Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 37 (всего у книги 105 страниц)

З свого боку Золотаренко в своїх статтях, поданих цареві тиждень пізніш, як побачимо далі, настоював, щоб Поклонський “яко не заслужений в війську Запорізькім, до козаків ніякого діла не мав: котрі з ним хочуть бути козаками, нехай се їм буде вільно, але нехай він сам перше вислужиться, а заслуженим нехай своїми нікчемними шпіонськими ділами не перешкоджає доступати царської ласки”. “Всім, що в Білоруси, в Могилеві і в волости Могилевській назвалися Запорізькими козаками, і всім хто прихиляється до війська (Запорізького), нехай буде вільно в нім перебувати”! ³⁰).

Московський уряд був у клопотливім положенню супроти сеї боротьби двох заслужених перед ним місцевих діячів. Змагання Золотаренка прилучити сі території на Сожі і Дніпрі до Гетьманщини і взагалі поширювати козацький режім на Білоруси були йому не бажані і неприємні. Але він не відважився різко виступати проти Золотаренка, і той завдяки своїй енерґії й безоглядности скоро з'їв свого конкурента– принаймні настільки, що не дав йому орґанізувати паралельної царської козаччини, всяко тероризуючи тих, що хотіли записуватися в козаки до Поклонського ³¹).

Примітки

¹) Сі документи-з польських справ 1654 р. № 11 л. l-7 видав я в “Записках іст-філ. відділу ВУАН” (Праці Іст. Секції т. V) п. з. “Сулимівці в 1654 році”.

²) Склад сього штабу знаємо з відомости про роздачу золота, цитованої вище: військові судді Силуян Мужилівський (скоро потім убитий Золотаренком під пяну руку) і Яків; обозний військовий Іван Рябуха; осавули військові: Юрій Коробка, Леонтій Бут, Андрій Золотинський; хорунжий військовий Кіндрат Волковський і писар військовий Іван Григорович (Григорієв). Великий вплив на Золотаренка і його товариство мав славний протопоп ніжинський Мефодій Филимонович; богато з Золотаренкових писань мабуть писав він і тактикою його кермував.

³) Сю сторону Золотаренкової стратеґії справедливо відзначив уже Ом. Терлецький в своїй розвідці: Козаки на Білій Руси в р. р. 1654-56, Записки Наук. Тов. ім. Шевченка XIV (1896).

⁴) Було се 11 (21) червня-див. вище с. 909. Оникієнко в реєстрі роздачі золота значиться полковніком стародубським.

⁵) Фраза не дуже ясна: “А я с послуги в. цар. величества медлю”.

⁶) Кидати міста не можна, брати приступом-страшно, значить треба стояти і тримати в облозі, замість іти на смоленський фронт куди видимо кликав Золотаренка цар. Така мораль сього листу.

⁷) Акты XIV с. 129-132.

⁸) Акты XIV с. 135-8.

⁹) Тамже с. 139.

¹⁰) Акты XIV с. 141-2.

¹¹) “Щастєм в. цар. вел. Бог покорив в. цар. величеству Гомлян: полковника, ротмистрів і всіх людей; тих людей розібрали ми поміж собою, а як дасть Бог щасливо прийти (до царя), положимо під ноги в. цар. вел. хоругви, бубни, буздигани і весь військовий наряд”-Акты XIV с. 143, лист з 15 с. с. серпня.

¹²) Тамже с. 145.

¹³) Тамже с. 148. лист з 29 с. с.серпня.

¹⁴) Акты Ю З. Р. XIV с. 191-2.

¹⁵) Акты Ю. З. Р. VIII дод. с. 384.

¹⁶) Сівського столу стовб. 153 л. 223-5.

¹⁷) Акты XIV с. 191-2.

¹⁸) Тамже с. 188-190. Грамота наводить з початку нібито заяву Поклонського: Православні християне (могилівські) почули, що цар, ревнуючи за православну віру, передану від апостолів і досі у православних заховану ціло, повстав за неї і князівства Київське і Чернигівське і всю Малую Русь, гетьмана Б. Хмельницького і все військо Запорозке і всіх православних християн визволив з рук гонителів. Вони дякують Богові і хочуть теж об'єднатися з усіми православними під царською рукою. Цар за се їx похваляє і поясняє, що він підняв сю війну з королем за православну віру-буде йому мститися за його неправди, післав своїх воєводів з військом на ріжні польські і литовські городи, “також і гетьманові Б. Хмельницькому з усім військом Запорізьким велів спішно йти і промишляти з нашими боярами і воєводами”. Закликав Могилівців також узяти участь в сій боротьбі, прислати з шляхти і міщан “кращих людей”-очевидно для переговорів і присяги, і т. д.

¹⁹) Акты XIV с. 213.

²⁰) Дуже характеристичний лист Поклонського до В. В. Бутурлина з 5 (15) серпня в Актах XIV с. 198: “Коли б мене Золотаренко не посилав, було б богато доброго, а тепер трудно мені людей зібрати; хоч вся чернь готова, але Ляхи їx обступили, не можуть так далеко до мене прибігати на суд. Все діло в Могилеві: коли він у нас буде, богато козаків матиму против Татар, котрим король дав 300 тисяч і вони справді йдуть під Смоленськ. Тому, добродію, в. м., зволь представити й. цар. вел., щоб мині хоч трохи ще людей прислав: я кинусь, хоч би й голову положити під тим містом. А коли наближуся, то вже чернь до мене кинеться і поможе бити неприятелів й. цар. милости... Городи поблизу Могилева, звідки я міг би мати козаків, жовніри окружили, й (люди) не насміляються, тому що я далеко. А треба доконче мати козаків богато, особливо в сій стороні, де українські люди нічого не вдіють, не знаючи тутешніх лісів і шляхів”.

В звістках з того часу дійсно вже виступають і “козаки полку Константина Поклонського”-Акты XIV с. 217.

²¹) Акты XIV с. 151. Як бачимо, тут стилістична неувязка: лист звертається до якоїсь одної особи, а не до всеї колєґії бурмистрів і райців. Чи тут щось упущене (означеннє властивого адресата), чи протопоп так постилізував-до всіх взагалі і до кожного окремо?

²²) Се про Золотаренка так!

²³) Тут московський перекладач наплів, так що я більше вгадую зміст, ніж буквально перекладаю.

²⁴) Обох гетьманів-начального Хмельницького і наказного Золотаренка.

²⁵) Акты XIV с. 153.

²⁶) Тамже с. 294.

²⁷) Тамже с. 299.

²⁸) Тамже с. 335-6.

²⁹) Тамже с. 379-380.

³⁰) Тамже с. 170.

³¹) Кілька штрихів до тутешньої ситуації дають зізнання козаків, що вийшли з Золотаренкового табору 3 і 4 жовтня н. ст. (Памятники III с. 207-8): Під Ст. Биховим стоять трома таборами: від Могилева полк Золотаренка-його брата Тимоша (що заступає Василя-бо той пішов до царської ставки з тисячею комонника), і Подобайло (так), котрого заступає Попович. Другий від Н. Бихова– стоїть Пашло (?) з Стародубським полком, полк Забіли, котрого досі нема від царя: кажуть, що засланий на Сибір. Третій на оболони над Дніпром: полк ніжинської піхоти, коло трьох тисяч, під проводом Кобиляцького.

Всього війська один бранець нараховував 40 тис., але другий поправив, що тільки 20. По селах всюди мають залоги, а за Березину ходити не дозволяють. Війська не прибуває (з України). З околичних волостей мало що вступає до козаків, тільки з Нового Бихова 100 пописалися. В Могилеві московська залога і Поклонський з своєю дружиною. З Москвою козаки не сходяться, в козацькім таборі нема жодного Москаля, тільки хіба чата з чатою зходяться-тоді одна одної не чіпає.

Забрану в Гомлі старшину післано до царя, угорську піхоту “роздано між курені”, а піхота німецька і пахолики стоять разом (“в громаді”), у них нічого не брали, вони ходять вільно і їx до всього беруть-ходять з козаками на чати, і ніхто з них не передався “до валу” (до обложеного Старого Бихова).

На Сіверщині нема залог ніде, ні по замках ні по містах-всіх на голову вигнано під Бихів.

НАКАЗ ГЕТЬМАНОВІ ЙТИ ПІД ЛУЦЬК, ГЕТЬМАН У КИЇВІ, В СЕРПНІ 1654, ВІСТИ ТАФЛАРІЯ – ПРО ЗНОСИНИ МИТРОПОЛИТА З КОРОЛЕМ.

Самому гетьманові царський уряд спочатку не хотів давати якихось конкретних стратеґічних завдань-очевидно почуваючи свою повну некомпетентність в обстанові українського театру війни. Відповідаючи, з сотником Якименком, на лист Хмельницького, писаний після київської наради, на його поради-не здаватися на лядські прелести і як найбільше енерґійно наступати на білоруськім фронті, і дати директиви українським і московським силам на Україні, що вони тут мають робити цар обмежився тільки загальними побажаннями. Подаючи до відома гетьмана, що він посилає на Оршу-в глибину білоруської території, в обхід Смоленська свою армію під проводом Черкаского, цар писав 24 с. с. липня (3 серпня): “А тоді Б. Хмельницькому, гетьману й. цар. вел. війська Запорізького, з стольником нашим А. Бутурлиним і всім нашим військом іти б на корунні й литовські городи, на залюднені місця ¹), де можна сподіватися польського й литовського війська, і промишляти над польськими і литовськими городами і містами, щоб не утратити нинішнього літа. А на котрі городи тобі гетьманові з стольником нашим іти, і ми се діло положили на тебе”.-Нехай тільки гетьман промишляє над неприятелем і сповіщає про се царя ²).

Але два тижні пізніш після того як Радивила вибито з його позицій на Дніпрі– з-під Орші і Шклова, в царській кватирі став викришталізовуватися плян ще глибшого обходу білоруського театра-припетським Полісєм. Рішено було пустити в сім напрямі свобідну армію Трубецкого, що не брав участи в кампанії против Радивила. А гетьманові з Бутурлиним наказати щоб звязалися з ним десь на Побужу чи що: щоб ішли на Луцьк, а остаточно орієнтувалися на Люблин ³)-крайній православний пункт на заході, з котрого в минулих роках були вісти про боротьбу православних за віру, надії їх на Москву і т. д. ⁴).

Наказ Бутурлину дано 9 (19) серпня, а до гетьмана, після останніх досвідів з Золотаренком, що значить розгойдати козацький штаб, вислано спеціяльне посольство: дворянина Ів. Ржевского з піддячим Гр. Богдановим, з дарунками, грамотами і устними арґументами про необхідність сього походу.

19 (29) серпня вони були у Київі і тим самим днем датований лист гетьмана, післаний з Київа з його агентом Тафларієм Греком ⁵). Але Ржевский гетьмана не бачив, і навіть не згадує в своїм звідомленню-очевидно не застав, бо инакше не мав би клопотів про підводи до фастівської кватири. Воєводи посилали в сій справі до полковника, щоб він велів дати послам підводи і провідників; полковник відповів, що готових підвод він не має, і щоб їx зібрати по селях (“в уЂздЂ”), треба йому 2-3 дні. Тоді воєводи послали до війська і бурмистра: веліли їм говорити, щоб вони для скорости зібрали з київськими міщанами хоч невелику скількість підвод. Але бурмистр прийшов до воєводи тільки з тим, аби заявити, що за царською грамотою з міщан ніяких підвод брати не можна, і він підвод дати не може. Посли мусіли їхати своїми кіньми. Епізод дуже інтересний для тодішніх адміністраційних взаємовідносин, але жалко, що зайнявшись сею підводною справою, посли нічого не написали про сей приїзд гетьмана ⁶).

Маємо про нього таку реляцію київських воєводів:

Августа в 12 день приїхав до Київа з обозу війська Запорізького гетьман Б. Хмельницький та писар Іван Виговський з товаришами, а з Київа поїхали до себе, до обозу 18 серпня. А бувши в Київі оповідали воєводам: прийшли до них до Київа з полковником Тетерею посли від ногайських мурзів, четверо Татар: Караш з товаришами; гетьман відправив їх договорившися і заприсягши на тім, що ногайські мурзи і улусні люди прийдуть до гетьмана “на схід” (зійдуться з військом), і тоді гетьман з тими мурзами піде зараз на коронне військо ⁷).

Се також дуже характеристична риса-що гетьман і полковники, приймаючи ногайських післанців ані подумали зробити участниками сих переговорів царських воєводів. Не втаємничив їх гетьман і в ті справи, що привели його до Київа, а можна думати, що се були вісти привезені Тафларієм про зносини київського духовенства з польським урядом. Гетьманський штаб висилаючи Тафларія до Москви, щоб він поінформував царя про всі польські замисли, мабуть уважав потрібним провірити докладніше, що то були за посольства від митрополита до короля, донесені раніше Рафаїлом, тепер розкриті Тафларієм. Треба було докладніш випитати митрополита і уставити з ним разом певну спільну лінію тактики. Але в листі до царя, висланім з Тафларієм і датованим, виходить, переднім числом-19 (29) серпня, гетьман про се не згадував, а рекомендував царській увазі ті відомости про політику Польщі, Молдавії і Семигороду, що вдалося Тафларієві зібрати ⁸).

Лист до Золотаренка, датований 16 серпня, стоїть в очевиднім звязку з ногайським посольством. Докоривши Золотаренкові, що він не інформує його про операції на білоруськім театрі, гетьман сповіщає його, що по смерти хана йому вдалось уставити приязні відносини з Татарами, і він вибераєтья разом з ними на Ляхів ⁹).

Сим вичерпуються наші безпосередні звістки про сей приїзд гетьмана до Київа, але дещо світла може кинути те що потім Тафларій розповів у Москві.

В московськім протоколі зазначено, що бувши в Варшаві вязнем (попав в неволю ще під Берестечком разом з своїм свояком чи товаришом Юриєм) Тафларій сього року був покликаний до короля, і той його обіцяв пустити на волю, з тим щоб Тафларій і його товариш Юрий відвезли його універсали в військо Запорізьке і аґітували там в польських інтересах. Для заохоти король сказав Тафларію, що православне духовенство по давньому хоче бути під королівською рукою: митрополит і ріжні инші духовні персони присилали з тим ченців до короля.

В звязку з сим Тафларій довідався-від короля ж чи з инших джерел, що перед великоднем дійсно приїздили до Варшави два ченці від митрополита й иншого духовенства: казали що ніяк не хочуть бути під Москвою, Москва їx хоче перехрещувати; нехай король збирає військо і визволяє їх, а вони по можности з Київа самі вибють московське військо. Король виготовив універсали до духовенства, козаків і всякого стану людей, і хотів їx післати для розповсюдження на руки Богунові, тільки щось перебило сю посилку. Тафларієві ж дало для розповсюдження пять універсалів, котрі він привіз гетьманові. Крім того він привіз вісти про Стефана воєводу, що він працює для Польщі, і султана старався прихилити до польської політики-щоб він наказав ханові, аби з королем стояв против Москви, і т. д. Але коли б його, воєводу Стефана повідомити про успіхи московського війська в Литві, то на гадку Тафларія він перемінив би свою польську орієнтацію на московську. Мунтянський воєвода королеві не помагає і хоче бути нейтральним-не схотів дати помочи Стефанові, котрої той просив у нього. У Москві потім Тафларій остерігав і щодо окупованих Білорусів-щоб московські політики не покладалися на них, бо хоч вони Москві й піддались, але не всі щирі для неї, і вже йому доводилося чути від деяких Могилівців, що з Поляками їм було краще жити як з Москвою ¹⁰). Притім поясняв, що коли він свої вісти про митрополита, Богуна і т. и. гетьманові розповів, гетьман сказав, що він се знав давно, і знає що йому з сим робити, а пошле його до царя-нехай там се скаже. Та дуже природно було гетьманові, в звязку з сими вістями про київських духовних, побачитись і поговорити з митрополитом і з воєводами, і сим мабудь треба пояснити його приїзд до Київа, принаймні між иншими причинами, що лишились нам незвісними.

Примітки

¹) Се відповідь на побоювання гетьмана, що Поділлє й Волинь настільки спустіли, що там трудно було б стояти з військом.

²) Брульон царської грамоти з 24 с. с. липня в Сибир. прик. стовб. 1636 л. 18-38.

³) При інструкції дворянинові Ржевскому, що посилався до гетьмана на те, аби його рушити в сей похід, додано розрахунок віддалень від Смоленська, Орші, Мстиславля, Київа і Фастова до Луцька і Люблина; показано також віддалення від Мстиславля до Могилева, від Могилева до Луцька і Люблина, від Луцька до Люблина. Сконстатовано, що віддалення до Луцька і Люблина від Фастова і Київа однакові, і нарешті висновок: “Итить к Луцку”. Мстиславль тут названий як виходний пункт походу Трубецкого (його армія здобула Мстиславль при кінці н. с. липня, цар одержав про се відомість 30 липня, Дворц. Разряды с. 435), Могилев дає йому напрям, останній пункт Люблин. Очевидно, на гадку царського штабу, Трубецкой мав іти через Білорусь. Звертати йому на Луцьк в такім разі не було рації, він названий як орієнтаційний пункт, де мають звязатися між собою армія полуднева, Хмельницького-Бутурлина, і північна Трубецкого, і в порозумінню наступати на Люблин.

⁴) Вище с. 626.

⁵) Акты Х с. 771.

⁶) Звідомленнє Ржевского і Богданова в Актах XIV с. 12-3.

⁷) Розрядн. приказу Новгород. столу ст. 212 л. 194. В сій справі також реляція Бутурлина: “Августа в 12 день приезжалъ к нему из города Каменки под Хвастово в обоз переяславской полковник Павел Тетеря, а с ним Большово Ногаю от мурз посланцы. А сказывал ему полковникъ Павел Тетеря, что ногайские мурзы с Татары под е. ц. в. высокою рукою быть хотят, и на польсково короля з гетманом и с ним итти войною готовы, и прикочевали они с женами и з детми к Черкасскимъ городомъ”-тамже л. 96.

⁸) Акты Х с. 773-4.

⁹) Лист дуже інтересний, тільки на жаль в московськім “списку”. Я вважаю потрібним навести його в сучасній українській мові і транскрипції, справляючи деякі явні помилки:

“Мій ласкавий пане полковнику ніжинський!

“Дивне діло, що від такого давнього часу-як єси став з військом під Гомлем, окрім пересилання (отриманих) листів ніякими відомостями не відозвавсь єси,-ні про й. цар. вел. ані про себе самого ні малої відомости не присилаєш.

“Тому пильно вас напоминаємо, аби сьте зараз скоро се писаннє наше до вашої милости прийде, виписавши про все, де й. цар. вел. пробуває, також і про своє пробуваннє-де тепер знаходишся і чи Гомель ще тримається, здобутий чи піддався, й инші відомости, котрі з котрих будь країв до вас дійшли, про все докладно нам в день і в ночи знати дай.

“Ми ж узявши бога на поміч і вчинившися знову в неодмінній приязни з Татарами по смерти ханській з-під Фастова разом з Ордою далі в Польщу на Ляхів рушаємо. А від вашої мил. і вторицею бажаємо, абисьте нам про все як найскорше знати давали-инако не чинячи, і по сім господу богу в. милость поручаємо. Дано в Київі августа 16 дня літа 1654. Вашій милости і всім зичливий приятель Богдан Хмельницький гетьман з військом Запорізьким”-Акты Ю. З. Р. XIV с. 150.

¹⁰) Акты X с. 773-4.

ПОСОЛЬСТВО СТРОЄСКУЛА. ПОСОЛЬСТВО РЖЕВСКОГО, ГЕТЬМАН ОТЯГАЄТЬСЯ ВІД ПОХОДУ ПІД ЛУЦЬК, РЖЕВСКИЙ ПЕРЕКОНУЄ ЙОГО; ВІДОМОСТИ ЗІБРАНІ РЖЕВСКИМ, МОЛДАВІЯ, МУНТЯНЕ, “СЕРБСЬКІ КАПИТАНИ МУНТЯНСЬКОЇ ЗЕМЛІ”, ДОНСЬКІ ПОХОДИ НА МОРЕ, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 4 ВЕРЕСНЯ. ПОСОЛЬСТВО ДАНИЛА ВИГОВСЬКОГО, ЦАРСЬКІ НАДАННЯ РОДИНІ ВИГОВСЬНИХ.

30 н. с. серпня, другого дня по Київі, Ржевский застав гетьмана вже в Фастові. Стрічі йому тут ніякої не робили, дали місце коло гетьманського шатра, другого дня приходив від гетьмана військовий осавул Мисько-“спитав про здоровлє” потім прийшов Виговський-запросити на авдієнцію. Ржевский переказав йому компліменти від царя “за прямую службу, что ты ему служишь и работаеш во всяких мЂрахъ” і спитав його, чи може при гетьмані передати йому соболі, прислані від царя за службу; Виговський сказав, що візьме їх собі при иншій нагоді в секреті. Поїхали на своїх конях, без паради; гетьман стрів перед шатром. Спитавши про здоровлє, передавши грамоту і скромний дарунок: оден сорок соболів в 100 рублів, посол повідомив гетьмана і старшину про останні московські успіхи на Білоруси, і що тепер Трубецкому наказано йти за Радивилом на Могилів, а гетьманові “іти к Луцьку”.-

“Отже тобі, гетьманові, лишити на Україні скільки треба війська і наказати стерегти українських і черкаських городів від нападу кримських людей, а самому йти, і з тобою стольникові Андрію Бутурлину з усім військом, на коронні й литовські городи ¹) людними місцями під Луцьк негайно. А князю Трубецкому з товаришами, потім як він упорається з Радивилом ²), велено сходитися з тобою, гетьманом, теж на Луцьк ³) і промишляти спільно над гонителями християнської віри, не тратячи часу” ⁴)

Гетьман відповів, що про сі справи поговорить иншим часом, а тепер просить послів на обід. Посли супроти такої ухильчивої фрази ще раз підчеркнули, що гетьман повинен доручене йому від царя діло почати і до кінця привести скоро, не тратячи часу, аби польський король “не множився і в ніяких справах не мав потіхи”

За обідом гетьман розповів свої новини. Приїхав вчора посол воєводи Стефана, ще авдієнції не мав і листів не віддавав, але відомо, що воєвода просить гетьмана, аби просив царя його прийняти в підданство, так як прийняв гетьмана. Тому він, гетьман, хоче сього молдавського посла прийняти в присутности царських послів, аби вони все чули і цареві донесли. Се Ржевский з Богдановим дуже йому похвалили.

Саме того дня були гінці від ногайських мурз: вони заявили теж, що хочуть служити цареві і помагати гетьманові проти Поляків; гетьман хоче роздати їм ті соболі, що цар йому прислав, і буде перед ними хвалитися царською ласкою і заохочувати до вірної служби. Московські посли похвалили таку гетьманську щирість і пообіцяли засвідчити її перед царем.

Серед сих розмов прийшов молдавській посол, паркалаб сороцький Строєскул. Гетьман, прийнявши грамоту, посадив його також за стіл коло себе (по праву руку сидів московський посол, а по ліву посадив молдавського). Отроєскул почав переказувати бажаннє воєводи піддатися московському цареві, “щоб православна віра була в соєдиненні”. Гетьман похвалив сей замір, обіцяв від себе просити царя і висловив надію, що цар того не відмовить, з огляду на спільність віри. Тоді Строєскул висловив побажаннє, щоб цар об'єднав під своєю рукою всіх православних, і переміг всіх сусідніх иновірних володарів, а гетьман вставши випив тост на те, щоб цар переміг короля і підбив під свою руку Корону Польську і вел. кн. Литовське. Сей тост повторили присутні, гетьман велів бити в літаври, грати на трубах і з гармат стріляти. Висловив іще побожне побажаннє “побачити царські очі й поклонитися”,-що йому московські посли паки і паки похвалили і пообіцяли царське жалуваннє, і на сім ся перша авдієнція, 31 н. с. серпня, закінчилася ⁵).

Але по сім минуло три дні, а гетьман не виявляв охоти розмовитися про свій похід під Луцьк. Тому 3 вересня (н. с.) Ржевский і Богданов рішили йому нагадати царське бажаннє, щоб він виконав сей марш негайно. На се гетьман сказав їм (я передаю в першій особі, те що звідомленнє подає своїм стилєм в третій, і трохи покорочую дяківську многословність):

“Раніш я з військом Запорізьким на нікого надії не мав, a против польського короля стояв, і війну вів богато років. А тепер я і військо Запорізьке й. ц. в. присягли битися з його неприятелем не жалуючи голови своєї, і ми против того неприятеля стояти і битися готові, царської милости і оборони ми певні, і польський король нам і поготів не страшний. Я давно вже думав іти з військом Запорозьким на коронне військо, міста і города воювати і вел. государеві послужити. Тільки ж було мині відомо певно, що кримський хан змовився з польським королем і хотів іти на мене війною і пограничні українські городи руйнувати. Знаючи про сей намір я вийшов з військом і став у полі, поставив обоз і чекав ханового наступу на мене, а на коронне військо, в далекі городи наступати не відважався, аби хан за безлюддя українських городів не поруйнував і шкоди не наробив. Тепер же стало мені відомо певно, що хан Іслам-ґерай помер, і кримські мурзи присилали до мене, що вони хочуть бути зо мною по давньому в брацтві і приязни, і будуть помагати мені на польського короля. Я для докладної відомости післав до Криму своїх послів, і скоро сподіваюсь їх назад. Коли буде певно відомо, що Кримські Татари будуть мині помагати, а хоч би до мене не прийшли, але від польського короля відступили, і не будуть нападати на наші городи, то я з усім військом Запорізьким піду на коронне військо, і звелю коронні міста і городи воювати. Тільки діждуся ногайських мурз і Татар з Очакова, і з-під Чорного Лісу-що то мурзи тепер прислали з тим, що хочуть бути в підданстві у цар. величества і мині помагати. А не дочекавшися певної відомости про Кримських Татар мені зараз на дальні коронні городи і міста наступати не можна”.

Ржевский і Богданов його переконували, що коли цар сам рушив в похід гетьманові годилось би теж давно “над польським королем промишляти, городи і міста воювати”. Татар йому боятися нема чого, бо від них стереже Шереметьев, і в Полтаві козаки стоять, а Донцям не що-давно дано наказ на випадок кримського наступу йти на Крим і кримські юрти воювати. Коли гетьман сподівається денебудь неприятельського нападу, він повинен там поставити полковників з козаками скільки треба, а сам повинен іти негайно, куди йому призначено від царя.

“І по довгих розмовах, вислухавши мови (Ржевского і Богданова), гетьман довго сидів і думав, а потім сказав: “Щоб тільки неприятель наш, кримський хан, не наступив за безлюдного часу з великою силою на пограничні наші городи і великої шкоди і руїни не зробив! Я ж з усім військом великому государеві служити рад, і на короля і його військо піду зараз і буду промишляти, скільки Бог поможе. Звелю коронні городи воювати, і волю царську, як у грамоті написано, і устно мині сказано, сповняти буду. Його цар. вел. про се відпишу і вас відпущу,-а тепер ідіть до себе” ⁶).

І на тім ся розмова 3 вересня скінчилася. За сей тиждень, що посли пробули в гетьманському таборі зібрали вони такі відомости-найбільше від Виговського, з котрим інструкція веліла їм бачитися як найчастіше і сам-на-сам про все розпитувати, що у козаків робиться ⁷).

В кримських справах Виговський розповів: Іслам-ґерай договорився був з королем разом воювати козаків, і військо сподівалося скорого походу. Але як він помер, Ширин-бей з мурзами прислали до гетьмана Келмамет-мурзу в посольстві від цілого Криму, з тим що вони королеві помагати не хочуть, а бажають бути в братстві й приязни з гетьманом і воювати разом з Поляками. Той мурза приїздив до Камянки, під Чорним Лісом, і на переговори до нього виїздив полковник Тетеря, а до Криму, до нового хана Мамет-ґерая гетьман післав в посольстві паволоцького полковника Михайла Богаченка з товаришами: оповістити хана про сей договір з мурзами, щоб хан його потвердив і разом з гетьманом против Поляків стояв ⁸).

Посли розпитували про подробиці з'їзду полк. Тетерю, і він розповів так: Келмамет-мурза приїхавши поставив свій намет в двох милях від Камянки; Тетеря приїхавши, посилав, щоб він приїхав до нього до міста, але мурза казав, що йому не годиться їхати до полковника, бо він визначний чоловік, служить ханові, а полковник служить гетьманові. На се, мовляв, Тетеря доводив свою вищість, що мурза служить васальному володареві, а він, полковник, служить цареві, котрий над собою нікого не має. Кінець кінцем після довгих суперечок мурза нібито поступив. Що до самих переговорів Тетеря нічого не додав до сказаного Виговським, але дав деякі пояснення до кримської ситуації. Новий хан ще в Царгороді, його сподіваються незадовго. Богаченкові і його товаришам наказано, як він приїде, поздоровити його на ханстві, подати до відому умову з мурзами і пропонувати, щоб хан сам війшов в союз з гетьманом, і мурзам дозволив. Тому як Богаченко поїхав, більше як три тижні. З ним поїхали два товариші і 6 козаків ⁹).

Ногайські мурзи, що присилали до гетьмана, кочують під Чорним Лісом, “на царській стороні”, яких 20 верст від Чигрина; буде їx тисяч 20 або дещо більше. Вони просили у гетьмана дозволу зістатися на сім кочовиску на завсіди, і гетьман їм дозволив, з тим щоб вони служили цареві, а зараз ішли в поміч на короля; їх можна сподіватися за кілька день ¹⁰).

При Ржевскім прийшов з Криму паробок Іван Нечаєнко, що був відданий до Криму для вивчення татарської мови від пок. полковника браславського Нечая. Коли Татари довідалися, що його патрона не стало, вони хотіли його побісурманити і затримати в Криму до віку, але він утік і приніс деякі відомости. Між иншим, се що на виїзді його, тому четвертий тиждень (себто коло 10 серпня н. с.), прийшла до Криму відомість про Донських козаків: що вони громили татарські юрти під Кафою, розгромили села Бокракой та Кутлакой і після того пішли під Царгород; було їx 37 великих стругів, у кожному козаків по 90, по 100 і більше ¹¹).

В день виїзду послів, 5 вересня, Виговський розповів такі свіжі новини. Ширин-бей з товаришами вислали новому ханові на зустріч депутацію, послали листа і словесно переказували: коли Мамет-ґерай хоче правити Кримом, нехай без їх відома нічого не робить, нікого на уряди не призначає. Нехай в тім зложить присягу, инакше вони його за хана не приймуть, а поставлять собі такого що їм присягне. З огляду що ся партія орієнтувалася на козаків, ся відомість дуже заінтересувала старшину, і Виговський обіцяв умисно найняти і вислати до Криму якого небудь Татарина, щоб той се провірив.

В справах польських посли почули від Виговського таке: Оба гетьмани вже довгий час стоять з військом під Зборовим; кажуть, що всього війська у них тисяч коло 40, але в дійсности мабуть стільки нема. Наємного чужоземного війська нема нічого-називають наємними вибранецьку піхоту по німецьки вбрану. Сподівалися в поміч кримського хана, і якби він прийшов, були б рушили з-під Зборова на військо Запорізьке. Тому гетьман і не хотів з-під Київа йти “до Польщі на коронне військо, а чекав приходу коронного війська і хана на себе, щоб не допустити їx до своїх городів і не дати їx воювати. Тепер же як стало відомо, що хан помер, а мурзи Полякам помагати і з козаками воювати не хочуть, а навпаки– хочуть з козаками разом стояти против Поляків,-так уже гетьман менше остерігається Татар ¹²). Думає, як Поляки довідаються, що від Татар їм помочи не буде, так і не будуть стояти під Зборовим, а відступлять під Львів або Люблин, бо під Зборовим все пусто, і “стояти їм нема при чім”. Але гетьман тоді піде за ним слідом, а під Луцьк пішле полковників і з ними козаків тисяч з десять, щоб вони під Луцьком промишляли і чекали приходу кн. Трубецкого ¹³).

Від Золотаренка при бутности Ржевского принесено листи Радивила до гетьмана, післані з київським писарем Якимовичем, з закликом до повороту назад під польське підданство-але я вже говорив про них вище, бо листи були давні, тільки так довго ходили.

Про зносини з молдавським господарем розповідали Ржевскому Виговський і Лисовець, але не можемо з того нічого цікавого додати понад то, що вже було подано вище, крім хіба тої подробиці що Виговський умовився з Строєскулом вести постійну секретну кореспонденцію, поставивши для того “на границі з обох сторін Дністра пошти”. Ржевский старався щось ближче розвідати про старого Лупула, але йому не могли сказати нічого певного, як йому живеться в Царгороді. Про старого хана оповідали, що він узяв з Лупула величезні гроші і за те обіцяв йому яким небудь способом., війною чи миром, вернути господарство; від нового ж хана нічого не можна було сподіватись “тому що вони дурно ніякої помочи ні добродійства нікому не чинять”. Сімя Василева зіставалася в руках Стефана, в Сучавськім монастирі, і повторялася історія, що воєвода Стефан велів Василевому сину надрізати носа, щоб позбавити його претензій до трону-“бо кому урізано носа, то хоч він господарський син, воєводою на Волощині бути не може” ¹⁴).