Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 82 (всего у книги 105 страниц)

Дорога з Ярослава на Сокаль-північним краєм Української землі, що тепер козаки заходилися прилучити до своєї держави, описані в звідомленню місії фарбами незвичайно темними; розуміється Парчевич і Маріянович мали всі причини представляти свою місію дуже тяжкою, бо мусіли випрошувати у цісарської комори покриття понесених видатків, виплати пороблених пожичок, і под. ¹⁵). Але все таки в сих описах богато реального, що говорить нам про перепетії війни, спустошення, татарські загони і т. д. Спеціяльно ся північна країна, Ярослав-Сокаль, була ареною козацьких і московських рейдів підчас походу на Галичину 1655 року, і очевидно не встигла загоїти сих спустошень, а тепер на вість про новий похід Ракоція і козаків тутешня людність заворушилася, ховаючись хто куди міг.

“На всі сторони бачили ми убогу людність в утечі серед такої тяжкої зими-нещасні жінки з дітьми і худобою тікали в ліси й на навищі шпилі, щоб там якось сховатись. Ледви проїхали ми три милі, і вже нам не хотіли давати ні коней ні возів, боячися козацького війська. Приставши в однім убогім і цілком спустошеннім селі ми заблукані в одчаю ходили від хати до хати, просячи щоб хто небудь став нам за провідника в дальшій дорозі, але не могли знайти живої душі і нарешті пустилися на волю божу без провідника або комісара. З кіньми ж і возами була незвичайна трудність. Коли щось і знаходили, то мусіли платити в-тричі. Хліб і мясо незвичайно дорогі і навіть рідкі. Сорок миль-самі пусті оселі, зрівняні з землею; лежать людські трупи, голови скрізь повішані при дорозі на деревах віднілися по обох боках. Тому що не лишилося иншого способу, мусіли ми брати коней силою і так ішли далі, поки не дісталися до одного воєводи, недалеко від Сокальського замку-у нього ми лишили тих забраних силою коней, і просили, щоб він замісць них дав нам инших, бо ж їдемо в справах миру для добра Польської Корони” (542).

(В рахунку: “О 7 годині в ночи прийшли до Ольниці, за нових коней і двом провідникам дали 20 зол. Відти йшли вдень і вночи і ледви дісталися до Субалки, де було богато польського війська, тут заночували у одного єврея і заплатили за коней 7 зол. і 20гр., а за сніданнє без обіду 3 зол. Звідти їхали в великій небезпеці від буйних вояків, що трохи нас не вбили вночи; ранісінько виїхали нанявши нових коней і проїхавши 6 добрих миль ледви дістались до Белза, де застали воєводу і він затримавши на сніданнє, власними кіньми приставив нас до Сокаля” (554).

“Приїхали ми о півночи, але жадним чином нас не хотіли пустити, бо думали, що ми Ракоцієві. Нарешті вислали до нас двох офіціялістів, ми показали наші паспорти і нас пустили-таких замерзлих від страшного холоду, що ледви могли говорити. З огляду на людей воєводи, що були з нами, обійшлися з нами людяно, але коней і воза дістали ми тільки за свої гроші, за велику ціну, і що далі то в більшім страху ми їхали, боячися Ракоцієвих вояків, що чинили скрізь такі убийства й грабіжи. Отже рішили манівцями та обходами посуватись наперед, і потім як я видав свої 100 червоних, що взяв з дому, мусіли ми тут робити позички у Вірмен, що дійшло до 6 тисяч гульденів.

“І так їхали ми 7 день, поки доїхали до Дубна, на перший день посту, і там княгиня-вдова Домініка (Заславського) показала нам більше людяности, ніж инші Поляки-дала нам коней, вози і все потрібне до Тайкурів і Гощі ¹⁶).

(В рахунку: В Дубні мешкаючи під замком в місті в єврейськім заїзді видали за 5 день 56 ґульд.; ледво мали хліб, а мяса зовсім ні, але при такій дорожнечі, купуючи провіянт (profiont) на дальшу дорогу-хліб і сушену рибу, мусіли видати 20 гульд., і архиепископ (Парчевич) перед виїздом пожичив у Дубні у одного Вірменина тисячу фльоринів. Відти приїхали до села Глинська ¹⁷), другого дня до замку Тайкури, і там переночували в великій небезпеці від козаків. Відти виїхали під конвоєм (corfoy) 20 їздців, котрим дали 20 фльор., аж до місточка Гощі-відти вернули коней княгині.)

“Нанявши в Гощі за гроші коней і воза, так само великими обходами-боячися Москалів і козаків-і таки мусіли боятись, бо вони як хижі вовки бушували в тих сторонах, шукаючи здобичі,-ми пройшли 20 миль до міста Корця. Там ледви за свої гроші-як і в инших місцях-могли дістати вози й коней, так боялись усі розбишаків, що бушували там. Відти-наложивши цілих 30 миль обходу, через спустошені Татарами місця пройшовши 50 миль, перетерпіваючи згагу, голод, мороз страшний, прийшли ми до спустошеного місточка ¹⁸), де не знайшли живої, людини. Рушили далі-і мусіли переночувати в полі під деревом, а раннім ранком пустившися далі приїхали до козацького города Брусилова”.

(В рахунку: “Проїхавши-від Гощі-добрих 8 миль до Корця, заплатили за коні 14 фльор., за снідання, обіди і конвой-20, їздцям-308 фльор. З Корця конвою 205 (?) осіб; взято коней, 75 миль, все без перерви порожні місця, спустошені Татарами і козаками, де не то що людини, а й собаки не можна було побачити, тільки трупи і кости людські. Їхалося в такім холоді і по таких порожніх місцях, по великих просторах, що з рушниць мусіли добувати вогонь, і так ночували. За коней мусіли дати за всі сі милі 300 фльор.; проводило нас-поки ми перейшли сі порожні місця-70 їздців, і ми їм мусіли заплатити в порожнім місточку (Коростишеві) 208 фльор. ¹⁹), і за нанятих коней 100 фльор. Відти раннім ранком виїхали до місточка Брусилова; відти коні і провідники пішли назад, але ми ледви тільки хліба могли дістати” ²⁰).

“З Брусилова їхали ми до Дідини (Дідівщши), за коней і новим провідникам 10 фл., засніданнє і обід при тій дорожні-20 фл. З Дідини ранісінько виїхали і доїхали до міста Фастова, за нанятих коней і конвоєві виплатили 18 фл., за сніданнє і обід 6. Відти їхали цілий зимовий день й ледви на ніч дісталися до Білої Церкви, заплатили за коней і конвой 50 фл., за страву людям 6. А місто се метрополія Руси ²¹). Пожичили ми ту від одного Вірменина тисячу фл.

“З Білої Церкви з иншими кіньми і конвоєм поспіли на ніч до Сіняви; за конвой 30, їздцям 34 фл. Звідти поїхали тими ж кіньми, бо инших не могли дістати, і мусіли їм дати 13 фл., а конвоєві до ночи 30 фл.; за сніданнє і обід 8 фл. Далі на инших конях і з конвоєм проїхали 8 миль ²²) і заплатили за коней і конвой 20 фл. і за сніданнє і обід 6 фл. 10 гр.

“25 лютого приїхали до місточка Zenika і дали 15 флоринів. Виїхавши відти доїхали до снідання до одного села і коні не могли ніяк іти далі; заплатили за них 5 фл. 10 гр., за сніданнє і обід 4 фл. 19 гр. і ваявши инших коней на ніч до Богуслава; заплатили за коней і конвой 49 фл., за сніданнє і обід 6 фл. 10 гр. Відти рано рушили і доїхали до місточка Gradicha ²³), і там на сніданнє 5 фл. 10 гр., а звідти пізно вночи прийшли до Корсуня-за коней 10 фл., конвоєві 17. В сім місті позичили у одного Вірменина тисячу фл., а конвоєві, що мав провести нас до безпечніших місць-300 козакам, що мали проважати нас з огляду на велику небезпеку, дали ми 305 фл. За сніданнє і обід 9 фл., за новонанятих коней 30 фл. і за сніданнє і обід 9 фл.

“Відти дуже рано, нанявши инших коней, і взявши сотника з 250 козаками їхали цілий день; нічого не ївши на ніч приїхали до місточка Мліїва ²⁴); мусіли дати (козакам) разом з кіньми 90 фл. і за обід 5. Відти проїхали далі 7 миль, нанявши коней і конвой аж до ночи, мусіли дати за коней 9 фл. і конвоєві-30 фл., кінним козакам 20 фл., на страву 7 фл. 10 гр. Відти виїхавши приїхали до місточка Капитанки-за коней і конвойним козакам 50 фл. Відти на ніч доїхали до Медведівки-за коней 8 фл., за страву 7 фл. Потім до місточка Суботова-за коней і конвой 30 фл. і за страву 4, і відти приїхали до Чигрина-резіденції гетьмана Хмельницького, першого марта 1657 року”.

На жаль, свій побут в Чигрині, що вони там чули й бачили, Парчевич і Маріянович розповіли далеко не так докладно, як свої подорожні пригоди і видатки. А мали б що розповісти, бо гетьман затримав їх майже 2 місяці. Парчевич, що правда, розхорувався і здебільшого лежав дома-але Маріянович ходив зчаста до гетьмана і до иншої старшини, і та їх зчаста відвідувала. В рахунках читаємо: “На грецький великдень (5 н. с. квітня) приходила вся челядь (tamilia) гетьмана Хмельницького по крашанку (pro rubrо ovo), як то у них звичай: коли не дати тягнуть чоловіка силоміць і кидають у воду або болото, не вважаючи ні скільки на особу. Дали ми їм за крашанку всім 100 фл. Радникам гетьмана числом 12, що нас відвідували: кожного разу як вони приходили, мусіли ми кожного приймати як найкраще і показувати всяку честь, кожного разу се коштувало 5 фл. 10 гр., були вони, у нас 20 разів, видали ми фл. 110. Полковники (tribuni miliciae ducis), числом 26, відвідували нас одинцем– на кожну гостину видавали ми 6 фл. 10 гр., а всього на сей трактамент, з відповідною почестю видали ми 160 фл. і 10 гр. _ В канцелярії за відправу заплатили 30 фл. і 3 гр. Хірурґові і лікарям підчас недуги архіепископа 93 фл., і т. д.”.

Про приїзд до Чигрина Маріянович оповідає: “Під'їздячи до Чигрина, звичайної резіденції гетьмана, упевнилися ми, що він ще живий. За наказом його канцлєра нам приготовлено помешканнє, в тіснім заїзді, і все инше яко таке уряджено. Другого дня рано прийшов до нашого помешкання сам канцлєр з кількома радниками, привитав нас з честю і поздоровив з приїздом. Всечесніший наш (Парчевич) показав йому грамоту його вел.; прочитавши він сказав, що добре вирозумів, і зараз удався до гетьмана Хмельницького, що був за милю відти в Суботові, щоб повідомити його про наш приїзд. Але тільки по 6 днях покликано нас на авдієнцію до Суботова. В дорозі стрів нас ватажок. (dux), Капуста на імя, привитав нас з повагою і проїхав з нами до палати (palatium) гетьмана. Тут нас заведено до господи, холодної, і ми тут трохи відпочили, тоді прийшли до нас двоє гетьманських радників і знову привитали нас з честю іменем гетьмана. Тим часом приладжено було воза, застеленого перськими коврами, і ним завезено нас до гетьманської палати. Велике число війська з рушницями стояло наоколо неї і канцлєр провів (через сей шпалєр) нас до гетьмана, що лежав у ліжку. Всечесніший наш, хоч досить утомлений і змучений хоробою, одначе дуже гарно промовив до нього ²⁵).

“Світлий і вельможний пане, гетьмане славного і воєвничого народу Запорозького й ласкавий пане! Фердінанд III, з божої ласки імператор римський і всіх володарів християнських від сходу до заходу сонця, законний, найвищий і авґустійший голова, обіймаючи своєю любовю всіх заслужених, здавна пізнав славні вчинки твоєї світлости і прийняв твою світлість у свої батьківські почуття, а нині через мене, свого посла, засвідчує твоїй світлости батьківську приязнь і ласку.

“Знаючи обєднувати духи славних мужів-раніш поріжнених, але згодом нерозлучно обєднаних про всяке людське добро і примноженнє своєї чести, бажає він в своїй приязни і доброті, що все се залягло свобідно, трівко і щиро в духу твоєї світлости-можу се посвідчити від усього серця.

“Відкриваю се слово батьківської любови святого цісарського маєстату, пана мого найласкавішого перед світлою і велелішною твоєю вельможністю і перед вельможними і славними совітниками, що становлять сю славну і воєвничу республіку.

“Всіх разом і кожного окремо обіймаючи звязком моєї братської любови, передаю під глибоку обраду вашу, славні мужі, побажання його цісарського величества, мого наймилостивішого пана”.

По сій напушистій, але цілком беззмістовній, як можна бачити з мого приблизного перекладу, промові-з котрої не знаю вже що зробив козацький перекладчик, посол передав гетьманові цісарського листа

“Гетьман піднявшись на ліжку прийняв його, поцілував, приложив до чола і потім сказав: “Я негідний слуга приймаю листа й. ціс. і корол. величества, найвищого монарха світу, котрому негоден обмити його святі ноги, тим менше цілувати”. Сказавши сі слова просив архиепископа сісти, а тим часом принести страви-бо був час снідати. Сидячи за одним столом з ним ми снідали, і під час сього сніданку велів він наповнити медом кубок до верху і закликав своїх радників випити здоровлє цісарського величества і всього австрійського дому. Всі радо се прийняли і оден за другим випили до дна. Приємно розмовляли з нами підчас снідання і по скінченню його дуже чемно відпровадили нас аж до нашого помешкання”.

“Під той час поз'їздилося до гетьмана ²⁶) сила послів: від Шведів і Ракоція по двічі, від Турків двічі, від Татар двічі, з Молдавії тричі, з Валахії також тричі, від польської королеви оден: перед нашим приїздом від'їхав був і вдруге при нас був разом з послом від короля польського. Через такий наплив (гетьман) відправив нас пізніше ніж хотів. Тому що архиепископ був звязаний хворобою, я кілька раз мав приватні розмови в наших справах з начальником штабу ²⁷), і навіть з самим гетьманом козацьким; але той мене завсіди відсилав до свого писаря (канцлєра)-як йому сподобається те що ми з собою говоримо,-і той дуже все похваляв. Одначе як сам гетьман, так і канцлєр повторяли, що гетьман не може відповісти на листи його вел. ані порішити (порушених ними) справ без инших полковників, радників і сотників свого війська-поки їх збере і відправить вищезгаданих послів” ²⁸).

Примітки

¹) Про сей епізод в цітованій студії Пеячевича: Peter Freiherr von Parchevich, Erzbischot von Marianopel, в Archiv fur österreichische Geschichte m. 59, 1880. Пеячевич, історик-аматор, вивчаючи історію свого роду, надибав сього Парчевича, що походив з того ж роду, зібрав про нього документальний матеріял і написав біоґрафію; в додатках видав між иншим акти посольства Парчевича до Чигрина.

Новіша праця д-ра М. Кордуби: Проба австрійського посередництва між Хмельницьким і Польщею, в львівських Записках т. 84, 1908. Недрукований матеріял, використаний в сій студії, він видав потім в XII Жерел.

Кілька сторін присвячених йому у Кубалі (Wojna brandenburska, 194-5) не додають до того нічого.

²) Жерела XII с. 351.

³) Про се згадав цісарський радник Вальдероде, коли в цісарській раді обговорювано пропозицію Лізолі-пошукати звязку з козаками, в середині вересня 1656 р.-Жерела XII с. 395.

⁴) Див. вище с. 1283.

⁴) Депеші Лізолі, Archiv fur össter. Geschichte т. 70 с. 201-2, депеша з 27 вересня.

⁵) Жерела XII с. 395.

⁶) Тамже с. 406.

⁷) Тамже с. 407. 8) Протокол її в Жерелах XII ч. 499.

⁹) Тамже ч. 522-3.

¹⁰) Жерела XII ч. 503-виривок із протоколу.

¹¹) weiln er der Cossäkichen Sprach khundtig undt soiches ihme sonsten etwa nit gor zu weith aussn Weeg gewest-Archiv 59 c. 567. Парчевич був з Болгарії і знав болгарську мову-вона, видно, й пішла за “козацьку”.

¹²) Документи його місії, зібрані Парчевичом-ч. 22, 32.

¹³) Тамже ч. 34.

¹⁴) Документи Парчевича с. 527, 541, 553.

¹⁵) Як я сказав уже, Парчевич дістав на дорогу тільки тисячу талярів, а рахунок подав на 12 тисяч; рахунок сей (ч. 51) досить цікавий ріжними подробицями, що подекуди сходяться з звідомленнєм посольства (ч. 49), а подекуди його доповняють (одно й друге писав мабуть секретар Парчевича Маріянович). Ми будемо користати з одного і другого, але мусимо мати на увазі, що спеціяльно цифри рахунку мабуть писані “з запросом”.

¹⁶) В звідомленню Kakusna, з рахунку Kusczia.

¹⁷) Кnіn, імення взагалі сильно потерпіли від копіювання.

¹⁸) Kerstus, Kerstuth, мабуть Коростишів.

¹⁹) Тут не зовсім ясно: soluere debuimus cum tanta difficultate nolentes a nobis accipere-c. 555.

²⁰) Дальша подоріж описана в звідомленню дуже коротко, тому продовжую за рахунком, а з звідомлення додаю, що цікавіше.

²¹) Звідки се? Мабуть з назви.

²²) Oppidum Kuchihna-в звідомленню Ractuam, виглядає на Ракитну, але після Синяви? чи перемішано порядок нічлігів?

²³) Хіба Нехворощ. Бо ж Городище де!

²⁴) Міоіuіllаm.

²⁵) Промова ся, передана Парчевичом до актів цісарського архіву, видана в тій же збірці під ч. 38; я тільки перекладаю приблизно сю напушисту риторику-небезінтересну все таки для пізнання тодішніх відносин.

²⁶) Се місце Пеячевич хибно переклав: “Повернувшися (з авдієнції у гетьмана) до свого заїзду (посли) застали послів з богатьох инших держав...”, і за сим перекладом пішов Кубаля: “Вернувши на свою кватирю, Парцевич застав у себе-як пише, послів шведських, двох Ракоцієвих і т. д. (Wojna brand. с. 194). В дійсности Маріянович вичисляє з яких держав приїздили до гетьмана посли підчас як вона жили в Чигрині, деякі по скільки разів.

²⁷) Compi duce-се відповідало б наказному гетьманові, але може бути й військовий осавул.

²⁸) Archiv-59 с. 544, продовженнє про квітневу раду і відправу перекажу далі.

УЖИТОК ЗРОБЛЕНИЙ ГЕТЬМАНОМ З СЬОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА-ПОСОЛЬСТВО КАПУСТИ ДО ЦАРГОРОДУ Й ІНФОРМАЦІЇ МОСКОВСЬКОМУ ПОСЛОВІ КИКИНУ. МОСКОВСЬКІ ЗАХОДИ-ПОСОЛЬСТВО КИКИНА ДО ГЕТЬМАНА І МИТРОПОЛИТА, ЧУТКИ ПРО СМЕРТЕЛЬНУ НЕДУГУ ГЕТЬМАНА Й ПИТАННЄ НАСТУПСТВА, ДОРУЧЕННЄ МИТРОПОЛИТОВІ ЗАСПОКОЮВАТИ СТАРШИНУ, ЗАПОВІДАЄТЬСЯ ВІЙНА З ПОЛЬЩЕЮ; ЯК МОСКВА ХОЧЕ ДЛЯ СЕБЕ ВИКОРИСТАТИ ПОХІД РАКОЦІЯ-ЖДАНОВИЧА. ЛИСТ ГЕТЬМАНА ЦАРЕВІ ВИСЛАНИЙ З КИКИНИМ, ЙОГО ІНФОРМАЦІЇ І ПОЯСНЕННЯ, ВИПРАВДАННЯ ПОХОДУ ЖДАНОВИЧА. ПОЛЯКИ ДИСКРЕДИТУЮТЬ ГЕТЬМАНА І ЙОГО ІНФОРМАЦІЇ ПЕРЕД МОСКОВСЬКИМ УРЯДОМ. ЗАХОДИ УКРАЇНСЬКІ: ДИПЛОМАТИЧНИЙ ТУРНІР В ЦАРГОРОДІ В ТРАВНІ, КОЗАЦЬКІ ПОСЛИ У ХАНА В КВІТНІ-ТРАВНІ, СИЛКУВАННЯ ВІДВЕРНУТИ ХАНА ВІД ПОМОЧИ ПОЛЬЩІ, СТРАТЕҐІЧНІ ЗАХОДИ ДЛЯ УТРУДНЕННЯ СЬОГО ПОХОДУ.

Бідні цісарці, очевидно, прийняли за чисту монету приємні для них запевнення, що відповідь на листи такого голови всього християнства, яким вони уявляли цісаря, а гетьман з старшиною їм у тім притакували,-зовсім не те що відправа якого небудь иншого посольства, і вимагає особливого обміркування. Гетьман же з писарем затримавши їх майже на три місяці, зручно використовували се сенсаційне, але в ґрунті річи мало актуальне посольство, щоб шахувати ним всякі натиски на козацький уряд, щоб він відстав від против-польських операцій шведських та семигородських ¹).

Гетьман вислав до Царгорода тільки що згаданого Лавріна Капусту, щоб зашахувати польські посольства до султана і хана. Посол мав між иншим розповісти, що до гетьмана прибули посли від цісаря і польського короля, і підтримуючи себе навзаєм в переговорах з гетьманом, намовляють його приступити до против-турецької ліґи і воювати турецькі краї. Але гетьман не тільки не піддався на їх намови, а велів їх зараз же арештувати, як ворогів султана-козацького протектора, і коли собі султан того бажає-готов зараз же прислати їх голови до Царгороду. Так доносив цісарський резідент в Царгороді, Реніґер, після офіціяльної авдієнції козацького посольства у султана ²). Я далі ще повернуся до сього посольства. Тепер тільки хочу пояснити, що хоч у цісарській інструкції Парчевичу нічого не доручалося в сій справі, і в звідомленню цісарському дворові про се нічого не згадується, він і Маріянович, очевидно, вели з гетьманом і його канцлєром балачки на сю тему, коли не з ініціятиви цісарського і польського двору ³), то венецького уряду. Я вище висловив здогад, що Парчевич фактично працював мабуть весь сей час для венецького уряду, уряджуючи від часу до часу маніфестації і відклики балканських християн до ріжних европейських дворів, і тепер виїзджаючи з Відня на Україну мав конференцію з венецьким послом і обіцяв послужити інтересам Венеції. Представити гетьманові, які користні обставини мають тепер козаки для того щоб напасти отремо на Турецькі землі і збогатитися там здобичею. Туреччина не може противставити їм ніяких сил під сю хвилю, а Польща також не буде нічого против сього мати, бо-поясняв венецький посол Парчевичеві– на випадок замирення нема для неї нічого зручнішого як замішати козаків-нарід неспокійний ⁴)-в війну з Туреччиною ⁵). Сю обіцянку Парчевич з Маріяновичом сповнили і дали тим влучну зброю гетьманові і против цісарського двору і против польського.

Царському послові, що приїхав в середині березня з новими поясненнями і заспокоєннями від царя на тему польсько-московських переговорів: що Москва не думає віддавати України Полякам, і військо Зап. повинне зіставатися спокійним і в ніякім разі не приставати до Ракоція і Шведів,-гетьман теж передав документи привезені Парчевичом і Бєньовским. Представив їх місію можливо яскравою ілюстрацією фальшивої політики польського двору, що дурить Москву приязними заявами і обіцянками не маючи ніякого заміру їх сповнити і здійснити, і удокументував се тими листами.

На жаль в нашім розпорядженню все ще дуже мало таких матеріялів, які б безпосереднє походили з сього цікавого моменту української політики, що дійшла була верхів своїх державних і національних аспірацій, а найбільше-верхів тих дипльоматичних хитрощів, що у всіх часах і у всіх народів вважалися верхом державного мистецтва політичної зручности, і виявила незвичайну енерґію і хист-часом політичний, а часом політиканський. Найцікавішим документальним відзеркаленнєм дипльоматії гетьманського уряду в сім моменті зістається його лист до царя, висланий в 20-х днях березня н. с. з царським послом, стольником Василем Кикиним. Сей звісний уже нам спеціяліст в українських справах був знову післаний від царя в місяці лютім, потім як повернувся від гетьмана Абрам Лопухин і привіз від нього листа і копії виленських статей, присланих гетьманові з Польщі.

В родиннім архиві Кикина заховалася простора інструкція дана послові 17 (27) лютого-вона добре знайомить з завданнями сеї місії ⁶). Насамперед мав він побачитися в Київі з митрополитом і поговорити з ним з приводу його розмов, що він мав 18 (28) січня з київським воєводою А. В. Бутурлиним і його товаришами. Митрополит згадав про пункти виленської комісії прислані йому від гетьмана (очевидно ті самі, що гетьман дав Лопухину); з приводу висловленого там з польської сторони наміру старатися про поєднаннє церков, митрополит висловив побоюваннє своє і всього духовенства, щоб Ляхи не повели тепер ще більшого натиску на православну віру і не винищили її на Україні ⁷). Кикин мав заявити йому царським іменем, що цар дивується, як се митрополит, бувши розумною людиною, і знаючи як Поляки, будучи людьми непевними, завсіди сіяли сварки, може вірити таким річам, що цар дасть на се згоду. Адже цар тільки задля православної віри і прийняв Україну під свою руку, і найбільше про те і дбає, щоб розширити православну віру, а унію викорінити. На Виленськім з'їзді царські посли домагалися знищення унії не тільки в в. кн. Литовськім, але і в Короні, і таке домаганнє подали на письмі. А про військо Запорізьке і всю Малоросію заявили рішучо, що вона ніколи не може бути відлучена від Московсього царства. Для переконання посилається з послом копія пунктів присланих від польських комісарів царським послам, відповіди царських послів і дещо з протоколів ⁸)-нехай митрополит перечитає і порівняє з тим що було йому прислане від гетьмана: там богато написано умисно щоб поріжнити з Москвою (“многое на ссору”). Нехай же митрополит і надалі таким “ссорным письмам” не вірить, і напише се гетьманові, писареві і полковникам. Бо цар хоче їх тримати у всяких вільностях “без всякого умаленья” і вони можуть бути цілком певні царської ласки.

Гетьману Кикин мав сказати на самоті, після офіціяльної передачі царського листу: те що гетьман написав у своїм листі, переданім з Лопухиним-його запевнення в вірности цареві Запорізького війська і самого гетьмана і його намір післати кілька полків на польську границю для охорони України від польських нападів-цар все “милостиво похваляє”. Але вислане гетьманом військо повинно стояти на поготові, а на польське військо не наступати, щоб не дати з царської сторони причини до порушення виленського договору. В Вильні царські посли договорилися з польськими комісарами про те щоб царя обрано на королівство Польське і в. кн. Литовське. Умовлено було, що сеї зими, в грудні або січні, король збере сойм, а перед соймом пришле до царя свого гінця, щоб цар прислав на сойм своїх великих послів. Ян-Казимир сього договору не виконав: сойму не скликав ні своєї грамоти про скликаннє сойму цареві не прислав. Коли він в скорім часі сього не виправить, цар йому того довго терпіти не буде: велить свому війську готовитись, і пришле тоді гетьманові свого указа. Тим часом про ті всі польські зачіпки і насильства над православною вірою, що гетьман виписав у своїм листі до царя, цар вислав до короля умисного гінця. Коли ж будуть які небудь нові зачіпки (задори), гетьман повинен боронити українські міста і зчаста давати цареві звідомлення (але очевидно за вищесказаним)-якої небудь зачіпної війни з Поляками не вчинати.

Про Виленську комісію гетьман і писар писали до київського воєводи Бутурлина: прислали копію виленських пактів, прислану їм від Поляків, і висловляли трівогу, що цар хоче її повернути до Польської Корони. Цар порівняв сю копію з автентичними актами і переконався, що в гетьманській копії багато написано невірно, подописувані такі річи, котрих не говорилось. Він дуже дивується, що гетьман і військо Запорізьке, користуючися великою ласкою царя ⁹), при тім вірять таким “смутным письмам”. Цар повідомляє гетьмана, що коли на виленських переговорах комісари заговорили були про те щоб цар відмовився від Малої Росії і війська Запорізького, то царські посли на те дуже різко (“з большим вычетом”) їм відповіли і хотіли навіть їхати геть. Кикин мав показати гетьманові копії автентичних текстів і нагадати, як то він сам бувало цареві писав, що Поляки люде неправдиві і вірити їм в ні чім не можна,– нехай же і гетьман ніяким їх “ссорным письмам” не вірить.

“Та ще гетьманові ¹⁰) й Іванові Виговському говорити: “Стало також відомо й. ц. в. що ти, гетьмане ¹¹), з'єднався против Поляків з Ракоцієм, щоб разом над Поляками промишляти і посадити на Короні Польській Ракоція, і вел. госуд. дуже дивується, яким чином починається таке діло?

“Ще як ви били чолом в підданство й. ц. в. і зчаста присилали до нього, й. ц. в. пожалував вас і приняв під свою високу руку. Задля православної віри, а не для користи,-бо тих доходів, що перед тим збиралися на королів польських і панів, цар. вел. не велів на себе збирати: всім тим володієш ти, гетьмане! Одначе й. ц. в. стоїть за вас більше ніж за своїх прирождених одновірних християн і держить вас у своїм милостивім жалуванню згідно з своїм словом. Ви ж з клятвою обіцяли йому служити і у всім добра хотіти, і вам то треба памятати і поза ц. в.-м нікого на Корону Польську не хотіти! Коли ви Ракоцієві дали слово, що вчините його королем польським, якого добра ви в тім собі шукаєте? Ракоцій вам не одновірець, чужовірець; якого добра він вам буде бажати? Та треба вам і перед богом за неправду свою страх мати! Бог в правді помагає, а за неправду від бога кари посилаються!

“Тобі, гетьмане, і всьому війську Запорізькому добре відомо, з писання царських послів, що король Ян-Казимир і пани-рада добровільно згодилися вибрати на королівство Польське і в. кн. Литовське вел. государя нашого. Коли він буде обраним на Корону Польську государем, тоді все буде під його державою, і військо Запорізьке житиме в спокою, без усякого страху від ворогів. Ти, гетьмане, сам мусиш всяко старатися, щоб на Польському королівстві був наш вел. государ, тому що він государ благочестивий християнський” (і далі ся гадка многословно ще раз повторяється).

“Коли ж би гетьман сказав, що у нього з Ракоцієм договір, і вони записями укріпились на тім, що оден за другого стоятиме і не видасть, і за тим договором гетьман післав з свого боку кілька полків, Ракоцій також, волоський і мунтянський господар мали також прислати військо, і тепер ті війська зійшлися і пішли на польського короля, і ніяк того не можна перемінити,-Василь (Кикин) має йому говорити: “Коли ти вже то й зробив ¹²), всетаки попамятай сам і все військо Запорізьке велику ласку, цар. вел. і присягу свою: вірно йому служіть і щиро добра бажайте, і бога моліть, щоб господь нашого государя вивів на Корону Польську і в. кн. Литовське, і ті держави прилучив до Московського государства. Покажи тим свою вірну службу і прихильність: коли вже вчинив договір з Ракоцієм і війська з обох сторін зійшлися і пішли на польського короля, то все що вони в тім поході заберуть у польського короля-визначні коронні городи, чи то по обох боках Висли, чи при угорській границі,-нехай тим володіє наш вел. государ. І щоб він був на Короні Польській і в. кн. Литовськім, а ви-одновірні православні християни-з усім військом Запорізьким і з усею Малою Росією будете у цар. вел. під одним володіннєм на віки. Аби чуючи таке об'єднаннє всі православні народи тішилися, а неприятелям християнства був би страх”.

Мав посол нагадати, як свого часу (в листопаді минулого року) гетьман говорив дякові Фомину: “Нехай государ буде на своїм пренайвищім престолі Великої, Малої і Білої Росії в Москві, а мене з військом Запорізьким пошле на своїх неприятелів– Ляхів: буде у мене війська тисяч з 300, і я сам оден упораюся з польським королем і з Ляхами, все згідно з волею царською учиню, і буде цар государем над Коруною Польською і в. кн. Литовським разом з Московським государством. От тепер, гетьмане, поступи так як говорив тоді Фомину: промишляй над Поляками і приводи до того, щоб Коруна Польська з в. кн. Литовським була під царською рукою разом з Московським государством. То благочестивій вірі було б на вічну похвалу,-і як перед тим під владою польського короля, в лядській неволі богато людей від утисків і насильства прикладалося до латинської віри, і благочестивих меншало, а римська віра через уніятство примножилась, так у царськім підданстві примножилась би православна віра”.

Виговському посол мав нагадати, що він говорив Кикину в попередній його приїзд в місяці грудні про замиреннє з Шведами: коли то цареві не буде в гнів, гетьман міг би написати до шведського короля, вказати його неправди перед царем і нарушеннє договору. З того виявилися б шведські настрої: чи відписав би король гетьманові, чи став би просити посередництва для замирення з царем? А гетьманові й війську було б дуже користно відновити попередню згоду між царем і шведським королем. Бо що польський король і Річпосполита шукає замирення з царем, то все лукавство, і присяги вони своєї не додержать: папа римський однаково їх від клятви розгрішить. Так попереднього разу говорив Виговський; так от сим разом Кикин має йому сказати, що сю пропозицію цар похваляє: нехай гетьман напише від себе шведському королеві, випише його неправди перед царем і порадить йому в тих неправдах “справитись”. На се Виговському посилається з посольського приказу виказ неправд свейського короля, щоб він їх виписав в тім листі: нехай перепише “білоруським письмом” (переложить їx собі на українське), а ориґінал поверне.