Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 32 (всего у книги 105 страниц)

“А що до Москви-що ми з нею завязали приязнь, то ми се зробили згідно з порадою в. цар. м., а також тому, що бачили, як вони (Поляки) з ріжних країв наймають військо против вас. Чому б того не мали й ми зробити? краще мати більше приятелів! Що наші посли говорили перед в. цар. м., що Москва здобула вже Смоленськ та инші міста, то була у нас тоді така відомість, але потвердження того досі не маємо; як тільки буде щось нове про се і в инших справах, так не загаємося сповістити в. ц. м., пана нашого мил. Що до затримання Татар, видали ми універсали, аби їх випущено на волю, коли б іще де небудь були: з тим листом Татарин з нашими козаками поїхав шукати по містах. А ширше про все оповістить в. ц. мил. посол наш Семен Савич”.

В примітці додано такі сенсації про соймові ухвали, розповіджені ніби то капеляном Потоцкого, що попав до рук козаків під Уманью. Він мовляв сказав, що військо польське не збиралось на козаків, але такий був наказ короля і всеї Річипосполитої, і сам сей капелян чув на соймі-що на весну, скоро трава добре пуститься, замість короля, з вибору Річипосполитої (сойму), піде його менший брат королевич Кароль з військами польськими, угорськими, мультянськими, німецькими й иншими просто на Умань і там чекатиме Татар: уже при сім поході він велів Потоцкому знайти добре місце на обоз. Сі відомости, мовляв, потверджуються також листом, що знайшовся при однім убитім на Литві. З огляду на се Хмельницький пильно просить хана порадитися з своїми аґами й беями і дати йому пораду, що має робити, і не відмовити в помочи– тим більше, що не козаки дають привід до сеї війни. Просить дати відповідь через послів: сам він, зібравши полки, буде її чекати ¹²).

В збірці Ґоліньского заховався також лист гетьмана до Сефер-казі, з датою попереднього дня (25 квітня-значить нового стилю) ¹³)-близький змістом, але коротший, з проханнєм в кінці скоршої відправи посла Семена Савича ¹⁴).

З сих листів можна зміркувати, що березневі посли принесли десь в тім часі, в середині квітня н. с., доволі прихильну ханську відповідь-що старий союз Орди з козаками зістається непорушеним, але заразом-запитання що до нового союзу, козаків з московським царем та їx становища супроти московського наступу на польського короля, ханового союзника. На сі питання й прийшлось відповідати Савичу, котрого вислано тим часом, перед поворотом перших послів ¹⁵). Висилка такої визначної особи-старого канівського полковника, показує, яке значіннє гетьман і старшина надавали сьому моментові: не допустити до розбиття кримсько-українського союзу, не дати ханові виступити з королем спільно проти козаків. На такий випадок військо грозило ханові походами на Крим і на море, з боку Донського і Запорізького війська. Але ситуація була сильно утруднена тим, що за той час польські посли не тільки постаралися представити в можливо різких і небезпечних формах нову зміну козацької політики-присягу Москві і випровадження на Україну московських воєводів, але й густо посипали сі політичні арґументи польським золотом-принаймні в обіцянках, коли не в готових дарунках, щоб виробити потрібний настрій в ханському осередкові ¹⁶). Через те Савича так прикро прийнято, і хан навіть-коли вірити московській реляції– посунувся до такого недопустимого знущання над послом. Можливо, що ся брутальна поведінка мала маскувати перед Поляками дійсну політичну лінію-зовсім не таку рішучу, і тому офіційне звідомленнє Савича, дане в Чигрині, після повороту, 18 н. с. травня, не спиняючись на ханських ексцесах, не представляло висліду посольства дуже песимістично.

Виговський перед московським послом формулює місію Савича в такім запитанню: чи хан буде помагати козакам в війні з Поляками? Коли Савич передав ханові лист гетьмана, що ставив се запитаннє,-хан з своїми людьми, мовляв, довго думали, і питали посла, з яких причин гетьман і військо покинули короля і перейшли під царську руку “без відома хана”. Савич преказував звісне вже нам мотивуваннє, що козаки се мусіли зробити через утиски їx вірі, руйнуваннє їх землі, побиваннє людности-“як і тепер Ляхи за королівським наказом під Уманню і під иншими городами стільки домів зруйнували і попалили, самих козаків, їx жінок і дітей побили і в полон забрали”. Хан тим дуже був збентежений, і нічого не сказав на се, але потім вернувся до свого першого питання: як же се цар уже Смоленськ і инші городи у короля забрав, і до козацьких городів прислав своїх воєводів, і козаки їx прийняли-а ханові про се нічого не кажуть? Савич спростовував, що царські воєводи тільки в Київі, більше ніде нема; про московське військо, чули тільки, що цар пішов на короля, але чи взято Смоленськ і инші городи, то не відомо. Кінець кінцем хан і його люде так сказали: коли козаки з царем не розмиряться, то вони, Кримці, пішлють військо Ляхам на козаків. В тім напрямі впливали на хана молдавський і мунтянський воєводи і угорський Ракоцій: всі вони з'єдналися з королем і ханові радять також помагати королеві на козаків.

В розмові з самим Савичом, що сталася другого дня, 9 (19) травня, московський посол мав нагоду безпосереднє від нього почути, що хан і “кримські люде” гніваються на гетьмана і всіх козаків, за те що вони без відома хана відстали від короля і учинилися в підданстві цареві, і жадають, щоб вони з королем і Ляхами помирились та йшли з ханом воювати Московське царство. Савич, мовляв, на те відповів, що се буде залежати від гетьмана: як гетьман звелить, так вони і зроблять.

В листі від хана до гетьмана Потоцкого, що привіз в копії Савич Виговському від ханського писаря, поляка, колишнього приятеля,-хан повідомляв Потоцкого про свій намір післати до козацького гетьмана свого посла з домаганнєм, щоб козаки відступили від царя і вернулися в підданство королеві,-инакше хан почне воювати козаків ¹⁷). Таким чином хан фактично пускав справу в проволоку і обіцяв помагати королеві умовно-коли не дійде порозуміння з гетьманом. Такий був реальний результат місії Яскульского.

З звідомлення його довідуємося, що першу свою розмову з візиром, по перших церемоніяльних авдієнціях, він мав 10 квітня. Засвідчивши приязнь короля до хана, виложив його жалі на Хмельницького, і прохання, щоб з огляду на нововідновлену приязнь з королем хан надалі “випустив з протекції” козаків. Потім, розповівши, як Хмельницький “піддався з Україною Москві”, переказав проханнє короля, аби хан став до помочи королеві против Москви і против козаків. Візир заявив згоду-коли король виконає свої обовязки що до обіцяного ханові харачу, але по такій нібито катеґоричній відповіді – каже Яскульский, хан скликав султанів, мурз, аґів і беїв на нараду, і радився з ними три тижні. Згода візира таким чином зовсім не була рішаючою, та і в словах його, наведених у Яскульского, єсть згадка, що Орда виконує накази Бога і його намісника-себто султана, і хан очевидно мав бажаннє вичікати вказівок з Царгороду. Тим пояснюється такі довгі наради хана з мурзами і беями, згадані у Яскульского: вони скінчилися, аж тоді як прийшов султанський чауш з директивами ханові.

Примітки

¹) Реляція адресована канцлєрові надрукована в Ojcz. Spominki. І с. 131, реляція кор. гетьманові-в хроніці Єрлича, на адресу Станислава Лянцкороньского-в Памятниках Київ. ком. III нового вид. ч. 21; на адресу конюшого коронного в записках Ґоліньского с. 705; текст однаковий, деякі ріжниці можуть походити від переписувачів; в реляції гетьманові і конюшому є кінцеві приписки, яких нема в инших текстах.

²) Кримські справи 1653 р., ст. 17.

³) Тамже під 19 березня с. с.

⁴) Тамже під днем 23 березня.

⁵) Піддячий, переказуючи розмову, раз-у-раз переходить з третьої особи на першу, і навпаки; я витримую в кожній реляції що небудь одно.

⁶) Фразеольоґія очевидно постилізована на московське.

⁷) Тамже під 29 квітня.

⁸) Акты Х с. 592.

⁹) Szkice III с. 141; він додав до грубих виразів переказаних у Яскульского ще деякі, не показуючи джерел.

¹⁰) Очевидно-союзу хана з козаками, розуміти-проти Поляків.

¹¹) udania.

¹²) Памятники III ч. 20 нового вид. (Копія в Красін. 4032 л. 48, здається прислана Оболенским-поміта не чітка).

¹³) Се копії переписані для Піночі, колєґи Ґоліньского (від нього він, видно, одержав і вклеїв до своєї збірки сю копію) листів одержуваних від Яскульского: його реляція з 2 травня, адресована кор. конюшому, з припискою відмінною від инших текстів: Wielu murzow do ruznych р. р. polskich dla bratowania sie posyłam z upominkami i т. д. За нею отсей лист з хибним титулом, ніби листу Хмельницького до хана, коли лист звертається до Сефер-казі аґи (мабуть переписувач в поспіху пропустив дійсний лист до хана, що був в його ориґіналі і під заголовком списав наступний лист до візира). Потім “копія ханського листу до Хмельницького”-згаданого теж в реляції Яскульского, що він її посилає (“Як йому Орда відписує, показує цидула, котру посилаю”), але переписувач уриває сю копію (див. нижче с. 895), перепрошуючи за “шпетне писаннє”, бо писав цілу ніч, кінчить “над днем”, і мусить перервати, бо їде з паном до староства Ломжинського. На обороті фасцикулу адреса: Memu wm. panu ojcu, j. m. р. Bartholomeiowi Pien(o)cemu, rajcy kazimierskiemu przy Krakowie oddac nalezy. Осол. 189 с. 712.

¹⁴) Наведу деякі фрази з сього листа до візиря: “Ми теж навзаєм ніколи не мислимо розривати нашого братерства і приязни порушати, навпаки-потверджуємо ще й сим нашим писаннєм, богом свідчучися, що не мислимо ніякої неправди-хіба-б за наговором неприятеля (мабуть так, місце попсоване) наступила якась неласка з вашої сторони. Бо неприятелі завсіди там ями копають, де росте добра приязнь. От і тепер! ми згідно з запевненнєм і умовою під Камінцем все виглядали привилеїв королівських, згідно в зборівськими пунктами, а замість згоди Поляки-сам Потоцкий з військом польським і т. д.-на наших пограничників, забезпечених згодою напав... Яка ж се згода? Бачить то бог, що ми ніколи не даємо причини, а в. м. у всім винуєте нас! Як нам не боронити голів своїх і не старатися о приязнь панів охочих до того-коли вони з ріжних земель спроваджують до себе людей”, і т. д.

¹⁵) Мої міркування про хронологію посольств все таки гіпотетичні, супроти ріжних непевностей в наших джерелах; а головне-зміст переговорів, досить ясний.

¹⁶) Виговський оповідав слівзі Савича, що Яскульский привіз “великі гроші і дарунки”, щоб прихилити хана, аби поміг Полякам на козаків-Акты Х с. 589, а сам Яскульский в своїй реляції пише, що “dla smarowniejszego zkleienia tey przyiazni” пообіцяв візирові 8 тисяч талярів. Батир-азі тисячу, двом товмачам по 100 зол., і настоює, щоб ті гроші були ретельно виплачені при віддаванню ханові “упоминків”-“бо вони досить щиро працювали коло того” (обробляли хана і диван)-Пам. с. 202.

¹⁷) Акты X с. 599.

СТАНОВИЩЕ ПОРТИ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У СУЛТАНА, ТУРЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У ГЕТЬМАНА, ДИРЕКТИВИ ХАНОВІ, ПОСОЛЬСТВО ХАНА ДО ГЕТЬМАНА, АВДІЄНЦІЯ У ГЕТЬМАНА 9 (19) ТРАВНЯ, ДОМАГАННЯ ХАНА.

Про царгородські настрої так оповідав Грек Іван, післанець царгородського патріарха, що виїхав з Царгорода 1 квітня н. с., кілька днів по приїзді польського посла Бєґановского ¹). За поміч польському королеві-що просить султана наказати ханові, аби розірвав з козаками і помагав королеві против його неприятелів,-стоїть тільки сілістрійський баша Сіауш, тому що Бєґановский в дорозі до Царгорода потайки підніс йому 40 тисяч зол. (а инші кажуть, що тільки обіцяв, а не дав), і всяко просив помагати: Баша умисно для того приїздив до Царгороду, і йому дозволено піти з військом на кримську границю-він став під Бендерами, ніби то для охорони турецьких володінь від Запорозців. Візир же противиться вмішуванню в польські справи (підтримувати короля против його неприятелів)-маючи на увазі, що Туреччина мусить всю увагу скупляти на війні з Венецією ²). Вістям про перехід козаків під московського царя Турки не дуже вірять; коли потвердяться, се буде для них великою неприємністю, бо й так у них були вісти ³), що Хмельницький хоче післати на море 300 чайок на турецькі міста, і Турки не знають, що робити, і котрої сторони боронити. Перед тим була вістка, що йде від Хмельницького посол до султана і Турки його чекали з радістю, сподіваючись, що Хмельницький пришле султанові заяву підданства, але ся чутка не справдилася. В перших днях квітня н. с. ⁴) сей Іван стрів післанця, що їздив до Хмельницького від сілістрійського баші: козаки проважали його аж до Бендер; а з чим він їздив, Іван довідатися не міг.

Греки молять Бога про об'єднаннє християн, і тільки чекають, аби царське військо перейшло Дунай, або Хмельницький виступив з козаками: зараз повернуть на Турка і спільно почнуть з ним боротись ⁵).

Про хана дорогою в ріжних місцях Іван чув таке, що він сього літа на війну не піде, а буде чекати вісти від Хмельницького. Оповідали йому Татари “в українних городах” і таке теж, що хан задумує похід на Молдавську і на Мунтянську землю і хоче назад посадити в Молдавській землі воєводу Василя, і тоді йти на поміч польському королеві. Але мурзи того йому не радили.-“Бо скільки літ з Хмельницьким против Поляків воювали! від тої війни чимало їx збогатилося, і тепер якби відстати від Хмельницького після такої його приязни-сього б їм бог не потерпів! А нехай хан почекає вісти від Хмельницького: коли Хмельницький буде просити у хана помочи, нехай би хан ішов йому в поміч!”.

Сі помічення цікаві, і їх треба мати на увазі, читаючи хвалькуваті звідомлення польських послів в Царгороді і Бахчисараю про їх дипльоматичні тріумфи-без застережень повторювані новішими польськими істориками: як то їм своєю енерґією і рішучістю одним ударом удавалось перехилити Порту і Крим в бік польської орієнтації, осягнути всякі етикетальні успіхи-тим часом як козаків трактовано як каналіїв і т. д. Але в дійсности понад чисто етикетальні успіхи осягнено було небогато. Царгородські і кримські дипльомати щедро розсипали Полякам приємні слова, але не спішили з якими небудь конкретними обіцянками. Се було ясно стороннім глядачам, і Стефан воєвода остерігав старого Потоцкого, щоб не надавали значення тим турецьким фразам. “Хоч правда, що Порта добре прийняла (королівського посла) і приязнь королеві засвідчила,-але я від добрих приятелів і конфідентів моїх маю такі відомості, що все то фарба (фальш) і поверховна турецька приязнь, тому що їм тісно (під натиском Венеції). Незнати, що за сліпота їм очі засліпила-так що вони по старому прихильніші до козаків, хоч і заявляють тепер прихильність до короля. В своїй нинішній небезпеці Порта все те здала на хана, аби він так робив, як уважає за краще, і туди свої сили обертав, де се буде на добре для Порти”. Тому радив всяко відтягати хана від козаків ⁶). А Ракоцій поясняв королеві, що візир тому так спішно прийняв і відправив посольство, бо чекав козацьких послів і не хотів на очах Поляків робити козакам ті гонори, які хотів зробити-невважаючи на те, що союз козаків в Москвою Туркам був неприємний ⁷).

Се дуже правдоподібно-бо султан дав останню авдієнцію Бєґановскому 26 квітня, в той сам день коли приїхало козацьке посольство, як пише австрійський резидент ⁸). Бєґановский вважав се здобутком своєї дипльоматичної зручности, що його так скоро відправлено, але в дійсности його хотіли тільки як найскорше позбутись. Нічого конкретнішого йому на прощаннє не сказали понад те, що султан рад відновити приязнь з королем і радо буде чекати нового посольства, а в грамотах королеві, що тойже Бєґановский повіз з собою, висловлялася надія, що коли Польща буде, по новім замиренню з ханом, правильно платити йому харач, то все буде добре, і султан також з свого боку впливатиме на добрі відносини-тільки щоб козацьких чайок на морі не було ⁹). Семигородський аґент доносив Ракоцієві, що хоч Бєґановский висловляв повне задоволеннє з результатів своєї місії, Турки виявляли здержливість супроти козаків, тільки поки в Царгороді було польське посольство, а після його від'їзду змінили тон до козаків на краще; але затримують козацьких послів вичікуючи, хто візьме гору в новій війні: Москва з козаками чи Поляки ¹⁰).

Що після сього султан і візир говорили козацьким послам, документально не звісно, але після всього вище сказаного не може бути сумніву, що слова сі були не менше приємні, ніж ті що говорилися польському послові, і гонори теж не аби-які– аби тільки забезпечити себе від тих морських походів, що вже мабуть почалися в невеликих розмірах, і висіли такою грізною перспективою над Стамбулом.

Про посольство султана не маємо докладних відомостей. Савич оповідав, що був чауш, привіз кафтан і шаблю, а який був наказ, невідомо ¹¹).

Московським послам в Криму конфіденти про директиви дані ханові від царгородського дивану оповідали так. Султан переказував через чауша бажаннє, щоб хан не йшов у похід на нікого крім Донських козаків. Хан сказав чаушу сам-на-сам, що він волю турецького султана рад слухати і війною на нікого не піде, буде воювати донських козаків-аби лише султан не посилав в Крим на ханство кого иншото. І з того ж гаремного джерела переказувалось: ханша спитала хана, що сталося з послами? хан відповів, що козацьких, польських і угорських він відпустив, а московських відпустить, як вернеться від козаків Мустафа Чілібей. Ханша стала прохати його, щоб він не ходив війною з Поляками на Москву і козаків,-тепер богато держав захиталось, досить тобі, коли себе урятуєш”. Хан відповів, що як дістане певні вісти, буде знати, як бути, а тепер нікуди не піде ¹²).

В реляції Яскульского, писаній 2 н. с. травня, його остання розмова з візиром, що сталася в останніх днях квітня, одночасно з авдієнцією Савича, нібито поставила плян спільної кампанії хана і короля против козаків цілком певно ¹³). Візир пострашив польського посла, що як хан прилучиться до союза України і Москви, то Польща пропаде-себто Поляки мусять відповідно цінити і відповідно платити за прихильне становище хана. Згадав про ті мотиви, якими козаки оправдують свій перехід під московський протекторат: король не залагодив своїх відносин до війська після жванецької кампанії, затримав останнього козацького посла, полковника Антона. Але кілець кінцем признав, мовляв, що козаки крутії (szalbierze); з їх послами поїде ханський посол з ультиматумом: або козаки покоряться королеві і вернуть Україну під його владу і підуть з Ордою воювати Москву-або Татари підуть з королем на них. Яскульский по змозі постарався ще се посолити, завваживши, що козаки фактично вже перестали бути союзниками хана, і тепер їx посли прийшли просто як шпики: вивідати стратеґічні пляни Орди. Розмова перейшла на сі власне пляни; Яскульский переказав бажаннє короля, щоб хан прислав в поміч королівському війську, для операцій против козаків, 12 тисяч Орди, а сам з головними силами пішов на Московські землі. Візир заявив, що з боку Орди не буде ніякого гаяння: як тільки козаки дадуть негативну відповідь, може бути 20-30 тисяч Буджацької і Ногайської орди. Але для такого рішучого злому політики треба наперед формально заприсягти новий союз, “вічне брацтво”, а з другого боку-умовитися що до завдань московської кампанії і поділу здобутків: хан мусить дістати назад під свою владу Татарські орди, поневолені Москвою. Яскульский заявляв, що в тім не буде розходження; король рад буде, щоб Татари помстилися над Москвою за свої кривди і вернули собі свої Орди, а король дістане землі і міста, що йому належали. Ся пригадка про польські завойовничі пляни була візирові неприємна, і він “зараз відскочив” від сеї теми, збувши її побожною увагою, що передчасно розпоряджатися річами, які ще в руках божих, і вернувся до стратеґічного пляну. Плян поділу татарських сил на дві частини поданий Яскульским, і одночасні операції против козаків Москви візирові не подобалися. “Наперед треба знищити козаків, а потім Москву: треба завсіди усунути з дороги тернє, щоб не поколотись. Як тільки прийде до нас деклярація козаків, що вони не відступлять від Москви, ми в дванадцять день від хвилі, як ви нам дасте знати (покличете в похід), будемо з 100 тис. Орди під Корсунем”. При тім питали: чим їx військо буде живитись? Яскульскій відповів гарно. “Тим чим у Хмельницького живились: жовнір знайде собі хліб!”.

Яскульский розуміється старався представити вислід своїх переговорів можливо позитивними, і візир говорив йому як людина задарена і закуплена, “дякуючи за вже і просячи ще”. Одначе знов таки і сим разом поруч запевнень, що як тільки козаки заявлять, що зістаються при царю, так Орда рушить на перше королівське слово, візир полишав фірточки дія дальших проволок: треба союз оформити, треба одержати в цілости всі “упоминки”, треба порозумітися що до московських здобутків від Москви, треба виробити спільний операційний плян. Все се при охоті можна було протягти довше і коротше, в залежности від обставин-саме оформленнє союзу потім зайняло фактично півроку часу. Ханський диван хотів лишити собі вільну руку.

Ситуація дійсно була нелегка. Вести війну з Польщею, або краще сказати-робити грабівничі походи на приграничиі західнє-украйські землі, як я вияснив в попереднім, надалі не виплачувалося: краї сі занадто вже були випустошені (як описували їх козаки-вище с. 681). Тому мурзи рішили в порозумінню з козаками і Польщею занятись грабуваннєм земель московських. Але коли виявилося, що в сій комбінації козаки стануть по стороні Москви, се зразу змінило всі рахунки: воювати против Москви і козаків, се було зовсім не те, що воювати Москву на спілку з козаками. Серед беїв і мурзів, скликаних ханом, очевидно піднялась сильна опозиція. Ми чули про неї оповідання Грека Івана, ще виразніш почуємо далі, по смерти Іслам-ґерая. Опозиціоністи відкликались до мотивів справедливости і вдячности супроти козаків, що протягом семи літ давали Орді гарний заробіток; але за сими побожними мотивами стояв цілком реальний рахунок. Крім усього иншого треба було самим серйозним способом рахуватися з погрозою відновлення морських походів Донських і Запорозьких козаків, в сих обставинах, коли Порта була зайнята війною з Венецією і не могла дбати про охорону Чорного моря. Правда, диван був продажний, і сам хан також, а Польща з своїми союзниками: воєводою Стефаном і Ракоцієм залили їx у сей мент золотом-так оповідав Савич, і тимже докоряли ханському послові в Чигрині. Але все таки треба було оглядатись на сю опозицію і на можливі наслідки-хоча б у формі тої можливости, що Порта пришле нового хана.

І ханський диван оглядався-на се ясно вказують всі ті формальности, які пророблював протягом цілого ряда місяців ханський уряд, замість того аби відразу, як того вимагала стратеґічна ситуація, кинутися на московські землі, саме в хвилі коли Москва розгортала свій наступ на Польщу. Сю недостачу рішучости хан і його міністри маскували, підчеркуючи свій гнів і зневагу до козаків – пускаючися в ріжні грубіянства, там особливо, де се відбувалося на очах Польщі. Але нам не треба давати себе збаламутити сею уданою безоглядністю.

Лист хана післаний Хмельницькому після відправи Савича, з ханським послом, Яскульский переслав до Польщі разом з листом гетьмана, але він не заховався в повнім тексті, тільки в уривку, в копії листів присланих від Яскульського, зробленій для Піночі (вище с. 889).

“Гетьмане, ми тобі дотримуємо присяги, хоч ти її зламав. По перше тим, що не тільки з сторонніми панами, але і з королем, паном своїм, без нашого дозволу не мав єси (права) укладати трактатів, а тепер маємо відомість від тебе самого, що ти з нашим “душманом” (ворогом) завязав приязнь і піддав йому королівські міста. Не можемо на тебе звірятись-але ще не складаємо з себе нашої присяги, поки не дістанемо від тебе повної деклярації, чи ти хочеш дотримувати нам присяги, котру вже зламав. Коли хочеш бути нашим приятелем по давньому, жадаємо від тебе, щоб ти зараз присягу твою Москві-зламав. Королеві панові свому вірне підданство і вічне послушенство віддав. Хто був старожитним козаком, а хто підданим-аби тим зістававсь. Нам свою присягу відновив. А на знак приязни тих московських бояр що на Україні-до нас відіслав, та зараз з королем паном своїм і з нами йшов Москву воювать. Коли ж того не зробиш, ми з одної сторони, а Поляки з другої наступимо на вас і за божою помічю з вами упоравшися підемо на Москву з Поляками з доброї волі і щиро. Коли присяги Москві не дотримаєте і сповните те, що ми вам подали, а Поляки вас мали б кривдити, то ми готові дати вам поміч...”

Розмову з послом, що привіз сю грамоту, разом з Савичем (московське звідомленнє називає його Алкас Кегіто, і каже, що авдієнція відбулася 9 (19) травня, другого дня по приїзді). Виговський оповідав московському послові. Ніби так говорив посол гетьманові Б. Хмельницькому і писареві І. Виговському: “Прислав вас кримський хан до гетьмана, до писаря і до всього війська Запорізького з тим: Чому ви, гетьман і писар, присягу свою нам ламаєте, згоду нарушаєте, а царському величеству всі городи віддали єсте? Ми вісім літ від неприятелів ваших, Ляхів, вас берігли й обороняли. Я сам в поміч вам ходив, і богато неприятелів ми побивали. А тепер ви, гетьман і писар з усею своєю старшиною без нашого відома учинили вічний союз (перемирье) з царем! Перед тим, як ми і ви до нього посилали, чому він на Ляхів не наступав? А тепер як ми з усіми Татарами з польським королем замирилися, і пішли задля вас, козаків, до короля, щоб він на вас з своїм військом не наступав,-вам би тепер під королівською рукою буть, а не під царською. Ми присяги не розриваємо,-хіба ти, гетьмане, розірвеш, будучи під царською рукою-будеш помагати цареві на короля; то і ми будемо воювати з вами!”

“Гетьман і пиcap на те говорили: “Ми присягу ханові держимо кріпко. Коли ж хан задля грошей, що Ляхи дають і хана спокутують, хоче від нас-війська Запорізького відступити і присягу зламати-ми покладаємо нашу надію на Бога, а від царя не віступимо, поки душа в тілі. А як хан на нас з Ляхами прийде або людей пришле,-ми як з неприятелем боротися будемо, на землі і на водах, скільки Бог дасть помочи і розуму”.

“І ще говорили послам: “Ви нас винуватите, що ми піддались під царську руку, і великі війська царські нам в поміч ідуть. А чому не вините Ляхів, що в присязі своїй твердій, що під Камінцем була, не устояли-війною на городи наші пішли, городів богато спустошили, невинних християн і малих дітей порубали, пополонили, міста попалили? І ще гірше з иншими краями: Німцями, Уграми, Мутьянами, Волохами присягу вчинили і поміч від них мають, і вас ще манять, так що й ви в своїй присязі не стоїте! Ми побачивши таку неправду-що православних християн хочуть знищити, зібрали ріжних чужоземців і нас бють,-стали шукати ласки у бога, а помочи у царя, і цар нас пожалував: не лишає нас, православних своїх одновірців, а ми і діти наші після сього ніколи не підіймемо рук на царські землі, і вам ніякої помочи не дамо. Коли зістанетеся ви з нами в союзі (в совЂтЂ), обіцяємо вам, що від козаків Низу Дніпрового і з Дону ані волос вам не згине, і вороги ваші Черкаси не будуть тішитись, а вам і улусам вашим вільно буде кочувати безпечно на степах наших. А як не послухаєте сього-вільно вам робити що хочете, тільки на недовго вам стане польських грошей, як з нами розійдетесь: не будете ходити в добрих сукнях-ходитимете знову в кожухах, як колись”.

“Посол казав: “І давніше Запорізькі і Донські козаки ходили на море і на поле, а ми Кримських земель стерегли, вас не боялись, а з ворогами воювали”.

Гетьман і писар відказали: “Як ти, после, говориш! Як за короля Володислава стільки нас, значних козаків, покарано горлом, щоб ми човнами на море не ходили і вам шкоди не чинили-за для договору з турецьким султаном, тоді вам не було від нас шкоди. А перед тим-гетьман Дорошенко і з ним півчетвертої тисячі козаків весь Крим виходили, і ви йому не вчинили ніякої шкоди. А тепер ви лякаєте нас ¹⁴), тому що ріжні держави дають вам великі гроші. Але як ви нам станете ворогами, то ми за божою помічю будемо воюватись, так щоб ті неприятелі, які б против нас стали, не мали потіхи”.

Потім як посол був у Виговського сам-на-сам, питав його писар: “Для чого ти з такими словами (таким посольством) прийшов? Видно Ляхи, Угри, Мутьяни і Волохи великі гроші привезли і вашій старшині золотом та сріблом очі засліпили, і через те ви забули приязнь нашу-що то ми вас богатими зробили, і тепер від нас відступаєте і воювати хочете!”

Посол відповідав: “Хан і старшина вашої приязні не вирікаються, але як ти думаєш: як то нам було в Кримі чути, що ви під царя піддались і нас воювати хочете? Тому й запобігаємо приятелів, аби нам була поміч від инших країв”.

Писар на те казав: “Се ви не для помочи робите, а тільки для одного лакомства; нам присяги не додержуєте, а тільки непевними обіцянками підмінюєте її. Я тобі кажу: ми, військо Запорізьке, як правдиві християне, всякої правди дотримаємо і против Ляхів будемо стояти, а про хана знаємо певно, що коли сам не піде, то пішле на нас Білгородських і Ногайських Татар. Як ми напишемо ханові про Татар, він буде відповідати, що то пішли своєвільники, не з його наказу. Але ми маємо листи, що хан напевно обіцяв Потоцкому і королеві поміч дати, отже буде явна ваша неправда”.

І ще питав писар у посла: По що чауш від султана привіз ханові кафтан і шаблю?– Велів султан ханові іти на війну.-Куди саме: на Ляхів, на Волохів, на Мунтян, чи на нас, козаків, або на Московське царство?-Московське царство нам вороги.– Як же вам іти на Московське царство, коли ми під царською рукою?-А ви собі сидіть дома, від Ляхів обороняйтесь, а ми будемо своє робити.-Як тільки бог нам поможе від Ляхів оборонитись і не дамо їм руйнувати пограничних городів, тоді велике військо чекатиме вас як гостей під полтавськими городами!-Богато земель розгнівали ви на себе, тим що піддались під царську руку.-Ми ніякого страху не боїмось, тільки божого та царського гніву, а инших людей гнів нам не страшний!

Посол закінчив: “Що ви мені тепер сказали, я перекажу ханові і всій старшині: що напишете-буде в грамоті, а що я чую з уст, то передам докладно”.

Писар сказав: “Будьте з нами в приязни й надалі. Царського посла (затриманого в Криму) відпустіть. Ми що почуємо про лядські замисли, вас повідомимо-коли ви будете з нами в приязни. А тебе з тим відпускаємо, аби ти переказав ханові все що ми говорили. Коли вам наша приязнь навіть і гірка, солодшої від неї ви ніяк це знайдете. А нам не пізніш як за 12 день дайте знати, чи зістаєтеся з нами в приязни ¹⁵). Коли до 12 день у нас не буде про се відомости, буде у нас инакша думка. І як останнє слово від гетьмана і війська тобі кажу: від царя ми не відступимо і царських воєвод не видамо, до смерти нашої, ні ми ні діти наші. А по городах веліли ми укріплятись, і все велике військо буде приготовлено” ¹⁶).