Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 48 (всего у книги 105 страниц)

¹⁴) Сибирський приказ архива юстиції, стовб. 1471.

¹⁵) “А тебЂ гетману (цар) указал ити на Коруну; и про то б тебЂ намъ сказать-далеко ли тебЂ с войскомъ Запорожским ити, и на которые мЂста и с которого числа чаєш себЂ собраться чтоб всЂм полкам прити в одно врЂмя, чтоб ихъ злые замыслы разорить. А будет ты гетман для своихъ частыхъ походов изнемог, и великиі государь, е. ц. в-во, укажет быть на своей ц. в-ва службе боярину и воеводе Василью Борисовичю Шереметеву с товарыщи. А тебЂ, гетману, ц. в.-во велЂл говорить, чтоб ты с ним послалъ три полка Запорожскихъ Черкасъ. А тебЂ гетману указал оберегати з достальными полки своі ц. в-ва Запорожские городы, і гдЂ по указу ц. в-ва былъ бояринъ и воевода Василей Борисовичь Шереметев с товарыщи.

“И гетман Богдан Хмельницкиі говорил: По указу-де вел. государя нашего, е. ц. в-ва, идет онъ противъ враговъ и разорителей святых божиіхъ церквей; а какъ-де всемогущиі Богъ подастъ помощь, и счастье поспешит ц. в-ва, отгонит неприятелей своихъ, и он де гетман на службу ц. в-ва готов на весну со всЂмъ войском Запорожскимъ, а чтоб-де ити им вмЂсте з боярином и воеводою с Васильем Борисовичем Шереметевым с товарыщи и со всЂми ратными людьми на Коруну. А собранье-де у нихъ (Поляків) на весну против ихъ, черкас великое будетъ. А ити на весну, кой час трава об'явитца. А ити на Пыков мимо межипашу Старого-Констянтиного шляхомъ до Костянтиного; а от Старого Костянтиного до Тернополя, а с Тернополя до Львова. А только-де ити на Каменец-Подольской и ратным людем будет скучно, горы великие и переправы большие. А чтоб-де послать з дороги из войска тысеч 5 или 6 под Каменец-Подольской, и чтоб Каменец осадить, для того чтоб вЂдомости ис Каменца никакой к Турскому Салтану и к Венгерскому и к Мутьянскому не было. А как де увидят Мутьянской и Венгерской рать великую, будут царскому величеству помагать; а есть ли-де поможет всемогущиі Богъ, и счастье царского величества поспешитъ-Каменецъ возмут или здадутца, не только-де что будет Поляком страшно, и турскому салтану будет великое сумнЂнье”-л. 55-9.

¹⁶) “И Артемон гетману Богдану Хмельницкому говорил: Сказывает онъ гетманъ, что он от частых своих походов не изнемогъ, а хочет ити на весну на коруну польскую со всЂм войском Запорожскимъ вмЂсте з боярином і с воеводою с Васильемъ Борисовичем Шереметевым с товарыщі и ц. в-ва с ратными людьмі. И только в тЂ поры ц. в-ва на Украину или на Запорожские городы наступит Крымской хан,-и Украину и Запорожские городы от Крымсково хана кому оберегать?

“И гетьман Богдан Хмельницкиі говорил: Как-де дастъ богъ на весну пойдет он со веемъ войском Запорожскимъ против неприятелей ц. в-ва вмЂсте з боярином и воеводою с Васильемъ Борисовичем Шереметевым с товарищі, и в Запорожских-де городЂх останутца только осадные люди. А приходу-де от крымсково хана не будет, для того что будет ханъ при гетманех корунных, а на Запорожские городы войною не пойдеть.

“И Артемон говорилъ: Какъ дастъ богъ, учините поискъ над польскими и над крымскими людьми, а бояринъ и воевода Василей Борисович Шереметев с товарыщи и с ратными людьми придут назад в Запорожские городы,-и ты б гетман по указу вел. гос. нашего, е. ц. в-ва, ратным людем велЂл собрать запасов, чтоб ратным людем не изнужитца; а собрать бы тЂ запасы со всЂх Запорожских городов и с мЂстъ и с сел и з деревень и с мельниц, смЂтясь з боярином и воеводою с Вас. Бор. Шереметевым, сколько на ратныхъ людей запасов надобеть. А запасы здЂсь в городех Ц. в-ва дешевые-ржи и овса и ячменю четверть купят по полтора золотых польскихъ” -л. 59-61.

¹⁷) “И гетман Богдан Хмельницкиі говорил: Царского величества боярин и воевода Василей Борисович Шереметев с товарыщи и с ратными людьми запасы скуден не будет, роспишет онъ, гетман все войско по городомъ и по мЂстам и по селам и велит давать стацыю, по чему доведетца взять з городов и с мЂстъ и с селъ и з деревень”-л. 62.

¹⁸) В списку: Дністром.

¹⁹) В значінню: обіцяв.

²⁰) “Лукьянка Сухина”.

²¹) “велЂл”.

²²) л. 64-6.

²³) Відтінок докору міг бути і в словах: “И он гетман с войском Запорожским Черкасы замешкал”-коли Трубецкому визначено було вести операції в порозумінню в гетьманом (л. 66).

²⁴) Звертаю увагу на се дуже цікаве поясненнє гетьмана.

²⁵) “Царского величества городам”-се може бути парафраза гетьманських слів, звичайна в московських звідомленнях-гетьман міг сказати: нашим городам.

²⁶) л. 62-8.

²⁷) л. 68-9.

²⁸) л. 71-2, тут в ориґіналі щось бракує, але зміст приблизно такий, як я його доповнив.

²⁹) “чтоб устроить”-сі слова за контекстом можна розуміти і так що цар піддає сю гадку гетьманові на обміркованнє, і так що він категорично наказує гетьманові сей плян виконати: московська приказна стилістика була богата такими “елястичними” оборотами, котрі можна було розуміти більш мягко чи більш твердо-в залежности від настроїв і обставин.

³⁰) “ВЂдомо учинилось великому государю нашему, его царскому величеству, о Запорожскихъ городЂх и въ уЂздехъ жилецким людем от приезжих людей чинитца налога и обида великая, и чтоб въ Запорожскихъ городЂх быть царского величества воеводам. А какъ царского величества воеводы в Запорожскихъ городЂх будут, и онЂ жилецких всяких людей приезжим людем никому в обиду не дадут, и ото всякого дурна станут ихъ оберегать.

“И гетьман Богдан Хмельницкиі говорил: Топере-де в Запорожскихъ городЂхъ царского величества воеводамъ быти нельзе, потому что ныне царского величества на Запорожские городы наступил неприятель, и Запорожскихъ городов ратные люди идут с ним гетманом против неприятелей, и расправы воеводам чинить ныне нЂчево. А как богъ дастъ милость свою, уступят неприятели или каков поискъ учинять, и он в тЂ поры про то царскому величеству вЂдомо учинит” л. 77.

³¹) И священики нам говорили: какъ-де Богдан Хмельницкиі вел. гос., е. ц. в.-ву, бил челом в вЂчное холопство, и нам-де от отца митрополита киевского по се время приказу не бывало, чтоб имъ за государя нашего благочестивого (титули пропускаю) и за государыню Марью Ильичну и за царевича и за царевны бога молить. А мы-де егда у престола творца всЂх и бога нашего святую его службу служимъ, и о благочестивом государе нашемъ бога молим, чтоб Богъ милостивыі ему вел. государю подалъ здравие и благоденствие и чтоб Богъ цар. в-ва десницу возвысил паче всЂх царей земних и покорил бы богъ под нозе его сся враги матере нашия восточныя Церкви. А с сего-де времяни мы станем о всЂх ихъ государских здоровиях бога молить. И тебЂ б гетману о том к митрополиту послать и велЂть ему выговорить, чтоб онъ послал грамоты во всЂ ц. в-ва Запорожские городы, чтоб во всЂх божиих службах о благочестивом государе нашем царЂ и о блатовЂрной царице и о благовЂрномъ царевиче и о благовЂрных царевнахъ бога молили.

“И гетман Богдан Хмельницкиі говорилъ, что он о том в Киев к митрополиту отпишет, чтоб митрополит послалъ от себя во всЂ Запорожские городы и в уЂзды к священником грамоты, чтоб священники во святых божиихъ церквахъ в службахъ за вел. государя нашего царя за царицу и за царевича и за царевны за их многолЂтное здравие бога молили” л. 79-81.

³²) “Как-де он гетман был в Киеве, і митрополит-де киевскиі и архимандрит печерской говорили, что-де они постановление и благословение приемлют от царяградцкого патриарха, а у иных патриарховъ в повиновениі не будут. И он-де гетман имъ говорил: Будет имъ не быть под властью великого государя нашего царя... (титул) его царского величества, и не быть под благословеньемъ великого государя святЂйшаго Никона, патриарха московского, Всеа великие і Малые Росиі (написано замість якихось зчищених слів), и вы будете с тЂмі, от кого благословение принели; а на ихъ мЂсто будутъ иные власти, кому царское величество укажетъ. А и житье-де ихъ не на пользу, кромЂ того что беспрестаних королю вЂдомость всякую дают” л. 83.

³³) Сибир. приказ ст. 1471 л. 22-6, дата: Данъ з БЂлой Церкви мЂсяца генваря... дня лЂта 1654 р. День пропущений, його дає згадка про “схід” з Шереметьевим-13 січня, а що 13 ж січня с. м. гетьман Матвеева вже виправив, то дата грамоти не може бути пізніша як того дня.

ДРІЖИПІЛЬСЬКА КАМПАНІЯ: НОВОРІЧНІ ПОЛЬСЬКІ ОПЕРАЦІЇ, КАРНА ЕКСПЕДИЦІЯ Д. ВИШНЕВЕЦЬКОГО ДО БЕРШАДСЬКОГО КЛЮЧА, ЛЮДНІСТЬ ЗБИРАЄТЬСЯ ДО ОБОРОНИ В ДЕМКІВЦІ, ВАТАГА ТЕТЕРІ, ОБЛОГА І ЗДОБУТТЄ ДЕМКІВКИ, РІЗНЯ І УТЕЧА ЛЮДНОСТИ “ДО ДНІПРА” І НА ВОЛОЩИНУ. ПРИХІД ПЕРЕДОВОЇ ОРДИ З КАМАМБЕТОМ І МЕНҐЛІ-ҐЕРАЄМ, ВОЄННА НАРАДА В ОБОДІВЦІ; БРАК ВІДОМОСТЕЙ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Крайній час-бо сі перші тижні нового року н. ст. були одною крівавою орґією польського війська. Браславщина гинула на очах. Роковини переходу України під “високу руку великого государя” знаменувалися такою загибіллю “святих божих церков и православних християн”, якої Україна не бачила вже давно. Балянс першого року воєного союзу України з Московщиною виглядав дуже сумно, і хоч гетьман перед Матвеевим доводив, що нічого великого не сталось від його кунктаторства в двох останніх місяцях, а що сталось-то сталось через недодерження слова Москвою,-але в дійсности він мусів відчувати, що престіж його політики, спеціяльно його переходу під московський протекторат, потерпів сильну аварію, з котрої треба було ратувати, що можна і як можна.

Польська сторона розпочала новий рік карними експедиціями браславських маґнатів для приборкання збунтованих підданих. Дмитро Вишневецький, випробувавши всякі універсали, з невеликим успіхом ¹), кінець кінцем випросив у польного гетьмана собі кілька полків і з ними 29 грудня пустився підбивати manu militari свої маєтности-старий Бершадський ключ. Деякі застав цілком порожніми– мешканці повтікали; в инших пробували боронитись-так було в самій Бершади, де люди ставилися настільки твердо, що прийшлось просити нових і нових полків, поки перевага стала настільки очевидною, що сі непокірні піддані пішли навтіки до сусідньої, Демківки ²). Коховский вичисляє такі здобуті і знищені місточка: Зиньківка; Баланівка, Лисянка, Котаршина. За утікачами Вишневецький з товаришами пішли слід під Демківку, але застали там сили настільки серйозні, що не відважились з ними зачіпатись і звернулись до гетьманів за новою підмогою Ті рішили, що для престижу треба за всяку ціну знищити се гніздо бунту-хоч виглядало се нелегко-з огляду на значні повстанські сили, що там у Демківці зібрались, і на сильний замок окружений валами і укріпленнями. Було там кілька козацьких сотень, а ріжного люду, що посходився з усеї околиці, рахували на великі тисячі. Лянцкороньский каже, що було там "до десяти сотників", і називає поіменно Зарудного, Яковенка, Юркевича, Корсунця і Коваленка. Але инші говорять тільки про три сотні: і тим часом як Лянцкороньский рахує, що "стрільців вивчених в тій країні” ³) було там до 20 тисяч, а козаків 5 тисяч, инші подають значно менші цифри. Хоч Лянцкороньский міг би вважатися найбільш авторитетним свідком, як провідник сеї експедиції, здається, що треба більше віри дати тим меньшим цифрам ⁴).

Рушивши з своїми силами з Олександрівки, Лянцкороньский дістав відомість, що недалеко Демківки в лісі заложився ватажок Тетеря з своїм товариством, і відти вів під'їзди під польські становища. Кликнув охочих до наступу, і в кілька годин сей “охотник” знищив Тетерин табор. Се зробило вражіннє, і деякі сусідні осади піддалися Полякам. Тим часом надійшла армата, і 6 січня рано Лянцкороньский з усіми силами приступив під Демківку ⁵). Насамперед вислав парламентера з листом, закликаючи до піддання-нехай вибирають смерть чи життє. Але обложені не хотіли навіть прийняти листа, рішучо відмовившись від усяких переговорів. Тоді Лянцкороньский вивівши під місто кінноту-щоб на ній скупити увагу обложених, і звелівши стріляти до міста запальними кулями з мортири, одночасно став вибирати місце для приступу пішого війська. Коли місто горіло від запальних куль, він пустив військо на приступ. Але обложені боролись, задавали сильні утрати польському вояцтву, нарешті розпаливши ще сильніше пожежу, щоб місто згоріло до решти, відступили до замку. Але польське військо повело завзятий наступ на замок, що потрівав до самого вечера. Коли запала ніч, Лянцкороньский розложив військо, не одводячи, на попілищу міста і по сусідніх фільварках, щоб з світом поновити наступ. Се зломило настрій обложених, становище здавалось безвихідним, і вони почали переговори. Над ранок прийшли до табору Лянцкороньского депутати-три старці з ріжних місточок, обіцяючи “послушенство”, коли польське військо відступить і лишить їх в спокою. Лянцкороньский дав згоду, щоб уникнути нових утрат-бо й попередній день коштував досить ⁶), і жадав тільки повної покори, але підчас переговорів велів пішому війську наступати далі, так що воно вже стало на замкових валах, і тоді в замку почалась паніка. Люди кинулись виходити, давлячи одні одних, і побачивши таке козацтво з своїми сотниками на чолі, теж піддалося переможцям-вийшло з замку. Лянцкороньский велів їx відставити до Потоцкого, підданим казав ставитися до своїх панів-всі вони чи їх прикажчики, очевидно, були тут при війську. Але поки він тут розправляв і порядкував, розохочене жовнірство-до котрого прилучилась іще й жадна здобичи Татарва, не вважаючи на проголошене помилуваннє, занялось різнею безборонних. “Мертві собаки не кусають”, переказує їх виправдування Коховский. Порізаних рахували на тисячі. Згаданих сотників, відправлених до гетьманського табору, Потоцкий засудив на смерть і за кілька день той засуд виконано ⁷). Живими лишилися, очевидно, тільки деякі піддані, що встигли вдатися до своїх дідичів; було їx небогато, і після сеї різні 8 січня и. с. ⁸) околиця спустіла до решти, тим більше, що в сім часі надтягнули вже й Орда і стала в сусідстві обозу Потоцкого.

“Хлопи всі з Браславщини порозбігались: одні до Дніпра, инші по лісах, а піддаватись не хочугь; міста, села, куди військо прийде-ніде людей не застає”, записує дневник ⁹).

Мясковский пише з Камінця при кінці січня, що за приходом польського війська маса хлопів (sroga rzecz chlopstwa) втікла з Подністровя до Волощини, і їх там прийнято, і коло 10 тисяч Українців стоячи над берегом, по волоській стороні тільки дивляться на наше військо і вичікують ¹⁰).

Що зіставалось, розуміється піддавалося-те що не в силі було тікати. Деякі козацькі ватаги, несподівано захоплені наступом Орди, приставали також до неї: заявляли свою покору, ратуючи свої голови, і згаданий дневник каже, що Потоцкий застав в татарському таборі 90 таких козаків ¹¹), і вони тепер заявили бажаннє щоб Потопкий взяв їх до себе.

Татар прийшло 30 тисяч, як казали: се була передова орда, привів її Камамбет мурза, а номінально проводив молодий султан-підліток Менґлі-ґерай, син недавно померлого хана Іслама. Давши знати про свій прихід Потоцкому 6 січня, вони заявили бажаннє мати якийсь час на спочинок, поза тим-готовість іти за бажаннями і розпорядженнями Потоцкого. 11 січня Потоцкий з старшиною їздив зложити візиту султанові і мурзі Камамбету-вони стояли в Ободівці. Після візити відбулася довга воєнна нарада в приміщенню Камамбет-мурзи. Про зміст її інформує нас гетьман Потоцкий і анонімний дневник. Татари вимагали ще тижня спочинку і радили гетьманові тим часом іти наперед-бо що польське військо з арматою пройде за кілька день, вони то одним днем надолужать. Потоцкому се не подобалось, він очевидно побоювався, що зіставшися в тилу польського війська, Орда може занятися вибираннєм ясиру і здобичи, а обловившися-вернеться до дому, лишивши союзників на призволяще. Але різко ставити се питаннє, очевидно, було невчасно. На висловлені побоювання татарська старшина відповіла запевненнями, що їх людям будуть дані суворі заборони брати ясир і палити оселі: обтинатимуть за се уха; мурзи заявляли, що се для них самозрозуміла річ, що треба сю козацьку людність всяко берігти, як будуче військо для війни з Москвою. Під карою смерти обіцяли також заборонити хапати коней і челядь з польського війська-бо вже початки того було помічено ¹²). Ухвалено кінець кінцем, що польське військо рушить за три дні, 14 січня, а за кілька день за ним піде й Орда ¹³). Ближчою метою поставлено здобуттє Умани, бо туди відійшли козацькі залоги з Браслава, і зібралися всі сили призначені для охорони західньої границі: уманський полковник Глух, кальницький Богун, браславський Зеленський. За Уманню в Буках і Камінці, як казали язики, стояли козаки Виговсккого, але про Хмельницького нічого не можна було довідатися: одні казали, що невідомо де він дівся, инші казали, що помер. Москва, мовляли, пішла на Дніпро, “не довіряючи хлопам, аби їx не видавати”. Польське військо було дуже оптимістично настроєне супроти запевнень Татар, що вони вплинуть на козаків і приведуть їх до замирення. Попередній марш був дуже тяжкий, дуже богато пропало людей, особливо з пішого війська-від морозів і голоду, але тут, на Побожу всього було досить-“нема тільки трунку і чобіт-в ходаках ходить челядь, та і з товариства чимало”. Але сподівалися, що здобувши Умань, легко дістануться на Дніпро і зроблять лад.

Примітки

¹) Я згадував уже про сі універсали, що заховалися в московських перекладах в Польських справах 1655 р. № 2 д. 88-91; оден польного гетьмана Лянцкороньского 10. XII, “до славетних міщан, старшини і всього поспільства кн. й. м. Дмитра Вишневецького і волостей до них належних”, другий вел. гетьмана Потоцкого, 18. XII-“всім взагалі, а особливо підданим й. м. (кн.) Дмитра в місті Бершади і в усій волости-підданим і захожим людям (забежалым)”.

²) “29 грудня виправив я кн. Дмитра Вишневецького з кільканадцятьма сотнями людей, щоб він своїх збунтованих підданих привів до покори; теж саме доручив я п. Вижіцкому, стольникові новгородському-полковникові п. хорунжого коронного (Конєцпольского). Він (Вишневецький очевидно) в Бодові(?), Баланівці й Бершади застав хлопів, що збиралися в купах і їx принищив (nadplenił). За тими що відступали пішов під Демківку (в ориґ.: ku Domowcom), але побачивши там неприятеля занадто сильного, щоб міг його поконати, післав до п. воєводи київського (гетьмана) про підмогу, і в поміч йому післано п. ловчого подольського з полком його. 2 січня п. воєвода київ. повідомив мене, що неприятель бунтується в Демківці і сусідніх лісах і зібрався в великих силах, і не можучи дати з ним ради, висловив в тім же листі побажаннє, щоб я сам туди пішов з частиною війська, обіцюючи зараз же післати також частину піхоти і армати. Я се радо виконав і того ж вечера рушив з Олександрівки комонником-з тими людьми що були зі мною– з паном галицьким, п. старостою літинським, полковником кн. воєводи краківського (Заславского) з 3000 з Котаршина”.-Реляція Лянцкороньского підканцлєрові з Олександрівки 9 січня у Ґоліньского с. 729.

Потоцкий в своїй реляції королеві писаній 12 січня з Тростянця додає кілька подробиць, очевидно з инших реляцій, може самого Вишневецького: “Князь Дмитро підданих своїх намовляв щоб піддалися, потім пішов сам і Балабанівку застав спорожнену, а в Бершади застав людей, що вийшли в поле й билися з ним. Він став уступати, а потім наступив, погромив їx табор і прогнав до лісу (на перший погляд не зовсім ясно: ustępniąc im iednak potym taborem do lasu gromił-зміст виясняється з дальшого тексту). А хоч прийшов до нього полк п. хорунжого коронного, проте діставши осторогу, що в ночи хочуть на нього напасти, просив помочи. Тоді я післав п. ловчого подільського з полком, і після його приходу одні з того табору піддалися, инші пішли до Демківки (Demowki). Ідучи за сими що уступалися, князь з п. ловчим под. підійшов під Демківку і застав там не малий збір (gmin) людей, що посходилися з ріжних міст, і чимало козаків з сотниками Яковенком (Iskoninkiem) і Юркевичом. Покладаючись на свою силу-рахуючи себе на кільканадцять тисяч, і на фортецю, вони ставились гордо й про ніяке підданнє не мислили. А що вони вже билися з нами, не годилось їх лишити не зломивши того хлопського опору; тому я дав знати п. воєводі руському і той охоче прийнявши се дорученнє, пішов з полками: своїм, князя воєводи краківського і пана галицького, а я додав іще полк п. стражника військового, півтори тисячі відкомандированих з инших полків, драґонів, угорську піхоту, і артілєрії 4 гармати і мортиру. І бог поблагословив сю роботу, за щастєм в. кор. мил.– хоч при першім наступі боронилися уперто, але місто запалено огнистою кулею і взято. Силу людей загнано до замку, і вони не можучи зміститися в такім місці і бачучи відвагу тих що наступали-коли вже наші стали на замкових валах, і иншого виходу не було-заявили, що піддаються, і сі три: Зарудний (Zatrudno), Яковенко (Iakonienko) і Юркевич вийшли самі змушені поспільством. Тоді військо, опанувавши вали і розходившися, иншим уже не дало часу виходити, і не можна було стримати сього воєнного завзяття, поки не знищено всіх-не без утрат і в людях в. кор. м., без чого така забава (igrzysko) обійтись не може. Не богато з тих людей зісталося живих, але тих згаданих трьох: Зарудного, Яковенка і Юркевича (Zarudnego, Iakonienka i Iurkiewicza), що завсіди виявляли велику злочинність i бувши вже перед тим в руках (польських) і випущені на волю не залишали бунтів, а навпаки-давали привід иншим,-здавалося справедливим життєм укарати за їx злосливі злочини, і я на домагання всього війська дав на се свою згоду. Самі операції і рекомендацію відваги кожного докладно опише в. кор. м. пан воєвода руський, як учасник тої експедиції; я ж дякую богові і щастю в. кор. мил. приписую, що він поблагословив ті початки нашої праці”. Теки Нарушевича 148 с. 993-1.

³) Не зовсім ясний вираз, можна б розуміти так, що не в самій Демківці було їx стільки, а в усій околиці.

⁴) Хотинський перкалаб так інформував канцлєра польського 22 січня, на підставі отриманих відомостей: “В Демківці замкнулися сотники: Зарудний, Юркевич, третій-Крамаренко, було там козаків зо 300 і хлопів з самопалами з 4000, окрім инших людей. Лягло в тім місті під шаблею до 10 тис. люду, а ті люди що були в замку хоч піддались, одначе всі полягли. Місто здобуто 5 січня. Хлопство українське, виглядаючи яка фортуна буде тої війни, одні пішли під Очаків до урочища званого Адрия Острів-де перед тим кочували, инші сидять таборами поза Савранєм (в ркп.: Szofrancem) і по Сухій Діброві, а найбільше пішло за Дніпро”-Теки Нарушевича 148 с. 5.

⁵) Реляція Лянцкороньского-безпосереднє продовженнє попередньої цитати: “Приступивши (очевидно до Демківки) я одержав відомість про Тетерю, що зарубався (zasiekł) поблизу в лісі; тому що вони робили велику шкоду в челяди, я вислав охотників, щоб їx знищити. Се пішло щасливо відразу, бо в кілька годин вони вирубали хлопство. Другого дня прислали з послушенством Мельничане, і потім, за моїм приїздом віддали підданство міщани й воєнні люди. Тут надійшла до мене 6 дня сього місяця армата з 1000 пішого чужоземного війська, і рано під Демківкою зібралися-кн. Вишневецький з п. ловчим подільським(тут можливо щось бракує в копії, або єсть якась помилка.). Місто се дуже оборонне: валами, баштами обведене; людей-як виходило з язиків, і на око можна було зміркувати-велика сила, тому що тут оперлася своєволя з усіх непокірних міст і волостей: до 20 тис. було досвідчених стрільців в тім краю і козаків до 5000 тисяч на війну раховано. Старшували над ними Зарудний, Яковенко, Юркевич, Корсунець (Korsoniecz), Коваленко й инші-до десяти сотників. Я попередив операції листом своїм, що ми хотіли б обійтися з ними по християнськи і подаємо їм до вибору життє чи смерть: її вони накличуть на себе своїм упором. Але вони не згоджувались, і листа прийняти не хотіли: такі були певні себе. Тим часом я вів розвіди, шукаючи місця придатного для приступу, розставивши кінноту на показ, а піхоту розіславши по догідних місцях, і велів бити з гармат та старався запалити місто-що мортирна куля і зробила за семим разом. Тимчасом, бючи з гармат, я підтримував наступ охотниками з кінноти,(не зовсім ясна подробиця) а чужоземській піхоті казав стріляти, і вони з охотою приступили під вали, не вважаючи на утрати. Коли показався огонь, піхота і охотники наступили з усіх сторін. В першім наступі вони так відважно натискали на неприятеля, що самі бунтівники спалили перше місто і відступили до другого. Кінне рицарство зсівши з коней з власної охоти пішло на приступ, і хоч треба було спускатися з окопів і потім виходити на вали, але охота рицарства все се перемогла. Вітер тим часом розніс огонь на ціле місто. Наші міцно бралися до парканів, здобули башту, але не могли проломити (обложених)-бо вони стріляли густо і з міста-хоч були вже в огню, і з замку-з гармат, гаківниць і рушниць. Одначе лицарство перемогло силу їx, хоч як справно вони боролися-навіть серед огню. Стали потім відходити до замку, але не могли зміститися, і одні трупом лягли, инші погоріли, достатки їx пішли-одні в огонь, инші в здобич.

”Трівало то від 10 годин перед полуднем аж до смерку. Особливо поставився в тій битві пан галицький, князь Дмитро Вишневецький, п. ловчий подільський, п. Вацлав Лянцкороньский, п. стольник Ніжницкий. Ранено п. Холонєвского, п. мечника, п. підчашому корунному прострілено плече наскрізь, п. ротмістра Прусіновского ранено в обидві ноги, п. Каліновского пострілено гарматною кулею в бік і в руку. Впало того дня хлопства до 5000, від стрільби і від шаблі-як говорили нам дезертири. З нашої сторони забито до 40 і постріляних тяжко до 300.

“Коли настала ніч, втомленим жовнірамм треба було відпочити, я став на ніч по погорілищах на фільварках, але сторожею і розвідками далі тримав в бльокаді (неприятеля). Стративши всяку надію, прислав він у досвіта трьох старців з ріжних міст: обіцяли послушенство, аби тільки військо відступило-чого я їм і не відмовляв, коли спамятаються: мав я на увазі, що замок добре уфортифікований, тому хотів його привести до піддання. Під час переговорів всунув піхоту на самі замкові вали, і настрашені тим (обложені) так тікали, що аж душили себе виходячи (з замку). Далі почали (виходити) й сотники, ватажки бунтів на Україні-я їх віддав п. воєводі київському: Зарудного, Яковенка, Юркевича, а хлопів повіддавав їx дідичам. Але поки я займався під замком сею розправою, жадне крови за побиту і постріляну братію рицарство не могло стерпіти і вдарило (на обложених). Декого я вратував, але инших таки не міг оборонити, бо дуже розходилися рицарство та й Татари-котрих 150 прийшло до мене від ...бамет мурзи. Дуже бушували над хлопськими головами. Впало їx трупом 6000; тих що втікли до панів своїх, виведено цілих”.

Коротко оповідає анонімний дневничок книги Міхаловского ч. 317, копія поправніша в іменах і датах в ркп. Оссол. 190 л. 176-7.

⁶) Коховский (с. 450), каже що з польської сторони впало 400; Лянцкороньский, як бачимо, виказує значно менше, але анонімний дневничок теж говорить про великі старти.

⁷) “Зарудного, полковника тамошнього-що служив у нашім війську, взято з жінкою, і сотників двох: білоцерковського Олексія і браславського, теж з жінками. Польний гетьман передав їx коронному, здаючи реляцію, також і верблюда(?). Але їx не довго тримано-третього дня постинано”,-анонімний дневник.

⁸) У Лянцкороньского не зовсім ясно, чи наступили на Демківку 6 січня, чи другого дня. Анонімний дневник каже, що приступивши під Демківку Лянцкороньский два дні шукав ріжних способів, і запалив містечко 7-го, (так в рукописи, в друкованім очевидна помилка-5-го). Значить різня сталася 8-го.

⁹) Міхаловский с. 739.

¹⁰) Ґолінского с. 734, лист з 9 січня до Зацвіліховского; Мясковский наводить сей факт як доказ нещирости господаря, що війшов в порозуміннє з Хмельницьким: “Боронь боже найменьшої противности фортуни-показалась би приязнь волоська. І тепер що висилає щось своїх хоругов на Україну (ще не вислав), робить то не для Річпосп., а тільки задля хана-боїться його, а инакше певно б того не зробив”.

¹¹) В друкованому тексті Міхалов.-80.

¹²) Міхалов. с. 739-40.

¹³) Реляція Потоцкого (в тій же депеші 12 січня з-під Тростянця): “В тій розмові Татари заявили, що прийшли на послугу королеві, тому хочуть іти за волею і радою нашою, як господарів сеї землі. Я подякував і просив, щоб поки стане зимової пори, йти нам туди, де неприятель зібрав своїх людей. Вони згодилися, лишаючи собі часу, для спочинку коням після дороги, що найбільше тиждень, і не бачили в тім ніякого проволікання, так поясняючи, що коли ми рушимо наперед, то що ми пройдемо за кілька день-не можучи йти скоро з арматою, то вони за оден день надолужать. Не дуже се мені подобалося-мати їx в тилу, але щоб не тратити часу, я заявив, що рушу королівське військо в найближчий четвер, а вони підуть після нас за кілька день і теж будуть пильнувати щоб скоро зрівнятися з нами, тримаючися з правого боку. Рахують Орди на 30 тисяч, але ще ми не бачили їх у полі, і я не думаю, щоб їх було стільки, і що вони не зараз рушають, бачу тому причину, що вони чекають инших орд”-бо не всі прийшли, котрі мали йти. Хмельницький сидить тихо, і хоч трапляються добрі язики, не можуть дати про нього певної відомости. Декотрі кажуть, що йдуть полки до Умани, але я не думаю, щоб вони мали віддалитися від Дніпра, скорше там чекатимуть московської підмоги. Але нам дуже важно Умань знищити-бо занадто вона близько, і сей край, з сього боку Богу не може бути цілком заспокоєний (поки її не буде знищено). А коли б Бог дав Умань знищити, тоді від Богу і до самого Дніпра неприятель більше не мав би на що спертися. Орда хоче, щоб ми післали з їx людьми своїх (в копії тут якась помилка), щоб спробувати, чи не піддадуться, побачивши, що вже Орда цілком по нашій стороні. І колиб удалось їх дістати (прихилити?). Орда хоче привести до того, аби козаки піддавалися й ішли з нами на війну: султан розіслав від себе універсали, намовляючи її до того. Бо справді ще перше ніж він до нас приїхав, прийшло до нього зо 100 козаків з-над-Дністра, і він їм дав корогву. Прийшовши до нас тепер обіцяє їх віддати, і коли я був у султана, вже сі козаки, заступивши мені дорогу, просили мілосердя; я не від того буду, коли б вони хотіли до нас збиратись, а хоч би їм і не довіряти вповні, то до штурму все ж таки можна б їx уживати” – Теки Нарушевича 118 с. 996-8.

Перкалаб хотинський, сповіщаючи про прихід Татар, теж думає, що прийшло їx не більше як 20 тис. – Теки Нарушевича 148 с. 6.

ПОХІД НА УМАНЬ, ВСТУПНА РОЗВІДКА ПІД МІСТОМ, ВІСТИ ПРО ЗБЛИЖЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, МАРШ НАЗУСТРІЧ ЙОМУ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПІДОХМАТОВИМ, ОБЛОГА ОХМАТОВА, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО НА ДРІЖИПОЛІ, БИТВИ 29-30 Н. С. СІЧНЯ, РОЗХОДЖНЕННЯ В ОЦІНЦІ ВИСЛІДУ-ВІДЗИВ ЧАРНЄЦКОГО, ОПОВІДАННЄ САМОВИДЦЯ, БЛЬОКАДА КОЗАЦЬКОГО ТАБОРУ. ОБОРОННИЙ ВІДСТУП КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, АБСТІНЕНЦІЯ ТАТАР, БИТВА ПІД ОХМАТОВИМ, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВІДСТУПАЄ, ЕМІҐРАЦІЯ ЛЮДНОСТИ, “ДРІЖИПІЛЬСЬКІ КОЗАКИ” ЗА МОСКОВСЬКИМ КОРДОНОМ.