Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 104 (всего у книги 105 страниц)

И мы в. г., н. ц. в., вам, брату нашему, в. г., в. к. в.,

В договорных статьях наших ц. в. великихъ и полномочных послов боярина и намЂстника Нижнево Новагорода Григорья Гавриловича Пушкина с товарищи с вашими, брата нашего, в. г., в. к. в., паны рады коруны Полские і вел. кн-ва Литовского, прошлого 158 году написано, что тЂхъ всЂх про нашу ц. в. честь обвиненых людей, которые в росписи от нихъ великихъ послов имъ паном раде поданы, на соймъ позвать и на сойме (надп.: “по правом корунным і великого княжества литовского) і против констытуцыи 1637 году осудя и по проступке и смертью, хто достоен казнити при наших ц. в. послЂхъ или посланниках, которыхъ мы в. г. по обещанию вашею, брата нашего, в. г. в. к. в., грамотою для обличенья виноватыхъ с прописными листами пришлем.

I в прошлом во 161 году, мы в. г. наше ц. в. по обвещанию вашею, брата нашего, в. г. в. к. в. грамотою, для совершенья тЂхъ дЂл посылали к вамъ, брату нашему, в. г., къ Вашему к. в., на соймъ нашихъ царского величества посланников: дворянина и намЂстника боровского Офонасья Осиповича Прончищева да дяка Алмаза Іванова, чтоб вы брат нашъ, в. г., в. к. в., за безчестье отца нашего блаж. пам. в. г. ц. 1 в. кн. Михаила Федоровича всеа Русиї самодержца и многихъ государствъ г(осу)даря и обладателя и за наше, в. г., нашего ц. в., безчестье по договору исправленье учинили. I вы, брат нашъ, в. г., в. к. в. и паны рада и вся РЂчь Посполитая на том сойме при наших ц. в. посланниках над тЂми обвиненымі людьмі по договору исправленья, казни и наказанья никому не учинилі. Да не токмо что над винными казни не учинили, и на соймъ многих тЂх винных людей; до которых по договору дошлі вины смертные, самих не поставилі, а ставились за них наемные ябедники и отговаривались (зач.: бездЂльем. надп.: “неправдою”)-чего было и слышеть не годились. А по договору над тЂми обвинеными людьми исправленье учинить было на сойме при тЂхъ наших ц. в. посланниках. И вы, братъ нашъ, в. г., в. к. в., и паны рада на тот соймъ тЂхъ винных людей поставить не велЂли для того что нехотя по договору исправленья учинить по прежнему. И тЂхъ нашихъ ц. в. посланников, не учиня при них никакого исправленья, отпустили без дЂла.

И после того присылал к нам ,великому государю, к нашему ц. в., вы, брат нашъ, в. г., в. к. в. послаников своихъ Альбрехта Пецлавского да Хриштопа Униховского, а с ними присылалї с сойму на тЂхъ подданныхъ своихъ за нашу государскую честь обвиненых людей з декретом: I в томъ декрете к прямому исправленью ничего не написано, и многие винные люди от винъ своихъ мимо всякие правды учинены свободными. А на которых на худых людей (зач.: “от четырех сотъ винных”, надп.: “от многих”) только на двенатцать человекъ вина положена. I про тЂх в том же декрете таково баззазорно написано: гдЂ онЂ и живы лі или померлі, про то имъ и самимъ невЂдомо. А которые в лицах лутчие люди: сенаторы и сенаторкие дЂті, а вина до них дошла больши тЂх худых и невЂдомых людеї вины, и тЂ учинены от винъ своихъ свободными.

Да мы ж, в. г., н. ц. в., исполняя вЂчное докончанье и ожидая с вашие, брата нашего, в. г., в. к. в., стороны исправленья, в прошлом во 161 году посылали к вам, брату нашему, в. г., к вашему к. в., наших ц. в. великих и полномочных послов: боярина и намЂстника великопермского князя Бориса Александровича Репнина Оболенского с товарищї, чтоб Ваше к. в., памятуя вЂчное докончанье и посольские договоры и соймовые уложенья, конституцию, велЂл в тЂхъ вышеимянованных дЂлех ісправленье учинить. І вы, брат нашъ, в. г., в. к. в. в томъ дЂле правды никакие не показалі ж, а паны рада в отвЂтЂх нашимъ ц. в. великимъ посломъ говорили и называлї то дЂло, что оні говорили о нашей государской чести, малым дЂломъ и смеяся. И тЂм они отца нашего, бл. пам. в. г., его ц. в., и насъ, в. г. наше ц. в., обезчестили и поставили то великое дЂло ни во что. А которые листы писаны и после того вам в. г., нашему ц. в., с вашие, брата нашего, в. г., в. к. в., стороны, к нарушенью вЂчного докончанья з безчестьем, и тЂм виннымъ людем за их вины по тому ж казни не учинено также, какъ и за прежние прописки. И не учиня ни в чемъ исправленья и поставя такое великое дЂло ни во что ж,-тЂхъ наших ц. в. великихъ и полномочных пословъ отпустили без дЂла.

Такъ же и иные многие неправды с вашие, брата нашего, в. г., в. к. в., стороны, починены -противны вЂчному докончанью, о которых подлинно об'являли тЂ наши ц. в. вышеимянованые великие и полномочные послы вашимъ, брата нашего, в. г., в. к. в., в отвЂтехъ паномъ раде. А поправленья в томъ ни в чемъ не учинено ж.

Да мы ж в. г., наше ц. в. вамъ, брату нашему, в. г., в. к. в., объявляемъ, что и после отпуску тЂхъ нашихъ ц. в. великихъ и полномочных пословъ в грамоте, какову прислали к намъ в. г., к нашему ц. в., вы братъ нашъ, в. г., в. к. в., с нашимъ ц. в. гонцомъ с под'ячимъ с Иваномъ Внифантьевымъ в наших Ц. В. титлах не написано-"обдорскаго". И намъ в. г., нашому ц. в., то в великое подивленье, что с вашие брата нашего в. г., стороны не токмо что в прежних пропискахъ исправленье учинено, но і вновь безпрестанное намъ, в. г., нашему ц. в., с вашие, брата нашего, в. г., в. к. в., стороны в прописках, не памятуя вЂчного докончанья, безчестье чинитца.

Да і в (зачерк.: “той же”, надп.: “нынешней”) вашей, брата нашего, в. г., в. к. в., грамоте написано к нашему ц. в. лицу непристойным обычаем, бутто мы в. г., наше ц. в. на многих посольских договорах (попр. “разговорех”) о прописках (надп.: “учиненых”) истязались; и такъ написано безчестя нас в. г. Мы, в. г., сами на посольских розговорех не бываемъ, а говорят і договоры о всяких наших государственных дЂлех чинят наши ц. в. бояря и думные люді і великие послы и посланники с вашими, брата нашего, в. г., в. к. в., паны Рады Коруны Польские і в. к. лит. и с великими послы и с посланники. Да и у всЂх великих государей християнских и бусурманских того не бывает, чтоб сами великие государи на посольскихъ разговорахъ бывали. А какъ в той же вашей, брата нашего, в. г., в. к. в. грамоте дошло до вашего кор. в-ва. имяні, и тут написано, что о прописках же, которые будто учинились с нашие ц. в. стороны, разговоры были с нашими ц. в. бояры и з думными людьми у ваших к. в. великих послов и посланников, а не такъ что сами в. к. в. на посольских радговорах были. И то знатно, что намъ, в. г., нашему ц. в., то написано безчестье с умыслу, а ваша, брата нашего, в. г., в. к. в., честь остережена.

И такие многие с вашие, брата нашего, в. г., в. к. в., стороны неправедные дела, которые чинятца к нарушенью вЂчнаго докончанья, Богъ свыше зритъ и мститель будетъ.

А гонца вашего к. в. Андрея Казимера Млотцкого мы, в. г., наше ц. в., пожаловав нашимъ ц. в. жалованьемъ всЂми отпустить к вам, брату нашему, в. г., к вашему к. в. не задержавъ.

Писанъ в государствия нашого дворЂ в царствующем граде Моск†лЂта от создания миру 7162-го декабря 31 дня.

Припись після тексту: “162 г. декабря въ 30 д. СеЂ грамоты, государь, царь і великий князь АлексЂй Михайлович всеа Русіи і великиі государь святЂшиі Никон, патріархъ московскиі і всеа Русіи слушали в передней полате за столом. А праздновали в тот день Филиппу Митрополиту. А бояря и окольничие и думные люди слушали всЂ в золотой палате того ж числа в стол же. Писана на середней бумаге с каймою и с фигуры по прежнему. Подпись на загибке под печатью думного діяка Алмаза Іванова такъ же, какъ і в грамоте слово в слово. Печать под кустоднею. Писал Пимин Іванов. Справливали діаки думной Алмаз Іванов и Іван ПатрекЂев грамоты и подписи сами и написано справчиво-л. 1і2.

Пам'ятна запись дякам і царська грамота у Вязьму воєводі від 31/XII 7162 року про відпуск “в Литву” гонця Млоцького через Вязьму “за рубеж по прежнему обычаю” л. л. 113-114.

Примітки

¹) Копії виготовлені заходом В. Д. Юркевича, В. С. Євфимовського і Д. О. Кравцова.

²) Польские Дела, столб. 1650 г., № 1-а, л. 295-Писано було в столбець, тепер розрізано на аркуші, письмо українське; писав очевидно Українець трохи знайомий з московським стилем, приспособляючи до московського розуміння, але з того вийшло богато неясностей. Для орієнтації подекуди в нашім виданню дні засідань означено розгонистим письмом. Пор. текст сього тому, сс. 26-9.

³) Нового стилю!

⁴) В opиґ. ксюнза.

⁵) В ориґ. канцлєла.

⁶) 3 січня н. с.

⁷) Дописано.

⁸) 6 січня н. с.

⁹) Так значаться стінки в ориґіналі.

¹⁰) Бракує дієслова.

¹¹) Прогалина

¹²) 8 січня н. с.

¹³) Написано було “єзуиты”, поправлено на: “єзувіты”.

¹⁴) Закреслено: “и Хмельницкий”.

¹⁵) Поправка “з” на “от”, чи навпаки.

¹⁶) Слово “добре” приписано на боці перед словом “неподобно”.

¹⁷) Нема дієслова.

¹⁸) Слово “лятский” приписано на боці перед словом “ксонзъ”, а слово “на коронации” – теж на боці перед словом “о сихъ”.

¹⁹) В ориґіналі прелложити.

²⁰) Бенефіції.

²¹) Приписано: которой

²²) В ориґ. аднЂ.

²³) В ориґ. бискуб.

²⁴) Себто чистилище.

²⁵) Фраза не докінчена.

²⁶) В ориґ.: горил.

²⁷) Пояснено: вопрошаем.

²⁸) 9 січня н. с.

²⁹) СЂли написано двічі.

³⁰) Креховецький

³¹) Пояснено: понеж.

³²) 10 січня н.с.

³³) В ориг. неутверженія.

³⁴) 14 січня н.с.

³⁵) на боці: порожнующая.

³⁶) В ориґ.: попениніє.

³⁷) 15 січня н. с.

³⁸) В ориг.: і за немош.

³⁹) Слова “на что” я “недавно” дописані.

⁴⁰) Приписано: “Нача(ль)наго унию”.

⁴¹) В ориг.: уния.

⁴²) Ориг.: тотом.

⁴³) В ориг.; рЂчь трудну посполитую.

⁴⁴) Пояснено: сяким.

⁴⁵) В ориґ. поркопивши.

⁴⁶) Польские дела, стб. № 3 (1650-1651), столпъ 2-московський “список”, дуже покалічив текст. Див. в тексті с. 218-9.

⁴⁷) Мб. треба: рамя.

⁴⁸) Тут очевидно помилково: Господь.

⁴⁹) Треба: маєт.

⁵⁰) Мабуть: позволяєт.

⁵¹) Вірш безнадійно зіпсований, “соединение” очевидно поясненє ..до “унея” (гльоса).

⁵²) В ориґ.: не для.

⁵³) Мабуть: Хмельницким гетманом.

⁵⁴) Мабуть: Богдана кроль подданство поволноє маєт.

⁵⁵) Очевидно зам. клейнот.

⁵⁶) Треба: отчизну.

⁵⁷) В ориг.: знали.

⁵⁸) Се очевидно ґльоса.

⁵⁹) В ориґ.: полусилою.

⁶⁰) Треба: двигаєт.

⁶¹) "Су" з надстрочним знаком.

⁶²) Мабуть: летящу стрЂлу.

⁶³) Мабуть: на упорных.

⁶⁴) В ориґ.: однако.

⁶⁵) Потім мабуть ґльоса: “или при Владимере".

⁶⁶) Дела Польского двора 1653 г., кн. 84, л. 245-250; текст зрівняно з другою копією в стовбці № 4 тих же справ. Про переговори див. вище, с. 632.

⁶⁷) В ориг.: атаманов, атамансково і т. д.

⁶⁸) Государстве.

⁶⁹) Так, треба може: но скоро.

⁷⁰) Вар.: заборонили.

⁷¹) Може: де белого, себ-то Білорусина.

⁷²) Так в обох копіях: в горі г., з того могла вийти помилка – 1651 замість 1653 р.

⁷³) Дела Польского двора 1653 кн. 84 л. 578-640 і стовбець № 4. Див. вище c. 638.

⁷⁴) В ориг.: своею.

⁷⁵) Ориг.: война.

⁷⁶) Треба б: винъ.

⁷⁷) Ориг.: чинин.

⁷⁸) Ориґ.: кляшкоры.

⁷⁹) Ориґ.: евхаристую.

⁸⁰) Ориґ.:– присладалися.

⁸¹) Ориґ.: – но.

⁸²) В ориґ.: бумагу.

⁸³) В ориґ.: здравы.

⁸⁴) В ориґ.: ардами.

⁸⁵) В ориґ.: спродавил.

⁸⁶) В ориг.: “катъ”.

⁸⁷) В ориг.: “рытные”.

⁸⁸) Ориг.: “злые”.

⁸⁹) В ориг.: “крымца”.

⁹⁰) Себто посередництва.

⁹¹) в ориґ: к.

⁹²) Себто середники, засоби.

⁹³) Людьми повторено.

⁹⁴) B ориґ.: а они.

⁹⁵) В ориґ.: кривцы

⁹⁶) Польськие дела, 1653, № 11 л. 92-112.

Проєкт султанського листу до гетьмана 10 серпня 1650 р. Листи з Царгорода до гетьмана в березні 1651 р. Листування в справі перепущення козацького війська через московську територію під Рославль в 1651 р. Реляції королевичеві Каролеві Фердінандові 1651 р. Лист гетьмана до турецького султана з осени 1651 р. Українська еміґрація з Сіверщини в звязку з розквартированнєм польських військ за Дніпром в 1652 р. Гетьманське посольство до Порти весною 1652 р. Дата реляції гетьмана Потоцкого. Пляни Лупула і Хмельницького на Валахію і Семигород. “Пити табаку”. Носач в Молдавії . Бізаччіоні про облогу Сучави. Інструкція Бутурлину. Присяга Богуна. Діяльність Данила Грека. Грамота Хмельницького до султана 1655 р. Сотник Іван Петрович. Про “Байку Б. Хмельницького”. Претенсії на Краків для Запорозького війська. Лист гетьмана до мунтенського воєводи 18 (28) червня 1657 р. Записки Шебеші. Янчиньский про погоню за Ракоцієм

Друковано сей IX том "Історії України-Руси” більш як два роки: перші глави віддано до друкарні в вересні 1928 року, а сі коректи ще читаємо в грудні 1930. Весь сей час ішла неустана робота над вишукуваннєм і обробленнєм матеріялу про сю велику добу – як у нашій академічній лябораторії, так і поза нею. Богато з того своєчасно введено на відповідних місцях до тексту і приміток, але дещо прийшло вже по видрукованні; дещо з приготовлених доповнень з ріжних технічних причин непопало на своє місце. Я тут подам дещо з сих доповнень.

До ст. 60. Після того як перші глави були вже видруковані, дійшли до наших рук статті чеського орієнталіста Яна Рипки про листуваннє Хмельницького з Портою, опублікованні в ювілейнім збірнику Z déjin Vусhоdni Еvrору а Slоvаnstvа, присвяченім Я. Бідльові і випущенім на його ювілейне свято в листопаді 1928 р.: Z коrеsроndence Vуsokе Роrtу z В. Сhmеlniсkуm (346-370) i Аus dеr Коrrеsрondenz der Ноhеn Pfоrte mit В. Сhmelnicki (с.481-498).(Хоч німецька стаття мала служити за резюме чеської, але в дійсности чеська стаття має характер тимчасового комунікату, а німецька, в три рази більша, написана пізніше, являється основною публікацією).

Автор займався обслідуваннєм турецького копіярія університетської бібліотеки в Ґетінґені, знайшов у нім копії 7-ти листів царгородського дивану до Б. Хмельницького з рр. 1650-5 і 3 листи до П. Дорошенка; з них опублікував в сих статтях лист султана з дня 12 шабана 1060 р. (10 серпня 1650 р.) – подаю його в скороченню:

“Копія височайшого листу, що має бути післаний від падішаха до теперішнього козацького гетьмана.

“Пихо володарів народу Месії, вибраний з могутних між Назареями, гетьмане війська Запорізького ¹),-Богдане Хмельницький – дні твої нехай скінчаться щасливо!

“Одержавши височайшого сього листа, аби ти знав, що писаннє ваше писане до нас через одного з визначних ваших людей.. ²) на засвідченнє вашої пошани й щирости, за поміччю божою і голови пророків Магомета дійшло до блаженого порогу і міцних воріт наших. Писаннє се було переложено за османським звичаєм і принесено могутними нашими візирами і радниками на ступені нашого трону.

“Наше височайше і світохоплююче знаннє проникло в зміст його і все вами подане до відомости війшло в свідомість нашого духу.

“Вже давніш давали ви знати, що війшли в добре порозуміннє з його високістю ханом кримським Іслам-Гіраєм, щирим і вірним слугою нашого вічного порогу і трівкої династії, і тим способом віддали деякі послуги моїй високій державі. Держали твердо на узді козаків і пильнували, щоб у межах наших добре захищених країв ніякій місцевости не було ніякої шкоди. (Тепер?) повідомили ви нас, що ви вірно і щиро прагнете бути підданцем нашого могутнього двору і належати до числа слуг, обнятих нашою ласкою. А що наші височайші двері і блаженний цісарський поріг отворені для ворога і для приятеля, коли вони заявляють бажаннє вірно і щиро служити, то і се ваше проханнє вислухано, і ми вас у підданство прийняли, а посол ваш, що потерся лицем до нашого височайшого стремени, відзначений кафтаном (qаftаn).

“Про се посилається вам нинішнє височайше писаннє. Одержавши його (знайте), що поскільки з усієї душі й щирого серця бажаєте заховувати своє підданство нашому могутньому і щасливому дворові, ваше стараннє не буде відхилене; а фальшивим відомостям ворогів ніякої віри ні значіння не буде надаватись. Ви ж старайтесь однодушно і пильно виконувати підданські обовязки, аби мати імя і честь між иншими народами назарейськими”.

Аналізуючи сю копію автор звертає увагу на дві обставини. По перше – на сій копії значиться, що се проєкт листа, і хоч ніщо не показує, аби проєкт сей зістався тільки проєктом, і нема на копії поміти про те, що лист зістався не відісланим, як се буває в инших випадках, все таки нема повної певности, що сей лист був гетьманові післаний. По друге – хоча в збірнику листи йдуть в хронольоґічнім порядку, лист сей стоїть після листів з вересня і жовтня 1650 р. Се підсуває гадку, що в даті може бути, зайшла помилка, і лист в дійсности належить до пізнішого часу. Але аналізуючи історію зносин Порти з Україною – головно за матеріялом Жерел т. XII (с. 494), автор кінець-кінцем вважає за правдоподібніше, що нинішній лист фактично був принесений гетьманові в липні 1650 р. посольством, що мало авдієнцію у нього 30 липня, і 12 Шабана – се "антедата", як він висловлюється: оригінал, мовляв, пішов з датою ранішою.

Розбираючи при тім, доволі побіжно, турецькі грамоти привезені Унковским, проф. Рипка висловляв такий свій погляд, що надрукований в Актах Ю. З. Р. VIII лист Бекташ-аґи і “т. зв. III лист Мурад-баші” (себто властиво другий з листів Мурад-баші, надрукований в Актах) належить до одного часу -до квітня або початку травня 1650 р. Потім Осман-аґа привіз “т. зв. другий лист Мурад-баші” (себто перший його лист надрукований в Актах під № 2), і з ним разом инший лист Бекташ-аґи, що до нас не дійшов. “Хм. відповів на се (листом виданим в Актах VIII) і нарешті післав своїх послів. При кінці липня прийшов у відповідь на се цісарський лист, що його Хм. прийняв з рук чауша Османа” (с. 484).

Єсть в сих словах деяка непослідовність; коли приймати, що лист султана 12 шабана було відповіддю на листа Хм-го, висланого після одержання листів Бекташ-аґи і Мурад-баші при кінці липня, то він мусів бути привезений Х-му в осени, і тоді дійсно лист султана був писаний пізніш ніж 12 шабана. Але я думаю, що пересилки між Чигрином і Царгородом були часті в тім часі, і коли лист 12 шабана був справді післаний, то він був відповіддю на якесь раніше посольство Хм-го. Слів його листу: “до тыхъ часъ писаньєвъ нашихъ не посылали” не треба брати буквально, на букву перекладу неможна посилатись ніяк; і слова значать, що Хмельницький не посилав послів останніми часами, тому що не мав під рукою “лутчих послів”, але тепер ласка цісарська його осмілює, і він посилає кого може. Ся ласка султанська була переказана йому в листі Бекташ-аґи, про султанський лист не згадується, і його посольство 30 липня не привезло очевидно, -як я то зазначив в тексті.

Ставити лист № 3 перед № 2, як то робить проф. Рипка, я не бачу причини, і його здогад, що Мурад-баша се Кара-Мурад-баша, великий візир від 31 травня до 7 серпня 1650, признаюсь, мене дивує, бо ж у листі № 2 Мурад-баша виразно називає себе очаківським беєм.

До ст. 135-7. В випуску за червень 1930 р. приніс Archiv Orientalni Чеськословенського орієнтального інституту в Празі другу студію проф. Рипки про кореспонденцію Порти з Хмельницьким (Weitere Beiträge zur Коrrеsроndenz der Hohen Pforte mit Bohdan Chmelnyckyj, ст. 262-283). Вона займається турецькими листами посольства з ребіу-ль-еввель 1061 р., в звязку з появою першої половини сього мого тому, власне отсих сторін 135-7. Автор спиняється на сім куріознім епізоді ³), що тільки тут туркольоґи довідуються про видання султанської грамоти з ребіу-ль-еввель, і подає ориґінальні турецькі тексти з сього посольства:

а) султанську грамоту з копії гетінґенського копіярія, згаданого вище.

б) грамоту вел. візиря Ахмеда до гетьмана-з оригінала Музея Чорторийських у Кракові.

в) султанську грамоту до хана в сій справі-з гетінґенського копіярія.

Всі три в факсіміле, в сучасній транскрипції і в перекладі.

Копія султанської грамоти в гетінґенськім копіярії (затитулована як “копія височайшого письма написаного ⁴) до козацького гетьмана”) не ріжниться від ориґіналу виданого в Памятниках; та ж дата: “початок місяця ребіу-ль-еввель 1061”. Проф. Рипка відзначає одну неточність в моїм переказі сього листу на с. 135: султан посилає гетьману не “парадну одіж і шубу соболину”, а одну тільки “парадну одіж”. Неточности в сім місці має і старий польський переклад і новіший-Гаммера, як показує проф. Рипка. В султанськім листі мова не про дві річи-одіж і шубу, або кафтан, а про одну тільки “оксамитну одіж”, і вираз ориґіналу seraser означає не соболину шубу, як псрекладав Гаммер, а оксамитну одіж (Ehrenkleid aus Brokat).

Лист вел. візиря дуже многословний, переповнений етикетальною фразеольоґією, в скороченім перекладі виглядає так: “Приятелеві нашому, гетьманові війська Запорізького (Жовтого-Комишу-Сари-камиш) Богданові Хм., славі князів християнських (народу Месії); вибраному серед володарів Ісусових, правителеві державних справ громади назарейської, відзначеному повагою і гідністю (і. т. д.).

“Пересилаючи сердечний привіт приятельськи подаю до відомости, що ваші дружні й покірні писання до могутнього падішаха, до вашого приятеля (себто візиря) і до всеї старшини (Generalstab, obaq aghalary) великої держави, з рук Осман чауша, виправленого разом з вашими післанцями, по призначенню одержані й перекладені. Ви висловили в них вашу покору-пишете, що далі з усім військом Запорізьким (Сари-камиш) пробуваєте в непохитнім підданстві падішахові і тішитеся, що його величність-як свідчить пересланий з тим Осман-чаушем височайший лист і наше приятельське писаннє, зволив вас за нашим проханням і рекомендацією прийняти в підданство (Knechtschalt). Далі висловили ви прохання, щоб ми (в. візир) і далі вставлялися за вами (перед султаном) як буде до того нагода. Але, приятелю мій, і перед одержанням вашого листа, сей ваш приятель (в. візир) і вся старшина (Generalstab) при кожній потребі поручала вашій величности вас і все ваше військо (клопотались за вас). Короткий зміст ваших тепер одержаних листів також подано до стремени падішаха, і все що ви заявляли про вашу покору і приязнь і писали в справах вашого війська і про ваших ворогів-все се подано до відомости, з усякою старанністю, так що височайше, світ обхоплююче знаннє (султана) всі подробиці вашого становища обняло і обхопило.

“Крім того і вищезгаданий Осман чауш все устно йому від вас доручене подав до відома і пояснив.

“Згідно з вашим бажаннєм, висловленим в вашім покірнім листі, вислано від високого Султанства до його високости світлійшого хана височайшого листа і в нім дано височайшу заохоту, щоб коли в таких обставинах був помічений якийсь рух против вас з боку Польщі, аби він в разі потреби поспішив вам в поміч з Татарським військом, що гонить ворогів, і приложив старання коло охорони від біди (від польської сторони). Також і від отсього вашого приятеля (в. візиря) написано (до хана) приязного листа такого ж змісту, і в нім виразно сказано, що буде даний (ханові) височайший наказ (ferman), абл він був готовий в потребі в поміч вам. Крім того післано такі ж накази і побудки (від в. візиря) до начальників і емірів в Аккермані й по инших тамошніх місцях, і в них дано їм до відома, що виданий буде височайший наказ, аби вони були готові з усім своїм військом, щоб у потребі, за попереднім наказом поспішити всім у поміч вам. Так і знайте! Коротко-доки ви, згідно з вашою заявою будете в вірнім підданстві сій могутній Порті, певно будете тішитися спокоєм у всіх випадках, під тінню Султанства і охороною його величности.

“Писали ви в присланім покірнім листі, щоб не давано віри, коли б хтось прибув сюди з польської сторони і оббріхував вашу персону і фальшиво вас удавав. Але доки ви будете вірним слугою падішаха, і вашій послушности і льояльности не буде нічого бракувати, таким непотрібним словам не надаватиметься ніякого значення ні віри. Щодо сього будьте покійні в своїм настрою і серці!

“А що тепер, як ви писали, відбуваються польські соймові і сенатські засідання, в котрих і ваш делеґат присутний, то як тільки він вернеться, ви всі принесені ним відомости негайно сюди пришліть з своїми послами, як належить вашій вірности. Боже заплати вам за неї. Все чого ми сподіваємось від вас, нашого приятеля,-така вірність і правдивість, яку ви виявляєте.

“Потім як ми представили і описали його величности передане вами, вашому щиро покірному і вірному підданству висловлено повне височайше довіррє, і на сій підставі його вел. падішах звелів, щоб ваших післанців, скоро тільки вони прибудуть, не затримувано, і його слуга, вищезгаданий Осман чауш щоб вертав назад до вашого краю з устними виразами приязни. А щоб скріпити підставу вашої послушности і відновити одіж вашого щирого настрою, зволив він (султан) дарувати вам один з своїх особливо цінних парадних одягів, що з згаданим Османом чаушом і післано. Коли він прибуде, маєте ви з пошаною сю прислану вам дорогоцінну цісарську одіж стрінути, прийняти і на себе взяти. А на доказ прихильности і відданости вашої сьому порогові щастя, згідно з вище сказаним, ваших послів не затримуйте, як вони прибудуть, але всі правдиві відомости, принесені ними з Польщі разом з іншими подробицями ваших справ спишіть на листі і сюди надішліть. А вам-як і іншим християнським володарям, дано буде докладне договірне письмо від високого Султанства з ясно виложеними обовязками і умовами”.

Далі йде многословне потвердженнє, щоб усьому переказаному через Осман чауша, з окрема запевненням в приязни гетьман і військо вповні вірили, і його назад з своїми послами відправили. “Коли ж би ваші посли, що мають сюди прийти, в момент приходу Османа-чауша вже були вислані, то прийнявши листи і устні відповіди, спішно вишліть його за вашими послами і дайте змогу їх догонити”. Потім, приписки очевидно:

“Згідно з вашим писанням післано тверді побудки також (від в. візиря) воєводі молдавському. А Османові чаушові згідно з вашим проханнєм буде показана честь, се знайте певно! А тепер вам подаровано від султанської величности дорогоцінну одіж. А сей ваш приятель (в. візир) дарує вам керею (kerekе, Mant l)-прийміть її ласкаво. Будьте певні, що за божою волею, поскільки ви будете вірні нашому падішахові, і далі буде вам велика ласка його! А поза тим-"мир тому, хто йде за правильним проводом”. В благополучнім місті Констатнинії, найменший з слуг Ахмед-паша”.

Як бачимо, лист дати не має і нема ніяких поміт ні на нім, ні на двох польських копіях, що переховуються в тімже музеї Чарторийських. Проф. Рипка кладе його на ребіу-ль-еввель1061р., з ріжних міркувань,-найважніше з них, що імя Ахмеда мали три візирі з часів Б. Хмельницького: Ахмед Газар-паре 15. IX. 1647-7. VIII. 1648, Мелек Ахмед 5. VIII. 1650-21. VIII. 1651, Тархунджі Ахмед 19. VI. 1652-20. III. 1653. Сей останній скаржиться гетману в листі 23 грудня 1652, що відколи настав він на уряді, не було від гетьмана послів, тому треба вибирати між літом 1649, часом Mелек-Ахмеда і першими місяцями 1653 р., з них на гадку автора найкраще підходить ребіу-ль-еввель 1061 р.

В сім цілком можна б було бути певним, якби мати текстуально польський переклад сього листу, що Буцінский цитує (ст. 124-5) як “копію листа Меліт-Ахмета 165l р.”, за вязкою Kop. Метрики, кол. Арх. Иностр. Дел. Хоч переклад Буцінского значно відбігає від ориґінала, як його перекладає проф. Рипка, проте нема сумніву Що се той сам лист, і коли він справді в тій вязці позначений 1651 роком, то певно, що він належить до посольства ребіу-ль-еввель 1061. За сим промовляє й те що в листі Ахмед-баші до гетьмана про вісти з польського сойму говориться в подібних виразах як і в листі султана, до хана,-а ся “копія височайшого листа до татарського хана"– з гетінґенсьекого копіярія має докладну дату-початок ребіу-ль-еввель (10) 61. Починається компліментами ханові за його вірність і прихильність, далі підносяться його заслуги в приведенню до підданства Порті козаків: “Завдяки справедливости і повазі вашій ⁵) бунтливі ⁶) козацькі ватаги вже давніше опамяталися й переконалися, що найкраще для них бути в підданстві нашого порога. По повороті ж їх послів, що прийшли до нас в супроводі вашого чоловіка, прийшло отсе надавно їх писаннє з заявою підданства, і ясно видно, що вони з цілого серця обома руками тримаються за нас (вд. за обрубець нашої поважної сили). Ласка ж наша ллється богато на приятеля і ворога, а особливо велить нам клопотатися про тих, що удаються з приязню і підданством до нашої держави і виявляють свою охоту нищити її ворогів. Тому й тобі ⁷) доконче треба взяти їх під свою оборону. З сим і посилається се поважне наше писання, аби нагадати слова віршу: “Початок обовязує” ⁸), а саме щоб не бракувало ваших відомостей про Польщу, щоб збирались відомости про їx безсовісні рухи і згадана (козацька) ватага і наші границі ісламські були захищені (від Поляків). По отриманню (сього листу) треба щоб око і ухо ваше завсіди було чуйне на польську сторону, і як одержите відомости про їх сойм що тепер відбувається, ужийте найкращих засобів щоб відвернути шкоду з їх сторони. А коли б вони мали вирушити против сих козаків що заявили себе підданими нашої високої держави, всяко постарайтеся, щоб побідні татарські дружини, як вітер швидкі, покарали їх більше ніж коли небудь. Бо охорону тамошніх границь від пімсти і лукавства нікчемних ворогів за поміччю божою і чудами його пророка ми доручаємо й лишаємо вашому гострому розумові, відвазі й енерґії”. Наступає стилістичне закінченнє.

До ст. 270-1. Два листи в справі перепуску козаків через московську територію видав недавно І. П. Крипякевич, в львівських “Записках” т. 150 с. 88-9 з ориґіналів Білгородського столу, ст. 323, л. 470 і 471. 23 травня ст. ст. “Іван шохов” наяснЂшого в. г-ря Яна Казимера, і. м. короля полского” і т. д. “полкувникъ наказный, висланый от єго м. п. Мартина Небабы, полкувника чернЂговсвого”, “на пограниче на Сивер на залогу”, пише з Почепа воєводі брянському, кн. Великому Гагину, з козаком Іваном Бугаєм і тов., що посилаються “из Потела за рубиж для дЂла любовнои милости мирного поселского договору и вЂчного доконченя из войском Запорозким: из єго милостю Богданом Хмелницким гетманом и всЂм Колом РЂцерским”. Просить його “ведле приказу в. г-ря”, “є. цар. в-ва землею по рубЂжемъ препустити до Рославля из вуйском”,– “А ми в его царскуй землЂ найменшои кривды, на полушку не учиним хрестянум. И поторе просимо со всЂм войском пропустЂти, и през того ж Івана во всем отписку дати козакум нашим, и отписку давшЂ, вцЂлЂ за рубижъ отпустити до всего войска Запорозкого”. З другого листа, писаного 26 травня вже “из табору под Ишовим”, той же “Шохов” відповідає воєводі на запитаннє його, прислане йому тогож дня з воєводськими післанцями, “як скоро має йти військо Запорізьке через рубіж уїздом Бранським”. “Шохов” дякує за згоду, при тім очевидно висловлену, і обіцяє повідомити, як скоро одержить наказ до походу від гетьмана-котрого очевидно тепер зараз повідомить, що границя відчинена-коли може йти?-“Що мы зо всЂм войском Запорозким єдностайне за любов такую бюм чолом, а вашЂм хрестяном порубЂзкимъ мы жаднои наименшои крывды неу учинимъ, бо у нас заказ єсть велик из войска Запорозкого ссоры и задоры не велЂґтъ чинит в єго царской землЂ. Як мы схочем итит до Рославля, то я знат дам во город Бранскъ тои ж годины, як указ будет от государя нашего єго милости пана Богдана Хмелницкого гетмана, из Войска Запорозкого”.