Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 59 (всего у книги 105 страниц)

²) Тут прогалина в розвою гадок, Ґрондский перескочив, очевидно, до ходячих пояснень причин козацьких повстань-жовнірських леж (Костомаров, переказуючи сю промову, постарався стилістично заповнити сю прогалину). Наскільки вірно він тим віддав промову Хмельницького, можливі сумніви: се, кажу, ходячі міркування про причини козацького повстання; Ґрондский міг їх увести від себе-але можуть бути тут і реальні спомини слів Хмельницького.

³) Itaque laterem lavas mi, domine compater.

⁴) Се місце неправильно переложено у Костомарова, с. 603. В ориґіналі: Ex istis provinciis quae vigore confoederationis concernunt Cosaccos, nimirum palatinatum Lublinensem, Belcensem, Wolhiniensem et Russiae concedam suae maiestati; Jaroslamvia etiam, in meam rationem reservatam, intactam relinquam.

⁵) Historia bellі cosacco-polonici c. 244-249.

⁶) Lettres de Pierre des Noyers c. 69, лист написаний з кватири королеви 26 січня, переказує відомости щойно одержані.

⁷) Крим. справи 1655 р. книга 37 л. 193.

ТУРЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО ШАГІН-АҐИ, НАСТУП ХАНА. ВІДНОВЛЕННЄ ДОГОВОРУ З ХАНОМ ПІД ОЗІРНОЮ: РЕЛЯЦІЯ БУТУРЛИНА, КОЗАЦЬКИЙ ДНЕВНИК, ЗВІДОМЛЕННЄ ЯСКУЛЬСКОГО, ТАТАРСЬКІ ОПОВІДАННЯ, БИТВА ПІД ОЗІРНОЮ 18 ЛИСТОПАДА, ОСВІТЛЕННЄ ЇЇ У МЕМУАРИСТІВ І ІСТОРИКІВ.

Хан з усею Ордою рушив з Криму, як ми вже знаємо, в середині вересня. Перейшов Дніпро “против Кодака на Кизиєвім перевозі” ¹), і потім якийсь час стояв на Синіх Водах,-оповідали в Бахчи-сараї, що він там веде зносини з Хмельницьким, тільки ще не договорився ²).

З Царгороду могли в тім часі дійти деякі директиви що до приязного пожиття з козаками-в духу султанського посланія до Хмельницького, процитованого вище. Козацьке посольство з Шагін-аґою саме вибиралося від Сіауш-баші до козаків, коли Татарська Орда заняла дороги на Україну; він не рішався пускатися через степ– поки Татари не відкрили йому дороги ³). Нуреддін-султан дістав при тім відповідне поученнє, очевидно так само і хан. Хмельницький під Львовом приймав сих послів, і 24 квітня вистав з Шагін-аґою свого листа до султана. Висловляв утіху з приводу султанської ласки, обіцяв всяку службу султанові. До донських козаків він уже написав, щоб вони ніякої шкоди в володіннях султана не чинили, і на море жодного човна не пускали, инакше гетьман вважатиме їх за своїх ворогів і т. д. ⁴).

Думаю, що се не зісталось без вражіння у хана і його окруження. Сумний стан коронного війська, короля і цілої Польщі в сім часі, при кінці вересня, мусіли бути ханові відомі, і се теж не настроювало його спішитися в сліди козацького і московського війська, що в тім часі громили коронне військо під Городком. Він розіслав загони по Київщині, стараючись поживитися в тилу козацької армії, і спеціяльно чекав на ті транспорти здобичи, що йшла з Галичини, щоб їх перейняти ⁵). Коло 10 жовтня чигринський наказний полковник Павло Безштанько заалярмував усі полки, щоб мались на обережности, бо Татари в великім числі показалися на Інгулі, під Камянкою, і взяті у них язики на допиті розповіли, що хан прийшов з 50 тис. війська, “хоче заступити козацькі городи від гетьмана, а заступивши воювати козацькі городи”. 20 жовтня показались Татари під Ольшанкою, і в ріжних місцях Білоцерківського полку-як доносив полковник Гиря ⁶). Київські воєводи почали виганяти з околичних сіл і місточок козаків, які лишилися дома, і всяку людність “в осаду” до Київа. Висланий на розвідку “старий полковник” Антін Жданович довідався, що Татари приходили 25 н. с. під Васильків, побили й позабирали в полон людей, загнали стада. Жданович ішов їх слідами, вислідив як вони вийшли на Білоцерківський шлях, але далі не пішов-на його спостереження було їх з тисячу ⁷). В Білоцерківщині зіставались вони до початків листопаду. Аж 4 листопада прийшла до Київа відомість від білоцерківського полковника, що Татари відійшли від Білої Церкви і пішли на гетьмана під Львів, в великому числі ⁸).

З дня другого листопада (н. с. очевидно) маємо лист до короля від нуреддіна, що йшов з головним полком, з-під Острополя, на Гончарисі. Дякує за упоминки, прислані від короля, сповіщає, що на поклик королівський Орда рушила в скількости 150 тисяч-але не може нічого довідатися про коронне військо-тому висилає частину Орди з Камамбет-мурзою під Камінець, сама ж чекає коронного війська-радить зібрати всю піхоту, яка стоїть по замках-аби спільними силами воювати ворогів ⁹).

6 листопада н. с. в козацькім таборі підо Львовом одержано відомість від одного сотника Мих. Меньківського, що кримський хан наступає з усіми Ордами і прийшов під Чолганський Камінь ¹⁰). дивна річ, що перед тим ніби то не було в таборі скільки небудь докладних відомостей про наступ хана-або гетьман мав, а московських воєвод не остеріг. Бутурлин, як ми знаємо вже, виправив трофеї до царя без особливої обережности 26 жовтня, і вони над Случею попали в руки Татарам: він, мовляв, тоді нічого не знав про них і тільки 3 листопада одержано першу осторогу від молдавського воєводи ¹¹). Діставши сю другу відомість, що хан уже під Чолганським Каменем, козацьке і московське військо стало рушати назад. Гетьман пішов з-підо Львова, як ми знаємо, 7 н. с. листопада, а Бутурлин 10-го; в цитованій вище головній своїй реляції він представляє, що се діялося за порозуміннєм з гетьманом, без яких небудь напружень чи ріжниць.-

“За тими вістями-пише Бутурлин цареві-ми з усім твоїм військом, і гетьман Б. Хмельницький з запорізьким пішли з-під Львова в черкаські городи. І не дійшовши городка Озірної (Езерни) 8 (с. с.) в дорозі несподівано напали Татари на обоз мого товариша кн. Г. Ромодановского, але твому війську нічого не зробили. 9-го ми і гетьман прийшли до Озірної, і гетьман почав переходити під городок через переправу, а ми стояли коло переправи. 10-го почав наш обоз переходити, і тут наступив на нас хан з Татарами, Черкесами і Поляками-з Петром Потоцким воєводою браславським і Лянцкороньским-сином. Велів ударити з усіх сторін: з-переду на обоз гетьмана, з лівої сторони на окольничого А. В. Бутурлина, а з-заду на обоз мій і кн. Ромодановского, аби розірвати наші обози коло переправи. Ми против них виходили з кінним і пішим військом, і був великий бій з рана до вечора. В тім бою побито богато мурз і (простих) Татар, і наряд (армата), скарб (казна) і військо перейшли через переправу ціло. А другого дня як переправу перейшли і з гетьманом обозом стали, минувши Озірну, хан прислав до гетьмана намовляти його щоб віддав нас з військом. Але гетьман і писар І. Виговський і полковники відповіли, що вони нас не видадуть і голови за нас положать. Як до сього договору не прийшло, зараз же хан, нуреддін та инші царевичі наступили на наш обоз з усіми силами, щоб розірвати наш обоз; ми против них вийшли з обозу в поле і був великий бій. с. 113. Кримському ханові побито богато людей, а з твоїх людей убитих нема: розійшлися з бою всі цілі, а ранено у всіх трьох полках 90 чоловіка. Побачивши, що нічого він над нами не вдіяв, хан відступив від нашого обозу верст 10 і того дня і в ночи присилав до гетьмана з переговорами про замирення, а другого дня, 12-го, пройшов поблизу повз наш обоз. Ми побоюючися від нього всякого лиха, веліли стріляти на них із гармат і відбили його з Татарами від обозу і зійшовшися з гетьманом замирилися (з ханом): хан віддав гетьманові тих твоїх людей (вичислено) і Черкасів, що взято було з стольником І. Бутурлиним, а гетьман віддав йому Яна Потоцкого, а у нас узяв полковника Ю. Балабана і А. Войну. Хан узявши тих Поляків пішов до Молдавської землі, а ми з твоїм війском пішли до черкаських городів і прийшли щасливо з нарядом, казною і всіми людьми до Білої Церкви. При тім як гетьман мирився з ханом, я з ханом не з'їздився і договору ніякого не мав, а на чім замирився з ханом гетьман, ми списавши їх договірні статті післали тобі з сеунщиком” ¹²).

Се, очевидно, типова офіціяльна “одписка”, що хоче представити все як найкраще і найгладше, і я її навів власне як документ характеристичний з сього погляду бо для фактичної сторони маємо инші, більш детальні і реальні відомости.

В шведськім держ. архіві заховався анонімний дневник сього походу, писаний в козацькому таборі, латинською мовою ¹³)-вiн також представляє інцідент не дуже крівавим.

“13 листопада (н. с.) під Глинянами прийшла вість, що хан став під Збаражом, з великою силою, наробивши великого спустошення на Україні, і військо Запорозьке і московське, хоч і дещо схвильоване, тим не менше бадьоро вичікувало Татар. 14 рушили відси під Білий Камінь, але тим часом прийшов вістник, що Татари зближаються до Залозців і обступили козаків, що були післані наперед з добичею. Зараз скликано нараду: чи наступати швидко, чи йти поволі, оборонною рукою. Відбувши нараду прийшли 15-го до Залозець, і тут три дні чекали Москалів, що не могли поспіти через обвантажені вози і тяжкі переправи. Тимчасом ідуть вісти, що Орда йде на Тернопіль-просто на Польщу і на козаків, а 17-го прийшов сюди ж післанець від хана з таким секретим сповіщеннєм, що хан прийшов не на те аби битися з козаками, а більше щоб помститися за кривди заподіяні їм (козакам) від Москалів: “Ви, каже, війну ведете щоб вільности здобути, а в. князь московський вас уважає за своїх підданих і пише як до своїх холопів” ¹⁴). Але сей післанець приходив не стільки для завязання приязни, скільки на звіди війська; його приязно прийнято і теж з прихильними секретними дорученнями відправлено.

“18-го рушили з-під Золочева під Зборів, і тут по від'їзді ханського післанця Орда на правому крилі вдарила на Москву: вбито двох і кілька значніших Москалів взято, і з тим Орда вернулася на своє становище. Ми ж 19-го пішли на Тернопіль, але що не можна було дійти через тяжкі (або: заставлені) переправи, стали табором під Озірною.

“20-го рано Орда почала нас зачіпати; ми перейшли на инше місце, де була краща паша, і вигідніше битися з Ордою, і в сім переході мали з ними ріжні сутички. Але тим часом приїздить від хана післанець з перепросинами-що се сталося без волі хана, і він хоче з нами скласти договір. 21-го гетьман вислав суддю військового, а Орда Субан-ґазі з своїми умовами”-наступає оповіданнє про переговори, я його відкладаю на далі.

Я польської і татарської сторони цінні подробиці подає Яскульский в листі до Ґродзіцкого, кілька день по подіях ¹⁵). Він був весь сей час у ханськім таборі і відповідаючи, видко, на листа Ґродзіцкого починає від слів жалю, що той не міг сам рушитися зі Львова: якби поспів на час, зробив би кінець Хмельницькому і Москві.

“Яка була у хана з Хмельницьким транзакція, коротко опишу. Скоро тільки хан довідався, що Хмельницький разом з московським військом кинувши марш на Залозці, обернувся на Тернопіль, зараз зложив раду з беями і мурзами, що робити: чи чекати його під Збаражем, чи йти на зустріч? Всі на тім згодилися, що против нього (йти). Тоді хан, лишивши коші, пустився против нього комонником, (справивши) одні орди на Тернопіль, другі на Микулинці, треті на Теребовлю, четверті на Струсів-туди й сам своєю особою пішов, і зійшовся з Хмельницьким, як той переправлявся під Озірною. Тут насамперед напала на нього Ногайська Орда і тому найкраще обловилася: положивши кількасот Москви, урвала немало возів з великою здобичею. Инше військо (татарське) прийшло під вечір, і досить мало охоти до битви, але що наступала ніч, хан позволив деяким мурзам битися, але сам з иншим військом став під Хмельницьким і Москвою, обложеними над Дубровою. Підчас сеї битви прийшов лист до хана від короля й. м. Яна-Казимира, з тим що він просить хана ратувати його і Хмельницького приводити до того, аби спамятавсь і мав його (Яна-Казимира) за свого пана. В неділю (21 н. с.) кинувся хан на переговори з ним– одначе Орда цілий день гарцями забавлялася, від Хмельницького йшов густий огонь з гармат і з иншої стрільби, і в тій битві пострілено Камамбета. В понеділок виїхав Карас-бей, Субан-казі аґа, Аз-мурза (?) на переговори, а з другої сторони кілька полковників з Виговським” (ппродовженнє відкладаю).

Хан в листі до короля, писанім з-під Галича 27 листопада, так описує свої послуги королеві, за його закликом до помочи “Вийшовши з Криму ми плюндрували Україну, а пустившися під Львів нашим шляхом, нищили козацькі залоги, себто війська козацькі, що назад верталися, і самого Хмельницького облягли під Озірною, не даючи їм переправи днів з чотири. Вони самі, себто Хмельницький з полковниками своїми прийшли до нас, просячи у нас згоди, і ми вчинили (згоду) і привели до того, що як був він голдовником в. кор. милости, так і тепер зістає, і вас королем і паном своїм називає, і готов нищити неприятелів в. кор. м. і наших також” ¹⁶).

Коронному гетьманові-висловлюючи жаль, що не міг досить швидко поспіти на заклик його, щоб помогти в битві під Городком,-хан також подібно виписував свої подвиги: “Ми з своєї сторони теж прислужились, не тільки тим що частину України віддали огневі і залізом винищили, але й се військо, що поверталося з-під Львова з загонами-ми з них ні одного не пустили, і будуть наші кроки, трупами простелені, на кілька літ дуже значні, почавши від Камінки аж до Зборова. Приступивши туди ми самого Хмельницького взяли в облогу і билися з ним кілька день -він сам просив милосердя і піддався: найясн. короля признав своїм паном і королем, і так як раніше став його підданим, і його військо разом з нашим стоїть готове на поміч найясн. королеві, коли буде від нього наказ” ¹⁷).

В Криму по поверненні Орди розповідали ріжно. Маметша Сулешов оповідав московським послам, що хан і нуреддін стрілися з козаками і Москвою між Львовом і Тернополем, був бій і в нім побито богато козаків і московських людей, а в полон попав син боярський (воєвода Бутурлин). Гетьман побачивши їx перемогу (“свою немЂру, что ему против царя с московським войском не устояти”), приїздив з полковниками і писарем до хана, щоб помиритись. Згода стала на тім, що козаки відстануть від московського царя і будуть послушні ханові, і походів на море не буде-ні з Дніпра ні з Дону, а коли б донські козаки пішли на море, то Запорозці разом з Кримцями будуть їх воювати. За взятого в полон “боярича” воєводи давали 4 тис. ефимків, але хан з приязни для царя, і тому що замирився з козаками, велів віддати його без викупу. “А крім того ні у хана, ні у нуреддіна з московськими людьми ні з Запорозькими козаками бою ні якої небудь розни не було” ¹⁸).

Московські посли послали своїх людей до Бахчи-сараю провірити сі оповідання, і ті від якогось вірменського купця і Волошенина дійсно почули що инше: Запорозькі козаки від московського царя не відступали, у царя і нуреддіна з козаками і з польським королем зносин не було. Се розуміється не вірно, але інтересніше дальше: “А як хан і нуреддін були на “Запороге” (розумій-на Україні), їх московські люди і Запорозькі козаки обложили і вчинили бій, і в тім бою богато Татар побито і забрано в полон, і хан, нуреддін і Сефер-казі аґа пообіцяли, що повернувшися до Криму вони пустять по 15 бранців-аби їх московські люди і козаки випустили. Як московські люде і козаки від них відступили, хан і нуреддін з Ордою вернулися до Криму обходом по-при Волоську землю і Очаків, а просто йти побоялися через козаків-бо ті чекали хана коло Дніпра на перевозі против устя Богу, і не дочекавшися погромили Ногаїв Ур-маметового улуса”.

“І до посланників (московських) на стан приїздячи богато Татар оповідали, що в нинішнім поході московські люди і Запорозькі Черкаси побили кримського війська і в полон забрали тисяч з десять” ¹⁹).

З мемуаристів і письменників свого часу одні полишають сей епізод зовсім без уваги-як Твардовский, Коховский, Тембесский і наш Самовидець ²⁰); инші згадують коротко, не надаючи особливого значіння. Два властиво говорять ширше, і мали вплив на представленнє сього епізоду в історіоґрафії, тому на її оповіданнях треба спинитися-се Ґрондский і Єрлич.

Ґрондский був сам тоді десь коло Львова, чекаючи кінця місії. Любовіцкого, що зіставався у Хмельницького, і його оповіданнє (252-3) має певне значіннє. Хмельницький у нього спішить напротив Татар, і стративши в поході звязок з московським військом, обложений Татарами “потерпів чимало”, а ще більше московське військо, відрізане від козаків: Татари богато побили Москви і взяли в полон, між иншими сина самого В. В. Бутурлина. Хмельницький “сам бувши в небезпеці і заклопотаний долею московського війська, мусів присягти, що більше не буде воювати з Яном-Казимиром, хан же обовязався вистаратися у Яна-Казимира, що він замириться на почесних і добрих умовах за посередництвом хана”. По сій умові хан випустив Бутурлина взаміну за Любовіцкого (його доля служить тут провідною ниткою оповідання) ²¹).

Єрлич, далекий від подій, оповідає очевидно з поголосок, досить недокладно, і представляє ситуацію козацького війська далеко більш траґічною ніж воно було в дійсности: “Хмельницький ані в гадці не мав, аби Татари, а особливо сам хан ішов против козаків, бо той йдучи через Україну ні загонів, ні Орди не розпускав, а йдучи з військом у купі, у загонів що йшли з Польщі-тих що козаки посилали до дому, відбирав (здобич), а самих, що їхали при возах, велів стинати, і кільканадцять тисяч побив”. “Не даючися в знаки”, заскочив він Хмельницького під Озірною, так що козаки не мали про Татар ніякої відомости, “аж над своєю шиєю побачили”. Татари їx немало побили і налапали бояр московських, і козаки мусіли з ханом миритись: віддали всю добичу з Люблина, всіх вязнів і “видали Москву, що була з козаками”, і та мусіла дати за себе викуп: 140 тис. талярів, соболів і всякі инші футра. Після того ще холод і непогода сильно знищили їx при повороті, так що вони (з контексту видно, що мова про Москву) ²²), покидали на полях всі гармати й инші знаряди, і з 40 тис. прийшло ледви 8. Цар дуже гнівався на воєводів і Хмельницького, що вони не пішли просто на Краків і даремно потратили військо. Воєводів своїх, що вимовлялися козаками-мовляв вони не хотіли йти дальше Львова, він покарав смертю, а Хмельницького тричі викликав до себе-за третім разом прислав богаті дарунки і коня в уборі, з привязаним посторонком: коли б по доброму до нього тим конец не поїхав, аби його привели силоміць, взявши за шию тим постороннком. Але Хмельницький велів царському послові обсмалити голову і бороду, коневі обтяти хвіст і рота і так відіслав їx назад, приказуючи: “Будучи меншою особою, я можу царя відвідати перше ніж він мене скаже привести, а за його такі дарунки огнем і мечем привитати”.

Не вважаючи на явну фантастичність сього оповідання воно в тій своїй частині, де говорить про тяжке становище козацького війська під Озірною ²³), зробило вплив на новіших істориків (Кубалю в тім числі), і псіхольоґічно оправдало для них звістку Рудавского про тяжкі умови покори, прийняті козаками при замиренню з ханом, включно до обіцянок видати Татарам московських бояр, звести козацький реєстр до 6 тисяч і т. д. Тим часом всі инші звістки людей які стояли близько до справи зовсім не показують, щоб козаки дуже потерпіли в битві або були в якімсь безпораднім становищу і впали в паніку або що. Вони бились, готові були битись, з другої сторони-Татари не мали охоти доводити їх до крайности, маючи виразні директиви від Порти і з польської сторони-замиритися з козаками і привести їx до замирення з Яном-Казимиром і його партією, як силу цінну і в даних обставинах для них можливо користну.

Потерпіла Москва. Реляція Бутурлина безсумнівно доволі безсовісно ретушує понесені утрати. Але й її страти не були особливо великі, і козаки ні кидали Москалів ані мали замір їх зраджувати.

Примітки

¹) Тамже л. 196 під 22 жовтня с.с.: “Кримський цар з військом стоїть за Дніпром на Синіх Водах, ссилається з гетьманом Бог. Хм. про мир, але досі ще не помирились; государеве (московське) військо і козаки стоять під Камінцем, сварок між ними не чути, а польські посли, що їx цар (хан) узяв з собою йдучи на війну, пішли від нього з дороги до Польщі”.

³) Transsylvania І с. 561.

⁴) Monum. Hungariae XXIII с. 261-2.

⁵) “З гетьманського війська ріжних полків козаки їхали з загонів з здобичею до себе, до городів, і Татари богато їx побили”. Сівськ. ст. 179 л. 490.

⁶) Сівського столу ст. 179 л. 482-5.

⁷) Тамже 482-5, 487-8.

⁸) Тамже л. 490.

⁹) Автоґраф в бібл. Чорторийських 402 с. 63, у Кубалі III с. 439-40.

¹⁰) Білгород. ст. 382 л. 334.

¹¹) Тамже.

¹²) Білгород. ст. 382 л. 338-339, скорочено в фразеольоґії

¹³) Архив Ю.З.Р. III. VI с. 96-7.

¹⁴) Rusticos.

¹⁵) Копія в рпк. Краківської Академії ч. 367 c. 78, дата: “в Большовцю 27 листопада”.

¹⁶) Ориґінал, польською мовою, в ркп. Чорторийських 402 с. 69, дата не виразна, але супроти дати листу до гетьмана треба читати “27” листопаду. Французький переклад з тоюж датою в листах де Нойєра с. 41.

¹⁷) Латин. переклад з швед. держ. архиву в Архиві III. VI с. 101-з Галича 27 листопада; копія також в ркп. 367 Краків. Академії ст. 79. франц. переклад у де Нойєра с. 43. Тамже лист хана до Л. Опаліньского с. 31.

¹⁸) Крим справи кн. 37 л. 218.

¹⁹) Тамже л. 219-221.

²⁰) За Твардовским промовчав сей епізод і наш Величко, тим часом як у Грабянки єсть коротка згадка про битву під Озірною-“но ничтоже успЂ ханъ зъТатари” (с. 136), і потім дуже інтересна, хоч і цілком фантастична повість про розмову гетьмана з ханом, без усяких застережень переказана у Костомарова.

²¹) На Ґрондскім опер своє оповіданнє Костомаров, поглибивши і давши инше освітленнє подробиці, що військо московське йшло окремо від козацького. Тим часом як Ґрондский виразно каже, що Татари тільки своїм маневром розлучили військо московське від козацького, і з оповідань козацького дневника і Яскульского (не кажучи про реляцію Бутурлина) теж видно, що гетьман не тратив звязку з московським військом, у Костомарова “русскія войска пошли роздЂльно, по всему видно, по причинЂ неудовольствія между Бутурлинымъ и гетманомъ” (604).

²²) Число 40 тисяч явно належить до них-порівняти подане перед тим число.

²³) Доволі фантастичне також оповіданнє Ґоліньского, до котрого відкликується Кубаля: “26 новембра Хмельницький присяг на короля й. м. Казимира, погодившися в переговорах з й. м. ханом кримським: піддавсь на тім, що обіцяв на Москву, на Шведів і инших неприятелів Корони, разом з Поляками й Татарами (воювати), і зараз же дав суми, відкупляючися від Татарів-кількасот тисяч, бо був в міцній облозі у Татар. Дав ханові 15 тис. свого козацького війська, і зараз пішли до Польщі, розділившися на три сторони: Татари з польським військом, котрого до хана зібралося до 30 тисяч або й більше-шляхти і жовнірів з України і з инших місць; армату ваяли з Камінця і Львова. Військо татарське пішло одно під Варшаву, инше під Торунь, до Прусії, третє під Краків; рахують їх, Татар на 200 тисяч” с. 783.

ПЕРЕГОВОРИ ГЕТЬМАНА З ХАНОМ, ЇХ ЗАМИРЕННЄ, З'ЇЗД ГЕТЬМАНА З ХАНОМ, НЕЯСНОСТИ В ЛІТЕРАТУРІ ПРО УМОВИ ЗАМИРЕННЯ, ДІЙСНИЙ ХАРАКТЕР ДОГОВОРУ 22 ЛИСТОПАДУ.

Про самі переговори з ханом я насамперед наведу-продовжуючи попередню виписку-те що говорить згаданий дневник з українського табору.

“21-го гетьман вислав військового суддю ¹), а Орда Субан-казі з своїми умовами: по перше-аби козаки відступили від Москви; друге-аби при Татарах лишивсь або сам гетьман, або принаймні Виговський, поки вернуться посли (від Татар і козаків) від короля і Річипосполитої; третє-аби гетьман з козаками зложив присягу, що більше проти короля і Орди воювати не буде. На сих умовах замиреннє не могло статись. Відступивши від переговорів козаки постановили битися з Ордою, але в самих початках бою приходить післанець з повідомленнєм, що хан відступає від таких умов, а потім другий-щоб рано прибували на переговори. Їде сам Виговський і складає умови на таких умовах, щоб гетьман прибув до хана для присяги, і хан також щоб присягнув йому. На той час дано за гетьмана закладнів: Алім-казі-ґірея і Карач-бея, він (гетьман) дуже радісно прийнятий зложив присягу, і так заключено згоду: навзаєм обіцяли бути приятелями приятелям і ворогами ворогам, згоду держати вічно і не розривати її за ніякими непорозуміннями. На знак вічної приязни хан дарував Москаля, сина воєводи Андрія Василевича, з тим щоб козаки і Москалі також пустили всіх бранців. Гетьман дав згоду і повернувшися до табору прийняв мурзів.

“23 ми пішли з-під Тернополя, разом з нами йшли ті мурзи. 24 привезено від хана Бутурлина, а п. п. Балабана і Войну в обмін від Москалів, і той Балабан разом з воєводичом браславським обіцялися, що вони визволять у Поляків козаків-бранців, де б вони не були. 25 ми пішли на Україну, а хан на Дністер, і відти післав послів до короля, щоб як найскорше до нього прибував: хоче не перше до Криму вертати, аж його посадить знову на троні; також і Хмельницький буде того чекати” ²).

Ширше трохи оповідає реляція ³)-Бутурлинова очевидно, може ті самі статті післані з сеунщиком, до котрих він відкликався вище. Постилізована вона знов таки специфічно льояльно, за звідомленнями козацької старшини:

“11 (21) ноября, після зносин кримського хана з гетьманом Б. Хм. під польським городом Озірною з'їздилися: ханський візир Сефер-казі аґа, Субан-казі аґа, Карач-бей, Субан-казі аґа, Ширим-бей, Карач-аґа бей перекопський, Коя-бей, Мунтаза-бей, Асман-аґа і мурзи: Келембет мурза ногайський, Баратиш мурза, Іслам мурза з судиєю Самійлом Богдановичом, і так говорили:

Сефер-казі аґа сказав: “В минувших літах гетьман Б. Хм. і писар Ів. В.. і він, суддя, і полковники присягали ханові на тім, щоб бути з ним у приязни, а тепер присягу свою зламали і від хана відстали, а стали підданими царськими, віддали цареві Київ і инші городи польського короля, пустили до Київа царських людей”.

“Суддя Самійло відповідав: Гетьман, писар і він, суддя, і полковники присяги своєї не ламали і хочуть бути з Татарами в приязни, а цар. величеству піддалися в вічне підданство тому що вони з ним одної благочестивої віри. Київ же й инші городи віддали тому що ті городи були предків його-великих благочестивих царей російських, і про те нема що й згадувати”.

“Сефер-Казі сказав, щоб вони від царя відступили, а з ними були в любови, а царських воєводів з військом їx видали.

“Суддя Самійло відповів, що вони цареві присягли навіки невідступно, і царських воєводів не видадуть і готові за них голови положити.

“Сефер-Казі сказав: коли вони не хочуть їх видати, нехай ідуть ріжними дорогами від воєводів-тоді вони (Татари) на них нападуть.

“Суддя Самійло сказав, що гетьман і вони (старшина) мусять іти не ріжно, а разом з воєводами, і ріжно не підуть, бо від царя їм велено йти разом.

“Сефер-Казі казав, щоб вони з ними (Татарами) йшли в Польщу-посадити знову старого польського короля.

“Суддя сказав, що бувши в підданстві цареві, вони без царського наказу з ними (Татарами) нікуди не підуть, але якби король попросив царя, той його, як цар християнський пожалував би і в усім замирився.

“Сефер-Казі сказав: коли сам гетьман з ними не піде, нехай би післав полковників і козаків.

“Суддя в тім і в иншім на їx мову відмовив і того дня розійшлися, не прийшовши до договору.

“12 (22) ноября гетьман з ханом помирився на тім, що хан і Татари на українні (московські) і на черкаські городи війною не ходитимуть, Полякам против них не помагатимуть, з царськими воєводами і військом їх не битимуться і царських людей і Черкасів узятих в полон віддадуть. На тім усім хан і мурзи присягали (шертували), для того гетьман і писар їздили до хана самі, і перші дали шерть на Корані хан і мурзи. Гетьман присягав на тім, що буде з ханом в приязни, як попереду, і не буде ходити на Крим. Закладнями за той час в козацькому таборі були Субган-казі аґа і Карач-бей перекопський”.

Після того прислано гетьманові бранців.

З польської сторони маємо цінне оповіданнє Яскульского (продовженнє його листа до Ґродзіцкого, зацитованого вище).

“В понеділок (22) виїхав Карач-бей, Субан-Казі аґа і Аз мурза на переговори, а з другої сторони кілька полковників з Виговським. Спитав їх Субан-казі аґа: “По що ви зламали присягу нам? Адже Хмельницький як Тугай-беєві присягав, без відомости нашої не мав з жадним монархом брататись? Чому ж побраталися з Москвою?”. Відповіли: “Ми то вчинили за радою Іслам-ґерая, попереднього хана, що так нас завсіди вчив, що краще мати богато приятелів ніж неприятелів; а крім того ще ви без нашої відомости зложили братерство з Поляками”.

“На се ділтали таку відповідь: “Не можете сказати, що наша згода була без вашої відомости, бо ви там були присутні, а до того-не раз ми посилали до вас, офіруючи вам братерство, аби ви тільки відступили від Москви-чому ж того не зробили?” Мовчаннєм проминули козаки се питаннє і його обминули.-“Що було то було, тепер ми готові з ханом й. м. тримати і брат-за-брата жити”. Від Орди їм на се сказано таке: “Коли хочете з нами брататися, видайте нам Москву” Відповіли на те: “Коли б ми то зробили, мали б великий гріх і сором. Отщо ми готові зробити ⁴): як їх відпровадимо до границі, зараз їх відступимо, а ви з ним робіть що собі хочете”.

“По таких розмовах розійшлися. Орда знову до гарців, а хан до ради, котра скінчилася тим: зложити з козаками приязнь; від пункту про видачу Москви відступити, але з тим щоб братерства з нею на будуче не відріклися. Ві второк ⁵) стала згода, і Хмельницький приїхав, щоб вислухати присягу хана-котру йому хан публично, під небом віддав на вічну приязнь, під тою умовою, аби був вірним підданим й. кор. мил. і спільно з ними (Татарами) стояв по стороні Яна-Казимира. Він (Хмельницький) то все пообіцяв, заклинаючися жінкою й дітьми. По тій церемонії випив дві чарки горілки за здоровє короля, віддав йому цару румаків і від'їхав до свого табору. Хан й. м. також віддарував конем з убором. Віддав Москві Бутурлина, Хмельницький п. Потоцкого і Балабана; богатьом иншим вязням даровано свободу, і вони вже вільні по домах своїх.

“В середу (24) Хмельницький рушив на Україну, а хан до Дніпра-ночував у Купчинцях, в четвер над Стрипою під Петликівцями, в пятницю під К-см. Тут воєвода браславський (Петро Потоцкий камінецький староста) і я з ним попрощались і він (хан?) віддав заставників. При прощанню хан заявив: “Я не присягав королеві шведському, а королеві Казимирові, і йому приязни дотримаю: разом з Хмельницьким піду на послугу йому”. Дійсно, йде з ним полк Білоцерківський, і Хмельницький обіцяв скоро ставитись-як тільки відпасуть змордованих коней,– а тепер посилає листа з послом королівським, віддаючи підданство. При такім стані річей треба щоб й. кор. мил. дав знати ханові, що йому робити: чи йти далі в глибину краю, і куди саме, чи вертати? Бо він тільки чекає сеї директиви, і буде чекати тут на Покутю 20 днів рахуючи від учорашнього дня (28 листопаду н. с.), а як скоро отримає, зараз рушить туди, де буде воля й. кор. мил. Як же й. кор. мил. не буде потрібувати війська, він зараз оберне свою фурію на Волох і Мунтян” ⁶).