Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 46 (всего у книги 105 страниц)

Натомість реляція головного актора сеї траґедії-Чарнєцкого королеві дуже суха і схематична, хоч доволі многословна ⁸). Він підчеркує свою уважність, з котрою він оглянув ситуацію, об'їхавши місто наоколо з ночи, по горах і долах, перше ніж почати приступ. Давши обложеним погуляти на герцях, він виманив їx на сусідню гору, і тоді перейшов також в наступ, погромив їх вилазку, і як любили висловлятися польські вояки,-“в'їхав на них до міста”, захопивши підчас погоні за ними одну з міських фірток. На обложених напав страх, і польське військо здобувало одну лінію валів за другою, і було б опанувало місто-але було занадто втомлене, так що Чарнєцкий мусів припинити битву, і післав до гетьмана просячи свіжого війська. Очікуючи його, Чарнєцкий післав до обложених парляментера, радячи їм піддатись, але вони відмовились, і коли тим часом наспіло піше військо від гетьмана, Чарнєцкий повів рішучий наступ. На його команду піхота перейшла в-брід воду, в найбільш приступнім місці, і се остаточно зломило відвагу обложених. Правда і польське військо понесло значні утрати, але їх не жаль, завважає Чарнєцкий,– бо сею ціною знищене місце здавна зване розбійничою норою (spelunca latronum), і з знищеннєм Буші 130 міст і місточок між Дністром ⁹) і Богом впадуть до ніг короля і зложать йому вічне підданство. “Камінець і Бар і все Подільське ¹⁰) воєводство не забудуть щиро помолитися богові за щасливе пануваннє в. кор. в., бо жаден з тутешніх обивателів не міг спокійно покласти голову від сеї люзної наволочи. Не менше і бідний люд волоський тішиться з знищення сих своєвільних людей”. Гетьман Потоцкий хоче тепер іти просто на Хмельницького не тратячи час на облогу Ладижина, з огляду на його тверду позицію; а Браслав козаки, мовляв, самі покинули, почувши, що Бушу здобуто зараз побачимо, наскільки ся відомість була передчасна.

Польські провідники попробували використати вражіннє від сього крівавого епізоду, каже Коховский, і розіслали нові універсали до людности, радячи не накликати на себе подібної загибели, а покоритися своїм панам. “Сильно упало серце неприятелеві, як те місто взято-бо вони дуже покладались на нього, і повтікали були туди з богатьох инших, досить оборонних, хоч я посилав за тим поспільством, затримував і обіцяв їм, що можуть бути безпечні”, писав гетьман потім королеві ¹¹). Коли заклики лишилися без наслідків, стали в штабі говорити, що треба все се Побоже привести до послуху силою. Почали з Тимонівки, де засів звісний нам сотник Махеринський, “голова тамошнього повстання”, як величає його Коховский-“той що його в. кор. м. увільнив-був у царя і одержав від нього Тимонівку з сусідніми селами” ¹²)

Чарнєцкий приступив до неї з своїм полком 5 грудня, оглядав місцевість для приступу і намовляв міщан аби піддались і не стягали на себе нещастя. Відповіли з фурією: “Самі ви, Ляхи, піддайтеся нам: тих, що вас колотять, видайте, ми вам дамо їсти й пити, і вернетеся до домів своїх” ¹³). Але Махеринський не схотів іти слідами Буші, вимкнувся нібито на оглядини замку й утік, і тоді впав дух і у міщан: прислали просити милосердя, і Потоцкий велів їх лишити і не чіпати, може бути заохочений тим, що видали трьох Москалів, “котрих мали у себе богато”. Перш одначе ніж прийшли туди його люди, своєвільні вояки впали в замок і ограбували його гладко, лишивши людей тільки з життєм.

Посім знову стали радити: чи йти за королівським наказом і як найскорше наступати на Київ, а відти за Дніпро, чи чекати тут на Побожу Татар, і вже сполучившися з ними далі йти в неприятельське кубло-така була гадка війська. Кінець кінцем рішили насамперед занятися Браславом, де засів Богун, Зеленський, Пушкар, і з ними 12 тисяч козаків, як говорили-одборного війська. Туди ж подався Махеринський з Тимонівки й ріжні инші місцеві ватажки.

На звіди знову вислано Чарнєцкого, з легким полком, і він постарався можливо непомітно підійти під Браслав, з півночи “від України і Немирова”. Але залога трималась обережно, і коли показались польські під'їзди, їх зараз стали витати густо з самопалів. “Піхоти по валах як очерет”, і кінне військо стояло на поготові ¹⁴). Тому що сильний дощ не сприяв яким небудь операціям, Чарнєцкий вернув того дня, 8 грудня назад, і два дні пізніше вислав під'їзд по язика. Але козаки “трималися в великій обережности”, і ніякого путящого язика взяти не вдалось, а те що вдалось почути і помітити, свідчило про значні і добре приготовані до боротьби сили козацькі: була сама старшина і козаки, без жінок і дітей. Чарнєцкий дав знати гетьманам і чекаючи їх рішення став в милі від міста, в селі що звется Witecki, Witce (може Вигнанка?).

13 грудня він рішив попробувати щастя. Приступив під місто “хотячи визнати їx силу”, як каже дневник, “Застали ми їх в повнім порядку: все піше військо наоколо міста, за пішаками комонник, приблизно в числі 10 тисяч, наскільки можно було зміркувати. Вдарились ми добре, і відразу зігнали з поля; але вони тримались і кожного разу поправлялись. Трохи хлопів упало трупом, і у наших чимало постріляно коней, кількох (людей) убито, аж нарешті ми їx таки відтиснули до міста. Потрівала ся комедія і сей танець повних пять годин. Наступав уже вечір, і п. обозний велів звести військо до тої ж Витечки, сам з драґонією прикриваючи відступ.

“Простояли ми там комонником, без возів цілий тиждень, тримаючи в руках нерозсідланих коней, а льодом попольовуючи. Потім прийшли до Тульчина, до пп. гетьманів, і як я розумів, праці і труди п. обозного прийнято тут нежичливо”.

Але тим часом стали наступати вже перші вістуни татарського наближення 8 грудня прийшли два мурзи, з плохіших що правда, і з ними 150 Татар з 300 кіньми. На радощах гетьмани казали їм дати 100 черв. і кілька штук атласу-але вони заявили, що такі дарунки годяться хіба їх джурам, а їм належать соболі, ферязі та коні в дорогих уборах, “а ті мурзи скурві сини-оден у виверненім кожусі, а другий у мусульбаші баранами підшитім, а соболів хочуть! що ще то буде, як сама старшина прийде”-завважає автор дневника. Прибіг також посол ханський з звістками, що ближчі орди йдуть певно. Але з другої сторони прийшла вість, що на виручку Браслава йде московське військо з Бутурлиним. Тому гетьман скликав воєнну раду, що робити далі. Ухвалено другого дня йти всіми силами на приступ: наперед піхота, а за нею вся кіннота: мають зійти з коней і йти на приступ, “аби зломити першу фурію неприятеля”.

Але господь був ласкав на Поляків. “Козацька фурія” сама вступилась: прибіг якийсь Сербин, що був між козаками в Браславі й передався до Поляків, і сповістив, що козаки покинули Браслав і пішли до Умани, спаливши браславський замок, місто і міст на Богу.

Про се маємо козацьку реляцію в передачі Андрія Бутурлина, з слів білоцерківського полковника: 4 (14) грудня був бій під Браславом; в нім поліг сам наказний гетьман, що провадив військом-військовий осавул Василь Томиленко, і на його місце вибрано прилуцького полковника Воронченка. Взяті в полон польські язики заповідали скорий прихід великої орди, і Воронченко, бачучи перевагу неприятеля, велів спалити Браслав і відійшов з усім військом. Білоцерківськкй полковник Макар Москаленко прислав наперед свому наказному Яцині Люторенку щоб готовив Білу Церкву до облоги, а 10 (20) грудня прийшов і сам з полком ¹⁵).

З польської сторони чуємо, що Чарнєцкий поривався бігти за козаками наздогін, коли прийшли вісти про їх відступ, але Потоцкий не дав згоди на се: від виходу козаків пройшло вже 30 годин, і не було надій догонити їх на таких страшних дорогах; висловляв признаннє Чарнєцкому, що так їx настрашив, але радив не займати. “Давня приповідка: неприятелеві, як тікає, будуй міст! дай Боже гнати його і за море, або до Московського царства; не добуваючи зброї”, міркує автор дневника, висловлюючи мабуть настрій війська ¹⁶).

Чарнєцкий тому пішов під Браслав, побачити що там сталось і пошукати язиків. Браслав дійсно застали цілком опорожнений козаками і спалений; все ж удалося зловити кілька язиків: оден був якийсь заволока шляхтич з-під Люблина, инші два були за хірурга і аптекаря в козацькому війську, а ще двоє селян; вони розповідали, що козаки потерпіли великі страти підчас приступів Чарнєцкого: забито самого гетьмана (наказного), корсунського сотника-зятя Хмельницького, полк. Зеленецького ранено в бік, Махеринського в ногу і т. д., а козаків убито 50 и 70 ранено– не так то богато.

Під'їзд висланий з-під Браслава “по Надбожу” зловив ще двох козаків, і вони оповідали, що навіть з Умани козаки втікли до Дніпра. По сих звідах Чарнєцкий вернувся до головної гетьманської кватирі, де між иншим мало рішитися, чи знищити Браслав до решти чи поставити тут залогу і до деякої міри поправити ¹⁷).

Тим часом, 20 грудня приїхав до гетьманської кватири посол від султана Менґлі-ґерая, що йшов з ордою, з побажаннєм щоб до його приходу Поляки стрималися від воєнних операцій ¹⁸). А від короля Потоцкий одержав листа з “горячим” побажаннєм, щоб старий гетьман “для певних причин” кинув похід і вертався ¹⁹). Все се в додатку до инших мотивів-тяжких доріг і потреби дати війську відпочити, спонукало гетьманів зробити святочний перепочинок на яких півтора-два тижні. Гетьман повідомив про се короля в черговій реляції своїй з 20 грудня; з Нестервара-Тульчина, котрої вступні звістки,-про Бушу і Тимонівку, я вже використав вище, а тепер наводжу дальше: “В Браславі зібрались були і міцно замкнулися: Мисько званий Дубина, наказний гетьман, Богун кальницький і коршівський (!), полковник браславський Зеленецький, Грило (?) лубенський, Пушкаренко полтавський... Я спочатку післав на них п. обозного коронного, і вони вийшли против нього, бились, і він їх зганяв з поля. Потім післав іще п. старосту винницького й инші полки, щоб їх вивабити в поле– але вони від свого фортелю не відставали-билися з нашими, кільканадцять їx убито, кількадесять ранено, і зігнано з поля. При тім забито наказного гетьмана, а Зеленецького підстрелено. Раховано їх на 20 тисяч, а що найменше було 15 тисяч самих козаків.

“Після сеї проби мали ми зараз на них наступати з усім військом, але наступила непогода, безнастанні дощі, так що військо ані витримати їх, ані рушити не могло. Вони ж тим часом довідались від язика, що ми збираємося на них-бо роблено деякі приготовання до штурму, військо побільшалося тими хоругвями, що йшли позаду: воєвода браславський прийшов в 600 коней, Татар прийшло 200 коней, і пішла чутка, що надходить більша орда. Отже кинули Браслав і пішли за Бог ²⁰); армати частину лишили, частину з собою були взяли-але і ту мусіли кинути: частину коло мосту, инші за Богом.

“Жаль мені, що тих пташків випустилося, незле вони зібрались були до тої клітки! Але спричинило то саме небо, перешкодивши страшною непогодою і через неї і тепер не можемо рушитися з місця, за для великого болота. Але і за те богові дякую, що взято те місце, досить оборонне, без утрати в людях в. кор. мил. Увільнено майже всю ту частину краю між Дністром ²¹) і Богом, і я рішив дати війську трохи спочити, в тій місцевости-найкращій для прогодовання, чекаючи орди, про котру досі не мав ніяких відомостей. Аж тепер прийшли листи від п. стражника ²²), що він уже вертає з Криму, діставши прихильну відправу,-і приїхали посли від Менґлі-ґерая султана, що іде до нас з Ордою: вони заповідають його прихід до нас з ордами найдальше за тиждень. Кілька день перед тим аґа буджацький через свого мусталика і п. Корицкий листом своїм повідомили нас, що йдуть ще два мурзи білгородські, а з третім аґою 100 коней прийшло з власної охоти тиждень тому, і добре ставилися під Браславом” ²³).

По козацькій стороні фронту маємо таку реляцію від московських драгунів висланих від А. Бутурлина в поміч уманському полковникові, з 20-х днів грудня н. с. (Бутурлин одержав її в Білий Церкві 24 н. с.). Уманський полковник Семен Урьяненко був з полком в Браславі з наказним гетьманом Воронченком; богато було під Браславом боїв з Поляками, козаки покинули Браслав і перейшовши Бог стали в Куні і Соболівці. Потоцкий стоїть за Богом, чекає Орди, щоб з нею наступати на Умань ²⁴).

В реляції писаній королеві з пізнішою поштою, Потоцкий подавав ще такі відомости про розквартируваннє війська, (на жаль тільки не все добре в тій копії, що ми маємо). Воєвода Тишкевич (здається) як замісник гетьмана став з пятьма полками в Тростянці; польний гетьман з другими пятьма в Олександрівці; Чарнєцкий з двома полками кінноти, з арматою і пішими реґіментами в Ладижині-все наоколо Нестервару. Гетьман розіслав універсали до підданих, радячи їм піддатися своїм панам. До нас заховався такий універсал адресований до підданих Бершадської волости кн. Вишневецьких-з погрозою, що непослушним, навіть і дітям їх і немовлятам їх не буде помилування, і орда, що має прийти, забиратиме їх без усякої перешкоди ²⁵). Але-додає гетьман в реляції-майже всі міста полишені їх мешканцями-тільки з деяких, як от в Чечельника і з-за Богу з Винниці й Стінки прийшли з заявою покори ²⁶).

В Варшаві на підставі наведеної реляції гетьмана було об'явлено дипльоматичним представникам, що польська армія опанувала Браславське воєводство і його фортецю, вигнавши відти 15 тисяч козаків, і вже прийшло до неї 600 Татар, з відомістю, що скоро прибудуть і головні сили ²⁷).

Примітки

¹) Climacter I с. 443 дд.

²) Копія надіслана від Хмельницького з Романом Андрієнком, в московському перекладі, Сибир. прик. стовб. 1636 л. 319.

³) Притока до його імени.

⁴) Маршрут Потоцкого дає його лист до підканцлєра з 28 січня “Сьому пошту експедіюю, рушивши військо на Україну: першу на самім виході з-під Тернополя, другу з-під Гусятина, третю з-під Животова, четверту з-під Буші, пяту з Нестервару, шосту з Тростянки, сьому теперішню”.-Осол. ркп. 3564 л. 334 об.

Прихід польського війська під Шаргород гетьман сігналізував Шереметьеву десь в останніх днях листопаду: Поляки бються під Шаргородом з полковником Браславським, Татари сприсяглися з ними випустошити всю Україну, гетьман просить Шереметьева йти в поміч. Шереметьев одержав сього листа 5 н. с. грудня і повідомляючи царя нагадував, що у нього нема наказу щоб іти на Україну. Його одписка в 158 ст. Сівського столу, л. 121.

⁵) У Костомарова: розстріляли, се не вірно, взагалі текст Коховского передано у нього більше ніж свобідно.

⁶) У Костомарова 70 жінок.

⁷) Climacter І с. 444-6. Коротко в дневнику Міхалов. с. 732 і y Твардовского с. 129. На жаль, не віднайшлася післана з Буші реляція Потоцкого. Дивно, що Грабянка, йдучи звичайно за Коховским, цілком проминув такий героїчний епізод.

⁸) Вона заховалася в німецькім перекладі a Theatrum Еиrореum с. 620-1, бев імени (автор називається просто ,,значним офіцером") і з фальшивою датою,,Буша 30 грудня", тимчасом походить з ранішого часу, може з 30 листопаду (сама дає дату першого приступу 28 листопаду). Що автором був Чарнєцкий се цілком очевидно з порівняння його оповідання (держаного в першій особі) з оповіданнями инших реляцій і відомостями про його ролю в сім епізоді.

⁹) В друкованім помилково Dniper.

¹⁰) В друк. Pudlascische.

¹¹) Початок реляції з Нестервару, Теки Наруш. л. 148 с. 1007

¹²) Реляція гетьмана королеві.

¹³) Міхал. 732, Коховский с. 447-8.

¹⁴) Так пише анонімний дневник збірки Міхаловского, с. 733. Коховский оповідає трохи инакше: Розвідчики Чарнєцкого підійшовши під місто застали брами відкриті, на валах ніякої сторожі, але Чарнєцкий зміркував, що се звичайні штуки Богуна, тому підійшов під місто з своїм полком на поготові, і справді при його наближенню вали виповнилися військом, гармати почали стріляти, і Чарнєцкий не запускаючися в небезпечну битву, звів військо. Вісім разів потім поновляв він приступи під місто, без результату-поки Богун рішився дати рішучу битву, і після неї кинув Браслав. В тексті я тримаюся дневника, написаного за гарячими слідами подій, 22 грудня.

¹⁵) Сівського столу стовб. 158 л. 255. Коротке звідомленнє гетьмана див. нижче.

¹⁶) Міхалов с. 734.

¹⁷) Міхалов. c. 736.

¹⁸) Се пише Лянцкороньский в своїй реляції підканцлєрові, 9 січня-у Ґоліньского с. 729.

¹⁹) В листі Потоцкого до Сільніцкого, 20 грудня, Ґолін. с. 733.

²⁰) В копії на Boh.

²¹) В копії: Dnieprem.

²²) М. Яскульского, що їздив в друге осіннє посольство до Криму.

²³) Теки Нарушевича 148 с. 1007-лист без дати, але її дає пізніший (там же с. 991)-він каже, що сей попередній лист був писаний в Нестерварі 20 грудня. Теж само більше менше читаємо в листі до ротмистра Сільніцького, з додатком отої звістки про лист одержаний від короля, що я подав вище. Лист до Сільніцького в виїмках у Ґоліньского с. 734.

²⁴) Сівського столу стовб. 158 л. 290.

²⁵) Універсали в московськім перекладі в Польських справах 1654 р. № 2 л. 90, дата 18 грудня під Фалчином (читай: Тульчином).

²⁶) Реляція без дати (але очевидно з середини січня з Тростянця-пор. вище с. 1014) в Теках Нарушевича с. 991.

²⁷) Жерела XVI с. 198-9, депеша з 10 січня.

²⁸) Лист гетьмана післаний з Кіндратенком 3 н. с. листопада, наказ йому, мабуть дещо пізніший, і оповідання Ластовецького, післаного з Кіндратенком до царя вище 957. Звертаю увагу, що дата виступу польських гетьманів подана Ластовецьким вповні сходиться з Коховским (4 тижні перед Пилипівкою-се коло 27 жовтня н. с.).

РІЗДВЯНИЙ СПОЧИНОК. ПОЛЬСЬКИЙ ДВІР ПОВІДОМЛЯЄ ДИПЛЬОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИКІВ, ЩО БРАСЛАВЩИНУ ОПАНОВАНО. ПАСИВНІСТЬ ГЕТЬМАНСЬКОГО ОСЕРЕДКУ, ЙОГО ІНФОРМАЦІЇ, М. ИН. ПОСЛОВІ ТУРГЕНЕВУ, ТУРГЕНЕВ В ЧИГРИНІ 14 ЛИСТОПАДУ, РОЗМОВИ З ВИГОВСЬКИМ, АВДІЄНЦІЯ У ГЕТЬМАНА. ЗНОСИНИ З МОЛДАВСЬКИМ І МУНТЯНСЬКИМ ГОСПОДАРЕМ І З РАКОЦІЄМ, ПОСОЛЬСТВА ЛИСОВЦЯ І КРЕХОВЕЦЬКОГО (С. 1023), ГЕТЬМАН НАГАДУЄ, ЯК ЙОГО ПІДВЕЛИ З ТРУБЕЦКИМ, ТУРГЕНЕВ ОПИСУЄ ПРИЇЗД ЗОЛОТАРЕНКА, НАЗДОГАД ГЕТЬМАНОВІ, ВИСИЛКА ДО КРИМУ УСТОКАСИМОВА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 20 Н. С. ЛИСТОП.

Для козацького штабу сей польський наступ не був несподіванкою. Ми бачили що гетьман, просячи у царя війська в перших днях жовтня, і в своїх листах і через бранців і перебіжчиків, висланих з його посольствам до Москви, досить докладно поінформував царську ставку і про початок польського наступу, і про його завдання– йти на Браславщину, на Ставище і Умань ¹). Тиждень пізніш в середніх днях листопада н. с., коли до гетьмана приїхав царський посол Денис Тургенев з піддячим Портомоиним, він їм ще докладніш представив ситуацію. Посли приїхали з звідомленнєм про закінченнє кампанії на Білоруси і з перепросинами за те що московський штаб, захопившися білоруськими операціями, що називається-вивів в поле гетьмана і лишив його без обіцяної підтримки з свого боку і навіть без усяких інформацій. Посол-як звичайно в московській дипльоматії-не дуже ясно, а більше натяками і недомовками мав пояснити, як се воно так сталося, що давши гетьманові з літа наказ іти під Луцьк на схід з армією Трубецкого, в дійсности туди Трубецкого ані кого небудь иншого на його місце не післано, так що гетьман міг би попасти в дуже серйозну небезпеку, коли б справді став виконувати сі московські директиви. Заразом Тургеневу доручено було заручитися помічю гетьмана для московського посольства до Криму-товмача Кутлумамета Устокасимова, що мав зложити поздоровленнє на ханстві новому ханові і подати пропозиції відновлення приязни. Нарешті мав Тургенев з Портомоиным можливо докладно розвідатися про політичну ситуацію і дипльоматичні зносини гетьмана та роздобути від Виговського всякі секретні документи ¹).

Приїхавши до Чигрина 14 н. с. листопада. Тургенев застав Хмельницького в Суботові, нездоровим, чи може просто втомленим після походу, але 15-го бачився з Виговським, а 16 мав таки авдієнцію у гетьмана. І Виговський і гетьман, хоч мали всі причини бути дуже незадоволеними на необачне й легкодушне поводженнє з ними і козацьким військом в такій відповідальній справі як воєнна, стратеґічна, одначе держалися дуже стримано і нічим не виявляли незадоволення. Але і в інформаціях були видимо досить здержливі. Тим не менше дещо з того що послові довелось почути і довідатись (богацтвом змісту його звідомленнє не визначається) має деяку вартість для зрозуміння ситуації.

Можна одмітити, що форми авдієнції були досить прості і ніяких особливих гонорів послам не показано; дарунки ними привезені були скромні-сорок соболів самому гетьманові, і сорок соболів і дві пари Виговському-передані йому секретно на дворі. Гетьман дуже дякував: “Велике царське жалуваннє до мене, і відплатити не маю чим!” ³). На інформацію про царські подвиги на Білоруси (се було офіційне звідомленнє про здобуттє Смоленська) гетьман відповів як звичайно-побажаннями перемоги над усіми ворогами. Потім посли виложили царське дорученнє гетьманові: виправити до Криму товмача Кутлумамета, що цар посилає до хана; гетьман обіцяв ⁴).

За обідом посли поставили запитаннє, що сталося з тими заявами молдавського господаря-мовляв присягає цареві, шле до нього послів, і мунтянський господар і семигородський князь теж хочуть піддатися цареві? були від них якісь посилки, мав гетьман з ними потім якісь зносини і що йому відомо про їx наміри? Гетьман пояснив, що він тоді посилав своїх послів: до мунтянського господаря Демка Михайловича Лисовця ⁵) та писарів Івана Ковалевського і Федора Погорецького, а до Ракоція корсунського писаря Івана Креховецького, і він знає, що ті його посли у мунтянського господаря і Ракоція були і поїхали назад, але тут їх перейняв воєвода Стефан і тримає у себе у Ясах. Гетьман двічі писав йому, щоб він їх пустив, але Стефан нічого не відповідає: показав себе неприятелем, з королем і з ханом підтримує зносини, намовляє Татар на Україну.

При тім гетьман звернув увагу на грізну ситуацію: баша сілістрійський Сіауш уже перейшов Дунай. Станислав Лянцкороньский прийшов під Бар і хоче на Україні зійтися з ордами, здобувати Браслав, Чечельник та инші українські городи. Насувається війна. Мамет-ґерай, новий хан збирається з великими силами воювати Україну разом з Ляхами, і в недовгому часі треба сподіватись його приходу. Навіть такі Ногайські Татари, що над Дніпром кочували і завсіди з козаками тримались, перевозяться на кримську сторону-очевидний знак розриву. Тому треба, щоб цар дав наказ Шереметьеву з товаришами підійти на українську границю, і на випадок польського наступу помагати козакам.

При тім гетьман згадав, як його підвели з Трубецким, і Тургенев з Портомоиним стали переказувати московські пояснення-наведені вже вище-як се воно так вийшло, що Трубецкой ішов під Луцк, а опинився під Горами, на північ від Могилева. Гетьман прийняв сі дивні пояснення з приязною миною-побажав дальших успіхів.

По сім Тургенев виложив останню справу: розповів як приїздив до царської ставки Золотаренко, яка йому честь і жалуваннє було, і війську роздано золото. Се було сказано, очевидно, як пригадка, що старий гетьман досі не виконав своєї обіцянки: не зложив цареві візити. Гетьман так се зрозумів і відповів: “Писав мені наказний гетьман, що він у й. цар. вел. під Смоленськом був, бачив царські пресвітлі очі, його ласку і жалуваннє велике. Я теж дуже на таке велике діло охотився, щоб Бог дав мені побачити пресвітлі царські очі, тільки бог не сподобив: Ляхи перешкоджують, а тепер знов і Татари на нас повстали. А що цар. вел. післав Запорізькому війську золото, за се я чолом бю й. цар. вел., що пожалував військо Запорізьке-всіх наділив своїм жалуваннєм” ⁶).

На сім авдієнція закінчилася. Гетьман (а властиво мабуть більше писар ніж гетьман) занявся висилкою до Криму того Устокасимова. В своїм звідомленню він писав потім, що гетьман властиво не хотів відправляти його до Криму, з огляду на “ccopy” з ханом: до нього новий хан присилав з погрозами, а Хмельницький йому на те відписав, що погроз його він не боїться. “І ходили Черкаси під новий кримський город Іслам-керман, що поставив був цар Іслам-ґерай, і забрали під тим городом 15 кримських Татар та 120 штук худоби” ⁷). Але се говорилось мабуть перед авдієнцією, або так собі, “між иншим”,-бо на авдієнції 6 (16) гетьман без усяких заперечень з першого ж слова згодився Устокасимова виправити-так принаймні написано в посольськім звідомленню Тургенева; він каже далі, що 18 н. с. листопада гетьман відправив Устокасимова, придавши йому чигринського козака Грицька Іваненка, і листи до хана, калґи, нуреддіна та инших “ближчих людей”, просячи заховати старі добрі відносини, як були за покійного хана. Велів їм їхати до Крилова, а там взяти собі провідників ⁸). В своїм звідомленні Устокасимов пише, що виїхав він з Чигрина 24 н. с., а заїхав до Криму 30-го.

21 мала відбутися відправа Тургенева. Про се повідомив його писар і притім передав з ним чимало листів: лист хана, привезений Тохтамишом, два листи воєводи Стефана, і кілька вістових листів з польського погранича, з трівожними вістями про симптоми польського, татарського і турецького наступу. Полковник браславський Михайло Зеленський і уманський (наказний) Семен Одеяненко з 13, 15 і 16 н. с. листопада, сповіщали про польський марш на Бар і вказували Умань і Чечельник як на цілеві пункти Орди ⁹). Сі документи мали, очевидно, побудити московський уряд до швидчої військової допомоги-скоршого маршу на Україну армії Шереметева. Опису відправи Тургенев не лишив. В листі своїм позначенім 10 (20) листопаду і переданім очевидно на прощальній авдієнції гетьман по етикетальнім вступі писав цареві:

“В давнішнім нашім листі писали ми твому цар. вел., що як посилали ми покійного Демка осавула військового до Стефана господаря волоського, то він при Демку осаулі хрест нам цілував, обіцюючи під рукою твого ц. вел. бути і з нами вічно в приязни жити, і після Никифора гінця мав прислати своїх послів, великих бояр до твого цар. вел. По тім ми до нього кілька разів посилали наших післанців і в листах нагадували, щоб він вислав своїх великих послів до твого ц. в., а з нами жив у приязни, як присягав. Але вже більш як 8 тижнів, що ми не маємо від нього найменшої відомости, і нічого нам не пише. Посилали ми також своїх післанців до господарів угорського та мунтянського, закликаючи їх листами, щоб вони приклонилися під руку твого ц. в. і з нами в приязни жили; але Стефан господар затримав у Ясах наших післанців-тих що від мунтянського господаря верталися і тих що поїхали від нас до короля (!) угорського, вже більше двох тижнів. Ми до нього двічі писали, щоб він їх не затримував і пустив; як тільки вони вернуться, зараз ми про все напишемо твому ц. вел. Тепер же маємо певну відомість, що Стефан господар виїздив у гори ніби з трівоги перед Татарами, а (на правду) мав там тайні наради з послами польськими, татарськими й инших країв, і там ухвалено, зібравшися разом усім ордам-кримським, ногайським, черкеським, очаківським, білгородським, з Уграми, Волохами і Ляхами ударити з усіх боків на наші українські городи. Ми маємо надію на Бога, що ті неприятелі потіхи не матимуть, але для всякої певности і безпечности поставили всі задніпрянські полки на границі, а самі станемо ¹⁰) в Корсуни. До всіх полковників розписали листи, аби були готові; а звідки неприятелі наступатимуть туди підемо з усім військом Запорізьким. А твоє цар. вел. до землі упадаючи просимо пильно: не забудь нас, розпиши листи до В. Б. Шереметьева й усіх воєводів пограничних, аби нам поміч давали -бо неприятелі на нас усі сили звертають і з усіх сторін мають наступати”.

Далі вислови радости з приводу московських успіхів на Білоруси (“по всіх городах ми післали, аби молебні служили і за твоє ц. в. богові молились”); повідомленнє про те що післанця царського до Криму виправлено; короткі вісти про неприятельський наступ-подані вже вище: Сіауш-баша перейшов Дунай, С. Лянцкороньский що був під Зборором, прийшов під Бар і хоче зійтися на Україні з ордами ¹¹).

Зараз після відправи царських послів гетьман збирався виїхати до Корсуня, так сказав їм Виговський-“Бо з пограничних городів пишуть полковники і сотники та инші урядники, що орди з Ляхами збираються і хочуть наступати на пограничні городи” ¹²).

Примітки

¹) Інструкція Тургеневу, 4 (14) жовтня-Акты XIV (с. 86-7, пор. вище с. 959. Інструкція Устокасимову-Крим. справи 1654, стовб. 9. Тут же чернетка царської грамоти гетьманові з дня 4 (14) жовтня: цар повідомляє його про отримані в ставці вісти про смерть хана, просить сказати Устокасимову імя нового хана, щоб він міг його вписати в своїх грамотах (в Приказі імени нового хана не знали, і в грамотах лишили вільне місце), і як найскорше виправити його до Криму. Царської грамоти гетьманові, що мав йому подати Тургенев, в актах нема.

³) Акты XIV с. 99.

⁴) Тамже с. 100-3.

⁵) В однім місці: Демко Михайлов ясаул войсковый, в другім: лосевицкий сотник Демко Михайлов, с. 104-5.

⁶) Акты XIV с. 110.

⁷) Кримські справи 1655 р. стовб. 2

⁸) Акты XIV с. 110-1.

⁹) Акты XIV с. 117-126.

¹⁰) В “списку-“пребываем”, але лист писаний з Чигрина, і тільки після виїзду Тургенева гетьман збирався вийти до Корсуня, тому я так позволив собі се слово перекласти.

¹¹) Акты XIV с. 111-6.

12)Тамже с. 111.

ВИХІД ГЕТЬМАНА ПІД КОРСУНЬ І БІЛУ ЦЕРКВУ, ДОВГЕ СТОЯННЄ З А. БУТУРЛИНИМ ПІД Б. ЦЕРКВОЮ, ПОСОЛЬСТВО ДО ЦАРЯ АНДРІЄНКА-ЩОБ ПРИСПІШИТИ ПРИХІД ШЕРЕМЕТЕВА, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА ДО ШЕРЕМЕТЕВА З ПРИНАГЛЮЗАННЯМИ Ф. БУТУРЛИНА ДО ПОМОЧИ І ВІДОМОСТЯМИ ПРО ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП. ЦАРСЬКИЙ ЛИСТ З ЖДАНОВИЧЕМ-ЗАПЕВНЯЄ, ЩО ШЕРЕМЕТЕВУ НАКАЗ ДАНО, АЛЕ БАЖАНО МАТИ КОМПЕНСАЦІЮ В КОЗАЦЬКІМ ВІЙСЬКУ. ПОСОЛЬСТВО В СИХ СПРАВАХ МАТВЕЕВА З КЛИШЕЮ, АВДІЄНЦІЯ 6 (16) СІЧНЯ; НЕВДОВОЛЕННЄ ГЕТЬМАНА З КУНКТАТОРСТВА ШЕРЕМЕТЕВА, ПЛЯНИ ВЕСНЯНОГО НАСТУПУ НА ПОЛЬЩУ І НА КРИМ; ДОКІР ГЕТЬМАНОВІ, ЩО ДАВ НА ЗНИЩЕННЄ БРАСЛАВЩИНУ. ЦАР ХОЧЕ ЗРОБИТИ КИЇВ СВОЄЮ СТОЛИЦЕЮ ДЛЯ КРАЩОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ ПІД ПОРТИ. МОСКОВСЬКІ ПЛЯНИ ІНТЕРВЕНЦІЇ В БАЛКАНСЬКИХ СПРАВАХ. ПРОЄКТ ОРҐАНІЗАЦІЇ САЛДАЦЬКОГО ВІЙСЬКА НА УКРАЇНІ І ЗАВЕДЕННЯ ЦАРСЬКИХ ВОЄВОДІВ ПО ГОРОДАХ, ЗАВВАЖЕННЯ ПРО НЕЛЬОЯЛЬНУ ПОВЕДІНКУ ДУХОВЕНСТВА. ПРИХІД ШЕРЕМЕТЕВА І ВІДПРАВА МАТВЕЕВА.

Дійсно, кілька день пізніш гетьман вибрався знову в похід-але зайшов не далеко, тільки до Корсуня, визначеного на походну кватирю, і зазначивши таким чином початок свого походу, став вичікувати Шереметева, бомбардуючи його покликами до негайного походу, з огляду на польський наступ і сподіваний прихід Орди. Потім (невідомо, коли саме), пересунувся під Білу Церкву, де стояв з невеликим військом (сильно ослабленим дезертирством) Андрій Бутурлин ¹). З гетьманом теж було невелике військо, з котрим він не важився виступати, і так тут під Білою Церквою простояв аж до самого приходу Шереметева що прибув 26 н. с. січня. Не вважаючи без нього можливим реагувати на відновленнє польського наступу з новим роком, він виливав за сей час свою енерґію з одного боку в алярмах до московського уряду і до пограничних воєводів, з другої сторони в різних заходах звернених на те щоб відвести Орду від помочи Полякам, або принаймні всяко затримати її.