Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 2"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 92 (всего у книги 105 страниц)

З другої сторони, побачивши в інструкції Лілієкрони дорученнє розвести козаків з Москвою, Виговський в першій же розмові дав йому ясно зрозуміти, що про повний розрив козаків з Москвою не може бути мови. Мовляв, коли Турки і Татари замишляють наступ на козаків, їм треба підтримувати з Москвою приязні відносини; але се не може перешкодити союзові з Швецією: козаки будуть посередничати і вести до замирення Москви з Шведами, і мають всяку надію на полагодженнє: мовляв, московські посли дали тверду обіцянку, що цар не буде помагати Полякам, і гетьман і його канцлєр сподіваються, що їм удасться стримати Москву від неприятельських операцій в шведських провінціях. Лілієкроні нічого не лишалось більше, як згодитися, згідно з даною йому інструкцією, на козацьке посередництво-тим більше що Данило запевняв, нібито, йому з козацької сторони було сказано, що коли Москва не припинить своїх ворожих операцій в шведських землях, гетьман сам об'явить себе неприятелем Москви і піде на Московські землі з своїм військом. Тому Лілієкрона заявив, що король радо приймає посередництво гетьмана-охотніше ніж кого небудь иншого, і зараз було рішено, що разом з московськими послами гетьман пішле листа цареві, намовляючи його до згоди. До Карла ж Ґустава поїде Ковалевський і повезе гетьманську деклярацію в відповідь на його деклярацію-себто буде формально заключений союз, скоро тільки порішені будуть ріжні деталі. Такими були-розмежуваннє претензій на польські землі, воєнна поміч королеві з козацької сторони, і т. д. Як тільки виясниться, що з боку Татар нічого не загрожує, так гетьман зараз же збере в поміч королеві 20 тисяч козаків. Але тепер ситуація критична: хан персонально виступив в похід з 60 тис. Орди і стоїть над Дністром, де гетьман поставив свою залогу, щоб не пустити Татар на своїх союзників: обох господарів і Ракоція. Хан прислав післанця-намовляти гетьмана, щоб він не тільки перепустив Орду, але й своє військо прилучив до неї, щоб громити волоські землі й Семигород. Гетьман на се відповів, що він не може нарушити союзу й присяги сим своїм союзникам, і коли хан нападе на них, то се буде кінець приязни його з гетьманом, бо гетьман обіцяв боронити їх від усяких нападів. Кілька день тому він післав свого чоловіка до татарського табору, щоб докладно розвідатися про їх наміри і від того будуть залежати козацькі приготовання і операції. Лілієкроні ж і послам Ракоція і господарів нема що й думати їхати до хана. Підчас походу хан взагалі не приймає ніяких посольств-послів відправляють до його столиці і вони там мусять чекати його повороту, майже в ролі бранців. І так уже хан затримав попередніх послів Ракоція і господаря молдавського і віддав під варту.

Тому Шебеші й посол молдавського господаря рішили вертатися назад, Лілієкрона ж рішив чекати закінчення переговорів. Гетьман подав йому надію, що йому ще може вдатися вплинути на хана в інтересах шведського короля. Так Лілієкрона доносив свому королеві 12 (22) червня ⁷).

Взагалі перші вражіння Лілієкрони були досить оптимістичні. Приїзд шведських послів і їx запевнення, що шведський король вповні готов підтримати пляни і наміри козацького війська,-в сім менті коли ще невідомо було, що він властиво вийшов уже з гри,-очевидно підніс настрій в гетьманській кватирі. І гетьман і його канцлєр не жалували ріжних приємних перспектив, обіцянок і запевнень на шведську адресу. В постскриптумі до своєї першої реляції, зложеної в день приїзду, Лілієкрона описує, як після офіціяльних переговорів, під вечір (“після обіду”) “секретар Хмельницького” ще раз попросив його до канцлєра, бо гетьман велів себе перенести туди, щоб побалакати з послом в кругу старшини. Наговорив йому ріжних приємних слів, випив кубок за зроровлє короля, сказав, що того дня приїхав другий московський післанець, з дорученнєм відтягти гетьмана від короля, обіцюючи йому великі гроші, коли він схоче обернути своє військо проти Шведів ⁸). Але гетьман, мовляв, відповів, що даремні сі заходи: він занадто цінить приязнь шведського короля, і посол може повідомити свого “вел. князя” (царя), що гетьман не тільки зістається вірним приятелем шведського короля, але як і раніше говорив і писав: коли вел. князь не дасть королеві сатисфакції за починені шкоди і не замириться, то гетьман з ними не буде далі підтримувати приязни: він хоче бути приятелем приятелям шведського короля і ворогом його ворогам. Кімната була повна старшини і козаків, завважає Лілієкрона, і гетьман кілька разів повторив се прилюдно. Тільки зараз, поки нема відповіди від Татар, він не може рішитись на що небудь, завважив гетьман. Але військо стоїть на поготові і може однаково скоро напасти на Москву як і на Татар; гетьман хоче тільки знати, де тепер пробуває король, і що діється в його армії ⁹).

Діялися в ній під сю пору річи дуже сумні, як ми бачили вище, і як би гетьманові було звісно, де обертався король, він мабуть говорив би инакше з його послами. Але вісти про вихід шведського війська ще не дійшли до Чигрина. А навпаки Лілієкроні казали, що Жданович у своїх реляціях дуже хвалив шведську армію: ласкаві відносини короля до нього і всього війська, приязні відносини між шведськими вояками і козаками, і сі відомости робили дуже приємний настрій на чигринськім дворі. На Ракоція ж, казали Лілієкроні, Жданович дуже нарікав,-ми сі нарікання вже знаємо; Лілієкрона каже, що вони викликали у гетьмана невдоволеннє против Ракоція, і се потверджує й Шебеші.

Примітки

¹) 18 (28) травня воєвода Стефан писав гетьманові-дякуючи за прихильні обіцянки всякої помочи против Татар, переказані недавно через воєводиного писаря: “Посилаємо листа від отця Данила, посла й. м. короля шведського,-його самого щоденно чекаємо, разом з иншими шведськими послами, заповідженими до Криму-як з того ж листа в. м. вирозуміти рачиш” -Акты Ю. З. Р. XI с. 726.

²) аz bucsmani еrdön-може Кучманський?

³) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 287, переклад с. 294.

⁴) Также с. 301.

⁵) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 288 (пер. 294-5).

⁶) Тамже с. 290 (пер. с. 297).

⁷) Тамже с. 291 (пер. 297-8). Шебеші в своїм дневнику відзначає тільки: “22 (червня) був у гетьмана Хмельницького. 12 липня були на обіді у канцлєра Виговського, разом з шведським послом. 8 вкрадено у мене 200 талярів, обшиту хутром шапку і ланцюг від кінського убору”.

⁸) Данило також доносить, що за першим московським послом приїхав другий. Але з звідомлення Бутурлина не видно, щоб тоді приїхав хто небудь з Москви. Хиба якийсь незначний гінець, не так від царя, як від котрогось з пограничних воєводів.

⁹) Архив III. VI с. 293 (пер. 300).

ЛИСТ БРАНДЕНБУРЗЬКОГО КУРФІРСТА ПРИВЕЗЕНИЙ ДАНИЛОМ. ВІДПРАВА ПОСЛІВ ВІД ГОСПОДАРІВ І ПОСОЛЬСТВО ДО ЦАРГОРОДУ. ЗВІДОМЛЕННЄ ШЕБЕШІ, ЙОГО SUMMA LEGATIONIS, ЙОГО ЗАПИСКИ: ПОСОЛЬСТВА МОСКОВСЬКІ І КРИМСЬКІ, ПЛЯН ВІЙНИ З ТУРЕЧЧИНОЮ ЗА ПОМІЧЧЮ ШВЕЦІЇ І АНҐЛІЇ, ВІДОМОСТИ ЖДАНОВИЧА, ПЛЯНИ ПОДІЛУ ПОЛЬЩІ І КОЗАЦЬКІ ПРЕТЕНСІЇ НА ЗЕМЛЮ ДО ВИСЛИ, ПОСОЛЬСТВА ШВЕДСЬКІ, НІМЕЦЬКЕ ВІЙЬКО ГЕТЬМАНА, ПІДДАННЄ СТ. БИХОВА, ВІДНОСИНИ ПОЛЬСЬКІ І КРИМСЬКІ, ВІДОСИНИ ДО МОСКВИ, КОЗАЦЬКІ БУНТИ, ГНІВ ГЕТЬМАНА НА ВИГОВСЬКОГО ЗА ЙОГО ПРЕТЕНСІЇ НА БУЛАВУ, ВІСТИ З ЗАПОРІЖЖЯ, ПІСЛАНЕЦЬ ВІД РАЦА, ВТІКАЧІ-СЕМЕНИ, ЩЕ ВІСТИ ПРО ЗАПОРІЗЬКИЙ БУНТ.

Данило Калуґер крім доручень шведського короля привіз гетьманові також листа від бранденбурського курфірста-не знати чи за відомом шведського короля чи на власну руку. Бранденбурський курфірст в сім часі ще вважався союзником Шведів. Весь час зручно маневруючи між Яном-Казимиром і Карлом-Ґуставом і в залежности від обставин трактуючи то з одним то з другим, він при кінці попереднього року, по довгих торгах добився від шведського короля згоди на свої суверенні права в Прусії. Се була його головна мета, яку поставив він собі; використовуючи суперництво Яна-Казимира і Карла-Ґустава. Осягнувши її договором в Лабієві (Labiau) 20 листопаду, курфірст завів переговори з Яном-Казимиром (за посередництвом Лізолі) і в січні 1657 р. запропонував замиреннє під умовою, що Польща признає йому те, що признав шведський король: суверенність його влади в Прусії і скасованнє васальної залежности від польського короля з титулу сього володіння. Коли одначе прийшли відомости про наступ на Польщу Ракоція з козаками, курфірст перервав ci переговори, і очевидно став і собі шукати звязків з козаками, щоб увійти в нову ліґу. Про се знаходимо згадку в листі гетьмана, висланім з Данилом Калуґером-його недавно знайдено в пруськім державнім архіві, і поки що він являється єдиним документом сих зносин ¹).

“Наясніший елєкторе Св. Римської імперії, пане і приятелю найшановніший. Ніхто не може мати сумніву, що як найсмачніша присмака нам коштує, коли замісце розкішного обіду дістаємо від когось свідоцтва приязни і щирої прихильности. Бо се привілєґія приязни, що вона не робить уйми навіть і кільком контраґентам, коли рівно розділює між ними гонори і вигоди. Тому так уганяють за нею і здобувають всякими заходами-особливо приязнь правдиву і щиру. Ми від вашого елєкторського в-ва вже й раніш мали гойні запросини до приязни, але ще більше відданими і прихильними до в. вел. зробив єси нас, коли й нинішнім (писаннєм) нас до того побудити не занехав. Як нам се було приємне і учинне,-нехай і в. вел. переконається з того, яких нас матиме готових до послуг, на кожне навіть незначне дорученнє чи заклик. Віддавши таким чином подяку за пропоновану останнім листом приязнь, свідчимо нашу безсумнівну любов в. вел. і обіцяємо добровільно і невимушено не облишати в. вел. в ніякій потребі, а показати і неприятелям в. вел., яких прихильників в. вел. в нас має. Нехай буде певен (в. вел.), що се приреченнє наше буде сповнене вірно, бо Нація Наша ²) тим способом звикла здобувати собі приязнь, коли тільки переконується, що друга сторона не прийме їх невдячно. У всім покладаємось на докладне оповіданнє пана Данила: він усе потрібне ширше оповість і не промине нічого з нашої готовности. Ми ж поручаючись покірно щирій ласці в. вел., благаємо у всеблагого Господа міцного здоровля в. в-ву і щасливих літ. Дано в Чигрині 21 червня 1657 р. В. елєктор. величности зичливий приятель, до послуг готовий Б. Хмельницький гетьман війська Запорізького”.

Коли сей лист писався, 1 н. с. липня, “великий курфірст”, вважаючи на вихід шведського короля з Польщі на війну з Данією, відновив переговори з польським королем, бажаючи своєчасно “вийти з гри”-як йому радили його польські кореспонденти, і в серпні, скоро після смерти гетьмана, був готовий начерк трактату, котрим курфірст, за ціну звільнення з васальства, обіцював уже Польщі військову поміч против Швеції. Можливо, що від Бєньовського гетьман мав відомости про можливість такої зміни; але політичний звязок з курфірстом через те не тратив ваги в очах його і старшини.

Гетьман виправляв з сим листом Данила-мабуть разом з послами обох господарів і з своїм посольством до Царгороду-про се довідуємося з листу гетьмана до воєводи Щербаня, з 18 (28) липня ³). Гетьман повідомляє, що він все військо скликав до табору, для охорони від Татар, вислав свого посла до хана, і що він довідається про його наміри, на підставі того уложить дальший плян; висловлює надію, що хан послухає його порад і занехає ворожі пляни против його союзників. Зрештою про все що довідається про Орду, і які вісти будуть з Царгороду, обіцяє повідомити. Лист держаний взагалі в тоні спільної боротьби в інтересах православної віри против мусульманського світу.

Переходимо до відомостей Шебеші.

Сим разом маємо від нього чимало. Крім цитованого вище дневника його подорожі заховалась його реляція, вислана князеві в останніх днях червня н. с., і потім кілька записок з його довгого чигринського побуту-від 20 червня до 16 серпня н. с.; вони писані здебільшого без днів і не приведені до ладу ⁴), містять всяку всячину, що доводилось Шебеші чути-на жаль часто без зазначення, від кого саме і коли. Се зменшує їх вагу, хоча ясно, що сі вісти і розмови походять головно від Виговського. В кождім разі вони інтересні, як відбиттє того, що говорилося тоді в Чигрині,-хоча б для “дипльоматичного вжитку”, а дещо таки й незвичайно інтересне, так що я вибираю все інтересніше, дещо систематизуючи сі розкидані звістки, підбираючи матеріял разом, пропускаючи деякі незрозумілі місця. Записки мають характер сирового неупорядкованого матеріялу. Подекуди фрази недокінчені, або записані на стільки “для себе”, що їx не можна зрозуміти. Надаючи велику вагу свому матеріялові, досі не заведеного до нашого історичного обігу-хоч опубліковано його вже більш як півстоліття, я крім перекладу спорядженого віденським спеціялістом-перекладчиком, звернувся до відомого мадярського історика проф. Домановского, щоб він доручив якому небудь будапештинскому спеціялістові зробити другий переклад для контроля, що він і зробив ласково, сам його провірив і виправив. За всім тим дещо таки лишається неясним.

Починаю від звідомлення Шебеші ⁵). “Прибувши разом з шведським послом до гетьмана,-пише він Ракоцієві-я передав йому вашого листа і пункти згідно з інструкцією ⁶). Він не згодився, щоб ми їхали до хана, бо він має велике завзяттє на наші три краї і всі сили збирає на їx знищеннє. Від воєводів вчора вечером прийшли листи ⁷), що три їx калараші заковані в кайдани, і ваш гонець Крачон. Воєвода писав ханові про прихід послів від шведського короля і від в. м.-але той заткнув уха і нічого не хотів слухати. Він сам вийшов, перейшов уже за Дніпро, його посол був у гетьмана і всяко обробляв його, щоб він розірвав союз з в. м. і йшов з ним пустошити наші три краї. Його милость гетьман післав на се свого посла з короткими словами: коли хан хоче бути з ним у згоді, нехай не йде на його союзників, инакше гетьман розірве з ним згоду і буде його неприятелем; козаки в зборі, коли хан рушиться, він піде за ним і дасть йому бій. Під Камінець він також післав 20 тис., дорога (Татарам) буде відтята, так щоб вони не могли сполучитися з Поляками. Гетьман чекає тільки свого посла (щоб знати), як заявився хан: чи хоче зістатися в добрих відносинах, чи ні. Тоді гетьман хоч хорий, сам виїде до війська.

“Московський посол також тут; нема що боятись, аби вони дали поміч Полякам. П. Барчай написав мені, що Турки хочуть на новий місяць зайняти Єне ⁸); тіга темешварського баші казав його чоловікові, що той чекає лише кінця байрама. Вашій м-и не пошкодить посунутися з військом під Камінець, щоб післати поміч (туди), бо війська тут досить. Гетьман обіцяв поміч, але Турків більше, і вони можуть наробити в краю великої шкоди.

“Антін-тамошній козацький ґенерал дуже нарікав на в. м., що ви його про ніщо не повідомляєте, а Угри убивають і грабують (козаків) де запопадуть. Гетьман був також дуже ображений, що вже давно не має від вас ніяких відомостей про те що діється

“Велінґ (свого часу) розповів був йому, що в. м. вимагаєте Камінця, Львова і Бару; по довгих запевнюваннях він заспокоївся, що такого жадання в. м. не доручали. Він викликав Данила з Суботова-і насамперед спитався, чи ми маємо такі доручення. Той присяг, що ні. Инакше він би з нами й не говорив і зараз би відіслав назад.

“Писав Антін також, що в. м. не пускаєш його на Поляків-бо вони б їх вибили, і що в. м. веде з Поляками переговори.

“Московське посольство полягає в тім, що цар запевнив гетьмана, що він Полякам не поможе,-посол присягається, що поміч не буде післана.

“П. Виговський обіцяє постаратись, щоб Татари Полякам не дали помочи. Він оповідав, що Поляки пообіцяли Туркам Камінець, але (козаки) сього міста Туркам не попустять, а заберуть собі.

“Тих Німців, що гетьман писав, він не може післати, бо вони стоять під одною фортецею в Литві” (зараз побачимо, що се мова про Старий Бихів).

В записках Шебеші знаходимо сей самий матеріял, що він виложив в своїй реляції, але з деякими небезінтересними додатками і відмінами.

“Від московського царя прийшло посольство до козацького гетьмана, 150 коней”-починається перша записка, мова очевидно про посольство Бутурлина. Пункти такі:

1. Чи гетьман бажає замирення (царя) з шведським королем? Гетьман сердито відповів, що цар мусить замиритись і нагородити шкоди вчинені в краях (шведського короля), в Лівонії й Інфлянтах, бо коли вони не замиряться, (гетьман) разом з Татарами й Турками воюватиме Москву.

2. Московський цар жадає собі города і фортеці Старого Бихова, в Білоруси, що піддався гетьманові; але гетьман відказав що його не віддасть. Він (гетьман) хоче відібрати від нього (царя) Могилів-тому що його здобули козаки.

“Гнівався гетьман на шведського короля, що він затитулував московського цісаря Mostoviae dux.

“На границі Московії й України (Okraina) стоїть на поготові 75 тис. московського війська; московський цісар полишає гетьманові вести їх, куди хоче.

“Від хана тут часті посли, і тепер чекають якогось мурзу. З одного боку хочуть вони обмінятися присягою з молодим гетьманом і відновити з ним договір, з другого– плянують похід против обох волоських князівств і Семигороду. Гетьман відповів: “Як ви хочете йти на волоські князівства й на Семигород, коли вони ретельно платять цісареві данину і заховують вірність? Як би не заплатили, я б пішов з вами на них. А може ви тому на них гніваєтеся, що вони на моїх ворогів виступили і мині поміч дали? Але ж, сі краї в приязні зо мною, я з ними зложив союз, і вважайте: коли ви хочете рушити (на них), я наступатиму на вас морем і сухопуттю, я піду за вами, куди ви ні підете– чи на сі три князівства, чи підете в поміч Полякам, а пошлю військо на Крим і велю забирати ваших жінок і дітей. Вважайте, чи ви в тих трьох краях добудете більше?

“Виговський сказав, що за Дніпром 15 тис. козаків, мають наказ іти на Крим, коли б (хан) вирушив. Казав також, що московський (цар) не дасть помочи Полякам ні на шведського короля ні на князів.

“Гетьман хоче воювати також в Т. (Турками), просить у шведського царя 5 тис. Шведів, а сам дає 10 тис., аби тільки оповістити се людям. Він посилає до шведського короля свого посла Ковалевського. Розвідувався також, чи (Шведи) не могли б прийти (на Турків) морем з Швеції й Анґлії.

“Виговський сказав, що Поляки пообіцяли Туркам Камінець, аби лиш їм помогли. Вся їх надія в Татарах була і тепер єсть, але козаки їх затримують. А про Камінець Виговський казав, що він їм самим (козакам) буде належати, і вони його не попустять нікому” (531-2).

“Антін, козацький ґенерал ⁹), що тепер з нашим князем, прислав гетьманові скаргу на нашого пана, і гетьман був нею збентежений. По перше, що Угри зле з ними поводяться, вбили 300; де вони стрічають їх в такій скількости, що можуть з ними упоратись, вони їx (козаків) грабують і побивають. Гетьман сказав (з сього приводу): “Коли вони так поводяться з моїм військом, я вже знаю, що маю робити! Моє військо здобуло всі побіди, і воно побороло всі труднощі ¹⁰). А тепер, коли так буде справа йти і далі, я пішлю туди 50 тис. козаків і всі Семигородці за один день будуть знищені”.

“Другим пунктом написав він, що (Ракоцій) не дає козакам волі в Польщі, так якби держав (Поляків) в своїй протекції (patrocinium).

“Написав також, що князь веде переговори з Поляками і з Москвою, і гетьман тим дуже засмутився, і так висловився, що вже не знає, чи (Ракоцій) йому приятель чи зрадник? мабуть хоче для себе завоювати Польщу?

“З приводу того що Берестє занято (Уграми) сказав: “Як се вони (Угри) взяли? що по сей бік Висли, то належить нам, і я не попущу того нікому”. Ключ від Львова він теж узяв собі(!)

“Він мав сумніви що до князя, та не для себе (одного) хоче він завоювати (occupare) Польщу. Але шведський посол заперечив: кожен дістане свою пайку, і для себе її здобуває.

“Не напише нам жодного листа, як там з нашим військом, і воно теж не знає, чого він хоче” ¹¹) (с. 532-3),

“В розмові з Виговським почув я, що Антін написав, мовляв князь його має за ніщо, в ніяких справах з ним не радиться. Антін не знає зовсім, чого він хоче. Не знає, чи він (Ракоцій) для себе окупує той край, і куди хоче обернутись. Про ніщо не має відомости.

“Дивиться на нас, не як на союзників, але так як на молдавського й мунтянського воєводу-але там він господарів призначає, а нас він не визволив з жодної неволі. Коли він вважає нас за приятелів, добре; коли ні-то ми не для того війну вели, щоб другим щось здобувати, тільки собі!

“Антін не може навіть листа написати-йому взагалі заборонено щонебудь писати.

“Не може гетьманові писати!”

“Як часто (Ракоцій) посилає листи до молдавського воєводи, а до гетьмана ні разу. Не написав, як стоять справи і що він задумує. Все робить з власної голови, так наче все через нього сталося! Тепер шведський король пішов до Прусії ¹²); наші люде не знають, до чого воно йде. Сам (Ракоцій лишився)-а не повідомляє нас про свої заміри, і нашим людям ¹³) не дає знати, аби ми могли повідомити гетьмана в усяких справах.

“Про поділ Польщі-гетьман хоче одержати ту частину, що по сей бік Висли. Шведський король-Прусію, Литву, Польщу по той бік Бугу і дві милі за Варшаву. Нарешті князь-Краків і все що по сей бік Бугу (на захід від Бугу) до Варшави– так що Польща має зникнути цілком (533-4).

“В одній розмові з шведським послом Виговський згадав, що йому говорив московський посол: що шведський король і семигородський князь хочуть Польщу для себе завоювати, а вас від того виключити. “Краще вам воювати спільно з нами, ми нею поділимось між собою”. Казав також, що хто б не володів Польщею і хто б не панував у ній, вони хочуть затримати за собою Польщу по Вислу, і її нікому не попустять” (539).

“Татарського посла гетьман відправив з такою відповіддю: Нехай хан ясно скаже, чи він йому приятель чи ні, бо коли вони (Татари) підуть на ті три краї, з котрими гетьман має союз, і хоче сей союз заховати, то як Татари щось пічнуть з тими краями, то він буде неприятелем Татарам. Се мусить бути тим показано: коли хан хоче держати союз з козаками, мусить від нього приїхати посол з головних мурз, щоб обговорити сі справи. Коли посла не буде, се буде знак, що згоду з козаками розірвано. Гетьман буде чекати; він не хоче давати приводу до розірвання союзу, але чекає рішення від хана” (533).

“Від шведського посла зажадали повновласти: спитали його, чи є у нього уповаженнє на те щоб гетьман вів переговори з Москвою про згоду. Посол відповів, що такого уповаження не має, але гетьман, будучи в приязни з ними (з обома сторонами чи з Москвою?) повинен, посередничати: король готов замиритися на сприятливих умовах. Але з огляду що він повновласти не має, сказано йому, що гетьман не буде з ним про се трактувати.

“Гетьман висловився перед шведським послом так, що він більше сприяє Шведам, ніж Москві. В присутности сина він сказав: “Коли я буду вмирати, я накажу синові, щоб він тримався союза з шведським королем” (533) ¹⁴).

“Велінґ так відправив був посольство від шведського короля, ніби то наш пан (Ракоцій) доручив йому жадати від гетьмана Львів, Камінець і Бар. Гетьман тим був дуже заклопотаний. Виговський спитав, чи єсть то в його інструкції? Той заперечив, мовляв се тільки наш пан жадає. Мав при собі 300 червоних і показав їx, і з того приводу говорено, що се князь дав йому за се. Виговський зажадав, аби той показав йому інструкцію, що її держав в руці, сягнув щоб вирвати у нього з рук, але Велінґ подер її і сказав, що того нема в інструкції шведського короля, того устно зажадав семигородський князь. На се Виговський відрік: “Коли ти посол шведського короля, як же ти ведеш чужу справу; семигородський князь має досить людей щоб полагоджувати свої справи, він може післати на переговори свого посла!” Гетьман був тим так схвильований, що й тепер, як ми приїхали, він викликав з Суботова Данила і спитав його, чи у нас така сама інструкція-бо коли така сама, то він з нами не говоритиме, і ми мусимо вертатись. (Данило) заручив своєю головою, що такої інструкції у нас нема, і тоді (гетьман) велів нас закликати.

“А Велінґ, як його частували, випив за здоровє гетьмана фляшку вина, і випивши розгриз шкляний кубок і з'їв-скоро з того й помер.

“Якби вони віддали Камінець і Львів, аж до Бару, ми були б іще в ближчім сусідстві ніж перед тим, бо відти тільки 20 миль до них”. “Але ми не на те вели війну, щоб віддавати їx комусь иншому! ми здобули їх нашою зброєю без чужої помочи” (535) ¹⁵).

“Про Німців, що гетьман обіцяв був прислати нашому панові в службу, відповідь була така, що він їх не може прислати, бо вони на Литві облягають фортецю. Зветься вона Старий Бихів. Вони, мовляв, мусять пильнувати, щоб дати відсіч, коли московський (цар) стане помагати Полякам,-треба обережности скрізь. Але се не правда, бо ті Німці в Суботові ¹⁶).

“Сю фортецю (Старий Бихів) Москалі разом з козаками облягали більше трьох років, богато при тім згинуло, нарешті козацький полковник відправив Москалів кажучи, що він здобуде сю фортецю сам, на свого пана, і війшов в переговори з обложеними, намовляючи їх краще піддатися козакам, ніж Москалям, і ті піддалися козакам, і вони тою фортецею володіють тепер” (533-4).

“Хан і чути не хоче, щоб шведський чи угорський посол до нього мав їхати, казали: нехай не їдуть, їх нам не треба. Трьох каларашів (волоських, гінців) забили в кайдани, і нашого також (535).

“Про те що нам неможна їхати до Татар, була у них рада, і коли ми пішли на розмову до Виговського, ішла там балачка з гетьманом його радників, що нам не можна їхати, бо се була б для них образа, коли б нас там взяли до вязниці а вони (Татари) вже вийшли в похід, і їx натура звісна-нічого від них не добитись, вона міцно тримаються свого, і не треба їх ще більше розпалювати: коли бачуть, що їх бояться, вони тим твердіш тримаються. Коли б наш посол був би там, і мусів вести там переговори, певна річ-від нього жадали б дарунків і він мусів би з тим вертатись; але як побачать вони що другі сильніші від них, і вони з ними не можуть мірятися, тоді вони самі пришлють просити згоди, без усяких дарунків (535).

“Другий пункт. Тишкевич і инші писали нам ¹⁷), що 20 тис. Москви пішло їм (Полякам) у поміч; такі відомости вони теж мали; але в московській столиці піднялося велике невдоволеннє ¹⁸)-домагалися щоб Полякам ніякої помочи на гетьмана не давано і союзу, з ними (козаками) не розривано, і тоді московський цар написав (з ставки), присягаючись, що він ніякої помочи не давав і не дасть. Теперішній московський посол присягається, що Полякам не дається ніякої помочи. Коли б була дана, то козаки виступили б против них (Москви), бо за договором вони мусять виступити взагалі против кожного неприятеля їx союзників: шведського короля, князя і обох волоських господарів: хто против них зброю підійме, вони з усею силою дадуть тим одсіч.

“Що до помочи ¹⁹), то він сказав, що одна тисяча козаків нічого не поможе: він побачить, що його робити; без Татар (поки з Татарами не вияснено) він нічого не пічне. “Бо коли ми пошлемо ту тисячу козаків, зараз скажуть: “Диви, козаки нарушили договір!” Як наш посол повернеться від хана, будемо знати, чи буде війна чи згода; коли хан підійме зброю, мусимо воювати з Татарами, і Турок буде нашим неприятелем, тоді ми будемо змушені боротися з ним і пошлемо в поміч не тисячу, а 10 тисяч”.

“Питав Виговський чоловіка, що прийшов з табору (очевидно Ждановича), чи там чули, що хан уже рушився, і що Турки ідуть на Семигород і обидва Волоські князівства. Той відповів, що такі чутки були під Замостєм, що Татари рушають і Козаки також, і не знати було з ким козаки мають битися: з Татарами, з Москвою чи з Шведами-міркували над сим. Я завважив, що і наш пан не має відомостей про їх наміри”(536-7).

Наступає кілька записок, надписаних числами 25,24, знов 24 і 28, але я вище вже висловив сумніви щодо дати приїзду посольства Матвеева; взагалі в сих цифрах щось недобре (див. нижче), і їх не можна приймати за певні дата.

“24. Знову приїхали два московські посли, зміст їх посольства такий, що (гетьман) мусить розірвати свій союз з шведським королем і князем семигородським і мусить іти разом з ним на Волоські князівства, потім на Семигород, завоювати їx і потім звернутися на Поляків. Гетьман відповів, що він сього союзу не розірве, бо шведський король дотримує дану присягу, а він, гетьман, не обіцяв своїм союзникам помочи против Москви. Сказав також, що ті 60 тис. війська, що стоять на литовській границі для помочи Польщі, коли підуть, то не вернуться” (537) ²⁰).

Під 25 приїзд польського посла і звістка про Лупула, що він обіцює козакам великі гроші, аби вони йому помогли дістати Семигородське князівство. Потім, під 24-приїзд посла з Валахії-“тепер у гетьмана два московські посли, посол польський, шведського короля, семигородського князя і обох воєводів; був і татарський, але вже поїхав” ²¹).

“Гетьман сказав, що не пустить нас до хана, мусить попереду зложити договір, тоді наше посольство подасть йому свої пропозиції, коли піде на се, то добре, коли ні... (недокінчено, 537).

“Московський (цар) хоче, щоб козацький (гетьман) був йому підвладний (subjugalis) і робив що йому цар звелить; гетьман має там своїх людей, ті сповіщають його про все. Він так відписав цареві: я піддавсь не на те щоб робити що ти скажеш. Дай но краще мені своє військо в руки, аби я міг робити з ним що зможу. Я з польським королем уже перед тим бився, щоб вернути свободу мині й козакам, аби вони не були хлопами, але носили козацьке імя, як давніше” (538).

“Московського посла відправив з тим, щоб військо (московське) рушило зараз і прийшло (на Україну): він додасть їм козаків, що будуть їм за провідників” (538).

“Сеї зими збунтувалось було на гетьмана яких 1000 козаків. Він велів тих бунтівників взяти на реєстр (regestrálta) і вислав з Запоріжжя в бій, а Татарів попередив, щоб вони були готові і всіх їх побили: він хотів їх знищити, тому що вони бунтувались против нього. Татари їх всіх окружили. Коли б ся інтриґа (praktikat) стала відома, було б гетьманові лихо з військом (köztök).

“(Тепер) Запорізькі козаки всі пішли на море, тільки діти лишилися дома.

“Він (гетьман) боїться Запорізьких козаків, тому, що вони бунтуються, а тут оселих не боїться, бо коли котрийсь піде против нього, зараз велить його привести і вбити. Тому сі не відважуються виступати, тільки ті другі” (538).

“Минулої осени запросив був Виговський гетьмана до нового монастиря (мб. своєї фундації) на празник. Як гетьман там наївся, пішов і ліг. Оден калугер підніс свій кубок на здоровє Виговському, щоб був гетьманом. Гетьман збудився, велів сідлати коней, приїхав з 30 козаками і напавши на Виговського, витягнув уже на половину свою шаблю примовляючи: “Хочеш бути гетьманом!” Поїхали оба до Чигрина, гетьман зліз з коня в господі Виговського, і почали там сваритися. Виговський переказав, щоб прийшли його салдати. Прийшло їx щось 14. Виговський поплакував перед гетьманом, а сам поглядав через двери, чи нема там кого, і вже тоді набрався духу, як побачив своїх людей. Гетьман сів на коня і поїхав до дому. Ковалевський також був тоді в монастирі на обіді, і гетьман велів його шукати від хати до хати, щоб убити, за те що він був тоді там” (541).