Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 35 (всего у книги 105 страниц)

Про згаданий приїзд гетьмана до Київа досі не було скільки небудь ясного уявлення: докладніші вісти про нього знайшлися в листі гетьмана, що він виправив з миргородським сотником Кирилом Якименком з Київа 1 липня ст. ст. Про се посольство досі тільки згадувалося в пізнішім листуванню, тепер знайшлися його акти в документах Сибирського приказу: воно відкриває тут серію гетьманських посольств досі мало або й зовсім невідомих, що дає цілком нове освітленнє зносинам гетьмана з московським урядом. 8 посольств протягом яких небудь місяців, в другій половині 1654 року-се зовсім нова картина незвичайно жвавих звідомлень, зносин і представлень з боку гетьманського уряду, може власне піджвавленого шведським посольством і свідомістю можливости нових політичних комбінацій і виходу з тої московської матні, в котрій він так прикро почув себе після військового посольства місяця березня.

Гетьман писав в згаданім листі з Київа 1 липня:

“З наказу твого цар. вел. бувши в Київі 29 червня, на свято апостолів Петра і Павла мали сьмо розмову з стольником і воєводою Андрієм Василевичом Бутурлиним, післаним з військом твого цар. вел.: що нам війську Запорізькому з твоїм військом робити: чи стерігти своєї землі, чи йти на Ляхів у Польську землю? Про се ні вісти ні указу від тебе нема. А що нам стало відомо, що Ляхи хочуть просити у тебе миру,-сьому не треба вірити: се вони твоє цар. вел. манять і ведуть на прелесть. Твого великого імени і хан страшиться, і орди татарські до нас присилають такі вісти, що хотіли б бути з нами в вічнім братстві-але ми не віримо і їх остерігаємось. І тобі, вел. государеві, теж треба б зараз іти на Литву з військом своїм: не гаючися пустошити їх землю, а хто буде коритися, тих милувати-бо не всі кровопролиття бажають; всяким прелестям же лядським і литовським не вірити ні трохи. Ми ж, Богдан Хмельницький гетьман і все військо чекаємо твого наказу: куди нам з Фастова йти? Бо дальші краї, Подільські та Волинські спустіли від частих походів, і Ляхів коло нас нема: повтікали до Польщі. Аби нам з війском Запорізьким і з А. В. Бутурлиним, що ти післав, в голод не впасти! Просимо скорого указу і грамот, і при тім себе превеликій ласці твого цар. вел. поручаємо ⁴⁶).

В наказі-що Якименко теж подав в приказі, гетьман давав деякі відомости про ситуацію: українське і московське військо стоять під Фастовим: чекають указу. Татари стоять готові, але куди підуть невідомо. Стефан воєвода далі тримається Поляків: дві його хоругви приходили під Рашків, на козацьку територію, побили кільканадцять людей, декого забрали в неволю і відійшли назад на Волощину. Лупула відставлено з Криму до Царгороду ⁴⁷).

Крім того Якименко повіз проханнє сього полковника Гр. Сахновича Лісницького, щоб цар потвердив за ним його батьківщину-с. Лісники. Про се ж писав і Виговський до Бутурлина, щоб той поклопотався за Сахновича.

Гетьман пробув тоді в Київі не менше тижня: маємо його листи з 4 (14) липня. Оден вже згадувався: гетьман просив царя за Видубицький манастир і його ігумена, Клим. Старушевича що їхав до царя-просити за свій монастир ⁴⁸). Другий писаний до кн. Трубецкого і був очевидно вислідом наради з полковниками ⁴⁹) і воєводами в справі воєнних операцій. Гетьман одержав від Трубецкого повідомлення, що замість іти на Україну він одержав наказ іти на Могилів і се зміняло цілком стратеґічний плян. “Писав ти до нас в попередній грамоті, що за наказом царським маєш з нами зійтися в Київі і з королівськими людьми воювати, скільки Бог поможе. А тепер ти нас сповіщаєш, що вже на Могилів пішов. Нам, так далеко будучи, трудно там з вами сходитися, але конче того потрібно, щоб в. м. післав скоро по указ до царя– як вам звелить з нами сходитися. Бо ми тут зійшлися з боярином (!) А. В. Бутурлиним і стоїмо з військом Запорізьким під Фастовим. Ми теж післали до й. цар. вел. по указ-де він звелить нам з вами сходитись: чи на Луцьк, чи кудись на Люблин скаже йти, і тут будем чекати його указу. А в. м. скоро нас повідоміть, де ви пробуваєте з військом і який буде царський указ, і де його ц. в. щасливо тепер пробуває-про се найскоршої відомости бажаємо” ⁵⁰).

Можливо що в звязку з сими ж воєнними нарадами стояла висилка посольства на Дін-Лукіяна Сухині та Герасима Лобачевського з товаришами. З донської грамоти, писаної у відповідь в серпні, ми довідуємося, що гетьманське посольство, ставилося на Дону 12 с. с. липня-значить могло бути вислане як раз з київських нарад. Гетьман-довідуємося звідти ж, повідомляв донських побратимів, що Запорозьке військо перейшло під московського царя, прийнявши обовязок служити йому як служить Донське військо. Повідомивши царський уряд про ворожі замисли хана, він одержав наказ вести против нього воєнні операції і закликає до того ж Донське військо. Донці, як побачимо далі, обіцяли зараз же йти морем-човнами і степом-кіньми, як тільки будуть вісти, що Орда дійсно підіймається ⁵¹). Чи давав в тім напрямі гетьман якісь конкретні дірективи в тій хвилі, з донських листів не видко: можливо, що тим часом він просив тільки своїх донських товаришів бути на поготові.

Примітки

¹) Дворцовые разряды II с. 402, 408.

²) Акты Моск. Гос. II с. 367.

³) Подлинныя польскіе грамоты москов. архиву загран. справ Ч. 93.

⁴) Польські справи 1654 N 5 л. 119.

⁵) Польські справи 1654 р., стовб. 5, л. 119-158; на чернетці нема ніяких поміток коли і як вона післана, й імя гонця пропущене.

⁶) Розбивка в сій славній фразі наша.

⁷) Надруковано у Соловьева с. 1664, з Польских справ 1654 р.

⁸) Акты X с. 506.

⁹) Тамже с. 677.

¹⁰) Затягнули-властиво найняли військо.

¹¹) Акты Х с. 675.

¹²) Тамже с. 678-18 с. с. травня Спасителев виїхав з Чигрина до Золотаренка.

¹³) З датами сього листу не все в порядку, самий же лист досить інтересний, так що я наведу з нього дещо в перекладі: “За повеліннєм в. цар. вел. Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорізького і жичливий слуга в. ц. в., призволив іти (нам) на услугу в. ц. в. з військом Сіверським Запорізьким. За тим наказом, я проти ворогів нашої віри православної і вашого ц. вел. дня 15 (?) червня рушив до Новгородка Сіверського з військом, котрого прибрали сьмо 20 тис. конного й пішого з гарматами й припасом гарматним, маючи між собою намір пристойний (?) іти до міста Гомеля, де, кажуть, мають бути душмани і неприятелі наші... Помалу поступаючи сею стороною Дніпра, містами і городами литовськими, будемо дивитися, де маємо з військом при боку моїм будучим побачити пресвітлий престіл в. ц. вел.” Акты XIV с. 127-8. Перед тим 9 (19) червня (Акты X с. 681) Спасителев доносив цареві-видимо незадовго перед тим приїхавши до Золотаренка, що у нього буде 20 тис. козаків, 7 гармат і 2 пищалі, і що до нього приїхало кільканадцять чоловіка білоруської шляхти: Поклонський та инші. Спасителев настоював, щоб Золотаренко післав Поклонського, як найвизначнішого з поміж них, до царя, але Золотаренко післав його до гетьмана, натомість післав до царя инших.

¹⁴) Царська грамота 14 (24) квітня, Акты X с. 574.

¹⁵) 24 с. с. травня цар отримав від Шереметьева запитаннє, чи має йти з Путивля до Київа, як був йому наказ. 25 приїхав Перфирьев з вістями, і Шереметьеву післано наказ із Путивля йти до Білгорода або до “Карпового Сторожевья” і там стерегти границю від Кримців і Ногайців. Двор. Разряды II с. 423 і Акты X с. 605 і 568.

¹⁶) Дворц. Разряды III с. 423.

¹⁷) Акты Х с. 673.

¹⁸) “Для примЂру”-се може значити “для орієнтування”, але може бути і “про око”. В кожнім разі ясно, що московский уряд ні в якім разі не хотів вдоволитися гетьманськими датами, а постановив перевести перепись самостійно.

¹⁹) Тамже с. 685-6.

²⁰) В кожнім разі ясно і певно, що перепись не відбулася-хоч Равіта-Ґавроньский (II с. 366) пробував довести безпідставність сумнівів що до її переведення.

²¹) Акты Х с. 658-9.

²²) Тамже с. 660, пор. с. 246, вище с. 764.

²³) Інструкція тільки в фрагменті-с. 660-2.

²⁴) Малорос. справи б. архиву загр. справ 1654 № 39 (ненумеров.). Карпов не завважив сеї частини актів посилки Протасьева, і видав в Х т. Актів Ю. З. Р. тільки те що знайшов в ст. 5824 б. архиву юстиції.

²⁵) Тамже, Малорос. справи 1654 № 39.

²⁶) “И для нынешние службы...”

²⁷) Списковых.

²⁸) Оброчные деньги.

²⁹) “А впредь наше ц. в. жалованье на войско Запорожское будет по нашему ц., в. разсмотренью, как нам, в. г. вЂдомо учинитца, сколько в Малой Россіи всяких доходов в зборе будет”. Такої грамоти гетьманові в квітні не знаємо; чи не перестилізовується тут, в новім аспекті, і з відповідними змінами, те що писалося гетьманові, коли посилалося на перепись доходів Унковского і Ладиженского-вище с. 910.

³⁰) Тамже, в Малорос. справах № 34.

³¹) Молдавський посол, виправлений коло 15 червня н. с. казав, що Хмельницький 17-го має рушити з Чигрина. Жерела XII с. 322.

³²) Акты Х с. 665-7.

³³) Акты Х с. 667-70.

³⁴) Відкрився 9 червня, мав трівати до 29, але фактично протягся до 20 липня. Кубаля III с. 249.

³⁵) Memoriale Радивила, ркп. Оссол. с. 203.

³⁶) Memoriale під 25 червня, Коховский с. 425.

³⁷) Memoriale під 23 червня.

³⁸) Тамже під 20 липня.

³⁹) Новини з сойму 7 липня у Ґоліньского c. 693.

⁴⁰) В листі гетьмана він по латини зветься просто Ioannes, але в листі Виговського-Jani; очевидно се був Грек, приданий Даниїлові від гетьмана. 41) Архив Ю. З. Росії III том VI с. 65-67.

⁴²) Тамже с. 69.

⁴³) За сей час місце Христини зайняв король Карло-Ґустав (нижче).

⁴⁴) Архив III VI с. 70-71.

⁴⁵) Кубаля Szkice III с. 151.

⁴⁶) Сибир. приказу ст. 1636 л. 6-9.

⁴⁷) Тамже л. 10-2.

⁴⁸) Акты Х с. 738-40, пор. вище с. 855. Другого дня Старушич зголосивсь у воєводи і 6-го виїхав до Путивля – тамже с. 690.

⁴⁹) Нагадую присутність в Київі Лісницького.

⁵⁰) Акты Ю. З. Р. XIV с. 62-3.

⁵¹) Донскія дЂла IV с. 876-7.

СМЕРТЬ ХАНА, ПОСОЛЬСТВО ДО КРИМУ І ЦАРГОРОДУ. ПОСОЛЬСТВО ЧОҐОЛЯ ВІД МОЛДАВСЬКОГО ВОЄВОДИ, ПОСОЛЬСТВО МУНТЯНСЬКЕ.

Під Фастовом гетьманська кватира простояла досить довго, без малого два місяці. Але сам гетьман з Київа насамперед виїхав під Богуслав, на стару кватиру: вірчий лист Махаринського виданий в Актах з датою “з табору з-під Богуслава 20 липня” ¹) міг бути написаний не пізніш 10 липня-а ще ближче коло 8 липня. Тут мусіла бути одержана відомість про смерть хана Іслам ґерая, що несподівано вмер, в не старім іще віку (маючи 60 літ), від якогось боляка. Московські посли дають докладну дату сеї події-30 червня ст. ст. ²). Сей несподіваний факт перебивав пляни воєнної акції Орди против Москви і козаків і відкривав нові перспективи гетьманові: він прикладав нові старання до того, щоб користаючи з сього безкоролівя скріпити свою партію і вернути кримську політику в річище старого союзу з козаччиною. Для сього було вислано до Криму посольство, очевидно не з порожніми руками. Так само до Царгороду-се посольство крім усього иншого мало дорученнє попробувати піднести шанси старого Лупула на господарство-в інтересах Хмельницького та нових союзників: Радивила і Шведів ³).

В сей критичний момент наспів посол воєводи Стефана. Коли гетьман відправив молдавського посла ⁴) затриманого після великоднього польського наступу, в котрім узяло участь Стефанове помічне військо, воєвода вважав потрібним ще раз оправдатись перед гетьманом з сього інциденту, запевнити своє бажаннє жити в згоді з козаками і разом з ними признати протекторат московського царя. На польську адресу воєвода по давньому запевняв, що з його боку се був тільки підступ-щоб вивідати наміри гетьмана ⁵); але посол мав запевнити гетьмана в щирости воєводи і заохотити його до зложення чогось в роді союзу. З ним був післаний звісний уже нам боярин Мирон Чоґоль, він приїхав коло 20 н. с. липня, до обозу під Фастовом ⁶), і видамо зумів зробити досить приємне вражіннє, так що гетьман таки по всім попереднім рішив відновити дипльоматичні відносини з воєводою Стефаном-не вважаючи на те, що носився з плянами реставрації Лупула (а може-хто вгадає-власне з огляду на се, бажаючи сею дорогою шукати здійснення свого пляну).

Відправляючи Чоґоля гетьман післав з ним поважну особу: Демка Лисовця і з ним канцеляриста Іскрицького; Лісовець видко призначався на ролю резідента (а властиво-наглядача і кореспондента) при воєводі, а Іскрицький мав з листом повернутись: маємо з дня 18 серпня (ст. ст.?) лист Стефана висланий з Іскрицьким Виговському, він дякує за приязнь засвідчену Чоґолем, і виправдується з тих ріжних обвинувачень, які Чоґолеві довелося почути на воєводу в гетьманській кватирі ⁶).

Місію Лисовця воєвода формулував так: приєднати господаря в інтересах реліґії-“інтерес реліґії мусить горувати над усіми кон'юнктурами, і як ми одної реліґії, одної православної віри, то годиться нам її спільними силами боронити і за неї кров нашу розливати”. “При тім обіцяв нам, що коли б Татари хотіли напасти на краї наші, (козаки) не тільки їм не поможуть, а навпаки-против них підіймуть зброю” ⁸).

Про військо козацьке сей Чоґоль привіз такі відомости: з гетьманом 40 тис. козаків і 20 тис. московського війська-на половину Москалі з Німцями, самих офіцерів, стройних і збройних до 400 бачив він при наметі Хмельницького. Хмельницький наміряється з сим військом іти на Паволоч; можливо, що хоче несподівано напасти на польське військо, що збирається під Зборовом ⁹).

Виговський поясняв Протасьеву, за який тиждень по виїзді Чоґоля, що зараз же по його виїзді викрилася фальш воєводи: приведений з-під Камінця Поляк-бранець виявив, що воєвода далі тримається з Поляками против козаків і Москви, і молдавський посол приїздив більше на вивіди, щоб довідатися чи єсть з гетьманом московське військо, і скільки його. Через те гетьман післав, мовляв, за ним наздогін, щоб його затримали в Умани ¹⁰). Але в дійсности очевидно сього не було, і 1 серпня Чоґоль з Литовцем приїхали до Яс ¹¹).

За який небудь тиждень після молдавського, прибуло під Фастів посольство мунтянського господаря, “Данило Ломський з товаришами”. З звідомлення Протасьева, котрому Виговський дав змогу з ними побачитися, довідуємося, що вони привезли “любительного листа гетьманові, а другого-воєводиному племінникові, Михайлові Петрашковичу, що живе у гетьмана в Чигрині. Вони остерігали гетьмана, щоб вистерігався Венгрів і Волохів, що приходять в Запорозьке військо “купецькими непризнатними людьми” та все розвідують. Про попереднього мунтянського воєводу оповідали, що він був “упертий і сердитий, і не шукав царської милости”, а теперішній хотів би бути під царською опікою, і на те й прислав своїх послів, щоб за прикладом козаків “бути під царською високою рукою”. Присутний при тім Виговський, свідчачи свою прихильність цареві, з свого боку описував те щастє, яке знайшли козаки під царською рукою. Цар пожалував їx і зволив прийняти як орел своїх дітей під крила, не задля збільшення простору свого царства, ані для поповнення скарбів своїх, а задля благочестивої віри; і не то що не жадає від них якоїсь дани або великої помочи (військової), а навпаки присилав їм своє жалуваннє: гроші, сукно, одежу; заступає їx від Ляхів, прислав до них своє військо, воєводів з многими людьми, кінними і пішими, і сам пішов на польського короля. Тепер вони, козаки, за царською ласкою й обороною живуть без страху і клопоту.

Вислухавши таке мунтянський посол говорив, що коли воєвода від нього се почує, то певно зараз і собі захоче послати до царя послів з підданством-тільки що Волохи їx не перепустять, як польські союзники. Але Виговський їx заспокоював, що вони зможуть проїхати, удавши з себе купців: волоський воєвода не посміє їх затримати, коли вони заявлять, що їдуть до нього ¹²).

Примітки

¹) Акты Х с. 714.

²) От що читаємо в звідомленню московського посла до Криму Ладиженского: “во 162 (1654)-м году июня въ 30 день крымского Ислам Гирея царя не стало; лежал недЂли з д†болен. И июля, въ 1 день для совЂту съезжались в Бакчи-Сарай калга Казы-гирей и нарадын Адиль-гирЂй царевичь и ближние люди, и послали в Царь-город к турскому салтану гонца сухим путем, чтоб турской салтан прислал к нимъ в Крым прежнего Маметь-Гирея царя. A как послали гонца, і в то время в Бакчисараех мангитцких да ширинских князей не было. Июля ж въ 2 день приЂхали в Бахчисарай из своих юртов мангитцкие да ширинские князья и говорили ближним людем, что де вы без нас послали вскорЂ в Царьгород к турскому салтану гонца, чтоб прислал в Крымъ Мамет-гирея царя, а мочно де было царемъ быть и калгЂ Казы-гирЂю царевичю, авось де турской салтан того Маметь-гирея не пришлет,а пришлет в цари Чюбан(!) гирЂева роду, и в тоЂ пору царевичем калгЂ и нуредыну будет примененье и им, князям, того Чюбан-гирЂева роду в Крым не надобно. Да они ж, мангитцкие и ширип... (відірвано) князья по совЂту съ иными крымскими князьями и мурзы и з ближними людьми послали... город х козлевскому державцу: будет ис Царя-города турской салтан пришлет в Крым в цари Чюбал-гирЂева роду, и козловской бы державецъ того Чюбан-гирЂева роду не принимал и турского салтана велЂнию не слушал. А будет турской салтанъ пришлет в Крым прежнего крымского Мамет ГирЂя царя, и того б Мамет принялъ честно”. Кримські справи 1654 р. стовб. l.

Коховский пише (I с. 407-8): “Декотрі кажуть, що причиною смерти Іслама було непомірне питтє горілки-здавна йому гнала її одна полонянка. Через те Татари думали, що то Хмельницький його своїм лукавством звів з світа: що то з його намови Русинка струїла його-здавна ненависного її землякам, а тепер ще й зрадника. Правда се чи видумка, не буду рішати, бо ще чув від тих які були в Бахчисараю що инше: від боляка на шиї напала на хана гарячка, і хірурґ Олесніцкого Філіп Німець взявся лічити. Вже боляк нарвав, і гарячка пустила, все показувало на одужаннє, коли татарські лікарі, завидуючи сеї слави християнинові, налякали хорого, що його отроюють, і добилися того, що відмовившися від засобів, що йому помагали, віддався він їx лікуванню. A вони роздражнивши болячку приспішили його смерть”.

Так само болячкою поясняють смерть хана турецькі історики-у Смирнова с. 561. Костомаров навпаки-повторив поголоску, що хана отруїла Українка, з намови гетьмана, с. 579.

Вважаю, що беї-прихильники Хмельницького, мусіли повідомити гетьмана негайно, так що гінці мусіли поспіти до Чигрина вже 16-18 н. с. липня. До Варшави тимчасовий кримський уряд вислав свої повідомлення 16 н. с. липня, у Кубалі IV с. 389.

³) Грек Юрий Константинов, присланий від гетьмана разом з полковником Клішою, розповідав в Москві в приказі 22.XI: “Послал де ево ко государю старец Арсеней из Волоской земли из города Галаца, что стоит на рубежЂ турские і волоские земли на Дунае; а во ЦарЂ городе был онъ для своего дЂла тому ныне два мЂсяца. И султан де Магметь и везирь Дервишъ Магметь паша прежние. А война у султана, с ВеницЂяны... Да в Турках же опасенье ныне великое з государевы стороны. Потому что имъ во ЦарЂгородЂ вЂдомо про то подлинно, что Хмельницкой со всЂм войском Запорожскимъ учинился под государевою высокою рукою, и государь, приняв Хмельницкого, пошол на польского короля войною со многими своими государевыми ратнымі людьми, и многихъ польскихъ и литовскихъ людей побил, и славной де город Смоленескъ и иныхъ 12 больших городов у польского короля взял. И говорят Турки: только де будет государь Польшею и Литвою овладЂетъ, и з государивой де стороны и Царюгороду будет тЂсно. Да нынешняго ж де лЂта приходили на Черное море Донские казаки, и многие турские городы и села разорили и полон многой поимали, и были блиско Царягорода. Да они ж на Чорномъ море взяли город Варну; и услышав де про то селистрЂйской паша прибегалъ с нЂсколькими людьми в тот город Варну и с казаки учинил бой, и казаки де Турков убили больши 200 человек, а иных в полон поимали. А у казаков де убитых было мало, только в полон взял казаков селистрЂйской паша 12 человЂкъ. И от того во ЦарЂгороде и досталъ великое опасение, и говорят Турки: ныне де имъ одни Донские казаки сколько шкод чинят, а только к тому Запорожские казаки и иные какие государевы люди наступят моремъ или сухимъ путемъ, и им де и не вЂдомо што будет дЂлать.

“Да при нем же отпущенъ из Царягорода польского короля посол Отгановскиі, а слышел онъ, что онъ приходил у турского просить противъ государя и Запорожских Черкас помочи. Только честь над ним во ЦарЂгородЂ была середняя и отпущен ни с чЂмъ, в помочи де ему отказано. Да в то ж де время приходилъ в Царьгород от Хмельницкого посланец полковникъ, а хто имянемъ и для какова дЂла-подлинно не вЂдает; а слышел, что Хмельницкой писал о прежнемъ Василье воєводе молдавскомъ, чтоб султанъ велЂл ево над Волоскою землею учинити владЂтелемъ по прежнему. А Василей воевода привезен был из Крыму, и до тоЂ Хмельницкого присылки сидЂл в ЦарЂгороде в тюрмЂ в Семибашнях и ожидал смерти, потому что накуплены были у Стефана воеводы на него султанова мать да Арапленинъ, которой у салтана в покоевых. И только б Василью воеводе не друженъ был везиръ, и ево б давно уже не было. А какъ Хмельницкого посланецъ у салтана был, і в то ж время или будетъ после того-не упомнить-Василей воевода освобожен и ныне ходит на прости; и то онъ слышалъ, что на Волоской землЂ быть ему владЂтелемъ по прежнему, и у салтановой руки он был. Да при нем же ныне греченин Фома Івановъ, которой многожды приезжал ко государю, и с племянники Васильевыми покупает во ЦарЂ-городе явно на Васалья воеводу платье и ружье, сабли, и пищали, и луки і все, что ему годно, и хочетъ в Волоскую землю Ђхать с Васильемъ воеводою.

“А в Крым посланъ от Царягорода Магметъ-ханъ, а слышалъ онъ, что ему от салтана приказано, чтоб он без ево вЂдома ис Крыму никуда не ходил и никому не помогалъ: ни королю польскому, ни Хмельницкому. И хан потому ныне никуда и не вышел. А мурзы и Татаровя на нового хана приходили не одиножды с шумом, что он ихъ нынешнее лЂто здЂлалъ без добычи; какъ они хаживали в Польшу с Хмельницкимъ, Хмельницкой им давывал от себя сукна и кафтаны в іное, что у него лучилось, да они ж с нимъ в Польше добывалися; а ныне де они того ничего не видали. А Хмельницкой ихъ к себЂ презывал и противъ прежнего имъ во всем обещал, и добыча у них нынешнего лЂта вся пропала от него, хана. И конечно мурзы хотят быть с Хмельницкимъ в дружбе по прежнему, а посланецъ Хмельницкого в Крыме и ныне есть”.

Дальші відомости про Стефана воєводу в браку місця пропускаю. Сибир. прик. 1636 л. 264-271.

Згадане тут козацьке посольство мабуть не те що приїхало до Царгорода в квітні н. с. (вище с. 893). А що Константанів каже, мовляв, що приїзд сього козацького посла поправив на краще долю Лупула, то Лупула всаджено до вязниці тільки після авдієнції у султана 22 червня (Жерела XII с. 322-вище с. 900).

⁴) Сталось се десь коло 15 н. с. червня, як я зазначив вище: воєвода доносить королеві 25 червня, що сей післанець, висланий ним для вивідання замислів Хмельницького, що перед тим нім він піддався Москві (!), вернувся до нього 24 червня, і привіз вісти про велику силу московську, і намірений виступ Хмельницького з Чигрина: “хоче частину війська обернути на Камінець Под., а частину на Константанів”. Воєвода радить серйозно взятися до оборони, не спускаючися на татарську поміч-“бо коли Москаль пустить Донських козаків на Крим-як тепер уже ходять чутки-тоді хан буде своїх конопель стерегти”. Жерела XII с. 322-3.

⁵) Так писав він пол. гетьманові Лянцкороньскому 8 серпня-там же с. 326.

⁶) Так виходить з слів Виговського Протасьеву, що Чоґоль приїздив незадовго перед тим, а Протасьев приїхав до Фастова 24 н. с. липня (Акты Х с. 698). З другого боку, видко, що Чоґоля гетьман відправив уже з Фастова, а не з Богуслава ні з Київа-Жерела XII с. 326. Див. ще нижче про дату відпуску 20 н. с. липня, с. 1249.

⁷) Польські справи 1654 р. № 13 л. l-2.

⁸) Жерела XII с. 327.

⁹) Тамже с. 326.

¹⁰) Акты Х c. 698. В листі до Бутурлина Виговський писав трохи инакше: “ледви його (Чоґоля) відпустили, зараз Волохи з-за Дніпра на Браславський полк ударили, і ми тому Волохам не віримо”. Акты XIV с. 49.

¹¹) Жерела XII с. 326.

¹²) Акты Х с. 698-9. В пізнішім листі воєвода Константин відповідає на листа гетьмана, присланого йому 31 липня, а писаного 10 липня (с. ст. очевидно); але се очевидно не лист від гетьмана принесений послом Данилом, а дещо раніший, мабуть післаний з Лисовцем і Іскрицьким. Се дає нам дату відпуску молдавського посольства: 10 (20) VII.

УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКА КООПЕРАЦІЯ– ЛІТО-ОСІНЬ 1654 Р.: ЦАРСЬКЕ ЗОЛОТО В ВІЙСЬКУ, КЛОПОТИ З РОЗДАЧЕЮ, ПОБОЮВАННЯ В СПРАВІ РЕЄСТРУ, ПОСОЛЬСТВО ПОЛОЖНОГО. ГЕТЬМАНСЬКІ РЕЛЯЦІЇ З СЕРПНЯ, КОЗАЦЬКІ ПІД'ЇЗДИ І МОРСЬКІ ПОХОДИ.

В межичасі між сими двома посольствами: молдавським і мунтянським приїхали до Фастова 14 (24) липня царські післанці: Протасьев з Амировим, з царським золотом для війська і з дарунками гетьманові, писареві й старшині. Як ми знаємо, царський уряд постановив роздати 60 тисячам реєстрових козаків по півзолотому; 18 тисяч рахувалося в поході білоруськім, з Золотаренком, і для них післано золото з стольником Дмитриевим, і роздано за поіменними реєстрами ¹). На решту реєстру, 42 тисячі, золото післано до гетьманського табору з Протасьевим. 14 (24) липня привіз він се царське жалуваннє до Фастова, і тут його стрічено з небувалою парадою. На зустріч вислано наперед Виговського, осавулів і обозного, з корогвами всіх полків, а по тім виїхав сам гетьман, і зсівши з коня питав про царське здоровлє. Привівши його до свого шатра гетьман з старшиною вислухав звичайну привітальну промову, і реєстр литовських городів, які учинилися в вічнім “холопстві” у царя. Після того Протасьев виложив властиву свою місію: хоч цар поставив виплату жалування війську в залежности від переписи доходів, але сим разом, “за давнім звичаєм своїх попередників” посилає війську золото від себе, аби гетьман і військо, побачивши таку ласку, цареві й його наслідникові служили і добра хотіли. Передав гегьманові золотий в 10 червоних і сорок соболів на сто рублів, його синові золотий в 4 червоні, Виговському золотий в 6 червоних. А вислухавши їх подяки сказав їм, згідно з наказом, щоб вони, гетьман і писар, дали “розпись осавулів, обозного, військових суддів, полковників, сотників і всіх військових реєстрових козаків, 42 тисяч, щоб за тою розписею роздати жалуваннє Запорізькому війську”.

Вислухавши се, гетьман сказав, що він про сю розпись “подумає” з полковниками.

Другого дня Протасьев післав до гетьмана піддячого по розпись, але гетьман відповів, що у нього про сю розпись з полковниками не договорено, а як він з ними договориться, його повідомить сам.

Третього дня, 16 (26) прийшли від нього до Протасьева Виговський, суддя Богданович і миргородський полковник Лісницький, і виславши з шатра товаришів і людей своїх і московських, почали так говорити від гетьмана: “Гетьман говорив з ними: писарем, суддями і полковниками про розпись, і розмишляв всякими способами, як би військо Запорізьке “розібрати” і списати “роспись”-кому бути в реєстрових (“списаних”) козаках. І так прирадили, що такого реєстру (“росписи”) на 60 тис. зробити ніяк не можна, тому що козаки тепер зібралися на царського неприятеля в великім числі: такі що не були козаками, тепер в козаках, і всі рівняються до козаків ²). Тих реєстрових козаків, що були списані під Збаражем (себто: на підставі Зборівського трактату), тепер богато побито і повмирало, а після того реєстру війська Запорізького не складано і не списувано. Коли приїхали від царя їх посли: суддя Богданович і полковник Тетеря, з царським указом (резолюцією), щоб за їx проханнєм було Запорізького війська 60 тисяч, їм тоді розбирати козаків і писати реєстри було ніколи: прийшли вісти, що хочуть на них наступати Поляки та Кримці. А після того тепер от пішли вони на польського короля всіми головами без реєстрів: тепер їx в зборі буде зо сто тисяч, або й більше. Через те зложити реєстр на 60 тис.: вибирати і вписувати до реєстрів ніяк не можливо: піде в війську велика ворожнеча і замішаннє, котрих не запишуть до реєстра, ті підуть до дому і не схочуть служити, і стане в Запорізькім війську людей мало, не буде з ким стояти против неприятеля”.

“Ми-пише Протасьев-говорили їм, що у них же в полках, у кожного полковника єсть імення людей, нехай кожен дасть імення з свого полку, скільки у кожного полковника людей. Але вони відповіли, що й таких списків вони дати не можуть: людей прибуває й убуває, і в таких полках, що раніш було по тисячі і дві тисячі, тепер буває і по пять тисяч, і теперішнього реєстру дати не можна. І радили нам лишити царське золото у гетьмана, або у бояр у Київі і їхати до царя.

“Ми їм говорили, що нам велено царське жалуваннє роздати Запорозькому війську, всім 42 тисячам на руки, так щоб усім було явне царське жалуваннє й ласка. Але писар і суддя відповіли, що вони на всі боки се з гетьманом обмірковували, і таки ніяк не можна тепер козаків розбирати і реєстр складати: буде між військом велике замішаннє і бунт. А як бог дасть, що з неприятелем упораються, і козакам служба минеться, тоді можна буде після служби козаків перебрати і котрі кращі– до реєстру вписати. Котрі виявлять себе службою, промислом і охотою-тих запишуть до реєстру, і тоді можна буде їм царське жалуваннє роздавати. А тепер, почувши царську ласку і жалуваннє, стануть усім військом против царського неприятеля, всі головами своїми.

“Військовий суддя сказав миргородському полковникові: “Ви полковники, могли б узяти царське жалуваннє, кожен у свій полк, і роздати скільки кому достанеться”. Але миргородський полковник закричав на суддю з великою досадою: “Се ви хочете щоб нас полковників козаки побили? Знаєш, які у нас люди своєвільні. Кому не стане царського жалування, подумають, що то ми, полковники забрали. Не тільки, що нам, полковникам не можна взяти царського жалування для своїх полчан, а навіть і своїх золотих-що прислані від царя, не можна взяти з огляду на військо. Ми раді царській милости і жалуванню всею душею, але взяти нам се жалуваннє не можна: небезпечно від війська!

“І так по довгих наших розмовах з гетьманом, писарем і полковниками, стали вони на тім, щоб проголосити всьому війську царську ласку і жалуваннє: що прислав він золото всьому Запорізькому війську, але тепер козаки по ріжних місцях: полковники уманський, браславський, паволоцький і винницький стоять з своїми полками на кримській та на польській границі. Инших післано на Запоріжжя водяною дорогою, під Кодак. Київського полковника з кращими вибраними людьми під Корець, в польську землю, діставати язиків. А тепер ще Чигринський полк післано до Чигрина. А як скінчиться служба, тоді як дочекають, одержуть усі разом.