Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 73 (всего у книги 105 страниц)

На се Богданов йому сказав: “Як тобі не стидно таке говорити? Коли б ти того не знав, не було б на тих листах твого підпису і печатки! Ні, ти більше в Чаусах не мешкай, виїдь і всіх козаків які лишилися, з собою забери, бо незадовго прийдуть до Чаусів государеві ратні люде: райтари і салдати. Ти більшої опали ц. в-ва на себе не стягай, бо як не поїдеш тепер зараз, то ц. в-во напише про твій непослух до гетьмана, і то тобі дурно не пройде!”

Нечай відповів: “Я царському указові в нічім не противлюся й виїхав би й зараз-але післав до ц. в-ва брата свого з королівськими листами: везли їх до Бихова, а я їх перейняв і велів подати ц. в-ву. Також наказав йому бити чолом, щоб ц. в-во надо мною милосердє своє показав: не велів вірити нічому, що на мене наговорено, без усякої вини, і висилати мене з Чаусів щоб не велів також. Коли ж від ц. в-ва прийде з братом моїм такий указ, щоб я з Чаусів виїхав, я зараз виїду”. “І дуже прохав мене”-додає Богданов ¹³)-“щоб я віддав йому ті листи, де він писав себе полковником білоруським і козаків посилав на застави-давав їм універсали. Але я йому відмовив, що тих листів йому віддати не можна-нехай ту вину покриває своєю службою: нехай козаків на заставах ніде не держить, мужиків в козаки не пише і з Чаусів виїде. Нечай на се став говорити: “Ніде в жадних городах ні в селах ніяких залог від мого полку ні козаків нема, а ті козаки що називають себе козаками мого полку чи инших полків, то люде Лісовского і Юндзила: ворують, а на мене всяку неславу пускають”. Я йому сказав: “Напиши те що мині говориш в листі до ц. в-ва: що з твого полку ніде залог козацьких ні козаків нема, а ворують люде Лісовского і Юндзилового полку, називаючи себе козаками твого полку. Думаю, що ц. в-во звелить їх половити і повішати, аби таким ворам не кортіло вибріхуватись і ворувати”. Нечай відповів, що все напише в своїм листі до ц. в-ва-щоб тим козакам, які називатимуть себе козаками Нечаєвого полку, не вірили, і кого на заставах зловлять над тим воля ц. в-ва”.

“Коли Нечай дав мині на одпуску такого листа, до й. ц. в-ва, я йому сказав: “Ти пишеш ц. в-ву, що в жоднім місті нема козаків твого полку ні козацьких залог. Ц. в-во пошле по всіх городах свій указ воєводам і приказним людям, щоб коли зловлять кого небудь на залозі і він буде себе називати козаком твого полку, тому не вірили і вчинили йому кару смерти. Отже коли той козак був на заставі з твого наказу, буде той гріх на твоїй душі, що через тебе скарано його на смерть”.

“Нечай на се сказав: “Коли в котрім городі або селі знайдеться такий, що буде називати себе козаком мого полку, і у нього буде мій полковницький, універсал, нехай государ велить скачати не тільки того козака, але й мене самого без усякого милосердя!” (л. 25)

“Я взявши листа, поїхав до государя-пише далі Богданов-і як був я в Горах і Гірках ¹⁴),-тутешній таки міщанин Андроник Качанівський записує силою в козаки міщан з Гір і Гірок і мужиків з уїзду. Я його покликав і кажу: “За чиїм наказом ти тут на залозі стоїш і силою записуєш в козаки міщан і людей з уїзду? в якім чину був ти перед тим і де жив?” І той мині розповів, що він з сього ж міста міщанин, але не хотівши бути міщанином був спочатку козаком в полку Поклонського і у Нечая, а тепер їздив до Нечая і просив дати йому сотництво. Нечай сотництво дав і велів бути сотником в Горах і Гірках, видав недавно і універсала на сотництво і на залогу ¹⁵)-після від'їзду полковника Антона. За сим універсалом набирає він до своєї сотні козаків і на залозі живе. Я йому сказав: “Я за указом ц. в-ва їздив до Нечая-возив йому государську грамоту і наказ: самому виїхати з Чаусів, про се йому в грамоті писано і я йому словесно говорив, щоб він сам з Чаусів виїхав і козаків з залогою забрав. А Нечай сказав, що його козаки за указом ц. в-ва вже всі з залог забрані, і ніде козаків нема, а ріжні мужики звуть себе козаками без його відому, “воровством”. Тому ти за таке воровство варт великої і суворої кари”.

Богданов велів арештувати сього сотника його ж козакам, але він утік. Місцеві міщане розповіли Богданову, що за слідства Ждановича сього Качанівського заковано в кайдани й засуджено на смерть за ріжні провини, не відомо як він від того викрутився і тепер приїхавши сотником від Нечая обтяжає їх ріжними тягарами, силою записує в козаки і каже, що то все з государевого наказу. Вони через те запустили свої промисли і хазяйство, і питаються, чи надалі їм слухатися, коли Нечай пришле їм якогось нового сотника, і знову звелить їм писатися в козаки або давати якісь побори? Він же посилається на царський наказ! Нехай би цар заборонив козакам до них в'їздити, а дав їм якогось порядного воєводу, такого щоб порядок завів і від козаків боронив.

Богданов їх потішав, що цар їх без “начального чоловіка” не лишить, порадив займатися своїми промислами і в козаки себе записувати не давати-і на тім кінчиться його звідомленнє, принаймні в тій копії яку маємо.

Нечай, позбувшись Богданова, енерґійно заходився поправляти свою репутацію у царя-постаравшися для того, видимо, придбати прихильність нового могилівського воєводи. Своє посольство до царя з братом Юрком, згадуване в розмовах з Богдановим, так як вислане вже, він в дійсности виправив тільки 24 с. с. червня-з Могилева, мабуть за порозумінням з Хованским, а може й з Леонтьевим. Постарався як найбільше назбирати для царя приємних московському урядові новин і “прелестних листів”. В листі своїм описував, як то розставивши застави “війська полку мого” на ріжних дорогах, щоб польське військо не прийшло на ратунок Старого Бихова, переняв він листи що йшли до бихівської залоги і міста від короля і від гетьмана литовського, з похвалами за витрівалість, обіцянками помочи і т. д. Зрозумівши з того листування і з свідчень захоплених бранців, що на ратунок Бихова має йти польський полк, Нечай порозумівся з могилевським воєводою що до оборони, і сповіщає царя, що вирушає з своїм полком против неприятеля разом з воєводою, а листи посилає цареві з братом своїм і з своїм “підручним сотником над усею шляхтою” Іваном Кошанським. При сій оказії просить потвердити сьому Кошанському його маєток-видати йому грамоту, “аби мав з чого служити”, і прохає для себе царського приповідного листу на орґанізацію панцирної хоругви в 120 чоловіка (очевидно замісць вербовання козаків, що йому було заборонено). Обовязується утримувати се військо з доходів самих Чаусів і двох війтівств Пулківського і Благовицького, не чіпаючи могилівських маєтків (“уряду могилівського”). При тім підчеркує, що взагалі він і давніше нічим не руйнував могилівських маєтків, обмежуючися згаданими двома війтівствами, і все на нього з ненависти наклепав попередній воєвода Репнин: Нечай сподівається, що його вірна служба цареві “як олій на воді явиться” в супереч сим наклепам; які були в його полку своєвільства, він за них карав, до смертної кари включно, а йому самому ніхто ніякого проступку не доведе-він готов на се стати на суд царський. У всім же просить царських наказів, як має поступати” ¹⁶).

Другий лист з Чаусів, три дні пізніше-се лірика свідчення своєї служби, вірности, послушности, прохання довірря і ласки і т. д.-“на каждом мЂсцЂ кров нещадно розливать готов зостаю, со всяким опасным стяжанієм понуждаюсь, яко прежде и нинЂчи всяко вЂрою и правдою в. цар. вел. служить.-Лишь за правдою шествует ненависть: богом вся быша и вся суть, на него увесь уповаю, на пресвЂтлое лице в. цар. вел. взываючи: Приклони милостивое ухо, в. цар. вел., ко исправленію незлобія моего!” При тім реляція, як виконано царський наказ: “Коло Минська, Борисова и иных мЂст и уездов жадных залог козацких немає, и не толко ¹⁷) в дальних краях, але и близ Чаус всЂх звЂвши пан Антон Жданович украинных людей з собою побралъ. А тут толко тіи, которіи давно поженили ся в своих домах зостают. А я сам в килку коней зостаю на своем хлЂбЂ до указу в. цар. вел. Есть не мало полку Лисовского, полку Юндзилова ¹⁸) и иных шляхты новоприбылых безчинных людей, которіи с Нечаєвими не бывают безчиниі дЂлаючи, а они мене, а я их и в очы не знаю. ГдЂ сам отвЂт дати в невинности моей (очевидно пропущено: готов) до пресвЂтлого маєстату в. ц. вел. низко до земли упадаючи” і т. д. ¹⁹).

Третій лист менш цікавий, можливо-післаний наздогін, 1 (11) липня. Нечай повідомляв, що прийняв від Богданова прислану йому царську грамоту і буде пильно виконувати дані йому накази-але при тім заносить скаргу на сю високу особу, що вона допустилась ріжних насильств над його козаками: забрала у них коней і зброю, била їх і мучила, хоч се козаки старі й заслужені, ранені в царській службі і т. д.

Місяць пізніш, з 3 (13) серпня Нечай сповіщав царя про свої досягнення ²⁰). Сповняючи царський наказ, він щільно окружив Ст. Бихів заставами свого полку, щоб не допустити ні помочи ні припасів. Розіслав на се весь свій полк, 15 (25) липня перейняв польський караван, що йшов Березиною, а відти хотів р. Друттю пройти до Старого Бихова. Було в нім 26 берлинів (“суден”), і 43 човни (“лотки”) з ріжним запасами, і все се козаки захопили, людей що було при них потопили і порубали; “также жидов с возами многих порубили”. Сам Нечай на спілку з воєводою Хованским веде облогу Ст. Бихова з міста передаються ріжні люде, але місто тримається “в високій городости”. За те Нечай мав приємність переслати цареві шляхтича Юрия Тихоновича, що добровільно передався на царське імя. Він добре знає замисли короля польського і всеї Річипосполитої і що там діється– Нечай посилає його з своїм листом цареві для інформації.

При сім оправдується від обвинувачень Репнина, нібито він приймає до себе московських дезертирів-салдатів: з приказу йому прислано реєстр такіх утікачів що пробувають в Чаусах, з наказом, щоб їх видано, але він таких дезертирів не приймає– “присягаюсь, що ані одного не знаю; хліба й для себе мало маємо, не то щоб утікачів годувати” ²¹).

Але присипляючи таким чином увагу московського уряду Нечай не спускав з ока своїх завдань-поставлених собі з власної ініціятиви, чи диктованих гетьманським урядом. Він не переставав скріпляти козацькі контінґенти й поширювати козацьку територію. В серпні напр. доносив борисівський воєвода: першого серпня с. р. прийшов до Борисівського уїзду сотник Нечаєвого полку Мурашко з козаками і забирав у селян їх добро-одежу, збіже, коней і худобу, в богатьох селах. 2 серпня війт села Борка приставив до збірні трьох людей, з тих козаків, що приходили на їх село, і на допиті вияснилось, що се місцеві селяне: оден з села Лукомля Борисівського уїзду, а два з села Пийгосів Минського уїзду-пристали сього літа до сотника Мурашка, і взагалі в ріжних уїздах богато людей пристає до казаків. До Борисівського повіту приходило такого люду чоловіка до 500, по збіже і коней, і від їх поборів селяне розбігаються, так що не можна зібрати корму для царського війська. В додатку воєвода додає реєстр “сіл і деревень” свого уїзду, де побували козаки, числом 22 ²²).

На се Нечаєві післано таку грамоту від царя “с нежинським полковником Романом Ракушиным”, 14 (24) вересня ²³). “Писано тобі нераз, щоб ти козаків з Борисова й инших городів ²⁴) вивів, а ті мужики, що записалися в козаки аби були далі на тяглих жеребьях, і надалі мужиків в козаки щоб не записували, тільки щоб старі козаки були далі козаками. На прогодованнє дано тобі нашого жалування корм Чауси і два війтівства, з тим щоб до инших міст козаків ти ні по що не посилав”. Наступає переказ борисівської воєводської реляції, і потім потвердженнє наказу: залоги вивести, приписаних в козаки мужиків повернути в попередній стан і більше не приписувати, а сотника Мурашка, за те що він без відома Нечая ²⁵) ворує-скарати згідно з козацьким правом.

З приказних поміток видно, що сі грамоти до Нечая і борисівського воєводи писалися в звязку з “приїздом і одпуском Чаркасів Івана Нечая”, в посольстві був славний Роман Ракушка, сидів у царськім таборі під Ригою мабуть довгенько ²⁶) і за підмогою всяких свідчень Нечаєвої служби і воєнних успіхів очевидно переломив настрої царської кватири на його користь. Можливо, що видано було не одну тільки сю грамоту, а цілу серію, і в певних, обмежених, що правда формах, білоруську козаччину признано знов так як проектував то гетманський уряд, і навіть більше того: всіх взагалі старих козаків лишити на місці ²⁷), і про вивід їх і вихід самого Нечая з Чаусів вже нема мови.

Білоруська козаччина була признана знову, була санкціонована; шкода, що не знаємо ніяких подробиць з сих переговорів Ракушки з дяками в таборі під Ригою: чи заважили тут служби Нечая, чи дипльоматичні здібности його посла, чи вплинула загальна політична ситуація,-але гострий момент пройшов щасливо, і навіть нові конфлікти Нечая з воєводами і їх скарги не зіпсували ситуації.

Історію свого посварення з новим могилівським воєводою, кн. Хованским виложив Нечай в своїм листі до царя 2 (12) січня 1657 р., потверджуючи свій виклад свідченнями московського дезертира, що перебув у Стар. Бихові його облогу і потім утік до Нечаєвого війська:

“Хоч я не мав ніякого указу від в. цар. вел. ані від вірного слуги в. цар. вел. гетьмана війська Зап., але з повинности й зичливости моєї стояв я під Старим Биховим 6 тижнів і за спільною радою з могилівським воєводою кн. Ів. ан. Хованским вчинили ми приступ: я з Чаусівським полком до одної половини города, а кн. Ів. Хованский з своїм полком до другої, приступали ми одночасно і мали все робити за спільною умовою, щоб заволодіти Биховим. І так я з своїм полком перші пожертвували своїм здоровєм на імя в. цар. вел. і богом даного государя Олексія Олексієвича (наслідника), впали на бихівські вали, заволоділи ними, дві корогви бихівські на валу взяли. А кн. Ів. Хованский не тільки що не сповнив договору, а навіть і окрику не схотів учинити з своєї сторони, і так уся сила бихівська звернулася на Чаусівський полк і відбила його від валів: кількасот товаришів мого полку побито, инших поранено, або й живих забрано. Побачивши таку несприятливість кн. Ів. А. Хованского я щоб не тратити більше товариства-підданих в. цар. вел., відступив від Ст. Бихова, бо й запасів не стало мині й усьому полкові-я ж тільки з двох війтівств маю прогодованнє, і козаки не маючи запасу, не могли більше стояти під Биховим. Бо що каже кн. Хованский, нібито я володію Кричевим і Нов. Биховим,-того не бувало. Кричевим володіє пан полковник ніжинський, а в Нов. Бихові стоять люде в. цар. вел. А кн. Хованский, маючи великі доходи і запаси, відступив від Ст. Бихова і злакомився: всі свої запаси за гроші продав обложенцям бихівським, і так зразу запоміг Бихів всякими запасами. Та й більше того: за його недбальством купці з Могилева возили запаси до Бихова, і в тім виявили його лиху службу в. цар. вел. Тепер же, за наказом від й. м. п. гетьмана військ Запорізьких я поставив сильні залоги і до Бихова ніяких запасів возити не пропускаю.

“А що кн. Хованский мене обвинувачує, ніби то я писав недоброзичливі листи до Бихова ²⁸), того він ніколи не доведе, бо се неправда. Неправда й то, нібито я ставив двір з кривдою могилівських міщан: я купив собі двір в Чаусах, і хотів поставити в Могилеві (перевезти?), в місці коло Св. Спаса, за призволеннєм о. Методія, намісника спаського-на його приїзди; але що кн. Хованский не позволив мені ставити того двору не тільки в місті, але й на посаді, на другій стороні Дніпра, я не противлячись його волі дав тому спокій і до сього часу двору того не ставив-покладаючись на щедру ласку в. цар. вел., що мене, слугу твого (“холопа своего”) не забудеш і ущедриш.

“Щодо обид ріжним людям в. цар. вел-ва, то від кого б не прийшло письмо, або хочби й словесна скарга, я над тими своєвільниками (“ворами”), що своєволили (воровали) чинив управу: сім чоловіка за ріжні злочини-одних велів повісити, инших розстріляти, а за менші вини і своєволю чинив кару козацьким правом, так що (ми) всі козаки з усякими людьми в. цар. вел. пробуваємо в згоді й спокою і нікому ніяких мук і знищення не діється. Тільки ріжна шляхта, що повиїздила на імя в. цар. вел., називаючи себе козаками мого полку, за Німаном, коло Минська й по ріжних инших місцях оден на одного наїзжають, майно грабують, але я того не знаю і до Чауського полку їх не приймаю. Не від Черкасів, а від шляхти всяка шкода діється-а козаків без вини обвинувачують” ²⁹).

Дезертир Іван Малов, приставлений від Нечая разом з сим листом, бувши в Ст. Бихові від Купала до місяця грудня (“за тиждень перед св. Миколою з Бихова вийшов) розповів, що дійсно Нечай з Хованским приступили під Ст. Бихів скоро після його переходу, і Нечай став був приступати під місто, але невдатно, і Бихівці його відбили. Простояв шість тижнів і відступив, з причин йому, Малову, невідомих. Після того Хованский стояв під Биховим 11 тижнів, але приступів не робив, тільки нераз присилав закликаючи до піддання. “А такого що бихівські обложенці (сидЂльцы) писали до гетьмана Б. Хмельницького, аби город прийняв він, гетьман,-такого він не чув”. Після того Хованский відступив від міста, приходив під Бихів Нечай, за наказом гетьмана, з усім своїм полком, “щоб прийняти місто”, але Бихівці його до міста з полком не пустили, а сказали щоб їхав до міста з 50-60 людьми; він з такими малими людьми їхати не схотів і вернувся до Чаусів. В місті був великий недостаток припасів, так що їли котів, собак і шкіру з худоби, але потім як царське військо відійшло, стали возити до Бихова всяку поживу і з Могилева, і з Переяслава, і з Ніжина” ³⁰).

Сі пояснення Нечая були прийняті царським урядом: йому прислано царську грамоту “з милостивим словом за службу”. “Жалуючи його” (в знак ласки) цар подавав до відома Нечая, що Ян-Казимир не виконав даних обіцянок-не зложив сойму щоб перевести вибір царя на польське королівство, тому цар готовиться до війни з ним і Нечаєві велить бути готовим, а тим часом про всякі неприятельські замисли зчаста писати ³¹). Хованского з Могилева забрали, може власне за сі непорозуміння з Нечаєм, Лопухину веліли заспокоїти гетьмана, що з поведінки Нечая цар задоволений. Але наступник Хованского Іван Бутурлин незадовго подав урядові цілий ряд фактів, які московські керманичі не вважали потрібним пройти мовчанкою. Нечай-доносив він-зганяє царські залоги і на їх місце ставить козацькі, пильнує закорінитися в самім Могилеві, його сотники переводять селян в козаки, навіть силоміць, тим приводять до повного упадку шляхту, що піддалася цареві, виганяють з маєтностей і побивають, а “відлучаючи селян від рілі, привели до такого голоду, що давно вже не чувано-люде їдять не то що всяку нечистоту, а й трупи людські, і все се відстрашує Поляків на Литві піддаватися під царську руку, глядячи на таке”, і т. д. Не маю сих донесень його в ориґінальнім тексті, тільки те що доручено було потім окольничому Федорові Бутурлину говорити з сього приводу гетьманові і заховалося в його посольськім звідомленні ³²).

25 с.с. березня переказували воєводі суддя могилівський і городничий, що їм доніс улянівський війт: черкаський сотник Яцько Васьковський ³³) пописав селян його війтівства в козаки, роздав їм засівки і порожні землі, иншим селянам також каже писатися в козаки, а коли в козаки не запишуться, то їм орати ріллі не дозволить. Два дні потім почув він від одного боярського сина, як козаки та міщане говорять, мовляв на могилівське передмістє Лупулово прийдуть на мешканнє козаки і буде у них тут другий Могилів. Воєвода покликав до себе маґістрат і міщан, щоб провірити сі чутки, і війт, бурмистри, райці, лавники і все поспільство потвердили: чули вони від могилівських міщан, що бували в Чаусах-говорять козаки: “Будемо ми жити з вами поблизу, на Лупулові”. Декотрі козаки збираються жити на Лупулові, а декотрі вже й живуть– насильством (“вселившися”), і так говорять, що буде у них на Лупулові другий Могилів– а з того буде могилівським мешканцям тіснота і упадок. В самім Могилеві-казали війти й бурмістри-живе в Меншім Валу козацький сотник Іван Мишків, а на Лупулові сотник Чорномаз-з корогвою і козаками. А таке від сотників діється самовільство і селянам знищеннє, що пишуть їх в козаки силоміць, а котрі не хочуть, тим ріллі орати не дають.

А 28 березня (с.с.) одержав воєвода листа від Нечая: домагається він, щоб воєвода велів вивести з Дашкова прапорщика і салдатів, що стоять там залогою, а коли воєвода їх не виведе, то Нечай вижене їх відти силоміць: прийде і громитиме і битиме як неприятелів.

Нечай, що стрівся з московськими послами під Чигрином 12 н. с. червня, виправдувався, що се мусить бути якась мистіфікапія: він ще до березня місяця виїхав з Чаусів до гетьмана, і 28 березня його в Чаусах не було, “хіба хтось написав за оті воровски”; він просить визначити слідство в сих справах, а сам повернувши до Чаусів розслідить всякі кривди, які без нього сталися царським людям, покарає згідно з військовим правом, а хто буде того варт, то й повісити звелить. З Лупулова козаків виведе і на будуче заборонить їм там будуватися. Селян після того як цар заборонив писати в козаки, таки й не позволяє. Що б він робив против царського указу? він у всім послушний царській волі, як вірний підданий, і як обіцяв так хоче й до смерти служити великому государеві. “І клявся на тім і вийнявши шаблю говорив: “Коли я не щиро і не всею правдою служу великому государеві, дай господи мині сю шаблю видіти на своїй шиї!” (558).

Невважаючи на сі запевнення, посли таки переказали гетьманові, згідно з своїм наказом, всі ті могилівські претензії на Нечая і його козаків. Гетьман з очевидною досадою завважив, що під сю хвилю, коли Турки й Татари стоять замахнувшися шаблею над Україною, трудно йому занятися тими могилівськими сварками. Трудно йому припустити, що Нечай міг так поступати: грозитися громити царських людей і битися з ними як з неприятелями. Але як промине воєнна небезпека, він вишле “людей гідних і уважних” на розслідуваннє сих справ, і з винними велить поступити згідно з військовим правом, навіть і на горло карати-щоб у всім було згідно з царським указом і нашими правами”. На Лупулові селитися козакам буде заборонено, і під смертною карою на будуче буде заказано, щоб не робилося ніяких кривд і зачіпок. Про вчинки Нечая буде переведене слідство, і коли б щось за ним знайшлося-поступлять з ним “по войсковому праву” (579).

Кульмінаційним пунктом сих білоруських напружень стало те, що Старий Бихів піддався козакам, а не московському війську,-на імя гетьмана. Переговори з сього приводу потягнуться потім на довго, вже по смерти гетьмана, і ми ще будемо мати нагоду про се почути. Перші розмови на сю тему для нас пропали, і навіть докладна дата і обстанова сеї події не відома: коли і як саме піддалися Бихівці. В листі своїм до уряду 13 (23) березня гетьман сповіщав про се царя: “доносимо в. ц. в. також і се, що Бихівляне, бачучи велику біду від війська в. ц. вел. полку Чауського, тому що запасу поживи не мали, присягли на імя в. ц. вел. і піддались, і вже там тепер козаки і повік (Бихівляне) мають бути при війську Запорізькім в. ц. вел-ва ³⁴). Сею фразеольоґією про царське імя гетьман хотів можливо ослабити неприємне для царського уряду вражіння від сих недопустимих з становища московської політики фактів, що козацьке військо примусило Ст. Бихів піддатися на імя війська Запорозького і обсадило його козацькою залогою.

Примітки

¹) Звідомленнє Богданова, з котрого про все се довідуємось, заховалося в Малорос. Приказі, стовбець 5830/19. Судячи з того, що 11 (24) червня Богданов був уже в Чаусах, можна думати, що останні інструкції й звідомлення– як отсі відомости 12 (22) червня, були йому післані з царської ставки наздогін-бо того самого дня царська кватиря вийшла з Смоленська.

²) Листуваннє Нечая з актів Малор. Приказа в Сборнику Київ. Археограф. Комісії І с. 60 і далі.

³) Сю частину промови я перевів з третьої особи на першу, як вона ведеться дальше.

⁴) Цит. стовбець л. 17-8, див. нижче.

⁵) Про се зараз далі-розмови з Богдановим.

⁶) Малор. прик. 5831/20 л. 38, “список”, тому я дав в перекладі.

⁷) Ориґінал на аркушику розміром трохи більший за чвертку паперу, поруч з підпісом Нечая невелика овальна печатка, на білім воску під паперовою кустодією-тамже л. 39, а на л. 40 московський “список”.

⁸) “Козаки со всЂх городов и мЂстъ и сел и деревень сведены”-л. 19.

⁹) “которые были с Украины”-с. 22.

¹⁰) Я покорочую тут многословний московський текст, перевівши його в першу особу.

¹¹) Цар чи стольник Леонтьев? з тексту може бути одно й друге, але зміст з того не міняється.

¹²) Дійсно на листах своїх до могилівського воєводи з 13 (23) червня (згаданих вище) і з 17 червня, що заховалися в актах Малор. Приказу, Нечай титулує себе полковником білоруським.

¹³) В третій особі-я заміняю її на першу.

¹⁴) “в Горах Больших і в Горах Малых”.

¹⁵) Се той, очевидно, універсал що подав я вище на с. 1259.

¹⁶) З Могилева 24 июня 1656-Сборникъ Київ. Ком. с. 64-5.

¹⁷) В друк. “такого”

¹⁸) Надруковано: “Наудзилова”.

¹⁹) Стор. 65-6, лист писаний цікавою мішаниною українського і московського канцелярійного стилю, на жаль не всюди можна спуститися на вірність передачі. Підпись: “В. цар. величества, пана а пана моєго милостивого найпадший слуга и подножок Іван Нечай наказний полковник в. ц. вел.”.

²⁰) Тамже с. 68-70.

²¹) Царські грамоти про сих дезертирів з 13 липня і 3 серпня с. с.-Малорос. пр. 5831/20 л. 59 і 89.

²²) Малорос. Приказу 58312/0 л. 94.

²³) Тамже чорновик, сильно виправлений, я позначаю цікавіші виправки, загалом же скорочую і спрощую канцелярійний стиль.

²⁴) Зачерки: “которые близко Чаус”.

²⁵) Се застереженнє “без твоєго вЂдома” в чорновику було повторено аж тричі, але потім повичеркувано і полишено тільки в однім, першім місці.

²⁶) Міркую з того що на грамоті борисівському воєводі, що має сю поміту: “ПриЂздъ и отпускъ Івановіх Черкас Нечая”, стоїть дата 7 вересня (л. 102), а на грамоті Нечаєві-14 вересня (з тою помітою: “Послана с нЂжинским полковником с Романом Ракушиным того ж числа”-л. 99).

²⁷) “А которые старые козаки, и тЂм велено быть в козаках по прежнему”.

²⁸) Очевидно з намовами, щоб Биховляне не піддавалися Москві.

²⁹) Акты ЮЗР. III с. 589-90.

³⁰) Тамже с. 591-2.

³¹) Тамже л. 593, дата: з Москви 22 с. с. січня.

³²) Акты ЮЗР. III с. 576-9, тамже на с. 557-8 уривки розмови послів з самим Нечаєм, котрого вони стріли під Чигрином, як він вертався від гетьмана.

³³) В друк. Войсковский.

³⁴) Акты Ю. З. Р. III с. 599.

КОЗАЦЬКА ЕКСПАНСІЯ НА ПІВНОЧИ: ПРОҐРАМА КОНСОЛІДАЦІЇ Й ВИРІВНЯННЯ МЕЖ БІЛОРУСЬКОЇ ЗАЙМАНЩИНИ, СЛУЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО РАДИВИЛІВ ПІД ПРОТЕКТОРАТОМ ГЕТЬМАНА, ПОСОЛЬСТВО СТЕФАНОВИЧА ВІД БОГ. РАДИВИЛА, ВІДОМОСТИ ПРО ПРОТЕКТОРАТ НАД СЛУЦЬКОМ, КЛОПОТАННЯ ГЕТЬМАНА ЗА ВДОВУ ЯНУША РАДИВИЛА.

Історія ліквідації сих фактів ще перед нами, але тим часом і наведеного тут стане щоб зміркувати, яка сила напружень, нервовости, тертя залягала в сих білоруських відносинах, особливо з моменту, коли паралєльно з програмою приєднання Західнє-українських земель “по Вислу”, з осени 1655 р., ясно і виразно стала перспектива консолідації й вирівняння білоруського фронту. Переводячи сі пляни приходилось їх затаювати, маскувати і ріжними льояльними мотивами прибирати супроти змагань московського уряду-прилучати всякі нові провінції польсько-литовські безпосереднє на царське імя, як провінції московські і завчасу перетинати всякі “поползновенія” українського уряду взяти що небудь з них під козацьку руку, під гетьманський реймент. Гетьманський уряд старався можливо непомітно здійсняти свої пляни, обминаючи конфлікти з царем, не доводячи до обгострень. Через се ми так мало знаємо про сі пляни. Але кінець кінцем навіть ті фраґменти, які можна було досі назбирати, дають про них досить ясне поняттє.

Першим кроком в сім напрямі можна вважати описану вище експедицію рікою Припеттю, в осени 1655 р. Я висловив тоді обережний здогад, що ініціятива її могла належати козакам, а московське військо тільки чіпилось їх; факти, котрі тут наведу, схиляють мене до гадки, що так воно мабуть було-що се була козацька розвідка, доручена київському полковнику Яненкові. Слідом, зимою широкі доручення і уповаження в сім напрямі були дані Нечаєві, як ми бачили.

Під літо 1656 р. гетьман вислав на Білорусь чималий козацький корпус під проводом ніжинського полковника Гуляницького і переяславського Тетері. Що вони мали робить там, зістається неясним, бо знаємо про се тільки з чернеток царських грамот до сих полковників, 12 (22) липня: цар довідався, що вони за царським указом і за розпорядженнєм гетьмана “ідуть з своїми полками” в похід на царську службу і прийшли до Гомля; цар похваляє їх за таку ревну службу, але велить не йти до нього в похід, а побути в Гомлі та инших сумежних. черкаських (!) городах до дальшого наказу ¹). Судячи з такої резолюції приходиться думати, що царської ініціятиви в сім поході було мало або й зовсім ні; козацьке військо на Білоруси йому в сей мент було на Поляків не потрібне, на Шведів би не пішло; гетьман міг формально причепитись до якогось небудь раніш висловленого царського бажання, а мати на увазі свої власні пляни: розширеннє козацької займанщини, підтримку шведських операцій-або протекторат над Слуцьким князівством Радивилів.

Се було тоді питаннє дня. По тім як не стало Януша Радивила (в останніх днях грудня 1655 р.) династія Радивилів звернулась по протекцію до гетьмана як старшого свояка, швагра покійного Януша і прирожденого протектора його вдови, старшої сестри домни Роксанди. Очевидно, в сій справі приїздив до нього служебник Радивилів Стефанович: про сей його приїзд знайшлась одписка київського воєводи,-з мая 1656 р., на жаль-в дуже дефектній формі. Воєводі стало відомо, що до Київа приїхав з Слуцька якийсь Литвин; викликавши в сій справі до себе наказного полковника Дворецького і війта Самковського, воєвода зробив їм закид, що вони досі його про се не повідомили. Ті розповіли, що се шляхтич Стефанович з двома челядниками, їде до гетьмана Хмельницького з листом Богуслава Радивила, з того приводу, що гетьман просив був царя, аби він прийняв під свою руку Слуцьке князівство Радивилів: “писал Буслав Радивил к гетьману, что гетьман писал к вел. государю, чтоб в. ц. вел. велЂл пожаловать ево Буслава Радивила из городом Слуцком принять под свою высокую руку и Слутеск от свЂйского короля оборонить” ²). Виходить з того, що се було не перше посольство в сій справі-котру полковник і війт устилізували відповідно для московських слухів. На щастє маємо звідомленнє самого Стефановича Бог. Радивилові-дуже коротке, без дати-але все таки дещо воно додає до сеї воєводської звістки (я думаю, що се звідомленнє з сеї таки місії Стефановича) ³).