Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 105 страниц)

В оповіданню Виговського звертає увагу фраза не розвинена і загублена в його дальшім викладі-що хан домагався від гетьмана присяги не просто союзної, а васальної-щоб гетьманові “бути під його хановою рукою”. Чи зложив гетьман таку присягу чи викрутився від такої форми, се не ясно. Але мені ся фраза приводить на память остороги-наведені вже вище, щоб гетьман не схотів піддатися під руку московского царя, і думається мені, що згадана фраза стоїть в звязку з отсею осторогою хана: не піддаватись Москві, а триматися Орди, і в останній біді-переходити на кримську територію (вище с. 558). Хмельницький мусів дати ханові під присягою якісь обіцянки в бажаному для хана напрямкові. Тим між иншим поясняється рішучий наказ Хмельницького, щоб московські посли не приїздили до нього до обозу-щоб не задати брехні всім його запевненням; се далі побачимо.

Так чи инак-союз відновлено і потверджено, і в звязку з сим начеркнено плян сеї кампанії. Похід під Сучаву на виручку Тимофієві в першу чергу, потім похід під Камінець-на короля.

В оповіданнях про се ми маємо два варіянти. Один говорить, що козацьке військо піде на Сучаву, инші-що виславши під Сучаву частину війська гетьман з головними силами піде під Кмінець на короля. Хронольоґічно вони походять з ріжних, хоч і близьких до себе моментів, і се можливо, що вони відбивають в собі ріжні варіянти пляну, що складався й мінявся, в залежности від відомостей, які приходили до гетьманської і ханської кватири над Богом ²³). Про смерть Тимофія тоді ще не було певних вістей. Московським послам оповідали (11 (21) жовтня), що се неправду кажуть, ніби то Тимоша вбито (такі чутки вже ходили, але їх заперечувано): направду б то “гетьманич писав до батька, що його ранили, і він просить батька пожалувати його й прийти на поміч як скорше” ²⁴) Се сходиться з наведеним вище оповіданнєм Коховского, що смерть Тимоша була затаєна на цілий тиждень, бо боялися, що довідавшися про смерть сина, старий гетьман не буде вже так журитися визволеннєм Сучави (с. 186). З оповідання галицького козака Степана Радивилова, що їздив до гетьмана з вістю про прихід московських послів, і привіз з обозу вже вповні офіціяльну відомість про смерть Тимоша ²⁵), виходить що сю відомість гетьман одержав коло 20 н.с. жовтня, в переході з-під Богу над Дністер. Очевидно ще з-над Богу коло 15 жовтня гетьман вислав частину свого війська-20 тисяч козаків (як оповідав послам чигиринський козак Харко Сивий) разом с 50-ма тисячами Татар ²⁶) під Сучаву по Лупулові скарби ²⁷). Сам з ханом рушив над Дністер на короля, і тут став коло Степанівки-як оповідав той же Степан Радивилів, і тоді ж при нім-чи в переході, чи вже під Степанівкою-одержав відомість про смерть сина, коло 20 жовтня, як можна міркувати ²⁸).

“Гетьман дуже засмутився, а при тім і радів, що його син не попався живим в руки неприятеля” ²⁹). Вислав свого свояка Павла Яненка-“велів йому їхати до Тимофієвого тіла, де він його здибає, і відвезти просто до Чигирина-не завозячи до нього, гетьмана ³⁰), а в Чигрині не велів без себе ховати”. І при тім, мовляв, заявив свій твердий намір, не вважаючи на сей страшний удар, довести війну до кінця і знищити сим разом короля: “Король і пани-говорив гетьман-богато разів йому присягали, але все брехали, і тепер брешуть: церкви божі руйнують, православних християн гублять, а чого Бог не попустить Ляхам зруйнувати, руйнуються православні християни від війська Запоріжського і від Татар: куди прийдуть забирають без останку збіже і всяку худобу, а як нема дерева-палять двори, хати, і від того (край) пустів. А коли б король не приходив, не було б такого знищення. Тому гетьман і постановив іти на нього просто з усім військом, з кримським царем і з Ордою, і коли Бог поможе на них-тепер він їх ні трохи жалувати не буде: не пускатиме живо, як попереду, ані не віритиме їм в нічім. Хіба що (король) втече, або десь у кріпкому місці засяде; коли ж буде якась змога, то він, гетьман, не побачивши його ані розправившися, назад не піде-аби вже війні дати спокій” (с. 53).

Операцій на Волощині вість про смерть Тимоша сама собою також не перебила: вони лишались потрібними для того, щоб виручити Сучавську залогу, родину Лупула і його скарби-поки не прийшли відомости про капітуляцію. Але про сю експедицію виправлену з-над Богу під Сучаву, не маємо ніяких ближчих відомостей. Татарські бранці оповідали на допитах в польськім таборі, що против яких будь операцій на Волощині була сильна опозиція серед мурз-щоб не стягти гніву Порти, бо вона вже остерігала хана, щоб не мішався до волоських справ і не посилав туди свого війська ³¹). Відомий нам Тохтамиш-аґа, що попав потім до рук польського роз'їзду, їхавши з листами до Ракоція, оповідав на допитах, що коли хан прийшов з Криму на “волость”, мурзи намовляли його спішити під Сучаву, але взяла гору гадка Сефер-казі візиря, і Субан-казі скарбника, що не можна туди йти, “бо то земля цісарська” (Отаманської Порти). Та мабуть се пізніше, офіціозне представленнє річи, коли вже довідалися, що Сучава скапітулювала. Татарські бранці, що вийшли з коша перед тим, поки прийшли вісти про капітуляцію Сучави, виразно говорили про сучавські скарби як мету ханського походу ³²). Лупул приїхавши з Рашкова відвідував то хана то гетьмана, заохочуючи їx до походу на Волощину. Кінець кінцем вислано Камамет-мурзу, що й привів з-за Дністра язиків-але здається вони ще не знали про капітуляцію Сучави ³³). Можливого після його розвідки вислано властиву експедицію-козаків і частину Орди, і вона стрілася з вістунами капітуляції-що Лупулова родина і все добро, яке ще лишалось, впала в руки Стефанового і Ракоцієвого війська. “Ті козаки й Татари, що гетьман і хан виправили до Тимофія під Сучаву в поміч, не дійшли до Сочави днів за два, як довідалися, що гетьманича не стало, а козаки помирилися й пішли з Сочави з Тинофієвим тілом” ³⁴).

Волоське експедиція ставала тепер безпредметовою і тим часом як у польськім таборі галасливо святкували капітуляцію Сучави, як визначний польський успіх, одинокий успіх яким кінець кінцем могла похвалитися вся ся гучна кампанія,-хан і Хмельницький мусіли перенести всі свої гадки на розправу з королем.

Примітки

¹) Ся назва вагається: Борки чи Борки, тепер Великі і Малі Бірки над Тясмином, км. з 30 від Чигрина.

²) “Був я в козацькім обозі в Борках на ріці Тясмині, від Чигрина 30 верст, але в обозі Б. Хмельницького не застав, і мене з обозу привів до гетьмана до Чигрина підписок Андрій Скрицький. В Чигрині був я у гетьмана, і він мені казав, що король стоїть обозом за Старим Константиновим коло Чолганьского Каменя, і з ним велике військо, Поляки і Німці, а скільки тисяч, і хто начальники, і чи єсть там посполите рушеннє, того напевно невідомо. А твої государеві великі посли тепер теж в обозі під Чолганським Каменем(!), і честь їм від короля велика і корм іде великий; а приймав їх король в Варшаві і на стрічі було богато людей. А козацьке військо стоїть у зборі в Білій Церкві, сім полковників з козаками, і Ногайські Татари пішли теж під Білу Церкву; а скільки тисяч козаків і Татар, напевне невідомо. А в Борках у гетьманськім обозі козаків тисяч з десять. До Чигрина прийшов до гетьмана кримський посланець і сказав гетьманові, що йде йому в поміч сам кримський хан, але чи справді йде, чи ні, і скільки з ним людей, се (гетманові) невідомо. Гетьман чекає наступу короля і Поляків, а згоди з ним не сподіватись. Гетьманич Тимофій сидить у Сочаві в облозі з своєю тещею, і з ним 13 тис. козаків, а обложили його угорські та мунтянські люди. А господар волоський Василь на сім боці Дністра, і з ним людей до 100. Писав Тимофій до Чигрина до писаря Ів. Виговського, щоб він просив у його батька людей на виручку, але гетьман вагається (в том в розмышленье): післати сина виручити, так не буде з ким йому самому на Поляків стояти. Чекає твоєї государевої милости і хоче прислати післанцем рідного брата Виговського-але як його звати і з чим він його пошле не знаю”. Сівського столу 149 л. 51-3 (оповіданнє я перевів на перш. особу).

³) Акты Ю.З.Р. Х с. 56.

⁴) Тамже с. 58.

⁵) Акты Ю. З. Р. Х с, 43-4.

⁶) Тамже.

⁷) Акты Моск. Госуд. II с. 346.

⁸) Див. татарські оповідання нижче.

⁹) Михалов. с. 697.

¹⁰) Акты Ю.З.Р. Х с. 33, вище 643.

¹¹) Там же ст. 15-6.

¹²) Московські посли, Стрешнев і Бредихин, переїхавши українську границю 4 (14) жовтня, зібрали такі відомости, що під Білою Церквою стоять 6 полків: прилуцький, київський, переяславський, хотинський (!), білоцерківський і гетьманський, татарський царевич і Караш-мурза з 20 тис. Татар. Акты Ю.З.Р. Х с. 38. Пор. оповіданнє фастівського сотника вище с. 658.

¹³) Акты Ю.З.Р. X с. 39.

¹⁴) Акты Моск. Гос. II с. 343. Инший вістун чув 3(13) жовтня від якогось Іванка з Сорочинець, що сам нібито був в волоськім поході-мовляв гетьман почувши про смерть сина “нашвидку побіг у Волоську землю виручати своїх людей, що лишилися в облозі після його сина, взяв людей тільки два полки, а велике військо татарське від гетьмана відійшло-стоїть під Чорним Лісом, лишилися тільки два мурзи і з ними небогато людей”-тамже с. 346.

¹⁵) Акты Ю.З.Р. Х с. 42-3.

¹⁶) Кримські справи 1653 р. стовб. 18. В звідомленню того ж посольства оповідається під днем 8 (18) вересня: приходив до послів “литовський полонений диакон”, на імя Доментіян, і говорив: як приходять до царя від Б. Хмельницького грамоти, то його, диакона, кличуть до царя читати ті грамоти; Б. Хмельницький пише цареві, що король іде на нього з великим військом і посполитим рушеннєм, і наємного війська 60 тис. За тими вістями цар Іслам ґерай піде в поміч Хмельницькому після 10 вересня с. с.-кн. 34 л. 219.

¹⁷) Вище с. 558.

¹⁸) “Хмельницький не часто буває у хана, бо ті мурзи-свояки того, що небіжчик Тимошко стяв під Сучавою-хоч хан і пробував їx помирити, таки на нього відгрожуються”-Новини з обозу 14 листопада, Ґоліньск. с. 659.

¹⁹) “Коротка Нарратива” переказує се в таких виразах: Хмельницький “не має впливу між значнішими Татарами, бо його син убив перед сочавською облогою якогось значного мурзу, тому рідко і з ханом сходився, і Ординці шарпали козаків, нарікали на нього, що він Орду сюди спровадив під такий час, і все йому на злість (in barbam) чинили”.

Доні в депеші 12 листопада: оден з татарських бранців, приведених до королівської кватири 9 або 10 листопаду, “оповідав, що деякі мурзи заприсяглися вбити Хмельницького, в пімсту за мурзу, що його син убив у Сучаві; тому (Хмельницький) не поспішається йти до хана, а докучається йому, щоб він ублагав своїх” (с. 574). Так я розумію сей видимо несправний текст маючи на увазі анальоґічну звістку у Ґоліньского: Кілька головніших мурзів сприсяглися (beli w odpowiedzi) на Хмельницького що Тимошко йдучи на Волощину їx брата стяв; через те Хмельницький не бував у хана, але хан пустив в діло свій авторитет і їx цілком погодив-тим самим, що і Тимошок ж здох(!)” І далі відомости з 14 листопада: “Хмельницький не часто буває у хана, бо ті мурзи-родичі того, що Тимошко небіжчик стяв під Сучавою,– хоч хан і старався їx помирити, все таки заявляють, що почувають обовязок пімсти” (с. 658 і 659).

²⁰) Свідчення бранців узятих в середині листопада-у Кубалі в додатках с. 406.

²¹) Тамже с. 407.

²²) Акты X с. 131.

²³) Жовнинський отаман Зощенко оповідав Стрешневу 11 (21) жовтня: “Пішов гетьман у Волоську землю, а з волоської землі мабуть піде під Камінець на короля” (с. 44). А 13 (13) жовтня Юрий Хмельницький оповідав послам, що його батько з-над Дністра, відібравши частину козаків і Татар пішов під Сучаву-визволяти Тимоша (“потому что гетманской сынъ Тимофей... отъ Венгоръ и отъ Мутьянъ и отъ полскихъ людей изъ осады не освободился”), а сам з військом і з Ордою від Дністра пішов під Камінець (с. 45). Відомости жовнівського отамана, очевидно, на кілька день мусіли бути старші,-припускаючи, що вони були вірні і докладні.

²⁴) Акты Х с. 44.

²⁵) Тамже с. 54.

²⁶) Цифру сю дає Радивилів-с. 54.

²⁷) Оповіданнє Харка власне так треба розуміти, що гетьман з-над Богу, з Соболівки вислав військо в поміч синові, сам якийсь час іще лишився на місці, а потім рушив за Дністер на Камінець: “Гетьман Б. Хмельницький стоїть на Богу, в містечку, що зветься Соболеве, а в Волоську землю-визволяти свого сина від Венгрів і Поляків-післав козаків тисяч з 20, та кримські люде пішли з ним; а сам кримський хан і Орда стоять від гетьмана з милю або більше, і з ним Орди тисяч з 40”.-с. 43.

²⁸) Міркую так: Степан виїхав до гетьмана з вістями, що московські посли недалеко Путивля-що було 12-13 н. с. жовтня, а 28 вернувся від гетьмана до Чигрина з наказом, щоб чигиринський полковник тих послів затримав у Чигрині і до війська не пускав. Справа була спішна, і довго у гетьмана він не міг лишатись-значить був у нього десь 21-22 жовтня-с. 51.

²⁹) Тамже с. 52.

³⁰) Я се відзначив уже, що таким чином приходиться признати незручною вигадкою сумну стрічу гетьмана з тілом сина в поході, що пішла в літературі. У Костомарова читаємо-з цитованнєм Бантиша-Каменського: “В дорозі Богдан несподівано стрів козаків, що верталися з Сучави. Вони везли з собою гріб Тимофія, укритий двома коврами. “Хвала Богові-сказав старий-мій Тимофій умер як козак і не дістався до рук ворогів” (с. 635). Останнє, як бачимо, походить з звідомлення Стрешнева, але воно ж і заперечує можливість всякої стрічі Богдана з тілом сина-не то що несподіваної.

³¹) Так говорять “авізи”, зложені на підставі свідчень отсього Татарина, й инших бранців-Міхалов. с. 695.

³²) “Вийшли з Криму не на довший час, як тільки щоб Лупула поратувати і Сучавські скарби відібрати”-конфесати Ґенестия.

³³) Коховский каже, що саме Камамет мурза привіз сю відомість (с. 391), але Ґенестий, що сам був з Камаметових людей, нічого про се не згадує і дає розуміти, що сучавська капітуляція тоді не була ще відома. Авізи з листопада кажуть, що сю відомість дістав султан, післаний з Лупулом (Міхалов. с. 659). Виглядає се, як окрема від Камамета експедиція-але кінець кінцем на сім не можна дуже настоювати, і може бути, се було одно і те саме.

³⁴) Акты ЮЗР. Х с. 54.

ПОХІД ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА НА БРАСЛАВ – ПОЧАТOK ЖОВТНЯ, НОВІ ВІСТИ, ПОВОРОТ ПІД ЖВАНЕЦЬ.

В польськім таборі з приводу листів Хмельницького і відомостей привезених Паліцким та иншими вістунами в останніх днях вересня відбувалися довгі і часті сенаторські наради над сим питаннєм: чи далі зіставатися під Камінцем і приложити всі сили до ліквідації сучавського епізоду, чи йти на Україну-використовувати несприятливу ситуацію козацької сторони. Інформації, на яких спирався король й инші прихильники наступу на Україну, резюмуються так: Татар у Хмельницького нема, він і не дуже їx сподівається, хоч часто по них посилає; чернь збиратись до нього не хоче– так переказують відомости привезені Паліцким в “авізах з-під Камінця”. “Татари відступили від Хмельницького; чернь він силоміць виганяє (на війну), але та не хоче його слухати” (реляція Каліньского). “Хмельницький уступив з військом за Дністер (роз.: Дніпер), просить милосердя і на всякі умови згодиться” ¹). “Лишився без всякої сили, бо чоло реєстрових козаків післав на одсіч під Сучаву, мало що лишивши при собі, а чернь, побачивши, що Татар немає, не хоче до нього збиратись” ²).

Арґументи опозиції против походу викладала промова великого маршалка Юрия Любомірского ³). Він уважав помилкою вже те, що король вислав польське військо під Сучаву і сам ішов під Камінець, підтримуючи сю сучавську експедицію і стягаючи на себе закиди, що сили Річипосполитої, час і видатки вжито на ратованнє стороннього володаря-воєводи Стефана. Але кидати нездобутою сю фортецю-або “курничок”, як його зневажливо назвав промовець і пускатися в рискований похід на Україну– здається йому ще менше оправданим: неприятель зістається в тилу, звязок з союзними військами розривається; у тих, що облягають Сучаву, настрій упаде: “народи сі мають вдачу легку й плоху”. Против сього виставляють такий арґумент, що дальше стояннє виголодить Камінець, “antemurale нашої вітчини”; але на се відповідь: треба взяти способи, щоб королівський обоз взагалі не нищив краю, бо при теперішній ліценції війську на пустошеннє міст і сіл король виголодить цілу Польщу. Пускатися ж на Україну цілком небезпечно-особливо не маючи певних відомостей, “добрих язиків”, як тепер. Коли неприятель піде против королівського війська і змусить його в якій небудь несприятливій місцевості до бою, воно, на гадку промовця, не зможе йому противстати. Але певніш, що він не стане змушувати до бою, тільки десь візьме в облогу-а се значило б повну загибіль Річипосполитої і самого короля. Поза тим які можливости? Викликати неприятеля на бій-неможливо; розложити на Україні військо тепер коли непогода жене вже під дахи-не підходить. Стати обозом в таку пізню пору, і далі під зиму-так само!

Виводи були досить справедливі, але король був сильно ображений критикою його тактики, і з гнівом висловився про неї, що вона “пресумційна”, подиктована упередженнєм, тому він не вважає погрібним на неї відповідати. Маршалок був тим дуже ображений, написав до канцлєра листа, де виводив, що таким трактуваннєм у сенаторів відбирається свобода слова і думки. Канцлєр на се досить різко відповів, що маршалок цілком недорічно вдався в критику того, що вже сталось і його не можна поправити, а в вину королеві його ставити не можна, бо він розпоряжався походом за порадою сенаторів ⁴).

Король і сим разом пішов за радою тих, які вважали потрібним наступати на козаків в глибину України, або притакували таким бажанням короля-кінець кінцем нам трудно зміркувати, хто кого властиво підбивав на се: король своїх повірників– чи навпаки. “Король хоче зимувати в Київі, дай Боже щасливо” ⁵). “Хоче навідати й Чигирин, а коли буде можна-то й Татар Буджацьких”, в їх кочовищах ⁶). Такі були обозові гасла. Війську дано наказ наступати на Бар і відти на Браслав ⁷). За сей час прийшли відомости про смерть Тимоша; капітуляція сучавського війська здавалась безсумнівною й скорою, се розвязувало руки для наступу на Україну: молдавські, семигородські, мунтянські полки покінчивши з Сучавою мали йти з королем на козаків. До Сучави посилано Гувальда з артілєрією і заразом Маховского з дорученнєм за всяку ціну договоритися з козацькою залогою і Лупуловою дружиною, як ми знаємо ⁸). А король став лагодитися на Бар і Браслав.

Але не встигло військо, в негоді і голоді ⁹), розмахнутися добре до сього походу, як серед королівського осередку наступила нова зміна в поглядах і оцінці ситуації. Може не лишилася без впливу критика опозиції, поведена нею доволі енерґійно і гостро, як бачимо,-вдаряючи в голосні кимвали шляхетської свободи думки і слова. За привід же послужили трівожні вісти від молдавського воєводи Стефана, що взяв на себе обовязки інформування польського уряду про козацькі, татарські й турецькі новини. Останнього дня вересня прийшли від нього такі відомости, що хан таки рушив в поміч Хмельницькому, і козаки наступають ¹⁰). Від Лупула перехоплено листи до жінки, з запевненнєм, що їй іде поміч від Хмельницького і хана-аби тільки тиждень ще потрималася ¹¹). Король і його штаб рішили занехати свій похід і вертати назад на волоську границю-виправдуючися неможливим станом доріг для походу в глибину України ¹²).

Автор “Нарративи так описує сей новий поворот справ: “Хоч не согірша була рада далі триматися Камінця, але щоб не здавалось, що ми нічого не робимо, рушили ми під Наборовичі, а звідти під Зеленицю і стали тут табором, сподіваючись, що третього дня станемо обозом під Баром, а відти скоро-поки неприятель зможе дати нам відправу від Білої Церкви, рушимося під Брацлав. Але тим часом як ми починаємо сей похід під Бар і по старому крутячись замісць одної милі даремно проходимо три з кіннотою і піхотою, Стефан господар, мабуть міркуючи, що не добре йому буде по нашім відході,-майже слідом за нами дав знати, що його люде на свої очі бачили, як Буджацька Орда всідала на коней і в дорогу заходила ханові, що спішиться на поміч козакам. А нуреддін-султан з 20 тис. вже й прийшов до козаків, і дає знати, що хан рушив з усею силою, і так спішиться під Білу Церкву, що його тільки що не видно з тими Кримськими, Ногайськими, Добрудзькими й иншими ордами-в тих краях ще не бувалими. Обміркувавши знову на кількох сенаторських нарадах, почали наші гудити той спішний похід під Бар з-під Камінця і за краще стали вважати ретіраду і відступ назад. Військо і богато старих полковників не радо приймали сю зміну-особливо то даючи під увагу, що коли що то власне такий несподіваний відступ підійме дух у неприятеля, що саме тепер корився, і се може бути причиною дальшої конфузії. Коли війдемо до Браславщини-там достаток поживи, без котрої не можемо воювати козаків, коли і саме підданство, витерпівши стільки прикрости, пристане до нас, і ми зможемо поборювати хлопів хлопськими ж силами. Але перемогли рації тих, що намовляли до ретіради, а то тим більше, що подавано під увагу, як то не годиться тим відступом видавати на небезпеку наших союзників і сучавчиків; також і те, що краще тут чекати ланове військо, аніж дати йому привід до повороту додому, коли ми відси підемо (на Україну). А нарешті те рішило справу, що саме під той час перейняли наші листи від Хмельницького і старого господаря Лупула, з повідомленнєм про скору відсіч-аби тільки вони до їх приходу протрималися. Взагалі підчас того нашого відступу всі правдоподібности були про наступ і наближеннє великих неприятельських сил, і побоювання, щоб він нас не заскочив десь на болотах і переправах та не привів до якої небудь конфузії, як під Зборовим. І так думавши про Брацлавщину, Білу Церкву й Чигрин-відразу як захоплені вихрем, стали думати про Жванець-що вже в попередніх нарадах пропонувався для безпечного заложення табору, і з наріканнями і криками всього війська до нього почали завертати. Шостого дня нашої ретіради на те місце прийшли і насипавши на фронті шанці для гармат, розгостилися тут спокійно з військом-цілісінькі три місяці нічого не роблячи, тільки нищачи се військо-польське і чужоземне. Через Дністер збудовано якось міст на кошах-для отримування живности з Волощини, і для переходу звідти нашого війська та сподіваних підмог від союзників, а наоколо висипано шанці для кращої безпечности”.

Сучасне листуваннє вповні потверджує се оповіданнє участника-в дечім суб'єктивно закрашене, але в фактах і в передачі настроїв очевидно вірне. Так в цитованих “авізах з-під Камінця 29 вересня” читаємо: “Тому що здобуттє Сучави протягається, а про слабі сили Хмельницького єсть певна відомість, ми завтра рушаємо на Бар, а відти на Брацлав,-бо там має бути сильна залога. Плян не може бути инакший як тільки такий, щоб військо розложити на Україні, бо самий вже зимовий час наступивши не позволить воювати, а осінні непогоди нас розгонять; та нема так дуже і з ким, бо певного війська нема більше, як 14 тис., і ті викопавши Німцям яму, самі до неї впадуть; наші хоругви звивають і тікають” ¹³). Гулевич пише з обозу до брата 5 жовтня: “Король одержав відомість від господаря волоського, що Хмельницький орди мати не буде. А без неї не може мати значіння його союз з старим господарем, і одсіч Сучаві-що вже більш як шість тижнів пробуває в облозі, не може бути успішна; хочби прийшла, то війська зібрані під Сучавою: мультанське, угорське, волоське-з новим господарем, і нашого 5 тисяч зможуть противстати тій силі. Тому король рушив на Україну під Бар, а звідти радив наступати далі-бо сама воєнна пора. Але на другім нічлігу, коли ми були під Зеленцями, прийшли від господаря листи, що хан рушився з усею силою. Король й. м. ще з-під Камінця післав кілька під'їздів на Україну-між ними Каліновский, староста браславський був напереді з немалим відділом,-король чекав від них відомостей, чи будуть у згоді з волоськими, і 4-го вернувся Кароль Потоцкий з під'їзду сам і сотника привів, того ж дня і від п. Каліновского і з Волощини від господаря і п. Кондрацкого потвердженнє: Сефер-казі aґa йде на переді з військом, а за собою має хана, і вже Волохи що під Сучавою стали хвилюватись. Тому король, порадившися з сенаторами і з нами деким із війська, згодився з доводами, щоб вертати назад. По-перше-щоб війську дати не тільки догідні кватири, але щоб і прогодованнє могло бути добре-з такого краю, звідки лекше запровіянтуватись. По друге-аби не стратити війська свого -що його під Сучавою 5 тис., а особливо чужоземної піхоти й армати. По третє-аби союзним князям і їх (військам) додати охоти й серця до помочи на неприятеля. Бо неприятель буде вживати всіх засобів, аби розірвати наш братній союз, і маючи сили-коли вже й Орди прийшли і донські козаки-схоче пустити свої загони до середини (краю), аби нас відтягнути для охорони своєї землі. Се таки й краще було б, ніж чуже просо обганяти, але що сталось то сталось, й инакше бути не може” ¹⁴).

Нарешті ще такі обозові відомості з 9 жовтня: “Вчора дав знати господар, що 29 вересня хан з усею силою мав рушити на нас, підтримуючи козаків у їх ребелії. Через те замисли королівські-(іти) на Браслав на Україну-мусіли змінитися, і що було військо з-під Камінця поступило аж під Зеленицю, то тепер повертаємо з усею силою нашою-мабуть під Жванець, бо там і про поживу лекше промишляти, і з угорським та мунтянським військом порозуміватися-куди б неприятель не хотів іти. Бачу, що ся відомість турбує панів радних (сенаторів): що багато радять, а мало з тих рад виходить; але відомости ведуть до того, щоб ставши під Жванцем усіми силами здобувати Сучаву-бо їй уже в поміч іде Буджацька орда. Як бачу-звабила Кримську орду лакома річ: скарби (сучавські)” ¹⁵).

Приволікши тяжкі обози з барського шляху над Дністер під Жванець і розташувавшися тут, покріпили свої душі сучавським тріумфом над Тимофієвим військом. “У нас під Жванцем тоді, 15 октября, весела ґратуляція при Те Deum laudamus і які тільки могли бути в обозі урочистости. Посли від семигородського, волоського, мультанського (господаря) бажали в. кор. мил. дальших воєнних успіхів, і за одержані дарунки навзаєм одержали упоминки” (Нарратива). З приємністю також була прийнята відомість про погром своєвільного козацького рейду, вчиненого з-під Чернигова на литовську територію: приблизно одночасно з сучавською капітуляцією литовське військо побило сих наїздників під Мозирем ¹⁶).

Примітки

¹) Міхалов. c. 684.

²) Тамже ст. 688.

³) Ся промова Любомірского, очевидно, стала тоді дуже популярна, містить її збірка Міхаловского с. 673 (без імени Любомірского) і збірка Ґоліньского (з іменем), с. 652; скорочений переклад її подає Коховский с.382. Речником походу на Україну він виставляв воєводу руського Лянцкороньского-але промова вложена в його уста настільки риторична, що викликає підозріннє, чи не скомпанував її сам Коховский (с. 381-2).

⁴) Лист Любомірского до канцлєра у Міхаловского с. 676, також у Ґоліньского с. 661, Ос. 1453 с. 364 й ин., відповідь канцлєра в ркп. Осоліньских 339 ст. 32; її надрукував Шайноха, Obrazy królewiąt polskich, але Кубаля вважав її фальсифікатом: Любомірский згадував, що той лист канцлєра, який був поширений, був написаний під диктат короля і пущений між публіку замість автентичної. З новіших істориків виступ Любомірского різко осуджує, в тоні канцлєра, Равіта-Ґавроньский II с. 263.

⁵) Міхалов. с. 680.

⁶) Тамже с. 683.

⁷) Тамже c. 681, 683, 685. Доні с. 561.

⁸) Вище с. 592-3.

⁹) От як описує королівське військо в тім же листі Гулевич: “Нема з ким вести війни: чужоземний жовнір хобчи й хотів що небудь робити, то не може-бо не наївся, і в хаті давно не був: від перших днів травня волочиться полями як худоба. А наші польські шарпачі, що здерли в Короні, то у Львові пропили та на любовні забави витратили; накупили атласових жупанів, і то вже на спині від панцирів подерлося, а довгі поли повтинали, бо в непогоді забрукались як спідниці, і так тепер куці й обдерті. Воліли пропити ніж на овес для коней ховати, а тепер і напитися не мають за що-а то хлопи добрі тільки як напються. Така міліція сього року ледви аби на щось нам придалась”-Міхалов. с. 671.

¹⁰) Доні пише “під 2 жовтня”: “Листи від волоського (господаря), що прийшли сюди вчора, цілком замішали попередні постанови. Пише, що його післанці, вислані до Царгороду, переходячи Татарською країною, бачили орди, що простували до сих сторін. Вони запевняють, що хан з усею силою має сісти на коня 28 вересня. Ся звістка змушує змінити пляни”.

¹¹) Міхалов. с. 686.

¹²) Доні 8 жовтня: “Видно постійну ласку провидіння над нашим королем, бо коли б він був пішов на Бар, як задумував, попав би в явну небезпеку через дуже лихі дороги: Татари з своєю швидкістю могли б на них значно більше доказати ніж ми-обтяжені несчисленою скількістю возів, і ті що облягають Сучаву не витримали б, поки б ми барилися в дорозі”. Пор. варшавську депешу в Documente IX. І ч. 71.

¹³) Міхалов. с. 673.

¹⁴) Міхалов. с. 678-9.

¹⁵) Тамже с. 685.

¹⁶) Акты Х с. 39-40. Міхалов. ч. 274.

ПІД ЖВАНЦЕМ, ВІДОМОСТИ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ЗІБРАНІ ПОЛЯКАМИ, ВІДОМОСТИ БРАНЦІВ З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ЖОВТНЯ, СИТУАЦІЯ В СЕРЕДИНІ ЛИСТОПАДА, НЕБЕЗПЕКА БЛЬОКАДИ ДЛЯ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА.

Мали приємність зробити свідком своїх сучавських тріумфів і московського гінця Вонифатьева, що приїхав до польського табору саме підчас сих пересувань в напрямі на Бар і назад. Вислано його в середині серпня, з царською грамотою 31 с. с. липня, що до ріжних жалів, які мали вирецитувати великі посли, додавали ще деякі біжучі урази: підстароста Нарбут прислав до вяземського воєводи листа з неправильним королівським титулом, а пограничні поміщики з Ржевської околиці скаржилися на розбійничі напади людей з-за польської границі ¹). Гонець мав віддати сю грамоту великим послам, але стрів їх, коли вони вже вертали, і післали його до королівської кватири. 10 н. с. жовтня король дав йому авдієнцію під Жванцем і прийняв царську грамоту– але уніятський епископ Суша при тім звернув увагу двору, що в сій царській грамоті теж єсть дефект: цар не назвав короля братом як годиться. Ухопилися за се, щоб прочитати нотацію цареві. Одному з королівських секретарів, Млоцкому доручено звернути увагу гінця на сю помилку: от мовляв, цар так суворо упоминаєтся за польські прописки, а його власна канцелярія допускає он які помилки. Млоцкий мав зробити сю увагу начебто від себе, а не з королівського наказу, “.бо з такими гінцями нема звичаю вести переговорів, і їх роля обмежується тим, що вони передають в королівські руки листа і одержують відповідь”; потім він мав повезти цареві офіціяльну королівську грамоту на сю ж тему ²). Гінцеві ж рішили показати тим часом польський тріумф над козаками при відправі, що була призначена на день 14 н. с. жовтня, але як з тексту звідомлення виходить, той же хорунжий Осіньский, що прийшов закликати гінця на відпускну авдієнцію, пояснив йому як се буде зроблене. “Нинішнього дня (в переддень відправи) вислано з Камінця відділ жовнірів, щоб вони тих арештантів-розбійників, що розбивали по дорогах і сидять у вязниці в Камінці, повязали і завтра повели до обозу тоді як гонець буде їхати до короля на відправу-аби він їх побачив, і як побачивши спитає, що то за люде, жовнірам велено говорити, що вони здобули Сучаву і ведуть тих козаків, що билися з Поляками і були взяті в полон у тім бою. І про Тимоша Хмельницького будуть йому говорити, що його вбито. Але і Сучави не взято, і Тиміш жив-сидить у Сучаві, а під Сучавою вхоплено всього тільки двох козаків, і вони сидять за вартою в обозі. Отже що ті жовніри завтра говоритимуть, аби гонець тому в нічім не вірив”.