Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"
Автор книги: Михайло Грушевський
Жанр:
История
сообщить о нарушении
Текущая страница: 85 (всего у книги 105 страниц)
7) “после свЂтлые недели”.
8) “под Ракоциным послушанем”.
9) Тут кілька слів пропало.
10) “Хотять приходить в Ч(иги)рин на гетьмана, на писаря и на (полковників и на иных начальных (лю)дей... розграбить и побить за то, что он, гетман и писарь и полковники и иные начальные люди со всЂх городов, с ранд и с сел и з деревень емлют себЂ поборы большие и тЂм самим они (бога)тЂют, а им, козакам ничего не дают”.
11) Білгород. ст. ст. 386 л. 905-908.
РАДА НА ПРОВІДНІЙ НЕДІЛІ, ВИБІР ХМЕЛЬНИЧЕНКА ЯК ПРЕДСТАВЛЯВ ЙОГО ГЕТЬМАН І ЛЮДЕ, ВІДОМОСТИ МАРІЯНОВИЧА І ЛІЛІЄКРОНИ, РОЗБІЖНІСТЬ В ВІДОМОСТЯХ – ОСВІТЛЕННЄ В НОВІШІЙ ЛІТЕРАТУРІ; ЯК ІНФОРМОВАНО УКРАЇНСЬКУ ЛЮДНІСТЬ-ДУМА ПРО ВИБІР ХМЕЛЬНИЧЕНКА, ЇЇ ПІЗНІШІ НАВЕРСТВОВАННЯ.
На превеликий жаль ми не маємо докладніших відомостей про те як пройшла та квітнева, на провідній неділі рада. Одиноке оповіданнє-дуже сумарне-маємо в звідомленню Маріяновича. Він каже, що потім як зібралися полковники і старшина (tribuni et consiliarii), гетьман цілий тиждень держав з ними раду про заграничні справи (тут він згадує пропозиції зроблені цісарем) і про вибір на гетьманство його сина. Коли його “вибрано і проголошено” 1), гетьман задав треденний богатий пир, з музиками і сальвами гарматними і рушничними, “до нестями”, і на сім справа скінчилася. Судячи з того, що після роз'їзду старшини Маріянович попросив відправи і досить скоро її дістав-дня 28 квітня, можна вирахувати-відтягнувши яких 4-5 днів на пир і роз'їзд, що рада відбулася в днях 15-21 н. с. квітня; сьому відповідає від'їзд київського полковника з Київа до Чигирина 13 квітня.
Гучний фінал ради, описаний Маріяновичем, покривав правдоподібно найбільш довірочну частину-підсумованнє результатів нарад в тісних гуртках довірених людей, що протяглося мабуть досить довго по повній раді. Справ було богато, можливо що під кінець наспіла вість і про смерть митрополита, що вмер десь у тім часі.
Про наступство на гетьманстві сам гетьман так писав цареві в черговій реляції (з Коробкою, зараз нижче): “Почуваючи себе недобре я за згодою всіх полковників доручив гетьманство синові моєму Юриєві”, і просив царя держати його в своїй ласці. Поясняючи се в устних розмовах, Коробка казав, що гетьман через свою старість і недугу здав гетьманство на сина свого, за радою полковників і всього війська: тепер йому 14 літ, і хоч булаву йому гетьманську дали, але влади він ніякої мати не буде, доки живий його батько: всім володітиме і гетьманом титулуватиметься і писатиметься (далі) його батько. І далі додав, що гетьман і військо, всі від малого до великого бажають, аби до Київа приїхав патріярх Никон і там би поблагословив митрополита на митрополію, а гетьманового сина на гетьманство.
Але коли царські посли в місяці червні на підставі того, що чули в дорозі: що гетьман здав гетьманство на свого сина і гетьманом став Юрий,-зажадали, щоб Юрий зложив цареві присягу як гетьман-“чтоб ему, гетману Юрью, вел. государю быти в подданст—,-старий гетьман на се не погодився. “Бачите ви самі, що я тепер у великій недузі і при старости, тому я поговорив з полковниками щоб вони спімнули мою службу, промисел і старання і вибрали на гетьманство запорізьке після моєї смерти сина мого Юрия. Але поки я живий буду, гетьманство і всяке старшинство тримаю при собі; а як після моєї смерти стане гетьманом Юрий, він зложить присягу на вірну службу цар. величеству” 2).
Звідомленнє переказує слова гетьмана по московськи, і точність їх може бути тільки приблизна: “по смерти б моей обрали на запорзжское гетманство сына моево Юрья”. Се може зрозуміти і так, що старий гетьман висловив бажаннє, аби полковники пообіцяли йому після його смерти вибрати гетьманом сина, так що його тоді ж таки вибрано, з тим, щоб в урядуваннє він вступив тільки по смерти батька.
З того що говорили люде Бутурлин так інформував царя: “У гетьмана про те, що він за старістю здає гетьманство свому синові Юриєві, військової ради не було, тільки приїздили полковники, на його заклик, і то не всі, і гетьман з ними говорив, що як настане його смерть, то аби вони вибрали гетьманом його сина, памятаючи його військовий промисел і щире піклуваннє. Полковники сказали, що памятатимуть його військовий промисел і щире піклуваннє і виберуть його сина. Але з смертю гетьмана та обіцянка стратить силу 3)-все буде в волі твоєї, вел. государя: кому звелишь бути гетьманом над військом Запорізьким, той і буде. А тепер усяку розправу чинять, в чолобитних і всяких писаннях пишуть гетьманом Богдана, а сина його ніде і в ніяких писаннях гетьманом не пишуть”.
З другої сторони не тільки Маріянович, але так само і Лілієкрона-оден і другий з слів козацьких достойників, яких вони бачили в Чигрині, говорять про те, що Юрия на раді “вибрано і проголошено гетьманом” 4), Оден і другий уживають тих самих виразів, хоч Маріянович чув се зараз після ради, а Лілієкрона два місяці пізніше: мабуть се була твердо уставлена офіціяльна формула для сього факту, що повторялась в тих самих виразах 5).
Виходить так, що на московську адресу й гетьман й инша старшина вважали потрібним зменшувати рішучий характер вибору гетьманського наступника, мабуть побоюючися, щоб Москва не схотіла оспорювати його, і тому характеризували його як фактичну десіґнацію, визначеннє Юрия на сю посаду. На инші ж адреси-де не треба було такої обережности, говорили про вибір як цілком формальний і рішучий, дефінітивний. Так се застав московський післанець Желябужский.
А як інформовано про сю подію широкі українські маси, можна бачити до певної міри з звісної думи про вибір Хмельниченка, що до недавніх часів служила й історикам за джерело для оповідань про сю подію. Як деякі инші думи про Хмельниччину, вона має виразні познаки офіціозної інспірації. Але не кажучи вже про деякі сліди інтеліґентської руки, чи впливу на тих текстах що маємо (їх тільки всього два!) 6), в них виступають виразно і старі наверствовання на прототипі, що мають пояснити зміни на гетьманстві-чому Юрась не став наступником батька на гетьманстві і булава фактично перейшла до Виговського, і як се так Юрась пізніше все таки настав на гетьманстві. Приблизно виступають такі верстви:
Хмельницький з Виговським (Луговським) скликають раду і гетьман пропонує вибрати йому наступника. Варіянт Шута вносить подробицю, котрої не бачимо в варіянті Цертелева-що рада відкладалася дуже довго, і була скликана мабуть не для виборів, а для походу, і тільки наслідком недуги Хмельницького на ній поставлено справу вибору.
Текст Цертелева:
Зажурилася Хмельницького сідая голова.
Що при йому ні сотників ні полковників нема:
Час приходить умирати
Нікому поради 7) дати.
Покликне він на Івана Луговського, писаря військового:
Іван Луговський писар військовий
Скоріше біжи да листи пиши,
Щоб сотники полковники до мене прибували,
Хоч мало пораду давали.
То Іван Луговський, писар військовий, листи писав,
До всіх розсилав.
То сотники, полковники, як їх прочитали, усе покидали
До гетьмана Хмельницького скорій прибували 9).
То гетьман добре їй приймає, словами промовляє:
Панове молодці, добре ви дбайте,
Гетьмана собі настановляйте!
Бо я стар болію,
Більше гетьманом не здолію.
Коли хочете, панове, Антона Волочая київського
Або Грицька Костиря миргородського,
Або Филона Чичая кропивянського,
Або Мартина Пушкаря полтавського? 14) То козаки теє зачували, смутно себе мали
Тяжко здихали, словами промовляли:
“Не треба нам Антона Волочая київського
Ні Грицька Костиря миргородського
Ні Филона Чичая кропивянського
Ні Мартина Пушкаря полтавського
А хочем ми сина твого Юруся молодого
Козака лестрового!”
“Він, панове молодці, молодий розум має,
Звичаїв козацьких не знає!”
“Будем ми старих людей біля його держати,
Будуть вони його научати, будем його добре поважати,
Тебе, батька нашого гетьмана вспоминати!”
Тоє Хмельницький теє зачував, великую радість собі мав,
Сідою головою поклін отдавав, сльози проливав.
Текст Метлинського:
Ей зажуриться, заклопочеться Хмельницького старая голова
Що при йому ні сотників ні полковників нема;
Тільки пробував при йому Іван Логовський,
Писар військовий, козак лейстровий.
Тоді вони од своїх рук листи писали 8).
По городах по полкових, по сотенних розсилали,
А до козаків у листах приписували:
Ей козаки, діти, друзі, прошу вас, добре дбайте,
Борошно зсипайте, до Загребельної могили прибувайте,
Мене, Хмельницького к собі на пораду ожидайте!
Оттоді ж то козаки добре дбали, борошно зсипали,
До Загребельної могили прибували
Воскресення Христового дожидали -
Хмельницького в вічі не видали.
Вознесення Христового дожидали-
Хмельницького в вічі не видали.
Духа-Тройця дожидали-
Хмельницького в вічі не видали:
Петра й Павла дожидали -
Хмельницького в вічі не видали.
Іллі-пророка дожидали -
Хмельницького в вічі не видали.
Тогді ж козаки стали у раді як малії діти:
“Хвалився нам гетьман Хмельницький
Батю-Зінов Богдану Чигиринський,
У городі Суботові Спаса Преображеннє ярмалок закликати...”
Тогді на те козаки добре дбали, до города Суботова прибували,
Хмельницького стрічали,
Штики у суходіл стромляли, шлики з себе скидали,
Хмельницькому низький поклон посилали.
Пане гетьмане Хмельницький,
Батю-Зінов наш Чигиринський
На що ти нас потрібуєш?
Тогді на то Хмельницький стиха словами промовляє:
Ей козаки, діти, друзі, прошу я вас
добре дбайти
Собі гетьмана настановляйте.
Вже ж я час од часу хорію,
Міждо вами гетьмановати не здолію,
То велю я вам междо собою, козаками 10) на гетьманство обирати.
Чи нема междо вами котрого козака старинного,
Отамана курінного? 11)
Буде междо вами гетьмановати,
Вам козацькі порядки давати.
Тогді то козаки стиха словами промовляли:
“Пане гетьмане Хмельницький,
Батю-Зінов наш чигиринський?
Не можем ми самі міждо собою козаками гетьмана обібрати,
А жолаєм од вашої милости послихати 12).
Оттогді ж то Хмельницький стиха словами промовляє:
Ей козаки, діти, друзі, прошу я вас -добре дбайте!
Єсть у мене Іван Луговський,
Котрий у мене дванадцять літ за джуру пробував,
Всі мої козацькі звичаї познав -
Буде междо вами козаками гетьмановати
Буде вам козацькі порядки давати 13).
Тогді то козаки стиха словами промовляли:
Пане гетьмане Хмельницький,
Батю-Зінов наш чигиринський!
Не хочемо ми Івана Луговського!
Іван Луговськнй близько Ляхів, мостивих панів живе,
Буде з Ляхами, мостивими панами накладати
Буде нас козаків за невіщо мати.
Тогді то Хмельницький стиха словами промовляє:
“Ей, козаки, діти, друзі
Коли ви не хочете Луговського-єсть у мене Павло Тетеренко.
“Не хочем ми Павла Тетеренка!”
“Дак скажіте, говорить, кого ви жолаєте.
“Ми кажуть, жолаєм Евраха 15) Хмельниченка 16)”. “Ще ж, каже, моєму Евраху Хмельниченку тільки всього дванадцять літ от роду, він возрастом малий, розумом не дійшлий”.-Будемо, говорять попліч його дванадцять парсон скликати,
Будуть його добрим ділом наущати,
Буде междо нами козаками гетьмановати
Нам порядки давати”.
Єврася Хмельниченка на гетьманство настановляли
Тогді із різних піщаль погрімали,
Хмельниченка гетьманом поздоровляли!
Се те що-з певними можливими відмінами становило первісну думу про вибір Юрия. Я вважаю її офіціозною інформаційною пєсою, реляцією пущеною в маси для відповідного її освідомлення, як наведені вище думи про похід на Волощину і очищеннє України від польського війська. Дивитись на наведену частину як на вступ до історії вибора Виговського або реституції Юрия я не вважаю можливим: структурно вона самостійна і очевидно творила самостійну цілість, на котру потім були наверствовані такі самі офіціозні “роз'яснення” пізніших урядів:
а) про те як Юрась утратив гетьманство, переступивши батьківський тестамент– редакція інспірована урядом Виговського.
б) про те як Юрася реституовано після скинення Виговського-інспірація противників Виговського.
Сі наверствовання заховалися далеко слабше 17), особливо друге (тільки в тексті Цертелева). Основна ж дума все таки доволі ясно виступає в сих двох варіянтах, що доповнюють себе навзаєм. Її мета цілком ясна: довести, що вибір Хмельниченка стався на жаданнє самого війська, яке відкинуло всіх инших старих заслужених кандидатів, пропонованих гетьманом (між ними на першім місці мусить стояти очевидно Виговський). Вибрано Юрия цілком дефінітивно і проголошено, і батько здав на нього гетьманство. Далі побачимо, що на Чигиринськім дворі в червні-липні вважали Юрася цілком правим гетьманом-тільки після смерти Хмельницького партія Виговського постаралась поставити під сумнів сей вибір і використавши невдалі початки Юрасевого проводу в війську, відсунула його й перевела вибори свого кандидата.
Примітки
1) postquam electus et publicatus fuisset-акти місії Парчевича, Archiv für oest. Geschichte c. 545.
2) Акты Ю. З. Р. III с. 579.
3) “Будет тому слову и отмЂна”-Акты XI с. 684.
4) Архив Ю. З. Р. III. VI. с. 295.
5) Липинський в своїй останній праці пробуючи довести, що Хмельницький хотів абсолютної монархічної влади, з династичними правами (Україна на переломі с. 117 дд.), против сих виразів висовує стилізацію листу Карла-Ґустава до гетьмана 6 серпня, де він поздоровляє його з приводу проголошення Юрия гетьманом (ab universa Milicia Zaporoviana, declaratum esse Hatmanum, Архив III. VI с. 329).
Липинський вважає потрібним підкреслити се “всупереч поширеним хибним поглядам на сю справу”, що тут мова не про вибір, а про проголошеннє (с. 272), і в проханню гетьмана, щоб патр. Никон поблагословив Юрия на гетьманстві, добачає не більше не менше як бажаннє “оцим благословенством-однаковим як для гетьмана, так і для царя зрівняти українську владу гетьманську з московською владою царською”. Висловляється навіть так, що Хмельницький “під кінець свого життя добивавсь усіми силами” сього патріяршого благословенства для сина.
Се, як бачимо, досить натягнено, бо крім сього-досить побіжно висловленого побажання, переказаного через Коробку, більше ми не стрічаємося з такою мрією старого гетьмана, не кажучи вже, що благословеннє патріярше зовсім не те що коронація на царство. “Посуд з св. миром” привезений антиохійським патріярхом в дарунку Хмелеві (вище с. 987) зовсім не означав, що се миро призначалось на коронацію гетьмана-як припускає Липинський тому що мовляв “йначе патріярхові не було чого його самому святити і з собою везти” (с. 118). Щорічне вареннє мира підчас великого посту якраз було функцією патріярха, і Паїсій віз миро на дарунку і роздавав при всякій нагоді зовсім не для коронаційних цілей, а тому що миром в православній церкві мажеться кожен християнин при хрещенню. Тому не тільки цареві, але й патр. Никонові і московським боярам Паїсій роздає “посуди з миром” “старим”, звареним раніш і “новим”-тим що він зварив по дорозі в Молдавії великим постом 1654 р. (кн. III ст. 10 і 31). Теорію гетьманського монархизму розвинену Липинським в останній праці і викриту ним у Хмельницького від самих початків його гетьманства взагалі вважаю невдалим винаходом, навіяним політичними тенденціями останніх літ.
6) Один опублікований Цертелевим-Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихь пЂсней, передрукований в II збірнику Максимовича, і звідти у Антоновича і Драгоманова. Другий опублікував Метлинський, Южнорусскія народныя пЂсни, з зазначеннєм, що записано сей текст від Андрія Шута, себто в 1850-х р. р., тим часом як тексти Цертелева походять з другого десятиліття XIX в.-див. К. Грущевської Укр. Нар. Думи, (вступної розвідки с. 20 і 53). Але старша запись, як показує дальше порівняннє-явно фраґментарна. Тому, очевидно, і Антонович-Драгоманов поставили на першім місці текст Метлинського.
7) В друкованім паради.
8) Тут недорічна вставка-антиціпація фрази що належить до дальшого: “стали у раді як малії діти”, я її поминаю і реставрую фразу.
9) Образ вичікування гетьмана в паралельнім тексті Метлинського виглядає як lосus соmmunis і не належить до первісної редакції думи: гетьман же скликав козаків до резіденції. Але козацький поклін гетьманові мабуть належить до початкової редакції.
10) В друк. козака.
11) Сі два рядки в записи Метлинського стоять вище, після слів: Собі гетьмана настановляйте; я їx переставив, бо думаю, що вони належать сюди.
12) Сі десять рядків в тій чи иншій формі мусіли бути в первісній редакції.
13) Рекомендація з боку Хмельницького Виговського як першого кандидата теж льогічно майже необхідна. Але характеристика, дана козаками йому, надихана пізнішою аґітацією проти нього і належить мабуть до третьої верстви-тої редакції, що описувала реституцію Юрася.
14) Сей реєстр імен завсіди здавався мені крайнє сумнівним, і викликав підозріннє, що сей текст не був записаний самим Цертелевим (що в підроблюванню чи прикрашуванню дум цілком непомічений), а дістався до його рук уже в препарованім виді. Антін Волочай-се очевидна пара до Филона Чичая. Чичай (Чичилей-Джалалий) може бути автентичним, як автентичний мабуть Грицько Костир. В пари їм мабуть додані препараторами Антін Волочай і Мартин Пушкар: Антін Жданович і Пушкар особи історично більш відомі, і їх скорше могли додати аматори другого десятиліття XIX в. Грицько Костир Миргородський-дуже характеристична комбінація “наказного гетьмана Костирського” з “Грицьком миргородським” (Лісницьким): аматор би сього не втяв. Але першим іменем повинно було б бути імя Виговського, як у тексті Метлинського (припускаю, що Шутові його не вложили в уста).
15) Еврах-Евграх, замісць Юрася.
16) Ся частина-прозаїчне переповідженнє, як показують вставки “каже”, “говорять”. Тому нема чого й розбивати її на вірші.
17) Я розгляну їx далі і в наступнім томі.
СМЕРТЬ МИТРОПОЛИТА, ЦАРЯ І ПАТРІЯРХА НЕ ПОВІДОМЛЕНО ВІДРАЗУ, ПОБАЖАННЄ, ЩОБ ПАТРІЯРХ ПРИЇХАВ ПОБЛАГОСЛОВИТИ НОВОГО ГЕТЬМАНА І МИТРОПОЛИТА, ПЕРЕКАЗАНЕ ЧЕРЕЗ КОРОБКУ.
До ріжних клопотів сього моменту прибуло ще опорожненнє митрополичої столиці: помер митрополит Сильвестр 1). Тимчасове заступство гетьман дав славному потім Лазареві Барановичу, що саме починав тоді свою політичну діяльність, недавно висвячений на місце відомого нам еп. Зосими чернигівського 2), і розіслав листи до духовенства місцевого і закордонного, запрошуючи на вибори нового митрополита, на певний на се визначений термін 3). Царя і московського патріярха, видимо, про се не повідомлювано; гетьман, висилаючи в перших днях травня свого посла до Москви не згадав смерти митрополита-хоча повинен би був уже мати про неї вісти, тільки мабуть додатковим наказом, післаним наздогін 4) наказав висловити побажаннє, щоб московський патріярх приїхав до Київа поблагословити гетьманича на гетьманство, а нового митрополита посвятити: очевидно, потім як він буде вибраний на митрополію. Але про участь патріярха в самих виборах, чи обсадженню митрополії, він нічого не згадав. Супроти того інтересу, який потім московський уряд виявив до сеї справи, дивно вражає, що в сім менті, зараз по смерти митрополита, ні гетьман ні царський уряд не порушили сього питання.
Ейнгорн на тій підставі, що в офіціяльнім наказі Коробці про се мови не було, висловив здогад, що се не гетьман, а Виговський велів заговорити про митрополита -аби прихилити до себе патр. Никона. Але ж бо взагалі про приїзд патріярха не було мови ні в наказі ні в грамоті!
Харлампович з огляду на се скваліфікував заяву Коробки як неофіційну порожню балачку, якій в Москві не надали спочатку ніякого значіння, хоча Коробка мовляв-коли навіть і не мав офіціяльного доручення на таку заяву, “не видумав від себе того, що сказав”, бо були такі елементи на Україні, які бажали приїзду патріярха і підпорядкування йому української церкви (Харлампович посилається на балачки в Путивлі двох духовних осіб, що їхали зі Львова, і оповідали 8 (18) липня, що їм казало київське духовенство-Баранович, Ґізель і софійський намісник: з собору вони хочуть післати проханнє Никонові аби він благословив і посвятив митрополита кого вони виберуть 5). Никон пізніш писав патріярхові Діонісієві, що цар кілька разів намовляв його, аби він висвятив київського митрополита, але він, Никон, мовляв на се не погоджувався не хотячи нарушати прав царгородського патріярха) 6).
Примітки
1) Дату смерти Косова дає Величко, каже, що він помер “на седмицЂ мироносицъ з вовторка на середу, априля пятого-надцать” (нов. вид. с. 157); середа неділі мироносиць дійсно припадає на 15 (25) квітня, але в літературі повелася дата 13 (23) квітня, не знаю яким чином.
2) 8 (18) березня 1657 р. Лазар Баранович бувши ректором братської колєґії висвятився в епископи в Ясах-святив його митрополит сучавський Гедеон з двома епископами, на підставі рекомендаційних грамот митр. Сильвестра, гетьмана і писаря Виговського, після вибору “мирным и благоизволенным духовного и мирского чину совЂтом” (ставельні грамоти надрукована в. статті А. Страдомського: Лазар Баранович, Ж. М. Н. П. 1852 р. VIII с. 95). Приїхавши до Київа Баранович встиг іще отримати благословенну грамоту Косова; вона датована 12 (22) квітня, митрополит в ній каже, що на спорожнену з смертю Зосими епископію чернигівську він вишукав “мужа благочестива и всякими от бога добродЂтельными нравы и цЂломудрієм украшена, во иночестЂм житіи от юности совершеннЂ воспитана, господина отца Лазаря Барановича, ректора кіевского, св. православнЂй церкви многа благо содЂлавша”. Грамота надрукована в Чернигівськ. Губ. ВЂдомостях 1854 № 3. Дослідників немало інтриґувала ся обставина, що Косів-нібито не маючи нічого против промоції Барановича, не посвятив його сам у Київі, а вислав до Ясів; толкують се звичайно тим, що Косів мабуть уже був такий хорий, що не міг сам посвятити.
3) Про се мова буде в наступнім томі, тут відзначу тільки, що про заходи гетьмана коло вибору нового митрополита говорить фраґментарна (без початку) одписка київського воєводи, писана скоро по смерти Хмельницького-Акты Ю. З. Р. IV с. 7. З тексту видно що воєводі розповідав се Баранович-що від небіжчика гетьмана були листи до закордонного духовенства, щоб воно приїздило на вибори нового митрополита. З того що Баранович в сих розмовах виступає як замістник митрополита, з усякою правдоподібністю можна міркувати– як то загально й приймають-що він був визначений на сю позицію за життя Хмельницького і з його доручення вів підготовку до виборів нового митрополита. Але можливо що перші грамоти з запросинами закордонного духовенства були розіслані від імени гетьмана, як то чув від Барановича київський воєвода – хоча взагалі в розмові Барановича з воєводою їх переказує її воєвода-прозирає бажання Барановича можливо вигородити себе з того всього що робилося в сій справі: спеціяльно з іґнорування московського уряду і патріярха в справі вибору нового митрополита.
4) Бо в тексті наказу, переданого Коробкою в посольськім приказі, сього пункту теж нема.
5) Малорос. вліяніе с. 173.
6) Лист Никона до Діонісія в Записках Отд. слав. и рус. археологіи т. II с. 817, міркування про се у Карпова, Макарія т. XII с. 536 і Харламповича с. 172. Припускають, що таке бажаннє цар висловляв уже по смерти Косова, але Никон не хотів іти на се, щоб не порушити прав царгородського патріярха; але се розуміється тільки здогади.
ЛИСТ ГЕТЬМАНА 23 С. С. КВІТНЯ ПІСЛАНИЙ З НИМ, ПИСАНИЙ НАКАЗ КОРОБЦІ, І УСТНІ ІНФОРМАЦІЇ НИМ ДАНІ.
В листі, що повіз Коробка з товаришами (був з ним писар Василь і два козаки) гетьман давав цареві таке звідомленнє з ситуації під датою 23 с. с. квітня:
“Зістаючися вірними слугами в. цар. в., пильнуємо ми одержувати всякі відомости про неприятельські замисли, особливо про султана турецького і кримського хана: що вони задумують на православє наше і пограничні городи в. цар. вел. Дає нам і господар молдавський знати, що султан, змовившися з Фердинандом III, цісарем римським, і з Ляхами-котрі вже всі краї своїми видумками здурили,-збирає велике військо на християн і велів уже будувати нашвидку міст на Дунаї. Частину хоче обернути на Мунтян і Волохів, частину на Угрів, а частину на пограничні городи в. ц. в. Хан також готов з усіми ордами своїми-не знаємо тільки, де хоче вдарити і на які городи йти. А то не з якої иншої причини тільки з намови лядської: як перше пересварили православних російських князів, і пресвітлі їх сідалища в ніщо обернули,-так і тепер ті одступники Ляхи ні про инше не дбають, тільки щоб православіє знищити-що й в. ц. в. сам єси познавав. Тепер бачучи сю від бога призначену останню погибіль, вони в. ц. в. коряться,-але в серцях їх яд зміїв, отрутою наповнений, бо покоряючися в. ц. в. посилають вони своїх послів до турецького султана і просять його воювати християн, а за сю поміч обіцяють йому всі українні городи вашого ц. вел., почавши від Камінця Подільського. Маємо таку відомість від господаря молдавського і тебе, вел. гос., про сі неприятельські умисли сповіщаємо. Просимо тим одступникам Ляхам найменшої віри не давати-бо вони не щиро в. цар. вел. коряться!
“Але більшої неприязни ніколи не чувано, як те що той же господар наш дав знати: що султан турецький, не наситившися крови християнської, в сам день благовіщення пославши мучителів своїх, велів святійшого патріярха, коли він з архиепископами і кліром в церкві літурґію відправляв, від престолу взяти і на вічне посміховище і безчестє всьому православному християнству перед дверми церковними в усім убранню святительськім повісити. Також і святійшого Паісія патріярха єрусалимського з митрополитами післав узяти, замисляючи й на тім таке ж мучительство своє сповнити– тільки він, побачивши таке мучительство, з столиці своєї утік. І все се сталося за порадою лядською! В листі господаря молдавського богато без числа написано про таке мучительство султана турецького-посилаємо з сим листом Федора Коробку 1) посла нашого і просимо його не гаючи до нас відпустити, та милостивого указа свого скоро прислати, щоб нам з огляду на сю бісурменську лють завчасу військо зібрати-ми таки й веліли до Дністра сходитись.
“Думаємо, ще й те в. цар. вел. відомо, що Фердинанд III цісар римський прислав до нас Петра Парцевича арцибіскупа марціянополітанського, намовляючи нас бути в вічній згоді з Ляхами. І король польський Ян Казимир прислав свого посла Казимира Бєньовского, великожондцу луцького, намовляючи до згоди. Але ми знаючи їх давні хитрощі відписали, що ми ніякої згоди з ними не будемо мати по вік.
“І про се також тебе, вел. гос., сповіщаємо, що почуваючи себе недобре, я за згодою всіх полковників доручив гетьманство синові моєму Юриєві Хмельницькому, і за нього низько чолом бючи прошу, аби в. ц. в. ласкав до нього був і в неодмінній ласці своїй тримав. А все инше посланець наш устно в. ц. в. оповість” 2).
Наказ даний від гетьмана Коробка теж подав до приказу, і він заховався в московськім перекладі 3). Віддавши гетьманського листа. Коробка мав розповісти про турецькі приготовання: баші сілістрійському наказано готовитися на Мунтян і Волохів, з тим, що як вони підуть з ним воювати Україну, то дати їм спокій, як ні то випалити і випустошити обидві землиці-тим їм загрозити. Будимський баша має йти на Венгрів– щоб вони також помагали Туркам на нас. Все тому, що Фердинанд і Ляхи взялися помирити Турків з Венеціянами і вже вислали до Венеції послів, щоб вона на який час дала Туреччині спокій.
“Ті ж Ляхи двічі посилали до султана, оскаржуючи святійших патріярхів: константинопольського, єрусалимського й антіохійського: мовляв вони писали цареві, щоб він ішов війною на султана, а до нас-щоб ми з моря нападали на Турків, і за се вселенського патріярха мучительськи страчено, а до инших післано, щоб їx ухопити.
“Хан кілька разів посилав до Стамбулу, щоб султан поміг Ляхам, і сам збирається іти Ляхам у поміч, тому що як цар. вел. з нами, військом Запорізьким, Ляхів ізвоює, то вже-мовляв-нема куди війська обернути, тільки на султана.
“Фердинанд III цісар умовився з Ляхами, то і він з своїм військом буде їм помагати.
“Гетьман литовський Павло Сапіга присилав до нас-гетьмана Хмельницького і всього війська Запорізького питаючи, при кім стоїть військо Запорізьке? Ми зрозумівши їx лукаву гадку відповіли, що коли раз присягли цар. величеству, то й ми самі по вік наш і наступники наші будемо під рукою ц. вел.
“Нехай же міркує цар. вел., як то Поляки починають. Правдиво ніколи не поступають: тут протягають 4), а инші краї підмовляють, щоб нас воювали. Коли ж Литва має піддаватись цар. вел. 5),-бити чолом щоб нас цар. вел. повідомив, на яких умовах.
“Про се також має наш посол дуже прохати, щоб цар. вел. нам відкрив усе, як рішить з Ляхами і Литвою, і чи буде воювати з Шведами чи ні? Бо Ляхи тут проволікають, а гордою своєю думкою відпочивши, ріжними хитрощами готують на нас війну: Турків і Татар підіймають. Мусимо знати цар. величества замисли і рішення, щоб мати певність, кому відсіч давати.
“Коли спитають про короля Казимира, має посол наш сказати, що був у Ченстохові, а тепер збирається, виїздити на Шлезьк 6).
“Коли спитають про Ракоція, сказати, що він під Краковом. І се також дати знати, що коли Турки стануть переправлятися через Дунай, і Татар рушать, ми будемо збирати військо Запорізьке нашвидку до Дністра щоб запобігти небезпеці”.
В устних розпитах в посольськім приказі 14 (24) травня Коробка з товаришами сказали: “Як їx гетьман відправляв, були чутки, що полковник Антін Жданович з Венграми і Шведами зійшовся, і був у них з Поляками великий бій в Польщі на Підгіррі в Ланцуті. Війська у Антона тисяч з 50, все охотник. Тепер сі козаки що з Антоном, з Венграми і Шведами, стоять під Краковом; Антін не вернувся і від гетьмана йому наказу про поворот не післано.
“Вважаючи на турецькі й кримські вісти гетьман велів просити царської ласки– присилки війська, щоб не чекаючи їх приходу завчасу промишляти проти них. Волохи і Мунтяне будуть з гетьманом разом стояти проти Турків, і всі хочуть бути під рукою цар. вел.
“Гетьманство своє гетьман за старістю і недугою здав за радою полковників і всього війська сину своєму Юриєві. Тепер йому 16 років. А булаву йому гетьманську хоч дали, але влади він ніякої мати не буде, доки живий буде його батько: всім володітиме і гетьманом називатись і писатись буде його батько, Б. Хмельницький.
“Пять тижнів тому післав гетьман до Криму двох синів Коробки та Скоробогатька, з тим щоб хан не нарушав союзу (дружби). Чекали їх назад скоро. А від козаків (Черкас) Татарам усяка зачіпка 7). З товарами до козаків Татари їздять. А хан іще в Криму, нікуди не вийшов.
“А що були збунтувалися козаки на Запоріжжю, то гетьман велів вхопити у них трьох провідників-полковників, і розстріляти-тим бунт і припинено 8).
“Як що турецьке військо і наступить на Волоську і Мунтянську землю і на козаків, то полковник Антін задля сього з Польщі вертатись не буде, а далі промишлятиме над Поляками. А на турецький прихід готовить гетьман нове військо: має сходитися над Дністром в Могилеві, а переправа на Дністрі 10 верстов вище Могилева, а друга під Хотином. А Турки без мостів Дністра не перейдуть.
