнили виступ Орди, а не стримали її. Тим не менше сі заходи для відвернення ханської інтервенції дуже інтересні і характеристичні для ситуації і для політичної техніки українського уряду.

На жаль, знаємо тільки те, що заховалося в звідомленню московських послів Жукова і Пашина, що були тоді в Криму ³⁹). Тут читаємо насамперед згадку про приїзд козацьких послів від гетьмана 2 (12) квітня ⁴⁰), і потім їх авдієнцію у ханського “ближнього чоловіка” Сефер-казі:

“4 апріля (с. с.) приїхав на становище товмач Абдул і розповідав послам: “Як я був у ближнього чоловіка, були при мені посли Б. Хмельницького, 5 чоловіка, і я став за Татарами і ближній чоловік мене не бачив. Як війшли козаки, він їx питав: “Єсть якийсь приказ від великого гетьмана Б. Хмельницького?” Козаки сказали: “Прислав нас великий гетьман Б. Хмельницький до милого брата Магмет-ґерая з тим, щоб був він з ним у братській приязни і любови по давнішому. Як у нього була війна з неприятелем польським королем і з усею його землею, тоді Магмет-ґерай гетьмана з усім військом Запорізьким боронив, з польським та литовським військом разом бився і в усім заступав самого його і військо від неприятелів. Від початку Магмет-ґерай учинив з гетьманом брацтво і приязнь, і жодна держава не помагала (гетьманові) і не боронила ні в чім, не облишив тільки цар Магмет-ґерай, вчинив приязнь і любов вічну, і за його охороною і обороною гетьман з усім військом Запорізьким живуть тепер в тишині і спокою. І тепер присилає великий гетьман з тим, щоб Магмет-ґерай далі був із ним у старій приязни і разом стояв против неприятелів, що тепер на нього наступають”.

“На се Сефер-ґазі відповів, що тепер великий гетьман віддавсь у вічне холопство московському государеві, якже тепер Магмет-ґераєві за нього стояти? Не може він його у всім захищати!

“На се козаки сказали: “Від того часу як гетьман упросився в підданство великому государеві і до нинішнього часу (від великого государя) нам ніякої помочи ні охорони нема” ⁴¹). Потім додали: що великий гетьман мав написати братові свому Магмет-ґераєві, то написано в його приятельськім листі. Понадто нічого не говорили і пішли геть з палати, і я пішов з ними, і ближній чоловік мене не бачив, тому що в палаті було богато людей”.

До козаків приставлено капіджеїв, і згодом старший над капіджеями Мустафа-аґа вийшов з палати і побачивши Абдула велів сказати московським послам, що їм ханським словом заборонено які небудь зносини з козацькими послами. Коли хто небудь буде говорити, буде арештований ⁴²).

В тім часі приїхали також польські посли–прохати у хана помочи “на Можары” (на “Угрів”) Ракоція і 10 (20) квітня московські посли вислали того ж Абдула до Бахчисарая розвідати про обидва посольства: козацьке і польське. Того ж дня Абдул вернувся з такими вістями. Бачився він з козаками, що привезли листа від Хмельницького і мав з ними довгу розмову. Сказав їм, що царським послам стало відомо, як тепер Хмельницький з військом Запорізьким піддається в підданство ханові, і з тим своїх послів прислав-свого часу так впрошувався в підданство цареві, а тепер виявляє таку “непостійність і не твердість”. Козацькі посли то рішучо заперечили, і пояснили, що гетьман запобігає тільки, аби хан не напав на царські українні городи і особливо на козацькі-бо царські городи дальші від Криму, а козацькі близькі, “і козаки безнастанно ходять Дніпром за звірем і рибою”, отже треба бути з Татарами в приязни щоб не було між ними “ссори”. Згадали при тім, і се, до них приходили чутки про замирення царя з польським королем вічним миром-“тільки ще певної відомости не було”. Товмач випитувався, коли їм буде відправа, і радив по відправі побачитися з московськими послами. Козаки сказали, що відправи сподіваються після 12-20, а з московськими послами вони самі раді були б побачитися, але думають, що їм того не позволять ⁴³).

Кілька день потім, після відправи очевидно, таке казав московським послам звісний нам князь Маметша: “Що ви раз-у-раз говорите про Б. Хмельницького і про козаків, що вони в підданстві у вашого государя? Хан завсіди вам говорив, що Б. Хмельницький і козаки за вел. государем ще не утвердились, і тепер їде до Магмет-ґерая царя від Б. Хмельницького писар його Ів. Виговський, з тим що він з усім військом Запорізьким хоче бути в підданстві у кримського царя; як приїде, самі побачите”.

На се посли відповіли: “Се всі доохрестні держави знають, і сам Магмет-ґерай також, що Б. Хмельницький і всі Черкаси піддалися нашому вел. государеві в вічне холопство, і Б. Хмельницький служить йому незрадливо і в ні чім нема за ним шатости. Як Ів. Виговський до Криму приїде, тому повіримо; а то ви, ближні люди, давно вже говорите, що Б. Хмельницький хоче бути в підданстві у кримського царя, тільки тому вірити не можна: він не подумає, щоб кудись іти від такого милосердного і благочестивого государя” і т. д. Маметша нічого на се не відповів і більше про се не заговорював ⁴⁴).

Про саму відправу маємо тільки пізніші міркування того ж товмача з приводу того, що говорять між собою бранці: хан іде війною на Волохів і Мадярів, а також, підступом-і на Запорізьких козаків. На те він відправив козацьких гонців до Хмельницького з честю та з дарами, щоб вони не сподівалися його походу; а волоських та мадярських післанців він велів пограбити і арештувати-там і тепер сидять. Хан насамперед піде на козаків і знищить дорешти, а потім на Волохів і Мадярів. Турецький цар посилає йому в поміч 8 башів морем і суходолом, і з ними 80 тис. війська: стоять уже в Білгороді і чекають, щоб хан перейшов Дніпро ⁴⁵).

Се дійсно вловні правдоподібно, що хан на облесні заяви козацькі відповідав гойними запевненнями приязни, тільки щоб приспати увагу до своєї експедиції на Україну, котру задумував згідно з польськими проханнями. Але козацький уряд приймав його запевнення також з усякою обережністю, і гетьман не тільки держав на Дніпрі сильну залогу, щоб стримати Орду від переходу, але одночасно орґанізував морські походи і напади на кочовища, щоб знеохотити Татар до походу. Правда, ми маємо про се доволі побіжні згадки і мусимо в повній мірі рахуватися з можливістю, що прихильники політики так би сказати-українофільської умисно поширювали й роздмухували алярмні чутки про козацькі напади, можливість спустошення Криму, повстання невільників і т. д. Такі прихильники в Криму безсумнівно були далі, і підтримувалися з козацької сторони. Але безсумнівно дещо під тими вістями було й реальне, і воно в загальнім висліді дуже затримало татарський виступ на польськім театрі війни. Мушу де що з того тут навести.

Так український бранець Олекса Кушнір, що жив у Маметші, розповідав московським послам в день виходу хана з Бахчисарая на війну 14 (24) травня, що вертаючи з Бахчисарая він стрів богато ногайських Татар. Вони вели на продаж невільників, і ті невільники оповідали, що весь Ногай прикочував до Перекопу, тому що “Черкаси” в останню зимову путь побили богато Татар, погромили їх улуси, і хто жив лишився, прикочували під Перекоп. Казали також, що над Дніпром стоїть козацьке військо, чекають хана-щоб не перепустити його через Дніпро, а коли схоче силою перейти, будуть битись. Далі Олексі стрілося двоє Татар-гонили до хана від Дніпра з звісткою, що козацьке військо над Дніпром, не перепустило через Дніпро Ширин-бея, що пішов з частиною Орди перед ханом.

Инший український бранець “Белорусець Сенька” оповідав, що чув з розмов Маметші з дітьми: “Сьогодні прислав до хана гінця Ширин-бей з листом; пише, що козаки стоять над Дніпром і не хочуть перепустити його мурз і Татар, як хан звелить? А я знаю, що хан піде до Дніпра і відти пішле до Б. Хмельницького і до козаків своїх послів “обманом”, ніби то в приязни: сповіщатиме їх, що йде на Волохів і на Мадяр, а як перейде Дніпро, тоді своє зробить” ⁴⁶).

Сам Маметша оповідав московським послам, що хан не доходячи до Перекопа мав раду з мурзами, куди йти на війну, і тут почали говорити одверто, що треба йти на Московську державу. Мовляв московський цар в союзі з богатьма державами, і з ними та з Зап. козаками як захоче може напасти на Крим і знищити. Тому краще на нього напасти, ніж чекати війни на себе. І хан посилав до козаків, щоб ішли з ним на царські городи, а ті начебто відповіли, що підуть, коли хан перейде до них за Дніпро. Мовляв “нашою стороною краще і царські городи ближчі”, а хан кликав їx щоб вони перейшли до нього, і так ще не договорились. А на Волохів іти не можна, бо козаки за Дніпро не перепустять ⁴⁷).

В середині червня люде оповідали, що козаки збили і перекинули назад Ширин-беєву орду, а хан стоїть на Дніпрі, і просить у козаків, щоб перепустили за ріку, годиться дати заставу. Козаки хочуть 50 мурз у заставу, і хан радиться над сим з мурзами ⁴⁸). Одночасно розійшлися чутки, що на морі з'явилися Донські козаки, до них вийшло богато Запорозьких, “без дозволу Хмельницького” ⁴⁹). Далі, що козаки висадилися на, беріг між Кафою і Керчю, палять села, забирають худобу, побивають людей. Потім– що вони виходили на беріг на устю Альми, і т. д. ⁵⁰).

Невільники говорили, що вони чекають тільки певного потвердження, що козаки обложили хана-тоді зараз повстануть, знищать Крим, вирубають всіх Татар, жінок і дітей, а знищивши Крим підуть на Дніпро до козаків, і т. д. ⁵¹).

Все се в сумі спаралізувало операції Орди на яких півтора місяця, як побачимо далі, і коли б Ракоцій, Карло-Ґустав і Жданович зручно використали сей час, вони б могли за сеї проволоки осягнути великі успіхи і може навіть дійсно “знищилиб” Польщу.

Примітки

¹) Се влучно висвітлив Кордуба в своїй розвідці, згаданій вище.

²) Жерела XII с. 479-480.

³) Допустимо, що Бєньовский також вів розмови на сю клясичну тему, і Парчевич чи Маріянович його підтримував.

⁴) natione tracca ma iqnuiete.

⁵) Жерела с. XII 433-4.

⁶) Симбирский Сборникъ, папери Кикиных ч. 19, ст. 48 дд.

⁷) “Митрополит и все духовенство видя такіе ляцкіе пункты, зЂло оскорбляются и опасаются чтоб вЂра христіанская в Малороссіи до конца не оскудела, и Ляхи б на кровопролитіе христіанское больше прежняго не устремились”.

⁸) “и каковы меж ими записи писаны”.

⁹) “живуть въ е. ц. вел. большой милости”.

¹⁰) В друкованім сього ”“и” бракує, так що виходить: “Гетьману ж Ивану Виговскому” с. 53.

¹¹) Для кращого зрозуміння обертаю в другу особу переказане в інструкції в третій.

¹²) “Хотя онъ то и учинилъ-только б он, гетман и все войско попамятовали”... Укорочую многословну і через те не дуже ясну на перший погляд фразу, і знов таки для ясности держу в другій особі переказану в звідомленню в третій.