Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 55 (всего у книги 105 страниц)

Орда вже рушила: передовий полк з нуреддіном пішов 26 н. с. серпня, на 9 вересня визначив свій вихід сам хан, але вирушив 12-го. 17 вересня був на Перекопі; всього війська з ханом рахували більше 100 тисяч ²⁰).

Але Маметша Сулешов, котрого розпитували московські посли, потішав їх оптимістичними гадками, що до війни у Татар з козаками все таки не прийде, бо скоро після виходу хана прибули до Перекопу козацькі посли: якийсь полковник, і з ним звичайних козаків чоловіка з 50. Вони приїхали від усього війська з проханнєм, щоб хан їх не воював і королеві на них не помагав, а прийняв назад до себе “в підданство”: вони, козаки, хочуть як давніш бути в приязни з Кримцями та Ногайцями, бо вірніших приятелів не мають. Се посольство не застало хана в Перекопі, розминувшися з ним у степу, бо він пішов горі Дніпром, а посли їхали на Очаків. Калґа-султан прийняв їх до себе, обдарував кафтанами і післав до хана ²¹).

Примітки

¹) Інструкція Бєчиньскому з дня 16 лютого-Теки Нарушевича 148 л. 35, лист короля до султана тамже с. 1017.

²) Міхалов. с. 753.

³) Див. вище с. 1065.

⁴) Жерела XII с. 346-реляції з 24 квітня і 3 червня.

⁵) Сівського столу ст. 179 л. 479-480. Ґоліньский про се посольство записує в своїх записках: “І то також чути про козаків, що Хмельницький післав послів до Порти, до цісаря турецького, пропонуючи своє вірне підданство-віддаючи йому всю Україну, просячи щоб їм дав башу, аби мешкав у Київі. Не хочуть бути ні під Ляхами, ні під Москвою, тому що на них Москвитин накладає тягарі й великі данини, а пиво й горілку щоб тільки на московського царя роблено. Жадають від цісаря турецького помочи на Ляхів, а зато обіцяють йому, що будуть послушні на кожний його наказ-куди їм скаже йти на війну”-с. 750.

⁶) Monum. Hungariae XXIII с. 190-1, реляція 4 червня.

⁷) Коли нового стилю, то се 19 липня-сходиться доволі близько з оповіданнєм Федора Грека.

⁸) Transsylvania І с. 548.

⁹) Нового вид. т. V с. 611.

¹⁰) В защиту Б. Хмельницкаго с. 22 дд, 75 дд.

¹¹) Міхалов. с. 755.

¹²) Крим. справи 1655 р., кн. 37 л. 157 під 30 травня с. с.

¹³) Кримські справи кн. 37 л. 169.

¹⁴) Тамже л. 167.

¹⁵) Лист короля до хана з Дедеш-аґою в збірці Ґоліньского с. 162-3.

¹⁶) Крим. справи кн. 34 л. 170-2, лист хана-ркп. Чорторийських 612 л. 21-у Кубалі III с. 294: хан іде в похід сам і королеві радить, на ніщо не вважаючи, слати військо на Вкраїну.

¹⁷) Крим. справи кн. 37 л. 179.

¹⁸) Тамже л. 180.

¹⁹) Тамже л. 186.

²⁰) Тамже л. 190-1.

²¹) Тамже л. 193.

ЛЬВІВСЬКИЙ ПОХІД І ПОЧАТОК ШВЕДСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО СОЮЗУ: ВІСТИ З ПОХОДУ-ГЕТЬМАН ПІД БАРОМ 15 ЛИПНЯ, ОБЛОГА ГУСЯТИНА, КОНФЛІКТ З БУТУРЛИНИМ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПІД КАМІНЦЕМ.

Тим часом козацьке військо з армією Бутурлина сунуло “на Львів”. Сунуло одначе доволі вільним кроком. На жаль, докладніших реляцій за перших півтора місяці походу не маємо. На початку липня (“в останніх днях червня” старого стилю) вислав гетьман цареві реляцію і двох бранців “Німців”-капитана Давида і якогось Матуса, захоплених козацьким під'їздом під Межибожем, як документ свого промислу. Віз їх не хто инший, як пізніший герой руїни Петро Дорошенко, але самим мізерним способом наскочив на польську вилазку з Старого Бихова, відвідуючи табор Золотаренка (мабуть мав листи від гетьмана і до сього війська), і у нього тих бранців і “вістові листи” Поляки забрали, і зміст їx для нас пропав ¹). Потім маємо-знов таки не саму реляцію, але принаймні хоч переповідженнє її в царському листі до гетьмана: з неї знаємо, що Бутурлин доносив цареві (десь мабуть при кінці серпня), що вони зійшовшися з гетьманом на ріжних місцях польських і литовських людей побивали, богато язиків забрали, і городи Бар, Зіньків і Чортків цареві добили чолом. В Чорткові Павло Потоцкий, богато шляхти, як також і міщани присягли на службу цареві, а город Гусятин взято зброєю-в нім богато Ляхів побили, і пішли на Львів ²).

С-під Бару (“в таборі під Баром”) маємо лист гетьмана до воєводи мунтянського датований 15 липня-мабуть старого стилю ³). Гетьман відповідав на листа привезеного очевидно мунтянським посольством. Висловляв свою радість з приводу того, що воєводі вдалося зліквідувати повстаннє “тих злодіїв”, про котре йому доводилось чувати. Коротко поясняв причини свого походу на Поляків, що не дав йому змоги скорше післати своїх людей до воєводи (очевидно-в відповідь на його посольство): велике розлиттє невинної християнської крови, вчинене Поляками зимою, змусило його до сього походу, щоб забезпечити свій край від нових наступів польських. Тепер зблизившися до границь молдавських він посилає свого посла полковника Матвія до воєводи молдавського і відти до воєводи мунтянського і просить йому у всім няти віру.

Реляції з Торговишт одкривають нам завдання сього посольства, що мало привести до воєнного союзу против Польщі; ми далі з ними познайомимось, а тут зазначую, що дата сього листу за браком иншого орієнтує нас до певної міри в хронольоґії походу. Операції на лінії Бар-Гусятин-Сатанів-Чортків, згадані в реляції Бутурлина, мусіли розвиватися приблизно на протязі місяця, від 20-х днів липня до 20-х днів серпня н. с. Сюди хронольоґічно належить цікавий епізод, що був два роки пізніш темою політичної дискусії між гетьманом і московським послом Ф. Бутурлиним ⁴). Козацький уряд обстоював тоді лінію непримиреної боротьби з Польщею, в союзі з Швецією і Семигородом, тимчасом як Москва замирившися з Польщею і воюючи з нею спільно против Шведів, настоювала, щоб і козаки припинили воєнні операції против Польщі. Московські посли, намовляючи до лагіднішої тактики супроти Поляків, нагадали гетьманові його становище, зайняте в справі гусятинської залоги. Епізод сей, в освітленню сеї діскусії, дає цікаву ілюстрацію відносин підчас кампанії 1655 р.:

“Окольничий і дяк говорили: Як 1655 р. післано було В. В. Бутурлина з військом щоб з тобою, гетьманом, спільно промишляти над корунними городами, і прийшли ви під перший город Гусятин, і ратні люди з боярського полку почали приступати, і вийшли на город,-ти велів тих людей від города відбивати, і відбиваючи богато людей порубано, а на тих людей, що були на город вийшли, з гармат стріляно. Боярин В. В. посилав до тебе в сій справі своїх дворян і велів тобі нагадати, що йому, бояринові, і тобі, гетьманові велено спільно промишляти над польськими городами, а тепер коли царські люди приступали під город, і на стіну вийшли, ти не тільки що не велів їм помагати, а ще казав їx від города відбивати і з гармат на них стріляти? І ти сказав тим дворянам, що ти велів царських людей відбивати від города тому, що обложені в Гусятині присилали до тебе бити чолом, аби їх прийняли під царську руку, то й не годилось робити на город приступ,-бо коли піддаються під царську руку не тільки що Поляки, але й бісурмени й Євреї, їx не треба нічим притіснять, а показувати їм ласку і увагу; мовляв і шведський король як наступав на корунні городи, теж до городів не приступав, сел не палив, людей не побивав і в полон не брав: тих що йому добровільно піддалися, нічим не обижав-тому трохи не вся Корона йому піддалася”.-Якже, мовляв, погодити з такими гуманними поглядами, що висловлювалися в 1655 р., теперішню непримиренність, коли козаки завзялися знищити Поляків, не вважаючи на те що вони піддаються цареві?

“І гетьман на се сказав: Се правда, що під Гусятином забороняли його здобувати, але се не тому що берігли Ляхів, але тому що по тих городах богато православних християн, і (крім того) думали ми про те, щоб зробити головне: побити кварцяне військо і гетьманів та йти в Польщу: добувати там корунні городи, де Ляхи живуть, та їx приводити в підданство цареві. А (люди Бутурлина) тому нашому замислові не підпорядковувалися, пішли за шарпаниною, ганялися за користю (добичею)”.

Як бачимо, в своїй офіціяльній реляції, післаній з театра війни, Бутурлин сього епізоду не спомянув, і мабуть розповів вже його при кінці року, в серії всяких розходжень, що виявилися між ним і козаками підчас сеї кампанії; Гусятинський епізод належав, очевидно, до ранніх інцидентів в сій серії, і Бутурлин ще не вважав потрібним його підчеркувати.

В другій половині серпня козацьке військо було під Камінцем, не ясно як довго. Правда, звісний уже нам кореспондент з Полісся, той що повідомив про переїзд Ф. Виговського на переговори до Київа, дає про се дуже катеґоричні відомости, але вони при провірці виявляють свою непевність. Він пише 13 серпня що чув в тих днях: Хмельницький був під Камінцем, але захопити його несподіванкою не вдалось: козаки скочили були до брами, але їх відбили ручною зброєю і з гармат, а пустивши воду наоколо міста, припинили тим приступ. Хмельницький стояв під містом три дні; чимало шляхти, заставши по домах неприготованою до нападу, він побрав у полон, декого й побито. На кілька миль наоколо він велів попалити не тільки села, але й збіже в полях; фільварки підміські теж відходячи спалено. “Плян його був іти на Волощину, зійтися там з старим господарем і осадити його на панстві, але що застав Волохів сильними і приготованими, не відважився пробувати і повернув відти під Бар. Бо Волохи, військо Ракоція, Мунтяне і 15 тис. Турків з яничарами, що прислав баша сілістрійський, чекали його під Сучавою, тай Татари прийшли до Волохів з Буджаків, з степів Тягинських. Довідавшися про се Хмельницький післав Виговгького з частиною війська на Україну, з огляду на Татар, сам став під Баром, а Богуна з 20 тис. післав під Острог-знищити Яніцкого, і благословляючи в ту дорогу наказав, аби конче постарався здобути Олику і кола на колі не лишив-“а коли будеш більш війська потрібувати, присилай до мене”. А сам мав іти на Львів чи на Дубно” ⁵).

Тут коли не все, то богато фантастичного. В початках серпня мабуть був якийсь козацький приступ під Камінець. Воєвода Стефан 23 серпня ⁶) сповіщає Ракоція, що козаки від 19-го почали енерґичніше приступити до Камінця і не знати чим се скінчиться. Коронний гетьман попробував був післати туди молдавською стороною на Сороки і Хотин 300 німецької піхоти на ратунок, але вона спізнилась і не могла вже дістатися до Камінця, бо козаки його окружили; від гетьмана приходили післанці по провіянт для війська, і Виговський про се ж переказував.

Чи був тоді під Камінцем сам Хмельницький, не знати ⁷), але при кінці серпня і в перших днях вересня був певно: тверду дату сього походу з-під Камінця, 3 н. с. вересня він дає в листі до царя, писанім два дні по відступі, в таборі під Скалою.

Гетьман відповідав цареві на повідомленнє про новий московський тріумф-погром литовської армії і підданнє Вильни цареві в останніх днях липня ст. ст. Гетьман висловлюючи свою радість з сього приводу писав про свої операції: “Ми зійшовшися з В. В. Бутурлиним і всім військом в. ц. в. прийшли аж під самій Камінець Подільський і обложивши його хотіли здобувати, але розсудивши, щоб на приступах не потратити війська, а ще більше-почувши про коронних гетьманів, що вони збирають військо під Львовом і Глинянами, ми до них як до голови рушили з-під Камінця з усім військом дня 24 августа. Просто під Львів і Глиняни, щоб там над гетьманами і військом їx промишляти”.

При тім повідомляв, що з Запоріжжя і від воєводи Стефана одержав він відомости, що хан рушився сам і всі Орди рушив: частину пустив на українські сторони і вже в Очакові і Тягині чимало їx переправилося і стало підпадати під пограничні міста, а сам хан з иншою частиною йде в поміч Ляхам. Сілістрійський баша відводив хана від того-щоб він на козаків війни не підіймав, але хан йому відказав: “Не тільки що сам піду Ляхам у поміч, але й велю иншим ордам пустошити козацькі городи”. Останні відомости говорять, що він уже наближається до Очакова, а перед собою виправив великий під'їзд, котрого треба пильно вистерігатися. Гетьман же тим не менше мав далі замір промишляти над Ляхами ⁸).

Примітки

¹) Сибир. прик. ст. 1636 л. 566 і білгород. ст. 382 л. 310. Про сей інцидент моя статейка в ювілейнім збірнику ак. Студинського.

²) Брульон царського листа 23 с.с. вересня, й інструкція послові Борятинскому, що він має говорити гетьманові на авдієнції-Сибир. прик. ст. 1636 л. 576-584. З них видко, що реляція Бутурлина була отримана в ставці 15 с.с. вересня; очевидно, се приїзд сеунщиків, записаний під сим днем 15 вер. в дворцових розрядах: “пригнали” сеунщики В. Бутурлина, Г. Ромодановского і А. Бутурлина з оповіщеннєм про здобуті городи: Гусятин, Бар, Зіньків, Краснопіллє, Ягольницю, і підданнє Павла Потоцкого з Чортковим (Дополн. с. 8).

Павла Потоцкого зараз же з-під Камінця відіслано до царя; про се довідуємося з такої переписки: Федір Мурцов з товаришами, що відвозили його до Київа, 7 вересня с. с. були виправлені відси в свої полки, але дійшовши до Старого Костянтинова і Межибожа довідалися, що дороги заступили польські й литовські люди, тому мусіли вернутися до Київа-Приказного стола Розряда ст. 70 л. 251.

³) Transsylvania I с. 443. Далі побачимо (с. 1106), що посольство виїхало дещо пізніш-5 серпня н. с., мабуть щоб узяти з собою послів до шведського короля, і виправив їx гетьман нібито з Браслава (Breszlavnal в мадярській передачі), “вибираючись на Сатанів”. Або воно помилка, або гетьман їздив з фронту до Браслава в тих днях?

⁴) Акты Ю.З.Р. III с. 575-7.

⁵) Теки Нарушевича 148 с. 481-2.

⁶) Так в друкованім-Transsylvania с. 438, може бути що в даті помилка, бо в тексті Стефан називає суботу вчорашнім днем, а неділя була 22 і 29.

“Що воєвода Стефан пише до воєв. Костянтина, нібито Камінець здобуто, не вірь тому в. м.-не буде того ні тепер, ні потім”– Ян Борош Ракоцієві 16 серпня, Моn. Hung. XXIII с. 229. “Козак не міг здобути Камінця, пішов геть-чи піде далі на Польщу, чи назад до Чигрина, ще не маємо відомости” (Ракоцій 11 вересня-Trans. І. с. 473).

⁷) Єміоловский пише в своїх мемуарах, що Хмельницький стояв з Москвою під Камінцем кілька тижнів; Кубаля цитуючи його означає точно: 3 тижні (с. 298)-мабуть за Єрличом, що рахує камінецьку облогу на півчетверта тижня, і десять штурмів, що скінчилися нічим.

⁸) Московський переклад в Сибир. ст. 1636 л. 560-5, дата: “Писан в таборе под Скалою дня 26-го августа лЂта 1655”

ПОСОЛЬСТВО ВІД ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ І РАКОЦІЯ У ГЕТЬМАНА, ПЕРЕГОВОРИ З РАКОЦІЄМ І ОБОМА ГОСПОДАРЯМИ, ПОЧАТОК ВОЄННОЇ КООПЕРАЦІЇ, УКРАЇНСЬКО-ШВЕДСЬКА ВІЙСЬКОВА КОНВЕНЦІЯ-М. ВЕРЕСЕНЬ, ЗНОСИНИ З ШВЕДАМИ ЗОЛОТАРЕНКА.

Найважнішого одначе, що діялось під Камінцем, гетьман не написав-а се був приїзд посольства від шведського короля і від Ракоція. На жаль, у нас тільки два листи, що констатують сі факти, але не вводять у самий зміст переговорів. Оден се лист гетьмана до шведського короля, без дати. Гетьман висловлює радість, що шведський посол Олександр Юлій Торкват по всяких небезпечних пригодах дістався до козацького (“нашого”) табору під Камінцем і переказав від короля обіцянки приязни і помочи. Те що король запропонував через нього, військо Запорозьке у всім ухвалило, “і ми полишивши облогу міст, і самого Камінця, в найкоротшім часі йдемо негайно на Львів і там будемо чекати дальших бажань в. кор. мил.”. Перед приїздом Торквата гетьман виправив з Данилом свого уповаженого Івана Тафларія, але незалежно від того і через Торквата богато переказує королеві устно і поручає себе дальшій ласці короля ¹).

Другий лист-Виговського до Ракоція, з докладною датою: “в таборі під Камінцем Подільським 28 серпня 1655”. Він ще бідніший змістом: висловляє втіху з приводу того, що посол Стефан Луць приніс йому листи від свого пана і словесно переказав йому новини та запевнив в його прихильности до пана писаря ²). Інтересний той сам факт, що одночасно з тим як полковник Матвій договорювався про воєний союз з обома господарями, разом з шведським послом був в козацькім таборі під Камінцем також посол Ракоція, той сам Ст. Луць, що був у нього в травні. Чи приїхали вони разом, чи стояла ся подорож у звязку з посольством Велінґа, що його шведський король вислав іще в травні, з повідомленнєм про свій замір воювати Польщу і бажаннє втягнути в сю акцію Також Семигород? Велінґ їхав довго (через Бранденбурґ і Шлезк) і доїхав до Ракоція тільки в 20-х днях серпня н. с. ³), коли Луць з шведським послом шукали дороги з Ясів до козацького табору ⁴), а козацьке посольство, переговоривши з Стефаном трактувало з Костянтином, при участи аґентів Ракоція. Воєвода Стефан пише про нього Ракоцієві, 10 серпня н. с.: “Вчора приїхали до нас посли козацького гетьмана, вони лишили його в Браславі ⁵), минулого четверга, 6 серпня ⁶)-він збирався відти йти на Сатанів. З яким посольством вони прийшли, ще не знаємо, бо в своїм листі гетьман не пише нічого особливого, тільки ріжні чемности і всякі такі фрази, а все докладніше полишає переказати послам, але на прийняттю вони не сказали нічого істотного: ми їх пильно питали, але не могли з них нічого видобути-сказали тільки, що їдуть до воєводи Костянтина, а з чим– того не сказали”.

Воєвода Стефан був особливо заінтересований присутністю серед них черця Данила, “про котрого (Стефан) перед кількома днями писав (Ракоцієві), що він приїздив послом від Шведів до московських воєводів і до гетьмана”, і були ще такі відомости, що сей Данило був у московських бояр разом з воєводою Михайлом, мунтянським претендентом. Стефан характеризує сього “калуґера” “що зве себе також архимандритом”, як “найбільшого мудрия й інтриґана сих країв, що привів в замішаннє всі сі сторони”; висловляє здивованнє, чого він їде до воєводи Костянтина і до Порти, і остерігає Ракоція, що вся ся історія загрожує йому дуже неприємними перспективами. Стефанів чоловік, що приїхав з сими козацькими послами ⁷), чув на власні уха, як вони говорили між собою, що козаки не мають ніяких злих замислів на Молдавію, навіть присягали на се, натомість їх мета-притиснути Поляків, з'єднавшися з Німцями (може взагалі євангеликами) і посадити воєводу Михайла семигородським князем. Воєвода Стефан збирається послати з козаками своїх людей до Терговишт, але побоюється, що йому не вдасться відповідно вплинути на Костянтина, і він радить і просить Ракоція пильно занятися сим посольством і взяти в руки воєводу Костянтина, щоб запобігти сим небезпечним плянам ⁸).

В цитованім вище листі 23 серпня ⁹), розповідаючи Ракоцієві про післанців від Хмельницького і Виговського по провіянт для війська, Стефан ділиться з ним вражіннями від розмов з сими післанцями: “Ми помітили також, що, козак (Хмельницький) не рад московському товариству, хотів би відступити й перейти на шведський бік; той шведський посол, що мусів-як ми в. м. писали-переїздити сюдою до гетьмана, так говорив, що Козак з Шведом разом; коли Москаль се помітить, козаки будуть мати з того велику неприємність. Виговський переказував до мене в секреті, щоб я посвідчив гетьманові свою добру волю, післав трохи провіянту “тим Жидам”– так він називає московських воєводів і з того можна зміркувати, що вони не дуже дооре до них настроєні, коли звуть їх ,Жидами'” (sidoknak) ¹⁰).

Про переговори в Терговиштах маємо перед усім листа воєводи Костянтина Ракоцієві 23 серпня: він пише, що козацькі посли просять уже відправи, але воєвода не хоче їx пускати, доки не дістане від Ракоція інструкцій в сій справі ¹¹). З того ж дня маємо також реляцію Ракоцієвого аґента Яна Бороша. Він доносить йому з Терговишт, що козацькі посли говорять про свій союз в шведським королем і молдавські післанці (що приїхали з ними?) “як люде неосвічені” тому вірять; але Борош не довіряє, просить Ракоція перевірити се у шведського посла, чи справді єсть у Шведів порозуміннє з Москвою і козаками. Коли порозуміння у них нема, то на гадку Бороша ніяк не треба пускати до Порти “козацького попа” (Данила). “В. м. мусить знати сього духовного, бо се той чоловік, що знає всі справи московського царя і козацького гетьмана, се їx повірник, він привів до обозу гетьмана з царем”. Коли Ракоцій поділяє його гадки, Борош береться справити Данила в таку дорогу, що ніхто не знатиме де він подівся ¹²).

З листу Бороша 28 серпня довідуємося, що Ракоцій доручив Борошові при сих переговорах добитися від козацьких послів також присяги Ракоцієві, але воєвода Костянтин і Борош за ним поставилися до сього доручення скептично: на їх погляд посли і так дуже розгнівані на Ракоція і Семигород, і таке домаганнє присяги до нічого б не привело, а тільки ще гірше розгнівало б їх. Передучора сі козаки так відзивались, що Ракоціїв посол ставиться вище від усіх бояр (хоче ними керувати), забороняє Волохам входити в союз з козаками, але ще семигородському князеві нога посковзнеться-аби тільки бог дав здоровє московському цареві. Відправивши посольство, складали воєводі подяку “від усеї Козацької землі”, за те що він Полякам не помагав, але по християнськи поводився. А ті хто помагав нехай знають, що козаки ще живі! ¹³).

Два дні пізніше той же Борош доносив: “Сьогодня вечером козацьке посольство їде відси. Головний посол вчора сказав мині при столі мовляв він певен, що як тільки вернеться, Хміль вишле до в. м. посла. Але в. м., їм як собакам не треба вірити– бо як я переконався, вони не забули ні смерти Тимоша, ні погрому козаків під Сучавою ні над Сіркою! Прошу в. м. написати до воєводи Стефана, аби вважав-бо Камінець і від Семигороду недалеко! Треба вважати-бо від одного Стефанового чоловіка що тут був я чув, що Поляки зовсім не мають війська, а московський цар має в Польщі військо велике!” ¹⁴).

Від сілістрійського баші був спеціяльний наказ-прийняти козацьких послів з честю і свобідно пропустити їхнього, священика, бо се піддані султана ¹⁵). Супроти того не рішались чинити їм дальших труднощів-але очевидно до слухів Данила дійшли балачки в духу Борошових, і він не рішався їхати дальше. “Справа священика ще не порішена”, пише Борош в день виїзду козацького посольства-“чи буде вертати з головними послами, чи поїде до Порти; певно йому хтось наговорив до уха, бо він не важиться відставати від головних послів ¹⁶)”.

Як бачимо-нова ліґа козацько-балканська не складалася легко, але під авспіціями шведського короля, перед лицем наступу на Польщу Шведів з одної сторони, Москви з другої, під протекторатом великого лорда-протектора Олівера Кромвеля, вона таки зложилася, і місяць пізніше Януш Кемень обмірковуючи шанси війни в союзі з Швецією против Польщі, вже твердо рахує на підтримку козаків перед Оттоманською Портою-“згідно з договором” ¹⁷).

Події розвивалися з швидкістю блискавичною. 21 липня н. с. шведська армія, перейшовши через браyдеyбурську Померанію переступила границі Великопольщі, а 4 дні пізніше воєводства Познанське і Калішське признали Карла-Ґустава своїм королем. Кілька день пізніше піддався під владу шведського короля Януш Радивил з своїм кузеном Богуславом, і 18 серпня в. кн. Литовське признало Карла-Ґустава в. князем литовським. Сам Карло в тім часі марширував на Варшаву, і Ян-Казимир виїхав відти 17 серпня до Малопольщі, а 8 вересня Варшава піддалася Шведам. Малопольська шляхта по нещасливій стрічі з шведською армією під Жарновим 15 вересня теж відступила від короля, і Ян-Казимир виїхав на Шлезк, а шведська армія в перших днях стала під Краковом, і по двох тижнях облоги він також піддався Карлові-Ґуставові, так що він став в сім часі паном майже всеї Польщі-з виїмком тої частини України і Малопольщі, що трималася при тих останках польської армії, котрими провадили оба гетьмани, Потоцкий і Лянцкороньский. Маґнати і шляхта, знеохочені до Яна-Казимира, втомлені війною, легкодушно потішали себе обіцянками Карла-Ґустава і його ґенералів, що шведський король прийме Польщу в свою опіку, оборонить від Москви, приборкає козаків, поверне утрачені провінції і т. д. Хвиля прострації опанувала пануючі верстви Польщі-Литви.

В момент коли Хмельницький приймав у себе шведського посла під Камінцем, шведська армія стояла під Варшавою, а инша частина її з фельдмаршалом Вітенберґом гонила за Яном-Казимиром, що тікав до Кракова. Шведському королеві дуже важно було війти в контакт з козаками, щоб їx силами знищити армію Потоцкого і по можности розвести їх з Москвою, що в перспективі мусіла неминучо стати конкурентом Шведів в претензіях на ріжні провінції Польщі-як се дійсно слідом і сталось. Такі завдання мусіла мати місія Торквата. З листа Хмельницького до Карла з-під Камінця ясно видно, що Торкват привіз від Карла заклик не гаючись наступати на Галичину і Малопольщу. Ми маємо такий, дещо пізніший лист Карла до гетьмана, з дня 26 серпня (мабуть старого стилю). Карло повідомляє його про похід Вітенберґа на Краків, щоб паралізувати які небудь операції Яна-Казимира, і пропонує Хмельницькому звязатися з Вітенберґом, щоб у порозумінню з ним вести операції “проти спільного ворога” ¹⁸). Щось таке, може тільки дещо менш конкретне, мусів привезти і Торкват, і се справді могло вплинути на те, що гетьман рішив кинути Камінець і наступати на Львів, як се нависав цареві, не відкриваючи тільки секрету, що се він робив за вказівками шведського короля.

Так чи сяк, під Камінцем уложено військову конвенцію українсько-шведську, ще не оформлену, зачеркнену в загальних абрисах тільки, але вже реальну. Се дуже важний момент в розвою української політики. Московський уряд, що заборонив гетьманові зносини з Шведами через його землі, тепер мусів понести наслідки того, що сі зносини розвивалися поза його контролем і цілком незалежно від його плянів і намірів. Одначе козацький уряд у власних інтересах старався не війти по можности в конфлікт з Москвою, вважаючи розрив з нею небажаним. Сю позицію доволі ясно зазначив гетьман в тій стилізації своєї деклярації до шведського уряду, що її маємо з уст Данила Калугера, так як він її виложив в останніх днях листопаду ¹⁹). Він каже, що прийняв її в такій формі від гетьмана під Львовом в жовтні, але вона характеризує і попереднє; гетьман виразно згадує про раду, що відбулася у нього, очевидно під Камінцем, після приходу шведського посольства. “Скоро тільки ми отримали від нашого приятеля підканцлєра Єр. Радзєйовского відомости про час і шлях, вибраний королем шведським проти короля польського, ми вчинили раду і зараз же післали частину нашого війська щоб атакувати п. Потоцкого, гетьмана польського, і показати наш афект і нашу службу світл. королеві шведському. Тому не мали часу на облогу Камінця, Львова і инших міст, нами поруйнованих (стилізація не добра і її треба розуміти так очевидно: тому ми не мали часу займатися облогою міст, котрих не могли здобути відразу, а ті котрі ми здобували, ми руйнували). А то з двох міркувань: перше-щоб скорше наблизитися і з'єднатися з армією світл. шведського короля, друге-не допустити до сих твердинь московських залог, що вони там хотіли поставити. Бо ми бажали лишити сю дорогу не обсаджену Москалями-аби була у послуху тому кому ми схочемо, і був простір для зносин з ваш. вел. у всякім часі і при всякій нагоді”. Не знати чи за бажаннєм Радзєйовского, чи з власної ініціятиви гетьман вважає, що в інтересах такого звязку було б найкраще віддати Камінець у володіннє Радзєйовскому, і коли б Потоцкий не схотів піддати сю фортецю добровільно, козаки беруть на себе здобути її силоміць.

Се те що більше менше безпосереднє освітлює камінецький момент. Загально ж характеризує позицію козацького війська і його гетьмана ся деклярація так:

Гетьман і військо дуже тішаться з того, що Польща переходить під владу шведського короля, і само собою готові в тім всяко помагати. Перед о. Данилом (не знати коли саме) вони зложили присягу на вічний союз з шведським королем і чекають уповноваженого шведського посольства, щоб перед ним поновити сю присягу, а заразом в повній мірі довідатися про бажання шведського короля, обсудити їx з старшиною і прийняти до виконання.

Коли закінчиться війна в Польщі, козаки не можучи зіставатися без війни, бажали б щоб король зложив ліґу против Турків-з Москвою і з иншими державами, для визволення християн. Козаки беруть на себе похід морем, як до того давно намовляли їx Венеціяни, тільки перебила війна з Поляками і віроломство Яна-Казимира, з котрим військо козацьке ніяк не могло дійти кінця. Шведи ж нехай візьмуть на себе сухопутний похід, й иншим державам також має бути дана участь в сім воєннім пляні, і так швидко і без великого клопоту можна буде Турків звоювати.

Козаки готові також помагати Шведам, коли б у них вийшла війна в Німеччині, в Семигороді чи в иншім місці-вони вишлють туди своє військо, під умовою, щоб за ним лишилась здобич, яку собі здобуде. Але з Москвою військо хотіло б зістатися в згоді і просить короля шведського без важної причини не заходити з нею в конфлікт. Розуміється, коли Москалі не будуть поступати з Шведами згідливо і справедливо, то козаки, обіцюючи помоч Шведам против усіх ворогів, і в конфлікті з Москвою стоятимуть по їx стороні. Але з огляду що військо козацьке мало з її сторони велику поміч против своїх неприятелів: Поляків, Татар, Молдаван, Волохів, Семигородців і Турків, воно цінить свій союз з Москвою як користний, і радо було б його заховати. Просить шведського короля заховувати давніші умови (з Москвою) і дуже бажало б, щоб зложився союз Шведів, Московитів і козаків: спільними силами їм би вдалося перемогти і підбити богато народів.

Деклярація в такій формі була переказана Данилом шведському королеві в перших днях листопада, так як він її прийняв від гетьмана під Львовом в жовтні; але те що висловлено було тут, кажу, в значній мірі, коли не в цілости може характеризувати позицію гетьмана і війська також і підчас камінецьких переговорів.

Дуже можливо що тоді ж були дані директиви й Золотаренкові-звязатися з Шведами, порозумітися з ними що до операцій в Литві і в потребі помогти їм своїм контінґентом ²⁰).

Подробиць про сі зносини і кооперацію наказного гетьмана з Шведами знов таки маємо дуже мало. Маємо паспорт Золотаренка для якогось “уроженого Івана Петровича, товариша нашого”, висланого “в пильнних справах до ріжних місць”, з датою 15 (?) вересня в Свислочи ²¹).

По друге-його ж лист до Карла Густава, 14 дня невідомого місяця ²²) під Биховим. Відкликуючись до попереднього листа з висловами свого поважання, Золотаренко сим разом висловлює радість з приводу того, що Карло-Ґустав заволодів Польщею, і обіцює йому всяку поміч з боку козаків, з застереженнєм відповідної влади і чести зверхника-запорізького гетьмана. Золотаренко просить, щоб гетьман мав перше місце по королі, а потім прохає також уваги для своїх козаків-“тих що під моїм рейментом Білоруським і Сіверським” (in meo regimine Bialoruscio et Sieuerscio). Ширші відомости, не турбуючи самого короля він пише Радзєйовскому, і прохає не затримуючи відправити його післанця, “сотника нашого війська Івана Петровича”.