Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 76 (всего у книги 105 страниц)

“В сумі-посли мають яко мога старатися привести козаків до акції проти Москви. Але коли б кінець кінцем-чого трудно сподіватися-вони не рішилися йти на повний розрив навіть у власних інтересах, посли мають попрацювати над тим, щоб Хмельницький післав корол. вел. на службу значну скількість козаків. А в крайности-щоб він не допустив з боку козаків помочи Москві против короля, а навпаки– діверсією в Польщі звільнив його від польської війни. Король наказує послам особливо постаратися коло сього, щоб добре розвідати всі замисли козаків, аби прихилити їх на королівську сторону, та вияснити всі розходження між Москвою і козаками, щоб використати їх для переговорів.

“Нарешті, коли б Хмельницький захотів посередничати, щоб припинити війну з Москвою,-посли повинні вияснити йому, які великі кривди задано королеві і Швеції, і що король має змогу як з сеї сторони (від Литви), так і від Фінляндії боротися з Москвою і обернути на неї зброю підняту против нього. Одначе в своїм довірю до Хмельницького і козаків король радо прийме їx посередництво, коли б сею дорогою можна було добитися справедливої сатисфакції. Але посли мусять уважати, чи се посередництво не пропонується тільки для того аби ухилитися від помочи; в такім разі з усякою честю трактуючи про посередництво вказати Хмельницькому, що найкращий ефект дало б, коли б він виступив збройно і в разі потреби силою змусив Москву до гідного порозуміння” ⁷).

Коли в сих конференціях виясняться прихильні настрої, тоді в довірочних розмовах з Хмельницьким, Виговським та иншими відповідними особами посли мають їм дати знати, що за посередництвом козаків король хотів би війти в приязні відносини з їх союзниками: Молдавією, Валахією, Семигородом і Татарами. Супроти порозуміння козаків з Семигородом посли повинні зазначити повне вдоволеннє короля. Що до обіцянки Ракоцієві польських провінцій посли повинні заспокоїти козаків-коли б вони виявляли в тім якесь незадоволеннє, що сі переговори ще не закінчені (не стають на дорозі козацьким плянам на Західню Україну). Молдавію і Валахію важно використати в тім напрямі, щоб вони закрили свої границі для Татар і відтяли Полякам їх поміч; треба щоб Хмельницький вислав туди Даниїла в ролі козацького посла з листами шведського короля до обох господарів, і в такім разі посли мають дати Даниїлові секретні інструкції від себе. Так само і в відносинах до Орди: чи Хмельницький не післав би свого післанця з листом Карла-Ґустава, аби вплинути на хана, щоб він прислав свого уповаженого до Чигрина для переговорів з шведськими послами в присутности гетьмана? Взагалі чи не схотів би взяти на себе посередництво в сих відносинах, щоб відвернути надалі поміч від Татар Полякам, а як можна-то підбити їх до походу на Московщину? Для сього можна обіцяти ханові 50 до 100 тисяч талярів, і було б дуже добре коли б Хмельницький згодився виплатити послам сю суму під королівський вексель платний у краківських банкирів ⁸).

Але першим ділом посли все таки мають постаратися, щоб гетьман зараз же рушив ближче до шведського війська, або пішов хоч би невеликий козацький корпус, навіть 8-10 тисяч, аби тільки маніфестувати перед неприятелем свою спільну акцію і забезпечити зносини. Навпаки-всяким плянам замирення з Поляками треба. запобігти.

“Розвідати, чи не можна б було прихилити Хмельницького на шведський бік, помагаючи забезпечити владу над козаками його потомству. Або виявити прихильність короля-коли б се було користно-до сукцесії Виговського. Або не торкатися сих питань.

“Розвідати, наскільки ті чи инші особи між козацьким урядом можуть бути користні та шкідливі для інтересів короля. Виявити всяку чемність для Виговського й инших відповідно їх урядові й становищу. Коли б мова йшла про Радзєйовского– запевнити незмінну прихильність до нього короля, поскільки се може бути козакам приємно, і т. д.” ⁹).

Лізоля додає до сього, що посли мали передати Хмельницькому дорогоцінні “ґемми” з скарбниці шведської королеви-гетьманові вартости 6 тис. червоних, писареві-4 тисяч ¹⁰).

Проєкт договору виготовлений при тім для посольства властиво формулював тільки ті побажання що містилися в інструкції. “Обопільний союз, тверда і постійна. приязнь між й. вел. королем шведським і світл. п. гетьмана, котрим (союзом) вони обовязувалися до обопільної любови, зичливости, помочи і воєнного союзу против усіх неприятелів, які виступатимуть безпосереднє чи посереднє”, мав своєю першою метою поборювати всі заходи до підтримки польського короля і до захитання нинішньої ліґи України з Москвою.

На підставі сього союзного договору, зараз по його затвердженню гетьман мав післати в поміч королеві 20 тис. козаків, а коли б сього не вистачало,-негайно, за простим повідомленнєм мав би післати більше, а навіть і всіми своїми силами помагати королеві. Се військо не буде діставати плати, але буде утримуватися “з воєнного доходу”, одначе з захованнєм “пристойних воєнних законів”. Потім був пункт, що гетьман підчас сеї війни і по її закінченню не може починати війни без порозуміння з шведським королем, коли рахує на його поміч, ані не може укладати згоду чи перемирє без його згоди. Сей пункт потім вичеркнено.

Тепер пункт в справі Москви-дуже здержливо постилізований (памятаючи давніші бажання гетьмана, король очевидно не знає, чи може в якій небудь мірі рахувати на його поміч проти Москви): “Гетьман вважаючи на великі кривди завдані королеві від Москви обіцяє не тільки листами упоминати її, аби відстала від своїх намірів і всі нанесені шкоди нагородила ¹¹), але коли вона того не послухає, то сполучивши своє військо з королівським на неї наступити і примусити її до замирення на справедливих умовах”.

З свого боку король обіцяє всяко дбати про те, щоб гетьман і все військо Запорізьке користувалося давньою свободою, предківську реліґію заховувало свобідно і без усяких труднощів. Ніяким ворогам козаків не помагати, але противстати і по змозі примушувати їх до справедливих умов (в чорновику було ще: по можности нищити), а військо Запорізьке завсіди охороняти і помагати йому у всім, що може служити його добру.

Тої війни, в котрій гетьман буде активно помагати королеві, король обіцяв не закінчувати доти, доки гетьман і військо Запорізьке не дістануть повної сатисфакції. Коли б королеві не вдалося опанувати Польщі вповні й прийшлося кінчати справу договором, король всяко подбає, щоб військо Запорізьке осягнуло повну свободу (libertate absoluta gaudere possit), без якої небудь залежности (sine ulla dependentia), і в ніякі трактати на шкоду війська Запорізького не війде (в першім начерку було ще сильніше: “в ніякі договори з Поляками без затвердження війська Запорізького не війде”).

Нарешті кінцевий пункт, найбільше інтересний, що значно конкретніше ніж вищенаведені інструкції ставить питаннє про претензії війська на Західню Україну:

“Коли світл. пан гетьман окрім тих великих земель і володінь, котрими володіє, бажає прилучити до своєї території ще якісь инші части Руси, й. кор. вел. не має против сього нічого, і навіть про ті, які він дозволив окупувати князеві трансильванському, король обіцяє приложити всі старання, щоб приятельськи без якої небудь образи і без нарушення присяги налагодити сю справу з князем трансильванським, і справедливі бажання п. гетьмана задоволити” ¹²).

Инакше сказати, король обіцяв взяти назад свої обіцянки Ракоцієві що до Західньої України і подбати, щоб постулят Хмельницького: “Вся Русь до Висли”-був виконаний.

Але маємо кілька варіянтів формулювання союзних відносин України і Швеції ¹³). На жаль вони не мають дати і заховалися тільки в московськім, не всюди зрозумілім перекладі, зробленім з копії привезеної з Польщі Ієвлевим. Одержав він їх в початках травня 1657 року, і невідомо коли і як дістали їх Поляки. Чи се були додаткові інструкції до проєкту договору даного Велінґові і були передані Полякам якимсь польським конфідентом, чи посилалися наздогін і попали до польських рук, чи походять іще з пізніших часів-не можна нічого певного вгадати з їх змісту ¹⁴).

“Просити Хмельницького, аби сказав, якого титулу і влади собі бажає, і договорюватись на одно з трьох, вивідавши наперед, в чім він бажає згоди і прихильности короля:

“Чи разом з Короною Польською хоче він піддатися під протекторат короля з своїми козаками, зістаючися при старих правах і вільностях-тільки справивши їх і задоволивши кривди, так щоб вони (гетьман і козаки) пробували в належнім стані?

“Чи згодиться він на васальне право, обіцявши кор. вел. і державі його поміч військом і всім потрібним? ¹⁵).

“Тоді вияснити користи, що матимуть козаки з того коли війдуть у союз і об'єднаються з королем шведським-бо від Поляків вони ніколи не можуть сподіватися якоїсь безпечности, а з'єднавшися з Шведами вони можуть так натиснути на Поляків, що ті б ніякої шкоди не могли їм робити: через Шведів козаки були б забезпечені від насильств шляхти. Навзаєм козаки мали б помагати шведському королеві й наступникам його, щоб корона Польська ніяким чином, ніяким війнами не могла відірватися від корол. вел. і Шведської держави.

“Про границі договорюватися з Хмельницьким також на котрусь з трьох: Коли Хмельницький захоче окремої (“удільної”) держави-чи йому більші чи менші границі мають бути? Тут треба з ними умовитися, якої границі він хоче з Москвою. Як має йти границя з кор. вел. в Польщі, в Литві й на Руси, і що зістанеться (з Польських земель) за Москвою.

“А неодмінно мусить бути договір на тім, що

“Хмельницький згідно з своєю обіцянкою має забороняти Татарам входу до Польської і Литовської границь: щоб вони не переходили через Дніпро, Дністер і Бог на шкоду корол. вел. і Короні Польській.

“Коли корол. вел. і Шведська держава будуть захоплені війною, Хмельницький за проханнєм кор. вел. і Шведської держави має послати в поміч 40 тис. війська як в границях польських і литовських так і поза ними. Має тримати їх в службі своїм коштом 3 місяці, а по 3 місяцях вони мають служити далі, тільки годувати їх мають уже з скарбу кор. вел. як і инше військо, а плати їм не давати. Коли ж Хмельницький не схоче давати стільки людей, можна з ним умовитися і на менше число-20 тис., і не обовязувати його посилати на далекі держави, а тільки на сусідні з Швецією. Коли ж у кор. вел. протягнеться війна з Польською короною і з иншими сусідами, Хмельницький повинен тримати 40 тисяч на поміч против якого небудь неприятеля.

“Повинні також козаки пообіцяти не входити в союзні в договори з якою небудь державою без відому і волі й. кор. вел. і його наступників, ані не мага приязни з якими небудь сторонніми монархами на шкоду його, його держави і приналежних йому земель. Треба також щоб Хмельницький і козаки пообіцяли без волі і дозволу шведського короля не починати ні з ким війни-щоб кор. вел. не попасти через те в якусь нову несподівану війну ¹⁶). Коли кор. вел. замириться з котрим небудь сусіднім монархом, сей договір лишається незмінним. А Хмельницький і козаки повинні виріктися всяких пактів і договорів з королем Казимиром й иншими монархами, таких що могли б бути шкідливі для шведського короля і до нього приналежних.

“Коли ж Хмельницький занадто звязався з Москвою своїми обіцянками (і не може з нею розірвати), то має він всякими способами привести Москву до того, щоб вона не претендувала більше ніж по Березину, а решта Литви щоб лишилася кор. вел. і державі Шведській. Також що по той бік Березини, на Україні і на Волини, щоб Москва не мала до того ніякого діла, і поза уділом Хмельницького все щоб належало королеві і короні шведській.

“Хмельницький повинен дозволити перевозити через свою землю всякі товари, і щоб король міг брати мито з усяких товарів-але можна четверту частину його поступити Хмельницькому. Для кращого торговельного промислу випросити для короля окремі землі при тих трьох ріках: Дніпрі, Богу і Дністрі: щоб там ставити маґазини і привилеями як найкраще забезпечити ті місця-щоб Хмельницький і козаки не чіпали їх, ні тих людей, що там жили б і туди приїздили.

“Хоче також король вибрати собі місця над Дніпром придатні для будови фортець і городів, щоб заборонити приступ Татарам. На се королеві потрібна відповідна місцевість над Дніпром, на кілька миль, на будову такої фортеці. Козаки неповинні позволяти тим селянам, що на тих місцях тепер живуть, відти тікати і до козаків переселятись: таких утікачів козаки повинні назад віддавати, або позволити королеві їх розшукувати. Також козаки неповинні в тій місцевості ставити своїх домів. Мають вони боронити її від всякого неприятельського насильства і всякої небезпеки, і не забороняти королеві посилати до неї на поміч своє військо через козацькі краї і битися там з своїм неприятелем. Місця сі, що й. кор. вел. хоче для себе при р. Дніпрі, лежать при р. Тетереві, від її початку до устя з прилеглою територією ¹⁷) на 12 миль по обох сторонах. В иншім місці король хоче ставити городи і фортеці там де Татари переправляються через Дніпро-для сього король хоче острова з прилежною територією на 4 милі по обох сторонах Дніпра. Добре було б якби можна було вилучити для нього і город київ з такою ж територією як вище зазначено; але коли того не можна буде осягнути, то можна й лишити.

“Коли королеві трапиться післати своїх послів до Татар, чи до Москви чи до Турків, або до инших країв, Хмельницький має дати їм вільний переїзд і дати охорону, також забезпечити їм поживу і підводи.

“Королівські грамоти у всім мають бути шановані.

“В вірі нікому не має бути утиску, особливо євангеликам: для них по всяких містах мають ставитися церкви ¹⁸).

“Коли Хмельницький захоче окремої держави ¹⁹), то мусить до вище зазначених пунктів додати спеціяльні договорні вимоги. Король же з своєї сторони обіцяє по можности своїй підтримувати його, Хмельницького, в такім стані і владі, і боронити від лядського насильства, так щоб йому не треба було нічого боятись. Вірі грецькій король рад сприяти, так щоб ті місця де є віра грецька, ні в чім не терпіли обмеження в давніх правах і звичаях, а навпаки-щоб через нинішні договори права грецької віри були примножені і поправлені.

“Також вільно буде Хмельницькому завести у себе Республіку Козацьку – як буде собі вважати: дати їй певні права і закони, за котрими могли б козаки жити, а наступники Хмельницького-правити ²⁰).

“В границях його (держави) має лишитися тільки воєводство Київське, а Чернигівське треба відступити Москві. А коли б Хмельницький не хотів на се пристати, можна йому відступити частину Браславського воєводства до Богу, а від Винниці до Браслава піде границя польська. А як і на те не пристане і доконче захоче границі по Ямпіль,-можна йому й те відступити, тільки з тим щоб за королем лишилося право на свобідну торгівлю, і місця для будови городів і фортець над Дністром і Богом так само як і над Дніпром, і мито з товарів-з котрого Хмельницькому можна відступити четвертину, або й половину.

“Коли й. кор. в. на пильне проханнє Хмельницького згодиться дати йому поміч і оборону, Хмельницький тому королівському війську, яким король йому помагатиме, має давати всякі запаси і страву своїм коштом, і всякі видатки зроблені королем через ту поміч козаки мають йому нагородити.

“Кораблям і човнам королівським на Дніпрі і за Дніпром ніяких перешкод не чинити-козаки скрізь мають їм давати вільну дорогу і позволяти купувати запаси.

“Коли король схоче наняти козаків за гроші в свою службу, козакам щоб було вільно найматися в королівську службу. Але з козаків визначених від Хмельницького на службу ніхто без його відомости не може йти в королівську службу.

“Коли Хмельницький схоче бути васалєм (голдовником) шведського короля ²¹), то заховуються всі вище (на початку) подані статті ²²).

“Має бути відступлене йому Київське воєводство, має він писатися князем київським і чернигівським і гетьманом війська Запорізького і владу мати в своїй землі– в своїх шляхетських маєтках, в суді й управі тих країв, що йому й козакам будуть дані й потверджені від кор. вел. дідичним правом-так щоб він на свою користь обернув маєтки в сій землі, наділяв тими маєтками служебних людей своїх, відповідно їх гідности і службам, і всякі приходи вибирав давнім звичаєм.

“Духовний чин має бути в усім по давньому: поставленнє митрополита й инші справи мають бути в волі королівській.

“Коли Хмельницький захоче, щоб його васальне володіннє було дідичним, треба щоб він зложив послушенство королеві й прийняв свій лен ²³), як курфірст бранденбурзький і герцог курляндський складали королеві польському. Потім всякий раз за наказом королівським щоб готов був ствердити своє послушенство присягою королеві і наслідникам шведської корони, і то не тільки своєю, але й (присягою) виборних уповажених людей від повітів. (І не тілько послушенство але й обовязок) значнішої данини на оборону того князівства і на потреби королівські. З доходів половина має йти на Хмельницького, а половина на короля.

“Коли в державі Шведській не стане короля і пічнуть вибирати нового, земля Запорізька має новому королеві подарувати 30 тис. золотих. Також щоб не забували піднести скільки можна, коли королівські сини будуть женитись, а доньки виходити заміж. Також новий князь запорізький, настаючи на місце помершого має піднести королеві шведському 30 тис. золотих.

“Також договоритися з Хмельницьким, які закони він своїм підданим дати хоче, як далеко сягатиме його влада, які права і вільности заведе, як він себе і кожного в володіннях і привилеях схоче забезпечити, а яких привилеїв захочуть реєстрові козаки,-все то Хмельницький наперед у себе має перевести, а потім прислати на затвердженнє й. кор. вел.-аби честь королівська в нічім не була применшена.

“Коли ж Хмельницький не захоче прийняти державу Запорізьких козаків ²⁴) як дідичний князь, то запропонувати, щоб держава (“стать”) і військо Запорізьке вибирали зпоміж себе 4-х осіб на князівство Київське і державу Запорізьку, і з тих 4-х осіб кор. вел. вибирав одного, щоб він як князь володів як у цивільних так і у воєнних справах, і так правив як вище описано про васальне володіннє.

“Рад би був король, щоб усі маєтности того князівства були розділені й розписані-щоб їx роздати козакам, котрих служба визначна (“явна”), себто визначнішій старшині, щоб вони разом з князем правили б і були його сенаторами. Треба щоб їх було 12 для правління державою. На прожиток їм треба дати шляхетські маєтки, і відділити також на князя, на його утриманнє. Але то буде в волі Хмельницького, чи він схоче роздати своїм службовим людям маєтности в дідичне володіннє, чи в доживотне, і яку службу з тих маєтностей визначить. Одначе всякі уряди, які у них будуть, не повинні даватися в дідичне володіннє.

“Селянам, які тепер у нього в підданстві, було б добре щоб Хмельницький наказав жити в своїх домах ²⁵), і платити йому й старшині грошеву дань, щоб ріля не лежала порожнем.

“Але в усім тім покладати на волю Хмельницького. Коли б він твердо став на тім, що в тих повітах що будуть у його володінню він має розпоряджатися всіми маєтками, навіть духовними,-і в тім йому поступитись. Тільки щоб київський митрополит не мав призначатись і настановлятись без волі королівської.

“А що козаки через сей наш договір стали вільними людьми ²⁶), то надалі вони з своїм князем неповинні мішатися до справ Польської держави, а вдоволятися тим, що їх князь постановить, і не претендувати на вільні голоси ²⁷). Мають зіставатися вільною й окремою державою під охороною й зверхністю ²⁸) короля шведського і польського і держав Шведської і Польської, помагаючи корол. вел. і державі його на всяких неприятелів. Також і князь їх згідно з своєю обіцянкою повинен буде ходити на службу королеві з вище зазначеним числом козаків і бути в війську під начальством короля.

“Невільно буде князеві й козакам збільшати число укріплених городів, на шкоду кор. вел.-все вони мають робити за відомом і волею корол. вел.

“Привилеї надані кому небудь від князя, не матимуть сили, доки не потверджені кор. вел.

“Гроші у них мають бути як у Польщі.

“Апеляція в судових справах має бути, як давніше бувала. Надалі буде апеляція до князя, а коли там справа не закінчиться-до короля.

“Князів своїх відставляти воєводство Київське і військо Запорізьке не матимуть права: се право належатиме тільки королеві. Коли підані схочуть обжалувати князя за порушеннє прав і законів їх, вони можуть скаржитися кор. вел. і покликати його на королівський суд, і король винесе постанову як розсудить. Може він також і незалежно від війська Запорізького і підданих князевих відставити князя волею своєю королівською і визначити йому кару, коли князь стане нарушати договір з корол. вел.”.

Як бачимо, все се писалося в аспекті претенсій і надій КарлаҐустава бути королем польським і мати зверхність над військом Запорізьким не тільки на підставі нового договору з військом Запорізьким, але і за старими традиціями зверхности над ними Корони Польської, що мала перейти до Карла-Ґустава, як польського короля. Тому його проєкти васального Київського князівства так близько сходилися з проєктом в. кн. Руського, що одночасно висувано як останній спосіб розвязання справи з польського боку.

Примітки

¹) Transsylvania II с. 177=Архив с. 171

²) Архив III. VI с. 141-2, переклад с. 154-5. 3) Вище с. 917.

⁴) Архив с. 143-переклад с. 156.

⁵) Архив с. 144-5, переклад 157-8.

⁶) В мотивації розриву з Швецією, так само як перед тим з Польщею, немалу ролю відіграли нові титули прибрані царем в останніх роках, під час війни з Польщею, що маніфестували претензії царя на ріжні землі Річипосполитої.

⁷) Архив с. 146-9, переклад с. 159-162.

⁸) Краків ще був в шведській окупації.

⁹) Архив с. 152-3, переклад с. 165-6.

¹⁰) Жерела XII с. 396, дописка до листу.

¹¹) Тут кінчилася перша редакція в чорновику, дальше дописано потім.

¹²) Архив III. VI с. 167-170.

¹³) Сборник Київської Археографічної Комісії І с. 107.

¹⁴) Соловьев, що коротко переказав зміст сих проєктів, не вказуючи джерела, в Х томі (стер. вид. с. 1714), і Каманин що видав тексти їх разом з статейним списком Ієвлева в Сборнику І і дав потім коментарій до нього в т. II (Договоры Б. Хмельницкаго с. 104), клали їх на рік 1656, не мотивуючи ближче своєї гадки. Липинський висловив такі здогади, що ся інструкція була післана від Карла Велінґові перед тим як була виготовлена інструкція Тернешільдові, і Велінґ тримався сеї інструкції не маючи ще Тернешільдової, тому викликав незадоволеннє гетьмана і Виговського (Україна на переломі с. 270-1). Але більш того що Велінґ сього тексту не дістав-бо перехопили його Поляки.

¹⁵) Очевидно сі три можливости треба розуміти так:

а) Хмельницький з військом Зап. готов зіставатися далі в складі Польської держави і разом з нею перейти під владу шведського короля, забезпечивши певні привілєґії козацькій верстві;

б) він хоче бути восалєм шведського короля беспосереднє, нерахуючися в складі Польщі;

в) він хоче мати цілком окрему державу.

¹⁶) Я тут і далі переставляю деякі фрази для більш льоґічного порядку і кращого зрозуміння.

¹⁷) Тут і далі не зовсім ясний вираз: уЂзд, уЂзды.

¹⁸) Треба розуміти так, що досі подані загальні умови мають бути в договорі при всякій формі державного ладу в козацькій державі; вони мають нумерацію від 1 до 6, але настільки нельоґічну, що я її пропустив.

Далі наступають постанови спеціяльні, відповідно до того чи буде самостійна чи васальна козацька держава, чи тільки привилейована козацька верства в Польській чи Шведський державі.

¹⁹) “УдЂльным быть” в значінню самостійної держави, в противставленню до васальства, котрого умови обговорюються нижче.

²⁰) “Такоже Хмельницкому волно будет постановить у себя РЂчь Посполитую Козацкую, как ему надобно будет, и чтоб он им подлинные права і уложенья дал, по которым им, козакам, жить и как наследникам его, Хмелницкого властвовать” с. 111.

²¹) Починається друга евентуальність: васальної козацької держави.

²²) “во всем стоять против первых 6 статей” ті що вичислені у нас на ст. 1290-2.

²³) “голдовную честь принял”.

²⁴) “статъ запорожскихъ”.

²⁵) Мабуть у тім значінню, щоб їх не витягано на військову службу.

²⁶) Звільнені від польської зверхности.

²⁷) Участь у соймі.

²⁸) “но оставатца имъ какъ волному и удЂлному стату подъ обороною и голдемъ королей и господарствъ свЂйскихъ и полскихъ”. Себто королів шведських, що будуть одночасно й королями польськими і правитимуть державою Шведською й Польською.

ПРОВОЛОКА З ВИЇЗДОМ ПОСЛІВ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА КОРОЛЕВІ З ОСЕНИ 1656, ПОСИЛКА ВЕЛІНҐА.

Але все се тим часом зісталося в сфері побажань. Данило з Тернешільдом не виїхали вчас. Данило сидів без діла в Прусії, і гетьманський уряд не знав що думати про се: маємо з 21 н. с. січня лист Данила до короля з Ельбінґу, він сповіщає його, що з України прийшли до Королевця (Кеніґсберґа) купці з 100 возами товарів і з наказом від гетьмана і від писаря переказати Данилові їx велике здивованнє, що він не вертає і вістей не дає. Данило просить Карла-Ґустава щоб він своїм листом оправдав перед гетьманом сю неакуратність і висловив гетьманові свої бажання ¹). Очевидно, Данило не дістав відправи від короля ні можливости повороту, і з ним сидів без відправи і королівський посол. Скінчилося се тим, що Данило перестав себе вважати аґентом Хмельницького і перейшов у службу шведського короля-в пізнішій інструкції свому послові король згадує, що Данило за згодою Хмельницького вийшов з його служби і перейшов на службу шведську ²).

Тим часом 14 (24) листопаду гетьман писав королеві з Чигрина:

“За весь час відколи ми вислали о. Даниїла і досі, ми не одержали ніяких листів від вашого вел., але тепер, коли ми війшли в договір з князем семигородським, ми сподіваємось легко мати зносини з в. вел. От і сього листа, з засвідченнєм нашої незмінної приязни ми посилаємо через володіння згаданого князя і просимо оповістити нам щасливі успіхи в. вел. в поборюванню неприятелів і все инше що дотикає нашого добра. Бо і ми підчас усеї сеї війни з Поляками, яку вели й ведемо досі з сим віроломним неприятелем, ніякої помочи не давали неприятелям вашим, шануючи приязнь в. вел. Виявили б її в. вел. через вашого посла-коли б переїзд не був такий небезпечний. Тому просимо в. вел. про все нас повідомити” ³).

Але слідом, очевидно, прийшов лист через Семигород, і гетьманська канцелярія відповіла напушистим листом, складеним ще більш кулявою латиною, ніж яку пускала канцелярія шведська, так що можемо тільки в приближенню віддати зміст сього досить важного посланія, що висловляло бажаннє гетьманського уряду уставити між Україною і Швецією такі союзні відносини, які вже уставилися з Ракоцієм і обома господарями:

“Не иншим способом може закорінюватися приязнь і виростати в твердий звязок, як обопільною вірністю і незмінною постійністю. Богато в останніх роках мали ми доказів приязни світлійшої Христини, засвідченої богатьма листами, але вони легко могли ослабнути і забутися, приспані довгим мовчаннєм. Але коли одержуючи часті листи в. вел., які оживляють їх і старі задатки підіймають до справжнього звязку, ми не тільки що почуваємо себе з'обовяваними до взаїмности, але совість, неодмінний свідок понуджує нас до висловлення і великої подяки. Так прийнявши і сі письменні засвідчення приязни в. вел. з належною вдячністю, ми і з свого боку відповідаємо нашою покірною прихильністю, обіцюючи виявити її всякими послугами в. вел. і бажаючи в. вел. постійних успіхів. Що довгий час ми з свого боку не давали знати про наші справи і наміри, сподіваємось -в. вел. не буде тому дивуватися, довідавшися від подавця сього листу, як се сталося через неможливість свобідного переїзду. Але при сій нагоді заявляємо: ми з самого початку як тільки підняли зброю на Поляків за віру й вільність ⁴), так і далі тріваємо в сих намірах против усіх хто силою хотів би їздити на шиях наших ⁵) – покладаємось на Бога, що він нас від їx насильств і наступів захистить. А в. вел. як обіцяли ми неудану приязнь і любов, так постановили й трівати в ній постійно – що й доказуємо не подаючи ніякої помочи жадним неприятелям (вашим), невважаючи на часті їх прохання, і не маючи при тім инших мотивів крім того щоб догодити тим в. вел. і дістати в нагороду непохитну вашу приязнь. З приводу щасливих успіхів в. вел. щиро поздоровляємо і дальше такого ж щастя зичимо. Собі ж найбільше бажаємо-просимо се в. вел. прийняти до відома-таким же звязком (союзом) звязатися з в. вел. як звязалися ми тепер з світл. воєводами обох Молдавій і з світл. князем Трансильванії. Се наше бажаннє радо ми б і здійснили, щоб тільки як скорше відкрився свобідний приступ (комунікація). Бо досі така була в тім тіснота, що за виїмком одного листа, пересланого нам через світл. князя трансильванського, ми нічого не могли ні одержати ні вислати” ⁶).

Скільки тих гетьманських листів, що стали посилатись через Семигород, дійшло до Карла-Ґустава, лишається невідомим. З шведської сторони маємо згадку шведського посла в Семигороді Штернбаха, що він одержав три рази копії листів від Карла-Ґустава до Хмельницького – з 2 і 9 грудня (ст. ст. очевидно), і кінець кінцем передав одну з тих копій “козацькому генералові Антонові”, щоб той переслав гетьманові, – а дві инші післав з гінцями Ракоція ⁷). Але 22.XII поїхав нарешті до гетьмана Велінґ ⁸), щоб про все розговоритися на місці.

Примітки

¹) Архив III. IV с. 192.

²) Тамже с. 266, див. нижче; в березні бачимо Данила в Марієнбурґу, тамже с. 214.

³) Архив III. VI с. 178, дата Czyhirini 14 novembris 1656 vett, титулятура як у попереднім: Serenissime rех Svecorum, domine et amice nobis observandissime, на листі поміта про одержаннє 7 лютого 1657.

⁴) Властиво “для розмноження віри і вільности”, pro aucta fide ex libertate.

⁵) Contra quosuis qui nostris inequitare violenter cupierint cervicibus, очевидно розуміються Поляки й Москалі.

⁶) Конструкція в ориґіналі неправильна, але не хочу її радикально виправляти, щоб не розминутися зі змістом. Архив III. VI с. 180-181, dabantur Czyhyrini die 16 novembris vet. styl. a. 1656, на обороті адреса: Serenissimo Carolo Guetauo, Dei gr. Suecorum, Gott. Vand-que regi etc., domino et amico nobis observandissimo.

⁷) Transsylvania II c. 272.

⁸) Тамже c. 259.

ПІДГОТОВКА СОЮЗУ З СЕМИГОРОДОМ: ЛІТЕРАТУРА, МІСІЯ ШЕБЕШІ, ІНСТРУКЦІЯ ЙОМУ, 20 ЧЕРВ., ДОДАТКОВІ УВАГИ, ПОДОРОЖ ШЕБЕШІ З БРУХОВЕЦЬКИМ, SUMMA LEGATIONIS, ПРОЄКТ ГЕТЬМАНСЬКОГО ДИПЛЬОМУ, БАЖАННЯ ПОВНОЇ РІВНОПРАВНОСТИ З КОЗАЦЬКОЇ СТОРОНИ, МІСІЯ КОВАЛЕВСЬКОГО І ГРУШІ ДО РАКОЦІЯ, ЗВІДОМЛЕННЯ З СИХ ПЕРЕГОВОРІВ ВОЄВОДИ СТЕФАНА.