Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 14 (всего у книги 105 страниц)

Гетьман і писар дали відповіди досить загальні, може бути навіть-дещо ухильчиві. Вони говорили, що в літнім часі коні будуть годуватись травою на полях, а військо забиратиме припас по городах і промишлятиме загонами. Зимою прийдеться і коням фураж і все инше брати по городах і промишляти загонами. Обовязку постачати всякий потрібний припас-як того може сподівався московський уряд, вони таким чином приймати на себе не хотіли. Що до маршруту московського війська– тих городів, якими воно мало йти, вони цілком віддавали се на царську волю і не заявляли ніяких власних бажань. Військо нехай іде куди цар зволить, тими городами, які будуть приступніші з тих городів, з яких ітиме військо, а запорізькі полки будуть тамже, і все буде згідно з царською волею (с. 125-6).

Потім посли запитали про відносини до хана і можливости польсько-татарського походу на московскі землі ⁸). Те що Хмельницький і Виговський їм на се сказали, я подав уже вище (с. 697). На сім розмова скінчилась, і гетьман запросив послів до столу. Коли гетьман “пив чашу про многолітнє здоровє царя”, стріляли з гармат, і гетьман примовляв: “Дай Господи, щоб великий государ наш був здоров на своїм царстві і на тих (володіннях) які тепер йому Бог передає”! Після обіду посли поїхали: гетьман проважав їх на ґанок, а Виговський з Томиленком і з козаками, чоловіка з 30 відпровадили до двору, і тут їx посли приймали і частували.

Другого дня, 27 с. с. грудня прийшов на двір по послів Виговський, сказав, що його прислав гетьман: сьогодня він їде в своїх справах до Суботова, але послів відправить скоро. Посли піднесли нові дарунки Виговському з компліментами за вірну службу, і просили довірочних пояснень про союз гетьмана з ханом, в додаток до того, що гетьман і він говорили на офіціяльній авдієнції. Оповіданнє Виговського про понову сього союзу над Богом, і підстави для його уневажнення я подав уже вище (с. 663), так само і те, що потім розповів Виговський про свої зносини з Білорусами і аґітацію, що він веде серед них за підданнє Москві ⁹): се можна вважати його рефлєксом на московські пляни походу на литовську границю, висунені послами на вчорашній розмові.

Наступного дня, 28 с. с., Виговський знов прийшов до послів і оповістив, що гетьман того дня вернувся з Суботова і запрошує до себе на другий день: на відпуск і на обід. Другого дня, 29 с. с., знову прийшли Томиленко, підскарбій Іван та Яско щоб повторити запросини і просити послів сим разом їхати на своїх конях; Виговський приїхав їх провести. Гетьман з сином стрів, як першого разу. Перед тим як сідати за стіл, Виговський приніс листа до царя, він був запечатаний військовою печатю. Гетьман узявши від писаря листа поцілував і промовив: “Я гетьман і все військо Запорізьке чолом бємо великому государеві за велику ласку, що він задля православної віри і церков нас прийняв під свою руку. Сповістіть його, що ми йому служити раді і присягти готові хоч би й нині, і просимо прислати військо в поміч скоро, бо король ладиться до походу: сподіваємось його наступу в піст або скоро по великодні” ¹⁰). Віддавши листа послам поклонився він і всі присутні, а посли запевнили, що все те цареві перекажуть. Потім гетьман передав іще листа до патріярха, і по сім запросив на обід. Ніяких розмов на політичні теми видимо небуло: посли в своїм звідомленню нічого не принотовують. Після обіду гетьман і його син провожали послів “з світлиці, з сіней до коней”, і гетьман перепрошував, що не поїде їх провожати-“бо з туги мало що може”-пішле сина їx провести. Провожали до двору Виговський, Томиленко й козаки. Посли частували їх у себе, і між иншим розпитували, що чути про Татар і про короля. Оповіданнє Виговського про останні переговори гетьмана з ханом, що стояв тоді під Межибожем, я подав уже вище (с. 697). Про короля Виговський сказав, що він тепер у Львові, розпустивши військо; буде тепер сойм, а після сойму король почне похід на козаків. Але і перед соймом гетьман сподівається, що Ляхи наступатимуть на козацькі городи, тому просить царя скоро прислати своє військо.

Потім Виговський вернувшися до гетьмана привіз гетьманські дарунки; Стрешневу коня, ядринський лук і 80 левків грошима-рахуюча на єфимки 64 єфимки; так само Бредихину, тільки грошей менше-50 левків; иншим членам посольства по 12-20 єфимків, та в роздачу людям 100 єфимків. Посли “били чолом” гетьманові за дарунки, а Виговського частували й обдаровували, і того ж дня поїхали з Чигрина на Дніпровський перевіз до Бужина. Провожали зо дві верети від Чигрина гетьманич Юрко і Виговський і з ними до 50 чоловіка козаків, під корогвою, з музикою-“с трублею и литавры”. Але в Бужині вони мусіли простояти день, тому що на Дніпрі йшов великий лід, і перевозитися не можна було. З великою бідою перевезлися останнього дня старого року, ст. ст., і вислали звідомленнє цареві.

А в Москві того самого дня 31 ст. ст. грудня виправляли польського гінця Млоцкого. Царський уряд рішучо відхилив польську пробу якось злагодити вражіннє від своєї неґативної постави до московських пропозицій, поставлених через Репнина. Він констатував, що король не задоволив московських вимог в справах порушення царського титулу, сі порушення поновляються раз у раз, і в останній грамоті, що привіз Млоцкий, задано цареві не абияке безчестє-написано, що він “істязався” за прописки в ріжних посольських розговорах. Цар сам на ніяких розговорах не буває, ведуть переговори його посли з королівськими панами-радами і послами, і ніде то не принято, щоб самі великі государі бували на посольських розговорах. Згадуючи в останній грамоті про претензії з польської сторони за прописки, королівський лист не сказав, що король бував на посольських розговорах, тільки були розговори між королівськими послами і царськими думними людьми, з того знати, що таке безчестє цареві написане “з умислу”, а королівська честь “остережена”.-“И такие многие с вашее стороны неправедные дела, которые чинятца к нарушенью вЂчнаго докончанья, Богъ свыше зритъ и мститель будетъ” ¹¹).

Се означало проголошеннє війни Польщі одночасно з формальним переходом України під зверхність царя.

Примітки

¹) Бабанський сотник Тимофій, що їхав з гетьманом і “від'їхав” його у Винниці, казав, що гетьман буде їхати з Винниці на Животів, на Ставища і Торчицю-і там буде чекати послів, – с. 103.

²) Акты X с. 103 дд.

³) В друк.: получать.

⁴) Акты Х с. 198.

⁵) Акты Х с. 116-7.

⁶) Акты с. 203-4. Лист видимо писаний нашвидку, гетьман пригадував ріжні річи і велів дописувати.

⁷) Тамже с. 121 і 138.

⁸) Акты X с. 126-9.

⁹) Тамже с. 132, див. вище с. 720.

¹⁰) Акты Х с. 133-4, сю промову наводжу в скороченню, кінцеву частину її я навів вище.

¹¹) Польські справи 1653 р. стовб. 11. л. 109-110.

VII. ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УМОВА

БУТУРЛИН НА ГРАНИЦІ, БОГУН СТРІЧАЄ МОСКОВСЬКУ МІСІЮ, СТРІЧА В ПЕРЕЯСЛАВІ, ЗНАЧІННЄ ЦЕРКОВНИХ МАНІФЕСТАЦІЙ

Того ж останнього дня 1654 року ст. ст., коли Москва виповідала війну Польщі, в'їздила до Переяслава надзвичайна московська місія – Бутурлин, Алферьев, Лопухин для полагодження “великого земського діла”: здіснення ухвали земського собору в справі приймлення під протекторат царя “Запорозького війська з городами і землями” і оформлення сього переходу їх під московський протекторат ¹).

Ще 1 листопада ст.ст. приїхала вона на українську границю, до Путивля, але тут просиділа трохи не два місяці, чекаючи з одного боку – повороту з походу гетьмана, з другого – ріжних додаткових присилок і інструкцій з Москви, потрібних для сповнення даного доручення. Перед усім було велено їй чекати в Путивлі гетьманських клейнотів для інвеститури: корогви, булави, кафтана і шапки, і без того за границю не їхати ²). Потім коли сі клейноти прийшли, виявилося, що корогва в дорозі попсувалася: підмокла і малювання від того потерпіло (“писмо поисщеплялось”, як висловлялися інструкції), отже в Москві велено робити нову корогву, яка мала бути прислана місії, і вони її мали почекати. Потім прийшов наказ не чекати, і тим часом передати гетьманові попсовану корогву, з попередженнєм, що вона має бути замінена справною, – але кінець кінцем нова корогва наспіла перед виїздом місії з Путивля, й інцидент таким чином був ліквідований. Чекали також “образцового письма” – тексту церемоніяльних промов, що мали бути виголошені при інвеститурі, і “присяжних записів” – тексту протоколів присяги, що мали бути переведені з українською людністю на знак її переходу під московський протекторат. Се ж був факт величезного значення з становища традиційної політики Москви: об'єднання під рукою московського царя всіх володінь старої Руської, Київської системи – спадщини Володимира Великого, праотця московської династії. Політична гадка московских політиків напружено працювала, силкуючися вложити в сі тексти промов і присяг далекосяглий зміст, котрий потім можна б було як найповніш використати в інтересах московської політики. Наздогін посилалися ріжні доповнення і зміни вироблених текстів, все нові й нові інструкції. На жаль ся кореспонденція заховалася тільки в части, і не використана належно в нинішнім виданні актів посольства, зробленім Карповим – що не дооцінював, а може – й не мав охоти з відповідною виразистістю представляти сю сторону місії. Положивши в основу посольське звідомленнє Бутурлина він переважно тільки згадує про зміст листування царя з послами, цитованого в сім звідомленню, тим часом як повний текст сих листів мабуть дав би не одну конкретну вказівку й освітити сю далекосяглу політичну роботу – що мала такий вплив на дальші політичні відносини України і Москви ³). Але я не міг узяти на себе сеї роботи – проробляти на ново акти посольства.

Ще 3 (13) грудня приїхав від гетьмана до Бутурлина до Путивля полковник Богун – або як його зве посольське звідомленнє – “полковник кальницький Іван Федоренко”, відряджений від гетьмана для звязку і супроводу місії. Він сказав, що гетьман призначив їй побаченнє в Переяславі, і доручив йому, Богунові, провести їх туди, а він, гетьман, в такім разі до них туди ж неодмінно приїде – хочби довелось для того навіть учинити тимчасове замиреннє з королем ⁴). Але Бутурлин мав ще тоді з Москви наказ без клейнотів до гетьмана не їздити, і тому “віддавши чость” Богунові, і давши дарунки йому і його синові відправив їx назад за границю, до того часу поки місія одержить з Москви відповідні інструкції. Богун лишив у них двох своїх козаків для зв'язку, а сам виїхав до Ромна, чекати вістей ⁵). 17 (27) грудня Бутурлин одержав з Москви ті клейноти, а також і всі потрібні “записи”, і заповів Богунові, через його козаків, що 20 (30) грудня він з товаришами рушить з Путивля до Переяслава – щоб він повідомив про се гетмана, згідно з його наказом:

Дійсно того дня, 30 н. с. місія виїхала ⁶), але заїхала недалеко, бо другого дня – відїхавши всього лише яких 10 верст від Путивля, одержали уманські вісти, від Стрешнева і Бредихина, про звісне вже нам гетьманське сповіщеннє за жванецьке замиреннє з королем, і устні доповнення козака, що з тим сповіщеннєм приїхав: що гетьман замирився з королем на підставі Зборівського договору, і в Київі буде з'їзд і договір з Поляками про поворот польських урядників до козацьких міст і т. ин. ⁷).

Ся вість збентежила Бутурлина i товаришів: чи не буде після сього безпотрібна й їх місія; вони стали табором тутже “на степу”, де сі відомості дістали, і післали гінця до Богуна, щоб він приїхав, “для великого царського діла” і вияснив, наскільки сі відомости правдиві: “а вони не побачившися з ним, з табору не рушаться” ⁸). Але перше ніж Богун одержав сього листа, прийшли инші вісти, ще того самого дня – приїхав піддячий Старков, відряджений від Бутурлина до Чигирина, і привіз листи Виговського і Хмельницького з – під Гусятина ⁹), що вони участи в жванецькім замиренні не брали. Привіз також відомости, що другого дня по нім, 29 н. с. грудня дружина гетьмана мала виїхати до Переяслава – очевидно, щоб приготовити все на приїзд гетьмана; за нею мала виїхати жінка Виговського, а за кілька день і сам гетьман: він уже переїхав через Білу Церкву і мабуть на 23 грудня с. с. буде в Переяславі. Про замиреннє його з королем нема ніяких відомостей, ніякого потвердження – він сам рішучо заперечує се. Сі листи і відомости вивели Бутурлина з нерішучости: він післав до Москви звідомленннє, що з огляду на них не буде чекати Богуна, а другого дня, 22 грудня поїде до пограничного українського містечка Корибутова, а до Переяслава звідти перед себе посилає одного з своїх людей ¹⁰).

Тої ж ночи приїхав Богун, і потвердив, що гетьман приїде до Переяслава на саме Різдво, або скоро після Різдва. Другого дня разом з ним Бутурлин з товаришами поїхав до Корибутова. За десять верст до міста стрів їх син Богуна Тимофій з сотнею. козаків під корогвою; зсівши з коней вони повідомили, що стрічають їх за гетьманським наказом. Разом поїхали до Корибутова і тут другого дня в місцевій церкві московські попи й ченці, що були при місії, відправили передріздвяну службу і разом з місцевим духовенством проголосили многі літа царскій родині. А Бутурлин повідомив гетьмана безпосереднє і крім того осібно через Стрешнева, що вони в'їхали в межі України й їдуть до Переяслава, і від гетьмана та Виговського отримали також листи, що вони довідавшися про їх приїзд, виїхали з обозу й їдуть, просто до Переяслава ¹¹). Того самого дня, 23 с.с. грудня Бутурлин з Вогуном приїхали до Красного, де їх стрічав городовий отаман Филоненко з козаками, а перед брамою міста священики з святощами, і запровадили з процесією, з дзвонами до міської церкви, служили знову службу за царське здоровє, і потім стріляно з гармат, а московську місію приймано всякою стравою і всім потрібним для людей і коней. В місті перебула вона святвечір, тому що не можна було зібрати підводи, і виїхала тільки на Різдво, після ранньої служби. Переїхали через Кропивну і в ночи прийшли до Іванець, – і скрізь їх стрічали з тою самою парадою. Лохвицький сотник Остап Грабаренко привіз листи гетьмана і Виговського, писані в Корсуні на святвечір, я дані йому від миргородського полковника Лесницького: гетьман почувши, що місія ще в дорозі, постановив заїхати для деяких справ до Чигрина і про се сповіщав. До того сотник додав ріжні новинки з театру війни: як Виговський з Лесницьким і писарем Мужилівським їздили до хана підчас його переговорів з королем; чули, що король хотів миритися з гетьманом на зборівських умовах, але гетьман не захотів; і Виговський у короля не бував, а як вертався від хана, так говорив: “Хвалити Бога, що здорові відійшли від них”. Гетьман оповістив полковникам царську ласку: що цар приймає їх під свою царську руку, полковники оповістили про се всіх козаків, і всі раділи з того ¹²).

Другого дня, 26 с.с., місія була в Прилуках – де її стрічав сам полковник Вороненко, і дав відомости про Стрешнева і його одісею. Потім, 27-го, через Галицю й Биків, їхали на Переяслав; стали ночувати в Бикові, і тут привезли їм піддячі вісти з Переяслава від полковника Тетері: хан мирив гетьмана з королем, але гетьман на тих переговорах не був і з королем не бачився, ані листування між ними не було; гетьман знає тільки, що хан узяв від короля в застав за гроші трьох людей; тепер гетьман пішов з – під Гусятина, а хан ще лишився: розіслав своїх людей по городах по ясир. А переяславський козак Тимофій Цицюренко оповідав, що під Камінцем був такий з'їзд: від хана Сефер-казі аґа, від гетьмана Іван Виговський, від короля канцлєр. Канцлєр намовляв Сефер-казі аґу, щоб хан з Ордою від козаків відступили – то вони потім з ними упораються, але Сефер-казі аґа відрік, що хан того не зробить, від козаків не відступить. Випрошував у Ляхів на тім з'їзді полковника Антона, що вони затримали, і намовляв замиритися на зборівських умовах, але Ляхи просили їм лишити на те час – буде про те сойм. А Виговському сказали: “Ви наші піддані (холопы), ми з вами потім упораємось”. І з тим з-під Камінця роз'їхались, до нічого не договорившися ¹³).

З Бикова на Басань, Баришівку і Війтівці (де заночували) останнього дня року поспіла місія до Переяслава. Скрізь її стрічали з церковною і воєнною парадою, а в Переяславі особливо. За пять верст перед містом перестрів полковник Тетеря, а з ним сотників, отаманів, козаків чоловіка 600 або й більше – під корогвою з музикою: з сурмами й бубнами. Коли місія наблизилася, зсіли з коней і Тетеря виступивши на зустріч Бутурлинові сказав таку промову (її переказує московське звідомленнє, але не знати наскільки точно, тому й передаю її вітійство тільки приблизно):

“Благовірний боярине благовірного царя й инші панове! Радісно приймаємо ваш щасливий прихід. Від довшого часу горіло в нас серце наше, тішачися поголоскою, що йдете до нас, сповняючи царську обіцянку, що православне і преславне військо Запорозьке буде під великою рукою великодержавного восточного царя. Тому й я, менший серед рабів(!) того ж війська Запорозького, маючи уряд в богоспасаємім городі Переяславі від богоданого нам гетьмана Зиновія Хмельницького, вийшовши на стрічу до вас, радісний привіт віддаю благородіям вашим і низький поклін з усім військом, що в тім городі пробуває. А на відпочинок від труду подорожнього війти до господ міста Переяславського пильно вас прошу” ¹⁴).

Перед брамою Переяслава, “не доходячи сажнів за сто”, шпалєрами стояли козаки і стріляли на салют місії. Потім “не доходячи сажнів за 50”, стрів її протопоп Григорий з духовенствами, з святощами і свяченою водою, і наоколо “всенародное множество с женами и дЂтьми; с великою радостью”. Після того як Москвичі поцілували хреста і образи і були покроплені святою водою, протопоп сказав їм таку орацію – котру я навожу в ориґінальнім тексті звідомлення: “Радостію исполняєм ся, благородніи царстіи мужіе, внегда зримъ благополучноє благородія вашего отъ царского пресвЂтлого величества пришествіє. О немъ же слухомъ уха услышавше, мы меншіє и нижайшіє богомолцы ваю, съ радостію благородію вашему въ стрЂтеніє изыдохомъ, чающе, яко нынЂ Господь Богъ пришествіємї вашимъ усердноє желаніє исполнилъ православія нашего, єже совокупити ся во-єдино Малой и Великой Росіи подъ єдиною великодержавного благочестивого царя восточного крЂпкою рукою. Єже мы отверстыми сердцы воспріємше, желаємъ усердно, да не точію сію Господь Богъ намъ соединитъ Малую Росію, но и всего міра царства да покоритъ подъ єго царского пресвЂтлого величества непреборимую руку. Желающие же радостно благородіям вашимъ благопривЂтствуємъ и духовно цЂлуємъ. ЦЂлующе васъ, царстіе мужіе, съ радостію Вамъ глаголемъ:

Радуйте ся, сынове Сіони!

радуйте ся горы высокіе!

радуйте ся ребра сЂверова!

радующе же ся внійдите въ богоспасаемый градъ сей,

совЂтуйте мирная, благая и полезная всему христіанству,

яко да вашимъ благоустроеніемъ подъ его царского пресвЂтлаго величества тихо осЂняющими крилы

почієтъ и наше Малыя Росіи православіе”.

По сій промові всі війшли процесією до соборної церкви Успенія, й ікону Спаса, дану від царя Бутурлинові в дорогу, несено разом з місцевими святощами. За святощами йшли пішо Бутурлин з товаришами, а з гармат на майдані тим часом давали сальви. В соборі відбулася коротка відправа з многолітством цареві і його родині, і після того старшина, козаки й міщани відпровадили місію, під нові гарматні сальви, на її кватири, і прислано їм сюди страву й фураж.

Так малюється сей вхід представників нового протектора України. Донесеннє старанно підчеркує його церковно-ритуальну сторону, старанно витримувану і з московської і з української сторони, відповідно тому, що новий політичний звязок України з Москвою мотивовано перед усім нібито реліґійними причинами. З другого боку, всі ті неустанні цілування московськими висланцями українських ікон та инших святощів, кропленнє їх українською свяченою водою, спільні відправи попів і черців московських з українськими мали демонструвати повну реліґійну солідарність і тотожність православія московського з українським. Попередніми часами вона була сильно захитана московськими ортодоксами, що добивались перехрещування українських обливанців, ставили під сумнів православність українського священня і т. д., і польська сторона, як ми бачимо, попробувала була заграти на сій струні, доказуючи, що московська віра зовсім не те що українська; може не без впливу сього епізоду московські урядові круги звертали особливу увагу на сю маніфестацію одновірности.

Розуміється, на тім що записано в посольськім звідомленню, се не кінчалося. Без сумніву вся та чимала церковна братія, додана від московського уряду для сеї мети до місії, не тільки парадувала в процесіях, але й при кожній нагоді підчеркувала, маніфестувала, поглиблювала сю сторону акції. Тому я відзначив її і в наведених вище церемоніяльних протоколах.

Примітки

¹) В останній хвилі, коли сей аркуш мав іти до друку, серед актів Малор. приказу 1669 р. знайшлися деякі папери сеї місії і між ними начерк царського указу про її висилку, він буде поданий в додатках – конкретного він не дає нічого.

²) Акты Х с. 148.

³) На стор. 178-180 тексту, і в примітці до нього на ст. 180 читаємо, що після того як Бутурлин повідомив царя, що Хмельницький кличе його на з'їзд до Переяслава, з Москви післана була спочатку одна грамота, 8 грудня, потім наздогін друга, 11 грудня. При них післано 5 текстів “записів”, і “письмо почему им государево жалование объявить”, і клейноти. Перед тім була виправлена грамота з наказом не дочекавшися “писма къ вЂрЂ приводного” і нової корогви з Путивля не виїздити; але сеї грамоти не післано, мабуть тому, що “письмо” і корогва в той час поспіли, і замість отсеї грамоти була післана інструкція разом з письмом і корогвою. Наздогін післано якісь приписки до висланих записів “про Кіевъ и про Черниговъ и про всю Малую Русь – “приписати противъ того какъ въ государевой грамотЂ написано, а на томъ ихъ къ вЂрЂ приводити, да и въ городЂхъ потому жь къ вЂрЂ приводити велЂть”. Перша грамота попсована, друга ціла, з богатьма поправками”, але ні одної ні другої Карпов не подав – хоч і сі поправки, і ті тексти що пересилалися з тими листами, не позбавлені інтересу для дослідника.

⁴) Акты Х с. 168-4.

⁵) Тамже с. 168-170. В ст. 5823/12 л. 220 лист Богуна з Ромна 9 (19) грудня, в москов. перекладі: він дякує за гостинність і обіцяє засвідчить перед гетьманом їх приязнь.

⁶) Акты Х с. 180 і 183.

⁷) Вище с. 698.

⁸) Акты Х c. 183-5.

⁹) Наведені вище с. 692.

¹⁰) Акты Х с. 185-8.

¹¹) Акты X с. 191-3.

¹²) Акты Х c. 194-7.

¹³) Акты X с. 198-202, вище с. 698.

¹⁴) Акты Х с. 205. Як би бути певним, що промова списана з “образцового письма” Тетериного (що вповні можливо!), то його риторський словянський стиль мав би чималий літературний інтерес; але певности в сім нема, тому я навожу в ориґінальнім тексті тільки промову протопопа, тамже с. 206.

ОСТАННІ ІНСТРУКЦІЇ БУТУРЛИНУ, ГЕТЬМАН В ПЕРЕЯСЛАВІ, ПРИСУТНЯ СТАРШИНА, ПЕРША РОЗМОВА ГЕТЬМАНА З БУТУРЛИНИМ, ВЕЛИКА РАДА 8 (18) СІЧНЯ, УРОЧИСТА АВДІЄНЦІЯ, ГЕТЬМАН СТАВИТЬ УМОВИ, ЖАДАННЄ ПРИСЯГИ ЗА ЦАРЯ, ПРИСЯГА ГЕТЬМАНА І СТАРШИНИ, ПЕРЕДАЧА ІНСІҐНІЙ.

Гетьмана ще не було в Переяславі. Тетеря пояснив Бутурлину, що він хотів приїхати ще перед їx приїздом, але не можна було переїхати через Дніпро – тому що лід ішов; як тільки Дніпро стане, він переїде – 3 (13) січня буде певно. Московський гонець Тоболин дійсно доносив також, що гетьман сидить у Домонтові, не можучи переїхати за Дніпро, а Стрешнев з Бредихиним, уже діставши відправу у гетьмана, чекають в Чигрині перевозу. Дружина гетьмана з тих же чи инших причин також не приїхала до Переяслава.

1 (11) січня вдосвіта прийшли Бутурлину з тов. нові інструкції з Москви. Степан Волосов привіз нову корогву й наказ: як що була дана гетьманові тим часом стара, тепер замінити; се менш інтересно. Друга далеко важніша. Після того як гетьман зложить присягу, йому треба нагадати, що говорив у Москві в місяці вересні його післанець Лаврин Капуста: що гетьман просить царя прислати до Київа й до инших міст своїх воєвод з військом, тисячі зо три, – хоч гетьман має й свого війська готового богато. Отже за сим гетьманським проханнєм цар визначив до Київа воєвод: боярина Куракина, князя Волконского дяка Немирова, і з ними піше салдацьке військо. Вони чекатимуть в Путивлі “докінчення царського діла з гетьманом”, себто присяги, і повідомлення від Бутурлина: Бутурлин після присяги має се все нагадати гетьманові і одержати від нього дозвіл на впровадженнє сього війська до Київа: щоб він вислав когось від себе, щоб тих воєвод прийнято з пошаною, і всякий послух їм віддавано, а для того щоб уникнути яких небудь несподіванок, найкраще аби в Київі разом з московською залогою стояли з своїми полками сусідні полковники: київський та переяславський ¹).

Сі обережности, що обставляють з московської сторони те виконаннє нібито власного бажання гетьмана про впровадженнє московського війська до Київа й инших міст, потверджують висловлену вище гадку, що Лаврин Капуста не привіз такого прохання від гетьмана, а воно мабуть було йому інсинуовано в Москві, московським урядом (сам гетьман потім, як побачимо говорив, що він д а в з г о д у на впровадженнє московського війська тільки до Київа, не до яких небудь инших городів). Московське побажаннє, щоб гетьман разом з московською залогою поставив у Київі також і козацькі полки, треба пояснювати мабуть побоюваннєм, що давши волею чи неволею свою згоду на впровадженнє московської залоги до Київа, гетьман чи старшина можуть підвести сих московських інтрузів під який небудь несподіваний напад і погром з боку польського чи литовського війська – як се дійсно й трапилося потім за Виговського. Сим разом маємо значить вказівку для пізніших переговорів і договорів Бутурлина з гетьманом і старшиною.

Одночасно прийшли вісти від Стрешнева. Він повідомляв про свою авдієнцію у гетьмана, і що гетьман оповідав, як він збирався до Переяслава після похорону Тимоша на 1 січня ст.ст., і визначив був з'їзд там усім полковникам, а тепер переложив свій приїзд на Йордан, і на сей термін велить прибути й полковникам. Потім прийшли листи від гетьмана та Виговського; першу пару привіз той Тоболин що сидів у Домонтові, чекаючи переправи, другу пару – жилець Евской просто з Чигрина: гетьман повідомляв, що довідавшися про приїзд до Переяслава Бутурлина, він спішно їде, і на Йордан приїде доконче ²).

4 (14) січня була парадна відправа в соборній церкві переяславський протопоп Григорий правив з дияконом царської церкви Благовіщення, і зібране духовенство з усіх переяславських церков соборно виголосили многоліттє цареві і його родині, “і многі люде мужеського полу і женського радувалися й молилися Богові, щоб дав їм бути під царською рукою”. Саме того ж дня наспіли з Москви царські грамоти: одна “з милостивим словом-похвалою членам місії за те що вони поступають згідно (“живут в совете”); друга з інструкцією: після того як головне діло буде зроблене, розпитати у гетьмана і писаря, на чім король помирився з ханом: “Чи на тім (тільки), щоб короля з облоги випустив, чи на тім щоб і на далі їм бути в союзі, і як (супроти того) триматися з ханом (Москві) – чи стерігтися від нього наступу Московській державі і війську Запорозькому”. Договоритися з гетьманом докладно (не ясно чи тільки в сій кримській справі, чи загально), і про результати спішно донести ³).

На Йордан ходили знову спільною церковною парадою: переяславські попи і приїзжі московські несли разом святощі, московські посли йшли за іконами, козаки стріляли з рушниць, а на майдані гармати. Тогож дня за годину перед вечером приїхав до Переяслава гетьман, а другого дня, 7 (17) Виговський, і поз'їздились полковники і старшини. Нововідкритий реєстр приведених до присяги 8 (18) січня ⁴) дає повний перегляд старшинського континґенту, що з'їхався на сей епохальний акт. Були майже всі свобідні полковники, чигринський Трушенко, Черкаський Пархоменко, Канівський Стародуб, Корсунський Гуляницький, білоцерківський Половець, київський Пішко, чернигівський Пободайло, ніжинський Іван Золотаренко, прилуцький Воронченко, миргородський Лісницький, полтавський Пушкар, і розуміється місцевий переяславський Тетеря. Джалалий, кропивянський полковник, поспів тільки другого чи третього дня (присягав 10 с.с. січня з иншими спізненими). Полковники браславський і уманський, очевидно, пильнували українську територію від татарських загонів що повертали з війни; паволоцький полковник Суличич сидів ще все у Ракоція. Цікаво, що неприсутність полковників – уманського, браславського і кропивенського, дала зараз привід (як побачимо далі) до поголосок, що сі полки відмовили присяги Москві, повстали проти Хмельницького і т. д. Найбільш уперто і довго такі поголоски ходили про Богуна ⁵): покладаючись на них польський уряд пробував з ним звязатись і протиставити Хмельницькому.

З гетьманського штабу крім писаря прибули: суддя Богданович і Федір (Лобода?), обозний Коробка, осавули Місько і Павло (Яненко?), більше нікого з тих ріжних близьких гетьманові людей, з котрими ми звикли стрічатися. Хіба назвати “гетьмана Костирського”, та Виговських Остафія і Данила, що виступають на чолі “шляхти”.

Ріжної полкової старшини (між нею може бути де що і сотенної) записано в присяжних реєстрах 8 (18) січня 37 осіб (обозних 3, осавулів 18, хорунжих 3, писарів 13). Сотників 97. Козаків від полків окрім Переяславського 8 (18) січня було тільки 8 (від Чигринського полку І, від корсунськсго 4, від Канівського 3). 10(20) січня заприсяжено разом з новоприбулою делєгацією Кропивенського полку (полк. Джалалий, три чол. старшини і 5 козаків) ще з инших полків 11 старшин і сотників і 18 ксзаків (Ніжинського полку 9, Канівського 5, Корсунського 2 “гетманського полку” 1 сотник і 2 козаки); не можна знати, чи всі вони прибули з опізненнєм, чи дехто був і 8-го, але припадком не був заприсяжений. Від Браславського полку хоч не було полковника, але був осавул і 4 сотники; зовсім не були представлені полки Уманський і Паволоцький – не рахуючи Богунового Кальницького. Від Переяславського полку заприсяжено крім полковника обозного, осавула, хорунжого, писаря, городового отамана, 14 сотників і 37 козаків. З того б виходило, що в актах 8 (18) січня брало участь від війска чоловіка коло 200 – коло 100 сотників, коло 100 ріжної старшини і козаків від полків – не богато, як бачимо, хоч звідомленнє Бутурлина говорить про “велику силу” присутніх.

7 (17) гетьман прислав місцевого полковника Тетерю до Бутурлина – сказати йому, що він хотів би його бачити, але без церемонії – не з тим щоб він передав царську грамоту і виголошував промови. Бутурлин полишив гетьманові визначити час і місце: тоді гетман сказав, що він ввечері буде у Бутурлина в його мешканню. Дійсно ввечері приїхав наперед Виговський з Тетерою і заповіли приїзд гетьмана, і він слідом приїхав з ними ж таки. Церемонію стрічі звідомленнє цілком поминає. Бутурлин, мовляв, пояснив гетьманові мету свого приїзду: його прислано з ласкавою царською відповіддю на проханнє гетьмана і всього війска, і завтра він у зборні (на съЂзжемъ дворЂ) має передати царську грамоту і сказати “милостивий указ”, а потім іти з ними до церкви – щоб гетьман, полковники, старшина і всі люди учинили присягу на те, щоб бути їм під царською високою рукою. Гетьман на се сказав, що він з усім війском готові щиро служити цареві і у всім його слухати, і присягу зложить, так як воєвода каже – завтра. Рано будуть у нього всі полковники і він з ними буде мати розмову, а потім прийде до зборні. Вислухавши царську грамоту і царський милостивий указ, він знову поговорить (порадиться) з полковниками й иншою старшиною, і по тім піде до соборної церкви – зложити цареві присягу (“учинити государю вЂру”) А при сім він і Виговський пускали, як каже московське звідомленнє, таку красномовну фразу: “Милость божа над нами – як колись за великого князя Володимира, так і тепер: потомок (сродник) його цар Олексій обдарував ласкою своєю свою батьківщину (отчину) Київ і всю Малу Русь. Як орел покриває гніздо своє, так і він зволив прийняти нас під свою високу руку. Ми раді його цар. вел. щиро всею душею служити і голови свої покладати йому на многолітнє здоровє” ⁶).