Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 78 (всего у книги 105 страниц)

В такім напрямі дано шведським послам катеґоричну відповідь 2 вересня н. ст., від Кеменя і канцлєра Мікеша, що були делєґовані до переговорів ⁵). Чи шведський король хоче за собою лишити титул польського короля? в такім разі Ракоцій не буде претендувати на сей титул, але нікому иншому він його не попустить. Собі він хоче взяти всю Велику і Малу Польщу, крім Ливонії, польської Прусії і деяких земель пограничних з володіннями курфірста. Литва зістається під знаком запитання-до ближчих переговорів з Москвою,-що з тих земель треба буде відступити їй. На всю ж Русь-Україну претендує Ракоцій для себе, очевидно-бажаючи з титулу польського короля мати зверхні права навіть над Козацькою територією.-“Воєводство Київське, Браславське, Белзьке, Волинь з Поліссєм, вся Русь з землями Сяніцькою, Перемиською, Галицькою і Холмською, все Поділлє з Покутєм в сусідстві Марамароського комітату Трансильванії, Україна по сей і по той бік Дніпра-згідно з договором, який буде уставлений з козаками”. Можна думати, що Ракоцій тішив себе надією, що йому вдасться війти в старі права польських королів супроти козацького війська: признавши за ними його станові права зробити гетьмана своїм підвладним, військовим функціонарієм, і т. д.

Сі переговори велися вже не в Колошварі (Клявзенбурґу), а в Фейєрварі-туди з кінцем серпня виїхав Ракоцій на переговори з козацьким посольством, забравши з собою й шведських послів-Штернбаха і Велінґа. Переконавшися з звідомлення Шебеші, що козаки дійсно шукають порозуміння і союзу з Семигородом, бажають з ним іти проти Яна-Казимира, і не мають заміру входити в які небудь змови з Татарами против Семигороду чи Волоських господарів, Ракоцій очевидно хотів кинути своє порозуміннє з козаками як серіозну карту в переговорах з Шведами. Хотів змусити Карла-Ґустава цінити союз з Семигородом тим більше, що він улекшував переведеннє союзу Швеції з козаками, утвореннє великої балтійсько-чорноморсько-дунайської ліґи, котра могла б бути звернена і против польсько-австрійської спілки, і против турецько-татарської системи, і против всяких инших можливих небезпек. Переговори пішли паралєльно, і Ракоцій використовував з одної сторони против шведських партнерів се що він випередив їх в договорі з козаками, а супроти козаків-що він фактично держав в своїх руках їх зносини з Шведами і ставав так як би посередником в їх порозумінню з Карлом-Ґуставом ⁶). Се в данім моменті дійсно дало Ракоцієві певні користи, хоч в дальшім розвою подій його спекуляції, занадто велика жадність і дволичність суворо над ним помстилася.

З шведських реляцій знаємо дещо про сю стадію переговорів; їх короткі звістки в деякій мірі доповнюються текстами документів і пізнішими згадками в чигринських переговорах з сього приводу в місяці жовтні.

Штернбах і Велінґ в своїй реляції 8 вересня пишуть, що 1 вересня козацькі посли приїхали (до Фейєрвара), другого дня мали офіціяльну авдієнцію і подали свою пропозицію-очевидно ту summam legationis, що ми вже бачили вище. Але крім сієї офіціяльної декларації про готовість гетьмана війти в формальний союз непідтримування ніяких виразних плянів против котрого небудь з союзників, мовляв ішла мова також про воєнну конвенцію: козаки обіцяли на кожде жаданнє Ракоція поставити йому стільки війська, скільки він забажає, на час і місце, яке він їм вкаже; за се зажадали собі “всю Русь до Висли” ⁷). Так очевидно оповідали їм, Шведам, Кемень і Мікеш, додаючи, що сей договір не буде ні в чім суперечити інтересам шведського короля, і шведські посли вважали для сього потрібним як найскорше перевести формальний союз з козаками, щоб змусити Ракоція бути скромнішим у своїх вимогах.

В листі 9 вересня переказують вони amicum colloquim з Ракоцієм; Ракоцій заявив, що як тільки король згодиться на його бажання-щоб йому відступлено Підляше і побереже Буга, і право на Краків з салінами і з усіми їх прибутками, так він зараз переведе фактичне сполученнє війська, виславши свої сили через Марамарош до Галичини, і козаки також візьмуть участь в сій кампанії; договір з ними зачіпний і відпорний вже заключено і заприсяжено ⁸), козаки готові розірвати з Москвою-мають для того причини, і Татари до того їх підбивають ⁹).

Доносячи 2 (12) вересня про відправу козацького посольства, Штернбах і Велінґ дають знати королеві, що козаки одержали “таку відправу як собі бажали”, себто що їх бажаннє задоволено: вони обовязалися князеві, що на кожне його жаданнє вони протягом 14 день рушать у похід, і коли Татари або Москва не вчинять їм перешкод, то рушить все військо Запорозьке, і сам Хмельницький власною особою ¹⁰). Офіціяльні акти маємо такі:

“Ассекурація” Ракоція з дня 7 вересня: “Ми, Ю. Ракоцій (титул) разом з “династами і маґнатами нашого королівства даємо знати і заявляємо під вірою і присягою, що після того як бог всемогущий привів до щасливого скутку наші заміри щодо заключення приязни з ясновельм. гетьманом і всім військом Запорозьким і нас учинив між собою нерозлучними, ми від сього часу обовязані будемо запобігати всякій шкоді Війська. Ніяких факцій (інтриґ) з иншими державами на його шкоду не самі ні через якісь небудь підставні особи замишляти не будемо і ніякими приманами не дамо себе звести на такі замисли, маючи перед очима страх бога триєдного. Навпаки, коли б хто небудь схотів воювати гетьмана і військо, його наступників і підвладних, ми самі й наступники наші обовязані будемо негайно, як тільки отримаємо відомости про які небудь ворожі замисли, їх (гетьмана і т. д.) оповістити, остерігти й спільними силами тих ворогів совістно відбивати. Хто тільки хочби найменшим учинком показав себе ворогом нашого присяжника (союзника), ми тому також покажемо неприязнь, і матимемо спільних ворогів і приятелів (з військом Запорізьким). А коли б від яких небудь сусідніх держав, з яких небудь претензій задана була яканебудь кривда ясновельм. гетьманові і Війську Зап. або наступникам його, і ми були оповіщені про се, ми самі, достойники і радники держави нашої будемо обовязані зараз обоз рушити, поміч післати, поживу і всякий потрібний для війни припас давати і так спільно відганяти від спільних границь наших всяких неприятелів. Особливо коли б хто небудь хотів наложити руку на їx православну віру, котру вони з предків своїх ¹¹) тримають і заховують. Кожного такого-хоч би то був наш кревний, ані не вважаючи на спорідненнє ні на давнішу приязнь, хоч би найліпша ¹²) була,-нашим і наших наступників обовязком буде насамперед відраджувати від таких його намірів, далі напімнути, а коли б він далі уперто трівав в затверділости серця свого-зброєю на його наступати. З підданих наших коли б котрийсь став чинити зачіпки з пограничними людьми війська Запорозького, і з того могла б вирости якась незгода і нарушеннє заприсяженого брацтва,-всіх таких після переведення старанного слідства з боку старшини городів і пограничних залог наших, ми допильнуємо, щоб їх було покарано, запобігаючи дальшим замішанням і внутрішнім пожарам-бо се перша і певна загибіль держав-навіть і найсильніших. Взагалі які б не виникали непорозуміння, ми їм завчасу запобігатимемо і пильнуватимемо того, щоб з них не виростало ніякої шкоди для спільного добра. Ні в яких навіть найдрібніших справах нашого союзу ¹³) ми між собою не розійдемось, пильно, з нашими наступниками і всією старшиною ¹⁴) нашої держави, будемо заховувати договорені умови союзу і нашим мешканцям накажемо заховувати їx ціло і непорушно. А щоб все се мало повну силу, ми прикликавши до сього всіх належних до пильновання держави нашої достойників, радників і урядників, сю присяжну запись ¹⁵) веліли ствердити підписом нашої руки на вічну певність і память” ¹⁶).

Се те що потім і вважалося союзним актом; український переклад переданий московським воєводам від Вас. Дворецького має заголовок: “ПримЂрья княжати седмикгородского з є. м. л. гетьманом всЂмъ войском Запорожским вЂчно постановленноє, также съ господаремъ волоскимъ и мултянским” ¹⁷), і такий сам заголовок стояв на тексті переданім Бутурлинові літом 1657 року; тексти сі мають туж дату 7 вересня. Крім нього були виставлені тоді ж іще два акти, переховані в семигородськім держ. архиві, але не знати, чи вони були передані коли небудь гетьманові в дійсности.

Оден-се присяжна запись Ракоція: “Ю. Ракоцій (титул) потверджуємо присягою в імя бога триєднього, що договір заключений між нами і яснов. п. гетьманом і всім військом Зап., потверджений підписом нашої руки і завішеннєм печати, ми в усім свято і непорушно будемо заховувати і підданих наших виконувати заставимо, і наступників наших до сього ж обовяжемо-доки згадані панове: гетьман і військо і його старшина теперішня і наступна з свого боку сього договору будуть триматись і його заховувати” ¹⁸).

Другий-се асекурація згаданих радників і достойників семигородських. Вони посвідчують, що договір їх князя з гетьманом стався за їх відомом і згодою, і вони його підписують і скріпляють своїми печатками і обовязуються за себе і своїх наступників у всім його заховувати непорушно, поскільки заховуватимуть його гетьман і військо” ¹⁹).

В звідомленню Уйлакія побачимо зараз згадку, що сих актів козакам не передано тоді, і не знати, чи передано й потім. Ракоцій витримував супроти козаків тенденцію висшости, в гадках своїх вважаючи їх будучими підданими своїми як короля польського і не хотів ніяк ставати на одну дошку з ними. Він хотів, щоб крім анальоґічної асекурації, яку він давав їм, вони присягли на якісь детальні “кондиції”. Текст їx не заховався, і ми не можемо судити, чи сі кондиції мали забезпечити його інтереси в задуманій польській кампанії, чи ґарантували йому якісь зверхницькі права над козацьким військом, виходячи з колишніх прерогатив польських королів ²⁰). В кожнім разі старшина козацька дуже гостро відчула в них зазіхання на самостійність козацького війська, і здається що сі “кондиції” зістались незаприсяженими.

Примітки

¹) Нас occasione ostendant primo, quod principis etiam intersit, ut Kossakorum animi et potentia a vicinis majoribus statis separentur, ne coalitio illa illi et aliis detrimento sit. Transsylvania II c. 138.

²) Transsylvania II s. 149-реляція Штернбаха і Велінґа про авдієнцію, 11 (21) серпня; Monumenta XXIII ч. 259-їх пропозиції.

³) Реляція Штернбаха і Велінґа з 8 н. с. вересень-Trans. II c. 155.

⁴) de titulo et charactere dicant ablegati esse in optione principis eligere quecumcnqüe characterem velit, sed ablegatos existimare, titulum et qualitatem magni ducis Haliciae illi hac ratione conventiessime posse dari-Trans. c. 141, пор. 137 i 156.

⁵) Transsylvania II с. 161.

⁶) На брульоні записки для шведських послів, писанім рукою Кеменя, з датою 21 серпня, поміта: “13 вересня 1656, мадярські концепти переговорів, що велися з Шведами і козаками”. Transsylv. c. 153.

⁷) totam Russiam Rubram usque ad Vistulam.-Transsylvania II c. 159, виривки також в Архиві Ю. З. Р. III. VI ч. 138.

⁸) die alliance zwischen ihm und den Cossaken offensive et deffensive rechtigh auch iuramento confirmiret; diesellbe wolten seinenthalben mit dem Moscowiter brechen.

⁹) Transsylvania II c. 164.

¹⁰) Тамже с. 166.

l1) avits, у Рудавского: sanctoe.

¹²) optimae, у Руд. aut habitae.

¹³) foederatae amicitiae.

¹⁴) magnatibüs.

¹⁵) Scriptum juramentum.

¹⁶) Офіційна копія видана в Transsylvania II с. 110-1, з датою 7 вересня 1656, без місця, має поміту: “Копія дипльому даного яснов. гетьманові і війську Запор.” З ним згоджуються тексти Дворецького і Бутурлина-се свідчить, що в такім тексті, з датою 7 вересня сю асекурацію одержав український уряд; місце видання в сих українських текстах: Альба Юлія, Фейєрвар. Текст Рудавского (с. 325) коротший, з датою 20 листопада Albae Соlоsmоnаstеrіеnsі.

¹⁷) Акты ЮЗР. III с. 546, москов. переклад в XI т. с. 691 (тут з р. 1657).

¹⁸) Monum. Hungariae hist. XXIII с. 450.

¹⁹) Transsylvania II c. 112-3.

²⁰) В паперах Ракоція заховалась анонімна записка якогось дорадника– запитаного в справах нової ліґи. Він пише тут: “Щодо кон'юнкції з козаками, то вони будуть підвладні тому, кому належатиме королівство польське. Доти, милостивий пане, треба їx тримати при собі, годуючи ласкавими словами, а там час научить в. м., як з ними поступати, в залежности від того, чи переможе Поляк чи Швед”. На записці помітка руки Ракоція: “Козацькі справи– згода ради старшини, козацька повновласть, 20 березня 1656”. Monumenta XXIII с. 470. Перед тим, літом, свому висланцеві до московського царя Ю. Рацові Ракоцій між иншим доручав довідатися, чи Москва трактує козаків як своїх підданих (sibditos), чи як союзників (baratjokot, вл. приятелів-побратимів,– слов. брат.)

МІСІЯ УЙЛАКІ ДО ЧИГРИНА ДЛЯ ЙОГО РАТИФІКАЦІЇ, ЗВІДОМЛЕННЄ З ЙОГО ЧИГРИНСЬКИХ ПЕРЕГОВОРІВ В ЖОВТНІ, ОБВИНУВАЧЕННЯ НА ГРУШУ-ЙОГО ЛИСТ ДО РАКОЦІЯ. ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО РАКОЦІЯ, РАКОЦІЙ ВИСИЛАЄ ДО НЬОГО ГЕНТЕРА І ХОРВАТА ДЛЯ КООРДИНАЦІЇ ПОХОДУ. ШВЕДСЬКО-СЕМИГОРОДСЬКИЙ ДОГОВІР 6 ГРУДНЯ-РАКОЦІЙ ОПРОТЕСТОВУЄ УСТУПКИ КОЗАКАМ, ВИСТУПАЄ В ПОХІД.

Все що ми знаємо про се, знаємо з звідомлення Ракоцієвого посла Ласлава Уйлакія, що поїхав з Ковалевським і Грушею для остаточного оформлення договору. Ракоцій мав намір післати з ними знову Шебеші, і ще 5 вересня післав йому наказ ладитися до нової подорожі до козаків, але Шебеші захворів ¹), пришлось його замінити кимсь иншим, і замінено отсим Уйлакієм. Заховалась його реляція з сеї місії, з 19 жовтня, настільки цікава, що я її наведу в цілости.

“Згідно з наказом в. м. діставсь я до Чигрина і з'явився у гетьмана. 11 жовтня передав йому листа в. м., переказав йому в. княжу ласку і передав дарунок, так само його синові від імени нашого молодого пана, далі п. Виговському і всій громаді (universitas). Гетьман наказав про всі доручення в. м. переговорити другого дня з п. Виговським. Отже 12 жовтня я мав розмову з п. Виговським і п. Тетерею в присутности инших осіб. Сказав їм, що ми хочемо зложити присягу на пункти що маємо з собою. На се вони насамперед зажадали, щоб ми їм показали “дипльом”. Я їм показав, вони перечитали і сказали: Коли в дипльомі нема тих умов, чому князь домагається такого від нас? Ми сказали: Тому що ви визначені від гетьмана і всього Запорозького війська, маєте від них уповноваженнє до договору з князем і мусите на тім стояти, на що присягнете йому. Тоді вони сказали, щоб ми показали їм ті кондиції, що їх посли, за печатю і за підписом подали в. мил. Ми відповіли, що ми їx з собою не маємо. “Пощо ж князь жадає щось такого від нас? Ми мусимо відкласти нашу присягу на кондиції до того часу, як зберуться судії й полковники, і тоді побачимо, що його робити”.

“Коли ми потім, 14 жовтня обговорювали сю справу у Виговського, вони сказали: “Мусите показати, на які пункти присяг князь”. Ми показали їм дипльом. Вони сказали: “Ми всі, гетьман і полковники, готові також на таке присягти”. Принесли формуляр, писаний рукою п. Кеменя Яноша (і запитали) чи пункти згадані п. Кеменем єсть у нас з печаттю і підписом (князя)? Ми сказали, що присяги, підписаної і припечатаної в. мил. у нас нема, тільки дипльом. Вони сказали тоді: “Князь не може від нас жадати більшого, ніж сам зробив! Ми не хочемо брати ярма на наші шиї! Князь нас не завоював шаблею, як Молдаван та Мунтян, ми з доброї волі та з приязни хочемо мати з ним союз, і не давали нашим послам наказу, щоб вони присягали на такі кондиції!”.

“Сей безсовісний обманець Ковалевський сказав перед гетьманом, що він не присягав (на кондиції), тільки Груша зробив се, щоб приподобитися в. милости, аби в. м. дали йому воєводство, коли бог поможе в. м. заволодіти польським королівством. Так брехав він і перед полковниками, і як би не було при тім Виговського, вони його вбили б; не знати що тепер буде з тим небораком через брехню тої безсовісної людини. Вони (полковники) не повірили їм (Ков. і Груші) ні трохи і далі сумнівались аби в. м. не дали ні їм ні нам до рук тих кондицій.

“15 і 16 вони збиралися всі в домі п. Виговського і радилися, що мають робити. Як я то з певністю довідався, полковники переконали гетьмана, що вони не мають присягати, тільки ми-вони дадуть нам на руки листи, і щоб ми з ними верталися, з чим прийшли. Але п. Виговський був иншої гадки і намовив гетьмана щоб післати до нас послів-що й зроблено. 17 жовтня вони прислали до нас на кватиру п. Виговського з кількома полковниками й иншою старшиною, і вони не сідаючи катеґорично заявили: “Скажіть нам, хочете нашої приязни чи ні? Гетьман не хоче більше протягати з сею справою, часу занадто мало, він не може довше затримувати полковників”. Стоючи перед такою великою справою, ми стали просити, аби й. м. (гетьман) почекав поки ми порозуміємося з в. мил. Але (Виговський) на се відповів, що ні гетьман ні полковники довше не чекатимуть; “коли ви не хочете, можете зараз узяти ваші листи й вертати так як сюди приїхали”: Нарешті я прохав Виговського, щоб вони почекали до другого дня, і вони за натиском Виговського ледве на се згодилися.

“Ми зараз обговорили з п. Удриштем, що нам робити в сій справі; з огляду що се було б з великою шкодою нашого мил. пана, коли б ми відкинули їх добру волю (до заключення союзу); він (Удр.) порадив, щоб ми вислухали їх присягу, коли вони приймуть дипльом такий, як в. милости. Я відповів, що так воно й мусить бути, бо коли вони (полковники?) роз'їдуться не договорившись, з нашою справою нічого не буде, і бог зна що з того може вийти. Бо, мил. пане, ми побачили, що як ми відкинемо тепер їх добру волю і не вислухаємо їх присяги, ми зробимо їх ворогами вашої мил. і вашого краю. Тим часом (гетьман) три дні перед нами відправив з нічим Ногайського Татарина Хельмер-бега, що приїхав з тим, щоб гетьман дав їм кілька тисяч пішого війська, аби йти разом на Семигород; кажуть, що вже з весни хан домагається від них приречення. Тому 18 жовтня ми вислухали присягу вчинену їх звичаєм-на Біблії і хресті. Гетьман і вища старшина і всі зібрані присягли, що вони видадуть цілком такий самий дипльом, як дав в. милость.

“Коли ми були самі одні в домку п. Виговського, він нас на бога прохав, щоб ми не зробили шкоди нашому панові, і так говорив під присягою: “Аби бог так був ласкав до мене і дав мині щастя, як я бажаю добра в. м.,”-і я маю те вражіннє, що він хоче щиро служити вам. Тепер же він покликав мене до себе і сказав, що з Запоріжжя сьогодня вечером приїхав козак з таким писаннєм, що Татари рушили в сі сторони з великою силою; 15 тис. Запорожців пішли против них, щоб спинити сей похід, а (гетьман) сьогодня вислав до хана листа, питаючись, чого він властиво хоче? Коли він іде в поміч Полякам на Шведів, то він зараз піде против нього і буде битись,– бо Шведи його приятелі. Коли він іде на семигородського князя-то сей теж йому добрий приятель, і він сього теж не допустить. Заразом розіслав він універсали, щоб полковники були на поготові йти з ним у поле.

“Від Москви вони здається не бояться нічого, так мині казав сам п. Виговський. Одначе казав він і таке, що ходять чутки, мовляв вони (Москва) замирилися з Поляками. ле (козаки) мають там своїх послів і чекають від них відомости, чи сталася згода (у Москви з Поляками) і їx союз (з Москвою) розірваний. Що сі посли напишуть, гетьман спішно, вдень і вночі дасть знати в. мил., так само і про всякі инші справи.

“Що до війська-скільки тисяч міг би гетьман дати в. мил., про се говорив я з полковником браславським, що тепер буде в Рашкові. Також уманський полковник ²)-що разом зо мною був в домі п. Виговського, одержав приказ (іти в поле); він приїхав сьогодня, і зараз же зложив присягу. Третій (що одержав наказ) се Рац Ференц: він має наємного війська коло 2 тис., як мині казали. Принаймні так мині сказав Виговський, що вони готові в кожній хвилі, як тільки в. м. дасть наказ,-15 тисяч, з добрими гарматами і всім воєнним приладом. Крім того гетьман наказав щоб до Камінця не пускали ніякого провіянту. Прохає також в. м. не давати довозити до Польщі й провіянту, ні воєнного припасу: пороху, салітри, олива і всякого иншого такого матеріялу. Чутки такі, що Поляки збираються під Сокалем, в. м. мабуть буде мати про се відомости з Марамарошу.

“Я думаю, що Виговський сам звернеться листом до в. м. і тоді в. м. зможе лекше знайти рішеннє що до пунктів. Груша також писатиме до в. м., щоб оправдатись. Ми пробудемо тут іще 2 дні”, але будемо спішитися по змозі!..

Приписка: “Дипльом підписаний і припечатаний радою (tanacs) і достойниками (семигородськими) не був показуваний. Про даний до моїх рук лист в польських справах вони не згадували. Як буде з Татарами, про се вони дадуть знати в. мил. Коли се буде бажано, гетьман власною особою ставиться до в. м.” ³).

Лист Груші дійсно маємо, він досить інтересний:

“Світлійший княже, пане і пане мій великомилостивий! Инакшу ніж я сподівався нагороду одержала моя праця від яснов. п. гетьмана. Через неправдивий донос мого товариша я не тільки що не одержав ніякої подяки за понесені труди, але й більше того: кілька разів на зборах старшини величали мене зрадником! Бо коли кондиції запропоновані від в. вис. були взяті під розвагу і були признані тяжкими і прикрими, і невідповідними для братської спілки ⁴), він (товариш) не тільки їх вирікся-мовляв не були йому показані в такім змісті,-але й набрехав, ніби то я без його відомости в змові з в. вис. прийняв і ствердив таке що не було користне Військові, але подобалося в. вис. Коротко оповідаю се в. вис., і хоч туга заступає мені очі, але розум наказує з проханнєм простертися до ніг в. вис. і благати, щоб в. вис. своїм авторитетним листом оправдав мене від такого явного наклепу. Коли осягну се, вічно буду служити в. вис. всіми силами і з усею щирістю. Віддаючись високій ласці бажаю довгих і щасливих літ і т. д. В Чигрині, 20 жовтня 656” ⁵).

Хто їздив сим часом від гетьмана до Ракоція, не знаємо; не чути нічого близше і про переговори. Можем одмітити тільки те, що чули шведські посли. У козаків були деякі труднощі щодо заключеної з князем конвенції, і вихід в похід дещо затримався; але порозуміннє осягнено, присягу зложено, і козаки з 15 тис., обидва воєводи-молдавський і волоський з 6 тис. і сам князь з 20 тис. мають стати на польській границі зараз по Різдві-якщо тільки не зайде яка небудь непереможна перешкода ⁶).

З Ракоцієвого листування довідуємось, що відповідь гетьмана на посольство Уйлакі прийшла 19 листопаду: “гетьман повідомив Ракоція, що він визначив трьох полковників в поміч йому, і коли не буде яких небудь перешкод з боку Татар або Москви, він сам готов піти в похід-коли Ракоцій сього бажає ⁷). Ракоцій зараз же вислав свого гінця Гентера, наказавши йому як найспішніше їхати до Чигрина, щоб уставити термін сполучення війська. Заховалася власноручна записка Кеменя того ж дня 19 листопада, де він на запитання князя висловляв свою гадку щодо терміну спільного походу; він рахував, що при швидкій їзді Гентер може обернутись до 16 грудня, і підготовивши до того часу угорське військо, Ракоцій міг би поспіти на мармароські проходи до Галичини на 6 січня, не раніш, і очевидно-відповідно до того мав визначити речінці сполучення гетьманові і обом господарям, волоському і мунтянському ⁸). Вслід за Гентером Ракоцій вислав одного з визначніших своїх достойників Стефана Хорвата, щоб він допильнував висилки козацького війська ⁹). Самого гетьмана Ракоцій не хоче турбувати, щоб він ішов у похід, але обіцяних 15 тис. в поміч він повинен вислати, в напрямі на Львів, з тим, щоб вони помогли Ракоцієві дістатися туди через Мармароські проходи, на випадок коли б Поляки захотіли йому загородити сю дорогу. З другої сторони, Хорват мав умовитися з гетьманом що до того, як забезпечити операції від татарської діверсії. Ракоцій передбачав, що гетьман може домагатися, аби для охорони сеї сторони прислано було також семигородське військо, і Хорват мав обережно викрутитися від таких домагань та зложити се завданнє на гетьмана і господарів. Третій пункт-забезпечити Ракоцієвих прихильників у Польщі від яких небудь неприємностей з козацької сторони; Хорват мусів вияснити гетьманові, що Ракоцієві треба взагалі притягти до себе Поляків-між ними й тепер є богато прихильних йому, і він сподівається, що його пляни опановання Польщі не викличуть там опозиції. Як орієнтаційний речінець для сполучення Хорват мав вказати, що коло 23 грудня Ракоцій буде “на мармароській дорозі”-не знати чи Ракоцій умисно прискорив термін против того як йому вирахував Кемень, чи тут крім того треба рахуватися з ріжницями старого і нового стилю.

Про результат місії довідуємося дещо з листу Хорвата до воєводи Стефана з Чигрина 31 грудня. Гетьман не знав, коли війська мають зійтися, тепер він дав суворого наказа всім своїм силам, щоб на день 8 січня були під Білою Церквою, відти на 12 або 13 січня їх частина має бути під Камінцем, і на той же час мають ставитися на Дністер сили молдавські і мунтянські для спільних операцій ¹⁰).

Порозуміннє осягнене у козаків з Ракоцієм, оформленнє договору і воєнного пляну на наступний рік пришпорило також заключеннє шведсько-семигородського договору і переговори шведсько-українські. Шведські посли вважали некорисним далі протягати переговори; король з свого боку наказував їм спішитися з договором, зробивши уступки в спірних пунктах, щоб як найскорше повести спільні операції в Польщі ¹¹). Слідом по приїзді Уйлакія з відомостями про останнє оформленнє договору з козаками шведські посли заявили Ракоцієві свою згоду приступити до складання договору, і 6 н. с. грудня текст його був обома сторонами прийнятий і підписаний. Головною метою договору поставлено спільну боротьбу против Яна-Казимира, щоб вигнати його з Польщі і поділити його влодіннє. Питаннє про дальшу долю польської корони в договорі промовчано, очевидно тому що посли не мали в сій справі формального уповаження від свого короля. Справу про побереже Буга і Підляше відложено до дальшого порозуміння, так само про уділ козаків в польській спадщині: “Й. корол. вел. крім згаданих провінцій, застережених для себе і згаданих князів (курфірста і Богусл. Радивила), застерігає також для Козаків Запорьзьких Україну і що понад то можна було б їм відступити. Але й. високість (Ракоцій), не бажаючи чим небудь перешкодити союзові з ними, ані їх володінням, всетаки вважає, що всяка більша уступка понад Україну буде шкодити його будучому становищу в Польщі. Тому й. вис. застерігає собі претензії до цілости (до всеї Польщі крім виділеного для шведського короля і його союзників) і протестує (против більших уступок козакам), доки в сім пункті не прийде до порозуміння між королем і ним, і так само посли й. кор. вел. застерігають й. вел-ву його претензії” ¹²).

Се віщувало мало доброго на пізніше, але Ракоцій легковажив се собі, рішившися здобути зброєю польську корону. Війна була не популярна; ближча родина Ракоція: мати, жінка, теща-Польки з роду, всякі радники і достойники католицької віри відмовляли його як могли, й духовенство голосно, з проповідниць виступало против задуманої війни ¹³). Старий приятель Ракоція і свояк Любомірский прислав свого родича Станіславского намовляючи ратувати Польщу від шведського короля, як своє будуче володіннє. Але Ракоцій затявсь і не хотів відступати. 19 грудня повернув від козаків його післанець (котрийсь товариш Хорвата) з повідомленнєм, що козаки мобілізуються, 30 тисяч їх визначено в поміч Ракоцієві, і гетьман не загається походом. “Скоро почуємо дивні річи”, пише його посол ¹⁴). Велінґ виїхав 22-го до Чигрина, оформлювати союзний договір. В останніх днях грудня мав прибути відти посол-мабуть теж з повідомленнєм про козацький похід ¹⁵); ніби то на 5 січня козаки обіцяли свій прихід ¹⁶)-мабуть старого стилю-як що взагалі був визначений такий термін. Поздоровляючи Карла-Ґустава з новим роком, Ракоцій заповів йому, що на день 22 січня буде в Стрию, на території Польщі, а дня 31 грудня видав маніфест до мешканців Річипосполитої, обіцюючи скорий прихід, щоб за помічю свого війська привести до ладу Польську Корону, котру йому, мовляв, піднесли коронні стани ¹⁷). На день 6 січня він визначив свій виїзд в похід, і дійсно сеї дати дотримав, хоча козацький посол, що вже був у нього тоді, настоював, щоб Ракоцій почекав козаків і без них не вступав на територію Польщі: вони мовляв не були повідомлені, що похід буде такий спішний. Шведський посол Штернбах, що лишався на дворі Ракоція і мав часті зносини з козацьким послом через його брата і писаря, не без приємности добачав тут можливість якоїсь “емуляції” між гетьманом і Ракоцієм і з натиском принотовував козацькі заяви, що вони прагнуть війти в тісніший союз з Швецією ¹⁸).

Примітки

¹) Monumenta XXIII с. 261, приписка Шебеші: “Через колік не міг я сього наказу сповнити, бо лежав хорий”.

²) В друк.: urnani pulkovnik.

³) Monum. Hung. ХXIIІ c. 485-9.

⁴) inconvenientes fraternitatis.

⁵) Тамже с. 489; підпись: Ioannes Hrusza de Meckuny, останнє явно попсоване

⁶) Transsylvania II с. 190. уривок також в Архиві ЮЗР. III. VI с. 182. 7) Transsylvania II с. 127.

⁸) Тамже с. 126.

⁹) Інструкція Хорватові 20 листопада, тамже с. 127.

¹⁰) Monumenta hist. aevi turco-hungariei ser. I tom. 6 c. 439.

¹¹) Transsylvania II c. 188 д. д.

¹²) Текст договору тамже с. 193 дд. (пункт 6 про козаків).

¹³) Реляція шведських послів про настрої в момент підписання договору-Trans. II с. 197.

¹⁴) Архив Ю. З. Р. III VI. ч. 191.

¹⁵) Transsylvania II с. 259.

¹⁶) Тамже с. 260.

¹⁷) Transsylvania II с. 129.

¹⁸) Тамже с. 260.

СОЮЗ З РАКОЦІЄМ І СПІЛЬНА КАМПАНІЯ ПРОТИВ ПОЛЬЩІ-ЯК ПОЯСНЯЛИ ЇЇ НА УКРАЇНІ, ПІЗНІШІ ОПОВІДАННЯ ЖДАНОВИЧА, МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКЕ ПОРОЗУМІННЄ ЯК ПРИЧИНА. ПЛЯНИ ПРИЛУЧЕННЯ ЗАХ. УКРАЇНИ. КОЗАЦЬКИЙ ПАТРОНАТ НАД ВОЛИННЮ-ЛИСТУВАННЄ СТ. СВЯТОПОЛК-ЧЕТВЕРТИНСЬКОГО З ГЕТЬМАНОМ І СТАРШИНОЮ В СІЙ СПРАВІ, КОЗАЦЬКІ “ЗАЛОГИ” НА ВОЛИНІ, ПОДІЛЛЮ І ПОЛІССЮ.

У української сторони немає якоїсь деклярації, яка б мотивувала сей політичний крок. Правда, маємо пізніші пояснення Ждановича, дані ним царському післанцеві Желябужскому в серпні 1657 р. Але читаючи їх треба памятати, що говорилось се після повного провалу кампанії, компромітації Ракоція, смерти Хмельницького, повного засуду всеї сеї політичної афери з боку царського уряду і козацьких мас. Невважаючи на се, всетаки в сих оповіданнях лишається дещо, що мотивує сей політичний крок гетьманського уряду рисами реальними і психольоґічно-важними для момента заключення сеї військової конвенції.

Вислухавши царську заяву, що його похід з Ракоцієм і шведським королем на Польщу і здобуттє Люблина й Берестя (котрі Москва вважала своїми) противились бажанням царя, Жданович говорив Желябужскому: